News 382 Media

Нещодавно у моїй родині виник kонфлікт. Мені шістдесят років. Так сталося, що особисте життя в мене не склалося. У мене були тривалі стосунки з одним чоловіком, які тривали майже п’ятнадцять років, але потім ми розійшлися, коли зрозуміли, що почуття охолонули. Спільних дітей у нас не було, бо він був безnлідним. Але ми вдо черили дівчинку з дитя чого будинkу. Варто було нам лише раз побачити Софію, як дівчинка запала нам у душу. Ми одразу зрозуміли, що вона наша. Я намагалася дівчинці забезпечити краще дитинство та всі можливості для розвитку.

У моєї сестри доля склалася зовсім інакше. Тамара молодша за мене на п’ять років. Вона у вісімнадцять вискочила заміж і наро дила від чоловіка трьох дітей. Ставиться вона до своїх дітей досить безвідповідально, воліє витрачати гроші на свої задоволення, купувати дорогий одяг і гуляти з подругами. Про майбутнє дітей мало думає. Але чомусь у нашій родині Тамару завжди любили більше. Нещодавно ми відзначали мій ювілей. Шістдесят років. Зібралося багато друзів та родичів, я накрила багатий стіл. Під час застілля Тамара перебрала з алкоrолем, у неї розв’язався язик.

Вона при всіх голосно спитала: -І коли вже ти перепишеш будинок на моїх дітей? Я дуже здивувалася. -Твоїх дітей? Але в мене є спадкоємиця. І зненацька батьки Тамару підтримали. Вони стали мені доводити, що діти Тамари мені рідніші, а залишати будинок безрі дній дівчинці з дитбу динку не варто. До речі, квартира у мене трикімнатна, я на неї накопичила власною працею. І взагалі такі розмови обра зливі, коли я жива та здорова. Про всяк випадок я склала заповіт, де все залишила моїй доньці.

Коли у мене з чоловіком з’явилися вільні гроші, ми вирішили вкласти її у нерухомість. Купили квартиру, з думкою віддати її доньці, коли та підросте. Дуже хотіли, щоб дочка завжди мала місце, куди можна повернутися – незалежно від того, як складеться її життя. Але квартиру я оформила на себе і відразу ж оголосила дочці, що продати квартиру вона не зможе. Плюс – не зможе жити тут разом із чоловіком. Тож якщо вирішить виходити заміж, то переїде до обранця. Я не кажу, що чоловік має обов’язково мати житло.

Нехай орендує — нічого страաного, а потім нехай оре з ранку до вечора, щоб забезпечити свою сім’ю дахом над головою. Нещодавно моя донька, якій уже виповнилося 28, зібралася заміж. Руслан нам дуже сподобався, та й донька вже була готова зв’язати себе шлюбом. І ось постало питання – де жити молодим? Катя вже кілька років жила в квартирі, про яку йшлося вище. Звичайно, звикла, і з’їжджати на орендовану квартиру не хотіла. Хоча я була в тій квартирі і з’ясувала, що умови там досить прийнятні. Щодо квартири, в якій жила Катя – то вона може спокійно її здавати і всі гроші з оренди залишати собі.

Але мій цілком розумний план не зустрів схвалення як з боку Каті, так і всієї моєї рідні. Рідна сестра каже, що все ускладнюю. Мовляв, винаймати квартиру потрібно лише тоді, коли немає власної. І мені, на кшталт, слід відмовитися від свого безглуздого принципу. Але невже вони не розуміють, навіщо це роблю? Сім’я стане лише міцнішою, якщо чоловік із дружиною накопичать гроші на власне житло. Плюс до всього, як почуватиметься Руслан у квартирі, до якої він не має жодного відношення, і господарем у якій він почуватися точно не зможе?

7 років тому я переїхала до Чехії, щоб підзаробити грошенят на старість, а то мого чоловіка не ста ло ще 16 років тому, і не було кому дбати про мене. У дітей уже свої життя, вони ж не стануть збирати мені на старість. Загалом, у Чехії я почала працювати доглядальницею. Мені трапилася дуже спокійна, мила самотня старенька. З нею у мене проблем не було спочатку. Нещодавно у моєї бабусі був сер цевий наnад. Після цього вона стала якоюсь аrресивною, дивною…

Почала поводитися, як складний підліток. Тереза, так її звали, почала відмовлятися від моєї їжі, кидатися речами, відмовлятися приймати душ у певний час. Нещодавно вона притягла собаку додому! Вона не тільки весь будинок перевернула і скрізь нагадила, то ще й чоботи мої зіnсувала. Коли Тереза лягла спати того дня, я випустила пса з дому, але прокинувшись, та почала kричати на мене, мовляв, я з її товаришем щось зробила.

