News 382 Media

Моя сестра 15 років свого життя витратила на те, щоб заробляти гроші на чужині і висилати їх 2 дочкам. Я їй завжди говорила, що не варто так балувати дорослих дівчат. Вони собі по квартирі за рахунок мами купили, а сестра все продовжувала слати всі зароблені гроші дочкам, не залишаючи собі ні копійки. Час минав… в один момент сестра стала наполегливо запрошувати мене до себе, мовляв, у нас умови змінилися, за два роки станеш мільйонером. Так-то у мене була квартира, дочка, на щастя, була самостійною дівчиною, заробляла на все сама, але сестра виявилася наполегливою, і я вирішив поїхати, але не дочці на квартиру заробляти, а собі на машину мрії.

Я своїй малій відразу сказала, що як тітка Юля я тобі гроші слати не буду, я лечу заробити собі на мрію. Сказано-зроблено. Все було добре, правда всі там на мене дивилися, як на білу ворону, адже я єдина не бігала відправляти все дітям після отримання зарплати. — Ти ж собі нічого не залишаєш, — говорила я сестрі , — а якщо тобі знадобиться що-небудь, що ти робитимеш без однієї копійки? — Ой, дурочка, мої дочки мені допоможуть, не хвилюйся. Я сумнівалася в словах сестри, і не дарма.

Мої племінниці такі дівчата слизькі… Загалом, сталося через півроку нещастя. Сестра сильно захво ріла, їй знадобилося хірурrічне втручання, і вона поїхала на батьківщину за цим. Наї вна думала, дочки їй допоможуть, а ті тільки руки розводили, мовляв, ми всі гроші на нерухомість пустили. Тоді я всі свої заощадження віддала сестрі, але заборонила їй казати про це дочкам. Нехай подумають, що мама позичила ці гроші, і їм потрібно все повернути. Я в цьому теж сильно сумніваюся, але сподіваюся, цей випадок стане для сестри уроком поглянути на все, знявши рожеві окуляри.

Дивилася мати на Галю і важко зітхала. Жінка розуміла, що навряд-чи хтось дочку заміж візьме. Вона з молодших класів була вище більшості хлопчиків, личком теж не особливо вийшла. Але господиня Галя була чудова. Її батька не стало, коли їй було одинадцять. Мати залишилася одна з трьома дітьми. У селі без чоловіка в домі важко, Галя взяла на себе багато чоловічих обов’язків. Вона і дрова рубати навчилася, і город копати. Про сімейне щастя завжди мріяла, але розуміла, що шанси на це невеликі.

Всі ровесниці в селі вийшли заміж, а вона так і залишилася в дівках. Було якось у селі весілля однокласниці Валентини, голосно його святкували. Мати її вмовила туди піти, подивитися на музикантів, які з міста приїхали. Галя не хотіла, але мати була дуже наполеглива. Відчувала вона себе на торжестві ніяково, хоча і було цікаво спостерігати за людьми, а музиканти були хороші. На неї уважно дивився один з них. Тільки він Галі зовсім не сподобався, маленького зросту був і худий.

Минуло три дні після гуляння. Під вечір хтось постукав до них у хату. На порозі виявився той самий музикант з букетом квітів: -Добрий день. Вибачте, я не знаю, як вас звати, але ви мені дуже сподобалися. Ми можемо познайомитися? А потім Олег зробив їй пропозицію. Галя, недовго думаючи, погодилася. Пізніше хлопець продав міську квартиру і перебрався в село. Про цю дивну пару усі в селі постійно говорили, але вони прожили разом до кінця, двох дітей народили і жили щасливо.

Я два роки заміжня. У нас однорічне маля. І наш шлюб на межі розвалу… Все через те, що мій чоловік сильно схильний до впливу родичів. А ті мене не взлюбили. Чоловік обожнює своїх батьків та сестру. Для нього вони завжди мають рацію. Як би ті не обра жали мене, в його очах винна виявляюсь завжди я. Сам не може мене захистити, не хоче вислухати мою точку зору, тільки як папуга повторює ма рення своєї матусі та сестрички.

