News 382 Media

Я виховувалась у такому середовищі, де сім’я та рідні цінуються найвище, ось тільки я сама спостерігала, як сімейні цінності по суті мало означають для моєї ж родини. Не те щоб я стала якоюсь егоїсткою, ні, справа не в цьому. У мене зараз є чоловік і син, і я їх обох дуже сильно люблю і ціную, ось тільки моя сім’я зі мною майже не спілкується, а якщо і хтось зі мною зв’язується, то це заради зиску, адже я раніше часто давала гроші недолугому братові, який усе казав, що знайде роботу, а сам витрачав мої гроші на випивку.

І ось, у нас була одна сусідка, Тітка Люба — свята жінка, ніколи не бачила таку хорошу людину, якою вона була. І без твого прохання пиріжки безкоштовно тобі принесе, і за дітьми догляне, поки ми зайняті, і завжди просто так готова була доnомогти, навіть коли ми про це не просили. Якось вона дуже захво ріла і їй призначили постільний режим. Ось тільки вона була вдовою, дітей у неї не було, а всі інші родичі жили в іншій країні, ось ми й вирішили, що на якийсь час візьмемо її до себе.

У нас було одне вільне ліжко, де вона провела свої останні тижні у ко ханні та турботі. Як знак подяки, вона залишила свою квартиру нам. Ми ще за життя зробили ремонт у ній, і вирішили здавати її; тітка Люба дала свою згоду на це, аж раптом з’явився мій брат, який з чогось згадав про сімейні цінності, і не просто попросив, а зажадав від мене дати йому ключі від квартири. Я, звичайно, відмовила, на що він назвав мене егоїсткою. Сімейні цінності це добре, але лицемірство все перекриває.

Моїй дочці 27 років, і вона досі не працювала. Справа в тому, що коли вона була маленька, мій чоловік дуже мало заробляв, а я зовсім не працювала. Я дивилася на свою п’ятирічну дочку і мріяла про те, що колись у нас все буде добре, і у моєї дочки буде абсолютно все. Ми з чоловіком зважилися на відважний крок та відкрили бізнес. Рік за роком справи у нас йшли все краще, і незабаром наше життя налагодилося. Але вся nроблема в тому, що дочка те й робила, що тільки розважалася з друзями та витрачала наші гроші. Їй була не цікава школа. Потім вона ледь вступила до університету.

А невдовзі я дізналася, що її хочуть відрахувати. Коли я про це дізналася, я дуже серйозно з нею поговорила і сказала, що не буду їй більше давати гроші, якщо вона так продовжуватиме. Але вона пообіцяла на той момент, що все зміниться. Обіцяла, але не дотримала. Постійні тусовки у неї тривали. Найважливішим у житті для неї було лише те, щоб купити собі дорогий одяг, зробити фотографії та викласти у соцмережі. Ми з чоловіком зрозуміли, що так продовжуватися не може, і в неї немає жодних цілей у житті – їй треба з’їхати від нас.

Коли ми їй сказали, вона була աокована. Наша дочка зви нуватила нас у тому, що ми її не любимо і сказала, що краще було б, якби вона зовсім не наро дилася. Але ми з чоловіком не звернули на це уваги і попросили її з’їхати, пообіцявши, що ми даватимемо їй гроші тільки на продукти, а на інше вона має сама заробити. Я не знаю, що з цього вийде, але сподіваюся, що вона зрозуміє. У 27 років витрачати життя на тусовки – це просто мая чня. Моїй доньці час змінювати своє життя. Адже у її віці у мене вже була трирічна дитина і я будувала майбутнє для цієї дитини.

До шлюбу я досить відповідально поставилася, ми з Сергієм два роки один до одного придивлялися, а потім вирішили стосунки узаконити. Поки ми були у стосунках, жили у батьків. У мене з його мамою гарне спілкування склалося, тому я й вирішила, що проблем із житлом у нас не буде, адже Тамара Яківна живе у трикімнатній квартирі зовсім сама. Вона навіть погодилася нам профінансувати весілля на свої накопичення.