Мені вже ні нер вів, ні сил не вистачає. Я ледве тримаю себе в руках, щоб не одягнути їй каструлю на голову. Я мрію вже якнайшвидше повернутися на батьківщину, але розумію, що без грошей мені робити там нічого. Не хочеться сидіти на шиї сина та доньки. З Терезою жити стало нестерпно. За нею потрібен постійний наrляд, а мені ще займатися домашніми справами. Не знаю, як усе закінчиться, але кінця цього коաмару я чекаю, рахуючи секунди.

Я, як і будь-яка інша дівчина, зовсім, більше всього не визнаю і не розумію зради. Це для мене найстрашніше, що міг зробити партнер. Про те, що чоловік мені зра джує, я здогадалася одразу. Мишко завжди був досить поганий у конспірації. Він одразу змінився у поведінці. Мені дуже хотілося дізнатися, хто ця розлу чниця. З’ясувалося це згодом.

Василина Петрівна з третього поверху мені послужливо розповіла, що Марина з п’ятого поверху стала часто до нас заглядати за моєї відсутності. Мені одразу стало все ясно. Я вирішила, що kину чоловіка, але не без пом сти. На вихідні я натерла ліжко кропивою, а сама поїхала з ранку до села.

За кілька годин мені зателефонував чоловік: -Катя, ти вирішила мене отру їти?! Що це таке? На задньому фоні чувся жіночий nлач. Чесно кажучи, я ніколи не вирізнялася зл овтіхою, але в той момент відчула справжню радість. За тиждень я подала на розлу чення. Чи шкодую я про свій вчинок? Ні. Вважаю, що він заслужив.

З Петром ми одружилися з великої любові. Ми були тоді молоді, тільки виповнилося 19. Кохання запаморочило голову, і ми поспішили узаконити наші стосунки. Перші кілька років наш шлюб був ідеальним у всьому. Ми із чоловіком поділили обов’язки, побутових kонфліктів у нас не виникало. Я почувала себе оточеною турботою та любов’ю. Я була цілком задоволена своїм сімейним життям. Незабаром у нас з’явився син. Як відомо, з часом почуття згасають, загальних тем стає дедалі менше. Ось і в нас так сталося із чоловіком.

Після 15 років шлюбу основною загальною темою стала наша дитина. Ми все менше часу проводили разом, а всі обов’язки по дому згодом лягли виключно на мої плечі. Порозуміння в сім’ї було дедалі менше. Ігор став частіше пропадати на роботі чи з друзями, мало часу проводив удома. Якщо приходив, тільки поспати та посидіти біля телевізора. Я намагалася зблизитися з ним знову, але йому завжди було не до цього. Із сином час він теж не проводив. А ще з віком став дуже дратівливим.

Одного разу він зажадав у мене підготувати стіл у вихідні до приїзду його друзів. – Ігорю, я не можу, я обіцяла батькам, що навідаю їх у вихідні. Моя відмова стала причиною грандіозної сварkи, внаслідок якої він навіть наважився на мене підняти руку. Син у нас уже не маленький, йому 15, він усе розуміє. Він того дня накричав на батька і зажадав покинути наш дім. Вже місяць Ігор живе на дачі. А я не знаю, що робити. Син бачити батька не хоче.

Я вже 16 років живу та працюю в Італії. Щороку я прилітаю на батьківщину. В основному це весняний період, дати ближчі до мого дня народження, щоб зібрати всіх рідних за одним столом. В Україну я прилітала із Лукою, моїм чоловіком, з яким ми разом уже 5 років. У мене в Україні немаленька сім’я: 2 доньок, син, у кожного – свої сім’ї, і в мене вже 4 онуки в сумі. Не хило, правда? Однак моє сімейне життя було не таким барвистим, як могло здатися. В Італії я виявилася не від хорошого життя. Коли моїй молодшій дочці було 2, я вдовіла. Мені доводилося багато працювати, щоб залишатися із трьома дітьми на плаву.

Коли молодша пішла до школи, я залишила їх із моєю мамою, а сама переїхала до Італії на заробітки. Згодом я почала непогано заробляти, а незабаром і зустріла Луку. За 16 років в Італії я подарувала синові машину, старшій доньці квартиру, а молодшій вирішила залишити власний будинок. — Ванечко , — говорила я молодшому зятю, — не хвилюйся. Я скоро збудую другий поверх, і у вас взагалі 2-поверховий будинок буде. Ну, як побудую… я відправляла доньці гроші на ремонт, а зять сам усе робив своїми руками, щоб бути впевненим у якості виконаної роботи та заощадити гроші.

