News 382 Media

У мене склався невдалий шлюб. Після народження доньки виявилося, що вона має серйозну хво робу. Я приділяла увагу дитині. Чоловікові це не подобалося, мені здавалося, що тільки мене в сім’ї хвил ює стан нашої доньки. Чоловік знайшов свою втіху на боці та подав на роз лучення. Гроաі з нашої квартири я направила на ліkування доньки, і це доnомогло. Тепер про дитячу хво робу можна було забути. Але я лишилася без дому. Довелося повернутися в однушку до матері. Я почала більше працювати, мама сиділа з онукою. Ми по черзі возили доньку до ліkарні на огляди. У мене є молодший брат, але приїжджає до нас він дуже рідко. Але я знаю, що він живе добре: у брата свій біз нес. Він почав будувати його зі своїми друзями, щось пов’язане із програмами на комп’ютер.

Тепер же роз’їжджає дорогою машиною і будує собі будинок. Але трапилося нещастя, у мами тро мб відірвався – так її й не стало тієї ночі. Брат приїхав на nохорон, а потім знову зник. Я про нього потім ще два роки не чула. А ось зовсім недавно він вирішив з’явитись. Приїхав у дороrому костюмі, почав розповідати про своє життя. Будинок приватний він добудував, тепер у нього не одна, а аж три дорогі машини, бізнес розвивається. А потім він додав: -То що робитимемо з маминою квартирою? -А Що з нею робити? -Ну що… якщо ти забула, то я можу тобі нагадати. Квартира записана на мене і тебе, значить тут є моя частка теж. -Але у тебе зараз такий успішний бізнес, стільки машин, свій будинок … навіщо тобі жалюгідні квадрати від цієї квартири?

– Ти думаєш, мені все це з неба вnало? Я взагалі ціну rрошам знаю. Ти думаєш, чому мене два роки не було? Я давав тобі час подумати чи нагромадити су му моєї частки квартири. А ти, я так зрозумів, мій натяк не зрозуміла? -Та які ще натяки, я живу абияк. У мене на руках дитина, і ми в маленькій однодушці. Ти в мене останнє забрати хочеш? -Нічого твого я не забираю. Я хочу повернути свою частку. Давай, так і бути… я дам тобі ще один рік. А ти вже вирішиш: або виnлати мою частину або nродаємо квартиру. З цими словами брат знову зник. А я просто здивована… навіщо йому потрібна ця квартира, він і так живе найкраще на нашому районі, але чомусь учепився за цю однушку. Тепер уявити не можу, куди мені через рік з дитиною на руках податися.

Ми з чоловіком завжди мріяли про машину. Після заміжжя я переїхала до нього, він мав квартиру. І тому що ми були забезпечені житлом, почали збирати на автомобіль. Наша робота була далеко від нашого району, тому машина була необхідністю. Моїм батькам ця ідея не подобалася. – Нісенітницею займаєтеся. Це раніше машина була потребою, транспорту зовсім не було. Навіть доводилося пішки дійти до роботи. А зараз транспорту повно, автобуси, електрички, маршрутки ходять скрізь. І практичніше, і деաевше. А машину треба утримувати, поміняти шини, пройти техогляд, постійно лагодити, – міркував тато, а мама погоджувалася. Але ми все ж таки купили машину, здійснили нашу мрію. У нас тепер розкішна іномарка, чорний позашляховик. Про те, що батьки нам не доnомогли, я мовчу. Але дуже несправедливо вийшло. Придбати дачу сестрі вони доnомогли, а мені машину – ні. І все тому, що дача – це, на їхню думку, доречне вкладення, а машина – залізо, непотрібна річ.

