News 382 Media

Купили ми будинок в селі. Продавала його молода пара, мовляв батькам дача не потрібна, а бабуся померла рік тому Після сме рті бабусі ніхто до хати не навідувався, тільки от продати приїхали. Запитуємо, забирати будете речі? Вони у відповідь — навіщо нам цей непотріб, ми ікони забрали, а решту можете викинути. Чоловік на стіни подивився, де світлішали квадратики від ікон.- А фотографії що ж не взяли?Зі стін сільської хати дивилися жінки, чоловіки, діти Ціла династія. Раніше любили стіни фотографіями прикрашати.Я пам’ятаю — до бабусі приїдеш, а у неї нова фотографія в рамочці з’явилася, моя і сестрички.- Я, — каже бабуся, — з ранку прокинуся, батькам уклін, чоловікові поцілунок, дітям усмішку, вам підморгну — ось і день почався.

Коли бабусі не стало, то ми додали її фотографію на стінку і тепер, приїжджаючи в село (яка стала іменуватися дачею), завжди вранці бабусі посилаємо повітряний поцілунок. І здається, що в будинку відразу пахне пирогами і свіжим молоком. І відчувається бабусина присутність.Дідуся ми ніколи не бачили, він під час війни загинув, але його фотографія висить в центрі, бабуся багато про нього розповідала, а ми в цей час на знімок дивилися і нам здавалося, що дідусь з нами сидить, тільки було дивно, що він молодий , а бабуся вже старенька. А тепер ось її фотографія висить поруч з ним Для мене ці вицвілі знімки настільки цінні, що якби стояв вибір, що забрати, то я б безсумнівно забрала фотографії. А тут їх не просто самотньо залишили на стіні і в альбомах, а й цинічно записали в мотлох.Після покупки ми взялися за прибирання і знаєте рука не піднялася викинути речі цієї жінки, яка жила для своїх дітей і онуків, а вони її просто кинули Звідки я це знаю? Вона їм листи писала. Спочатку писала і відправляла, без відповіді.

А потім перестала відправляти і три акуратні стопочки любові і ніжності так і спочивали в комоді. Каюсь, прочитали І я зрозуміла, чому вона їх не відправила. Побоялася, що загубляться, а тут вони в безпеці, вона думала що після її см ерті вони все ж прочитають А в листах ціла історія, про роки життя під час війни, про її батьків, бабусь, дідусів — вона переказувала те, що їй повідала її бабуся, щоб не померли сімейні цінності, щоб пам’ятали. Як викинути таке?- Давай, відвеземо її дітям? — зі сльозами запропонувала я чоловікові. — Таке не можна викидати- Думаєш вони краще онуків? — з сумнівом протягнув чоловік. — Жодного разу не з’явилися — Може вони старенькі, хворі, хіба мало ..- Я їм подзвоню, спитаю.Через онуків дізналися телефон і почули бадьорий жіночий голос:- Ой, та викиньте ви все! Вона нам ці листи пачками слала, ми навіть не читали останнім часом! Їй робити там нічого було — ось вона і розважаласЧоловік навіть не дослухав, телефон кинув. Каже, ось стояла б вона зараз поруч, придушив би!

— А знаєш що? Ти ж письменник, ось і переклади ці листи на розповіді- Вони потім пред’являть — Так, вони, я впевнений, і книжки-то такі не читають! — хмикнув чоловік. — Але я заради тебе поїду до цих, візьму у них письмовий дозвіл.І він дійсно з’їздив і оформив всі нотаріально. А я тим часом добралася до підпілля. Знаєте, в сільських будинках прямо з хати спускаєшся вниз під підлогу і там прохолодно так, ніби в льосі. А там банок з соліннями, вареннямА на кожній баночці папірець приклеєний з вицвілим написом: «Вані його улюблені грузді» — Ванятка помер десять років тому, так і не стала в нагоді баночка; «Сонечку лисички»; «Солоні огірки для Анатолія»; «Малина лісова для Сашеньки»P.S. Всього у Анни Лук’янівни було 6 дітей. Всі вони померли раніше за неї (в основному, нещасні випадки), крім останньої, пізньої дочки, яка записала все в мотлох А мама чекала, що діти приїдуть з онуками, дбайливо катала банки, з любов’ю підписувала Останні банки з грибами датовані минулим роком, їй на той момент було 93 роки. 93 роки! А вона в ліс ходила, щоб онукам грибів, ягоди збирати! А вони

