Протягом 19 років я проживала в Італії, присвячуючи цей час утриманню своїх дітей, що й спричинило мій переїзд. Після одруження мого сина він поїхав із рідного гнізда, залишивши вдома свою незаміжню сестру. На зароблені з таким трудом гроші я відремонтувала наш давно занедбаний сільський будинок, навіть змогла добудувати другий поверх. Коли моя дочка вийшла заміж, її чоловік допоміг закінчити ремонт. Я також купила двокімнатну квартиру для свого сина, не бажаючи, щоб він на невизначений термін залишився жити у батьків своєї дружини.
Це була єдина грошова допомога, яку я надала синові. Після цього я регулярно відправляла гроші доньці, яка їх дбайливо зберігала. Заробляючи щонайменше 1000 євро на місяць, я залишала собі лише 50, решту відправляла додому. Я ніколи не відмовляла дочці в доступі до цих коштів: вона вільно брала те, що їй потрібне. Однак, повернувшись додому цієї весни, я з жахом виявила, що мої заощадження майже вичерпані. Моя дочка, якій було близько 40 років, ніколи не працювала та витрачала мої гроші вільно, посилаючись на високу вартість життя. На жаль, вона зухвало відреагувала на мої зауваження і неодноразово спробувала змусити мене замовкнути.
Це була не та розслаблююча відпустка, яку я собі уявляла, тому я прагнула швидше повернутися до Італії. Озираючись назад, я усвідомила необхідність піклування про себе. У свої 65 років я маю намір залишитися в Італії ще на 5-7 років, якщо дозволить здоров’я, щоб нагромадити на власне житло. Я вирішила перестати надсилати гроші дочці, щоб стимулювати її до самостійного заробітку. Це її ображає, але з мене вистачило. Я твердо вирішила не давати їй жодної копійки більше!