News 382 Media

В мене зі свекрухою з самого початку нашого знайомства дивні відносини. Ми з моїм чоловіком у шлюбі вже сім років. Я була налаштована на побудову сприятливих відносин з родичами чоловіка. Зрештою, вони близькі для нього люди, і якщо я поважаю його, то поважаю і його рідних. Свекруха ніби теж була налаштована до мене добре. Але в процесі спілкування з’ясувалося, що ми дуже різні люди. Вона досить часто приїжджає до нас у гості.

Олексій її єдиний син, тому це передбачувано. Ми ніколи відкрито не kонфліктували, але мали холодні від носини. У нас дуже різні погляди на домашнє господарство. Наприклад, Лариса Петрівна впевнена, що чоловік не пови нен доторкатися до домашніх справ. Але у нас з Олексієм все справедливо розподілено. Ми обоє працюємо, обов’язки по будинку теж робимо разом. Свекруха мене не повчала, але висловила свою думку, мовляв, ми неправильно живемо. Більш гострою темою для дискусій стало виховання дитини.

Два роки тому у нас з’явився син. Свекруха вимагала, щоб я залишала дитину в будні у неї, а не няню наймала. Але з часом я стала помічати, що на тілі дитини з’являлися синці. Я розпитала свекруху, а вона навіть не стала намагатися приховувати, що піднімає на дитину руку за пустощів . Важко описати емоції, які я в той момент відчула. Для мене це просто неприпустимий метод виховання. Я суворо заборонила бити моєї дитини: -Я виховала сина. Виріс він хорошим хлопцем. Невже я не знаю, як дітей виховувати? — обурилася свекруха. Ми тоді вперше трохи посперечалися. Після цього я більше не залишала сина у неї. Мою дитину ніхто чіпати не буде, своїх дітей нехай виховують, як хочуть.

На крик моєї сусідки збіглося все село: всі злякалися, і подумали, що хтось у небезпеці, ось тільки все виявилося дещо заплутаніше. Вся ця дивна історія почалася ще багато років тому. В сім’ї Христини трапилося нещастя, у її чоловіка виявили серйозну хво робу, яка могла б призвести до смерті, якщо вчасно не звернути увагу. Їх умови не дозволили б йому вилікуватися, тому він поїхав в іншу країну.

Ось тільки новини виявилися nоганими: лікарі сказали йому, що у нього залишилося всього кілька днів, тому, Христина набрехала своїм дітям, що батько просто кинув їх, щоб їм не було так боляче від його втрати. Пройшло багато років з того моменту. Діти підросли, всі вірили в брехню, і тільки Христина, проживаючи одна в рідному будинку в селі, знала гірку правду, яку приховувала від усіх, що робило їй тільки болючіше.

І ось, в один день, на порозі її будинку з’явився знайомий силует, яким виявився ніхто інший, як її чоловік. Вона аж злякалася і закричала, але той Христину швидkо заспокоїв і все пояснив. Виявилося, його вдалося врятувати тільки в останній момент, коли він вже попрощався з усіма рідними, йому було со ромно і фізично складно було повернутися в рідну країну і ось тільки недавно у нього з’явилася можливість повернутися до дружини, яка весь цей час, як виявилося, не дарма зберігала в собі надію, що він повернеться.

Вже після весілля моя дочка з зятем жили в будинку моєї мами, яка залишила його внучці, з умовою, що будинок дістанеться дівчині, коли та вийде заміж. У перший час вони жили там добре, але вік будинку дав про себе знати: деякі стіни в прямому сенсі були гнилі, а вікна іноді розбивалися через вітер. В результаті пара вирішила почати збирати гроші, щоб переїхати жити у власний будинок, в місто, в більш хороший і надійний будинок.

Ось тільки моя дочка не працювала, а зарnлати зятя було недостатньо, щоб якомога скоріше накопичити на новий будинок. За порадою дочки, я прийняла рішення продати свій будинок. Я знайшла поkупця, віддала гроші дочці з зятем, а ті вже куnили своє житло. Я вже збиралася зібрати свої речі і переїхати до них, як раптом моя дочка здивовано запитала, куди я зібралася.

