News 382 Media

Попросилася Віка до мене пожити. Ми живемо з чоловіком удвох, не дуже хотіла її пускати на «невизначений термін», але ніби як подрузі не відмовиш І ось минуло кілька тижнів її проживання у нас, і я стала помічати, що мій чоловік якось роздратовано став реагувати на все, не поспішав мені ні в чому допомагати, все, що просила, робив з небажанням або пропонував мені робити самій . Якось увечері лягла спати, але встала в туалет, а він біля кухні. Іду і чую їх розмову. Мояподруженька чоловікові і ‘співає’-Ти ж розумієш, Славка, що ти в неї під каблуком

Вона тобою керує як хоче, у вас в родині вона головна, а ти все просто приймаєш, як є, і слова поперек їй ніколи не скажеш. Я коли зі своїм розлучилася, все робила сама, і на роботу, і з дитиною, і за продуктами, а як інакше. Ну, у вас своя сім’я. А далі в мене взагалі руки-ноги затряслися від почутого: «Я сьогодні ось, колг0тки порвала » (Я до того моменту вже стояла скраю темного дверного отвору, але вони так були захоплені одне одним, що не помічали) і показує йому стрілку десь набагато вище коліна .

А він сказав, як відрізав: «Та які проблеми, Віка, сказала б відразу, не залишимо ж тебе без колготок!» І з кишені на стіл їй п’ятсот гривень кинув! Я тепер вже трохи зі сміху не пирснула, стрималася, швидко втекла з коридору і вирішила, що мій чоловік ще не «безнадійний». Вранці Віку попросила з’їхати. І почула я про себе стільки нового: і яка я погана, нікчемна подруга, що кидаю її, і фобії у мене на порожньому місці. З’їхала. З чоловіком все налагодилося. Більше не ризикую: подруги подругами, а жити до себе ніколи не запрошую, навіть ночувати.

Коли Павло віз свою дружину в пологовий будинок, він не знав, який його чекає сюрприз. Сьогодні вранці Поліні стало погано. Живіт тягне, спина болить. Чоловік довго не роздумував і викликав швидку допомогу. Лікар наказав швидко збиратися, бо у дружини скоро почнеться. Зараз стоїть Павло під вікнами пологового будинку, і чекає, коли подзвонить йому дружина. Вже чотири години ходить взад, вперед. Або телефон сів, чому мовчить? Лише о шостій годині вечора, нарешті, подзвонила. Полінка замученим голосом сказала, що він двічі тато. Павло не зрозумів, про що говорить дружина. Запитав ще раз. Нарешті, почув зрозумілу відповідь. — У нас двійня, хлопчик і дівчинка. Дівчинка така маленька, два кілограми, хлопчик — три триста. Чоловік не знав, що робити з двома? І ляпнув: чи не може Полінка залишити дівчинку, візьмемо хлопчика. Дружина вимкнула телефон. Додому Павло дістався пізно ввечері. Він відразу пішов до своєї мами. Знав, що вона знайде відповідь, як йому вчинити. Для чого двоє дітей? Чоловік не згоден. Як з ними впоратися? Чому дружина спокійно говорила про двох дітей? Невже візьме обох додому? Поліна повинна його слухатися, а вона трубку кинула.

Завтра поговорить з нею серйозно. А сьогодні порадиться з мамою, вислухає її. Коли прийшов до батьків, в гостях сиділа давня мамина знайома. Павло пам’ятав її і хлопців двійнят, які боролися з Павлом, при цьому — захищаючи один одного. Дорослі вже, як і він. Коли сіли за стіл, привітали новоспеченого тата. Він повідомив, що двійнята, після чого мама почала цілувати його, кажучи, яка це радість. Знайома, тітка Надія, витирала очі, з яких капали сльози. Коли поздоровлення закінчилися, всі заспокоїлися. Павло повернувся до тітки Надії. — Як ваші хлопці? Мабуть, одружені обидва? Мама напружилася, а тітка залилася сльозами. Виявляється, немає їх на світі. Десять років тому потонули в річці. Один тонув, другий рятував. Разом пішли на дно. З тих пір розлучилися з чоловіком. Несила більше звинувачувати один одного в їх загибелі. Все одно не повернеш. Але жити далі разом не змогли. Зараз у неї багато вільного часу, з роботи прийде, а вдома робити нічого.

