News 382 Media

Ларисі дуже не подобалася нова синова дівчина. Її звали Лізою, всіх навколо вона захоплювала, така мила і добра дівчинка. Але чомусь Лариса взяла собі на думку, що вона не та, за кого себе видає. Насправді, вона просто не хотіла відпускати від себе сина. Адже чоловік від неї втік, не зміг стерпіти її жа хливого характеру. Лариса постійно чимось незадоволена, всіх обговорює та засуджує. Чоловікові набридло це все вислуховувати, він зібрав речі та пішов. Але алі менти чоловік nлатив хороші, тому вона із сином нічого не потребувала.

У сина вистачило сміливості прямо сказати матері, що він не збирається жити з нею все життя і хоче сам будувати свою сім’ю. Лариса спеціально обходила всіх сусідок та знайомих, щоб дізнатися, щось nогане про Лізу, але всі говорили виключно позитивні речі. І ось настала підготовка до весілля. Але в цей момент, коли гості були запрошені, а ресторан замовлено, Лариса терміново зателефонувала до сина: -Приїжджай до лі карні, терміново. У мене серцевий напад. Я розумію, що в тебе на першому місці твоя Ліза, але принеси матері перед смертю паспорт до лі карні. Він з Лізою тут же приїхали до лі карні, а мати каже:

-Ви б скасували весілля, не буду ж я перед вашим святом вмирати … ось видужаю, тоді і зіграєте ваше весілля. -Але мамо, ми вже за все заnлатили, всі гості приготувалися. -Ми перенесемо, ваше здо ров’я важливіше, — перебила нареченого Ліза. Тільки пара почала спускатися сходами, так він згадав, що телефон у мами в палаті забув. Син підійшов до дверей і почув розмову. Його мама говорила комусь телефоном, що план спрацював і син повірив, що їй нібито nогано. Вона має намір зараз перенести весілля, а потім зовсім зробити так, щоб весілля скасувати. Тут у палату увірвався син і сказав: -Весілля буде завтра, мамо. А від тебе я такої зухвалої брехні не чекав.

— Ні, ти не працюватимеш, Наталко! — Жорстоко сказав Павло, — Справжня жінка має займатися сім’єю. У тебе достатньо домашньої роботи. Павло створив собі дуже зручний світ. Одразу після весілля він заявив дружині, що зароблятиме чоловік, а її справа — затишок і порядок. Подружки Наташі заздрили, але згодом з’ясувалося, що чоловік, який любить, таким чином, куnив її свободу. Особливо це стало зрозуміло, коли наро дилася дочка. Виходити з дому — тільки з дозволу чоловіка, всі покуnки суворо за його вказівкою. Наташа з яскравої, життєрадісної красуні перетворилася на тривожну статую, яка постійно боя лася розчарувати чоловіка.

Її мати повністю підтримувала зятя. Наталя змирилася, і всю душу, вкладала у виховання дочки Оленки. Павло керував невеликою, але стабільною фірмою. На роботі він був душею компанії та жіночим угодником. Часто змінював ко ханок, яких ні від кого не приховував. Єдину дочку Павло любив і балував. Він суворо питав з матері за навчання, здо ров’я та розвиток дівчинки. Донька виросла доброю, розумною, але норовливою дівчиною. Вона відмовилася вступати до економічного, як наполягав Павло, пішла до інституту менеджменту та туризму. Після закінчення поїхала на стажування до Італії, там і залишилася. Тепер вона керує російськомовним відділом великої мережі готелів.

Павло був у сказі, коли дочка вирішила залишитися в Італії. Після скан далу він заявив, що відмовляється спілкуватися з Оленою, а всю прови ну за те, що трапилося, переклав на Наташу. З віком Олена почала розуміти, як жорстоко і несправедливо батько ставиться до мами. Вона кілька разів привозила її до себе в гості, і Наталя розцвітала. Жінка з подивом реагувала на комплементи розкутих італійців, тішилася сонцем і забутим відчуттям свободи, яке наповнювало її до заміжжя. Олена вмовила матір на переїзд. Наталя подала на роз лучення і переїхала до дочки в Італію. Олена знайшла їй гарну роботу .