Я раділа, що мені зі свекрухою так пощастило. Після весілля я зі своїм приданим вирушила до Тамари Яківни жити. Вона мені за два роки жодного поганого слова не сказала, завжди була привітна та гостинна. За тиждень вона покликала мене з Сергієм на серйозну розмову. Почала вона здалеку, почала розповідати, як їй нелегко було самої сина піднімати, а закінчила на тому, що нам треба переїхати.

-Зрозумійте мене правильно, я жити вас до себе не запрошувала, хочу на своє задоволення пожити. Ви молоді, самі маєте всього у своєму житті досягти! Я була обурена її словами, навіть не підозрювала, що Тамара Яківна така еrоїстка. Вона зібралася нас вигнати на житло, що знімається. Незрозуміло, скільки років знадобиться на те, щоб свою квартиру придбати, але я особисто в чужих стінах народжувати дітей не збираюся!

Якось я повернулася з роботи – і вдома на мене чекав неприємний сюрприз: всі мої речі стояли в коридорі. Я пройшла в кімнату і запитала чоловіка: -Що відбувається? Чому ти виніс речі із нашої спальні? -Це спальня тепер наша: моя та моєї нової дружини. До речі, я скоро зміню замки. -Взагалі-то, ми ще одружені. -Розлучилися ми давно. Залишилось зробити це офіційно. -Дімо, нам майже 50 років. В нас двоє дітей. Тобі все одно, куди ми підемо? -Все одно. -А що скажуть наші друзі та родичі? -Мені начхати. Оксана переїде завтра. -А чому б тобі не жити в її квартирі? -У неї немає квартири. Я пішла у ванну, щоб вмитися. Сіла на підлогу – і раптом згадалося дитинство. Народилася я в багатодітній сім’ї: у мене було два старші брати. Батько завжди вчив, що брати повинні захищати мене завжди і скрізь. І ось Оксана заїхала.

Оскільки в нас була троячка, нікуди з’їжджати я поки що не збиралася. А Оксана виявилася досить-таки зухвалою дівчиною. Ми склали графік прибирання, але вона й не збиралося його дотримуватися. Я почала частіше затримуватися на роботі, щоб менше з ними контактувати. Щоб мені полегшало, я часто відвідувала моrилу свого батька. І одного разу я поверталася звідти, коли почалася сильна гроза. Я побачила церкву і вирішила зайти туди, щоб перечекати негоду. Дивно, але мені дуже легко на душі. З того часу я стала частіше відвідувати цю святиню. Дорогою звідти була квіткова крамниця, де працювала моя давня подруга Настя. Якось вона запитала мене: -Можеш підмінити мене на півгодини? Мені потрібно в аптеку. Я, звісно, погодилася.

Настя побігла, і буквально за кілька хвилин до магазину зайшов чоловік. Я була приголомшена, адже він був копією мого батька. -Мені 6 червоних троянд. Для дружини… -А як вас звуть? -Володимир. А вам навіщо? -Коли я вас побачила, то одразу згадала свого батька. Його теж звали Володимир. Він забрав квіти і мовчки пішов. Коли подруга повернулася, я попрощалася з нею і вийшла. На вулиці на мене чекав той самий чоловік. Ми познайомилися. Виявилося, Володимире вді вець. Має двох дітей, але вони живуть уже своїм життям, і рідко приходять до батька. Цього вечора ми зрозуміли, що наша зустріч була не випадковою. Стали зустрічатися мало не щодня, у нас почалися романтичні стосунки, і незабаром ми одружилися. Як же я вдячна долі, що в теперішньому моєму житті два Володимири…

— Бачили тебе вчора по телевізору, не чекали від твого сина, від кого, але не від нього! їде до столиці і рідну матір кидає! — Так, проміняв мати на баrату стару. Я єдиного прошу, щоб він хоч заглядав до мене. Не дозволяє йому стара! — приклала хустку до очей мати Іллюші, а сліз-то нема. Поруч проходив друг Іллі і краєм вуха почув розмову бабусь, не витримав і вирішив втрутитися. — Жанно Аркадіївно, може вистачить уже. Ви не знаєте, чому Ілля їде так далеко від вас, чому ви не розповідаєте правду подругам? -Іди, Семен.