Ось і прийшла провідати подругу. Раніше нянькою підробляла, але ті дітки виросли. Павло пішов додому, так і не сказавши, чому приходив. На другий день під вікном пологового будинку просив вибачення у своєї Полінки. Дурницю ляпнув вчора. Звичайно, обидва наші, і він їх вже любить. Через день з пологового будинку зустрічали великою родиною. Запросив Павло і тітку Надію. Просив, щоб допомагала Полінці ростити дітей. Він на роботі затримується довго, а допомога їй потрібна. Тітка Надія погодилася, аж повеселішала відразу. Через п’ятнадцять років в день народження Роми і Наташі, Павло Петрович дивився на своїх діточок і пишався ними. Які ж вони у нього розумні. Тітка Надія ставила на стіл страви, їй допомагала Наташа. Мама затримується в перукарні: прийде красивою. Тітка Надія залишилася жити в їхньому будинку. Вона їх перша помічниця!

Свої шістнадцять років Наташа святкувала з розмахом. Батьки постаралися. Але на душі у дівчини було невесело. Сьогодні на свій день нар одження дізналася, що вагітна. Цього ще не вистачало. Володі ще не встигла сказати. Але як бути і що робити? Батькам сказати треба. Але як подумає дівчина, що вони їй так довіряли, а вона підвела. Добре, що через місяць закінчується навчальний рік. Мамі сказала, коли було пізно щось робити. Сказати, що батьки були шоковані, то нічого не сказати. Вони не шкодували Наташу. Говорили всі, що думали. По-перше, хто батько? Що може на це сказати дівчина? Володимир як дізнався, що Наташа в положенні, більше не прийшов. Батьки перевели його в іншу школу. На сімейній раді вирішили відправити до тітки в інше місто. Так і зробили. Коли прийшов час Наташі наро джувати, тато і мама приїхали підтримати дочку. Знала б Наташа, яка підтримка чекала її … Ро ділась дівчинка. Маленька, найкрасивіша в світі.

Наташа дивилася на маленьке обличчя і не вірила, що це її дочка. Зайшла мама відвідати, і почала вмовляти дівчину написати відмову від дитини. Наташа плакала, вона не чекала від мами такого. Упертість дівчини перемогло. Від дочки, яку назвала Вероніка, не відмовилася. Коли виписали з пологового будинку, батьки відмовилися забирати доньку з малюком додому. Наташа повернулася до тітки. Зі сль озами на очах просилася пожити у неї. Тьотя Валя не відмовила. Вона була сердита на свою сестру, що так вчинила з дівчиною. У тітки Валі Наташа оселилася надовго. Сама ще дитина, з дитям на руках, що вона може? Нічого. Лише завдяки своїй тітці з роками у Наташі все склалося. Вступила до технікуму після дев’яти класів. Після закінчення вчилася в інституті. Завдяки тітці Валі, яка допомагала у всьому, доглядала за Веронікою, коли Наташа вчилася; потім, коли пішла працювати, дівчинка ходила в дитячий сад. За всі роки мама з татом жодного разу не поцікавилися, як живе їх дочка.

Наташа зустріла хорошого чоловіка. З Веронікою Влада познайомила відразу. Щоб знав, що у неї є дочка, яку вона любить понад усе. Пролетіли роки. Вероніка вийшла заміж, живуть з чоловіком за кордоном. Наташа виховує двох синів, які наро дилися в шлюбі з Владом. Нещодавно Вероніка з сім’єю приїжджали у відпустку. Велика родина у Наташі, весело. Увечері задзвонив телефон. Дзвонила мама Наташі. Всі роки не давала про себе знати, а тут дзвонить. Вона сказала, що чула від тітки Валі, що Вероніка приїхала. Хотіла попросити її, щоб звозила до лікарів за кордон. Погано себе почуває, а тут лікарі не розуміють, що з нею. Вероніка взяла трубку і сказала. » У вас немає внучки на ім’я Вероніка, і ніколи не було ». І поклала трубку.

