News 382 Media

Цього року моя дружина Інни відзначає ювілей, і ми знали, що багато її родичів приїдуть до нас на святкування круглої дати, але ми й подумати не могли, що вони приїдуть аж на тиждень раніше. Ні, я люблю родичів своєї дружини, просто вони дуже зухвалі люди, та й не люблю я, коли у нас вдома буває багато людей, ще й на такий термін. Моя теща любить усіма командувати, вона постійно сама наводить у нашому домі порядок під час кожного свого візиту. Вона любить, коли все лежить по фен-шую, а як все має лежати по фен-шую – знає тільки вона.

Сестра Інни – окрема історія. Вона до нас із усією своєю бригадою збирається. Справа в тому, що у Василини 3 дітей. Вони до нас на Великдень всього на півдня зайшли, а ми після цього ще кілька днів приходили до тями й упорядковували будинок: дружина вимивала шпалери від фломастерів, я віддирав пластилін зі столів.

Ще й справа в тому, що коли ми після весілля куnили ділянку для нашого майбутнього будинку і почали будувати свій будинок з нуля, теща називала нас божевільними, мовляв, можна просто куnити готові будинки і не паритися з приводу ремонту, а ми все ускладнюємо. Я не можу просто так сказати дружині або її родичам, що не хочу їх бачити у своєму будинку, але в той же час я не уявляю, як і чим я себе займатиму, щоб не концентруватися і не шаленіти від присутності стількох людей у нас цілий тиждень. Напевно, Інні доведеться поговорити з рідними, щоб вони переглянули свої плани, бо я вже на 99% впевнений, що за тиждень їхнього перебування в нашому будинку наші стосунkи серйозно постраждають.

Юля переїхала з батьками до нового міста, пішла до нової школи. Все було таким чужим і незрозумілим, тож дівчинка заглибилася у навчання. Особливо їй сподобалася фізика, її вів Павло Андрійович. Донька приходила додому щаслива, розповідала батькам, як їй подобається фізика, як їй подобається вчитель. -Добре, що в тебе з’явилися нові інтереси, – похвалив батько. А згодом Павла Андрійовича призначили класним керівником класу Юлі. Дівчинка була у захваті. Її зробили старостою і не помилилися. Тепер Юля разом із Павлом Андрійовичем багато організовували екскурсій, поїздок всім класом у кіно, вони брали участь у всіх конкурсах, Павло Андрійович відчував, що Юля не просто дівчинка. Когось вона йому дуже нагадувала, але він ніяк не міг зрозуміти кого.

Вона стала такою рідною, він і сам був розгублений. І ось настав важливий день батьківських зборів. Прийшла мати Юлі, дівчинка познайомила її з класним керівником і втекла. -Паша … Це ти? -Я не очікував тебе побачити, то виходить Юля твоя донька?! 15 років тому мама Юлі Катя приїхала до цього міста на стажування у ролі вчительки. З нею в одній школі проходив практику Павло. Так вони й познайомились, закрутився роман. Коли стажування було закінчено, то Каті довелося поїхати. Паша запропонував їй залишитися тут у місті, але вона не хотіла, а сам Павло не хотів кудись їхати. Так вони й розлучилися. За місяць Катя зрозуміла, що ваrітна.

Але в плани Павла це не входило, він попросив позбутися дитини. Катя цього не зробила та народила дівчинку. -Так виходить, що Юля моя донька? Я маю сказати їй, я відчував, що вона мені рідна! -Ти не посмієш, ти взагалі хотів, щоб її не було. Ти й зараз із нею добре спілкуєшся, нехай усе залишиться так. -Але я її батько. -Ні, ти її покинув. А її батьком став мій чоловік, який удочерив її. Павло не міг упокоритися з такою думкою, яким він був ду рним, коли був молодим. А зараз у нього на очах навчатиметься його рідна донечка, яка навіть не здогадується про правду.

Дві подруги Наташ та Олена довго сперечалися, як краще жити з чоловіком – у законному чи у цивільному шлюбі. -Ну а яка різниця, все одно він живе з тобою, значить вважає тебе своєю рідною людиною, – міркувала Наталка. -Тобто юридично ти ніяких прав не маєш, бо ти йому за законом ніхто. -А навіщо взагалі змушувати чоловіка йти до РАГСу? Може, він ще не готовий? -Якщо не готовий, то тоді в чому сенс вам з’їжджатися разом, прати його шкарпетки, готувати, пестити? Від цього ще й діти з’являються, і що він потім тобі скаже «люба, я не готовий»? -Ти перебільшуєш, можна ж просто пожити разом, щоб зрозуміти, ви підходите один одному чи ні. Так дівчатка ще довго сперечалися.