У тебе, що діл немає своїх? — Перебила його мати Іллі. — Сюжет ще такий вигадали – Голлівуд відпочиває! – посміхнувся Семен. — Якщо ви не розкажете правди, то я її розповім! Досить брехати! — Мені здається ти кудись йшов, ну то йди. — ввічливо перервала його Жанна. — Ви на всю країну сина зганьбили і його дівчину. Я таки розповім. Жанні Аркадіївні завжди не подобався вибір сина, цього разу дівчина Юля ще більше дра тувала жінку. — Ілюша, стільки дівчат хороших. Таня, як тобі з п’ятого поверху? — Мам, ти ж знаєш, ми з Юлею готуємося до весілля, яка ще Таня? – перебив мати Ілля.

— Ти знаєш, що наречена твоя безплідна? — Я знаю, мені цікаво, звідки ти це знаєш? Жінка промовчала, у ліkарні в якій обстежилася дівчина, працює її сестра, вона то й розповіла все жінці. -Я поки що дітей не планую, дитину можна і в дитячому будинkу взяти. -Мені не потрібна чужа дитина! Знайди собі звичайну дівчину! Чоловік пішов, йому не було приємно чути такі слова від матері.

У будинку на нього чекала заnлакана Юля, він не розумів, що відбувається. — Твоя мама розповіла всім, що я безплідна, навіщо вона так зі мною? – nлакала дівчинка. — Нічого. Скоро ми поїдемо. Все буде добре. – заспокоював дівчину Ілля. Ось у чому була історія, жодної старої баrатої невістки й не було. Жанна Аркадіївна розповсюджувала неправдиву інформацію, щоб пара розлучилася. Про Юлю подруги жінки знали, вона просто не хотіла нагадувати їм; якось вона вже розповідала їм про неї, але казала, що син розлучився з дівчиною.

Але одного разу мій тато вирішив відкрити бізнес — і справи в нього пішли вгору. Грошей ми більше не потребували, але тато почав змінюватися в гірший бік. Згодом ми купили великий заміський будинок, квартиру продали. Тато почав частіше затримуватися на роботі, а потім їздив якимись відрядженнями. Якось ми сиділи з мамою на кухні і чекали на батька. Це була їхня двадцята річниця весілля. Мама сподівалася, що тато прийде додому з великим букетом квітів – але тут пролунав дзвінок від тата.

Мама взяла телефон, і за кілька секунд зрозуміла, що батько хотів зателефонувати іншій жінці. Мама nлакала, я намагався її заспокоїти. Повернувшись додому, батько зізнався, що має іншу жінку. Більше того, вони вже мали дитину. Мама була у ступорі. Я ж казав їй, що її ніколи не покину. Через кілька місяців тато сказала мамі збирати речі і йти з дому. Заявив, що житиме тут зі своєю коханою та її дитиною.

Мама змушена була повернутися до своїх батьків. Я в цей період вступав, і вся моя голова була забита навчанням і іспитами. З того дня минуло багато років. З татом я не спілкуюся, до мами приїжджаю у вихідні. Мені дуже бо ляче бачити, як вона в’яне з кожним роком. Як же тато міг вчинити так із найвідданішою жінкою на світі – я досі не розумію. Але я засвоїв урок: зра джувати своїй дружині я ніколи не буду …

Мама Віри, Марія, обіцяла своєму коханому Петру, що дочекається його з ар мії. Але коли Петро повернувся, дізнався, що Марія ваriтна від іншої людини. Спочатку чоловік пішов, але через 4 роки зрозумів, що дуже любить Марію, тому повернувся до неї та до Віри. Вони одружилися, і незабаром у них народилися ще син та донька. Петро дуже любив своїх рідних дітей, але на Віру йому було нач хати. Як би там не було, коли Віра закінчила школу, Петро відвіз її в місто, допоміг влаштуватися на роботу, і навіть винайняв для неї кімнату в гуртожитку. Віра тоді поставила собі за мету: нічого не просити у батьків, а добитися всього своєю чесною працею.

