News 382 Media

Останнім часом я зрозуміла одну важливу річ, що в цьому житті ми нікому не потрібні. За винятком матерів і дітей. Та й то не у всіх випадках. Іноді буває і навпаки. Я особливо то й ніколи не була щасливою. Завжди одна і самотня. Постійно гналася за примарним щастям у вигляді квартири і машини. Працювала багато на кількох роботах. Накопичила певну суму і придбала спочатку квартиру, а потім і машину.

Ще потім до мене почала підбиватися молода людина. І я вирішила вийти за нього заміж. Ні, я його ніколи не любила. Нам просто було комфортно, незважаючи на різницю у віці. Я була старша на чотири роки його, хоча на вигляд цього не було помітно. Ми жили в моїй квартирі. Він був з села, свого житла в місті не мав. Дітей у нас не було достатньо довго. Потім з’явилася дочка.

Тоді у нас і почалися з чоловіком перші сварки. То він мене просто лякав тим, що так жити йому важко. Дитина плаче, я постійно без настрою, а він, подумайте тільки, працює і втомлюється. Коли він перестав лише на словах мене страшить і одного разу зібрав свої речі — я сказала йому, щоб він не шкодував. Він немов заспокоївся. Залишився вдома. Майже місяць він був нормальним. Потім почав мене знову лякати тим, що піде. Тут мої нерви не витримали. Поки він був у вбиральні — я зібрала всі його речі в сумки і поставила біля вхідних дверей. Він був шокований. Вийшов з дому і сказав, щоб я подумала над своїм вчинком.

А я йому вслід з балкона восьмого поверху викинула його речі. Це було феєричне видовище. Всі сусіди здивувалися. Але мені все одно. Я його ніколи не любила, лише терпіла останнім часом. Жив він на моїй території, заробляв досить мало. Тобто — є де жити і для кого. А він нехай шукає собі щастя десь в іншому місці!

Якби люди в своїй щоденній рутині хоч іноді зупинялися і озиралися навколо, можливо, наш світ став би трішки краще.
Люди, нарешті, звертали б увагу на тих, хто потребує допомоги.Саме так і вчинив Борис — 52-річний водій шкільного автобуса. Одного разу зимовим і холодним ранком Борис віз дітей до школи, коли помітив маленького хлопчика, який плакав: він був засмучений тим, що у нього не було ні шапки, ні рукавичок.

Взимку важливо, щоб батьки стежили за тим, як одягнена дитина.Потрібно вдягати теплі куртки, шапки і шарфи. Однак, на превеликий жаль, не всі сім’ї можуть собі дозволити купувати якісний і теплий зимовий одяг.Борис почув, як хлопчик плаче, а коли подивився на нього, побачив замерзлу дитину, з червоними вухами і руками, у якого по щоках текли сльози. Він вирішив, що зобов’язаний допомогти.Він підсів до нього і віддав свої рукавички, паралельно заспокоюючи його. Але Борис розумів, що цього недостатньо. Йому хотілося зробити щось більше, ніж просто віддати свої рукавиці.

Небайдужий водій автобуса придумав, як допомогти хлопчикові. Після того, як він висадив дітей у школи, Борис відправився в магазин, де купив 10 шапок і 10 пар рукавиць.Потім він повернувся назад в школу і передав куплені речі для хлопчика і інших дітей, чиї родини не могли собі дозволити одяг.Діти не повинні мерзнути взимку і водій знав це, як ніхто інший.

«Знаєте, у мене у самого діти і внуки. Ніхто не захоче, щоб їх дитина мерзнула », — говорить благородний водій.
Вчинок Бориса здивував батьків хлопчика і керівництво школи. Вони вирішили, що зобов’язані висловити свою повагу до нього і написали пост на сторінці школи в Facebook.

Тож не дивно, що цей пост розлетівся по всьому інтернету. Близько 29 000 чоловік поставили лайки, написали коментарі і репостнули запис.Борис Васильович — людина, яка своїми вчинками робить наш світ тепліше і добрішим. Йому не варто було це великих зусиль або витрат. Він просто хотів допомогти. Зате Борис відчув любов тисячі людей, які оцінили його вчинок.Він проявив людяність і не залишився байдужим по відношенню до людини, якій потрібна допомога.Поділіться цим записом зі своїми друзями; давайте робити світ кращим

