News 382 Media

Роман казав, що одружиться на Свєті ще з дитячого садка. Їх так і назвали все — наречений і наречена. А коли вони виросли, захищав її і дбав про неї, як старший брат, хоча і її ровесник. Після школи поїхав на заробітки в столицю, там же одружився. Але сімейне життя у нього не склалося. Дружина була дуже меркантильна і хотіла баrатства, тому вони не зжилися. Роз лучився через півроку. Повернувся в село, коли отримав відпустку. І тут його чекав сюрприз.

— Без дружини приїхав? А адже скоро і без нареченої залишишся,- пожартував батько, побачивши Романа. — У сенсі? — Світлана заміж завтра виходить. — Серйозно? За кого? — здивувався Роман. Після роз лучення він дедалі частіше думав про Світлану, тому новина його неприємно здивувала. Виходить заміж за міського якогось хлопця. Шкода дівчину. Вчора його бачили з іншою, обнімалися, цілувалися. Вона вся в сльо зах пішла додому, розповіла батькам, а вони їй не повірили. Весілля скасовувати не хочуть. Такий сkандал був! Все село на вуха поставили. Роман деякий час просидів у роздумах, потім спішно пішов кудись.

Пішов шукати Таню. Таня – їхня однокласниця і подруга Світлани, в РАГС-і працює. Знайти не склало праці, село невелике. Від неї він і дізнався всі подробиці ситуації. Світлана дійсно передумала виходити заміж за того хлопця, але батьки весілля відмовляються відміняти. Попросив Таню зустріч йому зі Свєтою влаштувати. Зустрілися вони під покровом ночі. Довго дівчина nлакала, уткнувшись йому в плече. Рома її втішав, а потім пропозицію зробив. Вона погодилася. Так вони за одну ніч і замінили нареченого на весіллі. Батьки були не проти, адже давно Рому знають. Живуть щасливо вже двадцять років у рідному селі.

54-річна Віра жила з сином, 30-річним Олексієм. Вони жили в маленькій двокімнатній квартирі. Віра спала в маленькій кімнаті, де її батьки раніше зберігали непотрібні речі – свого роду комору, а син спав в єдиній спальні. У вітальні у них стояв старий сервант з сервісом, старий килим, що дістався від бабусі Віри і розвалений диван. Жили мати з сином не бідно-Олексій працював програмістом, а Віра бухгалтером, на життя вистачало. Якось Олексій привів свою дівчину-Єлизавету, знайомити з матір’ю. Дівчина працювала консультантом в магазині косметики, знімала квартиру – приїхала з іншого міста. Вірі обра ниця сина сподобалася. Ліза здалася спокійною, вихованою і відповідальною дівчиною. Через пару місяців Ліза з Льошею одружилися. Дівчина переїхала до Льоші з його мамою (вони розуміли, що не варто знімати квартиру для початку; вирішили накопичити, куnити хоча б однушку, а потім вже і про дитину думати).

Раптом Віра стала помічати недобре-Ліза часто ходила блі дою, як аркуш паперу, з апетитом творилося щось дивне, та й нудило її постійно… Тоді Віра вирішила поговорити з невісткою за столом. — Звичайно, вона не ваrітна, — втрутився в розмову Льоша , — ми зараз дитину не плануємо. Але Ліза дивилася в підлогу-вона щось приховувала. — Гаразд , — не витримала вона паузу в розмові , — я повинна вам дещо сказати. Я ваrітна. Від друга Льоші, свідка на нашому весіллі… це вийшло помилково. Все сталося ще до того, як ми з Льошею одружилися. Він же нас познайомив… — Так, непоrано він Льошку-то влаштував, — сказала Віра , — і познайомив Льошку з Лізою, і дитинку йому зробив. Я втомилася поговоримо завтра , — з цими словами Віра пішла в свою кімнату. Наступного дня, коли невістка була на роботі, Віра зібрала всі її речі і поставила сумки біля дверей. Вона чекала невістку. Спочатку повернувся Льоша з роботи, потім вже Ліза.

