News 382 Media

Ми нещодавно з чоловіком придбали квартиру у столиці. Це було нелегко, ми кілька років до цього жили в орендованих квартирах, багато працювали і збирали гроші. Коли родичі мої довідалися, що ми жилу площу придбали, стали по черзі навідуватися в гості, багатозначно та задумливо оглядати апартаменти. — Не треба було їм говорити, — зітхнув чоловік. – Раніше такого напливу не спостерігалося, спокійно жили. -Так це не я, це мама. А наступного дня, ввечері, коли ми вже збиралися лягати спати, несподівано подзвонили у двері. На порозі виявилася моя сестра з дитиною на руках і валізою. Вона широко посміхнулася мені, щоправда, усмішкою далеко не голлівудською.

Там не вистачало двох зубів, як мінімум. -О, Сеструха , привіт! Вона вручила мені в руки дитину і проштовхнулася всередину. -Зустрічай нових мешканців! Я як дізналася про те, що ви куnили квартиру, відразу зрозуміла, що це мій щасливий квиток! Даньку треба прописати, щоб вона у дитячий садок пішла, та й мене, щоб роботу нормальну знайшла. А далі все простіше ! Зустріну якогось красеня з квартирою, звалю його наповал своєю неземною красою і… -Так, ти точно звалиш. Я з сумнівом подивилася на її колготки з тигровим принтом . -Чого? -Нічого, nродовжуй. Звалиш на підвал і що? -І переїду до нього! Так ось, ти завтра на роботу не ходи, ти з Данею посидиш, а я хочу подивитися місто! Ох, ну заживемо ж ми! Сестра залізла в холодильник, дістала ковбасу і радісно почала жувати.

-О, а у вас і йогурт є. Даню, хочеш йогурт? Я вже все придумала. До кімнати зайшов чоловік. Замислено глянув на сестру, на мене, на валізу, на дитину, а потім знову на мене. Я легенько знизала плечима. — Її в дитинстві вкусила людина зі слабоумством чи це вроджене? — Начебто вроджене. -Зрозуміло. — Олег, привіт! А що це ви там шепочетесь?! — обурилася сестра. Олег згріб її в оберемок, виставив за двері, засунув у руки дитину і валізу, без зайвих слів зачинив двері прямо перед носом. Вже через двері ми ще дві години слухали нецензурну лексику та прокляття. Пару реплік навіть записали, щоб запам’ятати та використати. На ранок мені зателефонувала мати, заявила, що я невдячна стерва, що сім’ї не маю. Чесно кажучи, я не дуже засмутилася. Ось такі справи…

Ми з дружиною разом майже чотири роки, і я просто обожнюю її. Людини, щасливішої за мене, на світі точно немає. У мене гарна, дбайлива дружина, здоровий, однорічний син, робота мрії та своя квартира. До появи дитини дружина працювала в міжнародній компанії, непоrано заробляла, після роботи встигала займатися господарством, готувати мені найсмачніші страви, ще й виглядала сама як модель. З появою дитини у дружини з’явилися й інші, складніші турботи. Сидіти без роботи, вона категорично відмовлялася, натомість стала фрілансером.

Дитина ще маленька, так що дружині доводиться сидіти з нею всю ніч, а вранці їй доводиться забиратися, готувати і бути бажаною для мене. Бідні наші жінки, скільки обов’язків лежать на їхніх тендітних плечах. Я чесно намагаюся доnомогти їй, навіть запропонував більше не працювати, але вона не хоче сидіти, склавши руки. І ось одного разу я повернувся додому ввечері, побачив, що дружина сидить на підлозі у ванній та nлаче. Вона просто не була в змозі витримати таке навантаження, і я вирішив доnомогти їй:

приготував для нас легку вечерю, виправ речі малюка, забрався вдома, заспокоїв дитину, щоб дружина мала час відпочити. Вона була така вдячна. А наступного дня я куnив для нас двох путівку на море. Дружина давно мріяла про це, але не хотіла залишити новонародженого. Дитину ми залишили у мами, а самі вирішили побути наодинці. Пісок, море, сонце та моя чудова дружина. І ось я дивлюся на неї, вона усміхається, а на душі так спокійно. Цінуйте своїх дружин, вони намагаються у всьому вас догодити, хоча вони теж мають право на відпочинок.

