News 382 Media

Таїсія сиділа з дочкою Марією на кухні. Донька всіма силами намагалася заспокоїти матір. Вона теж не очікувала від батька такого. Того вечора Таїсія готувала вечерю. Чоловіка вдома ще не було, коли на телефон прийшло повідомлення. Відкривши повідомлення, вона застигла. Повідомлення надіслав чоловік. У тексті було написано: «Я йду від тебе, розлюбив, знайшов іншу. ” Чоловік прийшов години через три після отримання смс-ки, дістав сумку, склав всі речі і пішов. Найбільше жінці було прикро через те, що чоловік навіть не набрався сміливості сказати їй це особисто в обличчя. Донька Таїсії запропонувала матері викинути всі речі батька і поміняти замок на дверях.

Твердила, що на цьому життя не зупиняється і потрібно жити далі. Так вони і вчинили. Прибрали всі речі батька з дому, поміняли замок і навіть завели кішку. Марія завжди хотіла кота, але батько не дозволяв їй. Таїсія була дуже рада, що дочка підтримувала її. Їхнє життя дуже круто тоді змінилося. Вони багато часу проводили разом, вечорами дивилися фільми і багато базікали. Пізніше у Марії з’явився хлопець, і вона почала ходити з ним на побачення. Таїсія часто залишалася вдома одна з котом. Незабаром вона подала на розлу чення, чоловік з квартири виписався зі сkандалом, і то в обмін на обіцянку не ділити його машину. А потім він захотів якомога сильніше насолити дружині.

Сказав, що вона занадто стара для нього, а його новенька на 8 років молодша, але близькі Таїсії не давали їй сумувати. Подруги запрошували на заходи, на прогулянки в парку, і життя налагодилося. Через рік Марія зібралася заміж. Таїсія жила щасливим життям, поки раптом не повернувся її колишній чоловік. Говорив, що хоче повернутися в сім’ю. Але навіть не вибачився, а навпаки почав з претензій, нібито Таїсія сама винна і мало часу приділяла йому. Жінка зачинила двері і прогнала геть чоловіка. Протягом місяця їй постійно дзвонила мати колишнього чоловіка. Просила прийняти сина назад. Твердила, що Таїсія повинна радіти, що той повернувся. Навіть подруги Таї почали вмовляти помиритися з чоловіком. Але жінка була щаслива і з Барсиком Анатолійовичем, рудим котом, і не мала наміру жити зі зрадником і дня.

Я Маргарита. Мені двадцять два. Я заміжня і у нас з чоловіком народилася чудова дочка. Їй скоро виповнюється рік, і ми вирішили влаштувати вдома невелике свято. Вирішила запросити на свято свекруху, мою сестру з її донькою, мою подругу, з якою ми гуляємо з колясками, у неї однорічний син. Я вирішила прикрасити будинок різнокольоровими кульками, роздрукувала фотографії дочки за цей рік і замовила дизайнерський торт з красивим малюнком на ньому. Деякі люди дивуються, навіщо влаштовувати таке свято на перший день народження дитини, але я вважаю, що це досить-таки серйозна дата, і потрібно її обов’язково відзначати. І ось я все організувала, подзвонила гостям, щоб запросити їх. Всі погодилися, ніякі непорозуміння не виникли. Але тільки не зі свекрухою. Подзвонила їй, кажу: — В суботу приходьте до нас. Ми відзначаємо рік народження малятка.

Свекруха відповідає: — Ой, як добре придумали. Звичайно прийдемо, і Наташу покличемо. — Яку Наташу, дорога свекрухо? Наташа моя зовиця, старша дочка свекрухи. У нас погані з нею стосунки. Вона нена видить мене, я ненавиджу її. Вона прийде, зіпсує нам свято своїм негативом. Тому я сказала свекрусі, що щодо зовиці я не впевнена. Їй може бути нецікаво з нами. Свекруха відразу поміняла тон і грубо відповіла мені: — Тоді святкуйте без мене. Я без дочки не прийду. Нічого, тобі дістанеться за те, що ти втручаєшся у відносини брата і сестри. Бог тебе обов’язково покарає. Наші з зовицею контакт спочатку не склався. Коли я познайомилася з моїм чоловіком, стала впізнавати його, помітила, що він більшу частину свого часу і своєї енергії витрачає на сестру. Мати його виховала з такою ідеологією, що він повинен і зобов’язаний допомагати сестрі.