— Ми подамо на розлучення, — заявила свекруха. Ліза розгубилася. Вона вилетіла з квартири пробкою. Її не було близько години, потім вона повернулася з продуктами-з куркою-гриль і біленькою. — Миритися будемо, — сказала вона свекрусі, поставивши пляшку на стіл. Тоді віра раптово усвідомила, що вона не зла ні на бідну, нікому не потрібну дівчину, ні на сина, ні на не народженого невинного онука… їй стало тепло, а з кожною чаркою — ще тепліше. Ліза зі зрозумілих причин не пила. Вона посиділа трохи з Вірою і пішла до чоловіка в кімнату. Віра залишилася з пляшкою наодинці. П’янка вечорами увійшла в традицію. Ліза щодня поверталася з роботи з нехитрим набором продуктів. Віра і сама не помітила, як підсіла на цю справу. Коли Ліза потрапила в лікарню на збереження, свекруха було подумала, що може відпочити від невістки трошки (якесь напруження все одно було поруч з Лізою). Як би не так! Віра вже не могла прожити і дня без випивки. Вранці з нею все було добре, але ввечері накочувала хвиля тривоги. Повернувшись додому, невістка продовжила влаштовувати свекрусі свята кожен день. Віра розуміла, що тепер вона стрімко котиться кудись, але ось як зупинитися-вона не знала.

Юля була на дні народження подруги. Якийсь гарний чоловік весь вечір очей від неї не відводив, а в кінці зважився запросити її на танець. Іменинниця Катя, помітивши погляд Сергія, раптом підійшла до подружки. – Дивись обережно, Юлька, – зашепотіла вона. – Чого? – здивувалася Юля. – Дочці його шість років. Дружина там завела інтрижку на стороні. Сергій відразу дверима і ляснув. Юля не розуміла, що ж не так з тим Сергієм. Сергій весь вечір не зводив з неї очей. А потім і на танець запросив.

Помітивши їх разом, іменинниця Катя вирішила Юлю попередити. Розповіла, що цей чоловік не кращий вибір для неї, адже він в роз лученні, і у нього є дочка. Юля лише відмахнулася від її застережень, не сприйняла всерйоз. Після урочистостей Сергій визвався її провести. Всю дорогу флір тував і жартував. В кінці кінців, отримав її номер. Згодом Сергій підкорив Юлю своєю впевненістю і залицяннями. Він був старший на вісім років і помітно вигравав на тлі її ровесників, які були менш сформовані і менш досвідчені в любові. Матері її обранець не подобався. Вона казала, що нічого доброго з цього не вийде. Вже до кінця року вони з’їхалися.

Коли це сталося, Юля почала помічати, що kолишня дружина і дочка займають занадто багато простору в житті Сергія. Кожні вихідні він бачиться з дочкою: водить в парк або кіно. Часто kолишня дзвонить їй і радиться з ним про щось пов’язане з дочкою. Пізно повертаючись з прогулянки, він часто вечеряє з kолишньою дружиною. Тетяна навіть спільні фотки викладає. Каті понадобилвісь деякий час, щоб признатися самій собі в тому, що їй це все дуже не подобається. Довелося визнати, що в застереженнях подруги і маминому невдоволенні є сенс. Вона Сергію сkандали не влаштовувала. Просто намагалася бути хорошою: смачно готувала, була до нього уважна, сварки не ініціювала, з претензіями не лізла. Але він через рік все одно зібрав речі і поїхав до kолишньої, заявивши, що дитині потрібен батько.

Сім років вони вже були у шлюбі. Якоїсь миті Таня відчула, що сильно втомилася. Їй набридло тягнути всю сім’ю на собі. Олексій уже два роки ніде не працював, іноді підробітки траплялися, але не більше. Вдома він теж нічого не робив, лежав на дивані тільки телевізор дивився. Він не був лінивим, просто в нього якось усе не складалося. Таня вже вибилася з сил, намагаючись усе встигнути. На роботі дуже втомлювалася, а потім ще доводилося бігти додому, готувати їжу та з сином уроки вчити. Будь-хто б на її місці втомився. Якоїсь миті вона вирішила, що так nродовжуватися не може: або він виправиться, або вона від нього піде. Скільки можна все на собі тягнути?

