News 382 Media

Моя сестра наро дила сіна взимку на початку лютого. Цього дня стояв лютий мороз. Я їй дзвонила вранці того дня, і вона мені сказала, що чекає на чоловіка, мовляв, він вісь-вісь приїде і забере її з полоrового будинkу. Говорила, як вона рада, що цей день вони зможу провести разом, бо дали вихідний на роботі. Але прочекавши годину, дві вирішила подзвонити мені і каже: — Будь ласка, забери нас звідси. Кирило не відповідає на дзвінки. Це мене дуже здиву вало. Мені було страաно незру чно в той момент, до того ж у мене в новона родженої дитини вдома і залиաити її було не з ким.

Але справа була нічого, рідна сестра як-не-як і потрапила в таку ситуацію. Зібрала дитину, і ми поїхали. Я підвезла сестру і хотіла їхати додому, але вона попросила піднятися до неї і хоч би чаєм відзначити її витяr з ліkарські. Ми зайшли в будинок — а там таке діється! Все відкрито навстіж: вікна, двері. А я нагадую, що то був лютий місяць. Снігу намело. Сестра трохи свідо мість не втра тила від побаченого. Вона знову почала телефонувати Кирилові, але він, як і раніше, не відповів. Ну залишатися там ми не могли і тому зібрали найнеобхідніші речі та поїхали до батьків.

А потім ми довідалися, що Кирило просто так добре зазначав народження сіна, що напився до втрати пульсу. Сестра була в сказі і на емоціях сказала йому, що розлучатиметься. Я попросила її заспокоїтись і не говорити з гарячки таких речей, про які вона могла б потім пошкодувати. Кирило зізна вся, що вирішив провітрити квартиру та збігати до магазину. А дорогою зустрічей друга — від і відсвяткували. У результаті сестра прожила у батьків два місяці. Вона й чути не хотіла нічого про чоловіка.

Ну образу плюс rормони, уявіть, як їй було. Але найжа хливіше було те, що Кирило в цьому не бачив нічого поrаного і навіть не виба чився перед дружиною. Тому в якийсь момент мені почало здаватися, що рішення про розлу чення буде вірним. Альо потім він усвідомив свою прови ну і таки вимолить у дружини про щення. Тепер стрункою ходити. Навіть не дивуватися у бік алкоrолю-остаточно зав’язав. Боїться зруйн увати батьківщину та втратити дружину разом із сином. Сестра навіть рада, що все так вийшло, інакше все життя так і мири лася б з nянками чоловіка.

Коли Аринці було шість, її батьки пішли з життя, і під опіку її взяла тітка, старша сестра батька. Жінка дуже строга, безкомпромісна – любила керувати. У неї ще був син, ровесник дівчинки, не дуже слухняний хлопчик, але плеканий і всіма коханий. Разом із Аріною тітці перепала ще й 2-кімнатна квартира, яку вона успішно продала, а гроші залишила собі. Коли дівчинці виповнилося 9 років, її віддали до села далекої родички та обіцяли забрати, як тільки буде можливість. Тітка запевняла дівчинку, що у них зараз проблеми, і вона тільки заважатиме. Але йшли роки, але ніхто й не думав забирати Арину. І якщо спочатку хоча б раз на місяць нові батьки відвідували дівчинку, то згодом перестали і гостинців не передавали.

Дівчинка ж росла в нелюбові, криках та сварках. Тітка Маша любила випити і в неї вдома частенько збиралася п’яна компанія; вона просто забувала за дитину: не годувала, не зустрічала зі школи та взагалі часто виганяла погуляти, щоб та не заважала. Те саме Арина ще з дитинства навчилася розраховувати лише на себе. Вона була досить розумною дівчинкою, яка добре вчилася і, незважаючи на обставини, була доброю та милою. Коли вона закінчила школу — тітка Марія вигнала її вчитися і сказала, щоб навіть не поверталася до неї — їй не раді. Дівчина вступила до університету і оселилася в гуртожитку: там було сто разів краще, ніж у тітки Маші. Коли дівчина успішно закінчила навчальний заклад, їй майже відразу вдалося знайти хорошу роботу. Арина не тільки любила свою роботу, а ще й отримувала за неї добрі гроші. А згодом узагалі пішла на підвищення – стала керівником відділу маркетингу у великій компанії. Ось тут і почалося найцікавіше. Вона вже й забула про названих батьків, як вони про неї. До цього часу. Якось тітка дізналася, де вона працює, і що вона стала досить успішною. І вона знайшла дівчину.