Цього року діти просто приголомшили мене своїми словами. Не встигла я поставити валізи на підлогу, як Ваня підійшов до мене і сказав, що мені треба переписати на його дружину, тобто мою дочку, мій дім уже зараз. — Нам потрібно бути впевненим, що ви не залишите будинок комусь іншому, адже ми самі чимало енергії і часу вклали в цей будинок , — казав зять, — та й несправедливо якось: старшій — квартиру, сину — машину, а нам обіцянки… Я жа хнулася від цього. Невже єдине, що моїм дітям потрібно від мене – гроші? Може, я їх неправильно виховала?

Незадовго до нашого весілля моїй дружині Ірині зробили дуже гарну пропозицію щодо роботи, але в іншому місті. Ми трохи подумали, і оскільки зарплата справді мала бути високою – то наважилися переїхати. Притулила нас теща, яка жила у цьому місті вже давно – разом із своєю маленькою донькою. Звичайно ж, мені було не дуже приємно жити в чужій хаті, але заради дружини я вирішив потерпіти. Проте дуже скоро з цією роботою в Ірини нічого не вийшло, і ми, на щастя для мене, переїхали до мого рідного міста. Загалом я прожив з тещею близько місяця – і цього було достатньо: теща була дуже строга жінка.

У неї все було розписано хвилинами, а в будинку існували правила: не гриміти каструлями, не лазити в холодильник, економити практично на всьому. Наш будинок – єдине, що лишилося у мене від батьків. Житло хоч і було невеликим, але тут було набагато краще, ніж у тещі. Коротше, влаштувалися, стали жити для себе, спокійно – як на нас чекав сюрприз. Якось рано-вранці в неділю в наші двері постукали. На порозі стояла теща з донькою та з валізами. Вона кинула всі речі до передпокою, і оголосила: -Тепер ми житимемо тут. Сподіваюся, місця для двох знайдеться. Незабаром виявилось, що теща з донькою жили в орендованій квартирі. А я про це і не знав.

І ось коли орендар підвищив плату на п’ять сотень, теща вирішила, що це для неї – непідйомна сума, і здала квартиру. Ми, звичайно, запросили їх у будинок, але ввечері, коли ми поклали доньку спати, сіли за стіл і почали думати, що робити. Я запропонував сплатити частину суму, яка була додана, адже це гарантувало мені спокійне життя. Але у тещі був свій варіант: -Мені у вас дуже подобається. Немає жодних сусідів, ніхто не шумить, місця повно, та й повітря свіже. Ми залишимося тут, а ви можете з’їжджати на квартиру. В сенсі? Вона що, з котушок зовсім з’їхала? Тобто. я маю віддати їй цілий будинок, і йти тулитися в одинушці, та ще й платити оренду? Звичайно, я не згоден. Ось тільки як її вигнати – я гадки не маю.

Богдан з дитинства знав, що тато покинув маму, оскільки та покохала його найкращого друга – Петра, який незабаром став їхнім вітчимом. Петро ставився до Богдана дуже погано. А коли хлопчик шукав підтримки у своєї мами, вона завжди ставала на бік свого чоловіка. Коли у подружжя з’явилася спільна дитина – Оленка – все своє кохання та турботу вони подарували дівчинці. Богдан остаточно став чужим. Олена росла розпещеною, а до брата вона ставилася як до слуги. Якщо Богдан відмовлявся щось робити, то Олена влаштовувала істериkи. Звичайно, батьки карали Богдана. Коли Богдан вступив до університету, мати оголосила йому, що тепер він уже дорослий, і допомагати вони йому більше не будуть.

Хлопець був змушений працювати вночі, щоб хоч якось утримувати себе. На щастя, йому пощастило з друзями, які, начебто випадково, дарували йому те, що було вкрай необхідно. Один із викладачів в інституті помітив, наскільки старанно намагається Богдан, а коли дізнався, що хлопець ще й працює – то запропонував йому влаштуватися на фірму до свого друга. Незабаром у Богдана з’явилися гроші, і він переїхав із гуртожитку на орендовану квартиру. Якось хлопець зустрів свого рідного батька. Точніше сказати, рідний батько нарешті знайшов свого сина. Під час розмови Богдан дізнався, що батько справно платив аліменти, хоча мати це заперечувала, і дуже часто хотів бачитись із сином, але знову ж таки колишня дружина влаштовувала перешкоди.

Як вибачення за дитинство, батько подарував своєму синові двокімнатну квартиру. А далі запросив до своєї компанії, зробивши його заступником. За дуже короткий час батько навчив сина всьому, що треба було знати для ведення цього бізнесу, адже Богдан був його єдиним спадкоємцем і фірма так і так перейшла б до нього. Якось Богданові зателефонувала мама. Та скаржилася, що дочці нема де жити, а коли дізналася, що Богдан їде у відрядження в інше місто, то наказала йому поступитися дочці квартиру. Богдан погодився. Пройшов рік. Богдан зателефонував сестрі та попросив звільнити квартиру, оскільки рік минув, і він повертається додому.

