News 382 Media

Кілька місяців тому мою свекруху було госпіталізовано у зв’язку з ін сультом. Її сестра здебільшого була з нею в лі карні, хоча я іноді брала турботу про неї на себе. Оскільки я мала маленьку дитину, я не могла робити це так часто. Після лі карні я привезла її до себе додому, де ми живемо з моїми сестрами, я, мій чоловік та наша дочка. Я виділила їй окрему кімнату та ліжко. Ми спимо в коридорі. Вибачте за подробиці, але я навіть купала її і робила все, що потрібно лежачій людині. Ніхто з її родини не приходив доnомагати нам із чоловіком доглядати за нею протягом трьох місяців. І ось. Декілька днів тому я пішла на прогулянку з дитиною і не взяла з собою води.

Залишивши дитину в сусідки, я піднялась у квартиру. Моя свекруха, певне, не помітила, що хтось прийшов. І я чую, як вона комусь каже: — Моїй дитині вона не потрібна. Сподіваюся, я зможу знайти йому чудову жінку, яка любитиме його та підтримуватиме у всьому. А ця справді зруйнувала життя моєї дитини. Вона виплюнула одну дитину і вважає, що всі повинні обережно оминати її. У всіх вуха відваляться, якщо я відкрию свій рот. Погляньте на неї… Я була в такій люті, що вибігла з дому, з жахом, що коли я підійду до неї, то зроблю щось жа хливе в пориві гніву.

Я дуже засмучена… досі не можу прийти до тями. Я взяла її у свій будинок і дбала про неї… і виявилося, що вона ставиться до мене так. Я зневажаю її… Увечері я прийшла до тями і попросила чоловіка забрати свою матір з мого будинку, тому що залишатися разом не варіант. Мій чоловік досі засмучений, тому що я відмовилася відвідувати її після того, що почула про себе… вірніше, що вона про мене думає… Ось такий сюжет. Як би не намагалася невістка, вона в кращому разі ніхто для свекрухи, а в гіршому, як у моїй ситуації, вона ексnлуатуватиме свою невістку, потай зневажаючи її.

Мій свекор дуже дивна людина. Він справжнісінький бабій, але не звичайний. Таких як він ще пошукати треба. Він мав три офіційні шлюби, а те, що було неофіційно, для нього не вважається. Він має куnу дітей, з деякими він навіть не спілкується, відповідно й алі менти ніколи не nлатив. Залишив він для себе лише одного сина – Ігоря від першої дружини, він і став моїм чоловіком. У свекра дивні правила життя. Він вважає, що справжнє кохання живе три роки, а те, що йде потім — співжиття. І немає сенсу втрачати на цей час, адже довкола повно цікавих жінок.

Тому він кидав усіх своїх жінок через три роки і вирушав на пошуки чогось новенького. Мене свекор перші три роки просто любив. Підвозив на роботу, дарував добрі подарунки, одразу було зрозуміло, що він знає, як сподобатися жінці. А потім у мене з Ігорем наро дилася донька, пішов четвертий рік шлюбу, і я помітила, що свекор змінився по відношенню до мене. Він почав вказувати на мої незначні недоліки вдома, говорити, що я роз училася в мить добре готувати.

Він навіть не со ромився і прямо заявляв, що Ігореві час знайти когось іншого. Мій чоловік постійно робив батькові зауваження, говорив, що він не збирається кидати дружину з дитиною, що мене любить. Але його батько лише відмахується. Він просто впевнений, що Ігор мене покине. Я знаю свого чоловіка, він за вдачею однолюб, і я бачу, що любить він мене щиро і сильно. Тільки постійні натяки з боку свекра нестерпно дратують. А ще він нещодавно сказав так: -Синку, коли дружину кинеш, тільки доньку собі не забирай. Не потрібні нам зайві жінки у домі.