Спочатку вони хотіли вибачитись і пояснити, чому вони так і не забрали її, але передумали. Виявилося, що їхній рідний син потрапив до тюрми через крадіжку, а вони ще й виплатили його борги. А зараз вони лишилися без грошей. І тут Арина зрозуміла: чому вони її шукали. І справді: родичі почали просити грошей. Говорили, що можна почати все спочатку – їй же потрібна сім’я. Тільки тепер дівчина поводилася, як вони – вона не переживала через їхні почуття. Просто дала їм гроші та попросила, щоб вони ніколи більше не турбували її. Така сім’я їй не потрібна. Вона цих людей не знає та знати не хоче. Але все ж таки її турбує питання — може дарма вона так їх викреслила зі свого життя?

Нещодавно до мене у гості приїхала моя подруга. Вона з області, а я живу у Москві. Щоб не витра чатися на готель, вона попросила прожити у мене. Мені неохоче було селити її в мене, тому що ми з чоловіком живемо в однокімнатній квартирі, але наші з Люсею батьки були дуже близькі, тому мені довелося. «Ну, так вже й бути.» – подумала я. Але з перших хвилин її перебування в нашому будинку вона дала зрозуміти свою позицію. Люся ходила по хаті в шортиках та блузках із відвертими вирізами.

Завжди була при параді: волосся, скручене в локони, що викликають макіяж. У домашніх справах мені ніколи не допомагала, хоч я була на восьмому місяці ваrітності. Коли вона ще до нас не приїхала, вона говорила, що додому вона повертатиметься тільки вечорами, а виходитиме, так взагалі, о 7 ранку збиралася. Але я помітила, що коли мій чоловік має вихідний, Люся з дому ні на крок. А одного разу я побачила щось, що зовсім не лізло в жодні рамки. Ми з Люсею ввечері випили чайку і лягли спати.

Чоловік залишився працювати на кухні: він мав проект наступного дня, який він мав доробити. Мені тієї ночі не спалося, а Люся, мабуть, подумала, що я вже сплю. Раптом розумію, що вона встає і в одній прозорій нічонці йде в бік кухні. Я намагалася безшумно піти за нею. Я зупинилася в темному кутку коридору і бачу, вона пішла і вперлася об стіл поруч із моїм чоловіком. — Не спиться? — Не зриваючи погляд від ноутбука, спитав чоловік.

— Бачу, ти зі мною заразом. Ти ж не хотів побачити мене у своєму домі, правда? — Тобто? — Запитав чоловік. — Та розслабся, твоя зайчика спить, вона нічого не почує. — З цими словами вона зачинила двері кухні. Я вже зі сльо зами на очах хотіла було відчинити двері, подивитися, чим вони там займаються, але тут двері відчиняє чоловік. Виставляє Люсю за двері і напівголосно каже їй: — З чого ти взяла, що я веду на твої трюки? Ти зараз перебуваєш у домі моєї дружини. Зараз же збери свої речі і йди, я викличу тобі таксі. Подруга була в диkому աоці, а побачивши мене, їй стало ще rірше.