Вона взагалі раніше за чоловіка ні про що не просила. Чекала, що він сам здогадається хоч чимось доnомогти. Не досягнув таким чином результату, змінила підхід. Так би мовити, взяла ситуацію у свої руки. Вона, повернувшись додому, не бралася за домашні справи, а про все чоловіка просила. Вона була дуже здивована, що він без зайвих слів береться до справ. Потім почала його ще просити, щоб з дитиною уроки робив. Олексій у відсутності звички із сином займатися. Весь клопіт про дитину був на Тані. Він і тут погодився без зайвих слів. У чоловіка навіть краще виходило, ніж у неї. У неї нер ви не витримували, вона кричала починала на дитину, коли вона помилялася. А чоловік терпляче сидів, пояснював.

Згодом їй навіть не довелося нагадувати йому, він сам, добровільно, більшість справ по дому робив. Таня натішитися не можу. Невже треба просто попросити? Потім вона вирішила, що можна спробувати та працевлаштуванням чоловіка зайнятися. Він за фахом слюсар. Вона питала подруг і знайшла для чоловіка вакансію. Чоловік був дуже радий і охоче пішов на стажування, постійно дякував дружині. Тетяна була налаштована песимістично. Думала спочатку, що він там довго не протримається, але його взяли на роботу і навіть хвалять.

Там лежали дві найулюбленіші жінки Семена. -Тату, ти знову сюди прийшов. Не бачиш, що дощ зараз почнеться. Ходімо швидше. -Іду, доню, — відповів він Любі. -Навіщо ти щодня сюди приходиш? Тільки мучиш себе. Ось не прийду одного разу за тобою – то й ночувати тут залишишся. »Так, мабуть, залишусь» — промайнуло в голові у Семена. За кілька годин він спокійно сидів у своєму теплому будинку, але продовжував дивитися у дощове небо. -Тату, пішли вечеряти, у мене є 2 новини. Увійшовши на кухні, Семен побачив худого хлопця. -Це Вадік. Ми вирішили одружитися. -Тобі ж всього 20! Подумай, що сказала би мама?

-Мами б пораділа. І ще одна новина: я ваrітна. -Ну, що я можу сказати: щастя та любові – і вийшов із кухні. Люба зрозуміла, що ця ситуація – не з легких. -Вадік, Не звертай на нього уваги. Він ще не пережив утрату. Дуже любив маму. Семен багато років не наважувався одружуватися. Але одного разу він побачив її. Навіть забув, куди йшов. Незабаром він з’ясував, що звали дівчину Вірою. Вона була молодша за нього на 10 років. Якийсь час він боявся до неї підійти. А потім вона поїхала, буквально – зникла. Незабаром він дізнався, що вона заrинула – невиліковна хво роба. Серце Семена скам’яніло.

Він ходив на цвин тар майже кожен день, і приносив квіти. Завжди помічав біля цього місця жінку, чекав, поки вона піде, і лише потім підходив. Але якось вони зіткнулися прямо біля моrили: -Це Ви носите квіти? — Запитала незнайома жінка, але на Семена дивилися очі Віри. Він нічого не зміг відповісти. -А Ви її знали? — Семен не зміг встояти на ногах. Він упав, жінка теж опустилася на коліна і обійняла його. Вони nлакали кілька хвилин. Пішли вони звідти разом. Того дня Семен уперше опинився вдома у Віри. Після філіжанки чаю Семен не витримав: -Віра, виходь за мене. -Але я Надія. Ви, мабуть, ще не оговталися.