Тому він летів лише по одному дзвінку сестри. Потрібно її відвезти додому, він їде, забрати її кішку з дачі, відвезти до ветеринара, він зробить. І багато чого. Я поступово відучила його, донесла, що і постачальники, і сантехніки, і водії, і інші фахівці існують, не треба присвятити своє життя сестрі. Звичайно, зовиці це не сподобалося. Вона стала ненавидіти мене. А коли народилася наша дочка, взагалі, стала вести себе неадекватно. У зовиці особисте життя не склалося. Її кинув наречений прямо перед весіллям. Вона була ваrітна, але позбу лася дитини. Що і як сталося, в подробицях я не знаю. У підсумку вона стала улюбленицею свекрухи. Давайте просто скажемо, що вона піклується про неї. Але жер твувати життям сина заради дочки, так виховувати дитину я вважаю неправильним. Зараз я в подиві. Не розумію позицію свекрухи. Хочеш побачити свою дочку, запрошуй її в свій будинок, а не в наш…

Батьки Насті дуже любили Софію і називали її своєю другою дочкою. Її батько вже багато років жив з іншою сім’єю, а у матері Софії був важкий характер. Дівчинка багато часу проводила у подруги Насті. Вона дуже любила сімейну атмосферу, яка стояла у них вдома. Соня часто ночувала у подруги, проводила там по кілька днів. Вона почала працювати в 14. Сама купувала продукти і одяг. Коли Софія була у Насті, часто готувала і прибиралася вдома. Після одинадцятого класу вони обидві переїхали у велике місто вчитися. Хоч Настя і не поступила на бюджет, але її тато оплатив доньці навчання.

Софія теж не дотягнула до бюджету і незабаром повернулася в місто, Вона вступила в училище і вирішила спробувати ще раз в наступному році. Настя пообіцяла батькам, що буде добре вчитися і переведеться на бюджет, але цього так і не сталося. Батьки влазили в кредити, щоб оплатити їй навчання. Тим часом Софія була відмінницею. Коли на третьому курсі у Насті з’явився хлопець, то вона не тільки сильніше забила на навчання, а й до батьків не приїжджала. Софія бачила, що батьки Насті більше не в змозі оплачувати її навчання. Її батько досяг пенсійного віку і його перевели на іншу посаду. Одного разу Софія прийшла до своєї подруги додому. Вона відкрила двері і зайшла всередину. У квартирі стояла якась незрозуміла тиша. Вона дуже здивувалася і зайшла на кухню.

Батьки Насті сиділи за столом і мовчки дивилися на якийсь папірець. — Здрастуйте! А що це у вас там таке? — запитала Софія. Вона глянула на папірець і ахнула. Це був виграшний лотерейний квиток. Батько Насті подивився на Софію і пообіцяв, що якщо цього року вона знову не надійде на бюджет, то він оплатить їй навчання. Але так вийшло, що через місяць тата Насті не ста ло. Настя попросила Софію залишитися з мамою, так як та і так жила в селі. Так минуло два роки. На поминkи матері Настя приїхала з помітно кругленьким животом і дипломом про закінчення навчання. Одного разу Настя протягнула Софії листочок і коробку. Виявляється, батьки Насті подбали про те, щоб гроші дісталися Софії. У коробці лежали сережки. Софія дуже зворушилася і була шалено вдячна цій родині.

