News 382 Media

Бабусю чоловіка ми забрали до себе. Варіанти його рідні: » пиши дарчу на квартиру і йди доживай в будинок для людей похилого віку «- ми відкинули відразу. Не діло це. Та й бабуся, для своїх 73, дуже навіть ще не бабуся. Не дарма кажуть — жінці стільки років, на скільки вона себе почуває. У неї смартфон останньої моделі і насичене особисте життя — постійно ходила на побачення з 60-65-річними дідусями. Абсолютний адекватна без глобальних проблем зі здоров’ям. Виселення бабусі знадобилося братові чоловіка, Валентину. У нього дружина і троє дітей, живуть вони з мамою Валентина. Іпотеку брати вони не стали — навіщо? Коли бабуся ось-ось піде і вони переїдуть в звільнену квартиру? Ось тільки бабуся нікуди не поспішала. На той світ — тим більше. Вона планувала накопичити гроші на поїздку в Китай.

Мрія у неї така була: по нічному Пекіну погуляти. Через пару днів після переїзду бабусі до нас, а чоловікові зателефонувала його мама. Прийшли Валентин з дружиною і дітьми заселятися в бабусине житло, а там квартиранти. — Мама, а я тут при чому? Дзвони бабусі, сама з нею розмовляй. І взагалі, тобі не здається, що це її справа — здавати квартиру чи ні? — відповів їй чоловік. Чоловікові було прочитано лекцію на тему: не смій зманювати бабусю на свою сторону, не смій промивати їй мізки, щоб вона квартиру тобі залишила, тобі і її пенсії вистачить, нехай гроші за оренду Валентину віддає і квартиру на нього переписує. Підозріло часто дружина Валентина стала прогулюватися з дітьми біля нашого будинку. Подзвонить: то попити зайти попроситься, то одному з дітей в туалет треба, то телефон у неї зараз сяде, підзарядити б.

Прийде і все з бабусею розмови водить — як їй і дітям погано живеться зі свекрухою. Зітхає жалібно, дітей підмовляє у прабабусі квартиру випрошувати. А бабуся над нею тільки хихотіла. Одного разу дружина Валентина навіть не подзвонила; вона просто голосно постукала в двері. Я відкрила, вона з порога початку: — Там швидка у вашого під’їзду стоїть. Бабка того, да? Де лікарі? Якщо вона у вас померла, то вам її і ховати! Бабуся вийшла з кімнати, жива і на своїх двох. Гостя пробурчала вибачення і втекла. Тоді ми з чоловіком зрозуміли: треба щось робити. Це чергування біля під’їзду вже в печінках сиділо. Ми поговорили з бабусею і запропонували їй варіант: вона продає свою квартиру і їде в Китай, як і хотіла. Потім — в Париж або в Рим. А ми її завжди приймемо і ніколи не виженемо. І грошей нам не треба. У нас свої є.

Бабуся, подумавши, погодилася. Та й дістали її онук з дружиною. Немає ж, щоб нормально поговорити, запропонувати допомогу, в обмін на квартиру. Ні, вони тільки кружляли, як шакали, і чекали. Квартира була продана. Ми порадили бабусі купити маленьку студію, про всяк випадок, та й здавати її можна. Бабуся так і зробила, а потім зібрала необхідні папери і полетіла в Москву, щоб там пересісти на літак до Пекіна. Бабуся щаслива. Вона де тільки не побувала. Рік по світу їздила. Повернеться помолоділа, задоволена, пару тижнів будинку побуде — і назад, за новими враженнями. З останньої подорожі вона не повернулася, подзвонила і сказала, що заміж виходить. Вирішила залишитися в Італії. Познайомилася там з італійцем, власником піцерії, і закохалася. На весілля нас запросила. Ми з чоловіком в осад випали — фіга собі життя у бабусі на восьмому десятку років. Навіть завидно трохи стало, по-доброму. Мрія, а не старість.

Адже вона працювала до 64 років, своєму синові допомагала, з онуками завжди сиділа. Всі вільні гроші на онуків — на мого чоловіка і Валентина — віддавала за наполяганням своєї невістки. Валентин інститут закінчив з допомогою бабусиних засобів. А батько чоловіка слова проти своєї дружини сказати не міг. І мовчав, навіть коли його мати завчасно на спокій спроваджували. Сім’я чоловіка просто отрутою плюється. Через нас з чоловіком бабуся не задубіли в термін і тепер Валентину доведеться брати іпотеку. Студію у бабусі він все-таки випросив. Вона влітку приїде, паперу підпише. Поговорили з чоловіком. Якщо доживемо, теж поїдемо по світу їздити. А якщо діти і внуки буду сидіти і чекати нашої смерті, щоб скоріше житло отримати, то в топку таких дітей і онуків. Часто чую приказку: в сім’ї не без виродка. І в родині мого чоловіка » виродком «є саме він. Чесний, що не заздрісний, порядна, не жадібний до чужого добра. Завжди задавалася питанням — як Валентин може бути його братом? Адже вони виховувалися в одній родині в однакових умовах.

