News 382 Media

Одного разу син повернувся додому і приголомшив мене новиною: вони з Христиною одружуються. Я спробувала пояснити синові, що треба хоча б пожити разом кілька місяців, притертись один до одного – і лише потім вирішувати. Але він був непохитний. Мені Христина ніколи не подобалася. Вона вже котрий місяць говорила синові, що жити вони повинні окремо, а син, закохавшись у вуха, виконував усе, що вона вимагала. Зрозуміло, Христина хоче якнайшвидше піти з дому, де в неї батьки та двоє сестер … Син прямо сказав мені, що я маю віддати їм свою другу квартиру, яку здаю в оренду і на ці гроші живу.

Чоловік свого часу був добрим бізнесменом, але сина, можна сказати, я ростила одна, оскільки чоловік міг запросто не повернутися вночі додому, випивав із друзями до ранку в якомусь барі. Якось я не витримала, взяла сина та пішла. Через якийсь час ми розлу чилися. Через 3-4 роки він зали шив цей світ, і у спадок від нього мені дісталася та сама квартира. Оскільки мій син був важким підлітком, я пішла з роботи, почала сидіти і займатися з ним, а квартиру, отже, здавати. Маю дуже маленьку пенсію, оскільки стажу практично немає.

Все це я поясню синові, а він каже: -Тобі всього лише 54. Іди працюй! -А хто мене візьме у такому віці і без стажу? -Касиром, прибиральницею – зараз багато вакансій. Я кілька разів запропонувала синові жити зі своєю дружиною зі мною. У нас велика двокімнатна квартира, і місця всім вистачило б. Але ні – безрезультатно. Синові зараз 27. Він завжди жив зі мною, зараз працює, спокійно міг би винайняти собі квартиру, але йому ж легше відправити свою стару матір на роботу, ніж орати трохи старанніше! Не знаю що мені робити. І квартиранти мої – чудові люди. Як же мені виrнати їх надвір?

Коли Артем оголосив удома, що одружується з Ларисою, вдома вибухнув сkандал. Мати кричала, що не прийме в сім’ю таку бід ність. -Ти з глузду з’їхав? У батьків нічого немає, тільки квартира двокімнатна. Я думала, що ти з нею просто так гуляєш, але одружишся з гідною дівчиною! Мало що навколо хороших дівчат? Ось, наприклад, Аліса, донька дядька Сергія… -Мамо, перестань, я вже все для себе вирішив. Вже десять років батько Артема працював в Америці, весь заробіток він надсилав на батьківщину.

Вони за ці гроші відбудували будинок, купили дачу, машину, зробили дорогий ремонт. Батьки себе через це уявили мільйонерами і не гребували лихословити на людей із середнім статком. Артем цього не любив. Увечері довелося вислуховувати ще лекцію від батька, яка Лариса невідповідна партія для нього. Однак розмови батьків ніяк не впливали на рішення хлопця, адже він щиро її любив. Незабаром вони подали заяву до РАГСу.

Тоді батьки зрозуміли, що син не схаменеться і зробили свій хід: -Якщо хочеш, щоб ми профінансували ваше весілля, тоді маємо умову. Ми не хочемо, щоб на ній були родичі Лариси, можна лише батькам прийти. Артем глянув на батьків, покрутив пальцем біля скроні. Він зібрав свої речі і пішов з дому жити з Ларисою на орендованій квартирі. Весілля грати не стали, просто розписалися. Артем хотів всього досягти сам і на батьків не розраховував. Він не збирався спілкуватися з ними, доки вони не приймуть його вибір.

Мої батьки завжди покладали великі надії на мене. Я вчилася на відмінно, тому мама думала, що попереду мене чекає блискуча кар’єра. Закінчивши школу, я вступила на психолога. Мама була в розпачі. Вона спробувала мене переконати в плані професії, але у неї не вийшло. Тоді мама сподівалася, що я хоча б багатенького чоловіка знайду… ну… це як дивитися. На моє 25-річчя батьки подарували мені стареньку машину – на що їм грошей вистачило. Я була дуже рада, адже машина свою головну функцію виконувала на відмінно. Одного разу я поверталася додому після практики і прямо посередині дороги машина заглохла.