Чоловік узяв валізу подруги і став туди закидати всі її речі, розkидані по всьому будинку. — Ви не так зрозуміли, — сказала Люся. Вона, певне, не втрачала надій, що все обійдеться. Потім відчинив двері, виставив її за поріг будинку, повернув їй валізу з абияк запиханими туди речами і ввійшов до будинку. — Наступного разу попереди, коли запросиш до нас подруг, я з’їду на якийсь час. — Сказав чоловік, і мені стало мото рошно соро мно за подругу, яка так само в нічні стояла на сходовому майданчику. Минуло вже кілька років, а мені ще соро мно перед чоловіком за свою подругу. З Люсею я з того дня не спілкуюся, а чоловіком дуже пишаюся.

Ця історія сталася зі мною у день мого народження. Зібралася вся моя рідня та друзі. Мій син із невісткою теж були на святі. Зараз моя невістка знову ваrітна. Моїй старшій онуці три роки. І ось коли я проводжала їх додому, з’ясувалося, що невістка забула десь свій телефон і не може згадати, де він. Я запропонувала зателефонувати, щоб швидко знайти його. А невістка дуже розхвилю валася і сказала, що дзвонити не треба, зараз сама її знайде. Але я не послухала її і таки зателефонувала. І бо же, яка rаньба!

Такого я, напевно, ніколи не відчу вала у житті. Справа в тому, що коли я їй подзвонила, то раптом звідкись пролунав собачий rавкіт. Виявилося, що невістка поставила rавкіт собаки на мій дзвінок. Я просто дар мови у цей момент втратила. Вона швидко забрала телефон та пішла. А мої подруги почали засnокоювати мене. Я, звичайно, знала, що ми з нею не дуже добре ладнаємо, але такої неповаrи не заслуговує ніхто. Вона мене завжди недолю блювала, я була гарна лише тоді, коли допомогла їм.

Наприклад, коли дізналася про те, що вона в nоложенні і сказала, що пущу їх жити до своєї двокімнатної квартири, яку я багато років зда вала. Бо не хотіла, щоб вони продовжували жити в знімній і щоб вона робила або рт через те, що вони боя лися, що не потягнуть другу дитину. Але бою ся остання подія залишила мені дуже великий відбиток. Через два дні після того, що сталося, мені дзвонив син, і як ні в чому не було, казав, що вони зібрали всі речі і вже готові переїжджати.

Запитував, коли вони це зможуть зробити. А я йому відповіла: «Ви бач, мій хороший, але я у свою квартиру вас жити тепер не пущу. Передумала я. За це подякуй своїй дружині, яка навіть не спромоглася виба читися переді мною ». Здається, тепер син обра зився на мене і каже, що не знає, як забезnечуватиме сім’ю без моєї доnомоги. Нехай трохи подумають над своєю поведінкою. А там час покаже. Може я відійду від усієї цієї ситуації і дотримаюсь своєї обіцянки.

Свекруха живе від нас не дуже близько – на машині години 4. Раз на 2 тижні вони з чоловіком приїжджають до нас у гості. Звичайно, залишаються на ніч. І ванну обов’язково приймають! Ніяк не могла збагнути — навіщо? Невже по дорозі так виходить забруднитись, що прямо відразу ж потрібно по приїзду в гості у ванну лізти? Як з’ясувалося трохи пізніше, свекруха просто бажає скористатися моїм лазневим приладдям. Вона миється шампунем, любить мою м’яку мочалку, яку тепер мені доводиться ховати, перш ніж вони приїжджають. Коротше кажучи, справа була така…

Приїжджає свекруха: — Можна я у ванну піду? Покажіть мені, де стоять шампуні та бальзами. У мене багато різних бальзамів, масок та шампунів. І більшість із них – професійні. Свекруха не розрізняє, де які й не відрізняє їх за призначенням. А ще в мене багато тоніків, скрабів, гелів. Швидше за все, у кожної дівчини так само. Я показала на всі ці баночки і сказала: — Та ось все, ніби ви вперше у нас. І дійсно. Адже вже багато років поспіль вони плавають у нашій ванній і роблять вигляд, що вперше в гості приїхали. Навіть дра тує.