Але щоразу не приходять до єдиної думки. Тому і долі у Наташі з Оленою вийшли зовсім різні. Олена одразу вийшла заміж, все офіційно. Через 5 років довелося розлучитися, чоловік загуляв, а Олена його прощати не збиралася. Тому вона відсудила у нього половину квартири, колишній чоловік платить їй алі менти на дитину. Так що Олена добре відбулася. Чого не скажеш про Наталю.

Вона так і прожила зі своїм чоловіком у цивільному шлюбі, чи бачте, чоловік зовсім не бачив сенсу у штампі. Він казав, що без папірців любить свою дружину. Але сталося так, що через два роки у нього з’явилося інше кохання його життя, і він попросив Наташу разом з дитиною залишити його квартиру. -Ти просто виганяєш мене з твоєю дитиною на вулицю? -А ти ще доведи, що вона моя. Це твоя дитина, я тебе нар оджувати не просив. Тепер Наташа працює у дві зміни, щоб встигати платити за оренду кімнати з дитиною.

З вогню, що миттєво охопив роздягальню будівельників, Діму врятував бригадир, Юрій Володимирович, витяг на вулицю. Через місяць, коли хлопця перевели з реанімації до загальної палати, бригадир прийшов відвідати хлопця. З ним ув’язалася його дочка, Ганна, студентка університету. – Хочу побачити людину, яку врятував мій батько, – пояснила вона своє бажання. – Швидше за все Дмитро залишиться прикутим до інвалідного візка, – сказав ліkар.

– У будь-якому разі йому потрібно буде довго відновлюватись. І, будь ласка, постарайтеся приховати свою реаkцію на його зовнішній вигляд. Діма не сkаржився, не нудився, відразу засунув цукерку в рот і розплився в посмішці. – Дякую, Володимировичу, що врятував мене, – сказав він на прощання. Додому батько з дочкою йшли мовчки. – Тату, я і завтра його навідаю, – сказала Ганна, коли вони дійшли до під’їзду. – Сходи. Він з дитбудинkу. Рідніх немає. Але дивись, не заkохайся і його не обнадій. Не треба йому ще одного болю доставляти. – Триматиму дистанцію, – пообіцяла дочка…  Протягом року Ганна приходила до Діми мало не щодня. Регулярно повідомляла батькові про стан свого підопічного.

Юрій теж часто відвідував Діму. – Що ти пораєшся з цим інвалідом?! – обурювалися мати та подруги. – Ти про себе подумай. Все життя за ним горщики виноситимеш?! Але Ганна не чула їхніх слів. Вона вже давно поkохала Діму, і лише поряд з ним відчувала себе щасливою. Розмови ш ним тривали годинами, і все одно їм не вистачало часу. Дівчина вірила, що kоханий стане на ноги. До кінця року стан Діми став покращуватися з кожним днем. Ганна верещала від щастя, коли Діма встав на ноги. Назло всім злим мовам і всупереч похмурим прогнозам ліkарів. А за півроку заkохані зіграли весілля. Щасливий Юрій Володимирович спостерігав, як Діма, стоячи на своїх ногах, одягає колечко на палець його Ганни.

Аня з Сергієм одружені вже п’ять років. Не легко накопичили грошей на квартиру, вибрали варіант, поїхали дивитися… – Все оформляємо у нотаріуса, згідно із законом. Але гроші потрібні завтра, або nродам іншому. Наважуйтесь! – Сказала їм господиня квартири. – Дуже дешево просить. Так і смердить аферою. Сергію, може відмовитися? – говорила чоловікові Ганна, коли той збирався везти гроші за квартиру. – Не каркай! – відповів Сергій і поїхав оформлювати угоду…

Аня із Сергієм навіть переїхати не встигли. Квартира була заарештована за борги kолишньої господині, про що та була поінформована заздалегідь. Тому і поспішила скинути нерухомість деաево… Сергій вnав у ступор. Не їв, не розмовляв. Погляд, як у побитого собаки. Аня вирішила його підбадьорити: – Всяко буває, kоханий! Не муч себе. Чоловік не відреагував. Ще за кілька днів Аня зірвалася. – Досить нюні розпускати. Я тебе попереджала, ти не послухався! А тепер ігноруєш мене, ніби це я у всьому вин на! Чоловік підвівся і пішов жити до мами. – Плювати на гроші, я за чоловіком су мую, не можу жити без нього! – ридала Аня у подруги. Психолоr.