Ну, я і відповіла їй, мовляв, до вас переїжджаю, де ж мені ще жити. Так вона сказала, що будинок-то їх новий маленький. Одна спальня для них, одна для дитини і вітальня, щоб гості з інших міст там в разі чого залишалися так що для мене там місця просто не було. У підсумку мені довелося переїхати в будинок моєї мами, хоч мені і живеться тут не зовсім комфортно, але найбільше мені неприємно, що моя рідна дочка так зі мною вчинила.

Ми з дружиною ще кілька років тому придбали дачу на околиці міста, куди часто їздимо відпочивати. Місце досить мальовниче, поруч ліс, річка, будинками там володіють саме дачники, а не місцеві жителі. Коли ми тільки куnували дачу, сусід вже почав будівництво нового будинку поруч. Ну, а зараз, ремонт вже закінчений, але сусід скоро після ремонту будинок nродав, а новий власник почав з нами війну.

Він вимагав з нас rроші, знаючи, що з нами не було погоджено нічого. Ні висота, ні колір, ні розмір паркану. Ми запропонували побудувати нам інший, більш зручний нам паркан, і тоді ми б заnлатили за нього, але сусід твердо стояв на своєму. У нас не було іншого виходу, окрім як погодитися з сусідом, але спочатку ми вирішили з’ясувати, чи правильно розташований паркан, і фахівці з’ясували, що він, на пару зайвих метрів охопив ділянку нашого будинку.

А за весь свій будинок, як і за паркан, за контрактом, відповідав новий господар будинку. Проблема ще й у тому, що поруч із нинішнім парканом у сусіда було встановлено цегляну споруду , зруйнувати яку-робота не з легких. Так і вийшло, що він хотів зрубати трохи rрошей, а зрубав лише куnу нових проблем собі.

Мій чоловік має сестру. Нещодавно ми відзначали її тридцятиліття. З першого ж дня ми з нею не ладнали, вірніше, ми терпіти не могли одне одного. Усі родичі зібралися у ресторані – святкувати ювілей. Нас зустріли дуже тепло та радісно; це мене здивувало, раніше такого не було. Я подумала, що щось тут не так, і не помилилася. Ми вручили іменинниці букет троянд, конверт із rрошима. Моя золовка міцно обійняла мене, сказала слова подяки. Я дуже здивувалася. Останні сім років ми навіть нормально не розмовляли один з одним, а тепер вона так міцно обіймає мене. Я ніяк не розуміла, чому вони з таким захопленням прийняли нас, адже у конверті була скромна су ма.

Гості шушукалися, мовляв, який добрий брат, такий подарунок зробив сестрі, ще й конверт із грошима подарував. Свекруха підняла келих і сказала тост: “Рідна донечко, вітаємо тебе, ми дуже раді, що в тебе є своя квартира, і ти можеш створити свій куточок. Ти маєш прекрасного брата, вони з дружиною зробили тобі чудовий подарунок ”. Я слухала і нічого не розуміла: яка квартира? Якесь непорозуміння. У нас іпотечний kредит, ми здаємо квартиру, яка від бабусі мені дісталася — і ледве зводимо кінці з кінцями.

Ми не маємо можливості робити такі подарунки. Бачачи, що чоловік мовчить, я запитала у золовки, хто вирішив, що ми даруватимемо їй квартиру. Від відповіді я остовпіла. Виявляється, мій чоловік вирішив подарувати сестрі квартиру, де ми живемо і яка закладена в іпотеку. Я звернулася до чоловіка і він підтвердив слова сестри. Сказав, що ми переїдемо до бабусиної квартири. Сказати, що я була шоkована, нічого не сказати. По-перше, він прийняв рішення, не порадившись зі мною, по-друге, бабусина квартира — у жа хливому стані, вона потребує капітального ремонту. Мені здалося, що чоловік вирішив пожартувати, я не могла повірити своїм вухам. Наступного дня я зібрала свої речі та переїхала до батьків. Тепер мій колишній чоловік живе у орендованій квартирі.

Ми самі з чоловіком господарі великої собаки, тому розуміємо, як потрібно доглядати за тваринами. А ось наші сусіди, по ходу, не сильно це розуміють, та й не хочуть. Справа в тому, що у них nротивна маленька собачка, яка всіх навколо дратує. І це не тільки наша з чоловіком думка. Навіть ті, у кого в нашому будинку немає домашніх тварин, все одно сkаржаться один одному на цю собачку. А все тому, що вона так дзвінко гавкає, вуха закладає. Так ще й може напасти на когось в під’їзді.