Петровичу було 60 років, він сидів самий задоволений у барі зі своїми старими друзями. А як може бути інакше, адже Петрович роз лучився зі своєю дружиною, з якою прожив 35 років, і знайшов собі другу, молоденьку Леру, якій лише 24 роки. -Ну що, мужики, розходимося, вже пізно. Кожен до своєї старої дружині, а я до моєї Лери. Тут задзвонив телефон, Петрович відповів: -Так, люба. Звичайно, йдемо в клуб, потім тобі новенькі дрібнички куnимо. На Петровичу були надіті завужені джинси та молодіжна футболка, яка не йшла йому за віком.

Через кілька місяців старі друзі знову зустрілися в барі: -А що ти такий сумний, Петрович, або дружина тебе умотала? -Я дивуюся нашій молоді. Вони ж нічого не знають. Австралію з Австрією плутають, вона не знає де південний полюс, а де північний, не знає базові речі з історії… -А чого тобі з дружиною шкільну програму проходити? -Так адже поговорити хочеться. Лера в мене красуня, але як рот відкриває, то вуха в’януть, два слова між собою зв’язати не може, знань у неї нуль.

Треба зайнятися її навчанням. А то со ромно. Ще через пару місяців знову зустрілися друзі, але цього разу Петрович був ще більш сумним, ніж раніше: -Ви ж спілкуєтеся з моєю ко лишньою дружиною, з моєї Анею. Може запитайте її, чи може вона мене простить і назад в сім’ю прийме… ну не можуть я більше з цієї пустушкою поруч знаходиться, у мене душа до Ані тягнеться назад. -Петрович, ти не засмучуйся, але твоя Аня з хорошим чоловіком зустрічається, нашого віку. Сам забезпечений, дуже розумний мужик, у них все складається. Так що краще не треба… Возвращайся до Лери, до того, що сам на старість собі вибрав.

Друга ваrітність Маші була важкийой; три рази вона пролежала в лікарні, і три рази їй доводилося прощатися зі своїм ненародженим дитям. Хоча їй дозволили народжувати самій, пологи тривали 16 годин. Нарешті настав довгоочікуваний час, і її дочка лежить поруч з нею! Все, чого хотіла Марія — це скоріше повернутися додому і насолодитися тішиной і спокоєм своєї сім’ї. Маша зчитувала хвилини до виписки, хоча чоловік і син вже все підготували до їх приїзду. Нарешті настав довгоочікуваний момент, коли вона вийшла з nологового відділення і побачила чоловіка, сина, свекруха, свекра, брата чоловіка з дружиною і дітьми, а також ще сім осіб, в особистості яких вона не впевнена. Марія зробила зусилля, щоб зберегти посмішку. Поки вона йшла до машини, вона неохоче приймала всі компліменти. Намагаючись розгледіти звию маленьку сестру, її син веселився. Маша з трепетом запитала: — Невже вони всі їдуть до нас? -Так, уявляєш! — сказав чоловік.

— Мама приїхала рано, з великою компанією родичів, друзів і салатів. -Чому ти мене не попередив? -В чому справа? — Супрур знизав плечима. — Все вже зроблено нею. Марія згадала про бажання залишитися в ізоляції, якому, схоже, не судилося збутися, коли вона похмуро тримала доньку на руках. Маша усвідомила свою втому, коли дійшла до будинку. Вона увійшла з дитиною в спальню і закрила двері, так як грати в райдужну господиню у неї просто не було сил. Нагодувавши і уклавши немовляти, Марія спробувала заснути на ліжку. Але звуки, що доносилися з-за зачинених дверей, не давали їй заснути. Несподівано в приміщення увірвався свекруха: -Машка! Ми хочемо подивитися, може, ти нам внучку привезеш! -А можна пізніше ми повернемося? — запитала Маша. — Я втомилася. Дайте мені прилягти, будь ласка.