Виглянувши у вікно, Стас відразу побіг на вулицю. Він любив пострибати по калюжах, і тому сильно поспішав, щоб випередити сонце, що могло висушити його забаву. Бризки рохлюпивалісь в різні боки, і хлопчик з цього ще більше радів. За цим всім спостерігала Лена, визирає з вікна будинку. Як же мало дітям треба для щастя. Для свого Стасика вона була готова на все, тільки щоб хлопчик посміхався … Олена прогнала чоловіка, який знущався над нею і дворічним Стасиком, тому виховувала сина одна. Колишній чоловік був п’яницею, який ще до всього ніде не працював, і Стасик дуже сильно його боявся. Так він непогано жив — теща висилала їм гроші з Іспанії. Олена спочатку сподівалася, що все буде добре, і чоловік скоро знайде роботу, і всіляко підтримувала його, думаючи, що всі ці труднощі тимчасові …

Але скоро вона все зрозуміла: друзі, випивка, гулянки не перестали бути і тоді, коли хороші варіанти роботи перебували, а він просто нехтував тим, вибираючи веселощі .. На ринку Олена торгувала до пізньої осені квітами, хоч і мама висилала їй гроші з-за кордону. І ось одного разу недільним ранком до них з сином на ринку підійшла одна жінка з дивним запитанням: — Доброго ранку, панночка. Ви вільні у цю суботу? — Добрий ранок. А чому ви питаєте? Ми з вами знайомі? — здивовано запитала Олена, тому що вона і справді могла не впізнати когось із знайомих. — Ні ні. Вибачте, ми не знайомі., — сказала жінка стурбованим і сумним голосом.

І їй стало незручно перед незнайомою людиною, що вона так просто увійшла з нею в діалог. Було видно, що вона ось-ось заплаче. — Вибачте мене, просто я вже не знаю, кому і що мені говорити від безвиході. — Розумієте, в цю суботу мій син повинен святкувати своє весілля. Але 3 дні тому його наречена втекла і повернулася до свого колишнього, ніби любов повернулася — як вона говорила … А ми вже всіх покликали, все вже готово до прийому гостей. Син взагалі сам не свій. Це ж який сором на все село. Я не знаю, як просити. Але зрозумійте мене: як мати — все найкраще для сина хочу. — Ви побудете пару днів нареченою мого сина, хоча б на день весілля? А потім відразу і розлучитеся. Ніхто нічого не зрозуміє, тому що не бачили ще нареченої мого синочка. Вони не так давно познайомилися, десь 2-2,5 місяці тому. Було видно що жінці дуже важко даються ці слова, як і таке рішення.

А Лена була просто шокована від усього почутого і на мить просто застигла в одній позі. Але ще трохи подумавши і оговтавшись від подиву, вона погодилася. Дуже вже їй стало шкода цю жінку, яка набралася сміливості просити про такий заради свого сина. Та й хлопця, якого кинули перед самим днем весілля, стало шкода. — Велике тобі спасибі, дівчинка. Ти така добра і співчутлива. От не просто так я підійшла имено до тебе. Вже 3 дні я тут ходжу і дивлюся за тобою, моя дорога, і за твоїм синочком, але ось тільки сьогодні зважилася підійти. Я якось зрозуміла, що малого ти виховуєш одна, тому що ніхто вас не зустрічає, не дзвонить. А твої очі дуже хороші, хоч і сповнені тьми.

Так давай вже підемо за сукнею нареченої і її синочку? — вже впевненіше говорила Лариса Миколаївна. … Весілля гуляли по всьому селу. Молодята воркували, як закохані голубки, а гості ніяк не могли намилуватися нареченою. Але ніхто навіть не здогадувався, про що так мило розмовляли молоді, які тим часом дізнавалися елементарне один про одного, починаючи з дати їх народження. Напевно ж ведучий буде питати їх про їх знайомство і різних вподобання, тому треба було бути готовими до будь-якого роду таких питань. А навпроти молодят сидів син Олени, Стас. Він дивився за своєю веселою і такою щасливою матусею, і за її красенем-нареченим, який завжди щось розповідав їй, і смішив цим. Весілля пройшло краще, ніж очікувалося.

Всі гості розійшлися по домівках. Олена так добре себе почувала тут, наче серед близьких людей, допомагаючи збирати зі столу. — Я тобі так вдячна, моя дівчинка. — і вона ніжно обійняла свіжоспечену невістку. — Ти зі Стасиком відпочинь, а вранці ми вас відвеземо додому. А расстанешься, коли того сама захочеш .. — Про яке розлучення йдеться, мама? У нас же тільки що було весілля, — перебив син Лариси Мікодаевни, Андрій. — Я звичайно був проти всієї цієї затії. Але зараз я щиро вдячний. Олена, я б дуже хотів, щоб ти дала нам шанс.

Адже я відчуваю, що знайшов в тобі рідну душу — свою дружину і кращого сина. — Так, напевно варто ризикнути. А Стасик підійшов до мами і чоловікові, який йому дуже сподобався, і міцно всіх обняв. Так вони і стояли, втрьох. У Лариси Миколаївни на очах заграли сльози. Ще вчора вона могла тільки мріяти про такий, а сьогодні її молитви і прохання збулися Чи немогла стримати сліз і жінка вдруге, коли через 3 місяці молодята повідомили, що вони зі Стасиком очікують ще одного хлопчика. могла стримати сліз і жінка вдруге, коли через 3 місяці молодята повідомили, що вони зі Стасиком очікують ще одного хлопчика. могла стримати сліз і жінка вдруге, коли через 3 місяці молодята повідомили, що вони зі Стасиком очікують ще одного хлопчика.

