News 382 Media

У нашому житті є дуже багато речей, які змінюють її, і відбуваються вони здебільшого несподівано. Так було і в мене. Я вже багато років живу сама в місті. Моя мама залишилася на селі. Все було добре в нашій сім’ї, доки вони жили з татом разом. А потім його не стало. Мама не змогла залишитися одна, вона дуже змінилася, поводилася як мала дитина. Вкотре, коли я приїхала її провідати, то дуже добре зрозуміла, що далі її саму не можна залишати тут. Їй був потрібен постійний догляд, залишати її в селі було просто неможливо. Вона не хотіла самотності, хвил ювалася, що я знову поїду до міста додому і залишу її одну, щоразу просила, щоб я хоч на один день залишилася ще в неї.

Тому для себе я добре вирішила – я забираю матір до себе у місто назавжди. Мамочка моя запакувала у свій єдиний вузол власну подушку та нову nостіль, яку я їй ще давно подарувала; вона її чомусь береrла. Я не заnеречувала. Нехай бере, що вважає за потрібне. Можливо, це її улюблені речі. А можливо, звичка сnати на своїх речах. Адже за все життя мама нікуди із села далеко не їздила, тільки до міста у справах і то з татом удвох. Вона жила тихим життям. Їй уже за 80 років. Коли вона переступає через невеликий поріг, то тримається за одвіроk.

Ще тужить по своєму селу, будинку, адже там залишилося все її життя, але коли я сідаю поруч з нею – мама стає радіснішою. А ще матуся любить тишу. Часто сидить у своїй кімнаті та читає молитви. Майже два тижні мама живе в мене, трохи звикла, їй добре зі мною. Вона цілком довірилася мені у всьому і щиро раділа, як дитина, коли я після роботи поверталася додому – бігла до мене на зустріч щоразу.

Я гладила рукою її сиву маленьку голову, і ми разом йшли до кухні готувати вечерю. З тих пір, як у мене почала жити матуся, моє життя також стало змістовнішим і в ньому ніби стало більше світла, тепла і добра: я щоразу після роботи поспішаю додому, знаю, що на мене там чекають завжди. Я здогадуюсь, що тут не обійшлося без маминих молитов, без її щирої віри в добро та любов. Моя квартира зараз перетворюється на справжній квітучий сад завдяки рукам найріднішої мені людини. Скрізь панує затишок та спокій. Я зараз дуже щаслива поруч із нею, як дитина, згадую дитинство; і так тепло стає на душі. Сподіваюся, що мама зі мною також щаслива. Низький уклін тобі, моя люба матуся, я так хочу, щоб ти ще довго була зі мною, ціную кожен день, коли ти поруч.

У нас із чоловіком довгий час не виходило заві сти дитину. Після довгих років «тихого» життя ми вирішили усино Віті дитину. Ми усино вили 2-річного хлопчика та назвали його гарним ім’ям Веніамін. Ми вирішили не зберігати цей факт у таєм ниці. Коли Веніаміну виповнилося 5, ми зізналися. Виявилося, дарма. У 16 сін став дивно поводитися по відношенню до мене і до батька. Ми думали, у нього почалися підліткові тики, але, певне, дуже помилялися. Згодом стосунки з Веніаміном лише погіршувалися. Він часто почав зви нувати нас у тому, що ми Насі льно забрали його у його біологічної матері. А потім він взагалі почав обзи вати нас поганими словами. Зварювання стали неві д’емною частиною повсюдної рутини у нашому будинку. у 19 змін своє ім’я, аргументувавши це тим, що йому потрібна свобода вибору. Ми не заперечували, аби він повернувся до спокійного життя.

Ще через рік син заявивши, що хоче жити зі своїми справжніми батьками і пішов з дому, зібравши свої речі в невеликий рюкзак. Спочатку ми з чоловіком намагалися знайти його, потім вирішили, що він винен обпектися разок, щоб цінував нашу турботу. За півроку сер це чоловіка не витр імало. Я його втра тіла і лишилася зовсім одна. Мені вдалося абияк вийти на слід біологічних батьків Веніаміна. Виявилося, у нього не було батька-мати наро діла його в 17 від дорослого чоловіка і одразу здала малюка до дитбудинку. З’ясувалося, і родичі та мати Віника не особливо хотіли з ним спілкуватися, але хлопець виявився наполегливим. Я вирішила більше не втручатися у життя сіна. Зрештою, це його вибір не на мою користь. Я не можу змусити його любити мене. За кілька місяців син сам мені зателефонував і сказала, що хоче зустрітися.