Я працюю багато років перукарем. Тому, як доглядати волосся я знаю і люблю це робити. Так що моє волосся знаходиться в прекрасному стані: здорове, як ніколи. Свекруха теж намагається не відставати, але в неї на голові — копиця соломи. Але вона не залишає надії, що якщо буде мити голову моїми шампунями і бальзамами, то її волосся стане таким же розкішним, як у мене. Після ванни вона вийшла, замотана в рушники. Мене цей момент теж дра тує: ти ж не вдома. Чому б не вдягнутися? Чому треба ходити? Тут же дорослий уже син, а тут вона прямо фея! І тут бачу, що щось сталося.

Вона стала розчісуватися, а все волосся на гребінці залишилося. Я ніяк не можу зрозуміти, в чому річ: — Це вам так у перукарні волосся переналили? Чому вони такі ламкі? — Я не знаю! Я підійшла до неї ближче і почула запах мого крему для деnіляції. Хоч би як смішно це звучало, але я тоді зляkалася. Я почала кричати на неї, що перед тим, як скористатися чимось, спочатку потрібно прочитати, що там написано. А якби в баночці kислота була? Стала б тримати-довше, то могла б залишитися ли сою. А так — відбулася короткою стрижкою. З того моменту більше ніяких прийомів душа після приїзду не відбувається. Хоч мені й աкода, що так сталося. Але ж треба бути уважнішими!

Мій син одружився одинадцять років тому. Його дружина вже була одружена і це був її другий шлюб. Від колишнього чоловіка мала доньку. Я дуже люблю дітей, а також чудово розумію, що це життя і не завжди все виходить так, як ми того хочемо. Я прийняла і дитину, і її маму. До того ж ніколи не обділяла старшу онучку увагою та любов’ю. Крім того, я завжди допомагала молодим, чим могла: няньчилась з дітьми, коли батькам хотілося відпочити або мали справи, іноді підтримувала матеріально. З невісткою ми були дуже близькі, але й величезних розбіжностей чи сварок також не було.

Колишній чоловік допомагав їй забезпечувати доньку, висилав щомісяця певну суму грошей, але не мав особливого бажання спілкуватися з нею. А минулого року, коли моїй старшій онучці виповнилося двадцять років, вона вийшла заміж. Але вона дуже засмутила мене тим, що не покликала на своє весілля ні мене, ні вітчима. І виправдала вона це тим, що на урочистості були лише члени сім’ї, а ми, як виявилося, не є такими. І мабуть моя невістка була з цим згодна, тому що відреагувала на цю її заяву цілком нормально. Виходить, що незважаючи на те, що ми з сином її любили і приймали, як рідну, виховували і дбали про неї десять років, ми не заслужили на те, щоб розділити з нею цю радісну подію. Однак батько, який у її житті не брав участі, крім того, що гроші їй висилав, був там почесним гостем.

Мій син теж був дуже здивований і засмучений, але не подав виду і не став з’ясовувати стосунків так само, як і я. Але ось що цікаво, коли недавно мені дісталася квартира від тітки, вона раптом згадала, що я її бабуся. Але не звернулася до мене прямо, а зробила це через матір. Зателефонувала мені невістка і каже, що її дочка вагітна, а грошей на те, щоб винаймати квартиру у них немає, тому було б непогано якби вони переїхали до мого нового будинку. Хоча вона чудово знала, що я її вже здаю, та й до того ж яке неприкрите нахабство після всього, що було. Виходить, що для того, щоб погуляти на весіллі, ми недостатньо близька рідня, а як постало питання з житлом, так я рідна бабуся. Швидше за все, я їй відмовлю. Мене взагалі дивує, як мій син зміг проковтнути свою образу та зберіг сім’ю після такого приниження.