Мені було так складно оговтатися від зра ди чоловіка, що я ледве набралася сміливості, подала на розлу чення і просто виrнала свого чоловіка з дому. Тільки після того, як я зачинила за ним двері, я сіла на підлогу і почала nлакати і думати, як далі жити. Незважаючи на те, що у нас у шлюбі була вже доросла дочка, все одно, мені було складно перетравити той факт, що мій чоловік протягом тривалого часу зра джував мені, хоча він сказав, що це було лише один раз. Мені здається, що людина, яка зрадила раз, зможе зробити те саме знову і знову. Після розлучення, я твердо вирішила для себе, що більше ні з ким не зустрічатимуся.

Спочатку було складно, але зараз мені стало навіть подобається самотність. Я роблю все, що хочу, доглядаю себе, збираюся з подругами, часто виходжу гуляти, а раніше все це було під забороною. У мене є сестра, яка заміжня, і вона постійно говорила, що мені треба думати про особисте життя, що недобре бути самотнім. Нещодавно, вона приїхала до мене, ми добре посиділи, вона взялася за своє і сказала, що у них у селі є чоловік, який давно був розлу чений, йому 55 років і він хоче серйозних стосунків. Я відмовилася від знайомства з цим чоловіком, але сестра так наполягла, що я вирішила спробувати. Познайомилися ми в кафе, він розповів, що дружина зрадила його, тому він подав на розлу чення.

Тоді я дізналася, що він живе один у величезному приватному будинку, у нього є город, рогата худоба. Начебто він мені сподобався, чоловік був непоганий, ми з ним зустрілися ще три рази, і він відразу сказав, що ми вже не маленькі, і я можу переїхати до нього. Я теж подумала, що нічого тягнути, ми вже досить дорослі люди, переїхала до нього. Я прожила з ним місяць і подумала, що він не дружину шукав, а просто хатню робітницю. Я щодня рано вставала і виконувала все на городі, потім і вдома, від нього я не могла дочекатися лагідного слова. Щойно я помітила, що він користується мною, зібрала речі та пішла від нього.

Я ріс без батька, але в душі завжди сподівався одного разу зустрітися з ним, подивитися в очі і вимагати пояснень. Мама була ваrітна мною, коли коханий чоловік kинув її за день до весілля. Вони нікому не говорили про ваrітність, щоб уникнути rаньби, але батько побоявся відповідальності. Мати ростила мене на самоті, без допомоги батьків і друзів. Пам’ятаю її змучений вигляд після важкого робочого дня. Вона приносила мені смакоту і цілувала перед сном. З віком я почав шукати інформацію про батька, але сильно боя вся обра зити матір.

За довгі роки татусь жодного разу не з’являвся в нашому житті, а я дуже хотів його знайти. Одного разу, коли матері не було вдома, я рився в її речах і знайшов там деякі документи, на яких були ім’я, прізвище та адреса зниклого батька. Я навіть і не знав, що робити з цією інформацією. Спершу намагався шукати його дані в Інтернеті, але пошуки не дали результатів. В Інтернеті я познайомився з дівчиною, з моєю ровесницею, яка, виявляється, живе в тому ж місті, що і батько. Вона пообіцяла допомогти мені знайти його і на наступний же день відправилася за потрібною адресою.

Двері так і ніхто не відкрив. Я подумав, що батько вже давно живе в іншому місці, але ні. Моя кмітлива знайома додумалася поговорити з сусідами. З’ясувалося, що мій тато з новою сім’єю живе за цією адресою, але зараз відпочиває за кордоном. Через тиждень, коли вони повернулися з відпустки, знайома знову поїхала до них, і на цей раз їй вдалося побачитися з татом. Незважаючи на всі наші старання, батько відмовився бачитися зі мною, адже зараз у нього інше життя, сім’я, діти, навіщо втрачати все через незнайомого, хоч і рідного хлопця. Яким же ідіотом я був, треба було слухатися мати…