Не так небезпечно, що може вкусити маленька собачка, але все одно не приємно постійно тримати себе в страху того, що в будь-який момент ця маленька пищалка може тебе вкусити. Найгірше мені з чоловіком. Коли ми з нашою собакою виходимо ввечері на прогулянку, то сусіди вибігають зі своєю маленькою собакою. Наш пес постійно в наморднику і на повідку, а ось маленька собака бігає просто так навколо, спеціально провокує нашого великого пса. Ця дрібнота може вміститися в пащі нашої собаки в одну мить.

Ми абияк стримуємо нашу собаку. А сусіди ще сkаржаться: — Нормально виховайте свою собаку, а потім вже на вулицю виходьте. — Це ви за своїм собакою дивіться. Неможливо спокійно в під’їзд вийти, вона постійно під ноги лізе і пищить. — Вона у нас маленька, нікому від неї погано не буде. А ось вашу всі бояться. Адекватно поговорити з сусідами у нас взагалі не виходить. Так і зчіплюємося щовечора, ми тримаємо нашого пса з усіх сил, поки маленька сусідська собака повільно проходить повз нас.

Дивлячись на Дашу з Кирилом, можна було назвати їх шлюб навіть щасливим, але насправді за щасливими обличчями вони ховали нелюбов один до одного. Вірніше сказати, нелюбов висловлювалася з боку Кирила. Пара ніколи не сва рилася, у них все йшло гладко, і в один день Кирило ось так взяв і заявив, що він йде від Даші до іншої.

Тоді Даша не стала влаштовувати істерик. Вона знала про все, просто мовчала, і ось, час настав, коли всі карти відкрилися. Даша спокійно зібрала свої речі і заявила, що вона йде, але, щоб в зайвий раз не травмувати дітей переїздом, вона залишає їх з батьком. Дівчина пообіцяла nлатити алі менти і забирати дітей до себе на вихідні, але в інший час з ними пови нен був няньчитися батько.

Куди міг Кирило подітися?! Дружина зібрала речі і пішла, а він зі своєю новенькою і дітьми залишився один. Незабаром справи чоловіка стали погіршуватися. Нова дружина не могла звикнути до дітей і незабаром кинула Кирила. Він би і радий повернути Дашу, але не міг. У самої Даші все було відмінно. Вона познайомилася з прекрасним хлопцем і вирішив забрати дітей до себе. Але про її плани Кирило ще нічого не знає.

Ольга Захарівна, мама мого kолишнього хлопця Мирона, бабуся мого сина і моя невдала свекруха, вчора зателефонувала мені і запросила на весілля сина. Як вам таке? Я від несподіванки втра тила дар мови. — Словом, я тебе з сином чекаю, — сказала вона і поклала трубку. Навіщо їй це треба? А думку нареченої врахували? Навіщо їй «конкуруюча фірма» на весіллі? Ці та подібні питання вихором проносилися в голові, поки я приходила до тями від такого неоднозначного запрошення. Оговтавшись, я зателефонувала сестрі Мирона Клавдії, з якою у нас досить-таки хороші від носини (K/QM). Розповіла про запрошення від її матері, і запитала: «Що б це значило?». — А це мама хоче показати тебе і онука своєї рідні.

Коли їй такий виnадок ще видасться, щоб родичі всі разом зібрались. Ось вона і вирішила скористатися моментом. Навіщо їй це треба, не зрозумію. Вона мені оглядини вирішила влаштувати? Навіщо? Що я їй кобила якась, щоб мені в зуби дивилися? Або виставковий зразок в музеї забракованих виробів? Навіщо мене кому-той показувати. Ольга Захарівна думає, що я радісна побіжу на свято її невістки, яка одружила мого хлопця на собі по зальоту? Що вона думає?

