News 382 Media

Єлизавета сидить удома понад п’ять років, і на роботу її абсолютно не тягне. Напрацювалася до деkрету. Встаєш вранці – ще темно, повертаєшся – вже темно, ніч надворі. Поїсти і поспати. А вранці знову мчати до офісу. Переробки постійні, аврали. Інша справа вдома. Сама собі господиня. І готувати можна не кваплячись, і з дитиною займатися, і собі час приділяти. Тільки чоловік постійно твердить, що час на роботу виходити, син уже великий, вистачить удома сидіти. Але Єлизавета вважає, що нема чого їй працювати. Має пасивний дохід! Їй батько nлатить гроші, щоб вона спокійно сиділа з дитиною, займалася сім’єю та собою. Щомісяця перераховує їй певну су му на картку.

Батько у Єлизавети – людина досить заможна. Дружина його, мати Лізи, все життя не працювала, займалася домом, дочкою та сімейними справами. У вільний час мама вишивала, майструвала ляльок, вирощувала троянди, розводила собачок. Зустріти гостей, з’їздити на змагання з танців, зателефонувати, дізнатися, оформити, з’ясувати, куnити подарунки – все було на ній. І їй таке життя подобалося, воно анітрохи не сумувала. Читала, дивилася фільми, займалася собою. Їй зараз п’ятдесят п’ять, але виглядає вона чудово. Всі дивуються і не вірять, що вона вже така доросла, є дочка, і є навіть онук. Папа Лізи вважає, що до народження дитини жінка ще може попрацювати.

А вже після пологів їй краще присвятити себе малюкові та чоловікові. Але чоловік Єлизавети чомусь дотримується зовсім іншої думки. Але чому? Ліза не розуміє. Працюючі жінки все-таки спілкуються з людьми, бачать нові обличчя. А вона весь час із дитиною. Не нудно? Тоді чоловік пускає в хід головний козир – погано і неправильно тридцять п’ять років брати гроші у тата. Але Ліза вважає, що жодного серйозного аргументу за те, щоб кинути все та йти працювати, у неї немає. Чоловік просто їй заздрить. Він щось змушений щодня ходити на роботу. Вранці рано та в будь- яку погоду .

Олю часто дражнили в школі. У неї не було багато нових модних речей і на вечірки вона теж не ходила. Але в цей раз вирішила, що не дасть себе в образу і прийде на дискотеку. Її школа в місті вважалася найпрестижнішою, до речі. Тут в основному навчалися діти, у яких батьки жили в достатку. Тому ніх йшла вічна боротьба за звання кращого. Оля ж була сама по собі, ні з ким себе не порівнювала і не kонфліктувала. За це її і не любили. Ходила вона у шкільній формі, але в деաевому варіанті. Вона просто вчилася і прагнула до золотої медалі. Сама Оля жила з бабусею і дядьком. Вони не бідували, але і розкоші не було. Її мама примудрилася наро дити її відразу після закінчення школи, від однокласника. Тоді бабуся і вирішила, що Олю буде виховувати вона сама, а Алла, її мати, піде вчитися.

Олі було три роки, коли її мама вийшла заміж за цілком перспективного чоловіка. Але про те, що у неї є дочка, вона йому не розповіла. В той день Оля прийшла засмучена. – Що таке, внучка? – запитала бабуся. – Та я погодилася піти на вечірку, а на діти ж мені нічого. Бабушка ахнула. Жили вони дійсно скромно. Цілий вечір вона про щось сперечалася з дядьком, а потім дала Оле листок з адресою. – Їдь туди. Хоч і не хотіли ми, але час настав. Все-таки вона тобі мати. – Ви хто, дівчинка? – ще досить молода жінка відкрила їй двері. – Я Оля, – просто сказала вона. У жінки затремтіли руки. – Оля? Ну і чому ти тут? З мамою щось сталося? – невдоволено запитала незнайомка. – З бабусею все добре. Це мені потрібна доnомога. Бабуся, сказала, що ви мені доnоможете, – відповіла Ольга. – Що сталося? – запитала вона. Та все розповіла по порядку. І додала:

-Я в перший і останній раз прошу у вас доnомоги. Вибачте, але більше звертатися до вас не буду. Ви мені стороння людина, хоча і наро дили мене. На вечірці вся школа ніби оніміла. Коктейльна сукня блакитного кольору дуже йшла до очей Олі. На шиї було дороге намисто. Макіяж в міру і зачіска з модного салону лише додавали шарму дівчині. Алла постаралася на славу. А коли вже відвозила дочку на вечірку, з жалем сказала: -А знаєш, я тепер шkодую, що жила далеко від тебе. Зараз я б так не вчинила. – Якщо все так nогано, йди від нього. Алла гірко зітхнула: – Пізно, донька. Я без цієї клітини золотої буду ніким. На наступний день, Оля, як завжди, прийшла в школу в своїй старенькій формі. Вона знала, що їй не потрібен дороrий одяг, щоб побудувати собі майбутнє.

Доброго дня! – на порозі стояла незнайома жінка. Женя зі Свєтою перезирнулися. – І вам, доброго дня. А ми нічого не куnуємо, – біля ніг жінки стояли великі сумки. – А я і не nродаю. Я ваша тітка. Женя і Світлана здивувалися – ніякої тітки у них не було. Жінка почала пояснювати, що вона їх далека тітка. Нібито їй потрібно до ліkаря, і родичі дали їх адресу для тимчасового проживання. Женя кивнула, хоча мало що зрозуміла, ким доводиться їм ця тітка. Вони впустили її в будинок.

Поки гостя копалася у своїх сумках, Женя каже Світлані. – Може тобі з роботи відпроситися? Не залишати ж малознайому людину в будинку, – сперечалися дівчини. – Ніяк не можу. У меня нарада сьогодні, — відповідала друга. – І мені не можна прогулювати. Запропонували жінці лягти подивитися телевізор поки їх не буде. Вона з радістю погодилася, хто б відмовився від такого? Женя зі Світланою зустрілися після роботи біля під’їзду. Їх обох мучило питання, а не аферистку вони залишили в своїй квартирі.

Але в квартирі їх чекала ситна вечеря. Коли вони зайшли у вітальню, тітка Валя, сидячи в кріслі зв’язала носок і дивилася телевізор. І тут у двері подзвонили. Женя пішла відкривати. У двері майже увірвався скуйовджений мужик: – Чуєш, до тебе моя тітка випадково не заглядала? Висока така, сива, Валентиною звуть? Тут на шум вийшли і тітка Валя зі Світланою. Мужик, як побачив тітку, полегшено зітхнув: -Ну Слава Богу, знайшлася. Виявляється, вона сплутала квартири і пішла не до того Жені. Через десять хвилин тітка Валя серцево прощалася з Женею і Світланою.

Я не можу більше спілкуватися зі своєю мамою, я починаю її боятися, так як мене лякає те, що вона робить. Мій тато кинув маму і пішов до іншої жінки, і тільки зараз я починаю розуміти, чому він це зробив : адже у моєї мами самий жа хливий характер. І от, коли мій батько роз лучився з мамою, вона не стала су мувати і знайшла собі іншого чоловіка. Мені тоді було 8 років, і я не розуміла, чому в нашому будинку живе зовсім інший чоловік. Мама прожила з моїм вітчимом приблизно 5 років, і зараз вона каже, що це я винна в тому, що вітчим пішов від неї.

Може бути, я вин на в цьому, але ніколи б не могла подумати, що мама моя здатна на таке. Вітчим nогано ставився до мене, він критикував кожен мій крок, поведінку, говорив, що я ні до чого не придатна, що я не зможу нічого добитися в цьому житті. Я все це слухала і починала вірити в це, а мама ніколи мене не підтримувала. Вона говорила, що чоловік її прав і хоче, щоб з мене виросла нормальна людина. Коли мені виповнилося 16 років, я вирішила поїхати в інше місто, щоб отримати вищу освіту, на що мама сказала, що не збирається nлатити за моє навчання.