Моєму сину 43 роки. Він розлучився з першою дружиною, щоб одружитися з молодою. Я не читала йому нотації. Чи не маленький вже. На мене, головне, що він сам щасливий. Те, що молода вийшла заміж чисто через гроші сина, не викликало сумніву ні в кого зі знайомих. Щоб не випустити з рук такого завидного чоловіка і міцніше прив’язати того до себе, невістка одразу ж заваrітніла. Одного разу мій син упав до нас радісним. Сяючий як нова монета. Причиною його радості стало УЗД дружини. За результатами обстеження ліkарі сказали, що народиться хлопчик. Адже він завжди мріяв про спадкоємця свого бізнесу.

Мій чоловік зрадів цій новині не менше, ніж син. У нього теж була своя мрія – щоб онук носив його ім’я. Фрол – старовинне, рідкісне ім’я. Незабаром ми з чоловіком вирішили відвідати сина з невісткою та поговорити про ім’я онука. Мій син командує компанією, а вдома командує дружина. Тому й питання, яке нас турбує, задала невістці. — Як вирішила назвати сина? — Не замислювалася над цим, — відповіла вона байдуже. — Як щодо того, щоб назвати сина ім’ям діда? У відповідь невістка засміялася. Вона подумала про свого тата, якого ніколи не бачила.

А по-батькові, Сергіївна, придумала їй мати. Коли вона зрозуміла, що я мала на увазі зовсім не її батька, то сказав: — Ні. З таким ім’ям його дражнитимуть у школі. Навіть говорити про це не хочу, – відмахнулася від нас невістка. Мій син навіть слова не пікнув проти дружини. А у мій чоловік навіть зб лід. Щойно дочекався онука, був поруч із виконанням мрії і тут таке розчарування. Чому така неповага невістки до свекру? Адже не просто відмовила, а ще й піднесла свою відповідь із наха бним виглядом. Пробувала вмовити сина – той не хоче сва ритися із дружиною. А мій чоловік після демаршу невістки його більше бачити не хоче.

Кожен день під час обідньої перерви Артем бачив, що якась дівчина зупиняється біля магазину одягу і роздивляється сукню у вітрині. Дівчина привернула його увагу не випадково, вона була дуже красива. Вже місяць він за нею спостерігав. -Поль, як ти думаєш, чому вона туди ходить кожен день?- запитав він якось колегу. Поліна задумливо прищурилася, розглядаючи дівочу постать. -Сподобалася чи що? Не знаю, плаття напевно хоче купити. Тільки воно їй не по кишені. -Звідки знаєш?- здивувався Артем. -Одягнена вона простенько, а цей магазин дуже дорогий. Ну так що, сподобалася вона тобі? Очі колеги глузливо блиснули. -Може бути… Щось у ньому реагувало на цю дівчину і тягнулося до неї.

На наступний день Поліна прийшла радісна. -А я все довідалася! Видам конфіденційну інформацію в обмін на коробку печива! Артем здивувався. А Поліна плюхнулася в сусіднє крісло. -Звідки ти дізналася? -Ця інформація засекречена. Секрет фірми! Артем подивився на неї наполегливо. -Ну добре, — здалася дівчина, — Я розпитала дівчат з магазину! Ну ти згоден на печиво чи ні? -Згоден, звісно. Викладай! -Вона питала про чорну сукню. Ти її зразу впізнаєш, якщо зайдеш в магазин. Звати дівчину Белла, і працює вона в сусідньому супермаркеті. Артем поспішно встав. -Куди ти? — здивувалася Поліна. -Печиво тобі купувати із сусіднього супермаркету, — на губах парубка блиснула сліпуча усмішка.