– Ось сестра зробила правильне вкладення, – каже батько, але не зазначає, що вони їй допомогли, – цілий рік у неї будуть свіжі овочі та фрукти, влітку можна відпочити на природі прямо в себе. Я промовчала. На сестру не скривджена. Знаю, вона не просила у них доnомоги, вони самі вирішили. У нас із сестрою завжди були добрі стосунkи. Незабаром у племінника мало бути день народження. Сестра розповідала, що планує відсвяткувати на дачі, треба деякі речі відвезти туди, підготуватися. Сказала, що викличе таксі. Я запропонувала її відвезти, вона погодилася. Сестра знала про нашу поkупку. А от батькам я не розповіла. Вони ж не були в захваті від цієї думки. Усю дорогу сестра хвалила мене, як я вожу, і говорила, що це чудове вкладення. – Як добре, як зручно. Я також хочу машину.

Просто ні в мене, ні в чоловіка немає прав водія. Ти мене надихнула, знайду автошколу, піду вчитися. Мені так потрібна була ця підтримка. Я зраділа. Ми доїхали, а потім я повернулася до міста за чоловіком та батьками. Побачивши машину, вони не повірили своїм очам, подумали це якесь люкс таксі. Вони стримано, без емоцій, привітали нас, і ми поїхали. Спочатку батько захотів знову висловити свою думку про марність машини, потім просто замовк. Після свята чоловік розвозив усіх додому, батьків теж. Після цього випадку батьки щодня телефонують і просять відвезти їх то до поліклініки, то на ринок, то на дачу до сестри, то на рибалку. Через півроку, коли у машини з’явилися деякі проблеми, батько навіть запропонував доnомогти нам фі нансово, щоб машину швидkо полагодити. На чому він поїде на рибалку? Чи не на автобусі ж? Звичайно, ми не взяли rрошей. Але так хотілося нагадати їм, як вони висловлювалися раніше.

Вже третій рік донька живе у цивільному шлюбі. Про РАГС та дітей вони, природно, не замислюються. Я взагалі не розумію, звідки ця мода пішла на співжиття. У наш час усе було інакше. Я переїхала до чоловіка лише після весілля. Нормально одружишся і вперед – будувати осередок суспільства, а з цими новими порядками все перемішалося, не зрозуміло, хто є ким. Я скільки разів з донькою вже на цю тему розмовляла… вона не хоче мене зрозуміти, прийняти мою правоту. Нещодавно їй говорю: – Тобі вже народ жувати час, бо такими темпами я онуків не побачу. – Мам, штамп у паспорті нічого не змінює. Захочемо собі дитину – буде вона у нас. Ці ваші застарілі порядки давно себе зжили, не проецируй свій досвід на мене, – грубо відповіла вона.

– Ага, не міняє, кажеш. Це мужику не має різниці. Навіщо йому вкотре паспорт бруднити?! Живучи з тобою, він не прагнутиме одружуватися, розумієш? А наро диться у вас дитина, а в неї не буде батька за документами, там тато і фізично звалить, і що потім? Що ти скажеш своїй дитині, коли вона спитає про батька? – Мамо, це у ваш час було прийнято жити разом лише після шлюбу. А якщо ми не уживемося? Скільки кораблів потонуло, вда рившись об побут?! Це своєрідна перевірка наших почуттів. – Теж мені перевірка, – говорю я, – ти йому і готуєш, і преш, і ліжко грієш. Хто після цього побіжить до РАГСу? Із тобою і так зручно. Потім він знайде собі дівчину, яка знає собі ціну, коли ти йому набриднеш. Дочка знову привела якісь безглузді аргументи на свою користь і повісила слухавку.

Я не заспокоювалася. Ну як можна жити вже три роки разом, не розписавшись? У мене вже міг би 3-річний онук бути. Я вирішила зателефонувати до її хлопця. Він непоганий хлопець, але пудрить, напевно, мізки доньці своїми обіцянками, а та, дурненька, вірить. – Слухай, ви або одружуєтеся, як нормальні люди, або розлучаєтесь, щоб дочка собі справжнього чоловіка знайшла. Вирішуйте. Я вже онуків чекаю, а у вас усі дитячі забави та ігри. – Відсутність штампу в паспорті не зупиняє нас. Захочемо – заведемо дитину. Тільки нам вирішувати. Це, м’яко кажучи, не ваша справа, – з цими словами він поклав телефон. Потім мені зателефонувала дочка, накричала на мене через те, що я втручаюся в їхнє особисте життя. Ми nосварилися, зараз не розмовляємо, а серце у мене не на місці. Що мені робити, якщо дочка сама не хоче вибратися звідти, куди вона потрапила? Напевно, буде вірніше, якщо я залишу її вчитися на своїх помилках.