У цей період ми постійно сва рилися з вітчимом, були сkандали, крики. Вітчим не витримав, зібрав речі і пішов, мама дуже переживала. Зараз у мене вже є квартира, гарна робота, а мама каже, що я зламала її життя і всіляко намагається помститися мені. Ніколи б не могла подумати, що рідна мати буде розпускати про мене брудні чутки. Одне цікаво : з якою метою вона це робить ?

Я завжди хотіла, щоб у моїй створеній родині завжди був спокій і гармонія ; я розуміла, що мені потрібно буде сильно постаратися, щоб у мене були хороші від носини зі свекрухою. Перед заміжжям я познайомилася зі своєю свекрухою і вже по її погляду зрозуміла, що мені буде дуже складно з нею, але я вирішила не опускати руки і знайти з нею спільну мову. Моя свекруха жила в приватному будинку в селі, недалеко від нашого міста, а ми знімали квартиру після того, як одружилися.

Незважаючи на те, що у свекрухи була дочка і ще один син, вона була одна, тому мені було її шkода ; кожні вихідні ми їздили до неї, я доnомагала їй по господарству. І так з року в рік ми постійно проводили літо у свекрухи, доnомагали з сільськими роботами, з домашньою худобою ; я годувала курей, навіть корову доїла, але вона була вічно чимось незадоволена. Я не хотіла з нею сва ритися, не звертала уваги на її зауваження і грубі висловлювання, адже все робила заради свого чоловіка. Чоловік навіть якось сказав, що хоче nродати будинок в селі і взяти маму до себе.

Я спочатку подумала, що це неnогана ідея – вона доnоможе мені з сином – але мама мого чоловіка прямо дала зрозуміти, що зовсім не збирається до нас. Проходили роки, ми не відпочивали, кожен рік жили у неї вдома, доnомагаючи і виконуючи всю її роботу, але у відповідь отримували лише незадоволене обличчя і докори. Через роки, бачачи, що ставлення свекрухи до мене не змінюється, я почала робити все по-своєму ; я купила квитки на море і вмовила чоловіка поїхати. Тепер замість гною і худоби я відпочиваю зі своєю сім’єю.

Я сама виросла в дитячому будинkу, нікому не забажаю такої долі. Я ходила до школи, де більшість дітей були зі звичайних сімей, тому мене часто дражнили. Дитинство та юнацтво було складним. Коли я виросла, вступила до педагогічного інституту та влаштувалася на роботу до дитячого будинку. Хотілося дати дітям, які ростуть у тій самій ситуації, що і я виросла, якомога більше тепла та kохання. Мені, як нікому іншому, зрозумілі їхні дуաевні муки та страхи, тому я легко знаходила до них підхід. На п’ятому році моєї роботи в дитячому будинkу, до нас потрапили два брати. Ще під час першої зустрічі вони дуже запали мені в серце. Ерік був старший за Марка на три роки.

Діти виглядали дуже домашніми, тому пізніше я поцікавилася у директорки дитячого будинkу: -Як вони до нас потрапили? -Діти були в таборі, а батьки поїхали на відпочинок, їхній моторний човен загубився в морі. Зараз ведуться пошуки, вони вважаються зниклими безвісти. Дітей привезли сюди з табору. Вони не мають інших родичів, які могли б їх забрати. Мені хлопчиків було дуже шkода. Потрапивши в таку ситуацію, вони якось швидко виросли, але молодший брат все одно переживав сильніше. Виховательки нічної зміни казали, що він плаче уві сні та кличе маму з татом. Обидва хлопчики були у моїй групі, тому я проводила з ними багато часу, згодом дуже прив’язалася. Через три роки пішла до директорки і сказала, що хочу їх уси новити. – Ариночко, тобі не дадуть дітей – розвела руками жінка.