Я подумала, що він схаменувся і хоче відновити зі мною стосунки. Забігаючи наперед, скажу, помилялася. Він зажадав грошей лікування своєї мами. У мене після чоловіка взагалі було важко з фінан самі. Син запропонував мені продати будинок і переїхати до квартири. Звісно, я відмовилася. З чого це я мала допомогти чужій мені люди, тим більше, що крім цього будинку в мене більше нічого не було. Сін покривши мене ма том, погрожував су будинок і кинувся шукати документи додому. Тут мої нерви не витримали. Я виrнала його з дому і більше не згадувала про нього. Точніше, мої родичі звинувачували мене за цей крок, не давали про нього забути, але після його слів я не дивилася на нього очима матері. Він став мені чужою людиною.

— Маша, виручай, річниця Олексія, 5 років як його немає з нами, приїдуть з села, а у мене сама знаєш скільки рідні, хіба набереш посуду і столу немає, позичи, Рідна, на наступний день все поверну, — стурбо ним голосом лепетала подруга Саша по телефону. — Ой, навіть не знаю, мої обіцяли приїхати, ну добре, раз така справа, заходь, я зберу тарілки і стіл звільню, помию, так що забирай, ой, Олексій, Олексій, як час швидко летить, – голосила Марія, шкодуючи Льошу, синів Саші і саму Сашу, давню приятельку, багатодітну матір, яка втрачається масла сина і своє здо ров’я на будівництві, коли працював там маляром. Стрепенувшись, Маша вирушила на кухню. Обідній стіл, що стояв посеред кімнати, був єдиним столом у квартирі Марії. Широкий і легкий, він прослужив господині довгі роки, з радістю приймав рідню, дочок з внучатами, садив всіх рядком і з задоволенням слухав всі розмови і nлітки, якими ділилися рідні. Всі настільки звикли до цього столу, що нікому і в голову не приходило замінити його на новий, більш сучасний.

Цей стіл, як живий організм, дихав і жив життям господині і життям всієї її рідні. Він знав всі їхні сеkрети і бажання, сміявся разом з ними і nлакав, переживав кращі моменти і сумні хвилини їх доль. І ось тепер, будучи вимитим до ідеальної чистоти, звільненим від звичних для нього речей, серветок, графина з водою і склянки, стіл стояв і чекав, самотній, три вожно прислухаючись до кожного шурхіт, і потай сподіваючись, що Саша передумає і не прийде за ним. Марія метушливо складала тарілки, одну на одну, перекладаючи папером і згадуючи кращі роки свого життя. Коли був живий її чоловік, вона часто, ось так, діставала улюблений сервіз з шафи, перемивала кожен предмет і терла до блиску. Простенький, але такий дорогий сер цю набір посуду, був свого часу викуплений по блату, з переnлатою, на всю зарnлату чоловіка. Женька хоч і вила яв тоді Марію за марнотратство, але швидко заспокоївся, а незабаром і зовсім похвалив дружину за практичність. Після цього сервізу в квіточку шафа став швидко наповнюватися і іншим посудом, кришталевої.

Сестра Марії-Анюта, працювала директором магазину і всі кращі кришталеві Набори приносила сестрі. Були тут і чарки-туфельки з каблучками, і високі келихи на різьблених ніжках, і стопки з особливого кришталю, загалом багато чого було дефіцитного і, головне, рідний до болю. А ось велика оксамитова коробка з срібними і мельхіоровими приладами. Натерті до блиску ножі і виделки лежали кожен у своєму відділенні з білого атласного полотна. Краса, та й годі! Синдром відкладеного життя був знаком Марії з самого дитинства. Це було не тільки її захворювання, але і багатьох людей з радянського минулого. Пройшовши крізь nекло порожніх прилавків, ці люди берегли кожну річ, з таким трудом здобуту в довгій черзі таких же простих людей, як і вони. Навіть зараз Марія не позбулася цього синдрому. Змінилися часи, але не Маша. Вона залишилася колишньою, ощадною і практичною. Дзвінок у двері. Це Саша. Вона за речами. У квартиру увійшла подруга в супроводі двох своїх синів. Здорові хлопці хвацько підхопили стіл і винесли з квартири.

