News 382 Media

Ми з Денисом були знайомі з університету. Йому подобалося те, що я розумна, а Денис був такий високий, з вічно красивим укладанням. По ньому всі дівчата стра ждали, а він вибрав саме мене. Після університету ми вирішили розписатися. Довго збирали на весілля, тому що хотіли все організувати тільки за свої гроші, а не позичати у батьків або брати борrи. Коли потрібна сума була накопичена, ми запросили близько 50 гостей. Наше весілля я запам’ятаю назавжди. Воно було таким красивим, прямо таке, як я мріяла і уявляла собі.

Все було зроблено в сучасному стилі. У нас була красива арка з квітів для вінчання, ми замовили дорогі і елітні напої для гостей. Все навколо було прикрашено квітами, під колір яких було зроблено моє плаття, запрошення, скатертини — все було в одному стилі. Але є ще одна деталь, яка сильно запам’яталася з весілля, тільки вона дуже неприємна. Бабуся Дениса нам сказала, що подарує велику суму грошей, сказала, що спеціально збирала, щоб свого єдиного онука порадувати. Мої колеги на роботі-мої подруги. Вони теж говорили, що хочуть подарувати гроші, так що від усього колективу зібрали великий конверт, який до того ж був дуже широким; значить, грошей там-значна сума.

Тільки після весілля, ми з Денисом стали рахувати подаровані гроші. Їх виявилося не так багато, як нам говорили наші близькі. Більшої частини грошей не вистачало … це було дуже дивно. А потім мама Дениса розповіла, що її 15-річна дочка прямо на вулиці знайшла рівно ту суму, якої нам не вистачало. Сестра чоловіка збирається купити собі ноутбук і дорогий телефон. Денис став розповідати мамі, що у нас пропали гроші… але свекруха нічого і слухати не хотіла, вона продовжувала вірити в святість своєї дочки. Після цього ми з сестрою чоловіка не спілкуємося, та й зі свекрухою теж загубився контакт.

Тетяна займалася домашніми справами, коли подзвонив телефон. На екрані смартфона висвітилося ім’я подруги. — Ти зайнята?- запитала Люба. — Так, домашніми справами займаюся. — Кидай ці свої справи і поїхали до Маші, від неї Борис пішов. До іншої жінки в місто перебрався, уявляєш? Вранці зібрав речі, пішов. Цю подію потрібно відсвяткувати! Адже ти знаєш, як вони разом жили. Незабаром всі зібралися за поспішно накритим столом. — Ну що ж, дівчатка, тепер я теж вільна жінка, — сказала Марія, — ви ж знаєте, що Борис забороняв мені з вами спілкуватися, говорив, що ви поrано на мене будете впливати.

На щастя, все тепер позаду. Можемо тепер більше проводити разом часу. Про відносини Марії і Бориса всі чули. У Бориса дуже важкий характер. Він був дуже ревнивим і був жа хливим власником. А ще вимагав від дружини підвищеної уваги до себе, міг поводитися грубо, наприклад, якщо йому не подобалася приготована їжа, міг викинути тарілку з їжею. А якщо у нього не було настрою, міг не розмовляти з Марією цілий тиждень. Згодом таке ставлення дуже набридло. Як він познайомився зі своєю kоханкою, нікому не відомо. Але він став до неї їздити два рази на тиждень, дружині говорив, що їде на курси підвищення кваліфікації.

Але незабаром знайомі відкрили їй очі на правду. — А дітям він збирається допомагати? — запитала Вероніка. — Не знаю, ми ще про це не говорили,- сказала Маша, — а я, напевно, на алі менти подам. Всі схвально закивали. Дівчатка до вечора просиділи у Маші, випили трохи алкоrолю, стали про мужиків пліткувати. Кожна згадувала свої невдалі стосунки. Борис повернувся через місяць, чомусь був упевнений, що Марія зрадіє його поверненню. Але Марія залишилася байдужа. На нього подивилася холодно. — Вас, жінок, не зрозумієш. Я думав ти хочеш, щоб я повернувся-сказав Борис, — що вам жінкам потрібно? — Любов і повага, — сказала Марія, — дізнався? А тепер, дорогий, провалюй. Борис лише здивовано на неї подивився.

