News 382 Media

Побігла я вранці в суботу купити молока на базар. Дивлюся, а закутана в вовняній хустці стоїть моя колишня свекруха і продає сметану і молоко. Я відразу ж підбігла до неї, обняла її. Так сталося, що мій перший чоловік, не побачив у мені хорошої жінки, хоча я і готувала, і прибирала, ще й добре заробляла. Так ми і розсталися через вісім років спільного життя. Світлана Анатоліївна була дуже хорошою людиною. Ми прожили разом з нею в її двоповерховому будинку близько чотирьох років. Мене вона полюбила як власну дочку і раділа, що така господарська невістка їй дісталася. Мовляв, хоч на схилі літ відпочине. Раділа нашому синові, її онуку і допомагала мені з ним тактовно, і не перетягуючи всі на себе.

А коли Юрчику виповнилося 5 років, свекруха сказала, що вона вже жінка не молода, і хоче переписати все своє майно на дитину. Чоловік почав її відмовляти, щоб не поспішала і не рубала необдуманих кроків. Я тоді ще щиро здивувалася, адже нічого такого в цьому не бачила, навіть навпаки. А через кілька тижнів мій чоловік повідомив мені, що зустрів іншу жінку. Говорив, що зі мною він нещасливий. Пояснив, що та інша — справжня господиня і буде справжньою дружиною. Я зібрала речі, взяла сина і пішла від нього. Бабуся бачила онука досить часто; пізніше Юра підріс і вже сам бігав до неї в гості. Так ось, я поцікавилася у колишньої свекрухи, чому ж вона в такий холод і в такому віці продає на базарі. Несподівано вона почала плакати. Сказала, що син з невісткою вирішили зробити міні-ферму, сімейну. Бабусі дісталася сама » легка » роль — продавати все це на базарі.

Мені стало так шкода її. Вона така хороша людина. Я погано уявляю: як можна в її віці ось так цілий день працювати в будь-яку погоду. Придбала все, що у неї залишилося, хоч і не потрібно воно мені було, і довго дивилася, як вона повільно йшла до маршруток .. Пізніше я розповіла цю історію Юрі. Ми порадилися і вирішили забрати бабусю до себе. Викликали таксі і поїхали за старенькою. Вона була дуже здивована. Неохоче, але пішла з нами. Тепер живемо втрьох. Бабуся готує смакоту кожен день, радіє успіхам Юри в школі і просто живе … А син з нової невісткою ні разу не зателефонували, щоб запитати, як вона. Вони дуже образилися на нас, тому що тепер повинні наймати людину для роботи, а це не входило в їхні плани — зовсім.

Їхали ми з Єгоркою за місто до його бабусі. Синові моєму вже п’ять років, але він на свої роки не виглядає. Всі його вважають школярем-першокласником. Та й ми всією сім’єю вже ставимося до нього, як до дорослого. Ось і в маршрутці оплачуємо йому місце, тому що він самостійний, та й взагалі, він уже просто великий і важкий, щоб на руках тримати. І мені, і йому незручно, а той, хто навпаки нас сидіти буде, обов’язково забрудниться про його черевички. Загалом, всім зручніше, якщо Єгорка сидить на окремому місці. Ось і на цей раз Єгорушка сіл біля віконця, а я поруч. Вибрали місця спереду, щоб зручніше було виходити: ми раніше всіх будемо виходити з маршрутки. Водія я попередила, що за місце хлопчика я оплатила (щоб пам’ятав, що місце зайнято). Їдемо ми, значить; вже з міста виїхали. І на трасі маршрутку гальмує якась жінка. Місця в маршрутці ще точно були (ззаду) і водій гальмував. Коли ця тітонька ступила (іншого слова для цього дії я не знаходжу) в маршрутку, вся машина похитнулася, і пасажири вщухли, дивлячись на те, як вона забирається в салон.

Коли вона, нарешті, залізла і смачно грюкнула дверима, було чутно, як водій тяжко зітхнув. Коли він почав вирулювати на смугу, тітка стала пробиратися до сидінь ближче. «Жінка, посадіть свого сина на коліна» — сказала мені ця огрядна дама. На що я відповіла, що місце оплачено і я не збираюся його брати на коліна. Тут підключився водій і сказав, що далі по салону є вільні місця. Тітка мало не гаркнула, що їй зобов’язані надати місце, так як нам легше перейти в іншу частину салону і взагалі — вона весь час їздить на цій маршрутці і сидить біля вікна. Я не зрушила з місця, а тим часом машина набирала швидкість і на поворотах тітку заносило по салону, адже вона все так само стояла наді мною і Єгоркою, не бажаючи йти вглиб салону. У мені вже починало все кипіти, але лаятися при дитині мені не хотілося. Я від неї відвернулася і стала розмовляти з сином.