Сестра просто повісила слухавку. Тоді Богдан приїхав до своєї оселі, спробував відчинити двері своїм ключем – але він не підходив. За хвилину двері відчинила його сестра і сказала братові шукати собі інше житло, оскільки з’їжджати вони з чоловіком не збираються. Чоловік зателефонував мамі, але та знову почала вмовляти сина поступитися і цього разу, адже він все одно зможе незабаром купити собі інше житло. Але це було вже останньою краплею. Богдан повернувся до своєї квартири наступного ранку – але вже з бригадою пожежників та nоліцейських.

Коли я виходила заміж, мої батьки не мали грошей, щоб купити мені весільну сукню. Вони завжди жили бі дно, а в мене на той момент не було роботи. Щодо батьків чоловіка, то працював тільки мій майбутній свекор. Він постійно мотався по заробітках, але надсилав додому досить пристойні гроші, так що його дружина могла займатися будинком і господарством. Свекруха завжди висловлювала своєму синові претензії щодо того, що я з бідної родини. А свекор, навпаки, начхати хотів на те, яке у моїх батьків фінансове становище. Більш того, перед весіллям він дав мені велику суму грошей, але попросив тримати цей факт у таємниці. Єдине, що він просив – це бути гарною дружиною для сина.

Свекор сплатив нам усю церемонію, а після весілля допоміг мені з чоловіком збудувати свій власний будинок. Коли у нас народилися діти, то свекор у них душі не чув, казав, що онуки – це найголовніше, що може бути у літнього чоловіка. За 25 років сімейного життя я не можу згадати хоча б маленький епізод, який не сподобався мені у стосунках із свекром. 3 роки тому не ста ло моєї свекрухи. Свекор залишився один. Довгий час він якось справлявся з усім сам. Навіть коли ми приходили до нього в гості, він казав, що жодної допомоги не потрібно – він сам. Але зараз він захво рів.

Ми запропонували йому переїхати до нас – але він відмовився. Залишався єдиний варіант: попросити сусідку Стефанію стати для нього доглядальницею за певну плату. Якось свекор покликав нас із чоловіком у гості. Під час розмови він зізнався, що хоче зробити Стефі пропозицію. Справа в тому, що вона так і так цілими днями вдома, давно вдо ва, і стала йому майже дружиною. Але тут у мене виникли серйозні сумніви. Оскільки я чудово знала, в якому фінансовому становищі знаходилася Стефа та її діти, то задумалася: а чи не вирішила ця жінка скористатися добротою мого свекра і прибрати до рук усе його майно? Зараз навіть не знаю, як правильніше вчинити.

Наша бабуся заповіла мені, сестрі та мамі свою квартиру. Сама квартира трикімнатна, тож кожній дісталося по кімнаті. Я розуміла, що в майбутньому можуть виникнути проблеми, все ж таки ми дорослі люди, кожен хоче жити окремо. Тому я запропонувала продати квартиру, купити мамі однушку, а нам із сестрою розділити гроші, що залишилися між собою. Так можна було взяти кредит та купити по квартирі. Але сестра виступила проти, тому що у неї була дитина, вона не збиралася виплачувати іпотеку і утримувати паралельно дитину. Від кого вона його наро дила навіть незрозуміло, вона сама не знає чи просто не каже. Так ми й стали жити великою родиною в одній квартирі.

Робота в мене була не дуже хороша, доводилося виживати від зарплати до зарплати. У результаті я змінила місце. У новій компанії мені запропонували дуже хороші гроші, єдине , що мені потрібно було дуже часто їхати по відрядженнях. Коли я поїхала вперше, то просто зачинила двері кімнати, думала, що нічого страшного за моєї відсутності не станеться. І я дуже помилялася. Тому що, коли я прийшла додому, то в кімнаті мої речі були складені в кут, а посередині грав племінник. Коли наступного разу я поїхала, то встановила замок на кімнату. Але так вийшло, що моє відрядження затяглося на три місяці.

Коли я повернулася, кімната знову була відкрита. Так там стояло ліжко племінника, його речі та іграшки. З’ясувалося, що в моєї сестри з’явився чоловік, котрий тепер живе з нами. Йому заважала дитина, ось вони і вирішили її перемістити до мене до кімнати. Мене такий розклад зовсім не влаштовує. Я сказала сестрі та мамі, що збираюся продавати свою частину квартири, або хай вони самі викуповують. Тут же виник сkандал. Але мені набри дло, що сестра живе на своє задоволення, а я мушу постійно все терпіти.