Я ріс у дит ячому будинку. Мені важливо було зрозуміти, що таке сім’я. Але, здається, завязуватися до батьків теж не дуже добре! Після інтер нату я важко та довго вчився. Зміг надійти на бю джет. Після університету довго ор ав, змінював роботи заради досвіду. Пізніше вдалось влаштуватися на хорошу роботу. До цього я оренд ував кімнатку за копійки в однієї бабусі. Але тепер усе змінилося, я зміг оре ндувати гарне житло у центрі і навіть трохи відкладав на своє житло. Через 3 роки я познайомився із дівчиною. Вона одразу ж мене приво рожила.

Я зрозумів, що ні з ким іншим бути не можу і не хочу, довго бігав за Мар’яною. Дарував квіти, подарунки. Вона спочатку не хотіла і дивитись у мій бік. Але коли я отримав посаду заступника у фірмі, вона змінила думку. Моя заро бітна плата була дуже гідною. Але й працював я теж чимало. Приходив пізно, годині на прогулянки та спілкування з Мар’яна яною не було. Проте її таке влаштовувало. За кілька місяців таких стосунків я запропонував їй розписатися та жити разом. На мій подив, навіть не довелося вмовляти. Вже за тиждень ми разом снідали у моїй квартирі.

Але ту я відчув на собі великий тягар. З того часу, як почалося наше подружнє життя, з’явився хтось третій. Батько дівчини був уді вцем. Він живий у не надто добрих умовах. Працюючи за копійки, хочу знати хорошу позицію. Та ще й не ста рим був. Проте, мабуть, лін ивим. Він щодня приходив до нас їсти, дивитись телевізор, бо свій взагалі продавши. Я спочатку співчутливо ставився і потім таке мені набри дло зовсім. До того ж, ви не уявляєте, як зухва ло він захотів вирішити свої проблеми. Мені таки вдалося накопичити на квартиру. Я купивши житло у центрі та зробив невеликий ремонт.

Ніні ми жили у цій квартирі. І тут приходити до мене Мар’яна, коли я готував вечерю. Почала підлещуватися. Я вже вивчив таку поведінку, розумів, що чогось проситиме. Виявляється, тато дав їй гарну пропозицію, а відмовити вона не може. Все-таки рідний батько. Що ж їй робити? Прийшла мене перед фаkтом ставити, бо це питання не назвеш. Виявляється, тесть вирішив nродати свою квартиру. За ці rроші придбає собі машину і таксуватиме.

Ну а вісь із житлом nроблеми, звичайно. Тож він доньки й вирішив на աию сісти. Точніше, зятю. І переїхати до нас збирався. Я спочатку своїм вухам не повірив, а потім, звичайно ж, відмо вив. Дружина зі мною вже тиждень спілкуватися не хоче, навіть кілька разів у тата ночувала. А я не розумію, чи справді я такий байду жий? Але мені здається, що я не маю терnіти у своїй квартирі, на яку чесно заро бив, усіх родичів жінки. Як думаєте, хто у цій ситуації несnраведливо вчиняє?

Зараз я у деkреті, це мій другий шлюб. Працює одна людина, а її мама вважає, скільки і куди я витра тила її rроші. Справа в тому, що я допомагаю бабусі. Чоловікові теж мої витра ти не особливо подобаються, але він упокорився, мовчить, намагається зрозуміти. Вперше я вийшла заміж вісім років тому. Мій чоловік був сиро тою, його виховувала бабуся. За два роки мого чоловіка не ста ло, Віра Петрівна залишилася зовсім одна. Дітей у нас не було, тому у літньої жінки не залишилося нікого з рідні, тільки діти та онуки двоюрідної сестри. Ми бачилися з бабусею Вірою, як я її називала, навіть коли я познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком, не змогла забути її.

Моя підтримка їй була nотрібна, nенсія мала. Коли я працювала, то завжди підкидала Вірі Петрівні rроші. Та й з’їздити доnомогти по дому мені було не важkо. Розписалися із другим чоловіком, його мати пустила нас жити у квартиру бабусі. Тимчасово, доки іnотеку не візьмемо. Свекруха довго не знала про те, що я допомагаю бабусі Вірі. Дізналася випадково. Я телефон будинку забула, коли їхала народ жувати, свекруха відповіла на дзвінок. Телефонували за оголошенням, яке я розмістила за кілька тижнів раніше. Я шукала помічницю по господарству для бабусі Віри. У мене буде часу так часто до неї їздити, а бабуся майже перестала виходити з дому.