Тітка розлютилася від моєї поведінки і почала верещати: «А ну поступіться мені місце, візьміть його на коліна, вам що, важко чи що ?!» Я спокійно відповіла, що — так, важко. Він вже великий і тому я оплатила йому окреме місце. І так ми сіли раніше вас, то зайняли місця, які хотіли. Квитки нам не видавали. Водій був зайнятий дорогою, і взагалі здавалося, що його ця тітка дратувала не перший раз. Решта пасажирів спочатку мовчки ігнорували ситуацію. Хтось слухав плеєр і взагалі не знав, що відбувається, а хтось дрімав. Але потихеньку в салоні почало лунати протистояння: «Жінка, тут є вільне місце, ідіть сідайте вже і заспокойтеся.» «Досить кричати, це громадське місце». На все це огрядна дама, важко дихаючи, відповідала, що вона не може, тому що їй важко з такими розмірами. Хоча по всьому видно було, що вона просто пішла на принцип, їй потрібно було саме наше місце біля вікна.

У салоні почалася справжня перепалка. Але далі сталося ось що: водій зупинив маршрутку, сам обійшов машину, відкрив двері салону і спочатку витягнув сумки тітки, а потім подав руку і видворив з салону і її. Оторопіла ска ндалістка, не встигла отямитися, як маршрутник завів машину і рвонув на трасу. У салоні стояла гробова тиша. Позаду мене хтось тихенько підштовхував. Народ з задніх рядів вирішив скинутися водієві за ту тітку, я теж додола трохи до 70 рублів. Коли ми вийшли, я віддала ці гроші водієві; його очі сяяли і він сказав мені, що більше ніколи не підбере її. Кожен раз влаштовує ска ндали!

Відразу після весілля ми з моїм чоловіком вирішили, що хочемо дітей. У чоловіка робота була високооплачувана. Жили ми в трикімнатній квартирі, яку він купив ще до весілля. Минуло приблизно чотири роки, але завагітніти у мене так і не виходило. Тоді я вирішила, що мені потрібно записатися в клініку і пройти обстеження. Прийшла я на прийом, відразу здала всі необхідні аналізи. Добре, що всі мої побоювання так і не підтвердилися. Я почала плакати від радості, коли лікар сказав: — Ви абсолютно здорові, а потім додав: — Нехай ваш чоловік прийде на огляд. Коли чоловік прийшов з роботи, я вирішила з ним поговорити і все розповісти. Думала, що він буде проти, щоб пройти обстеження, але він погодився. Взяв на роботі відгул і на наступний день поїхав в клініку. Додому він повернувся пізно вночі. Виглядав він досить погано. На моє запитання, чому він не відповідав на мої телефонні дзвінки, відповів, що не хотів мене засмучувати. Лікар сказав, що у нього не може бути дітей.

Вихід був — зробити ЕКО, але чоловік відмовився від цієї процедури. Я не могла заснути, і вночі мені прийшло в голову усиновити дитину. Під час сніданку я розповіла про свою ідею чоловікові, він сказав, що потрібно подумати. Ми хотіли приховати усиновлення, тому виїхали з нашого міста на півроку. Чоловік у мене працював програмістом, тому з легкістю міг працювати з дому. Ми почали готувати всі необхідні документи на усиновлення. Ми були на сьомому небі від щастя, коли нам дали позитивну відповідь. Потім сказали, що, коли буде відмова в пологовому будинку, то відразу повідомлять. Через місяць пролунав довгоочікуваний дзвінок. Нас привітали і сказали, що ми можемо приїхати і подивитися на малюка. Ми не втрачали ні хвилини. Ми з чоловіком хвилювалися, адже це була маленька дитина. Медсестра вийшла до нас з малюком. Він солодко спав. Вона сказала, що зараз принесе ще одного, і ми зможемо вибрати. Я відмовилася, сказала, що ми беремо цього. Це був хлопчик. Він ніжно глянув на мене і почав розмахувати своїми ручками. Я взяла його на руки і обняла. Я просто не могла описати ті емоції, які відчувала в той момент. Назвали малюка Богданом. Вже через тиждень ми повернулися повноцінною сім’єю в наше рідне місто.