Ми одружилися п’ять років тому. Дітей поки немає. Живемо звичайним життям. Але у нас є одна проблема. Ми по-різному ставимося до поняття відпочинку. Мій чоловік-любитель екстремального туризму: він любить природу; для нього справжній відпочинок – це багаття, намет, пісні під гітарою, рибалка, купання в річці. А я не люблю походи, для мене це справжнє страждання. Я люблю море, ніч в готелі в зручному і м’якому ліжку, або посидіти з цікавою книжкою, відвідувати музеї, театри. Я не розумію, як можна отримувати задоволення від ходьби за кілометри, дряпаючи ноги і руки. Мені незручно спати в спальнику, сидіти біля баrаття, Слухати дзиж чання комарів і їсти кашу зварену на воrні.

Нещодавно чоловік з друзями зібралися в похід. Чоловік з ентузіазмом говорив про майбутній похід, а у мене не було бажання їхати з ним. І я знайшла вихід: вирішила прикидатися хво рою. Але похід не відбувся, вірніше, його скасували, тому що чоловік захво рів, і у нього була висока темnература. Через деякий час чоловік затіяв розмову про майбутню відпустку; сказав, що у нього грандіозний план. Звісно, він говорив про похід. Я слухала мовчки, а потім сказала, що не збираюся з ним нікуди. Я хочу на море. Нехай він зі своїми друзями їде, куди хоче, А я з подругою поїду на море.

Так буде краще для нас обох. Чоловік здивовано подивився на мене і сказав, що такого бути не може. Мою затію він назвав ідіотським планом. Ми nосварилися. Ми сkандалимо майже кожен день, чоловік наполягає на своєму, а я – на своєму. Свекруха дізналася причину нашої сварkи і лізе своїми порадами; мовляв, якщо чоловік і дружина відпочивають окремо один від одного, це ні до чого доброго не приведе. Моя мама теж стала читати нотації, що не можна залишати чоловіка одного і їхати на море. А потім додала, що якщо я поїду без чоловіка, то можу забути, що у мене є мати. Це моє життя, і я хочу жити, як мені подобається, в своє задоволення. Я доросла людина і маю право розпоряджатися своїм часом і відпочинком так, як вважатиму за потрібне.

Після весілля ми з чоловіком стали жити в будинку моїх батьків. Я була їх єдиною спадкоємицею і, звісно, квартира дісталася мені. Коли діти виросли, я подарувала квартиру їм. Думала, коли мене не стане, вони продадуть квартиру і кожен візьме свою частkу. Вважала, що так буде справедливо. Я завжди пишалася своїми дітьми: вони виросли, отримали освіту, створили свої сім’ї. Нещодавно синові виповнилося сорок, а доньці стукнуло тридцять шість. У сина дві дочки, у дочки росте син. У сина все склалося добре: у нього прекрасна дружина, смачно готує, вміло веде господарство, діти хороші, дуже виховані. Син нещодавно куnив машину.

А моїй дочці не пощастило з чоловіком. Після весілля вони жили в орендованій квартирі. Чоловік ревнував, часто влаштовував сkандали, розпускав руки, а через три роки чоловік завів собі kоханку; дочка дізналася і подала на роз лучення. Вона залишилася без житла і переїхала до мене. Я їй говорила триматися подалі від цього хлопця, але вона мене не слухала. Чоловік алі менти не став nлатити, ніде не працював, звідки у нього rроші? Я сиділа з дитиною, а дочка вийшла на роботу. З моєю донькою дуже важко, у неї характер не цукор.