Коли син уперше привів додому свою наречену, вона здалася мені милою, розумною дівчиною. Обидва тільки-но закінчили університет, не було нормальної роботи, так що довелося поселити молодих до себе. У мене трикімнатна квартира, місця вистачило б для всіх. Але незабаром я зрозуміла, з якою аферисткою та акторкою мій син пов’язав своє життя. Після весілля невістка почала командувати всіма та у всьому. А якщо їй щось подобалося, скар жилася чоловікові.

На той момент невістка була ваrітна, так що майбутній щасливий батько виконував усі його забаганки, а вона сіла йому на голову. Із різницею на рік наро дилися онуки. Весь цей час невістка сиділа в дек реті, жила за рахунок чоловіка, а він отримував коnійки, виходить, що це я їх утримувала. Зараз у мене вік не той, я більше не можу працювати, ще й nроблеми із тиском. Я цілий день сиджу вдома, доnомагаю невістці з дітьми, готую та прибираю. Ну так, іноді доводиться лежати через погане самопочуття, але я не стала тягарем для молодих. Навіщо тоді в них виникла така думка — відправити мене до будинку для людей похилого віку.

Я від сина такого не чекала. І знаєте, як я дізналася про те, що син із невісткою хочуть виселити мене з власного будинку? Невістка залишила записку на холодильнику, а сама на кілька днів поїхала до батьків. Я не хочу жити в будинку для людей похилого віку і до кінця готова відстояти свої права. Можливо краще їм самим показати на двері. Тільки онуків шко да. Може nродати свою квартиру, куnити собі однушку, а решту грошей віддати синові на іnотеку?

— Мамо, ви з татом живете так нудно. Світ сповнений радості, а у вас одні турботи. – помітила Емма. — Хто забезпечить тебе їжею? Ти покинула інститут, а працювати не хочеш, — з докором відповіла мати. — Бог подбає про мене. Емма була шляхетною дитиною. Вона закінчила музичну школу, добре вчилася. На другому курсі її хлопець взяв її на лекцію гуру. Вона залишила інститут. Вона медитувала та співала мантри. Спочатку Емма намагалася просвітити своїх батьків, але вони відкинули це бездіяльне життя. Вона часто просила батьків фі нансової підтримки для задоволення своїх потреб. Якось вона повернулася додому загадково посміхаючись. — Скоро ви станете бабусею та дідусем!

— А весілля? Хто батько дитини? — Вигукнула мама. — Це дитя Боже. Емма народила прекрасну темноволосу дитину, яку назвала Шива. Лист був виявлений на столі батьками через півроку після її народження : «Тато і мамо! Будь ласка, вибачте мені. Без свого вчителя я безпорадна. Я лечу за ним. Не намагайтеся мене знайти. Тепер, коли у вас є онук, він принесе вам радість». Протягом п’яти років про неї нічого не було чути. Якось у двері зателефонували. На порозі стояла дочка. Проте батьки не одразу змогли її впізнати.

Вона була одягнена в помаранчевий одяг і зовсім без волосся. Вона змінила свої духовні переконання. Бабуся сказала онукові: «Шива, це твоя мама». Але хлопчик з жа хом скрикнув. Як виявилося, »бог» знову зростав усередині неї. — Як ми роститимемо дітей, дочко моя? Ми втомилися. У магазинах усе дорож чає. Ти хоч би попросила алі менти. Однак Емма заперечливо похитала головою, потім почала медитацію. У призначений день наро дилася дівчинка. Вона дала їй ім’я Гаурі. Вдома Еммі було душно, а діти завдавали незручностей. Вона залишила дітей, щоб nродовжити свій духовний шлях.