Алла була її однокласницею. Разом навчалися з першого класу. Надя була звичайною дівчиною, дочкою інженера. А ось Алла вважалася елітою в класі. Її батько був великою шишкою в їхньому містечку. У молодших класах все було тихо і спокійно. Але, починаючи з восьмого, Алла і її подруги взялися за Надю не на жарт. Вони постійно дражнили її і знущалися над нею. То куртку нову розфарбують фломастерами, то клею наллють, то крейдою парту розмалюють, то книги заховають від Наді. І так тривало до випускного. Надя багато плакала і страждала. Через Аллу вона стала шкільним посміховиськом. Вона не раз говорила батькам, що над нею знущаються однокласники. Батьки відмовилися перевести її в іншу школу навідріз. Повторювали тільки, що від проблем не втечеш і потрібно просто прийняти бій і вистояти. Вчителі теж все бачили, але робили вигляд, що не помічають. Вони не могли робити зауваження Аллі, у неї ж тато місцевою шишкою був. З горем навпіл, закінчила Надя дев’ять класів і втекла зі свого містечка куди подалі. Вона навіть на випускний не прийшла через свою однокласницю. У Москві Надя почала життя з чистого аркуша. Вона закінчила училище, потім інститут. Вийшла заміж за досить багатого і перспективного чоловіка. Три роки тому жінка народила сина. Чоловік її на руках носить.

У рідне містечко відвідувати маму Надя приїжджає рідко. У неї погані спогади з тим місцем, тому мама частіше гостює у них в столиці. І ось недавно минуле знову нагадало про себе. У суботу Надя з чоловіком поїхали в супермаркет за покупками і зустріли там шкільну кривдницю Аллу. Коли Алла побачила Надю, вона кинулася на неї з відкритими обіймами. Було таке враження, що зустрілися давні кращі подруги. Надя була в шоці. «Взагалі не розумію, що у неї в голові було в цей момент? Ну, не могла вона забути все те, що творилося в школі. Як так? Я б ще зрозуміла, якби вона вибачилася і спокійно зі мною все з’ясувала. А вона просто вирішила зробити вигляд, що нічого не було «, — розповідає Надя подрузі Світлані. У магазині Алла була не одна, а з чоловіком. Виявилося, що її чоловік теж не остання людина в містечку і Надін чоловік навіть знає його. Слово за слово, зав’язалася розмова. Хтось запропонував пообідати разом, але Надя відразу відмовилася. Їй було важко згадувати про це, але вдома вона розповіла про все чоловікові. Він вирішив розповісти Наді трохи про життя Алли і її обранця.

Жінці було не цікаво слухати про це, але краєм вуха вона почула, що Алла з чоловіком давно лікуються від безпліддя. Вони дуже хочуть дітей, але Алла ніяк не може завагітніти. «Ось як Бог карає » — подумала Надя. А через кілька днів їй зателефонувала мама. Саме тоді пролився світло на всю цю заплутану історію з безпліддям. -Угадай, кого я сьогодні зустріла на пошті? — сказала мама Наді. — Якщо ти стоїш, то сідай. Сьогодні я зустріла маму Алли Парфоменко. Пам’ятаєш таку? Пам’ятаєш, напевно, у вас з нею в школі якісь сутички були в старших класах. Так ось. Аллочцы так не пощастило. У неї життя зовсім не склалося. Після школи нікуди не надходила і почала гуляти по нічних клубах. Стала нашою місцевою «знаменитістю». Потім залетіла від когось, але цей хтось відмовився від дитини. Вона до останнього чекала, що він передумає. Потім зробила аборт.

Їй ця дитина теж була не потрібна. А після операції лікарі сказали Аллі, що вона вже ніколи не зможе мати дітей. Тоді в молодості її ця новина не дуже засмутила. А ось тепер, коли вона знайшла собі гідного кавалера, це стало справжньою проблемою. Чоловік Алли дуже хоче дітей. І навіть якось сказав дружині, що розлучиться з нею, якщо вона народити не зможе. Ось воно як буває. Уявляєш? Надя слухала маму і не вірила своїм вухам. Алла такої порядною прикидається. Тягає чоловіка по клініках, лікуються обидва. А насправді вона все прекрасно знає і просто пускає пил йому в очі. У Наді навіть з’явилася думка набратися сміливості і розповісти чоловікові Алли всю правду. Помститися кривдниці за всы ті шкільні сльози і страждання, які Наді довелося пережити. Але ці думки швидко розвіялися, адже Аллу вже покарав Бог.

Найжа хливіше, що може трапитися в шл юбі — це зр ада. Жінка віддає своєму чоловікові красу і молодість, а він знаходить їй заміну, коли вона стає не такою привабливою і активною. Але кожному діянню є своє покарання. Жінка дуже витончено пом стилася чоловіку, який кинув її через 37 років спільного життя. Дейк і Едіт прожили разом 37 років. Жінка була впевнена в тому, що чоловік цінує і поважає її. Але це виявилося неправдою. Джейк проміняв свою дружину на молоденьку секретарку.