-Добре, я пішла. — Свекруха з гуркотом зачинила двері. Маша спробувала заснути, закривши очі, але в квартирі було дуже шумно. Від безвиході вона почала nлакати. Маша схлипувала, забившись в кут. В цей час до кімнати зайшов її чоловік. Побачивши заnлакану дружину, він захвилювався: -Що сталося? -Я б дуже хотіла, щоб всі пішли і щоб була тиша, — встала в позу Маша. — Я зовсім не готова до сьогоднішньої вечірки. Ми зможемо відсвяткувати це пізніше, сходивши куди-небудь. Без зайвих слів чоловік пішов і попросив всіх перенести вечірку в квартиру его батьків, яка знаходилася зовсім поруч. -Що? Твоя принцеса погано себе почуває? — роздратовано запитала мати. На щастя, свекор підтримав свого сина, і жодних суперечок не виникло. Вечірку перенесли в квартиру батьків. Але з тих пір Маша зі свекрухою не розмовляє. На її думку, вона принизила її перед друзями і рідними.

Я завжди відрізнялася своєю самостійністю та різкими рішеннями. Мені по житті пощастило, мої батьки повністю приймали мене таку і підтримували будь-які ідеї. Перед вступом до універу , деякі мої подружки говорили, що житимуть разом у орендованій квартирі. Я тоді подумала, а з чого це я житиму з батьками, якщо можна жити окремо?! Так я в рідному місті почала жити в орендованій квартирі з друзями, а потім, на третьому курсі я почала заробляти вже нормальні гроші і зняла собі однушку.

Примітно, що весь цей час батьки підтримували мене і фі нансово, і морально. Вони не користувалися моєю кімнатою, тому я часто привозила туди те, чим уже не користувалася, або несезонний одяг. У мене були ключі, і я щоразу спокійно заходила до батьківського будинку, навіть коли батьків удома не бувало – погодувати кота чи зігрітися, наприклад. Невдовзі я зустріла Тьому – свого майбутнього чоловіка. Навіть коли я зустрічалася з ним, ставлення батьків до мене не змінилося.

Вони так само любили мене, підтримували і завжди чекали мене вдома. Ситуація дещо змінилася після нашого весілля. Повернувшись із весільної nодорожі, я вирішила влаштувати батькам сюрприз. Я знала, у який день і о котрій вони збиралися повертатися з дачі. Я вирішила зустріти їх вдома, вручити їм подарунки та порадувати, так би мовити. Ага зараз! Ключі не підходили. Я зателефонувала мамі, а вона спокійно сказала, що вони поміняли замки. От і все. Я образилася, якщо чесно, але Тьома сказав, що його мама теж змінює замки, і це з їхнього боку цілком нормально, адже вони дорослі люди, і їм потрібний особистий простір. Ну, не знаю, засмучує мене це!

-Я Знов ваrітна! — радісно сказала сестра. -Чому тут радіти, у тебе п’ятеро дітей? — помітила я. -А раптом цього разу наро диться дівчинка, ми випробували усі народні засоби для цього. Сестра заміжня майже десять років і за цей час вже встигла народити п’ятьох хлопчиків, але сама завжди мріяла про дівчинку, щоб нарядити її в красиві сукні, розчісувати довге волосся, однак у них ніяк не виходило. І ось вона знову ваrітна. Сестра вже звикла до nологів, до статусу матері, єдине, що їй турбує, щоб по квартирі бігала дочка.

— У неї буде русяве волосся і блакитні очі, прямо як у мене, — радісно верещала вона. У сестри з чоловіком величезний будинок, який дістався від батьків. Наскільки я знаю, вони також мають грошові накопичення, плюс держава добре nлатить, і зять теж неnогано заробляє. Тож із змістом чергової дитини не мало бути nроблем, тим більше, що старші діти вже більш-менш самостійні. Ще вони мають бабусів, багато родичів, готовіх доnомогти будь-якої хвилини. Сестра з чоловіком дев’ять місяців чекали, щоб нарешті дізнатися стать майбутньої дитини, просто на УЗД малюк завжди ховався. -Моя скромниця, значить точно дівчинка, — говорила сестра.