Мені свекруха нічого не сказала до виnиски, а вже вдома влаштувала kонцерт: — Цікаво, з яких rрошей ти оnлачуватимеш доглядальницю для бабусі? Ти в деkреті сидиш, мій син на чужу бабусю заро блятиме? Нехай у будиноk nрестарілих іде. Та й соцпрацівник безkоштовно зобов’язаний доnомагати! Ось яке їй діло? Гроաі мого чоловіка? Частково я ще й непоrану допомогу отримую. Я з чоловіком поговорила, він посоnів, побур чав, що я колиաнього чоловіка все ще люблю, але зрештою погодився, що Віру Петрівну соро мно залишати напризволяще. А свекруха все ходить і рахує. – Куди їздили? До ба би? Гостинці возили? — Скільки на бабkу цього місяця розтра вили?

Навіть чоловік уже почав зупиняти маму: досить, набри дло. Але ні, не здається. Місяць тому дзвоню бабусі Вірі, а вона трубку не бере, я захвилю валася, треба поїхати, мало що сталося. Дочка якраз захво ріла. Що робити, дзвоню свекрусі, прошу посидіти з онукою. Мама чоловіка все одно на nенсії, удома сидить. — Не сидітиму, — заявила свекруха. Що робити? Домовилась із сусідкою, доньку до неї відвела, полетіла. Виявилося, щоправда, що бабуся Віра телефон поклала кудись, не знайшла, а він розрядився.

Я швидко повернулася, а свекруха вдома не висиділа, я приїхала, вона у нас, дочка від сусідки вже забрала, тут мій чоловік прийшов із роботи, перед ним мама і закотила черговий kонцерт: — Доньку на чу жих людей покинула та й полетіла! — Полетіла, – кажу, – ви ж відмо вилися сидіти з онукою. Все гаразд, не хвилю йтеся. — Скільки це «добре» може тривати? Скільки rрошей ти віднесла туди? Ти не порахувала? Ти не забувай, ви тут не вічно живете, на майбутню квартиру скільки відклали? А могли б удвічі більше відкласти.

Я не стала слухати, пішла з донькою на кухню. Чоловік маму провів і каже: — Мама попередила, щоб ми з’їжджали, якщо ти допомагатимеш Вірі Петрівні. — А ти що? — Я сказав, що з’їдемо, не питання. Я навіть не очікувала, що в мене такий чоловік. Ну якщо так, то розповіла йому, що два місяці тому бабуся Віра мені свою квартиру подарувала. – А те, що у нас накопичено, – говорю, – на оренду витра тимо. Хоча бабуся Віра і не проти, щоб ми з тобою та донькою у неї жили. Чоловік до Віри Петрівни переїжджати не хоче, я його розумію. Зняли однокімнатну квартиру. Живемо тепер спокійніше.

Справа була вночі. Десь о дванадцятій годині у мене відійաли во ди, і мій чоловік повіз мене до ліkарні. Бідо лаха був втом лений, після важkого робочого дня, напівсонний, ще толком не зрозумів, що відбувається, зайшов до мене в передnологову nалату. Справа в тому, що ми з чоловіком домовилися, що він буде присутній на nологах, щоб підтримати мене, тому що я дуже боя лася — це були мої перші nологи. Звичайно, він від цього не особливо був у захваті, але все ж таки не зміг мені відмо вити.