Більш того, він попросив дружину звільнити будинок, щоб він зміг розташуватися в ньому зі своєю новою пасією. Джейк дав Едіт кілька днів на те, щоб вона зібрала речі і покинула будинок, в якому прожила майже все життя. Коли валізи були упаковані, жінка вирішила запити своє горе вином. Вона закушували алкоголь креветками. Несподівано її осяяла ідея пом сти. Недоїдені креветки Едіт сховала в карнизи, на яких висіли штори. Задоволена своїм планом, жінка забрала валізи і виїхала на знімну квартиру.

Перші пару днів разом з новою пасією здавалися Джейку раєм. Але потім їх жи ття перетворилося на пек ло через жахли вого запаху, який посилювався з кожним днем. Нічого не допомагало. Джейк навіть намагався продати будинок, але все марно. Одного разу Джейк і Едіт випадково зустрілися. Жінка поцікавилася, як справи у її колишнього чоловіка. Той поділився своєю пробле мою .

Едіт заявила, що готова викупити у нього смердючий будинок, але за 50% від його ринкової вартості. Джейку нічого не залишалося, крім як погодитися. Джейк був задово лений виконаною операцією. Тих 50%, що він виручив за будинок, було досить, щоб купити велику квартиру — для нього і ко ханки. Він найняв людей, щоб перевести всі речі і меблі зі старого будинку в новий будинок. Крім усього іншого, він забрав ті самі карнизи …

Нещодавно стала свідком однієї цікавої ситуації — і реально була в шоці. Ось багато хто говорить, що молоді мами не вміють виховувати дітей, але це брехня. Деякі просто молодці в цій нелегкій справі. Одного разу я їхала на роботу рано вранці в маршрутці. На одній із зупинок зайшла дівчина років 26 з дитиною — першокласник на вигляд. Якраз залишалося одне вільне місце.

Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч. Не минуло багато часу, як люди в маршрутці почали перешіптуватися. І ось одна з найсміливіших, жінка похилого віку років 75 звернулася до матусі. — Ну і матері пішли, а сама сидить, п’яту точку відсиджує, а дитина бідна на ногах стоїть всю дорогу. — Жінко, в чому справа? Зараз ви незадоволені, що він стоїть, а потім будете говорити, чому місце не поступається.

У мене росте справжній чоловік, сильний має бути і поважати повинен жінок вже з цього віку, так що давайте не будемо! Я хочу його так виховувати. Або ви проти? Хто б міг подумати, що така репліка заткне всіх і відразу. І правда, мамочко права. Раз у неї росте хлопчик, його треба вчити цьому всьому ще з малих років. А ви що думаєте?

Мене кілька років тому вигнали з дому. Телефон чоловіка був недосяжний — у нього на роботі проблеми зі зв’язком, дуже важко до нього додзвонитися. Пішла я до мами своєї, ну, не під дверима ж чоловіка в під’їзді сидіти? Мама була не особливо рада моєї присутності — у неї живуть син з дружиною з улюбленими онуками. Прийняли мене в будинок за умови — я повинна всіх обходити. Довелося погодитися, вибору особливого не було: декр етні маленькі, не прожити на них, а наші з чоловіком гроші свекруха забрала, коли виг аняла. Одна надія була — на приїзд чоловіка. Приїде мій улюблений і в усьому розбереться. Тільки ось він не дзвонив чомусь.

Я працювала на всю сім’ю, як пр оклята. Вставала о 5 ранку, щоб приготувати сніданок. Потім відводила племінників в садок, з коляскою в зубах. Поверталася з садка — вже годувати всіх час, та на роботу збирати. Причому, плак ати моїй дитині було категорично заборонено. Ось тільки немовляті це не поясниш. Як тіл ьки лунав пл ач, мама з дружиною брата відразу кривилися: — Нехай поп лаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чім тебе зайняти. Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу. Я мовчки пла кала, коли чула, як мій синочок надривається.

У мене серце материнське бол іло, але я знала, варто мені піти наперекір — нас і звідси виставлять. Я знала, коли приїде чоловік. В той день я, взявши сина, поїхала на вокзал. Чоловік вийшов з вагона, я зі сль озами щастя кинулася до нього на шию, а він відчепив від себе мої руки, розвернувся і пішов, не сказавши ні сло ва і навіть не глянувши на дитину. Я сиділа на вокзалі, обіймала сина і не знала, що робити далі. Я не розуміла, що сталося з чоловіком, чому він так з нами? Куди нам іти? До мами? Зовсім туди ноги не йдуть. Мама завжди любила мого брата, а я так — прикра поми лка молодості. Я посадила сина в коля ску, і ми пішли, куди очі дивляться.