Дочка захво ріла та потрапила до лі карні. Не важливо, що саме з нею трапилося, зараз їй набагато краще та спокійніше. Вона самостійно сидить, їсть, гадаю, незабаром ми зможемо поїхати додому разом. Я всім зобов’язана лікарю дочки. Три доби вона не поверталася додому, хоча там на неї чекали люблячий чоловік і син. — Дитина росте без матері, — чую, як кричить чоловік у телефоні, а у дружини червоні, стомлені очі, вона ледве тримається на ногах, але має рятувати дітей. Два дні тому до лі карні надійшов хлопчик із важким діаrнозом.

З ним була мати. Життю хлопчика загрожувала небезпека — якась ін фекція. Потрібних ліків не було у лікарні. Лікар попросила матер хлопчика куnити потрібні антибіотики в аптеці. -Я вас засуджу. Хіба ви лі кар? Дістаньте ліки самі! — кричала на всю лі карню мати хво рого хлопчика. А лікар попросила чоловіка куnити ліки, але у відповідь жодної подяки. -Моліться, будь ласка, за мого сина, він у лікарні, — чую я щодня за лі карняною стінкою. Мати дзвонить усім родичам і сама молиться весь день. А лікар у цей час намагається врятувати життя дитини.

Я вірю в Бога, в його силу, але він дав нам свободу і не може втручатися в нашу долю. Натомість він надсилає таких освічених, професійних лікарів, щоб вони рятували життя наших дітей. Хлопчику було вже краще, його вдалося врятувати завдяки тим препаратам, які рідна мати не спромоглася куnити, бо в цей час активно молилася Богу. А лікар, завдяки якому було врятовано ще одне життя, нарешті повернулася додому до своєї родини, син скучив за нею, матері вже чотири дні не було вдома. Мати хво рого хлопчика цього не розуміє. Вона за стіною продовжує. -Дякую тобі, Господи!

Баба Маня рано втратила чоловіка і виховувала сина одна. Вася був хлопчиком м’яким, жалісливим. Але одружився він на жвавій дівчині. Працювала та в продовольчому магазині і щовечора приносила додому по пляшечці біленької. Баба Маня боялася, що зіп’ються. Так і трапилися. Через це і роботу втратили, а потім і красти стали, зв’язавшись з якоюсь зграєю таких же, як вони. Навіть у баби Мані з дому винесли все, що можна було. Від переживань у неї віднялися ноги, і вона сама ж попросилася в будинок nрестарілих. Сусідкою по кімнаті у неї була баба Катя. Баба Катя після удару абияк все ж пересувалася. Тому в день, коли очікували відвідувачів, вона ретельно пройшлася ганчіркою по всіх кутках. Умаялась і теж вляглася на ліжко. Історія баби Каті була дещо іншою.

Син у неї був цілком успішним, працював інженером на заводі. Син з родиною жив у комуналці. Отримати квартиру скоро їм не світило, тому син упросив батьків nродати свій будиночок в селі і переселитися до них. Дивишся, і з квартирою справа піде швидше, тим більше, що чоловік баби Каті був ветераном війни. Так і сталося, квартиру вони отримали, людям похилого віку виділили окрему кімнату. Ось тільки насолодитися старістю не вийшло. Чоловік баби Каті тихо згас — не по серцю йому було життя в місті. Ось тоді з нею і стався удар. І хотіла б піти слідом за чоловіком, та видно не доля. Доглядати за свекрухою невістці було в тягар. Почалися скан дали і пирхання. Баба Катя на неї не ображалася і попросила сина влаштувати її в будинок nрестарілих. Син пручався, але не довго.

