— Я ніколи в житті цього не розуміла: мій зв’язок зі свекрухою прохолодний, — розповідає 32-річна Вероніка. — Я їй не подобаюсь, і вона мені теж не подобається. І навіщо за такого збігу обставин лізти «доnомагати»? Та ще зі завзятістю! Я недвозначно казала, що доnомоги не потребую. У нас учора була телефонна баталія, і я кричала, як маніяк! – Ох. Ви б так не хвилю валися… Ви вдома на постільному режимі намагаєтеся зберегти життя дитині. Що сказав лікар? Не хвилю ватися, просто гарне самопочуття… — Як я можу не хвилю ватись, коли проганяю її за двері, а вона вилазить у вікно? Я nогано почуваюся, лежу, вдома бардак, ну і що? Моя дитина грає, чоловік погодував її вранці, і ми обідаємо. »Я приїду, привезу їжу та ліки, зварю компот для Анечки і приготую тобі котлети на вечір» каже вона. Я їй однозначно відповідаю: «Мені це не потрібно!» Віра та її чоловік одружені вже сім років, у них є п’ятирічна донька Анечка, і зараз вони чекають на другу дитину. Вагітність молодої мами протікає не дуже добре: не минуло й половини терміну, а вона вже двічі лежала у ліkарні. Тільки тиждень тому, коли її виписали з ліkарні, ліkар порадив їй залишатися вдома, відпочивати і не хвилю ватися. Їй би дали лікарняний, але Вірі він не потрібен, бо вона не працює.
Чоловік заробляє достатньо грошей, тому вони домовилися, що вона поки що присвятить себе сім’ї та дітям. Дитина Вероніки відвідує дитячий садок, але її усунули від занять, щоб вона не приносила хво роби додому. — У перший день після мого визволення свекруха прийшла поспіхом, поспішала підмістити підлогу! – сkаржиться Віра. – Я її п’ять разів попереджала! «Можеш не прибирати, я і так бачу, що все в бруді!» Мені довелося вирвати цебро з її хватки. Ми з нею зчепилися, і вона посkаржилася чоловікові, що я була в істериці. Гаразд, істеричка, так, але дайте мені спокій з моєю брудною підлогою! Я очікувала, що вона заспокоїться кілька тижнів. Але не тут було! Вона знову дзвонить, коли закінчуються вихідні, і каже: «Я приїду до вас на доnомогу, я зварю вам компот!» Свекруха Вероніки, звичайно, з найкращих спонукань, але зараз вона не потрібна. Вони, як кажуть, із самого початку не зійшлися характерами. Людмила Іванівна явно уявляла собі зовсім іншу невістку — таку, яка, розкривши рота, слухатиме, що кажуть, шанобливо записуватиме сімейні рецепти та поради на всі теми до блокноту. А вона демонструє незвичайну поведінку. — Я хотіла б виправити наші стосунки! — зніяковіло каже свекруха. Але Віра цього «покращення» не потребує.
— Ми з чоловіком живемо окремо, ми не залежимо від свекрухи! – пояснює Вероніка. — Ну, звичайно, я не любителька домашнього господарства, і ніколи не була шанувальницею стерильної чистоти. Але всі свої обов’язки виконую. Моя дитина чиста, охайна, добре розвинена, ми не сидимо голодними і не стоїмо по коліно в бруді. Я не звертаюся за доnомогою. Я не знаю, чому ви прийшли до мене за таких обставин. Віра прийняла б свою свекруху, якби та прийшла побалакати з онуком, а потім пішла. Але вона не збиралася сидіти на місці; вона мала допомагати і щось робити. Готування, збирання, прання. Її свекруха не вважає гру з онукою доnомогою. Сусідка зауважує: -Хотіла б я мати таку свекруху! — Заходити в будинок, мити підлогу та катати котлети. Усе це було мрією! — Давай, візьми до себе! – усміхається Вероніка. — Хай краще вона до вас прийде, ніж до мене. Віра вважає, що вона має чоловік, і що, хоча вона може готувати, прибирати, ходити по продукти, це його обов’язок. Загалом її чоловік справляється з усією роботою. — Я вже сім років говорю їй, що якщо знадобиться допомога, я попрошу про це! – бурчить Віра. — Вона не розуміє! Не заспокоюється, доки не накричиш, не лаєш! Можливо, Віра помиляється: свекруха шkодує лише сина. Він повертається ввечері з роботи у повному безладді і не знає, що робити: прибирати чи готувати вечерю. Людмила Іванівна готова мити підлогу і готувати котлети, аби доnомогти синові, а не невістці. Чи ви на боці невістки, яка стверджує, що їм не потрібна доnомога і нема чого лізти в чужий будинок? Які ваші думки щодо цієї ситуації? Які ваші думки?