Минулого тижня чоловік повернувся з-за кордону. Віктор уже п’ять років їздить на заробітки до Чехії. А що робити, коли у нас росте троє дітей. Разом ми вже 15 років. Рішення їхати за кордон ми приймали разом, іншого виходу поліпшити наше матеріальне становище ми не бачили. Чоловік надсилав гроші, я звільнилася з роботи, доглядала за дітьми і будувала наш будинок. Коли батьки чоловіка подарували нам ділянку під будівництво, ми змогли тільки витягнути коробку. І лише заробітчанські гроші чоловіка дозволили нам довести справу до кінця. Ми вирішили зібратися на Покрови. Хороший релігійне свято — покликали священика, виконали обряд освячення, а потім зібралися родиною дружно відсвяткувати. У розпал свята я помітила, що чоловік весь час тримає телефон в руках і щось комусь пише. Я запитала, що з ним, а він відповів, що хлопці з роботи пишуть, що треба повертатися назад, бо повинні закінчити раніше терміну якийсь важливий об’єкт. Трохи засмутилася, тому що чоловік говорив, що залишиться з нами на місяць, та й діти дуже скучили по татові. Але що робити, гроші нам потрібні, тому що ще меблі в деякі кімнати треба купити, та й огорожу доробити. І я б повірила в цю казочку чоловіка, якби на наступний день мені на телефон не прийшло повідомлення. Незнайома жінка мені писала, що у неї з моїм чоловіком роман і що вона чекає дитину.

Я ледь телефон не випустила з рук. Віктору скоро 40 років, у нас троє дітей, яка ще дитина? Хотілося думати, що зі мною хтось погано пожартував, але спокій з моєї душі геть пропав. Колись, в молодості, я помічала за чоловіком невеликі «грішки», на які я намагалася не звертати уваги. Але там і не було нічого серйозного, наскільки я знаю — просто флірт. Я завжди була впевнена, що він відноситься до того типу чоловіків, який сім’ю ставить понад усе. Як тільки я починала показувати, що щось підозрюю, цей зв’язок тут же припинялася. Але це було давно, я думала, що діти змінили мого чоловіка. Прочитавши ще раз повідомлення, я відчула, як всередині все стислося і похололо. Вперше мені стало страшно за наше майбутнє, вперше я зрозуміла, що наша сім’я може зруйнуватися. З тих пір я почала спостерігати за поведінкою чоловіка пильніше. Особливих змін не бачу, але і заспокоєння мені це не приносить. Я постійно думаю про те, що в один вечір він прийде і скаже мені ті самі слова, яких я боюся зараз більше всього на світі. Мені навіть починає здаватися, що чоловік став до мене більш уважний.

Може, він таким чином намагається загладити свою провину переді мною? Від цих думок мені стає одночасно і радісно, і гірко. З одного боку я розумію, що він любить мене не менше колишнього, а з іншого боку мені важко усвідомлювати, що мої побоювання не безпідставні. У вересні у мене був день народження. Чоловік подарував мені золоті сережки з діамантами, про які я мріяла. А може, це він намагався таким чином згладити провину переді мною. Не можу змусити себе поговорити з ним відверто. Як тільки він заходить в будинок, вся моя рішучість пропадає. Я дивлюся на нього і розумію, що не зможу пережити розставання з ним, якщо він піде до тієї, іншої. Та й надійшла я дуже необачно — я настільки довіряла своєму чоловікові, що ніколи не замислювалася над тим, на кого оформлені документи на наш будинок. А виявилося, що на його маму. Чоловік пояснив це тим, що земля була на мамі і так було простіше. Але свекруха повинна була переписати будинок на кого-то з наших дітей. Хочеться вірити, що саме так і буде, але на душі чомусь тривожно. У мене немає сил почати цю розмову. Я дуже сподіваюся, що це скороминуще захоплення. Мені не хочеться вірити, що воно зруйнує нашу сім’ю. Я ні в якому разі не хочу розлучення. Тому промовчала, а чоловік поїхав знову в Чехію, послався на строкову роботу. Що мені думати і чого чекати — я не знаю …

Напередодні свого ювілею Ольга хвилювалася, боячись кордону з цифрою 45. — Скоріше б вже провести ювілей і далі жити, — думала вона. Чоловік Михайло заспокоював, казав, що сюрприз приготував. На ювілей запросили родичів, друзів і сусідів. Ольга завжди вважала, що з сусідами треба жити дружно, тим більше, що вони їх ровесники. Сусіди Володимир з Наталею прийшли не самі. З ними була їх 20-річна дочка Юля. Наталя шепнула, що Юля вчора приїхала з міста і зараз у неї депресія після розставання з молодим чоловіком. — Звичайно, проходите, дівчинці треба відволіктися — радо запросила Оля. Всі сіли за стіл. Михайло був надзвичайно люб’язний з дружиною: сказав красивий тост, завершивши його всім відомої крилатою фразою: «в сорок п’ять — баба ягідка знову!» Всі зааплодували, він обійняв дружину і поцілував, Ольга розплакалася. А потім почалися веселощі: пісні, танці, душевні розмови за столом. Оля кинулася, що треба ще принести, хотіла попросити чоловіка, а його десь не бачити. Згадала, що в лазні стоять святкові напої, вирішила сама принести.