— Ох, гарна квартира, хороша. Я ось думаю Кирюшу теж купити. І скільки в місяць платити будете? — запитав дядько Гена, обходячи наше з чоловіком недавнє придбання. — На 5 років брали. Розраховуємо раніше виплатити, — відповіла я. — Добре живете, багаті, раз такі гроші платити можете, — заздрісно сказав дядько. — Ні, ми не багаті, ви помилилися. Ми — бідні, — розсміялася я. Провівши дядька Гену, вже шостого родича за останній тиждень, я втомлено сіла в крісло. — Не треба було говорити, що купили квартиру. Коли знімали, такого паломництва не було, — сказав чоловік. — Я й не говорила, це мама, — зітхнула я. Увечері в наші двері знову пролунав дзвінок. — Привіт, Сеструнь! Зустрічай мешканців! — сестра ввалилася в квартиру, в одній руці тримаючи дитину, іншою рукою тягнучи валізу. — Данька прописати треба буде, щоб садок дали. Та й мені реєстрація потрібна, щоб на роботу взяли на нормальну. Ти не бійся — ми до тебе ненадовго!

Рік-два, поки на ноги не встану! На, потримай! — вона вручила мені племінника. — А ти чому навіть не подзвонила? — ошелешено запитала я. — Ха, знаю я тебе! Ти б триста відмазок знайшла, аби ми не приїхали! Де ми можемо розташуватися? Чоловік вийшов, оглянув сестру, загостривши увагу на її валізі, і пішов назад в кімнату, важко зітхнувши. — Так, завтра на роботу не ходи — з Данькой залишишся, я хочу на місто подивитися. І грошенят би підкинути не завадило, а то у нас ні копійки — на останні гроші до тебе приїхали. Мама як сказала, що ти в місті квартиру купила, я відразу зрозуміла — ось він, мій шанс на нормальне життя! З мужиком познайомлюся, при квартирі. Данька у вас поживе, якщо що. Відразу лякати не буду, а то до ЗА ГСу кавалер втекти може, а після весілля нікуди вже не дінеться, — розсміялася сестра, блиснувши гнилими зубами. Я спробувала пояснити сестрі своє ставлення до подій: — А тебе не бентежить, що у нас місця немає? І взагалі, Аліна, про такі речі потрібно заздалегідь домовлятися. Ми працюємо, няньчитися з вами — часу немає.

Так нам і хочеться удвох пожити, ми кілька років по знімних кімнатах моталися, все з чужими людьми, — я спробувала пояснити сестрі своє ставлення до подій. — Так то з чужими! А ми ж не чужі! — зраділа Аліна, залазячи в холодильник. — Данька, йогурт будеш? А тут у нас що? Ммм, ковбаска! До речі, — плямкаючи сказала Аліна, відкусивши ковбасу прямо від палиці. — Ти говориш-місця немає. Нормально ми в одній кімнаті помістимося. Я з вами спати буду, Даньке диванчик купиш. Так що все шляхом буде! — Аліна! Послухай мене! Ви з сином не будете з нами жити! Спасибі, що приїхала, я дійсно рада тебе бачити. Але жити ми хочемо вдвох! — Зізналася, еге ж? Квартиру купила, і все? Родинні зв’язки нічого для тебе не значать? — почала обурюватися сестра.

— Ти диви, я ж все твоєму чоловікові розповісти можу, як ти по селу гуляла і з мужиками обжимаютися, коли без нього до мами приїжджаєш! — Ти з глузду з’їхала чи що? — від заяви сестри я майже втратила дар мови. — Гей, Васька, йди сюди! Дружина твоя — гуляща! Краще на мені одружуйся! Я вірна буду! Давай, нехай вона збирається і йде! Чоловік зайшов на кухню, взяв мою сестру в оберемок, відніс в коридор і виштовхав її з квартири. Потім виніс валізу, вручив дитину і закрив двері. Сестра орала в під’їзді до пізнього вечора, а потім пішла. А на ранок мені зателефонувала мама і повідомила, що я — невдячна, і що сім’ї у мене більше немає. Ось так-купили квартиру, втратили родичів.

Хочу поділитися з вами історією, яка сталася зі мною буквально вчора. Чи то це збіг, чи то й справді мені, як програмісту, життя постійно підкидає чужі телефони. Як мінімум раз на рік я знаходжу на вулиці втрачений телефон і повертаю його власнику. Чесно кажучи, я навіть не розумію, як можна його втратити Ось, як?! Ну менше з тим, зараз не про це. Вчора, повертаючись з магазину додому, виявив ще одне безгосподарне майно — телефон Самсунг. В голові промайнула перша думка: «Хех, знову?».

Так як зараз майже у всіх людей стоїть блокування паролем або відбитком пальця, доводиться забирати телефон додому і чекати, поки хто-небудь на нього подзвонить, а потім вже домовлятися про зустріч. Але у цього, на подив, нічого такого не було. Не довго думаючи, я протер екран і розблокував його. Ніяких пропущених дзвінків не було, а значить власник ще не дізнався про зникнення. Я почав гортати контакти і думав, кому б подзвонити — зазвичай шукаю «дружина», «син», «мама, тато». Але жодного з перерахованих не було. Чесне слово, я сам здивувався. Довелося лізти у Ватсап і читати повідомлення. Відкрив перше ж і побачив листування з дівчиною. Цитувати не хочу, тому що там були одні образи. Один мат-перемат на адресу дівчини.