Зайшовши всередину, я, не знімаючи взуття, влетіла в вітальню. Свекруха ридала, а поруч з нею сидів якийсь чоловік. Але дітей вдома не було. Я зателефонувала чоловікові, але він сказав, що не приїде і взагалі ночувати не прийшов. В той день я поміняла все замки, а чоловіка додому більше не пускала Кілька років тому мій чоловік працював в дуже великій компанії і буквально гріб гроші лопатою. Природно, був дуже щільний графік роботи і це єдине, що мене не влаштовувало, тому що часу на сім’ї ю у нього практично не було. Можна було сказати, що я одна виховую двох дітей. Вони дуже часто запитували мене: «чому тата ніколи не буває вдома? » А я завжди жартувала:» він заробляє гроші, вам на морозиво. » Він йшов вранці, коли вони спали і приходив, коли спали, а іноді взагалі не приходив. Ще, він дуже часто їздив у відрядження, іноді виїжджав на пару-трійку місяців. Сама я працюю в школі, і в той час дітей забирати з дитячого садка було проблематично, так як у мене, як не дивно, було багато роботи. Я також допомагала соціальному працівнику з дуже складними і невихованими дітьми.

Тому доводилося дуже часто просити свекруху посидіти з дітьми. А свекруха молода і дуже самозакохана, не дозволяла дітям називати її бабусею. Вона говорила, що не дозріла ще для такого. За дітьми вона майже не стежила, вони були віддані самі собі, робили все, що хотіли. У неї ж в голові були тільки її залицяльники, як не дивно. Але це був єдиний вихід з моєї ситуації, так як діти були самі вдома. Моя подруга запропонувала найняти няню, але, чесно кажучи, я не дуже довіряю чужим людям, особливо коли справа стосується моїх дітей, залишати їх на чужу людину я не хотіла і не збираюся. Але один раз, коли я в черговий раз залишила дітей зі свекрухою, мені на роботу подзвонив сусід із сусідньої квартири і сказавши, що у мене вдома крики і лайку. Я відразу ж схопилася зі стільця і як можна швидше поїхала додому. Приїхавши, я виявила, що вхідні двері відкриті. Зайшовши всередину, я, не знімаючи взуття, влетіла в вітальню. Свекруха ридала, а поруч з нею сидів якийсь чоловік.

Коли я запитала, що трапилося, вона розповіла, що вони з її знайомим сиділи, дивилися телевізор і були зайняті собою, а мої діти втекли з дому. Сказати, що я була в люті, це нічого не сказати. В сльозах, набрала чоловіка і почала судорожно пояснювати всю ситуацію, а він лише сказавши, що у нього багато роботи і немає часу вирішувати такі незначні проблеми. Я в істериці, а телефон полетів в стіну. Такої байдужості до власних дітей від чоловіка я не очікувала. З криками вигнала свекруху і цього чоловіка за двері і сказала, щоб вона більше не приходила сюди ніколи. Можливо, я погарячкувала, але я мати і мене зрозуміти можна. Що робити? Помчала до найближчого відділення поліції, розповіла їм всю ситуацію, і вони відразу ж почали пошуки, що для нашої поліції дуже дивно. Ми прочесали всі двори, найближчі дитячі майданчики, але їх ніде не було.

Весь цей час я ридала і не могла заспокоїтися. Через чотири години, мені зателефонувала вихователька їх нашого дитячого садка і сказала, що діти прибігли назад і сказали, що «Валентина», тобто моя свекруха, вдарила їх і накричала за те, що вони грали в своїй кімнаті в якусь гучну гру , тим самим заважаючи їй спілкуватися з її коханцем. Я в садок. Подякувала виховательку і забрала дітей. Приїхавши додому, я викликала фахівців, щоб вони поміняли замки на двері, а поки вони їх міняли, я зібрала речі чоловіка і виставила за поріг. Я навіть не здивувалася, що чоловік не прийшов в цей день додому. Попросивши вихідний на роботі, поки діти були в саду, я подала на розлучення. Чоловік кілька разів просив повернутися, а я лише ігнорувала його прохання.

Через деякий час я дізналася, що у нього була коханка, а всі ці прохання були лише показухою, як би сказати, для очищення совісті. Зараз я живу одна, У мене прекрасні і слухняні діти, а недавно я зустріла чудового чоловіка, який буде любити і цінувати мене і моїх дітей. І я навіть вдячна своїй колишній свекрусі, за те що вона одноосібно, буквально підштовхнула нас на розлучення. Якби не той випадок, хто знає, скільки б я ще промучилася в таких сімейних відносинах.