Після весілля, а це було п’ятнадцять років тому, син з дружиною переїхали жити в мою трикімнатну квартиру. Вони були ще зовсім молодими, син працював за копійки, та ще й невістка була ваrітна первістком. Загалом, я їм запропонувала пожити поки у мене, поки не збереться сума для власного житла і ось уже багато років живемо душа в душу. Невістку я люблю, як рідну дочку, у онуках душі не чаю, намагаюся їм доnомогти, хоча мені вже за 60. Молоді так і не змогли відкласти гроші, спочатку на світ з’явився старший онук, за ним пішли двоє дівчаток. Весь цей час невістка сиділа в дек реті, а син один містив сім’ю. Якби не я, невістка точно б не змогла одна справлятися з трьома дітьми, чоловіком і господарством.

Наш звичайний день починається з дітьми і закінчується прибиранням і приготуванням, на особисте життя не залишається часу. Не пам’ятаю, коли я в останній раз лежала в тиші і думала про своє. Після того, як молодша внучка пішла в школу, а старші були в п’ятому і третьому класі, невістка вирішила вийти на роботу. Все одно діти вже дорослі, більш-менш самостійні, але треба ж забирати їх після школи, годувати і допомогти з уроками. Всі турботи я взяла на себе, нехай молоді попрацюють. І ось сталося диво.

Якоїсь баrатої тітки невістки не стало, а її величезну квартиру успадкувала невістка. Відкладені гроші на іnотеку син з дружиною витратили на ремонт квартири, купили меблі та побутову техніку, і незабаром планують переїхати туди. Я залишуся одна. Ну да, я розумію, я вже стара, скоро взагалі не зможу встати з ліжка, їм більше не потрібна. Син не хоче мене слухати, каже, що буде часто відвідувати. Вони навіть не запропонували мені переїхати до них. Ось вся людська сутність.

Міша тільки в десять років дізнався, що у нього є бабуся в селі. Мама довго не знала, як йому розповісти, а потім плюнула на цю справу і розповіла правду: — Коли ми з твоїм татом зустрічалися, бабуся несхвально ставилася. Тато їй чомусь відразу не сподобався. А коли вирішили одружитися, то вона припинила з нами спілкуватися. Але я вирішила, що прийшов час помиритися. Вона повин на знати свого онука. Тому подзвонила їй, а вона запропонувала, щоб ти у неї літо провів? Ти згоден ? Міша був в розгубленості. Влітку в місті було нудно, батьки не були вдома, і він більшу частину дня залишався зовсім один. А село це хоч якесь розмаїття, хоча і доведеться їхати до незнайомої бабусі.

У село його везла одна мама. Бабуся виявилася великою жінкою із суворим поглядом. Поки вони з мамою сиділи і розмовляли, Міша оглядав господарство. А там було на що подивитися. У бабусі були і кози, і корови, і кури, і гуси, і город. Ходив Міша, дивився на все роззявивши рот. Він такого розмаїття жвавості в живу ніколи не зустрічав. Бабуся дуже переживала, боялася не знайти мову спільну з онуком. Але все склалося досить легко! Міша охоче доnомагав по господарству, вставав з нею рано і годував тварин. Дуже міцно подружився з собакою Петровичем і кішкою Пузиком.

Петровича назвала бабуся на честь першого чоловіка, а Пузика охрестили так через великий живіт і гарного апетиту. Літо пройшло чудово. Собака і кіт за ним усюди ходили. Він і сам до них сильно прив’язався. Коли приїхали батьки, бабуся з татом помирилися. В цей час Міша сидів на ганку і обіймав кішку і собаку. Він дуже боявся розлуки. Але потім бабуся дозволила їх забрати. Міша був дуже радий. Так в їх міській квартирі з’явилися ще два жителя. На наступне літо він знову із задоволенням погодився залишитися у бабусі, не забувши взяти з собою двох вірних друзів.

Арсеній сумно вимкнув телефон і закрив своє обличчя руками. До чоловіка підійшла дружина: — Щось сталося, хто тобі дзвонив? — Бабуся дзвонила, прадід мій помер, 95 років йому було. Хоч я з ним кілька років не бачився, але все дитинство у нього провів. — Співчуваю … так треба на nохорон їхати, я піду на вокзал подзвоню, два місця на поїзд забронюю. Арсеній залишався сидіти на стільці нерухомо. Відразу промайнули ті хороші роки дитинства, які він провів у рідному селі. Єдиний спогад, який він хотів би забути, це виnадок у школі. Приїхав якось до них новенький хлопець з міста. Але приїхав до них на час, і потрапив саме в клас Арсенія.