Я просто був у шоці: не розумію, як так можна з людьми спілкуватися, як тварина просто! Завжди не любив таких людей — і в школі, і в універі … Ну, поверну я йому тепер телефон, а в підсумку, я впевнений, що він мені навіть «дякую» не скаже. Не люблю я таких людей. Подумав, а може його доля як раз покарала таким способом? Ну, тоді не буду їй заважати. З цими думками, залишив телефон на сусідній лавці і пішов. Як на мене, то найголовніше в цьому житті — бути людиною. А це «істота» — не людина, а просто його подобу. Будьте добрими і людяними, і тоді інші до вас будуть ставитися точно так же.

До своїх старих батьків діти і внуки повинні ставитися з повагою. На жаль, це не завжди так. Навіть найкращі батьки можуть стати тягарем для дітей на старості років. Хтось каже, що в літньому віці їх чекає така ж доля. Але і батьки, незважаючи на похилий вік і відсутність сил, теж можуть покарати своїх недбайливих дітей. Приклад тому — історія Зінаїди Василівни. Зінаїда Василівна прожила довге і, як їй здавалося, щасливе життя. Її молоді роки були затьмарені війною, але потім все налагодилося. Все життя жінка працювала на заводі. У неї був чоловік і двоє дітей — Ліза і Леонід. На жаль, чоловік помер в 50 років від ран, отриманих ще під час війни. За трудові заслуги Зінаїда Василівна свого часу отримала квартиру, в якій і проживала зі своєю сім’єю. Діти виросли і обзавелися своїми сім’ями. І у сина і дочки були свої труднощі з житлом, тому вже відразу після смерті батька брат і сестра стали з’ясовувати між собою відносини і ділити квартиру своєї матері.

Ніхто з них навіть не звертав увагу на стареньку матір. Ліза і Леонід вони не соромилися своїх сварок і скандалів навіть тоді, коли їх мамі виповнилося 94 роки. Зінаїда Василівна вже була старою. У неї не завжди вистачало сил, щоб відкрити очі. Але вона чула все, про що говорять її діти. Брат і сестра намагалися довести один одному, хто з них має більше прав на квартиру. Ліза запевняла, що вона більше потребує житла. Вона чекала народження другої дитини, а старша дочка Рита вже була дорослою і налагоджувала своє особисте життя. До того ж, як вважала Ліза, Леонід як чоловік повинен сам забезпечити свою сім’ю житлом. У Леоніда теж були свої діти і вони теж потребували у власній квартирі. Леонід вважав, що чоловік сестри теж міг би подбати про свою сім’ю. Під час цих сварок діти навіть не думали про матір. Вона була ще жива і проживала в цій квартирі. Яка ж доля очікувала Зінаїду Василівну? Насправді діти думали про матір.

Щоб якось поділити квартиру або забрати комусь одному, Зінаїда Василівна явно заважала. Потрібно було якось вирішити її подальшу долю. Брат і сестра знайшли дуже зручне для себе рішення. Свою маму вони вирішили відправити в будинок для людей похилого віку. Леонід і Ліза запевняли Зінаїду Василівну, що там їй буде добре. Там за нею доглянуть досвідчені фахівці. Леонід навіть назвав будинок престарілих справжнім курортом і сам виявив бажання туди поїхати. Догляд у Зінаїди Василівни і так був. До неї додому регулярно приходила доглядальниця. Її послуги оплачували діти, оскільки у них не було часу часто відвідувати маму. Після того, як бабуся навідріз відмовилася переїжджати в будинок для людей похилого віку, діти відмовилися оплачувати доглядальницю. Слова дітей важко поранили Зінаїду Василівну. Вона пам’ятала, як росли її діти і як з’являлися її онуки. Ліза і Леонід не були такими черствими людьми. Одного разу Ліза казала матері, що це життя її зробила такий. Постійно треба крутитися і думати про те, як жити далі. А ось Зінаїда Василівна ні про кого думати не хоче. Бабуся не захотіла покинути свою квартиру, оскільки це місце їй було дорого.