А банька та була на садибі за будинком. Оля в новеньких туфлях акуратно пройшла по стежці. Підійшла до лазні, хотіла вже відкрити двері, як почула охи та ахи, дівочий шепіт і чоловіче гарчання. Ольга завмерла на місці. По звуках було зрозуміло, що в лазні — чоловік, а по голосу дівчини визначила, що це молоденька дочка їх сусідів — Юлька. Але ж у неї начебто була депресія. Ользі стало стра шно. Вона не розуміла, що їй робити. Її немов оглушили, показали жахливу картинку з її життя і сказали: роби як хочеш. А вона і не знала, що робити! Ольга відійшла від лазні, вхопилася за яблуньку і повисла на ній в знемозі. Хвилин через п’ять знову попрямувала до лазні, щоб відкрити двері. Але у двері чітко почула голос сусідської Юльки: — Ну що, як тобі? — Ох, Юлія, Юлія, хороша! — Так хороша, що на все життя б з тобою залишився. Гладка вся, хоч доторкнуся і вже божеволію. Не те, що моя дружина-сухофрукт! Ольга, почувши «сухофрукт», відсахнулася від дверей: зрозуміла, що це її чоловік так назвав. Вона знову відійшла від дверей: не хотілося їй туди заходити.

Що вона їм скаже, що зробить? Адже ювілей сьогодні. У самій свято вже зіпс ований, так нехай хоч гості веселяться. Ольга знову прийшла до гостей, включила на всю гучність музику і пішла танцювати. За всі двадцять п’ять років вона так не танцювала. Все їй аплодували. Ольга розсміялася; тільки сміх цей був якийсь неприродний, дикий сміх. І ще трохи-розплакалася б. Незабаром з’явився Михайло і підключився до загальних веселощів, оголосивши про сюрприз для дружини. Сюрпризом виявився салют на честь ювілярки. Гості раділи. І ніхто не помітив, як Ольга тихо плакала під злітають в небо феєрверки. Юлька в той вечір більше не приходила. І це добре, інакше видала б себе Ольга. А їй не хотілося цього. Сюрприз вона чоловікові приготувала. Провівши гостей, почала мити посуд. Михайло швиденько роздягнувся і ліг, закрив очі, наче дуже хоче спати. Вранці Михайло, прокинувшись, не побачив в ліжку дружини, що було дуже дивно. Всі ці роки, як би не було, вони спали в одному ліжку. Михайло потягнувся, згадав вчорашній вечір, бурхливий знайомство з Юлькою, мрійливо посміхнувся.

Потім випадково глянув на іншу сторону ліжка, де повинна була спати дружина, і від несподіваної картини здивовано округлив очі. Вся половина ліжка була усипана сухофруктами: абрикосом, чорносливом, сушеними яблуками і грушами. — Що за нісенітниця? — пробурмотів Михайло. — Оля, ти де? Йди сюди! — закричав він. Але ніхто не відгукнувся. Михайло встав і вийшов в зал, потім пройшов на кухню. Ольги не було. Він згадав, як обговорював свою дружину з Юлькою і зрозумів натяк на сухофрукти. Дружина прийшла додому тільки до обіду. І не одна. З нею були два старших брата. — Збирай речі і вали. Якщо будеш заперечувати, розповім синам про твій ганебний зв’язок з недолітком. Це тобі відповідь від » сухофрукта «, — так, здається, ти мене вчора назвав. — Оля, все не так, це взагалі все не так. — Вона сама … я не очікував … я тільки зараз прокинувся, я ж п’яний був. — Свояк, будь мужиком, — попросили брати, — піди по-хорошому. У той же день Михайло, приголомшений рішенням дружини, пішов з дому.

Коли за ним зачинилися двері, Ольга впала на диван і стала плакати і кричати від безвиході, образи і несправедливості. Через вісім місяців Оля народила дівчинку. Відзначаючи сорок п’ять років, вона ще не знала, що вагітна. А коли вигнала Михайла, то зрозуміла, що збереже дитину. Довго нікому не говорила про вагітність, боялася, що відмовляти будуть. І ось народилася донечка Лілічка. Ольга записала дитину на Михайла — як ніяк рідний батько — і подала на розлучення і аліменти. Михайло зняв в місті квартиру і став жити з Юлькою, якої вистачило на два місяці. А коли скінчилися у Михайла гроші, втекла від нього. Сусіди боялися дивитися Ользі в очі: соромно було за дочку. Іноді Михайло навідується в селище і бачить, як колишня дружина гуляє з донькою. Покращала, помолоділа Ольга виглядає так, як ніби й не було того жахливого ювілею, на якому чоловік зробив їй незабутній подарунок. Тепер Михайло несміливо підходить, щоб поглянути на дочку — в будинок його не пускають. Потім послужливо пропонує допомогу, поглядаючи на свою дружину-ягідку, яку він так рано списав з рахунків.

Весілля — один з найважливіших днів у житті подружжя. Дівчата з нетерпінням чекають, коли надінуть святкове біле плаття. Організація церемонії вимагає великої відповідальності, адже потрібно продумати все до дрібниць. Але в житті всяке може трапиться: стороннє втручання в змозі зруйнувати навіть найкращий задум. День весілля Ганни був вже не за горами. І ніщо не могло зіп сувати їй настрій.