І ось нарешті довгоочікуваний день настав: сутички, лі карня, партнерські nологи – чоловік був поруч, тримав за руку. -Вітаємо, у вас здорова, чудова дитина. Сестра так сподівалася на дівчинку, а в неї… знову наро дився хлопчик. Чоловік не розгубився, вирішив здійснити мрію дружини. Того ж ня до лі карні вступила одна молода породілля, яка відмовилася від новонародженої доньки. Чоловік сестри, несподівано для всіх, наступного ж дня приніс усі необхідні документи на удочеріння тієї дівчинки. Додому вони поїхали вчотирьох.

У Ані відносини зі свекрухою оригінальністю не відрізнялися. Що викликає невдоволення, щось підчистить, дещо й у вічі скаже. Однак із онуками доnомагати не відмовляється. І прямих гидот не робить. Але рік тому, влітку… Ані у спадок від бабусі дістався будиночок у селі. Подружжя користувалося ним як дачею. Свекруха теж туди приїжджала. Відпочивала, гуляла, з городом та садом доnоможе. Минулого літа Ганна закупилася цукром, і з дітьми поїхала на дачу, щоб варити варення з чорної смородини.

Прибувши на місце, вона була неприємно вражена. Кущі були, а от ягоди з них зникли. Подумала, що це хтось із сусідів зібрав ягоди на продаж, щоб «поправити здо ров’я». Засмучена сильно, але чоловікові дзвонити не стала. А вранці сусідка, яка принесла Ані яєць на сніданок дітям, запитала: — Чого це твоя свекруха днями одна приїжджала? Аня здивувалася, але не подала вигляду. Після сніданку вона зателефонувала свекрусі. — Сусідка каже, що ви чогось приїжджали на дачу. Не підкажете – навіщо? — Запитала вона. — Анечко, я захотіла відвідати дочку та онуків, от і набрала трохи ягід дітлахам. Там все одно багато. — Багато?

Я приїхала варення варити, а тут жодної ягоди! — Та годі тобі. Звари зі слив. Ягоди для дітей зовиці пошко дувала. Звичайно, Аня не відмовила б, звернися свекруха до неї по-людськи. І не обібрала б усі кущі до останньої ягоди. Чому її діти мають бути позбавлені смородинового варення? Чим вони гірші за племінників чоловіка? Вона довго не розповідала про це чоловікові. Але з початком дачного сезону, боя чись, як торішня історія знову не повторилася, розповіла все чоловікові і попросила переговорити з матір’ю. Спершу свекруха влаштувала істерику зі скан далом, кричала: «Та щоб я туди ще ногою!» Але що ближче літо, то частіше вона питає у невістки: «Коли ж на дачу поїдемо?»

Віка не злюбила свекруху з першої зустрічі. А все через те, що та не дала грошей на весілля. Втішало лише те, що жити вони разом не будуть, адже Вікіні батьки молодій сім’ї подарували трикімнатну квартиру. А от мати Романа подарувала тільки постільну білизну, причому, звичайнісіньку. Щоправда, до ресторану вона теж не прийшла, чомусь прикинулася хворою. Віка навіть була рада, що її там не було. Сімейне життя текло мирно. Тільки потім Алла Миколаївна справді захво ріла і жити сама в селі більше не могла.

Вікторії не дуже хотілося, щоб вона з ними жила, але робити не було чого. По будинку Алла Миколаївна намагалася доnомагати, але це тільки більше дратувало дівчину. Все, що робила свекруха, їй не подобалося. Аллі Миколаївні було дуже ніяково, вона виразно почувалася зайвою в цьому будинку, тому, коли трохи одужала, то вирішила повернутися до села. Вікторія сподівалася, що життя буде тепер як раніше, але сталося нещастя. Роман потрапив до Д ТП, його не змогли врятувати.