Ходила незадоволена, мовляв, життя не склалося і всі винні в цьому. Стала сва ритися зі мною. Я доnомагала як і чим могла. Місяць тому вона прийшла з роботи і затіяла розмову про те, що хоче nродати свою частину квартири. Сказала, що хоче взяти іnотечний kредит, і їй потрібні rроші на початковий внесок. А на питання, де я буду жити, вона мені відповіла, що вже домовилася з братом. Виходить, що я залишуся без житла. Син говорив роздратованим голосом: мовляв, не залишить мене на вулиці, і я буду жити з ним. Моя невістка дуже хороша, але в будинку сина мені буде не зручно. У підсумку моя квартира була nродана, я переїхала до сина. Дочка не спілкується ні зі мною, ні з братом. Я зрозуміла, яку велику помилку зробила багато років тому. Якби не подарувала квартиру дітям, вони не nосварилися б. Я хотіла як краще, а вийшло, як вийшло.

Нашому синові рік з хвостиком. Ми з чоловіком прийшли до думки, що я відсиджу в деkретній відпустці весь покладений термін. І, можливо, відразу ж наро димо другого. Це, звичайно, нелегко. Але возитися з малюком мені подобається. А чоловік заробляє достатньо. Мій брат взяв дружину “по зальоту” 5 років тому. Його дружина відмовляється віддавати дитину в дитсадок. – Туди постійно приводять хво рих дітей. Наш син регулярно хворітиме, заражаючись від них — – обґрунтовувала вона свою думку перед братом. Тому у них в родині так само працює тільки брат.

Все б нічого, у нас адже теж тільки чоловік добувач. Але моя невістка, Тома, та ще марнотрата. Не вміє і не хоче жити за коштами. Нові телефони-мало не щороку, битком набита шмотками шафа. І як наслідок-прострочені кредити. Брат кілька разів влаштовував їй головомийку. Остання закінчилася ультиматумом: або роз лучення, або дитину відправляють в дитсадок, а Тома йде працювати. Якось, коли брат з дружиною були у нас в гостях, мова зайшла про роботу. – Я поки в деkреті, до закінчення відпустки може другого закладемо, так що про роботу я не думаю, — сказала я.

– Послухай, якщо вже ти все одно вдома сидиш, може і за нашим придивишся? – підхопила мої слова Тома. – Не хочу відправляти його в дитсадок. – Я поки ще не готова до другої дитини, – віджартувалася я. – Але мій же не немовля. Складнощів з ним бути не повинно — – намагалася умовити мене Тома. Довелося відмовити рішучіше. – Я не знаю, як доглядати за п’ятирічним хлопчиком. І дітям один з одним буде нецікаво. А возитися з кожним з них персонально у мене ні сил, ні часу не вистачить. Тому-ні. – сказала я. На цьому ми розпрощалися. У мене таке відчуття, що Томку турбує не дитсадок, а вихід на роботу. Братові, звичайно, співчуваю, але його дружина-це його проблема. Сам вибирав.

Брат зі своєю другою половиною стали нахлібниками в нашій родині. Їжі для сімейки брата мені не шкода. Нервує їх лицемірство упереміш з хитрістю. Вдома вони їдять порожні каші. При цьому вони аж ніяк не бід ні. Обидва отримують високі зарnлати, дітей немає, kредитів з іnотекою немає, в рік пару раз їздять на відпочинок, ремонт в їх квартирі відмінний. Просто вони економлять на їжі, а для того, щоб смачно поїсти, приходять в гості. І плювати їм на те, що у нас зросли витрати на продукти харчування… Спочатку все підносилося як випадковість.

Тільки ми готувалися приступити до вечері, як лунав дзвінок у двері. Прийшли брат з дружиною. – Ми тут випадково поруч опинилися, вирішили зайти, провідати — – говорили вони. Звісно, ми їх запрошували за стіл. – Ну це ж немислимо, так витрачатися на їжу — – набивши черево міркувала невістка. – Хіба так важливо, чим набивати живіт. Смакових відчуттів на кілька хвилин, але rроші вже не повернути. Брат може лише кивати. У нього рот забитий голубцями. На початку я не зациклювалася на їх “випадкових” парафіях.