Навіть недавнє роз лучення її батьків не здавався вже такою траг едією. Ганна склала своїй мамі компанію на шопінг, щоб вибрати їй наряд для церемонії. Примірявши кілька варіантів, вони, нарешті, вибрали їй ідеальне плаття. І дочка була впевнена, що вона буде одягнена краще за всіх мам наречених, коли-небудь існували! Однак через тиждень Ганна прийшла в ж ах, дізнавшись, що нова молода дружина батька купила точно таке ж плаття, як і її мати.

Ганна попросила молоду мачуху обміняти його на інше гарне плаття, але та відмовилася: «Про це не може бути й мови. Я виглядаю в ньому на мільйон доларів, тому неодмінно одягну його! » Тоді Ганна розповіла про цю прикрість матері, яка посміхнулася і підбадьорила дочка: «Не переймайся, дорога, я вирішу цю проблему. Адже це твій особливий день «. Через кілька днів вони знову пішли по магазинах і знайшли інше, не менш шикарне плаття.

Тоді Ганна запитала маму: «Ти ж повернеш те перше плаття? Навряд чи воно тобі знадобиться». Лице матері осяяла легка усмішка: «Ну що ти, мила! Я збираюся його надіти на репетицію весільної вечері напередодні церемонії!» Хотілося б побачити реакцію мачухи!

Починалося все дуже мило — викликане таксі підвезло щасливу пару молодят до будинку, де треба було їм жити разом. Перед дверима квартири наречений взяв молоду на руки, щоб, за звичаєм, внести її в будинок. Але, виявилося, що це було дещо передчасно — двері він забув відкрити. Опустивши наречену на підлогу, молодята почали нишпорити по кишенях піджака — але ключа не знайшли. Придивившись, чоловік зрозумів, що це взагалі не його піджак, а свідка. У ресторані було жарко і обидва — і наречений, і свідок — знімали піджаки і вішали на спинки стільців. Мабуть, переплутали, коли одягали. Треба було якось потрапити в квартиру. Тут наречений вирішує швидко збігати додому до свого свідка — тим більше він жив всього через кілька будинків, а наречена тим часом зачекає його в під’їзді. Сказав і втік, а наречена, як була у весільній сукні, так і залишилася чекати його.

Спочатку вона стояла. Потім, втомилася стояти, присіла на сходинки. З верхнього поверху пролунало жалібне нявкання і з’явився якесь приблудне кошеня. Побачивши, що сидить дівчина, кіт, не довго думаючи, заліз до неї на коліна. Вона вже неабияк замерзла, коли почула, що відчиняються двері. Думала, що нарешті повернувся з ключами чоловік, але це виявився бомж, що зайшов в під’їзд погрітися. Коли він побачив наречену, зрадів, сказав, що це до удачі, і запропонував їй випити, благо пляшка з собою. Дівчина відмовлялася, намагалася відв’язатися від приставучого співрозмовника, але час ішов, йти їй було нікуди, з собою не було ні грошей, ні мобільника, вона неабияк замерзла в тонкій весільній сукні і в підсумку — вона погодилася трохи випити.

Так вони і сиділи — вона з котом на руках і бомж — розмовляли про життя і пили горілку. Потім навіть задрімали. Наречений з’явився вже під ранок. Виявилося, що вдома друга він не застав, той помчав з якоюсь дівчиною клуб веселитися: веселощів на весіллі здалося мало. Наречений зайняв у його матері грошей на таксі і поїхав його шукати. Коли в якомусь п’ятому за рахунком закладі знайшов, виявилося, що встиг якраз до початку бійки, в яку втрутився його друг. В результаті з’явилася поліція і загребла всіх учасників, без розбору, в відділення.

І тільки півгодини тому його випустили. Зате жаданий ключ від квартири, нарешті, при ньому. Широким жестом він відкрив двері і запропонував нареченій заходити. Вона притиснула міцніше до грудей кота, і обережно, відсунувши від свого плеча сплячого бомжа, попросила: -Може, ти все-таки перенесеш нас через поріг? — дивлячись в здивовані очі нареченого, поправилася, — мене і кота, а його, — вона вказала на бомжа, — не треба. Після нічних пригод вони відсипалися цілий день. А кіт живе з ними до сих пір!

Якщо коротко, то чоловік Сергій змушує мене терміново виходити з декрету, оскільки його сестрі Юлі, яка зараз чекає дитину, потрібна допомога. Аліса, ти вже побула в декреті, вистачить, тепер моя сестра в положенні, треба допомогти Юлі, тому виходь на роботу. Я домовився: Юля буде з нашим сином сидіти, — мій чоловік Сергій сказав це мені на повному серйозі. Я була просто в ступорі від такої пропозиції Сергія. Він вважає, що мені терміново потрібно виходити з декрету, оскільки в іншому випадку він не зможе допомогти своїй сестриці, яка скоро народить другу дитину. А то, що я хочу насолодитися материнством максимально, оскільки у мене це перша дитина, мого коханого не цікавить. До того ж, Сергій каже, що я думаю лише про себе. Я народила МАТВЕЙЧИК рік тому. У декрет йшла з нормальної роботи, мене там чекають, але не кваплять з виходом. Я відразу всіх попередила, що буду сидіти з дитиною до кінця, до трьох років. Ми довго готувалися до появи малюка, і я насолоджувалася материнством. Думала про другу дитину, але тепер вже і не знаю. Я взагалі зараз нічого не знаю, навіть сумніваюся, що у нашого шлюбу є майбутнє. Коли я йшла в декрет, у нас все було підраховано, і нам на все вистачало. Іпотеки у нас немає, кредитів теж, тому заробітків чоловіка на нашу сім’ю було цілком достатньо. Але з’явився раптовий фактор Б — сестриця чоловіка Юля. Ми з нею не спілкувалися, бо вона мене завжди відштовхувала своєю інфантильністю та безпорадністю.