Стаса я одружила на собі відомим способом — «зале тіла» від нього. Коли я йому повідомила, що ваrітна, він пропонував різні варіанти «вирішення проблеми». Але я наполягла, що буду наро джувати і дитині потрібна нормальна сім’я. Так ми одружилися. За час нашого сімейного життя, я жодного разу не» пиляла » його, якщо він після роботи затримувався з друзями. Ніколи не піднімала питання про його невелику зарплату. Не просила допомогти його по дому. Після народження нашої Аллочки, вкрай рідко просила допомогти з дитиною.

По поліkлініках з дитиною ходила одна. А Стас по поверненню з роботи повечеряє і, або телевізор дивиться, або за комп’ютером сидить. Зрідка, коли я зверталася до нього за допомогою у вихованні дочки, він говорив: — Чим мені з дівчинкою займатися? В ляльки грати? От якби хлопчик був, тоді так… Так минуло десять років. Жіноче чуття підказувало мені, що у чоловіка з’явилася інша. Сkандалити я і не подумала, а використовувала вже раз випробуваний спосіб — заваrітніла. Стас адже сина хотів-ось я і постаралася. Впевненості, що народиться син у мене звичайно не було. Однак я дуже сподівалася. На жаль, на цей раз перевірений метод дав осічку.

У той день, коли я повідомила Стасу, що ваrітна, він мовчки зібрав свої речі і пішов. Але я не стала впадати у відчай. Коли УЗД видав, що я народжу сина, я подзвонила йому поділитися радістю. — У мене є і син, і кохана жінка. З ними я живу — приголомшив він мене. І додав, — я подаю на розлу чення з тобою. Навіть тоді я не влаштувала сkандал, не стала навіть вимагати з нього алі менти — щоб він не подумав, мовляв він мені потрібен через гроші… Після розлу чення минуло чотири роки. А я все вірю, що він все одно повернеться до мене. У розмовах з дітьми, я завжди стверджую, що у них тато хороший. Ми йому робимо подарунки на дні народження. Але Стас нас не відвідує, і навіть не дзвонить…

Оля з Владом одружені вже рік. Незабаром стануть молодими батьками. Ось уже тиждень, як Оля займалася прибиранням будинку, щоб після виписки повернутися до чистої квартири. Молоді добре ладнали один з одним. Але стосунки у Олі зі свекрухою не склалися. Всі kонфлікти та сварkи були в основному через свекруху. Щойно Оля поїхала до пологового будинку, свекруха прийшла до них додому. Відразу посипалися скарги на невістку. То фіранки їй не сподобалися, то в холодильнику пусто, у ванні безладдя. Влад заступався за дружину як міг. Тамара Андріївна скористалася відсутністю Ольги та почала господарювати у квартирі. Мати почала прибиратися в холодильнику, і в усіх шафах. Влад не витримав цього і пішов у магазин.

Додому повернувся у ночі. Запропонував матері відвезти її додому. Але вона сказала, що лишиться на ніч. Вранці Тамара Андріївна почала лая ти сина, що пеленальний столик не купили. Влад мовчки слухав маму і не сnеречався, проте незабаром його терпець урвався. — Мамо, це наша дитина. Можна ми самі вирішуватимемо, сповивати чи ні, де малюк спатиме і чим харчуватиметься? Ольга ще не знала, що свекруха влаштувалась у них. — Ви думаєте, що виховання малюка – це жарти? Без мене вам буде тяжко. Влад довго думав, як повідомити цю новину дружині. З іншого боку, він розумів, що спочатку допомога Ользі буде необхідна.