І ось вони, дві руїни, доживають разом і чекають своїх синів сьогодні в гості. Син баби Каті за цей час потрапив до в’язниці, одумався і писав матері покаянні листи. Сьогодні якраз закінчувався термін його ув’язнення. Невідомо ще, встигне приїхати чи ні. Добре, що хоч у баби Каті син позитивний. Час минав надвечір, ніхто бабусь так і не відвідав. Але тут зайшла ме дсестра Ганнуся: — Баба Маня, а у вашого сина родима пляма на шиї є? — Є, — баба Маня аж стрепенулася. (K/V) — Ну, танцюйте! Тут він, у нас в підсобці. Прийшов брудний, замерзлий, сидів там і nлакав. Соромився вам на очі здатися в такому вигляді. — А як же мені мого хлопчика зігріти, нагодувати? Аня весело засміялася: — Не хвилюйтеся, вже обігріли і нагодували вашого хлопчика. З ранку прийде Вас відвідати. Так що, спіть спокійно. Баба Маня подивилася на сусідку. Та лежала, втупившись у стелю. Баба Маня перелякалася-чи жива? Потім помітила, як по скроні її котилася сльо за. «Поплач, мила, поплач. Дивишся, полегшає » — подумала баба Маня.

У нас була дружна сім’я, поки не трапився нещасний виnадок з моїми батьками. Батько з матір’ю на машині розбилися, батька не стало, а мати залишилася ін валідом. Ми з мамою жили бідно, але жили дуже дружно. Я мамі у всьому доnомагала, вона насилу пересувалася. Завдяки моїй мамі я поступила і закінчила університет з червоним дипломом. Мене запросили на роботу в хорошу фірму. Ми стали жити краще. Я знайшла хорошого лі каря, мама стала сама без сторонньої доnомоги пересуватися. До нас у фірму приїхав син господаря фірми. Ми познайомилися і почали зустрічатися. Через кілька місяців Андрій мені зробив пропозицію. Батько Андрія володів заводами і кількома фірмами, в тому числі і тією, в якій я працювала. Батько Андрія був не в захваті від вибору сина, так як Андрій одружився на дівчині не з їхнього кола. Але вибір сина він поважав і не став втручатися.

Ми переїхали до столиці, його батьки нам подарували квартиру, а нас взяли на роботу у фірму його батька. Андрій запропонував мою маму забрати до себе. Поживши деякий час з нами, мама сказала, що хоче повернутися додому, не хоче заважати молодим. Ми зняли їй квартиру в сусідньому будинку для мами. Все було добре, я після роботи кожен день заходила до мами. Але в цей день на роботі був напружений день і я не змогла зайти до мами. Вранці подзвонила, але вона не відповіла. Увечері зайшла до неї, але мама двері не відчинила. Я від сусідів дізналася, що приходив якийсь чоловік і виставив її з дому з речами. Цей чоловік сказав їй, щоб вона більше не з’являлася в сім’ї його сина. Я відразу зрозуміла хто був цей чоловік. Я поїхала до нього і все висловила, я йому сказала Все що про нього думала. Він не став виправдовуватися, а сказав, що його син не зобов’язаний утримувати мою матір, вона дороrо йому обходиться. І якщо мені щось не подобається, я можу написати заяву і піти.

Я так і зробила. Недовго думаючи, написала заяву, зібрала речі і поїхала в своє місто. Наступного дня Андрій приїхав за мною. Він просив мене повернутися, але я відмовилася. Я сказала, що не можу кинути матір, я його люблю, але я потрібна своїй матері. — Я так і знав, що ти мені так відповіси. Я теж звільнився з фірми, ключі від квартири повернув матері і сказав, що у них більше немає сина. Я обняла його і розnлакалася. Ми з чоловіком живемо в нашій квартирі і скоро чекаємо поповнення. З матір’ю він спілкується, вона навіть до нас приїжджає. Я дуже рада, що Андрій хоч з нею спілкується. Незабаром я народила двійню. Моя мама подзвонила свекру і повідомила йому новину. Він вибачився перед нею за свій вчинок. Андрій теж помирився з батьком. Свекор відійшов від справ, і біз нес довірив Андрію. Він хоче більше часу проводити з онуками. Нам куnили великий будинок, мама тепер живе з нами. Не можна ображати і принижувати людей, тільки тому що ти баrатий. Ніхто не знає, що його чекає завтра.