А як він думав, свекруха з золовкою будуть мене rаньбити, а я мовчки зноситиму? Доводиться відповідати. Вони біжать сkаржитися на мене чоловікові. Ми з чоловіком живемо окремо від батьків. Здавалося б, які проблеми? Я до них не лізу, то хай і вони до мене не лізуть. Але їм обов’язково треба засунути носа у справи моєї родини. І в наш сімейний бюджет, і в наші розмови, і до нас у ліжkо…

А потім ставить претензії, мовляв: я не так на неї подивилася, не так їй відповіла. Претензії висувають не мені, а моєму чоловікові. А він не тільки не захищає мене, а й сам починає читати мені нотації. Ну як жити із таким чоловіком? Він повинен захищати свою сім’ю, але навіть не може провести кордону. Але я не хочу позбавляти дитину батька, не хочу втрачати сім’ю. Порадьте, як можна вирватися із цієї ситуації, зберігши родину?

У нас у сім’ї є дуже хвора тема – моя сестра Віра. У Віри чоловік не зовсім здоровий, а точніше хво рий на голову. У нього реально сильне nсихологічне захво рювання. Якщо не знати про його особливості, то здається, що з ним все нормально. Але це тільки в ті періоди, коли у нього затишшя. А якщо його хво роба починає проявлятися, то його одразу кладуть у ліkарню, пічкають таблетками, щоб він заспокоївся. Я не розумію, як у Віри зберігається спокій із такою людиною, адже він під ефектом своїх ліків багато чого може зробити, а вона з ним нормально живе. Що сталося з батьками її чоловіка, невідомо, кажуть, що їх не ста ло ще років 10 тому.

У бабусі чоловіка теж таке ж захво рювання, через яке рідна сестра не дожи ла до повноліття. Тобто ця хво роба передається у спадок, а не просто якась випадковість. Незважаючи на все це, Віра хоче наро дити від чоловіка дитину. Всі довкола розуміють, що народиться хво ра дитина, навіщо брати таку ношу на все життя? Це ж небезпечно. Адже під час ваrітності багато чого може статися. Я пропонувала сестрі наро дити від доно ра. Але вона на мене за це дуже обра зилася, сказала, що чоловік хоче спадкоємця. Але що там успадковувати, якщо не букет страաних хво роб.

Коли Віра вперше заваrітніла, то нікому не говорила доти, доки не настав великий термін. А потім як сказала, і вже позбу тися дитини не можна, і мамі нашій поrано від такої новини стало. Але добре, що ваrітність у неї стала завмерлою, від дитини довелося все ж таки позбу тися. Мама наша казала, що це не просто так, що це знак згори. Але Віра нічого не хоче слухати. Зараз у неї чоловік знову лежить у ліkарні, ліkується. А вона на всю готуватиметься знову намагатися наро дити від нього, але я сподіваюся, що нічого не вийде.

Мати і батько мають бути поруч із кожною дитиною. Немає нічого дивного в тому, що діти у дитбу динку мріють про те, щоб їх уси новили. Це було мрією і Кирила. Він був розумним, товариським і слухняним. Його обрали та з’явилися батьки. Мама була добра, співчутлива, і від неї чудово пахло. Кирило був задоволений і сім’я була прекрасною. Нові батьки одягали свого маленького сина та показували його всім знайомим. Але через якийсь час тато викликав Кирила для серйозної розмови. Він сидів у кріслі й невимушено хитав ногами, бо не мав причин вважати, що щось не так. — Кирило, поговорю з тобою по-чоловічому. У мами народиться ляля. Малюк був у нестямі від радості, дізнавшись, що скоро у нього з’явиться братик чи сестричка, але батько продовжував говорити. — Ми вирішили, що тобі треба повернутися до дитя чого будинку. Дитина не знала, що чекати. Він почав схлипувати.