Тут вона прожила зі своїм чоловіком кращі роки життя. Тут вона була щаслива. Їй хотілося і померти у себе вдома, а не в чужому кутку. На щастя, бабуся не залишилася одна. Її справжнім порятунком стала доглядальниця Даша, якій діти Зінаїди Василівни перестали платити. Дівчина вирішила відвідувати бабусю просто так. Коли вона працювала в будинку для літніх людей і знала, що діється в таких установах. Даша щодня приходила до Зінаїди Василівни, прибирала в квартирі, готувала обід і в усьому допомагала бабусі. Літня жінка відмовлялася від допомоги Даші. Все-таки вона ще молода і повинна заробляти собі на життя. Але Даша робила так, як велить їй совість. Самою ж Даші, щоб якось жити, довелося влаштуватися в магазин на нічні зміни. Дівчина мало спала, але постійно підтримувала Зінаїду Василівну. У Даші не було рідних. Її батьки загинули в автокатастрофі, а літня жінка стала їй по-справжньому рідною людиною. Якось в гості до Зінаїди Василівни прийшла її внучка Ріта зі своїм хлопцем. Молоді люди хотіли своєю увагою розтопити бабусине серце. Думали, що хоча б так вона зрозуміє, що їй краще звільнити квартиру заради них. Спершу Зінаїда Василівна зраділа.

Вона стала розповідати внучці і її хлопцю про своє життя, про роки навчання і про війну. Але Риті стало нудно і вона попросила змінити тему. Тоді бабуся вигнала внучку і попросила більше не приходити. Наступний удар завдав їй син. Зінаїда Василівна якраз вийшла на вулицю, а він на своїй машині швидко проїхав перед матір’ю і налякав її. Потім сам же і відвіз маму в лікарню, сподіваючись що там вона і помре від серцевого удару. Лікарі робили найгірші прогнози, але Зінаїда Василівна продовжувала жити, хоч і не приходила до тями. Місяць вона провела в лікарні. Діти до неї жодного разу так і не прийшли. Тільки Даша відвідувала бабусю. До неї ж і зверталися лікарі, коли потрібні були ліки. Зустрічати Зінаїду Василівну після виписки прийшли її діти і внуки. Даша бачила їх, але не наважилася підійти. Лише наступного дня Даша прийшла додому до Зінаїди Василівни й застала її вже мертвою в порожній квартирі. Незабаром приїхали Ліза і Леонід і попросили Дашу піти. Через тиждень Даші подзвонили з міліції.

Виявляється літня жінка свою квартиру заповіла Даші. Її діти звернулися в міліцію, тому що вважали Дашу шахрайкою. Вже у відділенні Даша зустрілася з ними. Леонід і Ліза погрожували їй розправою, якщо дівчина не відмовиться від спадщини. Даша пішла, але від квартири не відмовилася. Вона вирішила продати житло, а на виручені гроші відкрити будинок для людей похилого віку з теплою і затишною обстановкою, де до людей похилого віку будуть ставитися з любов’ю і повагою. Покинуті літні люди повинні хоча б на схилі своїх днів відчути справжнє щастя, якого вони позбавлені через егоїзм і жорстокості своїх дітей.

Так склалося в житті, що тепер я свекруха, адже син одружився, і тепер я маю ще й невістку. До того, як мій син одружився, я від своїх подружок дуже часто чула скарги на своїх невісток, вони були і дріб’язкові і серйозні, я якось намагалася завжди нейтральною бути в цьому питанні: вислухаю та й мовчу. Мені здавалося, що вони самі винні в тому, що у них не складаються стосунки з дружинами їх синів. Але тепер, коли я сама стала вже свекрухою і зіткнулася з такою ж ситуацією, моє ставлення, чесно кажучи, повністю змінилося в цьому питанні. А вся справа в тому, що як би я не намагалася бути хорошою свекрухою для дружини свого сина, ця жінка все перевертає так, як їй одній потрібно, хоча я нічого поганого ніколи їм не бажала. І їй абсолютно байдуже, що при цьому відчувають інші. Її не цікавить і не хвилює, що її дії і слова можуть заподіяти людині горе. Ось їй потрібно так, а все, що хочуть інші її зовсім не цікавить. Після весілля мого сина, я намагалася на вихідні приготувати щось з того, що він любить, і приходила до них у гості, щоб пригостити, ну, і заодно побачитися зі своїми дітьми. Спочатку мого сина і його дружину все влаштовувало, всі були задоволені.

Мої свіжоприготовані страви наминали за обидві щоки, особливо невістці все подобалося. Мені було приємно, звичайно, що мої старання не проходять даром, що мене цінують і добре ставляться до мене, думала, що маю теплі і щирі відносини зі своїми дітьми. Дуже приємно спостерігати, як твої гостинці з задоволенням зникають зі столу, а ти бачиш лише задоволені обличчя. В один з вечорів, коли я прийшла в гості до дітей, сина ще не було вдома, він ще був на роботі. Ми з невісткою сіли пити чай. Все було як завжди, з однією лише різницею: невістка все ніяк не могла зважитися, щось мені сказати. Після довгих роздумів вона сказала, щоб я не приходила до них так часто, краще нехай мій син їздить до мене в гості. При цих словах в її очах був якийсь такий неприємний вогник злості. Після цієї розмови я, природно, перестала взагалі ходити до свого сина. Він регулярно був у нас в гостях, але завжди сам, дружина з ним не приходила ні разу. Мене це і тішило, і засмучувало одночасно. Я завжди намагалася, щоб у нашій родині був мир і взаєморозуміння.