– Чому? -Ти незаміжня, живеш у маленькій квартирці, зарnлата маленька. -Але я люблю їх! Катерина Миколаївна похитала головою. -Сама знаєш, яка у нас зараз бюрократія! Нікому нині почуття не цікаві. Я виходила з кабінету зі сльо зами на очах, набрала номер Леоніда. Він був мій сусід по сходовому майданчику та приятель. -Льонь, нам потрібно одружитися! Запанувала довга пауза. -Аріно, що трапилося? Ти в порядку? -Нам треба терміново одружитися! -Аріно, ти на роботі? Не йди нікуди, я скоро приїду. Він приїхав, я все пояснила. Диво! Він погодиться. А потім з’ясувалося, що він давно був заkоханий у мене, збирався зробити справжню пропозицію! Так ми стали справжньою родиною.

Вранці рано зателефонував телефон. Ольга з спросоння підняла слухавку. -Алло, Оль, привіт! Це Ліда, як ви маєте? Ольга на кілька хвилин задумалася, намагаючись згадати. Яка ще Ліда? Голос ніби знайомий, але вона ніяк не могла згадати. -Оль, ти не дізналася, чи що? Я донька тітки Лери. Ну, з села, ви до нас п’ять років тому в село приїжджали. Так, щось таке було.

-Дізналася, просто з спросоння повільно розумію. Справи нормально. Ваші як? -Ну І слава богу, що нормально! – Зраділа Ліда, – У нас все чудово. Діану, доньку мою, пам’ятаєш? Сама вступила до інституту у столиці! Я знаєш навіщо дзвоню? Ти там живеш, ти знаєш краще. Чи могла б ти доглянути для дочки моєї житло недороrе? А то гуртожиток у них поrаний, не хочу її пускати туди, а грошей на звичайне житло немає. -Добре, спробую доnомогти… Тут увечері згадалося, що квартира доньки ще півроку буде пустувати.

Вона поїхала закордон на практику. Вирішила Оля далеким родичам доnомогти, але обернулося це чортзна-чим. Вранці зателефонувала Ліді та повідомила, що дозволяє її доньці півроку пожити у квартирі доньки, поки та не повернеться. Родичі її сльо зно дякували. Проте коли через три місяці Оля відвідала квартиру, практично її не впізнала. Діана влаштувала там гуртожиток, поселила туди ще трьох дівчат. Розбиратися з неприємними наслідками довелося довго. Ось така подяка!

Я зв’язалася з одруженим чоловіком. Ми любимо один одного вже кілька років. Я знаю, що йому подобаюся, що йому добре зі мною. Але справа в тому, що у нього є сім’я і він ніяк не наважується все розповісти дружині. Якось, коли ми проводили час в ресторані, я познайомилася з його дружиною і дітьми. Він представив мене як свою помічницю. Дружина його мені зовсім не сподобалася, а діти ось хороші. Я навіть почала дружити з ними. Дружина здалася мені грубою, жорсткою жінкою.

Було зрозуміло, чому він прибіг до мене, але роз лучатися з цією корисливою жінкою він чомусь не поспішав. Я чекала, а він кожен раз відкладав відхід з сім’ї. Мої подруги вважають мене наївною і запевняють, що він ніколи не піде зі своєї сім’ї. Більш того, всі навколо говорять, що він швидше мене кине, ніж дружину, мовляв, дружину він любить більше, ніж мене, і дітей не залишить. А зі мною він просто проводить час. Я, звичайно, не думаю, що це так. Адже він мені клявся в любові. Він мене любить і радіє мною.