Приймали вітання і подарунки від наших ро дичів і знайомих. З тих пір я повністю занурилася в дитячі турботи. На вихідних ми вирішили спокутувати малюка: я пішла за Богданом в кімнату, і впала без свідомості. Чоловік одразу викликав швидку. Мене поклали на обстеження. Чоловік разом з сином приїхали до мене в лікарню. Пізніше лікар сказав йому, що нічого страшного немає, таке буває під час токсикозу. — Якого ще токсикозу? — здивовано запитав чоловік. — Простий токсикоз — сказав лікар і пішов. Ми сильно посварилися з чоловіком. Він почав звинувачувати мене в зраді. Я його з усіх сил намагалася переконати, що не зраджувала! — Як не зраджувала? У минулому році мені лікар сказав, що я ніколи не можу мати своїх дітей. На наступний день він поїхав в ту саму клініку, де йому поставили невтішний діагноз, щоб ще раз пройти обстеження. Коли мій Віктор отримав всі результати, він поставив лікаря питання: — Як це могло трапитись? Ви тоді сказали мені, що я безплідний.

— Пане Вікторе, нам потрібно кілька днів, щоб детально вивчити ваші аналізи. Чоловік повернувся додому з величезним букетом троянд і золотим колечком. Він просив у мене вибачення за те, що відразу мені не повірив. Ми помирилися, а через вісім місяців у нас нар одилася дочка Діана. Через півроку чоловікові знову призначили обстеження, щоб остаточно переконатися, що у нього все добре. Зараз нашій донечці вже 1,5 року, а синові скоро виповниться 3. Ми чекаємо третю дитину, правда — ця вагітність протікає досить складно для мене. У клініці нам сказали, що ми не перші, хто усиновив дитину, і у кого сталося таке диво після того! А вам сподобалася історія?

З Олександром ми зустрічалися майже рік, любов була дуже красива, романтична. Через півроку після знайомства я переїхала до нього на квартиру. Ми подали заяву в ЗАГС і був призначений день весілля — мої батьки дуже чекали на цю подію і готувалися. Мама Олександра теж, як мені тоді здавалося, була рада за сина і дуже радісно мене прянала. Батько від них пішов давно, до молодої дружини, кинувши її з трьома хлопчиками, а потім кинув і другу дружину з дитиною — з ще одним сином, і знову одружився. Тут я дізналася, що чекаю дитину. А весілля через 10 днів. Вирішила зробити всім сюрприз прямо на весіллі. Тим більше, мій тато дотримується дуже консервативних поглядів на стосунки хлопців і дівчат

Він би був дуже засмучений такою ситуацією. Загалом, підготовка до торжества йшла повним ходом. Олександр брав активну участь — допомагав вибирати плаття, з декором, домовився з агентством. За тиждень до мого весілля у моєї мами був день наро дження. Ми прийшли до неї в гості, сіли за накритий стіл, і тут ні з того, ні з сього, Олександр каже, що розриває заручини, бо дізнався, що дитина не його. І я, і мої батьки, які, до речі, на той момент ще не знали про дитину, були вражені. На мої вокроси, чому він так вирішив, Олександр сказавши, що його друг дитинства розповів йому правду: я зустрічалася весь цей час ще з одним хлопцем і дитина від нього. На підтвердження мені було показано фото на пішохідному переході, де поруч зі мною стоїть якийсь незнайомий молодий чоловік, серед інших перехожих. Ракурс такий, що дійсно, здається, ніби він мене обіймає і ми разом. Але я не знаю цю людину. Може це випадковий знімок (у чому я сумніваюся — це треба було вловити момент), а може і підстава. Але чути моїх пояснень Олександр не хотів.

Моя мама потрапила після цього в лікарню: це ж сором який, сказати всім ро дичам, що весілля відміняється. Загалом, з Олександром ми розійшлися. Через п’ять місяців я наро дила сина — Андрійка. Батьки мене зрозуміли, хоча пережили і ганьба, і сором. А Олександр одружився. З тієї нареченою, яку йому мама вибрала. Як виявилося, цей друг обмовив мене на прохання його матері! Вона не хотіла мене в невістки, а хотіла цю Любу, теперішню його дружину. Її ідея спрацювала. Люба з дуже багатої ро дини, і для матері Олександра здавалася набагато кращої невісткою, ніж я. Але дівчина не промах, вона швидко поставила свекруху на місце. А Олександр просто втік від молодої дружини — поїхав кудись на заробітки за кордон. Подав на розлучення. По інтернету мене дістає, що хоче помиритися, навіть прийме «чужого» дитину. Але я вже не хочу! Я точно впевнена, що син — його дитина. Але навіщо йому такий батько? Я знаю, що прощати треба, але поки не можу.