Через кілька годин мені зателефонувала бабуся чоловіка: — Приїжджай, я все знаю. Допоможу чим зможу. Я летіла до неї, як на крилах. Свекруха моєї свекрухи повідала мені про причини охолодження її онука до мене. — Свекруха твоя, гадюка ще та. Ти ще тільки чекала появи на світ сина, вона вже чоловіка твого обробляла, що не його дитина це. Тільки що від них, свято вона закотила в честь приїзду сина. Там я і дізналася про вертихвістку, що з кох нцем втекла, поки чоловік у відрядженні. Про тебе, між іншим, говорили. До онукові, в день від’їзду, бабка з вашого під’їзду підійшла і по секрету розповіла, що мужик до тебе ходить. Так що, все » зійшлося », повірив онук своєї матусі, коли вона йому додзвонилася і порадувала твоєю втечею. Не здивуюся, якщо сусідку вона підіслали.

Вигнати немо вляти на вулицю — навіть від неї я такого не очікувала. З бабою Манею ми знайшли спільну мову, синочок дуже її полюбив, адже вона була його єдиною бабусею. Свекруха і моя мати не горіли бажанням спілкуватися з онуком, ну та й Бог з ними. Син пішов в садок, я вийшла на роботу. Тоді настала моя черга допомагати бабі Мані — йшов уже вісьмий десяток і вік брав своє. За півроку до того гіркого дня баба Маня сходила до нотаріуса. — Ти вже прости, квартиру правнуку залишила. Я до тебе сильно прив’язалася, але так краще буде. Де заощадження мої лежать на останній день, знаєш. Пам’ятай: ніяких сл із. Провести в останній путь бабу Маню прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі: — Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, час і честь знати. Збирайся, та приплід свій не забудь.

Я не стала її розчаровувати завчасно. Я зловила на собі замислений погляд колишнього чоловіка. Він, побачивши що я на нього дивлюся, підійшов: — Я бачив фотографії сина, він — копія мене в дитинстві. Він мій? — Він завжди був твоїм, але зараз це не важливо. — Я зроблю екс пертизу. Якщо він мій, то ми з’єднаемося. Я хочу, щоб моя дитина росла в повній сім’ї. Напруга останніх років, бі ль від вт рати баби Мані, образа на колишнього чоловіка — все це вилилося в сль ози. Я розреготалася йому в відповідь. Де він раніше був, зі своєю «повної сім’єю»? Експер тиза підтвердила, що мій син наро джений від коли шнього чоловіка; той зволив почати платити аліменти. Його мати зателефонувала і милостиво повідомила:

— Що ж, ви можете зійтися. І квартира в сім’ї залишиться — твій син, коли стане старше, просто перепише її на мого сина. Щастя бажати не буду. Бувай. Моя мама, дізнавшись про те, що її онук — власник нерухомості, відразу пріпригала до мене з ниттям — її синочку треба розширюватися. І що я, як опікун сина, могла б якось обібрати власну дитину в пользу люблячого дядька. Маму я послала — голосно і нецензурно. Колишній чоловік не залишає спроб знову затягнути мене в ЗА ГС: запрошує на побачення і посилає квіти. Але мені про тивно навіть на нього дивитися: ні в чому не розібрався і викреслив дружину з дитиною з життя — не дуже гідний і не чоловічий вчинок. Знаєте, мені пощастило. У мене є любляча сім’я. І ця сім’я — мій син.

Віра сиділа на кухні і вечеряла. «Завтра на роботу, — думала вона, — п’ятниця, слава Богу, тиждень пройшов! » Вона прибрала посуд і пішла готуватися до сну. Лежачи в ліжку, вона згадувала своє дитинство і юність. У свої тридцять дев’ять років вона все ще була одна . Все думала, що спочатку треба стати незалежною і забезпечити себе, а вже потім створювати сім’ю. Тільки ось це «потім» ніяк не закінчувалося. п’ятниця була для неї єдиним святом, після закінчення якого незмінно наступала гіркоту самотності. Всі подруги Віри вже давно були дружинами і матерями. Стабільно скаржилися на чоловіків і неслухняних дітей і постійно примовляли: — Віра, одна ти у нас щаслива, тобі ніхто нерви не терплять! Стандартне ранок на роботі і звичне підсумкова нарада. Кінець дня. Віра сіла за кермо і поїхала в невеликий ресторанчик, зустрічатися з однокласницями Катею і Раїсою. — Привіт, дівчата, — сідаючи за столик, втомленим голосом, сказала вона, — як пройшов тиждень? Катя опустила погляд і сказала: — Привіт, дорога! Бувало й краще, а у тебе як? — Швидко, — ледь помітно посміхнувшись, сказала Віра, — навіть швидше, ніж попередня! Раїса прийшла останньою. Вона була напружена, так що перше, що вона зробила, попросила офіціанта принести води. Вона видихнула і сказала:

— Ось тепер всім привіт! Подруги переглянулись. — Що трапилося? — не витримала Катя, — що з тобою? -А, так, нічого, — відмахнулася Раїса, — здається, ми з Андрієм знову розлучаємося! — Знову, — здивувалася Віра, — у вас же троє дітей? — А це хіба кого-то зупиняло, — хмикнула Катя, — ти як з Місяця звалилася, Віра! Раїса допила свій напій і сказала: — Класика жанру, дівчата! Андрій і няня! Що тут ще сказати? Завжди я говорила і буду говорити, що чужої людини в домі не повинно бути, але як все встигнути одній, та ще при моїй роботі? Ось я і погодилася на помічницю, ну і вона мені «допомогла», очевидно, не один місяць намагалася. Вона закрила руками обличчя і заплакала. — Рая, — обережно звернулася до неї Віра, — зате у тебе діти є і ти не одна, як я! Повисла пауза, Раїса підняла очі на подругу і сказала: — Ага, зате тепер я мати-одиначка, тато наш це, іншу собі знайшов. Раніше, все на мені було, а тепер як? Катя теж попросила офіціанта принести їй що-небудь міцніше, потім підморгнула Вірі і сказала: — А ти нас, як завжди, додому повезеш!