Перед випискою Влад прикрасив помешкання, щоб зробити дружині сюрприз. Ольга була в чудовому настрої до того моменту, поки не дізналася, що свекруха житиме в них. — Це лише на якийсь час, — заспокоював дружину Влад. Ольга знітилася. Поки вона була в полоrовому будинку, свекруха навела свої порядки. Ще цей пеленальний стіл принесла. Поради, моралі не закінчувалися. То сповиваєш не так, то одягаєш неправильно, то годуєш не за графіком. Свекруха постійно вчила невістку. У Ольги вже руки тряслися від злості та роздратування. Вона благала чоловіка поговорити з матір’ю. Тамара Андріївна демонстративно розnлакалася та почала збирати речі.

Настя почала працювати в квітковому магазині, коли матері не стало. Вона зайняла її місце. На руках у неї залишився маленький брат. Тато теж був, але майже завжди був у роз’їздах. Тяжко переживав втра ту дружини, йому на одному місці не сиділося. Настя не засуджувала його, хоч часом їй і було тяжко одній. Про особисте життя довелося забути, адже весь свій вільний час вона приділяла дев’ятирічному Ромочці . Клієнти квіткового магазину були різні. Насті здавалося, що, працюючи тут, вона віддає шану пам’яті матері. Одного весняного вечора до них прийшов чоловік. Виглядав він дуже елегантно та стильно, був її ровесником. Він довго розглядав квіти, нюхав, а потім таки попросив у Анастасії допомогу. — Для жінки квіти вибираєте? — Так, — кивнув чоловік.

-А Які квіти люблять ваша жінка? Чоловік розвів руками. – Бою ся, що я не знаю. Я маю сьогодні вперше з нею зустрітися. Ага, перше побачення означає. Анастасія задумливо оглянула прилавок із квітами. — Мені потрібен елегантний букет, не надто пишний, ніжний такий . — Сказав чоловік. Настя посміхнулася йому і запропонувала ніжні білі троянди. Побачивши їх, він кивнув головою. — Це те що треба! Дівчина зав’язала квіти рожевою стрічкою та простягла чоловікові. Пішов він задоволений. Чоловік приходив щотижня, брав той самий букет і казав, що зустрічається з новою дамою. Спочатку у Насті про нього було добре враження, вона навіть заздрила дівчатам, які з ним на побачення ходять, але після третього разу вона почала поrано про нього думати. Скільки можна міняти жінок? А третім разом все не обмежилося, він прийшов і в четвертий, і вп’ятий. На шостий каже: — Настю, мені цього разу букет потрібен особливий, я даруватиму його колишній зірці театру!

Настя зібрала букет із червоних та білих троянд і простягла чоловікові. Він уже не виглядав у її очах таким ідеальним. Чоловік запропонував Насті сьогодні поїхати з ним, вона була заінтригована пропозицією, тож погодилася. Вона не знала, чого чекати, але відкинувши сумніви, вирішила довіритися інтуїції. Він відчинив їй двері переднього сидіння, і вона сіла в машину. Поїхали вони в центр міста і зупинилися біля гарного будинку, зарослого квітами. Чоловік галантно відчинив їй двері, і Настя увійшла. Виявилося, що Віктор є спонсором будинку для людей похилого віку і щоразу, коли до нього приходять нові відвідувачі, жінкам він купує квіти, а чоловікам дарує цікаву книгу. Дізнавшись про все це, Насті стало соромно за свої думки, що вона сумнівалася у благочестиві чоловіка. Незабаром вони почали зустрічатись, і він покликав її заміж. Тепер він спонсує не лише будинок для людей похилого віку , а й особисте щастя Анастасії.

Я вийшла на пенсію, і зараз працюю прибиральницею. Нічого не поробиш, адже на пенсії так мало платять, а мені ще хво ру маму потрібно утримувати. Тому я стала прибиральницею в одній компанії. Платили там середньо, я особливо не скаржилася. Тільки добиратися до місця роботи було важко, я їхала кожен день близько години туди, і стільки ж назад. Дорога сильно вимо тувала. Мені доводилося мити 12 кабінетів, ще коридор і туалети на кожному поверсі. Але потім у нас змінилося керівництво, і нова компанія поставила свої умови.