Свекруха перебралася до нас свекруха близько шести місяців тому, за її словами, буквально на пару тижнів. Приїхала вона без попередження, не повідомивши нікого і не запитавши, чи зручно буде нам усім, якщо вона трохи поживе у нас. Просто встала одного разу у мене перед очима на порозі квартири — зі своїми величезними сумками. Причина у неї виявилася вагома — потрібен був терміновий ремонт. Ми знаємо, що підлога у неї провалюється, а труби течуть. Вона вирішила, що настав час все міняти. Але як же жити під час всього цього? Сказала, що в неї поживуть поки робітники, щоб було швидше і дешевше, а вона у нас. Ну раз така справа, ласкаво просимо, як то кажуть. У нас з нею були рівні відносини, ніхто ні на кого образу не тримав. Так що якось уживемся, адже все одно це на пару тижнів. Але коли ми розмовляли, я згадала про одну приказку: чим далі відстань, тим близькі рідніше. Однак тоді я ще не знала, що мене чекає.

Прозрівати я почала поступово. У мене є проблеми зі здоров’ям, які впливають на моє харчування. Звичні для всіх продукти — небезпечні для мене. Я звикла обмежувати себе, все одно немає вибору. Те, що мені можна їсти, купую з запасом і готую собі окремо. Однак з того моменту, як до нас заявилася свекруха, у мене не виходить просто поїсти, коли мені потрібно. Я готую на всю сім’ю, відразу багато, щоб вистачило надовго. А ще собі окремо. Однак хитра свекруха любить вставати по ночах і лопати то, що я приготувала для себе. Причому з’їдає все. Я розмовляла з нею з цього приводу, пояснювала їй про проблеми зі здоров’ям. Навіть всі свої продукти стала складати на окрему полицю в холодильнику. Мені не можна сидіти голодною і звичайну їжу теж є — великий ризик. А свекруха, яка оселилася у нас на пару тижнів, живе у нас уже майже півроку. І з усього, що є смачного в холодильнику, з’їдає саме мої баклажани і відварене куряче філе.

Не встигаю купувати зелень — вона буквально зникає. Загальну їжу вона теж їсть і з запасом, і ще всі мої продукти. Я ж не можу купувати втричі більше продуктів, щоб вона вже в кінці кінців лопнула. Я просто не зможу донести сумки з магазину! А найцікавіше, що за весь цей час свекруха навіть хліба не купила! І ось бачу — знову точить мою запіканку під серіальчік. Вночі любить попити чаю з моїми Безглютенові хлібцями. Я багато продуктів купую зовсім потроху, адже вони коштують дорого. А вона їх з’їдає за раз, хоча я собі їх на тиждень купувала. Авокадо їй не подобається, несмачний, але все одно їсть, хоча і давиться. У мене вже око почало смикатися, а мені нервувати не можна. Я стала її будити днем, щоб вона вночі спала і не лізла до моєї їжі. Але вона стала закривати двері на замок. Не можна її турбувати, як я посміла? І ось вранці я знову без сніданку, вдень — без обіду.

Стала зриватися на перекушування, чим попало. Почалися загострення, одне за іншим, а свекруха мені каже, щоб я не вигадувала. Мовляв, в її час не займалися дурницями. З чоловіком говорила, але він лише відмахується. Каже, щоб я більше готувала, але все одно з’їдає. Починаю загрожувати, що вся сім’я буде їсти те, що я, тобто дієтичне тільки, але в цей момент чоловік стає схожим на кота з Шрека. Я стала є в кафе недалеко від будинку. Розповіла про свою ситуацію офіціантці, повар пішов назустріч. Готує ті страви з меню, що мені можна, але тільки без спецій і без деяких інгредієнтів. Але це досить дорого! Вже подумую повісити на холодильник замок. Але не хочеться доходити до такого. Нарешті, стало доходити до чоловіка, адже вона з’їдає і їх їжу. Вже сам готує, зате свекруха не поспішає це робити. Каже, що напоготові при житті. Тепер тільки їстиме. Може у неї проблеми не з апетитом, а з головою?

Вадим поспішав додому. Сьогодні вранці дружина повідомила, що чекає дитину. Вадим вирішив зробити сюрприз Віталіни. Тому поспішав приготувати святкову вечерю. Купити фрукти, адже зараз дівчині найбільше потрібно їсти вітаміни. Він такий радий. Три роки вони намагаються мати дітей, і ось — нарешті. Від радості зайшов в ювелірний магазин, сподобалися сережки, які тут же купив дружині. Зробить їй приємне. Коли стіл був красиво сервірований, нарешті відчинилися двері, і зайшла Віталіна. Вона бліда, швидко пішла до ліжка і лягла. Їй погано було. Вадим намагався викликати швидку допомогу, але дружина сказала, що це нормально. Трохи заспокоївшись, він сів біля неї. Проговорили весь вечір. Стіл так і залишився недоторканим. Але то нічого, лише щоб Віталіни стало краще. Чоловік зі співчуттям дивився на свою кохану дружину. Час минув швидко. Нарешті, пологи. Вадим дуже нервував, очікуючи нар одження дитини. Нарешті, медсестра повідомила, що наро дився син.