Віра подивилася на них і відчула себе зайвою. Вона замовкла, а вони, як їй здалося, навіть не помітили, що вона вийшла з розмови. Вона слухала їх і думала: » Навіщо я сюди приїжджаю щоп’ятниці, навіщо слухаю всю цю маячню? Це не перша зрада Андрія і не останнє. Якщо він так постійно веде себе його треба або прийняти таким, яким він є, або просто йти від нього. Навіщо жити в такому стресі? Ще й обов’язки у мене перед ними є, виявляється, — вони розслабляються, а я їх розвозити повинен! Таксі ж є ?! Якийсь споживацьке ставлення виходить ». Вірі раптом різко захотілося піти. Вона дістала гаманець, виклала на стіл гроші, вибачилася перед подругами, на ходу придумавши щось, і швидко вийшла з ресторану. Осінній вечір був прекрасний, додому не хотілося і вона вирішила прогулятися по проспекту. Віра йшла така спантеличена вся в собі і своїх думках, що не помітила що йде парочка похилого віку. Порівнявшись з Вірою, вони звернулися до неї: — Дівчина, вибачте, з вами все добре? — Ага, — розгублено відповіла вона, — що? — Ми просто з Марією прогулюється, — ввічливо пояснив дідусь, — і вона мені каже, що дивись мовляв, у жінки щось трапилося, ось ми і вирішили уточнити, чи всі з вами добре? Віра оніміла. «Це в якому ж стані я зараз, — промайнуло у неї в голові, — що мене навіть перехожі зупиняють? »

— Мене Петро звуть, — продовжив чоловік, — а це Маша — кохання всього мого життя! — Доброго дня, дорога, — ласкаво промовила Марія, — чому ви так засмучені? Віра видихнула і сказала: — Знаєте, все навколо скаржаться на життя! У цій подруги чоловік гуляє постійно, в іншої подруги діти неслухняні, а я самотня … Її голос обірвався, грудку підступив до горла, сльози покотилися по щоках. Сама від себе не чекаючи, вона абсолютно чужим людям висловила все те, що таким важким тягарем лежало у неї на душі. Петро і Марія відвели її в сторону. — Дістань хустку, Марія, — попросив Петро, — дай дівчині. Марія дістала носову хусточку і простягнула Вірі. Заспокоївшись, вона вимовила: — Вибачте мене, будь ласка, я не спеціально зірвалася, так вийшло. І я не представилася, мене Віра звуть. Марія погладила її по плечу і сказала: — Те, що ви зараз розплакалася, це нормально але. Вам просто стало страшно від того, що ви не розумієте, де шукати своє щастя, адже так? У Віри виникло враження, що десь в її голові, хтось рідний і дуже близький, про існування якого вона дізналася тільки що, раптом взяв і включив світло! Стало так ясно і так видно, що вона посміхнулася.

Петро взяв Марію за руку і сказав: -Ви весь час чогось чекаєте, на щось сподіваєтеся, роздумуєте, аналізуєте, по суті, ускладнюєте все. А істина полягає в тому, що щастя не треба шукати, його треба собі дозволити! І як тільки ви в це повірите всією своєю душею і всім своїм добрим серцем, у вашому житті почнуть відбуватися дива! Обіцяйте нам, що ви хоча б спробуєте це зробити! Віра стояла і дивилася на цю закохану пару. Вона заспокоїлася, обняла Петра, потім Марію і сказала: — Я хочу вам подякувати від щирого серця за те, що ви зустрілися на моєму шляху. Я вам обіцяю, що я спробую так жити. Не можу висловити словами ту вдячність, яку я відчуваю зараз, але я знаю точно, що випадковостей у цьому світі не буває. Здоров’я вам і щастя! Віра пішла далі, а парочка ще довго дивилася їй услід і, коли вона обернулася, вони помахали їй рукою. У суботу вранці Віра подивилася інакше на своє життя.

Вона поставилася до побутових проблем, як до гри. Вперше з радістю сходила в магазин. Прибрала в квартирі не з почуття обов’язку або розуміння, що так «потрібно», а для себе. Переставили меблі в вітальні і задоволена влаштувалася перед телевізором. Задзвонив телефон, номер був не з її телефонної книги, незважаючи на це, вона відповіла: — Слухаю, добрий вечір! — Ого, — здивовано відповів чоловічий голос, — а я ось Віктору Сергійовичу дзвоню, мабуть, помилився, вибачте мене! — Ніколи тут не було такого, — засміялася Віра, — але, якщо раптом з’явиться, я вам зателефоную. Незнайомий чоловік розсміявся і поклав трубку. А далі почалося листування. В результаті якого з’ясувалося, що незнайомця звати Ігор. Через добу він подзвонив і запросив Віру на вечерю. І ця вечеря змінив усе її життя! Дозвольте і ви собі щастя!

