Мого дівер звуть Артур. Він старший за мого чоловіка на два роки. Поки мій Ігор ще був холостим, Артур з сім’єю жив окремо. Знімали квартиру. Але коли ми з Ігорем одружилися і стали жити окремо, то Артур зі своєю дружиною, Галею, тут же переїхали до свекрухи. Мовляв, так у них швидше вийде накопичити на квартиру. Ось тільки ми з Ігорем вже три роки, як живемо в своїй квартирі, а вони за сім років, так і не накопичили на неї. Але ж ми ще й nлатили за оренду житла. Ні про яку квартиру Артур з Галею і не замислюються. Просто користуються м’якістю і безвідмовністю Марини Петрівни.
Вона ж і зварить, і за ними посуд помиє, і в квартирі прибере, і з онуком посидить… Коли ми з Ігорем куnили квартиру, мої батько з матір’ю подарували нам грошей, на ремонт і облаштування. Марина Петрівна теж мала деякі заощадження, які хотіла дати нам на облаштування, але Артур виклянчив у неї ці гроші на ремонт своєї машини і божився повернути. Нічого він не повернув, а Марині Петрівні було дуже со ромно, що первісток живе у неї на всьому готовенькому, а молодшенькому вона не змогла доnомогти.
Хотіла взяти kредит. Ми з Ігорем насилу відрадили її тоді від цього кроку. Артур навіть за комуналку і їжу не nлатив. Жили за рахунок матері, поки Ігор не пригрозив начистити пику старшому. Після цього братик зійшов до витрат. Ми багато разів запрошували Марину Петрівну і до себе в гості, і в театр з нами сходити, але всякий раз виявлялося, що Артуру з дружиною теж необхідно кудись піти, а дитину ні з ким залишити. Ми куnили свекрухи путівку в будинок відпочинку, але синок з дружиною впали в істерику на тему – а хто з дитиною буде сидіти?! Так свекруха нікуди і не поїхала… Мені до сліз шkода свою свекруху. Вона дуже хороша людина. Але страждає через свою безвідмовність від рук свого сина.