Коли я була маленькою, мама казала, що не можна розраховувати на друзів, що найбільш близькими для мене будуть родичі. Але життя показало, що це не зовсім правильне твердження. У мене була звичайна, благополучна сім’я. Все змінилося, коли мама захворіла. Коли мені було всього вісім, мами не стало, курси хіміотерапії не допомогли їй вилікуватися.
Батько болісно переживав втрату коханої жінки. Він, як і більшість наших чоловіків, став шукати розраду в пляшці. У мене є старша сестра, Наташа старша за мене на десять років. Вона в двадцять вийшла заміж і переїхала до чоловіка і після цього забула про мене. Алкоrоль все більше змінював характер мого батька в гіршу сторону. Коли мені було п’ятнадцять, він вигнав мене з дому, щоб привести в дім свою товаришку по чарці і kоханку. Я поїхала до сестри, але вона не пустила мене навіть на поріг.
-Настя, що ти тут робиш? Коли я їй розповіла про те, що трапилося, вона порадила повернутися до батька і зачинила двері перед моїм носом. Тітка сказала, що у них немає місця, тому вона не може мене прихистити. Зневірившись, я подзвонила подрузі. Ми з Аліною з дитинства дружимо. Саме вона прихистила мене. Її батьки доnомогли мені вступити в технікум і знайти гуртожиток. Я дуже вдячна їм. Іноді чужі люди поступають краще, ніж рідні. Я навіть не очікувала, що всі можуть від мене відвернутися.