А ця жінка все зруйнувала своїм егоїстичним ставленням до родичів чоловіка. На скільки я все бачу і розумію, то від мене тут нічого не залежить. Нещодавно у нас народився онук. Ця радість для нас безмірна. Ця крихітка приносить стільки щастя, що хочеться жити і радіти життю. Ми з чоловіком все також намагалися сильно не набридати невістці, і ходили до них в гості дуже рідко, і то, коли нас запрошували до себе. Але онука ми намагалися вивезти на прогулянку, щоб не з’являтися перед її очима занадто довго. Нам з дідусем було цілком достатньо. Але недавно невістка сама мені подзвонила і запропонувала посидіти з онуком у них вдома, поки вона сходить у своїх справах. А найприкріше, що вона не попросила, а запропонувала, як ніби це мені потрібно, а не їй! Тобто вона, виходить, не може переступити через свою гордість, вибачитися за ті слова і просто по-людськи продовжувати з нами спілкуватися, ми адже батьки її чоловіка; я добре виховала свого сина для неї!

Невже ми, своїм ставленням до неї, не заслужили елементарної поваги і розуміння з її боку? Я трохи подумала, все зважила і сказала, щоб онука вона привезла до нас, так як вона сама ж заборонила мені приходити до них додому зайвий раз, і я не хочу бути присутньою довго в їх будинку і набридати комусь. Після цих слів вона трохи стихла, і погодилася привезти онука до нас додому. У цей день ми вдосталь поспілкувалися з хлопчиком, він такий милий і забавний. Яке ж це щастя, коли є маленьке рідне дитя! Тільки ось мене тепер хвилює питання: як вести себе з невісткою? Продовжувати відплачувати їй тією ж монетою або бути розумнішими і перестати ображатися? Заради онука я готова зробити перший крок. Чи оцінить це дружина сина і чи потрібна я їй взагалі? Життя і час покаже, але я вже не буду такою дурною, адже я теж людина і маю свої гідність і гордість.

Все, розлучення відбулося. Я — вільна жінка, а ще мати-одиначка з однорічною дитиною. Але при цьому ні про що не шкодую. Хоча ні, шкодую, що взагалі вийшла заміж за Євгена. Начебто все було просто чудово: зустрічі-побачення, його красиве залицяння. Закохалася — що там говорити, причому так, що голову зовсім втратила і не хотіла помічати очевидне. Я розуміла, що Євген дуже вже часто говорить про маму, посилаючись на її думку, але, як і годиться закоханій дівчині, поставила це йому в плюс, як дбайливому синові, в упевненості, що так само він буде дбати і про мене. Ми вже жили разом в квартирі, що дісталася мені після бабусі, подали заяву в РАГС, а він все ще не познайомив мене з батьками. Це мене дивувало, навіть напружувало, і ось важливий день був призначений, ми вирушили до нього. Подив від зустрічі у мене проходив довго.

Якщо майбутній свекор чемно привітався і знову уткнувся в телевізор, то його матінка прямо в коридорі, оглянувши мене з голови до ніг, звернулася до сина: «І кого ти привів? І по морді видно, що не наг улялась ще ця дівка. Мабуть, зазіхає на нашу квартиру? «Євген щось промимрив, а я вискочила з квартири і в сльозах побігла додому. Чоловік прийшов пізніше, став заспокоювати, пояснювати, що його матуся просто приревнувала, що вона насправді так не думає, що ми все одно одружимося, бо любимо один одного. Мені б задуматися, але я ж була закохана, як кішка! Потім було весілля, і свекруха, яка привела якусь дівицю, яка опинилася дочкою її старовинної подруги. Дівиця липнула до мого чоловіка, а її матінка голосно вихваляла її і шкодувала, що її синочок поспішив одружитися. Почали ми з Євгеном жити. Все було добре.