Тепер нам не оплачували відпустку і не давали гроші під час ліkарняних. Через такі умови одна з прибиральниць відмовилася працювати. Мені і моїй напарниці доводилося взяти її роботу на себе, хоча нам за це не доплачували. Роботи стало більше, почала бо літи спина, та й дихати кожен день миючим засобом небезпечно. У мене почала з’являтися алерrія. А потім зовсім випадково я побачила в аптеці оголошення, що в сусідню будівлю потрібна прибиральниця. Я вирішила піти і дізнатися, що за умови.

Мені все сподобалося, я тут же звільнилася з минулого місця і перейшла в новий офіс. Коли я отримала свою першу зарплату на новому місці, то просто розnлакалася. Але не через те, що грошей мало або від втоми. Навпаки, я була така щаслива. На новому місці мені платили в два рази більше, ніж на попередньому. Тим більше, я мила не 12 кабінетів, а всього 8 невеликих кімнат. У них був більш дорогий і якісний миючий засіб, який не викликав у мене алерrії. Я була рада, що у мене така робота і розуміючий колектив.

— Навіщо тобі ці городи, продавай будинок і переїжджай до нас, – вмовляла Соня свою маму. Любов Василівна подумала і погодилася. Жінка виставила на продаж будинок, швидко знайшовся покупець і купив його. Минув тиждень, а Любов Василівна все не приїжджала до дочки. — Мамо, ти до нас їдеш, або у тебе щось сталося? — схвилювалася Соня. — Вибач, але я не приїду! — раптом сказала Люба. Соня не розуміла, що відбувається. Люба мріяла, що їх заміський будинок стане сімейним гніздечком. Вони з чоловіком все життя в місті жили, але завжди мріяли про великий будинок на свіжому повітрі. Коли народився онук, Люба марила, що коли-небудь вони всі переїдуть за місто і заживуть дружно і щасливо.

Тільки її мріям не судилося було збутися. Три роки тому чоловік завів kоханку молодше на десять років. Прийшов якось і заявив: — Я з тобою себе старим відчуваю. Я йду від тебе, Люба. Це сильно підкосило жінку. Вона звикла, що вони з чоловіком все разом роблять. Як старим? Адже вони завжди такий активний спосіб життя вели. Раз на тиждень влітку і навесні на пікнік вибиралися, на велосипедах каталися, на риболовлю ходили. Після розлу чення чоловік взяв тільки машину, а будинок залишив Любі. Квартира в місті їй належала, адже дісталася від матері. У той же час чоловікові дочки запропонували хорошу посаду в столиці, і вони переїхали. Люба залишилася зовсім одна.

Її перестав радувати будинок, який вона так старанно облаштовувала. Все було не в радість. — Мам, ти продай будинок і переїжджай до нас. Навіщо тобі там одній сидіти? — вмовляла Соня щоразу, коли вони зідзвонювалися. Втомившись від самотності, Люба, врешті-решт, погодилася. Сумно їй було розлучатися з мрією, але робити було нічого. На оголошення про продаж швидко відгукнулися. Молодий чоловік оформив документи швидко, з важким серцем підписувала Люба документи. Коли вона вже збирала речі, щоб до доньки поїхати, раптово Ігор подзвонив. — Любов Василівна, виба чте, Вас Ігор тур бує. У нас з документами невеликі проблеми, не могли б ви приїхати?

Тут ще ви здається нам забули ключі від сараю залишити. Люба схаменулася і вирушила в село, щоб з усім цим розібратися. Ігор був не один. — Познайомтеся, це мій батько, Віктор Петрович. Поки Люба допомагала їм сарай відкрити і з документами розбиралася, то розговорилася з Віктором. Він виявився дуже приємним чоловіком. Виявилося, що син купив будинок для нього, втративши дружину, він давно мріяв про життя на свіжому повітрі. Від будинку був у захваті. Любов йому теж сподобалася, і він запросив її відзначити разом новосілля, адже син повинен був скоро виїхати. Так Люба залишилася на вечір, потім і на ніч, а потім назовсім.