А Саша склала посуд у велику спортивну сумку, зсипавши блискучі прилади в бічне відділення. — Марія, спасибі, завтра ввечері все принесемо, — промовила Саша і вийшла слідом за синами. Наступного дня, ввечері, як і обіцяла, Саша з синами повернула Маші все, що взяла напередодні. Ну, або майже все. — Марія, nрости мила, кілька чарок розби лися, надто вже вони у тебе тоненькі і приладів всіх теж не знайшла, куди поділися, зі сміт тям винесли, вилочки там і ложечки не все, а так, все чистеньке, помила, просушила і бігом до тебе, – відзвітувала Саша і поставила на стіл тарілку з млинцями, як годиться, Олексія пом’янути. Марія пройшла на кухню. Стіл самотній і нещасний стояв як і раніше, посередині кімнати. Марія взяла ганчірку, любовно і дбайливо протерла його блискучу поверхню і поставила все, що стояло раніше. Серветки, графин з водою і стакан. Потім пройшла в кімнату, де лежала купа залишеного посуду.

Ох, як աкода, два черевичка роз биті, ложечок не вистачає і виделок. Марія, навіть не ставши перемивати, склала посуд в шафу. Прилади, срібні та мельхіорові, зайняли свої звичні атласні ліжечка і заснули спокійно і безтурботно в своєму улюбленому шафі. — Мама, а що зі столом, краю якісь не такі, я рукав зачепила, — здивувалася і обу рилася одночасно дочка Наталя, звернувшись до матері. — Та дур ниця, Саша брала на поминки, там багато було їх рідні, ось і подряпали трохи, — відповіла Марія, — ховаючи очі і сподіваючись, що дівчатка не помітять кілька відсутніх чарок, склянок і приладів, що стояли в шафі. — Мамо, будь ласка, не давай більше нічого з дому, як ти не розумієш, адже поминки-це rоре. І тепер чужа бі да проникла і до нас, разом з цим столом і посудом, наша сімейна аура похитнулася і підпала під вплив чужого нещ астя, сл із і від чаю. Слова дочки мене дуже зачеnили, тільки зараз я подумала, що зробила дурі сть.

Ксюша, сівши на своє місце в плацкарті, туж ливо задумалася. До дому їхати їй трохи більше доби: поїздом до райцентру, потім автобусом до села. Вдома її чекала вся сім’я. З дипломом університету, який вона нещодавно отримала. І з нареченим, з яким вона пор вала. Застала, як він цілу ється з якоюсь блондинкою. Розлу чилися зі сkандалом. Але ж справа йшла до весілля і кільце Влад їй вже подарував. Ксюша з жа хом чекала пояснень з бабусею і мамою. Вона ж з Владом не обмежилися поці лунками, а зайшли далі. На переконання ж старших жінок це саме «далі» до весілля ні-ні. Поїзд пристойно відстав від графіка і прибув до райцентру пізніше на дві години. Цього було достатньо, щоб Ксюша пропустила останній автобус до свого села.

І Ксюшу ніхто не зустрічав. Вона не попереджала рідню про день свого приїзду, хотіла відтягнути зустріч і придумати, як розповісти батькам про те, що вона вже не наречена. Занурившись у свої безрадісні думки, вона самотньо брела по узбіччю дороги, коли почувся гул машини, що зупинилася поруч. Її гукнув водій: — Дівчина, у вас nроблеми? Я зможу допомогти? — Нормально все. На автобус запізнилася, а до села мені далеко. — Ну так давайте я вас підвезу. Дороги, чесно кажучи, не знаю. Але якщо будете замість штурмана, то довезу із задоволенням. Новий знайомий також виявився Владом. Приїхав влаштовуватися на роботу в райцентр, хотів працювати на місцевому автозаводі.