Вона ніби розумна, але просто вибрала зручну модель поведінки. До недавнього часу у неї був чоловік, від якого вона народила дитину. Шлюб вони не оформляли, бо: «ну що там цей ваш штамп в паспорті змінить». У дитини в графі батько стоїть прочерк, Юля — мати-одиначка. Ну жили вони собі і жили, нас не чіпали. Я вже була в декреті з сином, коли чоловік повідомив, що знову стане дядьком. Сестричка знову в положенні! Ну і добре, нехай ростуть здоровенькими. Ну, а недавно чоловік Юлі здійнявся в невідомому напрямку, залишивши її на п’ятому місяці з дворічною лялькою на руках. Краса? Ще яка. Свекруха, звичайно, кинулася допомагати донечці. Забрала до себе жити, годує, поїть. Але у неї самої зарплата не дуже багата, а тут ще два рота з перспективою на третій. Змусили в це неподобство впрягатися ще й мого чоловіка. Мене ніхто не питав, але конфліктів я не влаштовувала. Треба — допомагай. Нам грошей вистачало. І ось днями мені Сергій заявляє, що підрахував, прикинув і прийшов до висновку, що мені потрібно виходити з декрету. — Я сам не потягну це все, а сестрі треба допомогти. Вона з двома дітками одна залишилася. Та й мама не залізна. Так що, я поговорив, Юля буде з нашим сином сидіти, все одно зі своїми няньчиться, а ми їй за це платити будемо. Ти ж з декрету вийдеш, будеш нормально отремивать. Пропозиція на межі геніальності. — А чому я повинна на догоду твоїй сестрі кидати свою маленьку дитину на чужу йому тітку і впрягатися в ярмо? Я їй дитини робила, щоб так розплачуватися? — злилася я.

— Ми з тобою сім’я, вони моя рідня, ми повинні допомагати один одному — постановив він. — Та тільки не пам’ятаю, щоб твоя мама або сестричка нам хоч чимось допомогли! Мене назвали егоїсткою, яка не хоче розуміти нікого, крім себе. — А давай я запропоную інший варіант: твоя сестра з тижня на тиждень вже народити. Нехай твоя мама йде в декрет, а Юля виходить на роботу. Як тобі ідея? — Ну що вона там буде заробляти? У неї ні професії тямущою, ні стажу. З твоєї зарплатою вже явно не зрівняється! — Сергій мені пояснював, ніби зовсім наївний, або ж мене за таку вважає. А я не розумію і не збираюся думати, чому я повинна тягти його сестричку і позбавлятися від законного заробленого декрету. Поставила Сергія перед фактом, що нікуди не збираюся виходити. Мені це не потрібно. А якщо буде наполягати, то нехай збирає речі і мотає до мами далі танцювати під дудку Юлечки. Квартира моя, від бабусі дісталася, теж я впораюся як-небудь. — І на що ти жити будеш, якщо я піду? — в’їдливо запитав чоловік. — Моя мама з онуком буде сидіти, а я вийду на роботу. Але працювати я буду на себе і свою дитину, а не на твою сестричку! Сергій, покрутивши пальцем біля скроні, сказав, що не бачить різниці, якщо і так, і сяк мені виходити з декрету. Тільки в разі його плану ми з ним не посваримося і будемо разом. А мені вже все одно: він поставив свою Юлю і її інтереси вище моїх і нашого сина. І я його такі умови не прийму. Чи варто заради збереження сім’ї? Ось ще з мамою треба порадитися: цікаво, що вона скаже про це все.

Цькування в школі — це одна з найстрашніших проблем сучасності. Діти бувають жорстокі, особливо підлітки, особливо якщо їхні батьки не бачать проблему, а вчителі ігнорують чужий біль. Батьки часто закривають на це очі, вони занадто зайняті роботою і своїми проблемами, вони вважають, що нічого страшного в проблемах в школі немає, нехай діти самі вирішать свої про блеми. Але це серйозно.

Діти на все життя можуть отримати психологічну травму і навіть каліцтво. Це історія відважної матусі, яка стане прикладом для багатьох. Наталя Цимбаленко на всю країну заявила про цькування свого сина і про методи вирішення проблеми. Вона не стала ігнорувати проблеми сина і заступилася за нього. Жінка дізналася, що її дитину принижують — і вирішила це питання. Її сина звуть Петро, в середніх класах він поміняв школу і вступив до гімназії. Хлопцеві не пощастило: в його класі виявилася групка хлопчаків, які вважають себе крутими. Вони знущалися над іншими дітьми.