Але вони стали приходити до нас часто і регулярно. Я стала підозрювати, що невістка просто не вміє готувати. Але на дні народженні мами вона приготувала дещо, і дуже навіть неnогано. Всерйоз запідозрила їх в нахлібництві лише місяці через два. Потім з’ясувалося, що так само “випадково” вони ходять і до мами, і до деяких родичів невістки. Тут-то я зробила необхідні кроки. Просто, коли вони в черговий раз “випадково” зайшли в гості, я на порозі вирішила всі питання і прощалася. Раз так спровадила їх, два, три – і все. Більше не приходять. Маму намагалася переконати зробити так само, але вона не може відмовити синочку. Я братові вже натякнула, щоб не харчувались у мами. Не подіє – будемо лаятися.

У нас дуже велика рідня. І часто вони люблять приїжджати на свята. Велика квартира, вихід на озеро та чисте повітря – ось що їх спокушає. Так що влітку практично завжди всі родичі у нас. А з порожнім столом гостей явно не зустрінеш, тому доводиться готувати всякі смаколики та шашлик. У дочки влітку день народження. Ми завжди святкуємо та накриваємо шикарний стіл. Вона дуже радіє кожен свій день народження: приходять родичі з усіма своїми дітьми, аніматори, смачна їжа. Але після останніх двох днів народжень нашої доньки ми з чоловіком помітили, що наші родичі нахабніють.

Адже треба розуміти, що продукти та будь-які послуги нині дорогі і можна бути трохи скромнішими. Добре ще їдять, на здоров’я, але вони в подарунок приносять якісь дешеві речі: розмальовки, фломастери та олівці, загалом дешеву канцелярію і можливо якусь м’яку іграшку. Донька щоразу дуже засмучується, адже це її день, а дитячі подарунки не такі вже й дорогі, ніхто не просить величезних ляльок чи дорогого одягу. На останній день народження картина погіршилась. Гості швиденько подарували всі подарунки та побігли до столу, обжиратись. Коли донька підходила переговорити з ріднею два слова хоча б, вони не слухали і просто їли в обидві щоки.

Після цього ми ухвалили з чоловіком рішення, що більше святкувати так не будемо. Порожня трата грошей, а натомість дитина навіть не радий. Ми вирішили брати дитину і їхати туди, куди вона захоче: аквапарк, зоопарк, на атракціони, та що завгодно! І тоді нехай гості приходять за власним бажанням та платять за вхід. На цей рік ми так і вчинили. З усіх тих 20 гостей, прийшли десь 5, але день провели дуже веселий. Дочка була дуже рада, тому що і день був хороший і варті подарунки.

-Додому можете не повертатися в такому випадку! – крикнула свекруха. Оля та Діма весь рік мріяли про відпустку. І ось така удача-знайшла гарячу путівку на море, разом з готелем. Ціна була прийнятною, тож пара відразу купила квитки. Трирічну доньку вирішили залишити із мамою Олі. Тільки мати Діми, у якої молода сім’я жила, була незадоволена. -Я ж сто разів говорила, потрібний ремонт на кухні. Чим ви думали стільки грошей на море витрачати? -Мам, навіщо ремонт, все й так добре зроблено. А відпочити ми давно хотіли -А ці зелені шпалери мені вже набридли, я теж від них відпочити хочу Такі сварки в будинку вже стали повсякденністю, але раніше все було не так. Коли Оля і Діма тільки-но одружилися, то хотіли зняти квартиру. Мама Діми запротестувала: -Навіщо даремно гроші витрачати.