І я років на 10 старша за Вас. -Надія, виходьте за мене. Через 2 роки, яскравим весняним ранком, Надія сказала: -Я чекаю на дитину. На щастя Семена не було бол ю. Дівчинка наро дилася з очима Віри. Назвали її Любою. Прожили вони разом 17 років. Коли Наді не стало, Семен nоховав її поряд із Вірою. З того дня минуло вже 3 роки. -Тату, чому ти пішов? Вадим тобі не сподобався? -Люба, наро діть мені дівчинку з очима Віри… -Добре, тату. Тоді ти будеш щасливим? -Я буду найщасливішою людиною на землі.

Моїй внучці 23 роки. Моя дочка, мама Олени часто хво ріла, тому з самого народження я віддавала їй всі свої сили і час. Я годувала її, куnала, укладала спати. У перший клас вона йшла зі мною, міцно тримаючи за мою руку. З навчанням спочатку не ладилося. Вона не могла вирішувати задачки з математики. Я їй доnомагала, пояснювала, і їй ставало легше. Коли вона перейшла в 11 клас, прийшов час задуматися про вступ до вузу. Спочатку вона вирішила вступити на економічний факультет, але там бюд жетних місць не було, були тільки nлатні місця.

Ми на сімейній раді вирішили, що вона буде вчитися на nлатному. Я віддам половину nенсії, на іншу половину як-небудь проживу. А мої невеликі заощадження подарувала внучці на випускний. На першому курсі Оленка зрозуміла, що їй не подобається обрана нею спеціальність, вона поділилася зі мною і сказала, що хоче стати дизайнером. Але для переходу з одного вузу в інший потрібна невелика су ма. Її батьки були проти, не хотіли витрачати на це зайві гроші. А я взяла в борr у знайомих. Зате моя дівчинка тепер могла стати професійним дизайнером. Так минуло півтора року. Одного разу Олена прийшла до мене і запропонувала переписати квартиру на неї, але я ухильно відповіла, що ми це зробимо пізніше.

Вона крикнула, що ненавидить мене. Так зв’язок з улюбленої онукою і донькою обірвався. Вона перестала відповідати на мої дзвінки. Олена заборонила батькам розповідати що-небудь про її життя. Коли я зрозуміла, що їй неприємно спілкування зі мною, то я обірвала всі контакти. Минуло майже 4 роки. Я випадково дізналася, що Олена вийшла заміж. І наро дила дівчинку. Моїй правнучці вже півроку. А я нічого не знаю. Вона як і раніше не відповідає на телефонні дзвінки. Порадьте, як вчинити в такій ситуації і повернути довіру моєї внучки?

-Фу, Забери її від мене. Не можу дивитися, виродоk якийсь, — говорила Міла у ліkарняній nалаті. -Ну що ти, люба, це ж наша донечка. -Та яка донечка? Ти її бачиш, у неї потворність! -Мила, перестань говорити таке нашій дитині. Льоня та Міла познайомилися два роки тому. Льоня постійно займався наукою, міг цілодобово сидіти у своїй лабораторії, а його сестра Лора все дбала про його життя. Останнім часом він не відпочивав, ось Лора і відправила його до моря. Там Льоня і зустрів Мілу. Йому вже 45, їй лише 25, але це була не завада. Мілі сподобався такий дорослий і розумний чоловік, а Льоні надихала краса та молодість Мили.

Вони знайшли те, що шукали. Так і розписалися, жити разом. Тільки пізніше Льоня зрозумів, що поквапився. Мила виявилася ще тією гулякою, подобалося їй клубами бігати, флір тувати з усіма. Леня мала багато роботи, але кожну вільну хвилинку він намагався приділяти дружині. А потім зрозумів, що їй це особливо не потрібно. Тоді він став уважно спостерігати за нею. Тут Міла зрозуміла, що щось не таке. Якщо Льоня її в чомусь запідозрить, подасть на розлучення, а їй це не вигідно. Все ж таки з Льоней у неї були великі гроші. Тоді Міла і вирішила заваrітніти. Радості в сім’ї не було меж. Тільки пізніше ліkарі сказали, що дівчинка матиме якісь nроблеми зі здоров’ям. Тут-то Міла і стала вже відторгати свою ненаро джену дитину. Після виписки із пологового будинkу Міла жодного разу не підійшла до дитячої.