Новенький відразу став для них жертвою. Мама записала сина на фехтування і рукопашний бій, щоб хлопець міг себе захистити. Це дало результат: від хлопчика поступово стали відставати, але інших дітей мучили ще більше. У них забирали особисті речі, підкидали в рюкзаки пляшки з сечею, зриває з хлопців штани, робили знімок і публікували його в мережі Кращого друга Петі, Мішу, розвели на гроші. Хлопці змусили купити вейп, тому як круті хлопці курять вейп «Коли Петя і кілька таких же хлопчаків пішли за допомогою до класного керівника, та не стала втручатися.

Максимум — проводила бесіди на тему» давайте жити дружно «, а в розмовах з батьками міркувала, що» діти не люблять стукачів «,» треба загартовувати характер «,» потрібно знаходити підхід до товаришів «. Тоді Наталя взялася за вирішення проблеми особисто. Вона зібрала батьків постраждалих дітей. Тільки троє зважилися написати заяву. Потім Наталя зібрала батьків хуліганів. Але вони не бажали вирішувати проблему і заперечували хуліганську поведінку своїх дітей. Інші кричали: «Ви нічого не доведете!» Класний керівник впала в істерику; вона зрозуміла, що активна матуся спуску не дасть і у неї будуть проблеми. Тоді вчитель спробувала відмовитися від класного керівництва. «Я зібрала конкретні докази: листування учасників історії з вейпом і аккаунт однокласника, де було видно, що він не тільки є шанувальником в групах, які торгують вейпамі, а й сам їх продає; фотожаби на Петю і скріншоти аккаунта, де ці фотографії були розміщені » .

Але суд і прокуратура не злякали батьків; вони думали, що матуся блефує і не зайде так далеко. Але в один день усіх хуліганів відвідали співробітники відділу у справах неповнолітніх. Ситуація різко змінилася: діти і їх батьки стали вести себе тихо і мирно. Вони не думали, що за «жарти» може настати така відповідальність.

«Ніхто не очікував, що я не буду брати участь в» батьківських боях «і з’ясування, чий син повинен» краще помитися, може, тоді з ним дружити будуть «, а піду прекрасним бюрократичним шляхом листів і скарг. Все миттєво навчилися культурі: зупиняють бажаючих малювати фотожаби. Буллінг в класі мого сина припинився. чи надовго — подивимося «. Це актуальна проблема в сучасних школах. Цькування процвітає завдяки ігнору дорослих! Вчителі не бажають вирішувати конфлікти, батьки ігнорують біль своїх дітей, інші не помічають, що їхні діти болять … Цю проблему потрібно вирішувати! Будьте уважні до своїх дітей, Не важливо хто вони, жертви або агресори, обидва варіанти травмують психіку дитини і ведуть до серйозних наслідків.

Після весілля Василь привів мене до свого дому, і я стала жити у свекрухи. Надія Іванівна навіть пральною машинкою забороняла мені користуватися, а свою ми не могли купити, тому що вона говорила, що немає місця, де її поставити. Свої речі і речі чоловіка я прала руками. Якось до мене мама приїхала з села — але свекруха її на поріг не пустила. Мама поставила привезені сумки біля дверей, а сама переночувала у сусідки. Я насилу згадую той час, але тепер і сама моя свекруха живе в чужому домі! З Василем я познайомилася ще в інституті, коли вчилася там на другому курсі. Я щиро закохалася в нього як школярка і незабаром ми з Василем одружилися. Чоловік привів мене до себе в квартиру, де жив зі своєю мамою, Надією Іванівною. Був у нього ще й брат Андрій, який на той час служив в армії. Квартира була трикімнатна, місця мало б вистачити для всіх, ми з Василем оселилися в одній з них. Свекруха зустріла мене, м’яко кажучи, не зовсім добре.

Невістка на її території — в плани Надії Іванівни таке не входило. Та й взагалі, у неї була на душі інша дівчина на роль невістки, хоч і не дуже красива, зате зі своїм будинком і хорошим приданим. А тут на тобі, привів синок до себе додому сільську дівчину, яка боялася кроку ступити, щоб не викликати невдоволення свекрухи. Василя батьки не дуже любили, і виховувала його бабуся, а батька він не знав взагалі. Але все ж після армії довелося свекрухи сина поселити у себе. Так сталося, що залишив її наречений, як тільки дізнався, що вона чекала дитину: не готовий був до сімейного життя, а була Надія Іванівна грамотної і симпатичною. Знову ж таки, куди вона з немовлям, тому тримісячний хлопчик був залишений бабусі. Але участі в його житті мати вже не приймала. Незабаром вона вийшла заміж і з’явився у неї ще один син Андрій, а старшого тільки одного разу взяла погостювати в місто; але вітчиму це не сподобалося, він влаштував скандал, і більше у матері Василь не був.

