У мене така робота, що мені доводиться щодня автобусом добиратися до офісу, а потім так само назад додому. Зазвичай я стою, адже автобус відвозить баrатьох дідусів на дачу, і я є наймолодшим пасажиром, тож я завжди поступаюсь місцем літнім людям. Знаєте, а я помилково думав, що у цих людей нічого цікавого в житті більше не відбувається, але я так ще ніколи не помилявся.
Якось мені пощастило, людей було не так баrато, і я сів за двома дідусями на вільне сидіння. Я хотів уже надіти навушники, як один із дідусів заговорив з другим. – Ну, як там твоя сусідка? Все кокетує? Ще не зайшла на чай? – Та ні, – сумно відповів другий, – у неї постійно якісь відмазки, я вже не знаю, що й робити. – А ти зроби як я. Скажи, що назбирав грибів у лісі і не знаєш, чи вони їстівні.
– Звідки я знайду гриби? – Та знайду я тобі гриби на дачі. Як-не-як можеш сказати, що викинув усе до її приїзду. Потім пригостиш її чаєм, а там і зрозумієте, що робити далі. – А якщо вона не прийде? – Подзвониш мені, і я 100% прийду, не кину тебе одного за романтичною вечерею. А дідусям було по 60-70 років, а вони ще залишилися такими позитивними. От би нам усім таке щастя.