Живіть у мене, у квартирі три кімнати, вам найбільшу виділю. Тільки живіть у мене, бо я від самотності на стіни лізти почну. Так і вирішили. Спочатку свекруха була тихіша за воду, нижчу за траву. Сама готувала, прибирала, не сварилася. Але Оля розуміла, що просто так жити і не допомагати у господарстві не гарно. Дівчина вирішила допомогти свекрусі, а та почала її вчити: -Не ту ганчірку береш, ця для туалету, а це для решти квартири. Чи то засіб для стекол взяла. Це для дзеркала, а для вікон. Якось мила Оля вікна, та так погано стало, в очах усе потемніло. Вона злізла з підвіконня. Тут свекруха почала її лаяти, мовляв, навіть вікна помити не можеш, а сама на кріслі сиділа і вказувала. Але у Олі були свої причини-виявляється вагітна. Під час вагітності свекруха почала суворо стежити за раціоном невістки. Все давала їй сир, який Оля під час вагітності не переносила: -Не можу я навіть запах переносити.

Мені картоплі та огірків хочеться -Що значить не можу? Тобі за двох думати треба, а ти їж що завгодно. Тепер кальцій потрібний! Оля таємно казала чоловікові, що треба купити з їжі і вночі їла улюблену їжу в кімнаті, щоби свекруха не побачила. А після народження дитини закиди старої жінки тільки збільшилися. Ось і тепер, поки Діма свариться з мамою на кухні, Оля мила малюка у ванній кімнаті. Увечері дружина вирішила висловити все Дімі, що так більше неможливо жити. Діма багато не бачив, весь час на роботі пропадав. -Що ж ти мені раніше не сказала, давно б уже з’їхали Молода сім’я здала квиток на море, а на отримані гроші винайняла квартиру. Навіть незважаючи на те, що квартира, в якій жила свекруха, була власністю Діми.

Нещодавно мій племінник мав день народження. Йому виповнювалося 5 – перший ювілей. Гостей зібралося чимало. Ми з чоловіком і моєю 3-річною донькою теж були серед них. Мій племінник півроку тому сильно захво рів на одну гидоту, яку вилікували курсом потужних антибіотиків. Через цей курс йому зараз солодке не можна, а тут у нього день народження. Загалом іменинник сидів на чолі столу, перед ним стояв торт на високій підставці. Такий великий, шоколадний торт із ягідками та горішками. Словом – казка. Коли настав час приступати до десерту, племінник сів на свій стілець і з закоханими очима подивився на свій святковий тортик, чекаючи на свій шматок.

Мати швидkо відсунула торт від нього, роздала всім по шматочку, а синові повернула порожню тарілку. Вона сказала, що незабаром принесе йому дієтичний пиріг. Племінник від цієї ідеї не був у захваті. Він почав вередувати, кричати, що хоче шоколадний торт, але мати його не слухала. Племінник ходив навколо та біля свого кондитерського шедевра, попросив у іншої тітки, але та йому теж відмовила. Зневірившись, племінник вкрав шматок із загальної тарілки. Мати це побачила та повернула торт на місце. Той образився і назвав маму nоганим словом. Тут маму захищати полізла бабуся племінника. – Хіба ж можна маму таким словом називати? А ну-но вибачся перед нею, а то вона так на тебе образиться! – Сказала вона різким тоном. – І ти погань! – відповів племінник.

Тут мати схопила його за руку і потягла до його кімнати, яка була поруч із вітальнею. Ми чітко побачили, як мати кинула сина в куток, сіла перед ним на дитячий стільчик і почала щось пояснювати. Моя дочка так злякалася, що навіть обійняла мене. Ну, як можна лаяти дитину в її день народження? Ще й за те, що він просто хотів шматочок свого торта… Несправедливо якось не думаєте?! За кілька хвилин племінник повернувся за стіл. Вони більше не кричали один на одного, але я надовго запам’ятала бідного хлопчика, який nлакав у свій день народження через торт Невже не можна було обійтися без солодощів у його день, коли йому не можна? Я вже хотіла посадити бід ного на коліна і сказати: – Не хвилюйся, малюк, скоро ти одужаєш, і я куплю тобі найбільший і найсмачніший тортик. Ось так сумно пройшов день народження мого племінника.