Дитячу образу підігрівав з дитинства та Андрій; його теж на час, влітку, привозили в село. Він постійно хвалився подарунками від батьків, про яких мій чоловік міг тільки мріяти в той час. Бідний брат Василь, позбавлений батьківської любові, жив в старому будинку, в холоді і голоді, тільки зрідка бачив жалюгідну пригорщу цукерок, але зате любов’ю бабуся його НЕ обділяла. Без батьківської підтримки Василь не зміг здобути освіту — відразу пішов працювати після школи, потім в армію. Навчався вже пізніше, заочно. Молодшого сина мама любила, регулярно слала в армію посилки і гроші. Мої роки, проведені зі свекрухою, були дуже важкими, навіть згадувати про це не дуже хочеться сьогодні. Моєю мрією було якомога швидше від неї з’їхати і неважливо куди. Надія Іванівна, чекаючи повернення Андрія з армії, цілеспрямовано виживала нас з квартири, все направлено робила для цього. Мій Василь мене в образу не давав, але свекруха в його присутності зі мною взагалі і не розмовляла.

А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам, поганим для мене. Коли приїхала моя мама нас відвідати, то свекруха не пустила її на поріг; мама була змушена ночувати у нашої сусідки, дай їй Бог здоров’я. Вона знала мою свекруху дуже добре, тому сама розуміла все без слів. Я чоловікові не скаржилася, уникала скандалу, але йшла в вихідні дні з дому, неважливо куди, гуляла по парку, в кіно, музей, бібліотеку, але подалі, адже свекруха була вдома, а це значить — знову нові суперечки і непорозуміння. Заглядала в чужі вікна і щиро мріяла про своє — затишний куточок, нехай маленький, тісний, але свій, де не було б образ і я не тулилася б по кутах, рятуючись від постійних нарікань. Де ми з чоловіком і нашими майбутніми дітьми жили б у мирі та достатку. У мені зародилося нове життя, але я, напівголодна, втомлена після занять, по заметах ходила вздовж будинків і питала перехожих про квартиру в оренду.

Життя моє перетворилося на пекло, коли Андрій повернувся з армії, і свекруха, одержима ідеєю одружити його якомога швидше, щоб вигнати нашу сім’ю старшого сина, мене просто доїдала. Користуватися пральною машинкою вона мені забороняла, адже вона її купила вже давно за свої гроші; ми хотіли купити свою, але ставити її було ніде, зате до ночі вона голосно дивилася телевізор, який стояв в нашій кімнаті. Я не висипалася взагалі. Це було просто дуже сумно, а сказати я нічого не могла, адже жила в її будинку, за її правилами. Після того як у нас з’явився син, ми, нарешті, переїхали в гуртожиток, в кімнату, яку отримав на роботі Василь. Синові було два тижні. Дрібниця, що на маленькій кухні як у вулику, я володіла такими ж правами, як і всі, мене не ображали, не заглядали в каструлі, роздратовано ляскаючи кришками. Свекруха не прийшла ні разу, хоча жила недалеко від нас. У свою чергу одружився і Андрій, на жінці, як незабаром виявилося, старше себе років на п’ять. Я не спілкувалася з ними, мене як і раніше не приймали в будинку свекрухи, але Василь дуже часто бачився з братом, бував у них.

У новоствореній сім’ї тепер траплялося все; нова невістка не бажала поступатися мамі ні в чому, знала свої права і вміла їх застосувати при нагоді. Андрій ще раз зробив нам добру справу — відібрав чергу на житло. Коли ми вже ось-ось повинні були отримати квартиру, у них з’явилася друга дитина — незаперечна перевага — тому нашій родині відмовили, викреслили зі списку, а його родину поставили в чергу. Надія Іванівна злякалась нашого повернення. Знала б тільки вона, що я ні за які гроші не стала б з нею жити. Навіть з чоловіком б розлучилася, якби він заперечував, поїхала б у село до своїх батьків, але до неї в квартиру ніколи не повернулася б. Але свекруха цього не знала і вмовила Андрія відмовитися від квартири, і черга повернулася до нас, але Андрій взяв за це певну суму. Ми в’їхали, нарешті, в свою квартиру, де я, нарешті, з полегшенням перевела подих. Життя Андрія пішло шкереберть. Вони разом з дружиною почали пити. Потім вона взагалі його покинула з двома дітьми, а сама пішла до іншого.

Андрію діти виявилися теж не потрібні, онуки залишилися на руках Надії Іванівни. Нашого сина вона знати не хотіла, втім, він її і не сприймав, як бабусю. Коли Надія Іванівна вже не могла доглядати за онуками, Андрію вона стала не потрібна, а до того ж він якраз привів додому нову дружину і матір тільки заважала їм. Одного разу Андрій з’явився у нас і заявив, що треба взяти маму до себе, він втомився від неї, пора і старшому синові доглядати за матір’ю. Я відмовилася навіть обговорювати це питання; Василь, без захвату, але погодився зі мною. Через деякий час Андрій віддав Надію Іванівну в будинок для людей похилого віку, де вона прожила ще 25 років у поганих умовах. Був такий час, коли я дуже шкодувала її, і хотіла забрати до себе, але коли Василь відвідував свекруху, вона жодного доброго слова про мене не сказала, згадувала мене лише поганими словами. Тому я не хочу з нею жити, адже моєї доброти вона ніколи не оцінить. Вона лише буде псувати нам життя знову і знову.