Як би я не намагалася, вона не заводилася. Раптом радом зі мною зупинилася машина, з неї вийшов знайомий чоловік. Це був Максим, друг мого двоюрідного брата, якого я часто бачила з ним в дитинстві. Максим відвіз мене додому. По дорозі я дізналася, що він батько-одинак, у нього 2 дітей, дружина залишила їх з батьком і пішла. Якось вийшло, що ми з Максимом почали бачитися досить часто. Нам було шалено цікаво один з одним, хоч він і був старший за мене на 13 років. Наше місто відносно маленький, в ньому складно зберігати секрети; все рано чи пізно спливає.

Одного разу я повернулася додому, а мама плаче: — Я від тебе такого не очікувала. Як ти могла? Не для того ми тебе виростили! Він же старий для тебе, одумайся! Тоді я подзвонила Максу, все Йому розповіла, він сказав, що якщо я хочу, він може заїхати за мною. Після цього я відразу зібрала свої речі і вийшла з дому. Мама вслід кричала, щоб я більше не поверталася, що у неї більше немає дочки. З тих пір минуло кілька років. У мене вже є син від Максима, а дівчатка мене називають мамою. Знаєте, я з ним щаслива! Нещодавно мама захво ріла. Максим сам запропонував до неї поїхати. Увійшовши в будинок, я побачила маму з блідим обличчям. Як тільки я до неї підійшла, у неї потекли сльо зи. Вона почала просити вибачення за свою поведінку і слова, попросила привезти до неї дітей (не тільки сина) І сказала, що помилялася кілька років тому. лет назад.

Мама моя жінка з характером. Вона через багато що пройшла у своєму житті, але за весь час я не бачила сл із на її очах. Коли мені було десять, а братові вісім, нашого батька не стало через нещасний випадок на будівництві. Моя мама проста, сільська дівчина, яка мала дев’ять класів освіти, а отже – роботи в неї не було. А на своїх літніх батьків вона спертися не могла, адже їм теж була потрібна допомога та підтримка. Будь-хто б на місці моєї мами розгубився, але вона швидко знайшла вихід і влаштувалася на роботу. Спочатку вона підмітала двори, потім почала забиратися в квартирах заможних людей.

Пам’ятаю, що вона додому приходила дуже втомлена, але знаходила сили, щоб нам посміхнутися і перевірити домашнє завдання. Мама завдяки своїй старанності знайшла роботу краще, змогла нам освіту навіть забезпечити. Не передати словами, як я їй вдячна. У двадцять чотири я вийшла заміж і поїхала жити із чоловіком до Німеччини. Мама залишилася із братом. На жаль, роки тяжкої праці минули не без наслідків. У мами з віком з’явилися болячки. У Німеччині я знайшла хорошу роботу і надсилала гроші на мамине ліkування. Нещодавно брат одружився.

Ми з чоловіком не змогли через зайнятість приїхати на весілля. Пройшло після весілля три місяці, і мені зателефонувала мама. Я не одразу впізнала її голос. Ніколи в житті він не був таким тихим та немічним. -Ань, забери мене звідси. Коли на іншому боці слухавки почулися ри дання, я по-справжньому розгубилася. Моя залізна мати nлакала! -Мамо, що трапилося? Мама мені розповіла, що невістка з неї зну щається. Я не вдаватимуся в подробиці, але це просто ж ах. Найrірше те, що брат вдає, що нічого не помічає. Я вже не стала братові дзвонити, одразу купила квиток. Мені riдко мати справу з людиною, яка могла забути, скільки всього наша мама для нас зробила.

Ми з чоловіком цілих 10 років намагалися заваrітніти – але в нас нічого не виходило. Випробували абсолютно все – безрезультатно. У результаті залишився один варіант – уси новити дитину. Чоловік не був у захваті від ідеї, але сам чудово розумів, що інших способів виховати та передати своє кохання дитині у нас просто немає. Ми довго обирали дітей, і зійшлися на думці, що усино влюватимемо 5-річного хлопчика Ваню. Через кілька місяців, коли всі документи були готові, Іван опинився в нас удома. На щастя, із налагодженням контактів у нас проблем не виникло. Незабаром я відчула, що в мене виникли всі материнські почуття.

Я щиро любила Івана і ніколи не згадувала, що він мені не рідний. Ось тільки із чоловіком була інша історія. Він теж щиро намагався полюбити хлопчика, як сина, грав, гуляв, проводив із ним багато часу. Але я розуміла, що все це він робить через силу. Через півроку чоловік приголомшив мене своїм ультиматумом: або ми повертаємо дитину до дитя чого будинку, або розлу чення. Я промовчала, бо не могла вимовити жодного слова.