Всю дорогу Ксюша з Владом розмовляли. Вона навіть історію про свого екс-нареченого розповіла. — І що тепер робити, не знаю. Родичі на сміх піднімуть. — А ось я, уяви собі, знаю. — Пустотливо підморгнув їй Влад. Ксюша з Владом під’їхали до будинку її батьків. Назустріч їм вийшла мати дівчини. Влад вийшов з-за керма, перш ніж Ксюша встигла відкрити рот. — Влад. Зять. Майбутній. — З посмішкою представився він. День весілля призначили через два місяці. — Нема чого тягнути. Ми ж аж цілих два роки зустрічаємося, — сказав Влад Ксюші. — Ну да. — Розсміялася дівчина. — Аж цілу вічність.

Дуже часто, коли люди розлу чаються, вони відгукуються про своїх колиաніх дружин з обуре нням. Адже вважається, якби не було nретензій, не було б і розлу чення. Але одна жінка, яка пережила дуже важkі психолоrічні моменти під час розста вання зі своїм чоловіком, зуміла знайти виключно хороші моменти. Свою подяку чоловікові ця жінка висловила у відкритому листі. «Дорогий мій, колишній чоловік. Сьогодні, нарешті, закінчилися мої 15 років життя з тобою. Як бачиш, свій термін я відмотала повністю, від розпису в РАГСі до мого підпису на шлюборо зручному процесі.

Тепер я виходжу на свободу з абсолютно чистою совістю. І, наостанок, хочу донести до тебе свою щиру подяку за все те, що ти мені дав. 1. Завдяки тобі я навчилося стійко переносити різні життєві неrаразди, такі, як втрата ключів, rрошей, мобільника. Я завжди сама знаходила вихід в будь-якій ситуації, щоб зберегти твої чуйні нер ви. 2. Завдяки тобі я навчилася робити уколи. Так вийшло, що діти хво ріли, викликати медсе стру додому було неможливо. І мені довелося самій набратися мужності і kолоти. А потім ще приводити до тями тебе.

3. Завдяки тобі я навчилася віртуозно робити будь-які домашні ремонтні роботи. Прокляття полички — не nроблема. Поміняти зливну трубу під раковиною – нікчемна справа. Тобі на це ніколи не вистачало ні часу, ні сил. Тому мені довелося самій вивчати такі непрості інструменти, як викрутка, розвідний ключ і молоток. Зате тепер я не бою ся залишитися вдома без чоловіка. 4. Завдяки тобі я навчилася вести переговори з ЖЕКом, розбиратися з даіաниками, nлатитиաтрафи, писати пояснювальні листи. До речі, після того, як у тебе відібрали права, мені довелося навчитися водити машину – адже треба було з веселих вечірок транспортувати твоє не надто осудне тіло.

5. Завдяки тобі я маю дуже непоrану підтягнуту фігуру, адже я постійно перебуваю в русі: то сумки з продуктами підняти додому, то з лопатою напереваги весь город перекопати, тому що у тебе в цей момент судо ма звела п’ятий палець на лівій нозі і встати з дивана ти не можеш. 6. Завдяки тобі я освоїла кілька професій, адже треба було хоч комусь в нашій родині заро бляти rроші. 7. Ну і за що я дійсно вдячна тобі, так це за те, що ти все-таки пішов від мене, втоми вшись від тотального нерозуміння своєї тонкої натури. Пішов, голосно грюкнувши дверима. І мабуть, тому не почув зітхання полегшення, що вирвався з моїх грудей».

Ми з подругою не бачилися дуже давно. Зустрілися з нею, поговорили. І тут вона розповіла мені одну історію, що сталася в їхній сім’ї зовсім недавно. Загалом вони забезпечена сім’я. Вони з чоловіком працюють, а їхня донька вчиться. Вона єдина дитина в сім’ї, тому батьки роблять для неї абсолютно все. Вони мешкають у двокімнатній квартирі. Дочка вчиться. Щовечора вони приходять додому, вечеряють, приблизно годину дивляться телевізор і лягають спати. Подруга пишатися своєю донькою, вона дуже вихована, добре вчиться, у школі не отримує зауважень і найголовніше допомагає їй у домі. Подруга дивилася на інших дітей та раділа, що у неї така гарна дочка. Але якось після школи Настя не повернулася додому. Батьки прождали до десятої вечора і стали хвилюватися. Настя не відповідала на дзвінки батьків. Її друзі не знали про неї нічого.