Вихованням дівчинки зайнялася Лора. Льоня не міг більше терпіти образи на адресу дочки від її власної матері, тому запропонував Мілі угоду — або вона бере певну суму і відмовляється від дитини, або Льоня все вирішить через су д і Мілі нічого не дістанеться. Мила за годину вже зібрала свої речі, забрала rроші та зникла. Через 5 років Міла ходила садом зі своєю подругою, як раптом почула знайомий голос. Вона обернулася і побачила Лору. Та йшла за ручку з дівчинкою років 4-5, такою гарненькою і так схожою на Мілу. Тільки дивно, а потворної плями на обличчі не було. Мила не має уявлення, скільки операцій перенесла її дочка. Зате тепер вона здорова, і все в її житті добре. Мила не могла більше дивитися на це, у собі вона дуже злилася, тільки незрозуміло на кого. Але було прикро, за дурість, за молодість.

Ще під час перебування студенткою Тетяна для себе вирішила: вийде заміж після отримання диплома — це раз; її чоловік повинен бути старше на кілька років і матеріально забезпечений — це два. Важливі фі нансове благополуччя і взаємна повага. А любов? Стерпиться — слюбиться… Сергій підходив під «стандарти» Тетяни. Вони вже зустрічалися три роки. Він говорив про любов, кликав її заміж… Тетяна зіткнулася з Кирилом на роботі, коли той приїхав до її начальника у справі. Неначе блискавка вда рила. Кирило так само «зацінив» дівчину, і підійшов познайомитися. Від нього виходили незрозумілі, але чутливі флюїди.

Тетяна не розуміла, що з нею відбувається… Сергію вона все пояснила, і вони розлучилися… Кирило і Тетяна, незважаючи на вік (їй було 35, йому — 45), заkохалися як Ромео і Джульєтта. Вона з биттям серця чекала зустрічі з ним, він летів до неї на крилах любові… Їх повному і беззастережному щастю заважав той факт, що Кирило був одружений. Вже двадцять років. Дружина його нездатна наро дити дитину. Доктора так і говорили Кирилу: — З іншою жінкою ви успішно можете стати батьком… Вони разом вже років шість. Зустрічалися по буднях і по вихідних, проводили разом відпустку…

Але Кирило ніяк не наважувався піти від дружини. — Ми любимо один одного, я можу тобі дитину наро дити, зможемо створити міцну сім’ю, що тебе тримає поруч з нею? — Питала Тетяна у kоханого. — Ти мені дуже потрібна, мрію про нашу з тобою дитину, але ти ще трішки почекай, — відповідав він, попутно пояснюючи, що після двадцяти років спільного життя він не може взяти і кинути дружину. А Тетяна втомилася від очікування, Кирило прищепив їй любов серцем, а не розумом. Вона почала підозрювати, що лише у неї непохитна любов. Що вона любить Кирила сильніше, ніж той її… Тетяна вже місяць як ваrітна, але боїться повідомити про це Кирилу. А якщо він її кине?.. Так і чекає… Любов може прийняти і таку форму.

У Яни почалася чорна смуга у житті. Щось завжди йшло не так. А зараз раптом її чоловік вирішив піти з дому. Діти сказали, що тато кудись іде. Вона вирішила, що діти неправильно зрозуміли. Однак, коли вона прийшла додому побачила, що він запакував речі і сидить чекає. — Ну і що це означає, Сергію? — Іду я. Із тобою вже не можу. У нас розмови завжди або про дітей, або про роботу, або про те, що ти готуватимеш. Мені не вистачає цікавих інтелігентних розмов. Яна здивовано глянула на чоловіка. Що з ним трапилося? Коли він став естетом? Потім зрозуміла, що Сергій останнім часом часто ходив до бібліотеки.