Я розлучена, мій перший шлюб був невдалим. Навіть згадувати про нього не хочеться. Я вже думала, що більше заміж не вийду. Але потім я зустріла Андрія. Він здався мені зовсім іншим. Так що, коли Андрій запропонував мені вийти за нього заміж, я погодилася. Живемо разом ми вже трохи більше року. Вчора у мене було багато роботи, тому я затрималася на фірмі і додому повернулася пізніше, ніж зазвичай. З продуктів, що були в наявності будинку, я швиденько зварила чоловікові борщ. Андрій прийшов з роботи, зайшов на кухню, заглянув в каструлю. А там борщ, ще гарячий. Я ще щось доробляла за комп’ютером, тому що повинна була терміново відправити файл клієнтові, але вийшла з кімнати і сказала: «Привіт, будеш вечеряти?». «Обов’язково, тільки переодягнусь і руки помию», — відповів він. Я почала швиденько накривати на стіл: нарізала хліб, поставила гірчицю і тут з досадою згадала, що я забула купити сметану!

«Андрій, я сметану забула купити » — сказала я чоловікові, який як раз заходив на кухню. Брови чоловіки зійшлися на переніссі, погляд став похмурим: «ти ж знаєш, що я борщ без сметани не їм», — суворим голосом сказав він мені. І хоч в кімнаті мене чекала термінова робота, я, намагаючись виправити незручну ситуацію, сказала, що зараз швидко збігаю в магазин і куплю сметану. Андрій довго дивився на мене, а потім розсміявся так, що аж стіни затремтіли. Я не зрозуміла, що з ним діється, а він лише лагідно промовив до мене: «Ось скільки з тобою живемо, а ти все жартів не розумієш. Та Бог з нею, з цією сметаною, і так смачно! ». Я сиділа за столом, дивилася на чоловіка, який із задоволенням їв борщ без сметани і думки плавно повернулися в минуле. Інша квартира, колишній чоловік, вечеря. Того разу я запекла рибу і мабуть недостатньо її почистила.

Вся риба виявилася на підлозі, туди ж полетіла і тарілка. «Ти коли готувати навчишся, я таке їсти не буду! І щоб через 5 хвилин все було прибрано!», — сказав мені тоді мій перший чоловік. Я і прибирала, у мене і в думках не було протестувати, тим більше такі ситуації повторювалися у нас частенько. Я звикла, що в усьому має підкорятися своєму чоловікові. Так ми прожили три роки, поки одного разу я не потрапила від перевтоми в лікарню. Після цього ми розлучилися і я думала, що вже ніколи не стану щасливою, постійно картала себе за те, що щось зробила не так. Але потім я зустріла Андрія і зрозуміла, що в світі існують і інші чоловіки — надійні, люблячі, турботливі.

«Ну так що, куди поїдемо? Кажу, у відпустку куди рвонемо?» — перервав вир моїх думок Андрій. А я, прийшовши до тями від нехороших спогадів, просто усвідомлювала, як же це красиво, що поруч такий, як він — добрий, надійний і люблячий. З’їв тарілку борщу без сметани, попросив добавки і сказав, що я у нього найкраща господиня в світі.

У дитинстві у мене, як і у всіх звичайних сім’ях, були мама, тато і я, їх дочка Марина. Все було в нашій родині чудово. Мама з татом жили добре, але в якийсь момент мама перестала за собою стежити, і тато знайшов собі іншу жінку. Вона була набагато молодша за тата, вона чекала від нього дитину, мама не змогла пробачити батька і він пішов до неї. Батьки почали влаштовувати своє особисте життя, і в цьому житті мені, їх дочці, не було місця. Коли я закінчувала школу, мама привела в дім іншого чоловіка. Я його не прийняла, між нами почалися серйозні непорозуміння. Мама мною не займалася, тому я жила своїм життям. І коли я закінчила 11-й клас, мама через мій черговий вибрик вигнала мене з дому.