Коли спустився в коридор дитбу динку, ри дав і благав батьків залишитися з ними, але вони йшли впевненим кроком і навіть не озиралися. У них буде справжня дитина, а не з дитбу динку, тому було очевидно, що Кирило їм більше не потрібний. Він ри дав, дивлячись у вікно і гадаючи, чи повернуться вони. Зрештою малюк почав заспокоюватися. Його повернули з виглядом іграшки, що втратила свою привабливість. Маля здалося, чекаючи, коли його заберуть. Хоча інші діти мали нові сім’ї, він їм не заздрив. Він чекав. Їх повернуть, бо його повернули. Дітей тимчасово відправили до прилеглої школи, поки в дитячому будинку йшов ремонт. І ось один малюк підійшов до Кирила і попросився до нього в товариші. Вони щиро стали друзями. Він пішов до них у гості. Мама друга виявилася чудовою людиною. Вона привітно зустрічала хлопців і завжди пригощала їхньою чудовою їжею. Пізніше мати товариша запропонувала залишитись у них на ніч.

Юнак знову здивувався і зра дів. Звичайно, він захотів. Директорка дитя чого будинку уважно стежила за цим зв’язком. Вона турбувалася, що хлопчик зблизиться із сім’єю, і якщо йому доведеться піти, то тра вма буде надто сильною для нього. Тому вона вирішила поговорити з мамою хлопчика. Розмова тривала недовго. Їй розповіли історію хлопчика, сльо зи навернулися на очі жінки, коли слухала керівника. — Сильна прихильність Кирила до вашого сина та вашої родини турбує мене. Коли закінчиться ремонт і йому потрібно буде повернутися до дитя чого будинку, що він робитиме? – Я хочу бути матусею хлопчика. Він має жити з нами, будь ласка. Через час: — Який подарунок ти хочеш, любий? — Запитала мама молодого чоловіка. — Смажену картоплю, — не замислюючись, відповів Кирило. Дитину забрала додому нова мама, взявши її за руку. Про них подбала директорка, яка цього разу була у згодна з собою. Вона була впевнена, що хлопчик нарешті знайшов свою справжню родину.

Мені за 30 і я у стосунках з чоловіком, який молодший за мене на кілька років. Ми не живемо разом із фінансових питань, але я коплю гроші на власне житло. Він дуже довго говорив, щоб ми знайшли квартиру і платили навпіл, але ми так і не знайшли її. У наших відносинах не буває кафе, ресторанів, театрів чи якихось інших речей. Ми зустрічаємося тільки в парку. А іноді я сама орендую квартиру, бо від нього не дочекаєшся.

Він каже, що дуже сильно мене любить і прив’язаний, але я не бачу перспективи в наших відносинах. Він, звичайно, працює, але його зарплата вдвічі менша ніж моя. Іноді мені здається, що він просто чекає, поки я куплю квартиру на свої гроші і він переїде до мене. А коли я питаю про заміжжя, адже нам не по 18, щоб не поспішати, ми вже дорослі люди, вже треба перейти на новий рівень стосунків, коли я говорю про сім’ю та дітей, він каже, що, звичайно, хоче сім’ю, троє дітей, але як ми забезпечуватимемо їх, тільки Бог знає.

Зараз я не знаю як чинити, тому що з одного боку розумію, що люблю його і він теж хороша людина, у нього спокійний характер, не кричить, все міркує спокійно, але водночас мене бентежить його фінансова неграмотність і не прагнення розвитку наших стосунків. Спільного майбутнього з ним теж не бачу, але це почуття симпатії не дає приймати правильне рішення в наших відносинах.

Катя сиділа і дивилася на чоловіка. «Невже це все? Як же так?. Вона ще раз глянула на Віктора і зважилася сказати. – Вікторе, я… – її перебив телефонний дзвінок. – Вибач, треба відповісти, – сказав Віктор. Він схопився і почав розмовляти, додаючи: «так, кошеня» і «звичайно, сонечко». «Все – таки це дійсно все…» — зітхнула Катя. Претензій до Віктора у Каті не було. Ділити особливо було нічого. Розлу чилися швидко. Перший раз Катя повернулася додому і відчула розча рування. Вона почула, як у замку повернувся ключ – це повернулася зі школи донька. Марія дуже важко переносила відхід батька. Його нова любов ваrітна і він, як порядна людина, не міг допустити, щоб його дитина народилася не в законному шлюбі. Ще давно вона влаштувала його працювати у своєму офісі.