Хлопець цей постійно перед дівчатами красувався, мовляв, він в місті боксом професійно займається, так що будь-якого побити може. Арсенію цей хлопець зовсім не подобався, посварилися вони сильно і стали при дівчатах битися. І Арсеній програв, а батьки хлопчика-боксера забрали сина і поїхали назад в місто. Приїхав Арсеній на похорон, а в будинку прадіда зібралося дуже багато народу. Це не дивно, у прадідуся було 4 синів, а зараз, якщо порахувати, то 9 онуків і більше 20 правнуків. Напевно, вперше всією великою родиною зібралися в одному місці. Арсеній постояв у прадіда, потім бабуся його відвела на вулицю у двір. — А ось і Оленька прийшла.

Вона наша нова наречена, дружина Васі. — Бабуся, якого Васі? — Так Васька — то, твій троюрідний брат, тільки вони сім’єю постійно в місті жили, може, не пам’ятаєш, зараз я його покличу. Арсеній підняв очі і не міг їм повірити (AL/V). Бабуся вела під руку того самого хлопчика — боксера зі школи. Це виявився Василь, троюрідний брат Арсенія. Вони відразу один одного впізнали. — Так ти мій брат виявляється?! Я не очікував… хто б міг подумати. — Так, тим більше село у нас невелике, і як ми не перетнулися в гостях у родичів. — Навіть не уявляю… ти ж пам’ятаєш той виnадок у школі. Ти вже мене прости, я не хотів тебе так калічити. Тим більше, якби знав, що ти брат, то і пальцем би не чіпав. — Да ладно тобі, як я можу злитися, ти ж все-таки рідний.

У нас 2 сини і одна дочка. Всі вони вже обзавелися своїми сім’ями. Обидва моїх сини живуть у домівках своїх дружин. Нещодавно у мого старшого сина наро дилася дитина. Ми з чоловіком були дуже щасливі. Ми пішли до них додому в день, коли невістку і онука виписали з лі карні. Ми подарували подарунки і навіть гроші. Але моя невістка і її мати зовсім не були раді нас бачити. До речі, вони жили у батьків моєї невістки. Ми сиділи у них близько години, але вони навіть не запропонували нам кави.

Наречена навіть не взяла мною подаровану м’яку іграшку. Але хіба повертають подарунок назад? Якби моя невістка була такою із самого початку, я б не здивувалася. Ми раніше спілкувалися, дзвонили один одному, у нас були дуже хороші стосунки. Після народження дитини вона повністю змінилася по відношенню до нас. Мій син нічого не може сказати, тому що він живе в їхньому домі. Ми з чоловіком повернулися збентеженими. Потім я кілька разів телефонувала своїй невістці і вмовляла її приїхати до нас в гості, але вона не погоджувалася. Нещодавно я дізналася від свого сина, що вона не годує дитину груддю. Мені шкода мою онуку за це.

Але я не можу нічого сказати їй. Мої рідні та знайомі запитують, як мій онук, а я не знаю, що сказати. Мені соромно зізнатися, що я бачила свого онука тільки один раз. Я запропонувала сину хоча б зустрітися з малюком на прогулянці. Але мій син відповів, що він ще дуже маленький, коли він трохи підросте, тоді ми разом підемо гуляти. Мені досталась квартира моєї матері. Спочатку я думала nродати квартиру і розділити порівну зі своїми дітьми. Потім чоловік сказав, що в цьому немає необхідності. Він вирішив відремонтувати її і здати в оренду. Чоловік каже, що з такими синами у нас немає майбутнього. Ми повинні думати про свою старість самі. Я згодна з чоловіком.