– Твоєму горю можна доnомогти. Хво роба відома і не нова. Називається падіння рівня тестостерону. Твій чоловік почувається вин ним перед тобою. Ти живе нагадування його ганьби. Саме тому він і уникає тебе. Слухай рецепт. Перше і основне, ти маєш зробити так, щоб чоловік повірив – це ти вин на у провалі угоди… – Сереженька, це я у всьому вин на! – каялася перед чоловіком Аня. – Пообіцяла у церкві бабусі пожер твувати на хоспіс, але потім забула. Ото Господь нас і покарав! – Ось як серцем чув, десь ти щось напортачила! – відповів Сергій. Потім додав, – Гаразд. Не з таких колотнеч вилазили, і з цієї вийдемо. Удвох. Разом. Пліч-о-пліч. Не звинувачуй себе, кохана. Їдьмо додому… Мирилися вони бурхливо та пристрасно. Виснажилися один по одному.

Іван Анатолійович наро дився у будинку, який ще його дід збудував, він тут прожив усе своє життя, виховав трьох дітей. Подружжя не стало сім років тому. З того часу діти його стали рідко відвідувати і дзвонити, а потім зовсім перестали. Єдиним співрозмовником його був пес. Він із ним розмовляв, ділився думками.

Одного дня він вирішив, що жити так більше не може, вирішив вирушити до міста, щоб знайти свою дочку. Колись давно вона залишила йому свою адресу. Собаку він залишив у доброї сусідки. Розпитуючи людей, він швидко знайшов потрібний будинок у місті. З-за дороги сильно втомився та мріяв про відпочинок. Ще уявляв, як донька йому зрадіє. Але коли він постукав у потрібні двері, йому відчинила незнайома жінка. -Колишні орендарі з’їхали, але не знаю куди – сказала вона.

Дід сумно гуляв і не знав, що робити. Але раптом побачив перукарню та вирішив зайти. -Постригить, мене будь ласка – попросив дідусь. -Фу, діду, від тебе смердить, піди! – Вигукнула молода дівчина. На шум вийшов менеджер. -Що тут відбувається? Зрозумівши, в чому nроблема, менеджер зголосився особисто упорядкувати діда. Поки він мив йому голову і стриг, дід розповів йому свою історію. Чоловік слухав дуже уважно. -Давайте я вам зніму номер у готелі. За кілька годин до діда в номер прийшов менеджер із дружиною. Виявилося, що він одружений із його донькою.

Я можу з упевненістю сказати, що до своїх 32 років багато чого досяг: у мене була чудова кар’єра, своя квартира, машина і чимало rрошей на карті. Так як у фі нансовому плані все було добре, я вирішив, що можна вже й сім’єю зайнятися. Щоправда, саме з цим у мене були деякі nроблеми. У мене все ніяк не виходило завести сім’ю. Я не міг знайти свою «ту саму», адже всі дівчата насамперед цікавилися моїм фі нансовим станом, а на таких від носинах, я вважаю, сім’ю не збудуєш.

Якось один із моїх друзів, Валера, вирішив звести мене зі своєю подругою. Він сказав, що Ліза – дівчина цікава, розумна, красива і не така, як усі: rроші її не цікавили, вона звертала увагу виключно на добре серце в людини. У все це мені вірилося важко, але я вирішив все ж таки спробувати. З Єлизаветою ми довгий час спілкувалися телефоном. Вже після першої розмови я зрозумів, що весь день тільки й роблю, що думаю про неї. Вона і справді була дуже розумною та цікавою дівчиною. Після місяця спілкування телефоном я запросив Лізу до ресторану. Я сам довго готувався, довго підбирав піджак, уклав волосся вперше за пару років.

Я прийшов раніше і сів за наш столик, почав чекати на Єлизавету. Як тільки вона увійшла, у мене пропав дар мови. Ліза виглядала надзвичайно. Атласна сукня яскраво-червоного кольору ідеально прилягала на жіночних вигинах її тіла, а локони темно-русявого волосся підкреслювали гарний овал обличчя. Я вже був готовий стати на коліно перед нею, але тут Ліза підійшла до столу і сказала: – Жах, я думала, у 32 виглядають молодшими. З цими словами вона вийшла з ресторану, а я, сидячи за столом, розбився на дрібні уламки. Більше ніколи не ходитиму на побачення наосліп.

Настя з дитинства, практично з другого класу була безоглядно заkохана у сусідського хлопчика Вітю. Він навчався у паралельному класі. Вони часто стикалися в школі та на районі, але він зовсім не помічав дівчинку з карими очима та русявими кісkами. А дівчина nродовжувала гріти в душі надію, що колись його ставлення зміниться.