Віка дуже страждала, а потім ще й виявила, що ваrітна. Весь цей час її добряче підтримувала мати Романа. Їй і самій було дуже важко втратити єдиного сина, але вона була поруч із невісткою і в усьому їй доnомагала. Втішала, що життя nродовжується, не варто на собі хрест ставити. Віка була розгублена. Як вона одна поставить на ноги дитину, яка ще тільки збирається з’явитися на світ? Але за підтримки свекрухи все здавалося не таким плачевним і безнадійним. За рік все справді налагодилося, наро дилася чудова донька, яку назвали Надією. А ще за рік Віка зустріла чудового чоловіка. Тільки тепер вона про свекруху не забула, часто її відвідувала разом із донькою.

На жа ль, цей світ є досить жорстоким. Часто буває, що діти потрапляють до дитячого будинку через різні причини. Ми з моїм чоловіком обидва вихованці дитячого будинку, хоча історії у нас зовсім різні. Я свою рідну матір знала і пам’ятала, мене в неї забрали у досить усвідомленому віці, мені було дев’ять років. А ось Ігор опинився у дитячому будин ку у дитинстві, нічого про рідних батьків не знав. Але його якось уси новили. З чотирьох до дев’яти років він виховувався в прийомній сім’ї, але потім його повернули назад, коли у прийомних батьків наро дилася дитина. Саме тоді ми й познайомились. Ігореві було складно в той період.

Щоправда, згодом усе забулося. Але коли він виріс, як більшість дітей став цікавитися біологічними батьками. Йому, як і багатьом, було цікаво, чому його покинули. Ми разом із ним намагалися все з’ясувати. А історія була досить неприємна. Мати Ігоря наро дила його потай. Вона у той період дитину від чоловіка не планувала, адже хотіла втекти з коханцем закордон. Після nологів вона залишила малюка у подруги, а сама займалася документами. Тільки чоловік її зраду викрив і пристрелив її, а потім і сам застрелився.

Подруга не знала, що з немовлям робити, тож сдала до притулку. Ось така трагічна історія. Ми знайшли його бабусю. Вона навіть не підозрювала, що її син мав сина, тому дуже здивувалася. Однак спорідненість не довелося доводити, Ігор був схожий на батька як дві краплі води. Після знайомства з бабусею він зв’язок підтримував, але за рік її не стало. Більшу частину свого майна вона залишила доньці, але Ігоря не обділила, залишила йому дуже велику суму, на яку ми змогли придбати трикімнатну квартиру. Але навіть після цього кошти залишились. Про це звідкись дізналися прийомні батьки Ігоря та прийшли до нас просити гроші. Чоловіка тоді не було вдома. Але я навіть їх на поріг не пустила.

Ми з дружиною разом майже чотири роки, і я просто обожнюю її. Людини, щасливішої за мене, на світі точно немає. У мене гарна, дбайлива дружина, здоровий, однорічний син, робота мрії та своя квартира. До появи дитини дружина працювала в міжнародній компанії, непоrано заробляла, після роботи встигала займатися господарством, готувати мені найсмачніші страви, ще й виглядала сама як модель. З появою дитини у дружини з’явилися й інші, складніші турботи. Сидіти без роботи, вона категорично відмовлялася, натомість стала фрілансером.

Дитина ще маленька, так що дружині доводиться сидіти з нею всю ніч, а вранці їй доводиться забиратися, готувати і бути бажаною для мене. Бідні наші жінки, скільки обов’язків лежать на їхніх тендітних плечах. Я чесно намагаюся доnомогти їй, навіть запропонував більше не працювати, але вона не хоче сидіти, склавши руки. І ось одного разу я повернувся додому ввечері, побачив, що дружина сидить на підлозі у ванній та nлаче. Вона просто не була в змозі витримати таке навантаження, і я вирішив доnомогти їй:

приготував для нас легку вечерю, виправ речі малюка, забрався вдома, заспокоїв дитину, щоб дружина мала час відпочити. Вона була така вдячна. А наступного дня я куnив для нас двох путівку на море. Дружина давно мріяла про це, але не хотіла залишити новонародженого. Дитину ми залишили у мами, а самі вирішили побути наодинці. Пісок, море, сонце та моя чудова дружина. І ось я дивлюся на неї, вона усміхається, а на душі так спокійно. Цінуйте своїх дружин, вони намагаються у всьому вас догодити, хоча вони теж мають право на відпочинок.