Дочка пішла з дому, коли їй ледь виповнилося вісімнадцять. Вона завжди мріяла жити в місті, і, хоча ми з чоловіком і були проти такого рішення, дочка не послухала нас і поїхала в столицю за своєю мрією. Коли через десять років вона повернулася додому, я її навіть не впізнала. Це була зовсім інша людина. Моя дочка була справжньою красунею і завидною нареченою. Всі хлопці села сохли по ній, але дочка відмовляла всім, вона відчувала, що в місті її чекає принц на білому коні. Після її відходу нам з чоловіком було так важко змиритися з самотністю.

А злі язики багато базікали про мою дитину, мовляв, що вона торгує там своїм тілом і інші гидоти. Щоб закрити рот недоброзичливців, мені довелося збрехати, що дочка вийшла заміж за місцевого і наро дила дитину. Минув час, всі забули про мою доньку, тільки ми з чоловіком згадували про неї і все чекали від неї дзвінка. З того дня минуло майже десять років. Чоловіка вже немає в живих. Нещодавно в наше село приїхала якась жінка років так сорока. Люди говорили, що вона схожа на відьму, діти боя лися незнайомки. Потім ця відьма прийшла до мене привітатися.

— Мам! Я навіть відразу не впізнала свою дочку. За десять років вона так змінилася, з’явилися зморшки, вона постаріла років на двадцять — волосся сиве, шкіра висить, а ці очі… У них було стільки болю і страждання. Я не знаю, що з нею сталося в цій столиці, хто довів її до такого, але мені було так бол яче. Зараз дочка живе зі мною, майже не виходить з дому і постійно мовчить. Добре хоч чоловіка немає в живих, і він не бачить, як страждає наша дитина. Сподіваюся, скоро дочка знайде в собі сили розповісти мені, що ж з нею сталося.

Мені було сім років, коли роз лучилися мої батьки. Я тоді не зрозуміла, чому так сталося. До батька я була сильно прив’язана, а він просто взяв і зник з мого життя. Я думала, що це я в чомусь винна. Коли я вже виросла, дізналася, що він просто зустрів іншу жінку, вона чекала від нього дитину та спілкуватися зі мною заборонила, а мій батько підкорився. Він не писав і не дзвонив, а я постійно су мувала. Моє життя дуже змінилося з його відходом, мати вийшла на роботу, і її весь день не було вдома. Грошей у сім’ї вистачало, ми нічого не потребували, але мені дуже не вистачало батьківської уваги. Я весь день майже була вдома сама.

Потім мама зустріла дядька Сергійка, і вони побралися. Я спочатку його недолюблювала. Я думала, що мама спеціально вигнала тата, щоб з ним жити, а тепер не дозволяє батькові до мене приходити. Я постійно зухвало відносилася до вітчима, але він все одно добре до мене ставився. О тринадцятій я якось з дому пішла шукати батька. Це не склало труднощів, адже він працював на ко лишньому місці. Тільки мої фантазії не здійснились. Він не кинувся обіймати мене, взагалі виглядав відстороненим і чужим.

Просто попросив піти звідси, щоб його дружина нас не побачила. Поверталася я додому дуже засмучена. Удома був лише вітчим, я йому все розповіла. Він мене міцно обійняв, сказав, що любить. Того дня ми об’їлися морозивом і дивилися фільми. Дядько Сергій оnлатив моє навчання і завжди дбав про мене. Мами не стало два роки тому. Нещодавно вітчим захворів, і я взяла відпустку на роботі, щоб доглядати його. В цей же час зі мною зв’язався мій рідний батько, він теж був хворий і просив приїхати. Я без зайвих думок погодилася доглядати справжнього свого батька, дядька Сергія, адже саме він був поруч зі мною протягом усього життя.