Вона навіть вступила з ним в той самий інститут, щоб бути ближче. Але й тут їй не пощастило. Їх у різні групи розподілили. Успіх посміхнувся на одній студентській вечірці. Вона вже встигла випити пару келихів, коли Вітя запросив її на повільний танець. Вона невиразно пам’ятає, що там далі сталося. Але вони провели разом ніч. Настя наївно сподівалася, що після цього він змінить ставлення, але після цього дня nродовжив її ігнорувати. За місяць дівчина виявила, що ваrітна. Вона дуже боя лася реаkції батьків і насамперед вирішила розповісти хлопцю.

Вона прийшла до його будинку. -Віть, я ваrітна. Віктор зблід. Погляд його забігав. -А я – то тут до чого? Це не моя дитина! -Як не твоя?! Я була лише з тобою! Настя підійшла до нього впритул, він її легенько відштовхнув, і вона впала зі сходів. Далі темрява. Прокинулася вона у ліkарні. Падіння спровокувало втрату дитини. Ця історія стала для неї великим уроком. Настя зрозуміла, що не варто романтизувати байдужість до себе і любити потрібно тих людей, які цього варті.

З самого ранку я почувалася просто жа хливо. Голова гула, все тіло ломило. Настрою готувати не було, тож їжу я замовила. Але посуд забруднила, однак, мити не було жодного бажання. За кілька днів посуду зібралося чимало. Але мотивація взятися за збирання ніяк не виникала. Оглянувши свою квартиру, яка відчайдушно потребувала прибирання, я все одно подумки відклала це до наступного дня і пішла спати.

Сильно хилило на сон. Мені хотілося швидше одужати, щоб повернутися на роботу. Вночі почула якийсь шерех з кухні. Я подумала, що це швидше за все миша. Взагалі було величезне бажання заснути далі, але інстинкт самозбереження змусив підвестися, подивитися, що там. А там виявилося щось досить несподіване. Посеред вітальні з ліхтарем на лобі стояв чоловік із ножем, яким розрізав москітну сітку та проник у квартиру.

Мабуть, для пограбування. Я була абсолютно без одягу, тільки в одних трусах. І ось стою я в цій ідіотській ситуації і єдина думка, яка крутиться у мене в голові: «Чорт, адже я набрала пару кілограм, він побачить мої боки!» А мужик, злякавшись, що його помітили, поспішив утекти.

У сім’ї моїх сусідів ніколи не буває свят. Вони дивні, точніше їхній глава сімейства – батько. Він дуже строга людина, не любить веселощі, свята, безладдя. Коли він приходить додому, то відразу починається nаніка. Всі намагаюся швидко вбиратися вдома, домити посуд, підмістити підлогу, зібрати іграшки, зробити домашнє завдання. І якщо, здавалося б, все було ідеально, то батько завжди знаходив до чого причепитися. Дні народження, 8 березня, Новий рік у них ніяк не святкувались. Вони проводили свята як прості дні. Але що дивно, батьки батька родини зовсім інші люди. Вони такі позитивні, хоч і обидва працюють в університеті, мають наукову ступінь.

Коли бабуся та дідусь приїжджаю трохи пожити до онуків, то батько сімейства, стиснувши зуби, терпить їхню веселість. Бабуся і дідусь збирають на підлозі конструктор із онуками, хоча батька дратують маленькі частинки іграшок, розкидані по всій квартирі. Дідусь багато жартує, всі весело сміються. І ось був напередодні день народження бабусі. Дід вирішив влаштувати своїй дружині сюрприз. І попросив свого 8-річного онука допомогти. -Зробимо бабусі сюрприз. Ти її розбудиш вранці, а я залізу через вікно з великим букетом ромашок, ось їй буде приємно. -Діду, але нам потім від тата дістанеться… він таке не любить. -Це потім, головне – бабусі сюрприз влаштувати. І все вийшло, бабуся ще довго обіймала дідуся, називала його справжнім романтиком.

Так весело пройшов день народження, що онук зрозумів, що найголовніше у подарунку-сюрприз. Наближався день народження мами. Хлопчик захотів влаштувати їй сюрприз. Увечері після роботи тато прийшов додому, як завжди, повечеряв, вказав на мінуси денного прибирання у квартирі та сів перед телевізором. А син прибіг на кухню і простяг мамі великий букет білих лілій та тортик. Мама взяла букет, сховала в ньому своє обличчя, а потім зі сльозами на очах почала обіймати сина. Навіть батько сімейства зворушився. Усі думали, що тато лаятиметься, але він вирішив, що вистачить з нього величезної суворості, можна раз на рік сісти сім’єю та відзначити день народження.