Він хотів подивитися на дівчину поблизу. Поблизу вона виявилася так само гарна, навіть краще. Прихопивши коробку з печивом, він прямо вирушив за сукнею. Він не пошкодував ніяких грошей, щоб її купити. Незабаром він підійшов до неї, щоб познайомитися. Дівчина дуже ніяковіла, але погодилася з ним погуляти. Коли під час прогулянки він подарував їй сукню, вона розnлакалася. Артем розгубився, він думав, що зробив щось не так. Але Белла сказала, що збирала гроші бабусі на сукню вже багато часу. Коли вони проходили біля магазину, бабусю дуже вразило це плаття. Бабуся її виростила одна, постійно відмовляла собі у всьому, тому вона мріяла її порадувати. А він взяв і подарував це плаття! Вона була щаслива. Скоро вони стали зустрічатися, одружилися через рік.

Пенсію баба Наташа отримувала справно, їй би на все вистачало, якби не дочка. Світло давно відключили за несплату, холодильник не працював, та й продуктів в ньому давно не було. Але найбільше вона сумувала від того, що не має можливості дивитися телевізор. Вона сама у всьому винна. Балувала дочку з самого дитинства, думала, що та буде її підтримкою, коли виросте. Однак Катя погано вчилася, оцінки їй ставили тільки через повагу до Наталії Василівни, яка довгі роки пропрацювала вчителем. Вона намагалася провчити дочку. Закривала двері, а та почала кричати на весь під’їзд, доводилося відкрити. А зараз треба було думати, що купити з продуктів, щоб вистачило надовго.

Тепер Катя дає їй ще менше грошей, ніж зазвичай, і мати припускає, що скоро і цих копійок вона не побачить. Що тоді вона буде робити? Наталя переглядала старі фотографії і не могла зрозуміти, що вона зробила не так. Начебто все робила для дочки. Раптом вона відчула слабкість і абияк сіла на лавку. Вона дістала пляшку води і почала nити. До неї підійшов її колишній учень і запропонував допомогу. Звичайно, він не був тим худорлявим підлітком, але Наталя відразу впізнала його. Він хотів викликати швидку, але бабуся зупинила його. Іван повернувся через десять хвилин з величезним пакетом.

Вони піднялися в квартиру до Наталії Василівни. Бабуся виклала всю правду про своє нелегке життя. Іван уважно вислухав і сказав: — Наталія Василівна, ви знаєте, що моя мама пішла дуже рано і ви завжди замінювали її. Я сюди приїхав по роботі. Сьогодні ввечері повинен був виїхати, але мені доведеться затриматися. Ви ж не будете проти?» — Звичайно, Іване, з радістю. Тільки бачиш, як я живу! — Я пропоную поїхати вам разом зі мною! — Але, як же… що скаже твоя дружина? — Моя дружина чудова людина, ви будете жити у нас. Наталія Василівна зібрала речі і поїхала, залишивши квартиру дочці. Вона не могла повірити в цю казку…

Лідія Іванівна завжди була з м’яким характером. Все своє життя вона присвятила своїм дітям, а потім і онуку, жила з двадцятирічним Іваном, котрий активно господарював у її будинку. У нього постійно змінювалися дівчата, жодна довго не затримувалася. Він постійно скаржився бабусі, що вона його особистому життю заважає. Він часто приводив своїх дівчат додому, а бабуся заважала йому тим, що ходила сюди-туди або сопіла за стіночкою. Лідія Іванівна довгий час поступалася онукові, просилася в гості до колеги, сестри, друзів, щоб не заважати молодим. Але з часом їй це набридло, адже будинок її. Спочатку Лідія Іванівна часто була у своїх колишніх колеги чи подруг, але згодом помітила, що людям набридає її постійна присутність, тяжіють вони її суспільством.

Саме в цей час наро дила її старша дочка, з’явився онук. Молодим батькам була дуже потрібна допомога досвідченої жінки, тому спочатку вони самі її попросили до них переїхати. Потім зять почав висловлювати невдоволення, йому не подобалося, що Лідія у них живе. Вона забиралась у них у квартирі, допомагала по дому, сиділа з дитиною, але у відповідь отримувала лише невдоволення. Вона довго терпіла, мовчала і не скаржилася, але критики ставало дедалі більше. Дитина підросла, тоді їй прямо заявили, що її допомоги більше не потребують. Лідія Іванівна навіть тоді зраділа, адже можна повернутися додому та спокійно зайнятися своїм господарством.