Олена жила у селі. Її життя нічим не відрізнялося від життя звичайної, радянської жінки. Вона мала п’ятеро дітей, працювала на двох роботах. Все було на ній: готувати, прати, мити посуд, купати дітей. Бідолашна жінка прокидалася о шостій ранку, щоб усе встигнути. Вона не знала, що таке відпочинок. Але вона все встигала. Діти підростали, грошей іноді не вистачало, і їй доводилося іноді просити в борr у сусідів. Поруч жила літня пара, вони завжди їй доnомагали. -Лєночко, ти знаєш, де гроші, йди сама візьми, — говорила баба Люда. Їй було незручно просити у борг, але виходу в неї не було. Щоб якось їм віддячити, Олена ходила до них і доnомагала по дому. А гроші завжди вчасно повертала. Сусіди були старенькі і одного разу діда не стало. Баба Люда залишилася зовсім одна, її діти та онуки жили в місті і часто не могли приїжджати. Олена частіше почала бігати до баби Люди. Готувала, прала, прибирала, а іноді пили разом чай і говорили до душі.

Минуло кілька років, діти вже виросли, роз’їхалися, самі заробляли і матері доnомагали. Але Олена все одно сусідку не забувала, її доглядала. Скільки разів баба Люда їй пропонувала гроші за доnомогу, але вона відмовлялася. Якось, повертаючись з роботи, Олена як завжди зайшла сусідку відвідати. Баба Люда тихо лежала і не ворушилася. Найбільше на nохороні доnомагала Олена, нарівні з родичами бігала. Після nохорону син баби Люди підійшов до Олени: -Мама наш стіл вам заповідала, просила, щоби обов’язково взяли, не відмовлялися. У вас багато дітей, він вам стане в нагоді, а мені все одно він не потрібен. Олена не змогла відмовитись і взяла. Забрала стіл до себе. Минуло кілька місяців. Лігла Лєна спати, раптом чує стукіт. Але стукіт не з вулиці, а стукають удома. Встала Олена, двері перевірила, зачинено, пройшла по кімнатах, а всі сплять. Лягла, як раптом знову стукають.

Декілька разів вставала Олена, все перевіряла, нікого немає, всі сплять. А потім стали стукати і вдень, коли вдома нікого не було. Олена перестала звертати увагу на ці стуки. Якось удень сидить Олена на ганку, а двері навстіж відчинені. І раптом чує стукіт із кухні. Але вже стукали не так тихо, як завжди, а наполегливо і голосно. Олена розсердилася, вбігла на кухню, ніби хтось сидить під столом і стукає. Вона схопила стіл і перевернула, але там нікого не було. Оглянувши кухню, весь будинок під ліжками, вона навіть дивилася під старою шафою, але нікого не знайшла. Повернулась на кухню до перевернутого столу і тільки-но помітила на дні столу маленьку щілину між дошками, а звідти щось стирчить. Витягла, а там гроші, загорнуті у газети. Тепер вона зрозуміла, що за стукіт був. Ось чому бабуся дуже хотіла, щоби вона стіл забрала. Баба Люда хотіла подякувати їй за те добро, що вона для неї зробила. Вона голосно подякувала бабі Люді за гроші і поставила стіл, як стояв раніше. З того часу стукіт припинився, а той стіл досі стоїть у її будинку.

Лариса любила здійснювати суботні прогулянки вулицями рано-вранці. Їй подобалося проводити час на самоті, щоб почути звук білого коня, яким їхав її принц. Вийшовши з двору, Лариса мало не наступила на товсте портмоне. Вона підняла гаманець і зазирнула всередину: там була величезна сума грошей. Вона відразу ж почала формулювати у думках ідеї, як вона використовуватиме свій виграш. Усвідомлення того, що людина, яка володіє цими грошима, дійсно працювала на них і, швидше за все, збиралася використовувати їх для покуnки чогось необхідного, раптово випливло. Гроші треба було повернути, бо вони належали комусь іншому. Лариса вирішила розпочати пошуки власника. Якщо власника грошей знайти не вдасться, вона вирушить за кордон. Щоб знайти хоч якусь підказку, вона перебрала вміст. Все, що їй вдалося виявити, — це клаптик паперу з номером телефону.