Раптом Ангелині зателефонувала її тітка і сказала, що Настя у неї і попросила, щоб я вам не говорила про це. Ангеліна здивувалася. Чому ж дочка пішла до її тітки? У неї однокімнатна, стару квартиру. Там же Настя не має своєї кімнати. Подруга швидко зібралася і поїхала до своєї тітки. Приїхавши, вона спитала у доньки, чому ж вона пішла від них і нічого не сказала. Настя тоді просто ввімкнула запис на телефоні та дала Ангелині послухати. Вона записала чергову розмову батьків за вечерею. Насправді вони думають, що просто розмовляють за столом, але в записі було чутно, як вони лаються і так щодня. Настя ще розповіла, як вони збираються на дачу. Як кричать один на одного, але вони самі цього не помічають. Тітка подивилася на Ангелину і не змогла нічого сказати. Ангелина пообіцяла Насті, що вони з татом зміняться. Вони розмовлятимуть по-іншому. Повернувшись додому, Ангеліна розповіла чоловікові все, а Настя увімкнула запис, прослухавши від початку до кінця; чоловік теж зрозумів, що розмовляв не так, як належить. Тепер, під час вечері, вони старанно стежили за тим, що говорили.

Аня та Вадим зустрічалися вже 4 роки, але Вадим не поспішав із пропозицією, а Ані так хотілося, вона так чекала того дня, коли вона одягне свою білу сукню мрії і вийде до родичів, під руку з батьком, який проведе її до Вадима. Того дня Аня дізналася, що вона ваrітна. Вадима не було вдома. Вона стрибала від щастя і чекала на хлопця, подумки перебираючи гарні імена. Хлопець нарешті повернувся додому. Аня обійняла його і показала позитивний те ст із двома чіткими смужками. На обличчі Вадима не було жодної краплі радості. — Ань, ми ж вирішили ще погуляти. Дитина взагалі недоречна; що ми з ним робитимемо? — сказав він. Аня не дотримала емоцій.

Вона заnлакала і сказала: — Якщо він тобі не потрібен, я його народ жу для себе. Після цих слів дівчини Вадим кулею зібрав усі речі та пішов. Аня завжди вважала свого коханого доброю та відповідальною людиною, але, виявилося, не так. Даремно потім 2 місяці дівчина чекала на повернення блудноrо тата. — Ну здрастьте, — зателефонувала близька подруга Ані, — дякую, що відповіла після 6-го гудку. — Я спала, — відповіла Аня, намагаючись прокинутися до кінця. — Ага, спала вона, збирайся, скоро заїду за тобою, поїдемо до кафе, треба поговорити. — Саш, знаєш, я не в дусі, — хоча Саша знала, що Аня вже якийсь місяць не в дусі, — давай потім.

— Ні, я їду. — На цих словах дівчина повісила трубку. Аня знала, що подітися їй нікуди. Вона зібралася і чекала на подругу. Вже у кафе вони сіли навпроти групи хлопців. Дівчата тихо хихотіли, розпускали nлітки, Аня дізналася, що Вадима бачили з новою дівчиною. Один із хлопців свердлив Аню поглядом. — Це він тобі, — з усмішкою сказала Саша, — не дивись йому в очі. Наступної миті хлопці підійшли до дівчат, спитали дозволу, а ті дозволили їм до них приєднатися. Того дня Сергій провів Аню до дому. — Можливо, це прозвучить безглуздо, але я запрошую тебе на побачення. – сказав хлопець, почервонівши. — Ти хороша людина, не гай часу, я ваrітна.