Вона сказала мені: «Значить так, ти вже велика дівчинка, а я теж, як і твій тато, хочу влаштувати своє життя. Так що збирай свої речі і йди до свого батька ». Я почала просити вибачення, але мама була невблаганна, вона зібрала мої речі в рюкзак, дала грошей на дорогу, у мене ще була заначка і вигнала мене з дому. Коли я приїхала до батька, той теж мене виставив за двері, сказавши при цьому: «Ти що? Це квартира не моя, а моєї дружини, і вона буде проти того, щоб ти з нами жила. Іди і мирися зі своєю мамою ». І закрив переді мною двері. Я купила квиток на найдальший поїзд і поїхала, куди очі дивляться. З тих пір пройшло багато років, я приїхала тоді в маленьке містечко, вступила до училища, закінчила його і зараз працюю кухарем.

Я зустріла хорошого чоловіка і вийшла за нього заміж, купила собі квартиру, так що з житлом в моїй родині було все добре. Чоловік мене постійно умовляв пробачити батьків, він сам був з дитячого будинку, у нього не було ні мами, ні тата, і він знав, що таке бути сиротою. Але я все відкладала, і тоді він мені сказав: «Ти знаєш, ти володієш таким щастям! У тебе є мама і тато, а ти через свою гординю хочеш бути сиротою. Так не можна чинити, ми всі люди і ми всі помиляємося. Ти повинна поїхати до них ». Ми з ним зібралися і поїхали в мою рідне село. Коли я подзвонила, то мені відкрила двері жінка, в якій я насилу впізнала мати, а поруч був такий же постарілий батько. Мама, як тільки мене побачила, то впала переді мною на коліна, почала цілувати мої руки і просити вибачення. А я пробачила маму і батька давно, просто не хотіла собі в цьому зізнаватися.

Я увійшла в будинок, познайомила свого чоловіка з мамою і татом і сказала їм, що вони скоро будуть дідусем і бабусею. Мама з татом помирилися, коли почали мене шукати, і з тих пір вони так і живуть разом. А друга дружина батька, бачачи, як він тягнеться до колишньої дружини, розійшлася з ним і знову вийшла заміж. Виявляється, вона зустрічалася відразу з двома чоловіками. Мій тато подумав, що це його дитина і пішов з сім’ї, а другий претендент її кинув. Але потім, коли батько розійшовся з цією жінкою, то вона зробила тест ДНК і виявилося, що мій тато до цієї дитини не має ніякого відношення. Мама з татом щасливі, та й я теж. Сталося те, про що я мріяла, коли була підлітком: щоб мої мама і тато знову були разом.

Не так давно в одному невеликому селі в Сполученому Королівстві відбулося весілля. Здавалося б, нічого особливого, адже кожен день хтось десь одружується. Але саме цей шлюб користувачі стали активно обговорювати в мережі. Причина тому — порушення традицій з боку нареченої. Дівчина звернулася з промовою до своєї свекрухи, яка, на її думку, вічно псувала їй життя. Підсумком став повний розрив відносин між новоствореною сім’єю і сім’єю нареченого. Неймовірно, але факт: практично всі користувачі, які прочитали про цю історію, підтримали наречену. Все тому, що її ситуація нагадала їм їх самих. Діло було так. У невеликому селі на півночі Англії планувалося весілля. Само собою, його збиралася відвідати і мама нареченого, яка, за чутками, була дещо своєрідною жінкою. Інші ж прямо називали її божевільною. Все тому, що жінка намагалася контролювати свого сина у всьому, в кожній дії, і так все життя. Незважаючи на такий тоталітаризм, чоловік зміг вирости справжнім чоловіком з сильним характером.

Він закохався в дівчину, на якій пізніше зібрався одружуватися. Мама багато разів намагалася посварити закоханих, але марно. І ось настав день весілля. Звичайно, дивна матуся приїхала до церкви. Вона була в чорній сукні, як на похоронах, постійно плакала і говорила всім, що сьогодні найгірший день її життя, намагаючись при цьому робити це голосніше. Незважаючи на цей спектакль, молодята веселилися, як ні в чому не бувало, намагалися не звертати уваги на ці витівки і фотографуватися так, щоб мама не потрапляла в кадр. І тут несподівано, в обхід традицій, мову взяла наречена. Вона вирішила підняти келих за свекруху. Мова дівчини була полум’яною і щирою. Вона заявила, що за чотири роки знайомства з жінкою та всіма силами намагалася перетворити її життя на пекло. Вона постійно ображала її, одного разу навіть підняв на неї руку, намагалася посварити її з коханим, робила все, щоб вони розлучилися, хотіла зірвати їм весілля, намагалася підставити дівчину на роботі і ще багато-багато іншого.