Але тут же сказала, що лікар чекає його в своєму кабінеті. Здивований чоловік попрямував за медсестрою. Лікар не став ходити навколо. Він повідомив, що стан хлопчика задовільний, але є одна проблема. Ніжки. Щось не так зрослося, тому хлопчик не зможе ходити. Тільки за кордоном роблять такі операції, але дуже дорого. — До речі, ваша дружина написала відмову, — повідомив лікар. Вадим здивовано дивився на нього. Коли вона встигла? Тільки подумав, але до Віталіни в палату зайшов. Вона лежала, відвернувшись до стіни. Чоловік довго умовляв дружину не робити так. Нехай передумає, адже хлопчик ні в чому не винен. Йому потрібна допомога, їх, батьківська. Але Віталіна стояла на своєму. До того ж прийшла її мама, яка твердила, щоб і Вадим відмовився від сина. Будуть у них ще діти, здорові. Чоловік мовчки пішов від них. Він упакував речі тепер уже колишньої дружини, поміняв замки в дверях, щоб без нього не зайшла в квартиру. Купив ліжечко, коляску.

У магазині дитячого одягу попросив продавців допомогти йому вибрати все необхідне. Коли Максимку виписали з пологового будинку, поїхав забрати сина додому. Спочатку оформив декретну відпустку. Потім шукав інформацію в інтернеті про таких діток, як його син. Одному тяжко з немовлям, але він впорається. Знайшов, але то мало допомогло. Тільки сусідка підказала йому, що в одному селі живе бабуся. Вона розбирається в таких хворобах. Можна повісті Максимку до неї. Якщо не допоможе, то не візьметься за нього. Вадим вирішив їхати. Він нічого не втрачає, тільки гроші за таксі. Коли приїхали на місце, то не бабуся була, ще досить молода жінка. Вона відразу сказала, що допоможе. Але жити потрібно у неї.

Чоловік погодився, він на все погодиться, аби допомогти сину. Вже через півроку малюк повзав по дому Валентини. Вадиму сподобалася жінка, хоч вона старша була на сім років. За цей час, що вони провели разом, чоловік не бажав розлучатися. Про це він сказав Валентині. Вона також прикипіла всім серцем до Вадиму і його синочку. Тому на пропозицію чоловіка вийти за нього заміж відповіла згодою. Нарешті у Максимка є мама, а у Вадима дружина. Через два роки Вадим з того ж пологового будинку зустрічав Валентину з ще одним сином. Повз проходила Віталіна. Вона дізналася Вадима і Максима, який бігав навколо і говорив «мама, мама, покази блатіка».

Денис йшов додому сумний. Сьогодні не його день. Коли прийшов на роботу, дізнався що він потрапляє під скорочення. Чому він? Це питання задав своєму начальнику, адже після нього прийшов Ігор? На що начальник відповів, що Ігор, родич нашого головного бухгалтера. Йому місце знайдеться. Увечері, коли своїй коханій дівчині повідомив про скорочення, вона відразу поміняла своє ставлення до нього. Навіщо їй чоловік, у якого за душею немає нічого. Навіть житло знімне. — Але ж у мене є будинок в селі, заперечив хлопець. Віка розсміялася прямо в обличчя: — І що з того, їдь і живи там, але без мене.

Денис послухав дівчину. Дійсно без грошей скоро попросять, щоб поїхав з квартири. Тому зібрав свої речі і поїхав в будинок, який заповіла йому бабуся. Він пам’ятає, як вона наказувала йому, щоб ні в якому разі не продавав хатину. Він в ній щасливий буде. На ці спогади хлопець лише посміхався. Будинок зустрів його непривітно, з перекошеними дверима і забитими вікнами. Сусід дід Панас допоміг хлопцю привести в порядок подвір’я, разом потім обідали у діда. Допомагала їм внучка Катя, яка в цей час приїхала провідати дідуся. Денис перебирав речі і наткнувся на чималий вузлик. Коли розв’язав його, там лежали гроші — багато.