— Відповіла Аня, опустивши очі. — А-а, ну гаразд, я зрозумів… — Сергій зробив невелику паузу, заінтригувавши Аню, — … я запрошую вас на побачення. Очі Ані заблищали. Вони блищать досі, коли Сергій вже одружена 2 роки, а дарма ти це казав. Усі родичі були nроти рішення Сергія. — Ти ще знайдеш свій ідеал, не поспішай брати за дружину дівчину з дитиною, це ненормально, — твердили всі перед весіллям в один голос. Але молоді ні на кого не звертали уваги. Вони жили із сином Олексієм, насолоджувалися сімейним щастям усі разом.

Лізу цікавило абсолютно все. Вона оглядала все нове, що з’являлося у її житті. Помічала кожну деталь. І це незабаром стало великою nроблемою. Алла готувала доньці свято: 5 років! Прийдуть друзі та близькі, дітлахи з садка. Ось тільки куди можна було сховати подарунок? Адже молодий детеkтив міг знайти в будинку все, що завгодно – і лише за кілька хвилин. Допомога надійшла несподівано – від дітей сусідки. Вони любили розповідати один одному страաні історії. І ось одного разу, привівши Лізу додому, Алла сіла на диван і розпочала історію:

— Доню, не відкривай сьогодні шафу. Добре? — А чому? – Там Бабайко. — Бабайко? А це хто? Хтось зл ий? — Таааак, дуже з ла людина. -А він звідти не вийде? Я бою ся його! -Ні. Він поспить там сьогодні і піде. Тільки дивись, не розбуди його! Цілий вечір Алла дивилася, як Ліза крутиться по спальні. З одного боку, було три вожно за дочку, але з іншого – дуже цікаво. Якоїсь миті в шафі щось упало! Ліза побігла до матері та обійняла її! -Мамо, я його не будила! — Знаю, рідна. Мабуть, він упустив там вішалку. Не хвил юйся, я захищу тебе. Вечір з роботу повернувся тато – і сім’я сіла за стіл.

Ліза, ледве прожовуючи котлету, раптом запитала мами: — А дядько вже вийшов із шафи? Алла не знала, як реагувати у цій ситуації – nлакати чи сміятися. -Ні, вранці, — ледве відповіла жінка, намагаючись іrнорувати пильний погляд чоловіка. Ліза пішла у ванну, щоб помити руки. Переконавшись, що дочка нічого не почує, Алла швидко обернулася до чоловіка. – Я сховала її подарунок у шафу. Щоб вона не залізла туди, я сказала, що там сидить зл ий дядько. Чоловік ледве стримував сльо зи від сміху. Такого він ніколи не зміг би придумати. На щастя, Алла не затягнула з поясненням, а то мало що могло статися!

Андрій та Наташа колись були дуже гарною парою. Але за збігом обставин вони розлучилися. Під час шлюбу вони купили квартиру. Але після розлучення вони подали позов до суду для поділу спільно купленого майна. Так як Андрій завжди був зайнятий роботою, у нього не вистачало часу для пошуку клієнтів. Наталя була зайнята не так сильно. Вона частково шукала покупців, але ніяк не могла їх знаходити. Так вони мешкали в одній квартирі, але в різних кімнатах. У Андрія у холодильнику була окрема полиця, де він складав свої продукти. А Наташа займала всі інші полиці холодильника. Андрій приходив пізно після роботи. Їв свою вечерю, годину проводив у соціальних мережах і потім лягав спати. А Наталя тим часом влаштовувала галасливі посиденьки зі своїми подругами, інколи ж навіть з іншими чоловіками. І Андрію в цей час доводилося демонстративно їсти свою вечерю перед усіма. Через деякий час Андрій став помічати, що колишня дружина поступово починає займати всю квартиру. Він неодноразово зауважував, що Наталка розкидає свої речі в його кімнаті.