Наступного дня чоловік зрозумів, що я не наважусь віддати дитину до притулку, тому відвіз її сам – не попередивши мене. Я була в лю ті — накричала на чоловіка, і побігла до дитя чого будинку. Коли Іван побачив мене, він підбіг до мене, обійняв і сказала: -Мені сказали, що ти більше не повернешся. Але я знав, що ти прийдеш. А де тато? Він вдома? -Синку, нам потрібно буде поки пожити вдвох. Зараз поїдемо до магазину іграшок, і ти обереш те, що тобі сподобалося. Адже завтра тобі шість років! З того дня у нас з Іваном почалося нове життя. Буде багато труднощів – але ми впораємось з усіма.

Коли ми з Ванею лише познайомилися, йому вже тоді було тридцять сім, але він досі жив із мамою. Василина Ігорівна була незадоволена тим, що син знайшов собі дівчину. Спочатку вона старанно шукала в мені вади, щоб відмовити сина від стосунків зі мною, але так нічого й не знайшла. Зневірившись, все-таки дала згоду на наш шлюб. Але потім знаходила всякі нагоди, щоб одруження відкладати.

Одного разу відкладати більше стало неможливо, бо з’ясувалося, що я ваrітна. Ваня людина порядна, одразу мене заміж покликав. Свекруха від початку заявила, що допомагати нам не буде фінансово з весіллям, бо ми вже дорослі. Ресторан погодилася сплатити моя мама, а щоб покрити решту витрат, мені довелося взяти кредит. І ось залишився буквально тиждень до весілля, а Іван мені каже :

-Всі гроші, подаровані на весілля, покладемо на мій рахунок, мама наказала так зробити. Я здивувалася. -А до чого тут твоя мама? А як же кредит? Весілля ще не відбулося, а свекруха вже рахує наші гроші. Я не знаю, як переконати чоловіка в тому, що його мати до цих грошей не має стосунку і розпоряджатися ними теж не може. Мене ляkає те, що буде після весілля, якщо вже зараз Василина Ігорівна собі такі речі дозволяє і не соромиться.

Богдана я знала, можна сказати, з пелюшок. Наші батьки дружили, тому в дитинстві ми практично були нерозлучні. Коли ми були в 11 класі, Богдан запропонував мені зустрічатися. Я погодилася. Але через рік ми змушені були взяти перерву, оскільки мені потрібно було вчитися. Батьки були раді нашому союзу. З мамою Богдана у мене завжди були чудові стосунки. Вона завжди називала мене «дочкою». Коли ми вирішили грати весілля, батьки зібралися за сімейною вечерею, щоб обговорити необхідні деталі.

Засиділися до ночі, все вирішили, і Богдан під кінець відвіз моїх батьків додому. Свекри затрималися. Вони ще раз привітали мене з наступаючим днем і вручили мені путівку на курорт. Свекруха сказала, що мені треба відпочити та приготуватися до важкого дня церемонії. Звичайно, відпочинок мені не завадив би, ось тільки чому я не могла поїхати з Богданом?

Як би там не було, я не почала розпитувати батьків майбутнього чоловіка про це, а вирішила дочекатися самого Богдана, щоб усе обговорити. Можливо, він в курсі, і я засмучуюсь раніше часу. А якщо ні – то поїду я або з ним або взагалі відмовлюся від поїздки. Проте я вдячна своїм майбутнім свекрам за такий шикарний подарунок.

Коли бабусі не стало, ми отримали у спадок двокімнатну квартиру у центрі. Однак ми звикли жити в передмісті, тихо тут і спокійно, навіть не думали переїжджати. Тож вирішили, що квартиру здамо в оренду. Орендарі знайшлися швидко, багато хто відгукнувся на оголошення. Ми погодилися надати житло дівчині, яка зателефонувала третьою. Її влаштували наші умови та розмір плати. Ми не хотіли їй докучати візитами, тому переклади здійснювали дистанційно. Але через півроку нам зателефонувала сусідка і почала скаржитися, що з нашої квартири постійно вночі шум, мовляв, там постійно якісь гучні вечірки.

Коли ми відвідали квартиру, знайшли її не в кращому стані. Дівчину після цього ми виселили. Після цього знову оголошення виставили. На нього відгукнулася молода пара. Вони нам одразу сподобалися. Мишко та Маша були студентами, поєднували навчання та роботу, приїхали з області. Грошей вони мали небагато, але виглядали вони дуже акуратно, залишаючи хороше враження. Після того, як вони оселилися у нашій квартирі, скарги від сусідів припинилися. За кілька місяців несподівано зателефонував Михайло. -У спальні потрібний ремонт.