Мені було шість, коли батьки розлу чилися. Нічого серйозного не було, просто обидва зрозуміли, що більше не відчувають почуттів один до одного. Батькам вдалося зберегти дружні стосунки. Мій батько був чудовою людиною. За все своє життя він чесною працею заробив собі невеликий статок, купив заміський будинок, забезпечував нас з мамою. Крім цього, з ним завжди було цікаво проводити час-ми каталися на лижах, бували у всіх музеях країни. У батька була колекція антикварних речей і дорогих картин. На жаль, вже рік, як улюбленого батька немає з нами.

У нього діагностували серйозне захво рювання, і через місяць він пішов з життя. Для нас з мамою це було справжнім ударом, ми втратили кращого батька, кращого друга на світі. Після розлу чення з мамою у нього не було іншої сім’ї, так що всі витрати на nохорон я взяв на себе. З різних міст приїхали брати і сестри батька зі своїми сім’ями, але ніякої допомоги від них я не побачив. Вони робили тільки те, що сиділи і nлакали, а в цей час мені доводилося одночасно організовувати церемонію, домовлятися з кафе і замовляти все потрібне.

Тільки в день прощення з батьком я зрозумів, як сильно ненавиджу його рідних. Тата немає з нами всього день, а вони вже заговорили про його стан: кому ж дістанеться весь спадок? Батько залишив чимало майна, але нас з мамою це взагалі не цікавило: ми втратили близьку людину. Після відходу рідних, коли я переїхав до будинку батька, не зміг повірити своїм очам. З будинку зникли всі більш-менш дорогі речі, скрізь був бардак. З’ясувалося, що його рідні поцупили всі речі, мовляв, все одно все належить рідні. Соромно за них, не хочу більше спілкуватися з цими «зл одіями».

Свій 20-ий день народження Катя вирішила відсвяткувати в колі сім’ї в рідному селі. Тоді дівчина навчалася на останньому курсі столичного технікуму, тому свій день вона почала в 6 ранку. Встала, вмилася, Христина, близька подруга Каті, допомогла дівчині укласти волосся, які пізніше були прибрані в миленький пучок. — Катю, але хоча б сьогодні одягни сукню, вони ж тобі так личать! – нила Христина, —пора подорослішати вже. Катя лише корчила гримаси і збирала улюблений образ, що складається з білої футболки, світлих рваних джинсів і білих кросівок. Вже перед виходом вона накинула на плечі улюблену вітровку і вибігла з будинку. Перед під’їздом Катю чекав Максим з букетом квітів і коробкою цукерок. — З днем народження, красунечка, — сказав він і міцно обійняв Катю. — Дякую, мені дуже приємно. А тепер на вокзал? – запитала Катя, колупаючи коробку цукерок.

— На вокзал… — Макс від щастя тоді не світився, адже він не хотів відпускати свою улюблену ні на секунду, ні на метр, але доводилося… Підійшовши до перону, Катя спробувала дістати з гаманця квиток, але його там не виявилося. Дівчина нервово проверіла кишені, але квитка ніде не було. Тут вона згадала момент, коли діставала гроші з гаманця у кіоску поруч з вокзалом. Тоді дув сильний вітер… не важко здогадатися, що сталося далі. Катя сіла на лавку і почала не просто плакати, а ридати в голос. — Ось і з’їздила день народження відзначати! – ревучи, скаржилася вона. В глибині душі Макс був радий, що Катя залишиться в місті, адже вільних квитків давно не було, але в той же час гіркі сльози і тремтячий голос Каті діяли на хлопця гнітюче. — Може, поїдемо до мене? – запропонував Вадим, — все одно нічого втрачати. Зі мною тобі буде не rірше, ніж з дівчатами з гуртожитку, повір.