Всю пенсію бабуся складала в той вузлик. Хороший спадок залишилося. Стартовий капітал у Дениса є, тому вирішив зайнятися фермерством: дід обіцяв допомагати. Адже у свій час він завідував фермою, знає всі тонкощі роботи. Минуло п’ять років. Біля великого будинку, який стояв на місці бабусиної хатини, бігала дівчинка, за нею спостерігала Катя, внучка діда Панаса. Зараз вона дружина Дениса. І маленька дівчинка — їхня дочка Аліна. Дід Панас півроку тому пішов в інший світ. Він спокійний за молодих, все у них виходить. Добре, що допоміг він Денису.

З Олександром ми зустрічалися майже рік, любов була дуже красива, романтична. Через півроку після знайомства я переїхала до нього на квартиру. Ми подали заяву в ЗАГС і був призначений день весілля — мої батьки дуже чекали на цю подію і готувалися. Мама Олександра теж, як мені тоді здавалося, була рада за сина і дуже радісно мене прянала. Батько від них пішов давно, до молодої дружини, кинувши її з трьома хлопчиками, а потім кинув і другу дружину з дитиною — з ще одним сином, і знову одружився. Тут я дізналася, що чекаю дитину. А весілля через 10 днів. Вирішила зробити всім сюрприз прямо на весіллі. Тим більше, мій тато дотримується дуже консервативних поглядів на стосунки хлопців і дівчат

Він би був дуже засмучений такою ситуацією. Загалом, підготовка до торжества йшла повним ходом. Олександр брав активну участь — допомагав вибирати плаття, з декором, домовився з агентством. За тиждень до мого весілля у моєї мами був день наро дження. Ми прийшли до неї в гості, сіли за накритий стіл, і тут ні з того, ні з сього, Олександр каже, що розриває заручини, бо дізнався, що дитина не його. І я, і мої батьки, які, до речі, на той момент ще не знали про дитину, були вражені. На мої вокроси, чому він так вирішив, Олександр сказавши, що його друг дитинства розповів йому правду: я зустрічалася весь цей час ще з одним хлопцем і дитина від нього. На підтвердження мені було показано фото на пішохідному переході, де поруч зі мною стоїть якийсь незнайомий молодий чоловік, серед інших перехожих. Ракурс такий, що дійсно, здається, ніби він мене обіймає і ми разом. Але я не знаю цю людину. Може це випадковий знімок (у чому я сумніваюся — це треба було вловити момент), а може і підстава. Але чути моїх пояснень Олександр не хотів.

Моя мама потрапила після цього в лікарню: це ж сором який, сказати всім ро дичам, що весілля відміняється. Загалом, з Олександром ми розійшлися. Через п’ять місяців я наро дила сина — Андрійка. Батьки мене зрозуміли, хоча пережили і ганьба, і сором. А Олександр одружився. З тієї нареченою, яку йому мама вибрала. Як виявилося, цей друг обмовив мене на прохання його матері! Вона не хотіла мене в невістки, а хотіла цю Любу, теперішню його дружину. Її ідея спрацювала. Люба з дуже багатої ро дини, і для матері Олександра здавалася набагато кращої невісткою, ніж я. Але дівчина не промах, вона швидко поставила свекруху на місце. А Олександр просто втік від молодої дружини — поїхав кудись на заробітки за кордон. Подав на розлучення. По інтернету мене дістає, що хоче помиритися, навіть прийме «чужого» дитину. Але я вже не хочу! Я точно впевнена, що син — його дитина. Але навіщо йому такий батько? Я знаю, що прощати треба, але поки не можу.

З Олексієм ми познайомилися, коли обидва приходили в кафе на обід. Ми працювали на різних фірмах, але обідали в одному закладі. Кілька разів ми так зустрічалися, а потім познайомилися і стали ближче спілкуватися. Я працювала ближче до кафе, тому частіше приходила першою, робила замовлення і починала обідати; Олексій приходив після мене, робив замовлення собі і сідав біля мене. А одного разу ми прийшли разом, зробили разом замовлення і я стала діставати гаманець, щоб заплатити за себе. Олексій сказав, що він сплатить всє сам, адже він чоловік і так буде правильно. Я знову ж дістала гроші, адже не хотіла, щоб чужа мені людина платила за мою їжу.