Наречена заявила, що щиро ненавидить свекруху і сподівається ніколи більше її не бачити. Також вона не має наміру знайомити своїх майбутніх дітей з бабусею. Крім усього іншого, молодята оголосили про те, що змінюють адреси і номери телефонів, щоб мати нареченого більше ніколи не змогла їх знайти. Все це не через жорстокість або шкідливості, а виключно завдяки неадекватній поведінці самої свекрухи. Після цієї промови жінка розридалася і покинула весілля. Наречена ж вибачилася перед гостями, заявивши, що мовчати вона більше не могла. Слід зазначити, що користувачі соціальних мереж в більшості своїй підтримали дівчину, заявивши, що вона вчинила правильно. А що думаєте ви?

Якось Анна забігла в кімнату і її обличчя аж світилося від щастя. Відразу було видно, що дівчина чимось схвильована. — Мама, присядь. Мені треба з тобою поговорити. Я заміж виходжу. Софія, звичайно ж, здогадувалася, що у її дочки хтось з’явився, але не думала, що все так серйозно. — Може спочатку ти нас з татом познайомиш зі своїм обранцем, а потім вже будеш такими серйозними заявками розкидатися, — запитала вона. — Звичайно, він завтра до нас прийде. До речі, ти і батька його повинна знати, він з нашого села. — І хто ж це? — Дядько Володимир, він син баби Марії, яка колись за мостом жила.

— Зачекай зачекай… Софія раптом змінилася в обличчі і мало не зомліла. Перед її очима пробігли 25 років. Вона повернулася під час своєї юності, коли і сама була така ж як і її дочка зараз. Дядько Володимир, та який же це дядько. Це ж її коханий Володимир, який спочатку безмежно любив, клявся в любові, а потім зрадив. Перед самим весіллям. Софія і сама не знає, звідки тоді у неї з’явилися сили, щоб пережити цю ганьбу, вона навіть в інше місто подалася. У село не заїжджала 10 років. Добре, що потім зустріла іншого Володимира, заміж вийшла, народила донечку. Життя ніби налагодилося, той біль, який їй заподіяв Володимир, не вщухала. Вона так і не полюбила свого чоловіка, хоча була йому вдячна за все. Чому, чому саме цей хлопець.

Він же його син. Софія жодного разу не бачила його, і всією істотою вона була проти цього союзу. Це ж зі сватами тепер треба зустрічатися. А хто буде її сватами: зрадник Володимир і його дружина розлучниця. Ні вона цього не витримає. Всі ці думки за секунду промайнули в голові Софії. Вона нічого не сказавши дочки, вийшла з кімнати. Увечері до них додому прийшов Олег, син Володимира і майбутній наречений її Аннички. Як же розуміє Софія свою дочку, який же він красень. У нього батькові очі, в які не закохатися просто неможливо. Софія ні словом не обмовилася про те, що давно знайома з батьком Олега.

Всю ніч не спала, бо була в змішаних почуттях. З одного боку, вона хотіла щастя для своєї дочки, а з іншого не хотіла ріднитися зі зрадником Володимиром. А що, якщо його син виявиться таким, як батько, і теж покине її Анничку заради молодої вертихвістки. Вранці пролунав дзвінок з незнайомого номера. Не дивлячись на те, що пройшло багато років, Софія дізналася цей голос. — Привіт, Софія. це Володимир. Тільки не кидай трубку. Мій син полюбив твою доньку і хоче одружитися з нею. Знаю, що зробив тобі багато бід. Я за все заплатив сповна, тому що живу своє єдине життя з жінкою, яку не люблю. Не знаю, зрозумієш ти, але тоді я повинен був піти, тому що вона чекала дитину. Але не хочу, щоб за це заплатили наші діти. Вони ні в чому не винні. Давай навіть говорити їм нічого не будемо. Не заважай їм стати на весільний рушничок. Софія погодилася, більше всього на світі вона хотіла, щоб її дочка була щасливою. На весіллі все помітили, що сват не зводив з свахи очей, але причина була відома лише їм обом. Нехай у них не вийшло, зате їхні діти обов’язково стануть щасливими.