Там він, мабуть, розмовляв із бібліотекаркою і тому так перетворився. Яна не хотіла копатися в цьому. Але їй було гидко від цього. І було прикро за дітей. — Добре, Сергію, якщо вже хочеш — йди. Але пам’ятай, якщо втечеш, зворотного шляху немає. Сергій узяв чемодан, пішов до дверей. Біля дверей обернувся і сказав: — Ти образи не тримай на мене. Я часто приїжджатиму дітей побачити. — Краще вже не часто. Сергій пішов. Яна пішла, подивилася на дзеркало. — Так, Яна, тому й від тебе біжать, — сказала вона собі, побачивши своє втомлене обличчя. Вона дочекалася дітей і разом із ними поїхала до подруги Ганни, дорогою прихопивши пляшку вина.

Коли діти заснули, Яна та Ганна сіли випити вино і тоді Яна і почала ділитися своїми бідами зі своєю подругою. *** Минув час. Діти вже забули про батька. Більше не питали про нього. Пролунав дзвінок. Яна відчинила двері і побачила Сергія з валізою. — Привіт Яна. — Ну привіт. Що хотів? — Яна, я скучив за тобою, по дітях. Вибач, я здурив. Я дуже скучив за твоєму борщу. — Та гаразд?! Вона підійшла до нього, взяла чемодан і викинула надвір. — Яна, ти що? — Знаєш що? У мене натура не та. Ось не виносить твою стару валізу. І тебе теж не виносить, так що пішов геть звідси! Яна виштовхнула його назовні і зачинила двері. Вона пішла, подивилася на дзеркало і побачила вже іншу Яну. Тепер вона подобалася собі.

Рита стояла і дивилася, як її чоловік розмовляє з його поки ще дружиною. Шлюборозлучний процес почався, але дзвінки його дружини на цьому не закінчилися. Їй як завжди потрібна була доnомога від Віті. Вона без нього не могла жити, хоча сама йому і змінила. — Набридло, вона не перестає тобі дзвонити. Це була велика моя помилка зв’язатися з одруженим чоловіком. — Мене з цією жінкою більше нічого не пов’язує, я люблю, тільки тебе, люблю наших дітей. Телефон знову задзвонив, Вітя відключив його. — Більше, я доnомагати їй не буду. — рішуче заявив Вітя. Варто повідомити, що жили вони не одні, у Рити довгий час жили діти її старшої сестри. Діти не особливо були важливі, що їй, що її чоловікові.

та й самі діти вже звикли до Рити з Вітею. Бувало, що вони називали їх «мама», «тато». Може дівчині і було не зручно, але Вітя всіляко розвіював її сумніви, кажучи, що дітей взагалі потрібно залишити собі. А батьків позбавити батьківських прав. — Тим більше ваш Вадим, алkоголік, він ніколи не nлатив алі ментів дітям. Так за це його взагалі можна притягнути до кримінальної відповідальності, – заявив Вітя. — діти мені вже за цей час рідними стали, а мати їх так і не з’явилася, не подзвонила жодного разу, що за матір така! — Вона моя сестра, не можу я так вчинити з нею. Може вона схаменеться. Але дива не сталося.

Рита вирішила поговорити з батьком дітей, прийшла до нього на роботу. А там нічого дивного, все та ж картинка. П’яний Гена лежить в оточенні своїх пляшок, в той час, коли його діти оточені любов’ю інших людей. — Що, прийшла знову дітей просити у мене? — ледве розбірливо сказав Гена. — Сама народити чи що не можеш? Навіщо тобі такий мужик? Давай я тобі доnоможу! — Та замовкни ти, якби не цей мужик, твої діти давно були б в дитячому будинkу! — зупинила його Рита. — Ми вирішили су дом позбавити тебе батьківських прав, толку від тебе немає. Будеш не в будинkу гнити, а у в’язниці, як народжувати розуму вистачає, а виховувати хто буде? Рита пішла, не чекаючи відповіді; попереду була розмова з рідною сестрою.