Мої батьки тепло прийняли зятя, допомагали нам, чим могли, і в наше життя не втручалися. Свекруха ж ходила до нас, як на службу, без дзвінка і попередження — коли їй заманеться. Приходячи, лазила по всіх скриньках і голосно журилася, що я погана господиня. На кухні пробувала їжу, кривилася, а одного разу просто вилила свіжозварений борщ, обізвавши його помиями. Я намагалася не відповідати, щоб не було скандалу, Євген взагалі йшов в сторону і відмовчувався, щоб не сперечатися з матір’ю. Мені було прикро, що чоловік слова в мій захист не скаже, але після відходу матері, він мене обіймав, говорив, що любить, і я знову все йому прощала — любила ж. Завагітніла я майже відразу. До слова сказати, Євген у мене був першим і, звичайно, єдиним, чоловіком, чим він, до речі, сильно пишався! Майбутній дитині він зрадів — житло у нас було, заробляв він цілком нормально. А ось його матінці ситуація страшенно не сподобалася. І почалося … що тільки мені не довелося вислухати! Мовляв, я безсовісна, хочу сісти на шию її синові з дитиною, і ще не факт, що це його дитина. Казала, що виведе мене на чисту воду.

Одного разу я зірвалася, влаштувала скандал і буквально вигнала свекруху з квартири, попередивши, щоб вона не показувалася на порозі. До нар одження сина я її не бачила, а тут на радощах вирішили помиритися. Свекруха прийшла, глянула на нашого малюка і заверещала: «Ой ти ж, господи, на кого він схожий ?! Нічого нашого немає! Вилитий Вітька з четвертого поверху. Ти, мабуть, на гуляла? «У мене не було слів. Чоловік теж оторопіло дивився на матір. — Мам, ти що, з глузду з’їхала? З чого ти таке верзеш ?! — Та ти сам глянь — волосся руде, очі світлі — не наша порода! Тут я вже не витримала — вигнала і попередила, що якщо ще її побачу, то спущу зі сходів. Пройшов місяць. Від свекрухи не було ніяких звісток. Євген відвідував її, все частіше залишаючись довго у батьків. А я одна крутилася, як могла. Все ж з дитиною не так-то просто обходитися. Та ще й домашні справи

Чи не витримала і стала говорити, що не справа все вечора і вихідні у батьків пропадати, потрібно ж і вдома допомогти якось. Не знаю, що вона Євгену «наспівала», але став він якимось чужим. А одного разу побачила, що він розглядає малюка і себе в дзеркалі — порівнює. А потім і того краще — запропонував зробити генетичну експертизу — Ти що, мені не віриш ?? Ти сумніваєшся, що це твій син? Євген заметушився, сказав, що потрібно мати заспокоїти, вона стара людина з характером Ну і так далі. Але у мене немов очі відкрилися на свого чоловіка. Перший раз ми серйозно посварилися, і він пішов до батьків. А я проплакала всю ніч, розуміючи, що те, що трапилося — вже дуже серйозно. І як тепер жити, якщо чоловік сумнівається в моїй чесності ?! Через день він прийшов, попросив вибачення. В глибині душі образа у мене залишилася, але заради синочка я вирішила, що потрібно пробачити. А через якийсь час Євген знову завів ту же розмову.

І вже аргументував, що раз я не погоджуюся, то сама не впевнена, хто батько моєї дитини. Тоді я попередила, що категорично проти, що для мене це образа: «Роби експертизу, але ти про це сильно пошкодуєш!» У день, коли чоловік пішов за результатом, я зібрала його речі і, коли він повернувся радісний — експертиза показала, що він батько — без сумнівів, я виставила валізи на поріг і сказала, що подаю на розлучення. Чоловік був здивований, намагався щось сказати, але за великим рахунком так і не зрозумів, що своїм вчинком він образив і мене, і ту саму любов, яка все ж була у нас. А у мене сумнівів в рішенні не було, хоча всі р одичі, включаючи навіть свекруху, намагалися умовити «не робити дурниці». Я зрозуміла, що жити з людиною, яка мені не вірить, просто не зможу. Правильно я поступила чи ні, час розсудить. Тільки якщо я ще коли-небудь зберуся заміж, то виберу чоловіка самостійного, відповідального, і щоб головним в сім’ї була довіра.

Роман зустрічався з Лілею рік. Але ніяк не зважиться привести для знайомства з батьками додому. Його мамі ніколи не подобаються дівчата, з якими іноді зустрічається син. Тому не поспішає знайомити Лілю з мамою. Тому що любить, тому що хоче, щоб Ліля завжди була поруч. А як скажеш про це мамі. У неї свої доводи. І свої наречені, з якими вона б хотіла бачити свого сина. Каже, що вона завжди права, але Роман того чути не хоче. Сьогодні, нарешті, чоловік веде улюблену до себе додому для знайомства з батьками. Тим більше, що є привід. Вчора Ліля повідомила, що вагітна. Тому під час знайомства Роман запитає, чи вийде за нього заміж дівчина? Так і сталося. Роман навіть на маму не дивився. Нехай прийме всі як є. Навпаки, Ліля їй сподобалася. Красива дівчина, ввічлива, і на сина дивиться закоханими очима. Півроку минуло немов одна мить.