Коли я вчилася в інституті, моя подруга запросила мене на весілля. Я відразу не хотіла, адже треба було їхати в інше місто, але вона наполягала і я погодилася. Як потім виявилося — не дарма.У той час я вчилася в інституті в іншому місті, тому познайомитися з друзями нареченого не було можливості. Він був свідком на весіллі, а я була просто подружкою нареченої. Спочатку я не звернула на нього увагу, а потім якось беручи участь в конкурсі, ми зіткнулися лобами. Так почалося наше спілкування.На весіллі ми сміялися і розважалися. До кінця вечора ми всі поїхали в нічний клуб. Вже точно не пам’ятаю, що і до чого було, але я вранці прокинулася у нього в квартирі. Може хто скаже, що я легковажна, але він так не подумав. Запропонував кави, ми поснідали і він відвіз мене додому. Ми домовилися зустрітися через 3 години.

Через належний час я була вже в будинку, де гуляли другий день весілля. Він мене там чекав. Підійшов до мене і повів себе так, як ніби ми з ним зустрічаємося, а не знайомі всього 10 годин. У цей день ми теж веселилися, сміялися. До кінця вечора ми вирішили трохи прогулятися удвох і потихеньку пішли. Рушили ми на пляж. На вулиці була літня погода, тому вода в річці була тепла. Ми вирішили трохи поплавати.Потім ми сиділи на березі річки. Ми почали зустрічатися, і так вийшло, що вже через місяць я дізналася, що чекаю дитину. Я звичайно була в розпачі, мені всього 19 років, я ще вчуся, з татом дитини ми ще мало знайомі. Коли я сказала йому про це, він відповів, що будемо одружуватися. Сама я дуже сумнівалася, чи потрібно мені це, та й йому теж. Але заради дитини ми все-таки одружилися.

Весілля у нас, як такого, не було, ми зібрали близьких родичів і друзів, і посиділи в сімейному колі. Свекруха подарувала найбільше грошей. Батько чоловіка пообіцяв, що будуть допомагати завжди чим зможуть. Мені дуже пощастило з ріднею чоловіка. Вони взяли мене, як дочку. Через 5 місяців після весілля народилася наша дочка. Ми були щасливі. Як не дивно ми жили дружно, не лаялися, я його дуже люблю, він мене теж. Зараз у нас все просто чудово. Живемо ми окремо від батьків, я довчилася заочно, у нас в родині спокійна атмосфера. Зараз, я знову буду мамою. Коли чоловік дізнався, він був щасливий і не приховував своєї радості.Хочу сказати тим парам, які зустрічаються дуже мало часу і у них така ж ситуація, не бійтеся нічого. Коли народиться ваш малюк, всі сумніви, всі проблеми підуть, а ваше чудо вас тільки зблизить.

— Ну що, Олена, збирай речі, будинок цей ми на продаж виставили, ти — дівчина у нас тепер доросла, сама про себе подбати зможеш. — Але куди ж я піду, тітка Валя? — А до батька геть і їдь, все приховували від тебе мати з бабусею, а є він, в столиці живе, бізнесмен кажуть великий. Нічого тобі тут в селі жити, ще спасибі мені скажеш, — посміхнулася тітка — а у нас геть семеро по лавках, всіх нагодуй, одягни, взуй … Жінка виклала на стіл стопку вицвілих старих листів і чорно-білу фотографію. На ній ще молода мати стояла в обнімку з гарним високим хлопцем. — Ось вони голубки наші, служив твій батько в місцевій військовій частині, мати твоя як побачила його так голову то і втратила. — Чому ж вони розлучилися? — запитала Олена.

— Поїхав він у місто та батькам мабуть не до смаку довелося, що одружуватися на сільської зібрався, не повернувся він за Тетяною. Листи все писав, писав, а потім перестав … незабаром наро дилася ти. — Тобто тато нічого не знає про мене? — Так, Танька горда у нас була, наро дила тебе і одна тягла. Хоч би звісточку направила, допомогу якусь попросила … Олена росла з мамою і бабусею, про батька вона нічого не знала та й не прийнято у них в сім’ї було говорити про нього. Всі спроби, мати строго змовчала. Бабусі не стало п’ять років тому. А мати пішла зовсім недавно, боліла довго, грошей особливо не було на ліки, допомоги чекати не було звідки … Ось якби тітка Валя раніше розповіла Олені про батька … але що вже тепер думати про це. На наступний день після тієї розмови, дівчина зібрала свої речі, взяла на пам’ять хустку матері і бабусин перстень, стопку листів зі старою фотографією батьків і відправилася на вокзал.