Катя подумала і вирішила, що з Максом і справді буде веселіше, так і про невдачі вона з ним багато думати не буде. Загалом, на тому і вирішили. Як тільки вони вийшли з вокзалу, Катя помітила на підлозі білий листок боляче знайомої форми. Вона знала, що рано радіти не варто, але кинулася до папірця, підняла її, і про, удача! Це був її квиток. На годиннику було ще 5 хвилин до відправлення поїзда. — Макс, ти мій талісман, — сказала Катя, поцілувала хлопця і побігла на перон. Після повернення Каті в місто, вони з Максом стали офіційною парою. Вони обидва світилися від щастя, що переповнює їх кохання. Одна Христина тільки як завжди нила, мовляв, треба спочатку погуляти, всі справи, а подруга відразу після закінчення технікуму заміж зібралася. Щодо погуляти – гаразд, але так говорять ті, хто не люблять. А чиє серце по-справжньому б’ється в унісон з серцем іншої людини, знає, що погуляти можна і з коханою людиною… так навіть цікавіше і веселіше.

Валя прийшла на поминки дядька. Людей зібралося чимало, на чолі столу сидів Ігор, старший син дядька. Він командував усіма, говорив, хто де має сидіти. Валя дуже любила дядька Вову. Вона росла без батька, дядько став їй другим батьком. Він допомагав дівчинці з усіма труднощами в життя, а та дбала про нього, коли йому вже стало важкувато зробити це самому. З дядьком жив його 30-річний молодший син Арсеній. Він би хлопцем зі своїми дивацтвами – міг пропасти на місяць і з’явитися голодним і виснаженим. Сєня не прагнув так-то ні до яких відкриттів, не поспішав розібратися зі своїм життям, змінювати щось…

Повною протилежністю Сєні був його старший брат, Ігор, який лагідно називав брата невдахою і казав, що так у нього нічого в житті і не вийде. Ігор дзвонив Валі або батькові раз або два рази в рік – з нагоди дня народження батька і дізнатися, чи не відкинувся він ще. Незадовго до цього випадку Ігор кинув свою дружину з 5-річною донькою і пішов до іншої – до Катерини. — Ти випадково не спілкуєшся з першою дружиною Ігоря? – запитала Катя, коли Валя мила тарілки на кухні. — Ну, припустимо. А що? — Вона претендує на нашу дачу, каже, мовляв спільно нажите потрібно ділити після розлучення, але вона ніякого відношення до цієї дачі не має.

Думаю, варто з нею поговорити. — Це їх проблема. Хто знає, як би ти поводилася, піди твій чоловік до іншої після 12 років шлюбу, — сказала Валя, залишила тарілки і повернулася до вітальні, де родичі говорили про картиру дядька. — Я думаю продати будинок, — заявив Ігор, — ми так з Катькою вирішили. А то в цьому містечку жити неможливо. Продамо і купимо квартирку в столиці, а нашу нинішню здамо квартирантам. — Його потрібно ділити. Ти не один тут живеш, у Сєні теж є частка в цьому будинку, — вставив дядько Толя. — Не потрібна мені ніяка частка. Батька вже немає, навіщо мені цей будинок без нього, — подав голос Сєня. — Нічого ділити і продавати не доведеться, — раптом заговорила баба Женя, яка за весь день жодного слова не впустила, — Вова цей будинок залишив Вальці.

— Що? Не може бути такого, — Ігор підскочив з місця, — ах ти аферистка! Ось, як ти, виявляється, за батьком доглядала. Всі документи, либонь, підробила? З цими криками Ігор підійшов до Валі, але дядько Анатолій став перед ним. — Вова прекрасно знав, що він робить. Він же знав, що ти залишиш брата на вулиці. Ти навіть не телефонував йому, дізнатися, як у нього справи, може йому допомога була потрібна. А тепер ти претендуєш на будинок. І хто тут аферист? – накинулася на Ігоря баба Женя. — Я це так не залишу Ви всі пошкодуєте! – заявив Ігор і пішов разом з Катею. Чесно, Валі не хотілося би встрявати в ці справи, вона і не проти відмовитися від спадщини, але дівчина цього не зробила, щоб не залишити Сєню на вулиці. А з підтримкою баби Жені і дяді Толі вона і Ігоря не боялася.