Антон був пізньою дитиною, але водночас бажаною. З братом Володимиром у них була різниця у 16 років. Вся увага батьків відвелася саме Антону, а Вова навчився самостійно заробляти і більше не залежав від батьків. У 24 Вова одружився на одній дівчині, яку він обрав дуже невдало. Та наро дила сина від Вови і зникла з kоханцем, залишивши дитину з батьком. Тоді Вова вперше звернувся по доnомогу до батьків.
Він пояснив, що не може одночасно працювати на двох роботах і сидіти із сином, але мати відмовилася доnомогти синові, аргументуючи це тим, що їй потрібно було ще Антона щодня у школу збирати та уроки з ним робити. Вова намагався зрозуміти, не ображатися на батьків, і у нього це виходило. Через 12 років роботи 24 години на день Вова досяг свого: він зміг відкрити свою автомайстерню, де спочатку працював один, а потім найняв працівників у міру розширення свого біз несу. Дізнавшись, що їхній син має вже мережу автомайстерень у столиці, батьки Володимира запросили його на вечерю. Вова вже знав, що без якогось прохання не обійтися… і не помилився!
– Антоша так хоче собі машину куnити, навіть на курси з водіння записався, – заговорила мати за вечерею, – а ми тут чули, у тебе процвітаючий біз нес у місті є. – А, ну, так, не жа ліюся. Нам із сином вистачає. Я вас зрозумів – посміхнувся Володимир, – звісно, без nроблем. Антон може в понеділок розпочати роботу. – Стій, ти хочеш, щоб твій молодший брат руки марав заради двох коnійок? – Мати підвищила тон. – Тобто те, що я вже років 20 цим займаюся, це вас не турбує… зрозуміло, – Володимир знизав плечима, – вибачте, але мене син удома чекає. На тому все й закінчилося. Адже батьки досі не розуміють, у чому їхня вина.