Там він і знайшов свою нову жінку. Катя поспішала на обід. Підходячи до ліфта, вона побачила Віктора, який вів під ручку свою ваrітну Олену. Але день був вдалий, їй дали відпустку. — Маша, привіт! Що робиш? – увірвалася додому Катя. — У мене для тебе сюрприз. Завтра ми з тобою летимо у відпустку! Днів на 10. Відпустка пішла їй на користь, і вона зрозуміла, що потрібно просто відпустити чоловіка і все. Вони з подругою Олею стали розбирати фотографії разом. На одній фотографії була Катя з хлопцем. — Це моя перша любов. Його звали Олег, і ми закохалися один в одного з першого погляду. Нам було по 16 років. Він був з Києва і взагалі випадково потрапила до нас в табір. Мої батьки мене забрали раніше з табору. Зв’язок обірвався.

Пізніше Катя заявила подрузі, що звільняється і починає нове життя. Минав час. Життя Каті більш-менш налагодилося, і вона звикла жити тільки з донькою. Але одного разу прийшов Віктор. —Вона мене не любить. Їй потрібна була тільки дитина і штамп в паспорті. Я зараз живу у мами. Може ми… знову… — Ні, — голос Каті став жорстким. — На данийй момент я не готова… Через місяць Оля запропонувала подрузі нову роботу. Катя пішла на співбесіду і її взяли. У цей момент Катя зрозуміла, що зовсім відпустила Віктора і готова до нових відносин. Одного разу вона побачила в офісі знайоме обличчя. — Катя? Це ти?! — запитав він. Катя підняла очі і миттєво впізнала в ньому свого Олега. Вона посміхнулася цьому чоловікові і раптом зрозуміла, що сама доля вела її до цієї зустрічі і розлу чення з чоловіком було неминучим.

Софія була улюбленицею батьків. Свого часу вони дуже багато працювали, щоб забезпечити дівчину найкращою освітою. Вона ходила до репетиторів ще зі школи, завдяки цьому сама змогла вступити на бюджет дуже елітного, столичного університету. Батьки пишалися її успіхом, розповідали всім знайомим про це з гордістю. Дівчина перші два роки всю себе присвятила навчанню. На третьому курсі сталося несподіване — на одній студентській вечірці вона познайомилася з Ярославом, у них почався роман. Відносини у них були дуже серйозні, але дівчина боялася розповісти батькам про це, бо боя лася їхньої реакції.

Вона знала, що вони вважають, що головним на цьому етапі для неї має бути лише навчання. Дівчина навіть з’їхалася зі своїм коханим. Вони планували одружитися за рік, а за півроку розповісти про це батькам. Тільки ось несподівана траrедія зруйнувала всі плани. Аварія забрала життя Ярослава. Дівчина була у нестямі від rоря, вона напередодні цього страաного дня дізналася, що незабаром стане матір’ю. Після цього вона вирішила відправитися до батьків і розповісти нарешті все.

Батько її лютував. – Ти зrаньбила нашу родину! Я тебе бачити не хочу! Іди звідси – кричав він. Мама намагалася його заспокоїти, але вона була безсила перед запальним характером батька. Дівчина не знала, як далі бути. Одна вона не змогла б виховувати дитину. Вона вирішила розповісти про це мамі Ярослава. Ярослав був єдиним сином Ніни Петрівни. Те, що в неї буде онук, вона сприйняла як божий дар. Вона погодилася допомогти Софії. Тепер Софія живе разом із Ніною Петрівною.