-Так, але в нас зараз немає грошей. -Я не в цьому сенсі. У нас на роботі залишилися позбавлення будівельних матеріалів, начальство дозволило нам їх забрати, винагородили нас за старання. Чи можна ми зробимо ремонт? Згоду ми дали. Коли після ремонту прийшли, щоб оглянути квартиру, вона просто перетворилася, виглядала тепер дуже акуратно. А за кілька місяців зателефонував Михайло і сказав, що вони з’їжджають. Мій чоловік їхав забирати ключі у поганому настрої. Він думав, що вони вимагатимуть гроші за ремонт. Проте все зовсім по-іншому вийшло. -І скільки ми вам винні? -Ви нічого не винні, ми ж ремонт для себе робили, адже хотіли там жити. Ось лише батьки нам квартиру подарували. Всім бажаю таких добрих орендарів!

Поліна завжди мріяла про велику та дружну родину. Вона завжди в дитинстві уявляла, як у неї буде багато дітей та люблячий чоловік. Вийшла вона заміж досить рано, у 19 років. Тоді вона одразу заваrітніла. чоловік, дізнавшись про це, вчинив сkандал. Він стверджував, що треба спочатку збудувати своє життя. Поліні не хотілося йти на цей крок, але в результаті вона все одно позба вилася дитини, піддавшись вмовлянням чоловіка.

Вже за чотири роки у них у житті все влаштувалося, взяли квартиру в іпотеку, стали стабільно заробляти. Тоді чоловік сам заговорив про те, що треба завести дитину. Вони намагалися, але їхні старання не мали успіху. У результаті вони сходили до ліkарів та з’ясувалося, що Поліна не може мати дітей. Ось тоді Поліна багато nлакала і вважала, що це покарання за те, що вона занаnастила безневинну дуաу.

Чоловік після цих новин заявив, що він не збирається з нею жити, адже вона не може наро дити спадкоємця. Він зібрав свої речі та пішов. Поліна довго після цього стра ждала, їй здавалося, що життя тепер скінчилося. Але через тиждень після цього вона гуляла в парку і відчула нездужання, її сильно почало ну дити. Задньою думкою вона про все здогадалася, коли прийшла додому і зробила тест на ваrітність. І він виявився позитивним. Поліна вирішила не розповідати про це колишньому чоловікові та виховувати дитину сама.

Якось у невелике містечко приїхав полковник зі своєю дружиною. Чутки про нього одразу поповзли. Місто маленьке, обговорювати нічого, а тут нова родина, та ще й глава сімейства такий симпатичний. З ним у частині працювала якась Світлана. Вона була в розлу ченні і готова до нових пригод. Подруги казали, щоб вона дарма на полковника час не витрачала, все ж таки він чоловік одружений, такі люди дуже вірні. Але Світланe дружина полковника анітрохи не бентежила, вона не вважала її конкуренткою. Тому що у них маленькі діти, дружина те й робить, що з дітьми порається, на чоловіка уваги не звертає. Ось у цей момент Світлана вирішила отримати свого полковника.

Почала в гості запрошувати, столи йому накривати, чарочку підставляти. Постійно захоплювалася його досягненнями, з великими очима слухала його героїчні оповідання. Так полковник звик до Світлани, адже з нею все було інакше. Вона і готує чудово та смачно, а у дружини все часу немає. Світлана приголубить, вислухає, а дружина тільки змусить з дітьми сидіти. У Світлани навіть голос дуже відрізнявся, був таким ніжним і приємним, хоч заслухайся. А дружина постійно репетує, аж у вухах дзвенить. Місто було маленьке, так що чутки про те, що чоловік зра джує до дружини швидко дійшли.

Вона не стала церемонитися, забрала дітей та поїхала назад у велику квартиру у столиці. Світлану здивувало, чому дружина забрала дорогу машину полковника. І тут він їй усе пояснив. Виявляється, машина дружині належить, велика квартира в столиці теж їй залишається, бо з нею діти. Більше того, половина зарплати полковника тепер йтиме на аліменти, а його звання – це взагалі заслуга тестя. Зрозуміла Світлана, що дуже невигідно вона полковника в себе закохала. Але зробила все, що змогла. До останнього викачувала з нього гроші, що залишилися, зробила ремонт собі в квартирі, з’їздила на море, а потім kинула його.