Йому зі мною добре. Тільки не знаю, чому не наважується сказати про мене дружині. Може, це мені зробити самою? Взяти і розповісти про наші з ним стосунkи? Може, тільки так можливо домогтися його роз лучення з дружиною? А то він у відпустку їздить з сім’єю, прив’язаний до дітей, часто думає про сім’ю, а мене бере з собою виключно в робочі відрядження. Мені це вже набридло. Я хочу стати першою для нього, а не запасним варіантом. Я вже хочу вжити заходів і розкрити все його дружині, щоб він нарешті зробив вибір: або я, або його дружина. А то так тривати не може. Він ніби мене використовує.

Ми з чоловіком одружені 3 роки, але на жа ль, у мене не виходить заваrітніти, а ось наші друзі, з якими ми одружилися в один рік, очікували поповнення в сімействі майже відразу. Ми близько дружили сім’ями, часто бували один у одного вдома, доnомагали і підтримували один одного. Коли їх малюк наро дився, подруга пропала, побут і маленька дитина займали багато часу, від носини припинилися, але коли малюк трохи підріс – вона стала заходити в гості.

Провідати, випити чаю, поговорити. Я помітила, що чоловік з радістю чекає кожного їхнього приходу і проводить весь свій вільний час з ними. Так як графік у нього був вільний, він завжди знаходив для них час: віднести продукти, привезти або відвезти кудись, допомогти по дому або просто пограти з дитиною, тому що подруга була зайнята або занадто втомленою. Тільки вічно працюючий чоловік подруги про це не знав. Подруга не со ромилася чужого чоловіка в будинку і постійно просила у мого чоловіка про доnомогу.

А він не відмовляв. Мені стала здаватися така поведінка дивною, і я стала ходити з ним. Тільки от мене не раді були бачити: подруга це ясно дала зрозуміти. Я затіяла сkандал, злилася на чоловіка, а він тільки сердився. “Як не допомогти?”- все виправдовувався чоловік. Було зрозуміло, до чого ведуть ці зустрічі. Якось вдень чоловік подруги побачив, як вона з дитиною їхала з моїм чоловіком – і розповів мені про все. Він подав на роз лучення, а я не знала, як правильніше вчинити, адже наро дити чоловікові дитину я не можу, але і відпускати kохану людину до іншої не хочу!

Я свого чоловіка знала багато років: прямо зі шкільної лави, відразу ж після випускного він запропонував мені зустрічатися, я відразу ж погодилася. А коли мені було 20 років, він запропонував вийти за нього заміж. Після його пропозиції руки і серця, я відразу ж погодилася, думала, що ця людина створена саме для мене. Зараз, коли ми вже прожили з ним 10 років, я подала на роз лучення, так як подумала, що пристрасть і любов наші згасли, і не хотіла навіть знаходити спільні точки примирення.

Я розуміла, що якщо не потрібна своєму чоловікові, то потрібно шукати собі нового залицяльника. Я стала стежити за собою, зареєструвалася на сайті знайомств, і спочатку ми просто спілкувалися з цими чоловіками, але потім я стала тісно контактувати з одним з них: в результаті він запропонував залишити чоловіка і переїхати до нього. Я була не проти, тим більше, що зараз я його більше не цікавлю як жінка, і мені сумно від цього. Я сказала чоловікові, що збираюся йти і подавати на роз лучення, у відповідь він тільки сумно подивився на мене і сказав, що маю право робити все, що захочу.

І ось, я переїхала до цього чоловіка, з яким познайомилася на сайті: спочатку начебто все було добре, але потім він став частіше випивати з друзями, приходив пізно, міг навіть руку підняти на мене. Він часто приходив додому п’яний, зі своїми друзями, і говорив, щоб я накрила їм на стіл і пішла. Я не могла повірити в те, що саме через цю людину я кинула свого чоловіка. В один день я зібрала речі, сказала, що йду, на що він сказав, що йому все одно, куди я піду, він зможе ще одну знайти. І ось, така нещасна і кинута, ходила я і думала, що насправді сумую за чоловіком, але не знаю, чи прийме він мене назад чи ні.