У мене є рідний брат, який на п’ять років молодший за мене. Ми завжди з ним гарно спілкувалися, довіряли один одному. Батьки багато працювали, тому вихованням брата з дитинства займалася я. Коли ми виросли, то теплі відносини залишилися. Ми обидва відразу після школи стали жити окремо від батьків, я ось п’ять років тому вийшла заміж, а він просто знімав квартиру, спочатку з друзями, а потім один, поки не вирішив одружитися. Ми з братом часто їздили один до одного в гості, разом відпочивали, він подружився з моїм чоловіком. До батьків теж часто все разом приїжджали, він хрещений мого старшого сина. Батьки дали нам однакові стартові позиції: полягали вони в оплаті вищої освіти за спеціальностями, які ми вибрали самі. Це дозволило нам з братом влаштуватися на хороші роботи, які нам ще й подобалися, що в наш час рідкість.

Ми батькам теж допомагали однаково, ділили на двох всі витрати. Батьки вже на пенсії, ми у них пізні діти, без нашої допомоги їм би було дуже важко. Разом ми скидалися і на відпочинок батьків, і на ремонт, і на інші потреби. Але якщо хтось не міг в один місяць виділити суму, то просто вкладав більше в наступному. Ніколи не було ніяких розбирань. А питання про те, щоб їм не допомагати, взагалі не стояло з того моменту, як вони вийшли на пенсію. І так до останнього працювали. Домашні справи по дому і дачі теж робили все разом. Коли батьки затіяли ремонт дачі, то їздили туди все разом, мій чоловік, брат і батько займалися будівельними роботами, а ми з мамою прибирали, готували їжу і приводили в порядок ділянку. Я так докладно розповідаю, щоб було зрозуміло, після мого заміжжя нічого не змінилося і такий стан справ брата цілком влаштовував. А потім брат вирішив одружитися. Привів в нашу сім’ю Наталю.

Особисто мені вона не сподобалася, тому що я вважала, що брат міг би знайти і більш красиву, але я мовчала. З лиця воду не пити, адже головне, щоб людина була хороша і брата любила. Мама ж прийняла її як рідну. Весілля зіграли швидко, великого і пишного торжества молоді не хотіли. Ми подарували їм гроші, вони додали свої і полетіли відпочивати. А потім повернулися і стали жити. Ось тут Наталія і почала проявляти свій характер. Почалося все з того, що ми з братом обговорювали, яку путівку купити батькам. Ми робили вже не перший рік, розглядали різні варіанти, майже вже зупинилися на одному, але влізла Наталя. — А чому путівку повинні оплачувати і ми теж? У нас зараз грошей немає. Ми накопичуємо на житло. Брат щось спробував їй заперечити, але я змінила тему і поїхала додому. Мені влазити в їх розбирання не хотілося. Увечері мене набрав брат, пом’явся і сказав, що половину путівки оплатити зараз не зможе, тому що вони насправді вирішили відкладати на квартиру, яку незабаром збираються взяти в кредит. Ми з чоловіком піднапружились, але оплатили путівки.

Брат пообіцяв розрахуватися протягом декількох місяців. В принципі, не питання. Зрозуміло, що у них молода сім’я, треба обзаводитися своїм житло. Потім вона відмовилася їхати допомагати не дачу, тому що «це не наша дача, чому я повинна витрачати на неї час». Чи не повинна, але тебе попросили допомогти. Брат приїхав один і майже весь день провисів на телефоні, тому що Наталя надзвонювала, з’ясовуючи, коли він повернеться назад і чому так довго. Моє ставлення до неї зіпсувався після цієї дачі, хоча потім було ще багато всього в такому ж дусі. Нічого їй не висловлювала, братові теж, але спілкування намагалася звести до мінімуму. Точкою стало, коли Наталя заявила, що більше скидатися на утримання батьків вони не будуть. Мотивувала вона це тим, що ми живемо в своїй квартирі, а їм ще треба своїм житлом обзавестися.

Те, що квартира, в якій ми живемо, належить моєму чоловікові і батьки до неї ніякого відношення не мають, її не цікавило. Я намагалася пояснити, що батьки у нас з братом загальні. Чи можна якось придумати, щоб їх внесок був менше, але зовсім не допомагати — так не годиться. Навіть коли я в декреті була, ми все одно сумлінно вкладали половину. Але Наталя стояла на своєму: у них грошей немає взагалі. Їм треба думати про свою сім’ю, а батьки отримують пенсію, до того ж ми будемо допомагати. Брат мовчав. Це мені найбільше не сподобалося. Я сказала дружині брата, що взагалі-то це не її справа, як ми допомагаємо нашим батькам. Це питання я б вважала за краще обговорювати виключно з братом. Тим більше, що вона вже п’ятий місяць сидить без роботи, тому не їй вирішувати фінансове питання. У цій ситуації брат встав на сторону своєї дружини і заявив, що я повинна вибачитися перед нею, чого я робити, зрозуміло, не збиралася.