І ось вже зустрічають з полог ового будин ку молоду маму з новонар0дженою дочкою. Роман взяв на руки конверт, бабуся і дідусь почали заглядати на личко. Несподівано свекруха зблідла, і білими губами промовила, що дівчинка не Романа. Вона ніяк не схожа на нього. Але чоловік не прислухався. Він заспокоїв маму, сказав, що підросте дитя, і схожість побачать. Зараз дівчинка маленька, що можна розгледіти? Роман не помітив, як після слів мами зблідла його дружина. Вона тільки й сказала, що їй недобре. Але свекруха вхопилася за це і підозріло дивилася на Лілю. З цього часу до невістки ставилася насторожено. Щось вона приховує від них. А що? Тому в голові у неї з’явилася задумка. Свекруха порадилася зі своїм чоловіком. Одного разу, коли Лілі потрібно було йти у своїх справах, вона запросила маму Романа посидіти з онукою. Та погодилася. Через два тижні, ввечері, бабуся і дідусь прийшли в гості до сина. Вони з викликом дивилися на невістку.

Потім показали тест Д Н К. Там написано, що внучка і дідусь не мають спор ідненості. Ліля мовчала, Роман захищав дружину, говорив, що там щось наплутали. Дівчинка його і все. Він сказав, що завтра сам поїде і зробить тест. Минуло два тижні, і Роман з Лілею відкрили конверт. Там написано, що батьківство підтверджується на 99 відсотків. Ліля полегшено зітхнула, потім сказала Роману, що не хоче, щоб між ними залишилося нерозуміння. Вона розповіла, що за місяць до вагіт ності, коли чоловіка не було вдома, до неї зайшов колишній приятель. Вони пили чай, далі Ліля нічого не пам’ятає, мабуть, підсипав щось. На ранок зрозуміла, що він використовував її. Тому, коли мама Романа сказала, що дівчинка не схожа на них, дівчина злякалася; думала, що може то й справді так. Але чому несумісність з дідусем? Мабуть, у мами Романа потрібно запитати?

Якщо ви дійсно хочете зрозуміти сенс фрази «що посієш, те й пожнеш», вам варто прочитати цю історію.Таке трапляється час від часу, і сам сюжет не дуже веселий, але історія сама по собі цікава. Суть історії проста: жінка з’ясувала, що у чоловіка є коханка і вирішила його покарати.»Загалом, у мене було відчуття, що мій чоловік мене обманює, було дуже багато» знаків «. Він постійно писав комусь повідомлення, сміявся і посміхався. А коли я питала, кому він пише, він говорив, що матері.Почав спізнюватися щовечора після роботи. А коли я дзвонила його колегам, вони відповідали, що він пішов кілька годин тому. Коли я запитала його, що відбувається, він розсміявся і сказав, що був в офісі.

Останньою краплею було те, що він виходив «за молоком» в 11:30 вечора, і не повертався до 2 ночі. Тепер я можу точно сказати, грунтуючись на своєму досвіді, що в таких випадках варто найняти приватного детектива. Вони добре розбираються в тому, що роблять, і зможуть зібрати докази, які стануть в нагоді при розлученні.Я нічого йому не сказала і дочекалася його Дня Народження, який був через кілька місяців. Я розумію, що ви можете подумати: навіщо потрібно було чекати так довго, якщо я знала, що він змінює, і чому потрібно було це робити саме на його День Народження?

Я вчинила так, тому що мені потрібно було зібрати більше доказів і знайти собі нове житло. Коли я запитала його, як він збирається відзначити свій День Народження, він сказав, що не хоче запрошувати гостей і просто відзначить його з колегами по роботі.А потім я знайшла в шафі пляшку шампанського і дві склянки. І в моєму мозку щось клацнуло. Тому я зробила те, що зробила б на моєму місці будь-яка розумна жінка. Я пішла з дому і оселилася на час у знайомих, а чоловікові сказала, що їду з міста у справах.

Потім я покликала на його День Народження його батьків, його сестру і кілька його друзів. Я сказала їм, що хочу зробити чоловікові сюрприз, і що ми всі повинні завалитися в нашу квартиру з великим тортом і свічками. Звучить весело? Ще б.Ми зустрілися біля будинку в 8: 30 ранку. Ми всі заходимо в ліфт (всього 8 осіб). Його мати тримає торт, і я нагадую всім, щоб вони вели себе максимально тихо. Я відкрила двері в квартиру своїм ключем. Кожен тримав у руках хлопавку, а його мати, посміхаючись у весь рота, тримала в руках торт. Але коли я відкрила двері, всі були дуже здивовані!