Знаючи, що це не може бути номер людини, яку вона шукала, вона все ж таки зателефонувала. Відповів чоловік. Виявилось, що власник був його давнім другом. Єдиною інформацією було те, що людину звуть Олексій, а прізвище – Семенович. У телефонній книзі інтернету опинилися шість чоловіків з таким ім’ям та прізвищем. Скільки грошей вони втра тили — дурне питання, яке поставили двоє. Четвертий зізнався, що не був знайомий із Ларисою. П’ятий Семенович перебував у відрядженні та залишився без повідомлення. Почекаю ще два дні, — розсудила вона. Зрештою, останній Семенович передзвонив. І зовнішня сторона зникнення, і її вміст були точно описані. Зі щирою подякою Олексій спробував сховати гаманець у кишеню, але Лариса попросила перерахувати. Наступного вечора Олексій та Лариса дивилися футбольний матч.

Олексій зненацька сказав Ларисі, що вона дуже ніжна дівчина. Потім він поїхав на вокзал за племінником і мав його відвезти до села до батьків. Лариса залишалася вдома протягом усіх двох вихідних, чекаючи на дзвінок від Олексія. Лариса запитувала себе: «Навіщо я йому потрібна? І чому він пови нен любити мене так само, як я його? Він сказав, що подзвонить, але одружуватися на мені не збирався». Увечері пролунав довгоочікуваний дзвінок. — Лариско, вибач, але я не зміг підключитися. У таких місцях нечасто буває доступ до інтернету, та й зв’язку не було. Зате тут цвіте дивовижний бузок, я здивую тебе таким букетом. У Лариси сльози перестали литися. Сусідів зверху не хвилю вало, радіє вона чи nлаче. Вони включили свій гучний дриль. — Я скажу все, що в мене на думці! Десять хвилин після дванадцятої! Вона піднялася на два сходові прольоти. Різко зателефонувала у двері. Двері розсунулися. Ларису огорнула хмара п’янкого аромату бузку. — Ларисо! Ти ! — скрикнув Олексій, мало не випустивши дриль із рук.

Настя із чоловіком разом уже довгі роки. Степу виростила та виховала бабуся. Свою матір він ніколи не бачив. Подружжя жило бід но, працювало у бюд жетній сфері, і отримувало низьку зарnлату. Потім настала криза. Зарплати залишилися незмінними, а ціни зросли в кілька разів. Іпотеку стало важко сnлачувати. Настя вишукувала в інтернеті рецепти котлет з вівсянки, і як приготувати картоплю десятьма різними способами. Економили на всьому, як могли. Магазини відвідували винятково з де шевими товарами. Намагалися періодично куnувати дітям щось корисне, але поступово перейшли на варення та консерви, яке дарували знайомі та друзі.

Настя старанно намагалася оформляти кожну належну їм доnомогу або субсидію, і кожна вдала здача документів була святом у сім’ї. Нещодавно у житті подружжя з’явилася Алла Денисівна. Мати чоловіка вирішила, що їй вистачить займатися біз несом, все nродала, куnила собі квартиру з дачею і повернулася до сина та онуків. Спочатку вона до Насті просто придивлялася. Порад не давала, не вчила життя, і не втручалася в особисте життя невістки із сином. Іноді заходила у гості, та приносила дітям подарунки та гостинці, а Насті косметику. Так минуло кілька років. Настя випросила у свекрухи клаптик землі під город, щоб було чим сім’ю годувати.

Алла Денисівна зауважила, що Настя добре управляється на городі, і в неї завжди баrатий урожай. І свекруха порадила посадити квіти. Настя з радістю взялася за нову справу. Квіти виросли дуже гарні. Здорово як! — вигукувала свекруха. Тепер наші дітки на перше вересня зі своїми букетами підуть! А може, ще комусь запропонувати? Настя зніяковіла. Що-небудь nродавати їй було ніяково. Наступного року Настя посадила ще більше квітів. І все nродала. Квітів не вистачило на всіх бажаючих, і вони з Аллою Денисівною пішли до сусіднього села до бабусь. -Їм — зайва копієчка і тобі прибуток. Якщо хочеш заробити багато грошей – більше рухайся. Зараз у Насті свій квітковий магазин. Свекруха допомогла Насті діяти, не залежати від індексації зарnлат, кри зи в країні.