З того дня ми більше не спілкувалися. У брата зіпсувалися відносини не тільки зі мною, а й з батьками. У тата був день народження, він запросив нас і брата з дружиною. Так брат поставив умову, що або приходимо ми, або вони, тому що Наталя зі мною бачитися не хоче, сам брат теж. Але батьки сказали, що ми будемо в будь-якому випадку, а вони можуть приходити або не приходити, запрошення є, а далі тільки їх воля. Вони не прийшли. Більш того, брат навіть не привітав батька дзвінком на день народження, написав лише коротке повідомлення. Батьки дуже переживають, але він з ними спілкуватися не хоче, образився. Я братові кілька разів намагалася дзвонити, але він скидав. Ось так через якусь Наталії розпалася наша дружна сім’я.

Приїхав на виписку — а дружини немає; вона кинула трійню і втекла. А через роки пролунав дзвінок у двері — на порозі стояла вона …Я — молода людина, який зустрічався з дуже красивою і милою дівчиною, Машею. Не уявляв ні дня без неї. Після декількох місяців зустрічей вона переїхала до мене. Згодом розписалися; я дуже хотів дітей, але Маша наполягала, що хоче ще пожити для себе.Я сподівався на те, що стану батьком. Ось і сталося це чудо: дружина завагітніла. Цей період був для неї дуже важким — організм слабкий.

Пологи були складними. Через кілька годин вийшла медсестра і повідомила про народження трійні: два хлопчика і дівчинка.Я від такої радості стрибав, бігав, кричав, і просто був щасливий.Я поїхав додому, щоб зібрати потрібні речі. Повернувся в пологовий будинок, а дружини немає. Лікарі сказали, що Марія втекла і нічого не повідомила.
Я подзвонив своїй мамі і розповів, що сталося; мама з батьком приїхали в цей же день; добре, що жили не далеко.
Виховував дітей разом з батьками. Ходили трійнята в садок, потім в школу та й закінчили навчання з золотими медалями. Надійшли все в університет і успішно навчалися.

А я залишився один. Так і не одружився вдруге — втратив довіру до жінок. Одного разу, коли ми з дітьми обідали, як раптом пролунав дзвінок у двері. Відкрила дочка — на порозі стояла моя колишня дружина; вона попросила дозволу увійти, я запропонував їй чашечку кави. Ми згадували нашу молодість — і раптом вона почала шукати собі виправдання. В кінці ж зізналася, що в той час не любила ні мене, ні дітей.Сиділа і розповідала, що зараз хоче налагодити відносини з дітьми. Ще просила грошей, тому що їй ніде жити. Ми були шоковані. Тоді стало зрозуміло, чому вона так раптово з’явилася.

Я не проти, щоб мати спілкувалася з дітьми, але не тоді, коли вона чекає тільки вигоду. Я вигнав її з квартири і попередив, щоб вона більше ніколи не з’являлася в нашому житті.Маша не здавалася, а подала в суд на аліменти. Звичайно, вона його програла.Після суду вона кричала на мене і на дітей. Дочка в цей момент вимовила дуже змістовні слова:- Я все життя мріяла про матір. Мені було дуже важко дивитися на щасливі сім’ї друзів, у яких є і мати, і батько. Я так хотіла твоїх ніжних обіймів і ласкавого слова. Але зараз я розумію, що краще бути без мами, ніж з такою, як ти.З тих пір ми більше не бачили Марію.А як би ви вчинили на моєму місці?

Того ранку я прямувала на роботу, впринципі, як завжди в будній день. Погода була сіра і похмура, як і настрій всіх пасажирів. Хтось намагався подрімати, інші з глибоким сумом в очах дивилися на мокрі дерева, а хтось в телефонній розмові скаржився на життя. Але ось на черговій зупинці зайшла неоглядних розмірів жінка з двома дочками. На вигляд їм було по 14 років. Такі ж незграбні, як їх мама. Ця горе-матір з дверей почала кричати водієві, що за дочок вона не платитиме, адже вона героїня, тому що народила шістьох дітей, а пільгові проїзні забула вдома.

Водій не хотів йти на конфлікт, тому не заперечив їй. Далі ця жінка пройшла по салону і почала штовхати дрімаючу дівчину. Дівчина була крихітної статури і від сили їй було років 20. Не встигла вона відкрити очі, як ця жінка почала кричати, щоб та їй поступилася місцем. Адже вона хоче сидіти поруч зі своїми дочками, а вільних місць немає. Лише одне біля цієї дівчини. Дівчина відразу ж прокинулася. І не розгубилася. Відразу запитала: — Ваші діти або ви прямуєте на роботу? Або на навчання? Або вони всю ніч не спали, тому що готувалися до іспиту? — Ні — видавила з себе та огрядна дама.

— Але мої діти не можуть їхати стоячи! Вставай швидко! — Якщо хочете сидіти — вийдіть з автобуса і почекайте порожній! І взагалі, сидять ті, хто оплачує проїзд! Дівчина грізно глянула на цю сімейку, повернула голову до вікна і продовжила спати. А мати-героїня стояла як укопана зі своїми дочками і навіть не присіла на єдине вільне місце. Шукала захисту в інших пасажирів, але всі відвернулися від неї. А як би ви вчинили в такій ситуації?