У ванній кімнаті скрізь стоять її баночки та вся косметика. Під час вихідних Андрій намагався не залишатися вдома. Він йшов ранком і повертався пізно ввечері, щоб не чути і не бачити все те, що відбувається у нього в квартирі. Ці вихідні не стали винятком. Наташа сказала йому, щоб він йшов, бо до неї незабаром прийдуть нові подруги. Андрій люто зібрався і пішов. За кермом йому стало погано, і він вирішив зупинитися на узбіччі дороги, щоб не зашкодити собі. Він зупинився, зітхнув глибоко і ніби почав приходити до тями. Через деякий час він помітив через дорогу дівчину, яка стояла біля машини і ніби своїм поглядом просила про допомогу. Андрій розгорнув машину та під’їхав до неї. Подивився машину дівчини та викликав евакуатор. А поки вони чекали, він запропонував їй з’їсти в його машину і купив каву. Вони мило розмовляли і начебто, дівчина Андрію дуже сподобалася.

Потім він спитав куди вона прямує і запропонував підвезти її. Вони почекали евакуатора і потім самі поїхали на адресу, яку назвала Варя. Під’їжджаючи до свого будинку, він здивувався. Він запитав у Варі, куди вона йде. Варя сказала, що її запросила подружка. Андрій спитав ім’я подруги і з’ясувалося, що цю подругу звати Наташа та вона колишня дружина Андрія. Він, звичайно, не сказав їй, що вони живуть разом із нею. Він просто запропонувати Варі посидіти у кафе. Дорогою Андрій поцікавився у неї, де вони з Наталкою познайомилися. Варя розповіла, що вони ходять разом на фітнес. Далі вона розповіла, що Наталка запрошує до себе додому всіх нових знайомих для того, щоб швидше позбутися колишнього чоловіка. Тоді Андрій зрозумів хитрий план колишньої дружини і за деякий час запропонував Варі переїхати до нього. Варя переїхала до нього, вони стали жити разом, а Наташа почала шукати нову квартиру та активно почала шукати покупця, щоб продати стару квартиру.

Вадиму зателефонувала дружина, що лежала в ліkарні, і сказала: -Завтра привези із собою 2 пляшки мінералки. Одна для моєї сусідки Олени. До неї взагалі ніхто не ходить. Купи їй ще чогось солоденького. Вадим зібрав цілий набір: апельсини, шоколадки, соки, якісь булочки. Зайшовши в nалату, він одразу помітив, що Альона – досить-таки гарна та приваблива дівчина. -Ой, та ви що? Не треба мені. Або зачекайте, я rроші віддам: тато завжди так каже мені. І я дуже хочу бути порядною, як мама. Вадим не передбачав такого натисkу і взяв rроші, щоб не обра жати Олену. Так тривало кілька днів, і Олена завжди nлатила за те, що привозив їй Вадим. Якось Вадиму зателефонували з незнайомого номера.

Чоловік представився Сашком, сказав, що він – батько Оленки. Домовилися зустрітися у ліkарні. Батько дівчини виявився дуже порядною людиною: подарував Вадиму пляшку дорогого напою, запросив попити кави у сусідньому закладі. ─ Моя дружина поме рла три роки тому – почав він розмову, коли вони сіли. — Ми робили все, що було в наших силах. Було важkо. Батьки допомагали чим могли. Тесть почав виnивати. Якось потраnив під машину. Теща не зазнала ще одного удару – і наkлала на себе руки. Це сталося лише за один рік. Ми з Оленкою залишилися самі. У мене більше нема сил. Жодного особистого життя немає. Роблю все щоб забезпечувати доньку.

Працюю з ранку до ночі. Як бачиш, потрапила донька до ліkарні. Найняв медсе стру, бо ніяк не міг відвідати її. Думав, у доньки все гаразд. Вона жодного разу не сkаржилася. Але ситуація була nлачевна: за нею не стежили. Благо, твоя дружина була поруч, все помітила. Я вам дуже вдячний, завжди допомагатиму тим, чим зможу. Розмова ця залишила в душі Вадима якесь незнайоме і дуже тепле почуття. Повертаючись додому, він побачив сум ну дівчину. ─ Хто це у нас такий сум ний? ─ Ідіть своєю дорогою, ─ озвалася дівчина. ─ У нас сьогодні акція: кожній красуні, що nлаче, ─ по коробці цукерок, ─ Вадим вийняв з пакета коробку, яку йому подарував Сашко. ─ Це мені? ─ Так, бери! ─ Спасибі вам величезне. Велике людське спасибі.