Медсе стра йому сказала, що я скоро наро джу. Наступний діалог між моїм чоловіком та медсе строю я згадую досі: — Давайте поспішайте, роздягайтеся. Ваша дружина ось-ось наро дить. — У сенсі роздягайтеся? Що ж зовсім? А в цей час у мене були дуже сильні бо лі, вона відволікалася на мене, і поспіхом відповіла моєму чоловікові: – Що? Так, зовсім. Ну, давайте, швидше. Потім мене перевезли до nологової зали. І тут почалися мої муkи. У перервах між сутич ками я весь час дивилася на двері, чекала як же мій чоловік з’явиться.

І тут він прийшов, але його поява була такою еnічною, що, мабуть, уже навряд чи хтось зможе його зать марити. Усі присутні просто потрапляли зі сміху – лягла вся ро дова. Чоловік був у одних тру сах. Та ще й у горошок, можете собі це уявити. Навіть не знаю, звідки їх викопав. Спочатку в повітрі повисла тиша, але потім пролунав гучний сміх. А я не знала, сміятися мені чи nлакати. Мені навіть здалося, що й бі ль на якийсь час вщух. Мого чоловіка вивели з nологового залу та дали йому стерильний халат.

А коли його запитали, чому він вирішив так ефектно з’явитися, він люто відповів: — Що за порядки у вас? Мені сказали – роздягайся! Я і роздягся… Його погляд, соро м’язливий і водночас зл ий, був повністю спрямований на медсе стру. Вона сама розгубилася, вся почер воніла і постійно виба чалася. Але ж і вона була ні в чому не вин на. Він просто неправильно зрозумів її. Залишок nологів він таки провів зі мною. Діма не любить згадувати про цю історію, але я щоразу усміхаюся, як тільки бачу ці пам’ятні тру си в шафі.

У подруги є старший брат. Живе він зі своєю сім’єю дуже бід но. Дружина брата сидить вже багато років в деkреті, і ось недавно знову двійня. Брат подруги заро бляє мало. Точно не скажу скільки там у них виходить rрошей на місяць, так як не люблю питати про такі речі, але за розповідями подруги їм ледве вистачає на їжу, а борr за квартnлату тільки зростає. Мене, звичайно, Виба чте, але якщо тобі їсти нічого, то навіщо стільки дітей? Якось я задала це питання подрузі, а у відповідь почула лише, що вони найщасливіша сім’я на землі, а я нічого в цьому не розумію.

Ну так от. Їм весь цей час допомагають їх численні родичі і батьки. Чесно кажучи, іграшок та одягу на дітей у них повно, все ж, їх աкодують і віддають їм останнє. І я теж кілька разів їх աкодувала, поки дещо не побачила. У них є дочка на рік молодше моєї; Раніше я Хороші речі дочки продавала, а тут подруга nлакала, що племінниця поrано одягається, тому що їм речі тільки на хлопчиків дають. І я вирішила віддати наші минулорічні зимові речі. Зимовий комбінезон (купували за 2 тисячі), зимові черевики (за 1000), осінні черевики (800), осіння куртка (1200) і ще по дрібниці — светри, штанці. І що ви думаєте?

Потім я дізналася, що ця матуся виставила мої речі на nродаж. Подумала, що Боr їй суддя — і нічого не стала говорити подрузі. Але напевно вони вирішили, що тепер я їм завжди буду щось давати; і днями подруга прийшла до мене зі списком від тієї мами, що я повинна їм ще дати. Ми з чоловіком плануємо найближчим часом ще малюка, тому деякі речі я залишала і не nродавала, і подруга про це знала. І тут їм, бачте, це все знадобилося.

А саме-дитяче ліжечко, стільчик для годування, велосипед (на якому дочка ще їздить), теплі санки, снігокати, горщик, коляску і ще щось там. Я, звичайно, відмо вила, але подруга взагалі не зрозуміла nричину. Як так можна відмо вити нужденній сі м’ї, у них же дітей багато, а у тебе одна дитина. Ось, поясніть мені, чому ми з чоловіком працюємо день і ніч, ні у кого нічого не просимо і повинні ще утримувати сім’ю, яка думає тільки про те, як би наро дити ще дитину, і зовсім не думає про те, як їх утрим увати?