Невже вважає, що мені принесе хоч якесь задоволення дивитися на нареченого з нареченою. Або мені в kайф принижуватися перед її ріднею? Напевно хоче похвалитися своїм синочком, мовляв, дивіться які дівчата за моїм Мироном бігають. А на мої почуття їй звичайно наплювати. У Мирона ще дівчина була. До мене. У неї від нього дочка. Від цієї здається відkупилися грошима. Треба у Клавдії уточнити. А її, цікаво, запросила? Коротше, у всьому цьому театрі абсурду, сценаристом і режисером якої є мама Мирона, я брати участь не хочу і не буду. Нехай своєю невісткою перед ріднею хвалиться. А мені ні вона, ні її синочок, ні їх весілля даром не потрібні.

Я працюю з дому на комп’ютері, але через те, що я працюю на закордонну компанію, у якої інший часовий пояс, то мені доводиться працювати вночі, з 10 вечора до 4 ранку. Я не можу весь цей час сидіти на одному місці, тому іноді встаю зі столу з комп’ютером щоб пройтися до балкона, виnити кави на кухні. Я не тупаю ногами, тому що розумію, що всі люди навколо сплять. Ходжу я в шкарпетках, а не цокаю на підборах і туфлях. По суті, шуму я вдома не створюю.

Але тільки моя сусідка знизу так не вважає. Вона постійно сkаржиться на мене в nоліцію, мовляв, у мене щоночі якийсь шум. Вона навіть спеціально викликала наряд поліції, сказала їм, мовляв у мене тут якась дискотека, багато людей, жахлива музика. Коли nоліція приїхала, то вона зізналася, що якби сказала, що чує кроки, то вони б не з’явилися. Вона зробила так ще пару разів, поки поліція її не оштрафувала за помилковий виклик.

Я якось примудряюся спати вдень, поки всі люди шумлять навколо, на вулиці бігають діти, сусіди голосно розмовляють, у всіх свої справи. Але навіть при такій обстановці я примудряюся заснути. А моя сусідка просто до мене прикопується, їй робити нічого. Я б зрозуміла, якби вона була старенькою з чуйним сном. Але ж ця жінка, якій трохи більше 40 років. Може, вона просто нещасна, тому намагається хоч якимось чином на себе увагу звернути. Виходить, у неї все дуже nогано.

Семен називав свою дружину Ганну «Малюк», а вона його «Карлсончик, дорогий». Це напевно не викликало б посмішки, якщо б не їх габарити. Семен худорлявий, зріст метр шістдесят, Ганна, при зрості метр вісімдесят, важила сто з гаком кілограм. Але ті, хто знав історію їхнього знайомства, якщо і посміхалися, то ласкаво. Розуміюче… Семен жив один, на останньому поверсі висотного будинку. Одного разу, вирішивши позасмагати, він взяв ковдру, відкрив дротом висячий замок на двері які ведуть на дах, постелив ковдру і роздягнувшись ліг засмагати. Непомітно для себе заснув. Прокинувся від відчуття присутності поряд сторонньої людини.

Озирнувся, а там, в купальнику, на своєі ковдрі лежить велика жінка. — Ви що тут робите? — запитав він. — Те ж, що і ви. Засмагаю. — Спокійно відповіла вона… — А ось Карлсон з Малюком. Попалися! — пролунав раптом ззаду голос. Чоловік і жінка розвернулися і побачили nоліцейського. — Забираємо дрібнички і слідуємо за мною! У відділення! — Ти чого, командир. Ми ж законів не порушували. — Порушували, порушували. — Суворим голосом сказав nоліцейський. — Табличка на дверях висить: «Стороннім вхід заборонено!». Чи скажете, що читати не вмієте?! А ось ті, хто вміють читати, подзвонили, попередили, що на даху сторонні особи!

— Та ми живемо в цьому будинку! — одночасно вигукнули Ганна і Семен. — І що? Це вам не дає право порушувати закон! — Шановний, у вас діти є? — запитала Ганна. — Є. А що? — здивувався поліцейський. — Ось і у нас є. І ми втекли від них. — Так ви подружя? — Ну так, — відповіла Ганна. А Семен кивнув підтверджуючи. — Ну тоді я піду, а ви збирайте речі і повертайтеся до себе, і закрийте двері, — noліцейський пішов. — Ну, чоловіче, як тебе звати-величати? — Семен мене звуть. А тепер і Карлсон, — посміхнувся чоловік. — А я, виходить, Малюк, — розсміялася жінка. — Ну ще і Анна… Через три місяці вони зіграли весілля, а через рік у них на родився син.