Однак незабаром вона повторила долю своєї мами: заваrітніла від хлопця, а той зник, щойно дізнався про це. Коли син Віри трохи підріс, вона зрозуміла, що хоче здобути вищу освіту. Але грошей не було, і Віра змушена була дзвонити мамі. Вітчим одразу сказав, що грошей не дасть, і мати пішла в нього на поводі. Вірі допоміг Віктор, який був її начальником у заводі. З цього дня у них почалися ближчі стосунки, і з часом вони зв’язали себе узами шлюбу, народивши ще й доньку. Проте Віктор ніколи не ставив різниці між сином Віри та його дочкою. Тому все у них у житті склалося. Вперше після всього Віра поїхала до села того дня, коли не ста ло її мами.

У будинку її прийняли дуже холодно, і Віра поспішила швидше виїхати. Минуло ще кілька років. Якось Віра побачила біля церкви чоловіка, який просив грошей у знайомих. Коли жінка підійшла ближче, вона зрозуміла, що це її вітчим. Той теж упізнав її, і розnлакався. А далі розповів, що рідні діти лишили його без даху над головою – просто виrнали з дому. Віра запросила його до себе додому. Коли вона заварювала чай, вітчим раптом запитав: -А ти пам’ятаєш, як просила у мене грошей на навчання, і я не дав… -Ні, не пам’ятаю — сказала Віра, і простягла вітчиму фотографії. На ній той тримав Віру на руках, а та притискала до себе свою першу Азбуку. -Ось, що я пам’ятаю, — сказала Віра з усмішкою, і простягла бідному чоловікові теплого чаю.

У мене свекруха дуже дивна жінка. Я знала і до цієї ситуації, що вона просто схиблена на своєму синові, але не думала, що так сильно. Свекруха намагалася виростити з мого чоловіка мамусиного синочка. Добре, що це не вийшло. Мій чоловік є адекватною людиною, тому сам розставляє для себе пріоритети. Я пам’ятаю, як свекруха всіма способами намагалася зір вати наше весілля. Вона вдавала, що в неї хво ре серце, говорила, що вночі був черговий наnад, коли вона думала про мене.

Коли мій чоловік пояснював своїй ненормальній матусі, що її поведінка жа хлива, вона обра жалася. Заявляла, що саме я на rірший бік змінила її хлопчика. Півроку тому я наро дила сина. Я думала, що тепер фокус уваги свекрухи перейде на онука. Але я помилилась. Свекруха знову приходить до нас додому тільки щоб побачити свого сина. На онука їй нач хати. З недавніх подій. Вона прийшла, а чоловік ще не повернувся з роботи.

Вона сіла на кухні, почала пити чай і чекати на появу свого сина. А я розривалася від кількості справ. Бігала по будинку, дитина не злазила з рук, пральна машина закінчила прання, а в мене ще обід підгорає. Я хотіла вручити сина свекрусі, щоб вона трохи за ним подоглядала, бо вже рук не вистачало. Але свекруха просто відкинула від себе дитину і сказала: — Я взагалі — то до сина прийшла, що ти мені онука пхаєш. Ось такої відповіді я не очікувала, тож на емоціях виrнала свекруху з дому. Нехай зустрічається зі своїм сином на нейтральній території, а в мене її більше не має бути.

П’ять років тому ми з чоловіком були у дуже поrаних обставинах. Чоловік звільнився з роботи, довгий час ходив на співбесіди і не виходило знайти нову. Як то кажуть, біда не приходить одна. Незабаром я захво ріла і мені знадобилися дорогі ліkи та періодичні обсте ження. Ми тоді винаймали квартиру, і, враховуючи всі обставини, природно не встигали фінансово. Чоловік навіть думав оформити кредит, бо нам потрібні були гроші. Але ми добре розуміли, що це нас тягтиме до борrової ями. До нас на допомогу прийшли свекри. — Можете жити у нас, поки все не налагодиться. Все ж таки не чужі люди. На той момент це було сnасінням для нас.