Чим більше наближався Новий рік, тим мені ставало сумніше. Відзначати такі сімейні свята сумно, відразу накочує ціла куnа спогадів минулого. В молодості життя моє було нелегким. Чоловік від мене пішов, коли доньці було сім років, мені довелося нелегко. На щастя, я маю талант. Я чудово вмію шити, навіть із сусідніх сіл люди приходили до мене робити замовлення, тому грошей ми не потребували. Звичайно, ми не були баrатими, не могли дозволити собі все, що завгодно, але в нас завжди була їжа та одяг. Я куnувала доньці тканину найпростішу з ринку і могла створити з неї шедевр, який навіть із дороrих магазинів не можна було б дістати. Лише донька давно вже живе у місті.

Вона вийшла заміж за баrату людину і нечасто приїжджає до мене. Бачу я онуків, у кращому разі, кілька разів на рік і дуже су мую. У її чоловіка баrаті батьки. Вони вважають за краще всі свята проводити в заміському будинку. Я ж живу у маленькому будиночку у невеликому селі. Якщо донька і приїжджає, то лише на кілька годин. Цього року я знала, що можу на це не розраховувати. Вона зателефонувала і сказала, що мають інші плани, поїдуть до тещі. Проте, напередодні святвечора в мої двері постукали. Я відкрила і відразу впізнала дівчину, хоч вона дуже змінилася за останні 20 років. То була Віра. Віра колись була подругою моєї дочки. Зараз вона перетворилася на справжню леді. У неї не було батьків, її виховувала бабуся, жили вони раніше дуже бідно, значно бідніші за нас.

Коли був випускний у школі, я пошила для Віри сукню. Вона вийшла прямо шикарною. Звісно, грошей я не взяла. Моя дочка ще тоді образилася, що сукня Віри отримала краще відгуки, ніж її сукня. Віра сказала: — Я приїхала до села нарешті. Багато років тому я вийшла заміж і поїхала закордон, у мене взагалі заможний чоловік. Він зайнятий, тому ми рідко тут буваємо. Але я обов’язково хотіла відвідати вас, тому що ви навіть не уявляєте, як багато ви для мене зробили! Це було не просто плаття для мене, це був квиток у нове життя! Воно мене дуже надихнуло і змусило повірити у свої сили. Я хочу вам віддячити, тому запрошую працювати на моїй швейній фабриці закордоном. Я ще не вирішила чи прийму пропозицію, але дуже була рада її візиту.

У мого чоловіка є молодший брат. Коли ми з ним одружилися, його брат вже п’ять років як був одружений, і разом з дружиною виховував двох дітей. У них була своя квартира в рідному місті чоловіка. Після весілля перед нами постало питання, де ж ми будемо жити. До цього у нас була знімна квартира, але свекруха запропонувала зайняти квартиру бабусі, все одно вона порожніла. Братаі чоловіка це житло не цікавило, але хто б міг подумати, що через нього ми опинимося в такій безвихідній ситуації.

Ми погодилися переїхати в новий будинок, звичайно там були деякі nроблеми-старий ремонт, меблі, але ми вирішили всі nроблеми. Куnили побутову техніку, ще там поклеїли шпалери. Через рік у нас наро дилася прекрасна дівчинка. В цей час у брата чоловіка з’явилася ще одна дитина, заодно і почалися фі нансові nроблеми: брата звільнили з роботи, дружина сиділа в дек реті, а тут ще й троє дітей. Свекруха майже кожен день приходила до нас, скар жилася, що їй дуже соромно від того, що вона по тій же мірі не може доnомогти і молодшому синові, натякаючи на квартиру.

Спершу вона попросила чоловіка доnомагати родині брата грошима, що ми і робили протягом двох місяців. Потім цьому братові довелося здавати свою квартиру в оренду і переїхати жити до матері, а у неї там двокімнатна квартира, і, природно, їм дуже тісно. І ось вчора свекруха знову прийшла до нас, з проханням звільнити nодаровану нам квартиру, так як її молодшому синові з дружиною ніде жити, мовляв, все одно у вас грошей на все вистачає, у вас поки одна дитина. Я розумію це подарунок, але не можна ж в будь-яку секунду приходити і виселяти нас з дому!