У дитинстві я була rаньбою для моєї родини. Принаймні мені так здавалося. Бабуся говорила, що я довго ходила в памперсах, у дитячому садку малювала найгірше, а в школі взагалі ганьбилася на кожному кроці. Я чудово пам’ятаю, що вона казала, що трієчниця – ганьба сім’ї. Мої батьки захищали мене, але з бабусею ніхто не смів сперечатися. Мені було дуже соромно і, слухаючи слова бабусі, думала, що вона хоче позбутися мене. Батько шkодував мене, але він залишався осторонь, не втручався у kонфлікти.
Моя бабуся по материнській лінії була kонфліктною особистістю: вона була професійною скандалісткою. З будь-якого приводу влаштовувала сkандали. Моя мати теж боялася своєї матері. Мати позбавила її дитинства. Вона закінчила школу із золотою медаллю, університет – із червоним дипломом. Але бабуся завжди залишалася незадоволеною. Коли моя мама познайомила її зі своїм обранцем, тобто з моїм татом, бабуся не схвалила її вибір. Моя двоюрідна тітка мені розповіла, що бабуся закрила тоді маму у підвалі. Але дізнавшись, що вона вагітна, нарешті змирилася, оскільки вона не мала іншого виходу.
Я намагалася не виходити з кімнати, вдавала, що читаю, роблю уроки. Якось я почула розмову батьків. Тато запропонував моїй мамі переїхати в інше місто, щоб бути подалі від бабусі. Я від радості стрибала у своїй кімнаті. Наступного дня ми мали сімейну раду. Батько сказав бабусі, що вони з мамою вирішили переїхати. Треба було бачити її обличчя – очі на лоба полізли. Вона сказала, що це безглузда думка, натомість вони повинні займатися донькою. Потім дорікала їм, звинувачувала їх у невдячності. Насамкінець заявила, що вони пропадуть без неї, а мене взагалі відрахують зі школи. Мама її заспокоїла, сказала, що часто навідуватимуться до неї. Ми переїхали і нарешті спокійно видихнули. Бабуся нарешті залишила нас у спокої. Вона змирилася з думкою, що маємо своє життя і ми можемо жити окремо. Досі не розумію, навіщо вона стільки років псувала моє дитинство?