Мій чоловік теж був здивований. Він лежав, обіймаючи свою коханку, і дивився на нас широко розплющеними очима. Його мати кинула торт, сестра і батько почали на нього кричати. Я прикинулася, що в шоці, його друзі теж почали на нього кричати. Мій чоловік, тепер уже колишній чоловік, ридає і кричить «що я наробив», а його коханка намагається натягнути труси і втекти.Думаю, не варто говорити, що це — один з найкращих подарунків на День Народження з усіх, що я коли-небудь робила «.Якщо вважаєте, що ця жінка поступила правильно, поділіться цією історією з друзями.

Коли чоловік одружується, дуже важливо, щоб мама і дружина ладнали між собою, тому що це дві найважливіші жінки для нього.Юра не міг спати, тому вирішив зайняти себе чимось. Хотів хоча б на кілька хвилин відволіктися від думок про те, що вже вранці він стане одруженим чоловіком. Багато чоловіків стикаються з сильним хвилюванням в цей день.Час минав дуже повільно. Юра поринув у свої думки. Згодом, він зауважив, що пора одягати весільний костюм і збиратися до вівтаря. Одягнувши піджак, відразу відчув, що у внутрішній кишені щось лежить. Перше, про що він подумав, що це якась деталь, яку ще в магазині поклали в піджак.

Коли ж Юра витягнув цю знахідку, то був щиро здивований. Це був конверт, від його матері, а на ньому акуратним почерком було написано «Моєму синові. Почитай, поки ти ще не одружився ». Наречений заметушився, він дуже боявся відкривати цей конверт. Боявся, щоб в цьому конверті була якась неприємна новина, яка змусить його передумати щодо весілля.Всередині був акуратно складений аркуш. Юра відкрив його і почав читати:»Мій син! Сьогодні ти робиш важливий крок у своєму житті!

Ти створюєш нову сім’ю! Якщо у тебе немає ніяких сумнівів, а серце твоє чисте, якщо ти готовий на все, щоб твоя майбутня дружина відчувала себе коханою і щасливою, тоді прислухайся до кожного моєму слову. Віддавай їй всю свою любов і теплоту, стався до неї як до королеви. Знай, що в твоїх руках цінний скарб!
Чи не критикуй її за зовнішність, адже бувають такі дні, коли це відходить на задній план. Прислухайся до неї, допомагай у важку хвилину, навіть якщо вона про це тебе не просить. Пам’ятай, що всі жінки дуже тендітні, їм потрібно відчувати себе захищеними.

Нехай у вас ніколи не буде сварок через гроші. Чи не дорікай свою дружину і не вважай кожну витрачену копійку.Пам’ятай, щастя в простих речах, а не в грошах! Завжди роби так, щоб посмішка на її обличчі не пропадала.Її погляд сповнений любові і щирими почуттями до тебе, цінуй це і бережи!Не говори їй грубих слів, коли ти злишся, не роби вчинків, про які ти згодом можеш шкодувати. Пам’ятай, що образа може глибоко засісти в її душі, а викорінити її буде дуже важко. Не шукай відради в інших жінках — це низький вчинок. Тільки твоя дружина буде рідна тобі!

На світі багато самодостатніх і прекрасних чоловіків, але жоден з них не зрівняється з твоїм батьком і з тобою! Найбільшою радістю для кожного чоловіка є його сім’я і дім, в якому панує мир і злагода.Строй своє щастя з розумом. Але ніколи не забувай за своїх рідних батьків. Ми любимо тебе! Всього тобі самогонайкращого, твоя мама «.
На очах у Юри почали з’являтися сльози. Він дуже радів, що у нього така неймовірна мама. А сьогодні — радість подвоїлася, оскільки тепер з ним поруч буде та, заради якої він готовий зробити все на світі!А вам сподобалося лист мами нареченого

У перший день свого шлюбу дружина і чоловік домовилися нікому не відкривати двері.У той же день батьки чоловіка прийшли до них і постукали в двері. Чоловік і дружина подивилися один на одного.Чоловік хотів відкрити двері, але, оскільки у них була домовленість, він цього не зробив, тому його батьки пішли.Через деякий час в той же день прийшли батьки дружини.

Дружина і чоловік дивилися один на одного, і хоча у них була угода, дружина зі сльозами на очах прошепотіла: «Я не можу зробити це з батьками», і вона відкрила двері.Чоловік нічого не сказав.Пройшли роки, і у них народилися 2 хлопчика.Через деякий час у них з’явилася дівчинка. Батько влаштував дуже велику і щедру вечірку на честь новонародженої дочки і запросив всіх друзів.

Пізніше тієї ночі його дружина запитала його, в чому причина такого великого свята на честь їх дочки, в той час як вони не робили нічого подібного в честь старших дітей.Чоловік просто відповів: «Тому що, нарешті, народилася та, хто відкриє мені двері».Дочки адже такі особливі!Ваша маленька дівчинка буде тримати вас за руку зовсім недовго, але зате буде тримати ваше серце все життя. Дочки — ангели.