Але Олексій все-таки сказав, що заплатить. Я подумала, що 100 гривень не така вже й велика сума, та й заспокоїлася. А в неділю Олексій запросив мене прогулятися, посидіти ввечері в кафе, пійти в піцерію і замовити піцу. Вечір ми провели добре: спочатку попили кави, прогулялися в парку, а потім пішли в піцерію і замовили піцу. Весь вечір я хотіла оплатити за себе все сама, але Олексій сказав, що сам все оплатить, адже він чоловік, а потім ми якось розберемося.

Вечір пройшов добре, ми добре відпочили. А на наступний день вранці мені прийшло повідомлення від Олексія; там були детально розписані всі витрати і номер карти, куди потрібно перерахувати гроші. Мене це здивувало і водночас засмутило. Я перерахувала гроші Олексію, але на обід більше в кафе не пішла. В обідню перерву він сам набрав мене і запитав, образилася я, що він написав про гроші. Якщо так, то, щоб я не ображалася, адже перевірку я пройшла.

Але я відповіла, що він її не пройшов. Тоді Олексій сказав, щоб я йому віддала і 100 гривень, які він заплатив за мій обід. Коли я прийшла додому, все розповіла мамі з татом. Вони довго сміялися, а потім мама сказала, що це ще добре, що він мені квіти не дарував, адже довелося б і за них повертати гроші.

У Тимофія день не задався ще вчора. Його дружина поводиться як примхлива дівчина: вона змусила його знову заснути на дивані у вітальні, а вранці треба було терміново міняти партнера, який повинен був передати його зміну. Він повинен був відправитися з ним в запланований об’їзд території, але при першій же нагоді він втік. Що, якщо щось трапиться в цьому районі? Зрештою, навіть Тимофій повинен поставити свій підпис на документі. Він як завжди, забув замовити корм для собак. Тимофій завжди сердився, бо йому доводилося щось робити для всіх. Він думав, що виконує свою роботу повністю, але скаржитися соромно: йому дуже добре платять, жоден із сторожів міста не отримує таку зарплату, як він, тому він годував собак і обприскував доріжки, не показуючи свого розчарування. Покинувши будинок, він пішов в їдальню за хлібом: собак ще потрібно було годувати. Він уже встиг триста раз вилаяти начальника, який замість нормальної системи безпеки завів на територію собак, і мороз, який сьогодні вдарив. На вулиці було дуже холодно — жодного розсудливої людини з такою погодою не залишилося б на вулиці.

Коли чоловік годував собак, через паркан він почув голос дитини, замерзлого в тонкій куртці від холоду. — Дядя, дайте і мені хліба. Тимофій дуже розсердився. — Ну, забирайся, злиденна! Я тебе знаю, сьогодні хліб, а завтра всю територію прибирай за тобою! — Мухін! Чи ведете себе як дитина! Ви не можете дати дитині шматок хліба? — крикнув начальник сторожу, який стояв за ним і бачив все, що відбувалося. Сторож почав щось невдоволено бурмотіти собі під ніс, вибачатися, але начальник лише махнув рукою і сказав впорядкованим тоном: — Відведи дитини до мене в офіс! Нічого не вдієш: він погладив дівчинку по голові. Сидячи в своєму кабінеті, намагався придушити гнів на сторожа. Степан, начальник, дивувався, як люди можуть бути такими злими. Коли Тимофій привів дитину, Степан відразу сказав йому: — З очей геть! Будемо говорити пізніше! І тоді він люб’язно почав розмову з дівчинкою. — Не сваріться, будь ласка! — з жалем стала говорити дівчинка. — Я обіцяю, що ні заподію тобі шкоди. Просто скажи мені, будь ласка, що з тобою сталося? — Я втекла з притулку.

Але клянусь, якщо ти відправиш мене назад, я знову втечу. Мені там дуже погано. Я ніколи в житті не проведу там ні дня. Степан дуже пошкодував дівчинку. Він велів принести дитині в офіс гарячий чай, а потім відвів її в їдальню на обід. Чоловік подзвонив дружині Олені. У минулому вона була психологом, а в той час була вдома, тому швидко приїхала в закладу на прохання чоловіка. Олена завела розмову з дівчинкою. — Привіт мене звати Катя. — Добре, Катя, скажи, чому ти втекла з дитбудинку? — обережно запитала Олена. — Мої батьки померли півроку тому. Вони загинули під час пожежі. І в той час я була в дитячому таборі. Мене відправили в дитячий будинок. І тут треба мною стали сміятися. Ображати дітей вихователі почали щодня, карають ні за що. Веду себе добре, але все одно карають кожен день, — мало не плакала Катя. — Я більше не зможу жити в притулку. Степан і Олена перезирнулися. Історія дівчинки пронизала їх серце. У пари не могло бути дітей. Дружина з надією подивилася на Степана.