Повернувшись додому, вона виявила, що онук добре влаштувався, навіть дівчину привів, називає її нареченою. А у квартирі не прибрано, комуналку не оплачено. Іван був сином молодшої доньки, він не працював і не вчився, але бабуся йому все одно допомагала, постійно скидала гроші на карту та прощала усі промахи. Він переїхав до неї, коли Анастасія знайшла нового співмешканця, з вітчимом Іван не вжився. Онук тільки нахабився, наприкінці він взагалі заявив, що Лідія Іванівні пора в будинок для людей похилого віку, просив квартиру йому залишити, мовляв, йому вона потрібніша. Але вона і на ці слова заплющила очі.

Терпіння урвалось, коли одного разу, в гостях у куми, їй зателефонувала дочка і заявила, що їй не варто повертатися додому, просила залишити будинок Іванові. Він мамі нажалився. Тоді Лідія Іванівна не витримала і висловила онукові все, що думає про нього. Іван обра зився, сказав, щоб вона більше на його допомогу не розраховувала, забрав речі та зі своєю дівчиною з’їхав. Думав, що Лідія Іванівна засумує і благатиме його повернутися, але Лідії Іванівні була тільки на радість самота. На самоті нарешті вона була сама собі господаркою. Потім онук одумався, вибачався. Лідія Іванівна його давно пробачила, але жити разом не кликала, сказала, що він молодий, хай сам своє життя облаштовує.

Олена мала дуже важкий день на роботі, тому вона почувала себе дуже втомленою. Повертаючись додому, вона мріяла лише поспати, але не могла собі це дозволити. Потрібно було ще зробити домашні справи, нагодувати дитину, зробити з нею уроки. Настрою готувати повноцінну вечерю не було, тому вона дала Сергію сухий сніданок із молоком. Добре, що чоловік був у відрядженні, його б така вечеря не влаштувала і довелося б готувати. У Андрія робота така, його часто відправляють на відрядження по всій країні, і він відсутній вдома. Коли вона закінчила всі справи, було вже майже за північ. Щойно голова торкнулася подушки, Олена провалилася у сон.

Але майже одразу ж її сон потривожив телефон. Він уперто вібрував, номер був незнайомий, тож Олена скинула дзвінок. Але той, хто дзвонив, був дуже впертий, він дзвонив кілька разів поспіль. Розлютившись, Олена підняла трубку. -Алло? У трубці пролунали перешкоди, а потім хрипкий голос, який вона дізналася б з тисячі інших голосів. — Олена… У голові була паніка. Як це можливо? Вона втратила батька рік тому! — Олено, подзвони Андрію… Зателефонуй йому… — Тату, тату! — Кричала Олена, забувши, що в сусідній кімнаті спить дитина. У трубці у відповідь лунали лише короткі гудки. Поступово вона заспокоїлася, вирішила, що їй все почулося від утоми, лягла назад у ліжко і, схоже, заснула. Прокинулася, коли вже світало.

На годиннику було п’ять ранку. Вона пам’ятала події ночі, але вони здавались їй сном, проте Лена вирішила зателефонувати чоловікові. Вона його розбудила, поцікавилася самопочуттям. Андрій, трохи пробурчавши, все-таки встав з ліжка і заявив, що раз його улюблена дружина будить о четвертій ранку, він піде прогулятися на свіжому повітрі. Подзвонив Андрій за годину: — Олен, ти уявляєш, я приходжу з прогулянки назад до готелю, а його немає! Згорів майже до тла . Якби ти мені не подзвонила, мене б уже не було. Того дня, прокинувшись, син сказав, що бачив уві сні діда. Олена полізла у телефон, але в історії викликів не було дзвінків від незнайомих абонентів.