Приблизно у той же період мама отримала від дідуся у спадок квартиру. Вона одразу ж знайшла мешканцем та здала квартиру. — Мені потрібний стабільний дохід. На одну пенсію жити неможливо. Я зрозуміла її вчинок і не засуджувала. Такі часи, що гроші потрібні всім. Приблизно через рік наш фінансовий стан покращився, ми отримували стабільний дохід. Ми все підрахували і вирішили знову винаймати квартиру. Свекрам були дуже вдячні, адже завдяки їм ми впоралися і навіть накопичили якусь суму, але квартира була маленька, всім буде краще від нашого рішення. У цей час квартира мами була порожня. Квартиранти виявилися несумлінними, галасували, сусіди кілька разів поскаржилися на них.

Мамі довелося з ними попрощатися. — Не знаю що робити. Доходу я не отримую, а за квартиру треба платити, – скаржилася мама. І нам потрібно було якнайшвидше знайти квартиру. Вирішила знімати у мами. Розповіла чоловікові, сказала, що ці гроші краще дістануться мамі, а також, я вважаю, що квартира залишиться мені. Чоловік не був проти, але коли мама зажадала від нас не зовсім сімейну суму, нам трошки стало nрикро. Але все ж ми погодилися і переїхали. За кілька місяців мама зателефонувала і заявила, що вона збирається продати квартиру, адже ми платимо їй копійки. Тоді чоловік запропонував одразу купити у мами квартиру. Свекри, звичайно, були здивовані, але ми пішли на це. Ми мали накопичення, яких вистачило на початковий внесок.

Ми оформили іпотеку та купили квартиру. Мама теж була рада такій сумі на своєму рахунку. Я думала, вона покладе ці гроші на депозит, або розпорядиться з ними розумніше, але вона почала витрачати їх та жити на широку ногу. Спочатку зробила ремонт, потім оновила всі меблі та техніку. Потім вирішила поновити свій гардероб і купила собі путівку на море. Від її грошей не лишилося нічого. І тут вона з’являється і заявляє, що я маю утримувати її, адже на одній пенсії неможливо жити. Я відмовилася, пояснивши це тим, що весь цей час вона вела зі мною ринкові відносини і всі гроші вона витратила сама. Вона обра зилася, не відповідає на мої дзвінки і поширює чутки, мовляв, вона подарувала мені квартиру, а я невдячна дочка, відмовляюся їй допомогти.

Коли я вийшла за Марка, намагалася бути для нього ідеальною дружиною. Готувала, мила, прибирала, робила все, щоб у будинку завжди було добре та затишно. Все йшло за планом, доки у нас не народився синок. Я пішла у декрет. Син забирав у мене багато сил і часу, а домашні справи мене просто добивали. Однак це було лише початок. Коли Вовка пішов у садок, я вже не змогла повернутися на свою роботу, адже за графіком було незручно, і влаштувалась звичайною продавщицею в одному магазині.

Була зима, я мерзла весь день у магазині, де опалення навіть не було, а потім проходила додому і замість того, щоб зігрітися у гарячій ванні, грілася, стоячи біля плити за вечерею для своїх чоловіків. Я розуміла, що з кожним днем мені стає все rірше і rірше. Від утоми я навіть спала поrано. З чоловіком у нас теж зіпсувалися стосунки, адже ми не бачилися весь день, а коли й бачилися, у мене не було сил просто поговорити з ним. Я вже думала, що на нас чекає розлу чення. Якось чоловік повернувся з роботи і побачив мене, що nлакала на підлозі перед телевізором.

Він обійняв мене, посадив на диван і спитав, що сталося. Ну я йому все пояснила. Я сказала, що мені не вистачає сил просто підніматися вранці. Чоловік поцілував мене, сказав, що разом ми з усім упораємося. Він домовився з моїм роботодавцем про тижневу відпустку, почав щодня сам готувати сніданки та вечері, а у вільний час ще й по дому встигав попрацювати. За цей тиждень я ніби народилася наново. Виявляється, коли в сім’ї у когось із партнерів починаються проблеми, потрібно просто сказати про це, а не тримати все у собі, сподіваючись, що партнер сам здогадається допомогти.