Столиця зустріла дівчину холодним проливним дощем, стареньке пальто зовсім не рятувало від пронизливого вітру. Вона йшла повз яскраві вітрини, красивих вивісок, навколо неї кипіла столичне життя, до якої їй ще доведеться звикати. Постоявши біля однієї з них, Олена виявила, що пропала її сумка, в якій були гроші і особисті речі … за порадою тітки документи вона поклала в потайний нагрудну кишеню, на тому їй і спасибі. Але що тепер робити, адреса то вона не пам’ятала, а він був якраз в кишені зниклої сумочки … Сівши на валізу, дівчина заплакала. — Що з вами? Вам погано? — почула вона чийсь голос, підняла очі, — ні, все добре, я просто … трохи втомилася. Голос належав молодому чоловікові років двадцяти п’яти. — І все-таки може вас підвести до будинку, виглядаєте ви не важливо. — У мене немає тут будинку. Я приїхала кілька годин тому … Лена більше не могла говорити, раптово вона усвідомила, що і йти їй було нікуди, все таки дівчина розраховувала, що батько їй спочатку хоча б хай допоможе, наївна … Тим часом чоловік допоміг їй піднятися, взяв валізу і повів до машини. — Ходімо, я живу недалеко, хоча б зігрієтеся, чаю поп’єте, а там вже подумаємо, як вам допомогти.

Мене Олексій звуть, — посміхнувся він. — Я Олена. Дуже приємно. Навіщо ви мені допомагаєте? Я ж зовсім чужий вам чоловік. Олексій мовчки подивився на неї, а потім сказав. — Ви дуже схожі на мою сестру, вона по мерла кілька років тому … Уже вдома, Олексій напоїв дівчину гарячим чаєм, вона розповіла про те навіщо виконала такий довгий шлях, про втрачену сумцу і рідний дім, який скоро буде належати чужим людям. Раптом Олені на очі кинулася стара фотографія в гарній різьблений рамці на книжковій шафі. — Хто це? — запитала вона чоловіка, підійшовши ближче. — Це мій вітчим. Ігор Петрович. А що? Ви знайомі? — Зачекайте! Лена кинулася до валізи, розпакувала згорток з листами. Взяла стару батьківську фотографію, її батько був так схожий на цього самого Ігоря Петровича. — Ось, дивіться. — Так це він і є! В армії ще. Після того, як батько повернувся, він одружився в перший раз, але рік потому їх шлюб розпався. А через п’ять років він зустрів мою матір, мені тоді років три було, Ігор Петрович дав мені своє прізвище і виховав, як рідного сина …

Так він і є твій батько? — Так, виходить так, на листах теж підпис Іванов Ігор … — Ось так … так, — посміхнувся Олексій — значить ти — моя зведена сестра, ну, приємно познайомитися. Ти давай пий чай, втомилася з дороги … — Тетяна … Я коли перший раз побачив її в місцевому магазинчику, очей відвести не міг, наскільки красива вона була. — Так ти і є її дочка? Лена стояла переминаючись з ноги на ногу, вона не спала всю ніч напередодні, все думала який він, як зустріне? Чи не прожене. Двері їм відкрив високий чоловік з густою сивиною, але ще виглядає досить молодо. — Батько, познайомся, це Лена. У нас до тебе важлива справа, — почав Олексій. — Добрий день, проходте в будинок. Поки Олена оглядалася, Олексій поклав на стіл пачку листів і фотографію. Руки Ігоря Петровича затремтіли, ніхто не здогадувався, наскільки дорога була Тетяна його серцю, чого йому варто було порвати їх відносини заради вигідного для батьківської справи шлюбу.

Ніхто не знав, що він приїжджав кілька разів до Тетяни, але вона не пустила його на поріг, не стала слухати, а все ще можна було змінити. — Ну привіт донечка! Ласкаво просимо додому, — він обійняв Олену — я любив твою маму дуже, ну не плач, все у нас буде добре, повір, якби я знав про тебе раніше … Минуло кілька років, Олена і Олексій подружилися; Ігор Петрович, відійшовши від справ, передав правління компанією в руки свого сина і дочки. А його великий, порожній будинок наповнився тупотом дитячих ніжок і дзвінким сміхом маленьких онуків.