Подумали забрати дитину з притулку, але руки якось не дійшли до збору документів. А потім ніби сама доля звела до них цю дівчинку. Поки Катя їла і розмовляла з Оленою, на територію під’їхало багато машин. Степан був вражений, коли до нього підійшли двоє чоловіків у формі і попросили віддати дитину. Сльози котилися з очей Каті. Коли вона сіла в машину, вона подивилася на Степана і сторожа так, що стало аж страшно. — Хотіла б я сюди не приходити! — шепнула Катя Степану. — Я просила тебе! Степан просто нічого не міг зробити. А Тимофій зараз сидів у своїй хатині і боявся, як відреагує начальник. Зрештою, це він викликав поліцію. Він наслухався новин про те, як суворо карають за те, що тільки доторкнувся до чужого сина, і особисто відвів дівчинку в кабінет начальника, це було зафіксовано на камери. Що там з нею робив начальник, поки невідомо. Тимофій не захотів потрапити у в’язницю через безпритульності. Після погляду Каті стало просто незатишно. Через годину до нього кинувся начальник. Степан уже давно пильно спостерігав за цим сторожем. — Чому ти це зробив?! — Шеф голосно загарчав. — Я не розумію, про що ви говорите? — Тимофій вирішив зобразити невинність, тому що вважав себе абсолютно правим в цій ситуації.

— Я просто діяв за регламентом. Тимофій терпіти не міг жебраків. Він хотів її вигнати. У нього була особиста неприязнь, а не тільки хороші думки. — Що ти говориш? Коли ви вкрали метал із заводу, Ви теж діяли за правилами? Тимофій почервонів. — Загалом, сьогодні була ваша остання зміна. Так що я тебе тут більше не тримаю, Тимофій. Мені потрібен співробітник, який завжди діє за регламентом, а не тільки тоді, коли йому це вигідно. Будинки Степан з дружиною підняли на вуха всіх своїх знайомих, щоб знайти дитячий будинок, де жила ця дівчинка. Дружина благала його знайти Катю. Вона була на сто відсотків впевнена, що це доля, що їм потрібно знайти, виправити, приголубити і дати їй любов. Степан був згоден з дружиною, щось їх обох дуже привернуло в цій Каті. Директор дитячого будинку не захотів віддавати дитину Степану і Олені, поки вони повністю не оформлять всі документи. — Насправді, Катя покарана. І це в рівній мірі відноситься до всіх дітей.

Вони навіть уявити не хотіли, що це за покарання, а смиренно чекали, поки все буде готово до усиновлення. Вона звикла не відразу, але Лена, Степан і Катя стали справжньою родиною. Життя Тимофія не склалася відразу після звільнення. Він влаштувався доглядачем, де платили копійки. Тут його відразу спіймали на крадіжці. Він вважав, що з такою зарплатою шкода Там не красти. Дружина пиляла його постійно. У якийсь момент вони розлучилися. Гроші з квартири розділили навпіл. Тимофій міг купити собі новий будинок, але всі гроші витратив на веселощі. Він швидко витратив усі гроші, а дружина і син навіть не хотіли з ним спілкуватися. Звернутися за допомогою було ні до кого. Він швидко скотився на дно. Одного разу Тимофій, сидячи на вулиці з простягнутою рукою, побачив молоду жінку. Йому так хотілося поїсти, буханець в її руках манила бомжа.

Дівчина була роздратована, але чоловік все одно вирішив попросити у неї їжі. — Так дайте мені спокій! — вона фиркнула, потім зупинилася і повернулася, відключила телефон і пильно подивилася на чоловіка. Вона його пам’ятала. Вона також згадала себе в той день, коли таким же чином попросила їжі, і зрозуміла, що, якщо б вона пішла зараз, вона вела б себе так само підло, як і він кілька років тому. — Пробачте мене. Я почала розмовляти по телефону і втратила зв’язок з реальністю. Їжте, будь ласка. Дівчина простягнула бомжу цілу буханку хліба. Він прийняв це тремтячими руками і так гірко заплакав. Він одразу впізнав ці дівочі очі. Вони не раз були йому уві сні. Він зрозумів, що все життя був таким егоїстом, нічого не бачив навколо себе, любив тільки себе, і тому тільки він сам був винуватцем його зіпсованого життя.