Таїсія сиділа з дочкою Марією на кухні. Донька всіма силами намагалася заспокоїти матір. Вона теж не очікувала від батька такого. Того вечора Таїсія готувала вечерю. Чоловіка вдома ще не було, коли на телефон прийшло повідомлення. Відкривши повідомлення, вона застигла. Повідомлення надіслав чоловік. У тексті було написано: «Я йду від тебе, розлюбив, знайшов іншу. ” Чоловік прийшов години через три після отримання смс-ки, дістав сумку, склав всі речі і пішов. Найбільше жінці було прикро через те, що чоловік навіть не набрався сміливості сказати їй це особисто в обличчя. Донька Таїсії запропонувала матері викинути всі речі батька і поміняти замок на дверях.

Твердила, що на цьому життя не зупиняється і потрібно жити далі. Так вони і вчинили. Прибрали всі речі батька з дому, поміняли замок і навіть завели кішку. Марія завжди хотіла кота, але батько не дозволяв їй. Таїсія була дуже рада, що дочка підтримувала її. Їхнє життя дуже круто тоді змінилося. Вони багато часу проводили разом, вечорами дивилися фільми і багато базікали. Пізніше у Марії з’явився хлопець, і вона почала ходити з ним на побачення. Таїсія часто залишалася вдома одна з котом. Незабаром вона подала на розлу чення, чоловік з квартири виписався зі сkандалом, і то в обмін на обіцянку не ділити його машину. А потім він захотів якомога сильніше насолити дружині.

Сказав, що вона занадто стара для нього, а його новенька на 8 років молодша, але близькі Таїсії не давали їй сумувати. Подруги запрошували на заходи, на прогулянки в парку, і життя налагодилося. Через рік Марія зібралася заміж. Таїсія жила щасливим життям, поки раптом не повернувся її колишній чоловік. Говорив, що хоче повернутися в сім’ю. Але навіть не вибачився, а навпаки почав з претензій, нібито Таїсія сама винна і мало часу приділяла йому. Жінка зачинила двері і прогнала геть чоловіка. Протягом місяця їй постійно дзвонила мати колишнього чоловіка. Просила прийняти сина назад. Твердила, що Таїсія повинна радіти, що той повернувся. Навіть подруги Таї почали вмовляти помиритися з чоловіком. Але жінка була щаслива і з Барсиком Анатолійовичем, рудим котом, і не мала наміру жити зі зрадником і дня.

Так сталося, що будинок у нас розділений на дві частини, а по сусідству з нами живуть дві старі жінки. Життя у них не надто добре склалося. Вони старі подружки, які залишилися самі у такому поважному віці зовсім самотні. Діти їх живуть за кордоном, а чоловіки давно пішли на той св іт. До останнього часу я був не найкращої думки про цих стареньких, і на те є причини. Як відомо, ніхто не любить пліткарок, а вони були головними пліткарками району. Щоранку вони виходили з дому в один і той же час, як на роботу, сідали на лаву біля будинку і патрулювали весь район, обговорюючи всіх, хто проходив повз.

Зрозуміло, у їхніх обговореннях переважали не втішні висловлювання. Особисто члени моєї сім’ї воліли виходити з дому так, щоб не стикатися з тіткою Мариною та тіткою Лерою. Нещодавно у нашій родині сталося нещастя – захво рів наш молодший син. Шанс на ліkування був, але потрібні були гроші на оnерацію, яких у моєї родини не було. Ми з дружиною були в розпачі, випросили у знайомих у борг скільки можливо, але грошей все одно не вистачало.

Якось я пониклий повертався додому, і мене гукнула тітка Лера. -А ну йди сюди! У мене зовсім не було настрою, першим бажанням було нагрубити та піти далі. Однак мене виховували поважати старість. Я стис губи і підійшов. -Чули, що твій син захво рів, так? Я кивнув головою. Тут тітка Марина та тітка Лера дістали зі своїх кишень банківські картки і простягли їх мені. -Нам Діти тут гроші пересилали, жодного разу не користувалися, не знаємо навіть скільки там. Нам на життя та пенсії вистачає. А ти візьми, вам потрібніше… Я мало не розплакався. Грошей вистачило з головою; не передати словами, якій я вдячний.