Якось увечері Таня зайшла в соціальну мережу і раптом побачила серед спільних знайомих прізвище Віктора — Миронюк. Вона подумала: чому б йому не відправити фотографію дочки, нехай знає, що десь росте така красуня. Вона зайшла до нього на сторінку, фотографії у нього, як не дивно, не було і взагалі інформації було мало, тільки те, що живе зараз в Харкові, коли закінчив школу, його однокласники. Треба ж, недалеко від них. Вона швидко в редакторі виправила місце проживання на інше місто, подалі від Харкова, щоб не дай Бог не приїхав. Взяла і відправила йому фотографію Світлани і підписала: » Це твоя дочка, але ти її бачиш в перший і останній раз — і то на фото ». Відправила і забула; і десь днів через три зайшла до себе на сторінку і раптом побачила, що він їй відповів. І те, що вона прочитала і побачила, змусило її розреготатися. По-перше, на аватарке з’явилася фотографія абсолютно незнайомого чоловіка і йому було тридцять п’ять років. До речі, дуже приємний чоловік. А по-друге, він запитував, коли і як вони з нею примудрилися створити настільки досконалу істоту, якщо навіть незнайомі.

Вона йому тут же написала тисячу вибачень: справа в тому, що він з її колишнім коханим виявилися непросто однаковим прізвищем, але у них і ім’я-по батькові збіглися. Тільки ось вона на вiк не подивилася: батькові Світлани двадцять сім років виповнилося. Вона, кстаті, виправила своє місце проживання на старе, тому що їй знайомі написали: коли вона встигла так далеко переїхати, чому вони нічого не знають про це. Довелося написати правду. Таня зацікавилася, яким чином Миронюк старший опинився в списку спільних знайомих, а потім з’ясувалося, що це її одногрупниця підписалася на нього: теж думала, що це Миронюк-молодший, але помилилася. А він так і залишився у неї в друзях, забула видалити. А на наступний день вона знову отримала повідомлення від Миронюка-старшого — як вона його назвала. Він теж запитав, коли вона встигла переїхати в село, адже недавно не там жила? Довелося і йому пояснити, чому вона так зробила. У них почалося листування, яке тривало протягом місяця.

Він розпитував її про її життя, про дочку, що було дуже приємно, сказав, що вона дуже красива дівчинка, копія мами. А потім Віктор запропонував зустрітися, якщо вона не проти? Він запропонував приїхати до нього на вихідні з дочкою. Таня подумала, що чудеса трапляються в нашому житті, головне не пройти повз них і погодилася на його пропозицію, але з тією умовою, що вони переночують з дочкою в готелі. Він погодився. Таня вже знала, що він два роки, як розлучений, дружина поїхала з новим чоловіком до Києва, дітей загальних не було. Що він працює в якісь компанії, де точно не писав, та й їй було все одно. Їхнє листування завжди приносила їй позитивний настрій, Миронюк старший вмів жартувати, і взагалі з ним було цікаво спілкуватися, відчувалося, що він начитаний, розумний чоловік. І ось вони зустрілися. Мама перед цією поїздкою показала дівчинці фотографію і сказала, що ми їдемо до цього дядька Віті в гості, він хороший, то відразу підбігла до нього, обняла за коліна злегка розгубленого чоловіка і видала:

— Таточку, мій татко. Таня теж розгубилася, адже вона її цьому не вчила; що він подумає. Дівчина почервоніла як рак і тут же сказала: — Вибачте, я не думала, що вона так відреагує на вас. Ви нічого такого не подумайте, я просто … в загальному, ми поїдемо назад. — Таня, дорога, не соромся, я дуже навіть радий цьому, не доведеться дитині звикати до мене. Так, дочка? Він підхопив радісну Світлану на руки, а вона почала його цілувати в обидві щоки. Він засміявся, притискаючи дитину до себе. — Я навіть не очікував, що це так здорово, у мене аж серце стислося від щастя. У моєму житті сталося чудо. Вихідні вони провели дуже весело, гуляли в парку, каталися на всіх атракціонах, потім їли в кафе морозиво, відвідали зоопарк. Час вони провели чудово, а також продуктивно, в тому плані, що до кінця другого дня з’ясували, що подобаються один одному. І тут Віктор зробив їй пропозицію: — Таня, давай не зволікати гуму. Ти вже зрозуміла, що я не просто так запросив вас, я закохався в тебе, а коли дізнався тебе ближче, зрозумів, що зробив правильний вибір. Виходь за мене заміж. Тим більше у нас з тобою росте така чудова дочка, — пожартував він. І було весілля. Правда — невеликє, в колі сім’ї і близьких.