News 382 Media

Прийшовши до офісу, Юля відразу звернула на себе увагу дивовижною красою та елегантністю. Згодом вона зарекомендувала себе не лише як симпатична дівчина, а й як грамотний працівник, який виконує завдання швидше за своїх колег. Це викликало невдоволення деяких, але Юля залишалася байдужою, воліючи дистанціюватися від офісної політики. Соня, тихий бухгалтер компанії, була невидимою опорою офісу. Вона старанно працювала, не привертаючи до себе уваги , часто починала роботу рано та й пізно йшла. Для більшості вона була сірою мишкою, яку ніхто не помічав і не цінував. Якось увечері, засидівшись допізна, Соня почула схлипування. На свій подив, вона виявила Юлю в сльозах.

Втішаючи її, Соня дізналася, що чоловік Юлі пішов від неї до іншої жінки, повідомивши про це хворобливе рішення простим повідомленням. Юля відчула себе втраченою, адже вона присвятила себе ролі ідеальної дружини та співробітниці. Відчувши відчай Юлі, Соня запросила її на вечерю до найближчої забігайлівки. Цього вечора дві, здавалося б, різні жінки порозумілися, поділилися своїми вразливими місцями і несподівано зблизилися. Наступного дня їхні товариські стосунки стали очевидними, коли вони пили ранкову каву, дивуючи своїх колег. Їхня знову набута дружба закріпилася, коли через роки вони разом відзначали дні народження своїх дітей. Юля знайшла кохання у своєму колишньому начальнику, а Соня насолоджувалася життям із чоловіком. Через злети та падіння їхня дружба залишалася непорушною.

Коли моєму синові було 2 роки, я зіткнулася з розлученням, оскільки у чоловіка з’явилася інша родина. Не маючи власного будинку і зазнаючи фінансових труднощів, мені нічого не залишалося, окрім як переїхати до своєї матері – енергійної, незалежної жінки, яка була самотня відтоді, як розлучилася з моїм батьком, коли мені було 10 років.

Наші відносини, хоч і не відрізнялися глибокою прихильністю, були функціональними та раціональними: вона забезпечувала мене, але часто була зайнята своєю роботою та особистим життям. На диво, спільне життя спочатку йшло гладко. Моя мати, яка шукала спілкування, іноді залишалася у моїй кімнаті на всю ніч. Однак наше мирне співіснування було порушено, коли вона повідомила про свої плани з’їхатися з новим партнером, маючи на увазі, що нам з сином доведеться шукати інше житло.

Ця новина спустошила мене, висвітливши болісну картину зради з боку всіх близьких мені людей. Зіткнувшись з суворою реальністю пошуку нового житла при обмеженому бюджеті, я зняла невелику квартиру, вирішивши заново будувати наше з сином життя, але тепер самостійно. Цей досвід змусив мене пережити почуття покинутості рідною матір’ю, яка віддала перевагу романтичним інтересам своєї сім’ї. Незважаючи на це, я вирішила не приховувати образу, визнаючи її прагнення любові і вірячи в першорядну важливість сімейних зв’язків.

Виховувати сина Петра самотужки було непросто, але він виріс і перетворився на чудового юнака – розумного, гарного та спортивного. Потай я сподівалася, що він одружиться з багатою дівчиною, що зміцнить його стартові позиції в сімейному житті. Я знала одну багату сім’ю, в якій росла гарна дочка, і уявляла, яку щедру підтримку вони могли б надати Петру. Однак Петро ставив кар’єру вище за подібні домовленості, присвячуючи вільний час друзям, а не пошуку тієї пари, яку я собі уявляла. Непомітно для мене він закохався в Інну – студентку університету з села, яка мешкає у скромному гуртожитку.

Їхня дружба переросла в любов, про яку я не підозрювала доти, доки Петро не оголосив про їхнє весілля. Коли я познайомився з Інною, моє початкове розчарування з приводу її скромного походження миттєво зникло: я стала свідком їхньої любові та її прихильної поведінки. Незважаючи на мої сумніви, я прийняла Інну в наш дім, де вона легко влилася в наше повсякденне життя, довівши, що вона старанна та дбайлива. Вагітність Інни принесла нам величезну радість, і я пообіцяла свою підтримку. З роками динаміка розвитку нашої родини розквітла, остаточно спростувавши мої первісні сумніви. Зараз, коли Петро та Інна готуються до переїзду у власну квартиру, я відчуваю змішані почуття: смуток з приводу їхнього від’їзду та гордість за їхнє щастя та незалежність.

Я ніколи не любила свого чоловіка і відчувала до нього лише байдужість. Ми були одружені вже 12 років, але у глибині душі я завжди любила іншого – Тимура. Він був моїм хлопцем з 15 років.

Незважаючи на наше глибоке кохання, мій батько не схвалював Тимура, і в результаті познайомив мене з Денисом – високим, гарним чоловіком зі стабільним життям. Я вийшла за Дениса через рік після знайомства, вважаючи, що на той час це було правильне рішення.

Спочатку в цьому шлюбі була якась романтика, але вона швидко згасла. Денис любив мене і все прощав, але жити без кохання було нестерпно. Денис, тепер ще багатший і впливовіший, забезпечував мене всім необхідним, але я відчувала порожнечу.

7 років тому я поновила стосунки з Тимуром, коли ми випадково зустрілися. Незважаючи на те, що я хотіла піти від чоловіка, я усвідомлювала, що мені нема куди йти. Але я вигадала план: я запропонувала Тимуру працювати нашим водієм, а потім винайняла для нього квартиру, де ми могли спокійно зустрічатися.

5 років тому у мене від Тимура народилася дочка Соня. Хоча Денис підозрював правду, але вважав за краще мовчати.

Я продовжую жити з Денисом, який піклується про Соню як рідну дочку, тоді як моє серце повністю належить Тимуру.

Іноді я думаю про те, щоб зізнатися у всьому Денису. Але на даний момент я не бачу причин порушувати стабільність нашого життя.

Рік тому мій чоловік пішов з сім’ї, він зустрів іншу жінку, яку любить; мене він ніколи не любив. Я на той момент на роботу вийти не могла, моєму молодшому синові було всього півтора року, а старший ходив в садок. З родичів у мене була, тільки, сестра, але вона живе в іншому місті. – Скажи спасибі, що алі менти мій син тобі nлатить так довго. Так, nлатив, ці rроші не міняли погоди в нашому в нашому домі. На роз лучення я не подала, мені було ніколи, двоє маленьких дітей. Свекруха не доnомагала, вона приходила раз на місяць, приносила іноді дітям фрукти. Тато у вихованні їх не брав участі. Він хотів інших дітей, від нової nасії. Так ми прожили рік, потім я вийшла на роботу і стало легше. Я дізналася від свекрухи новину. – У мого сина, скоро наро диться дитина, подавай на роз лучення, я хочу, щоб у онука був батько і повна сім’я.Family ties gifts

Тоді, ця жінка була на 5 тижні ваrітності. Я не пручалася, пішла подала на роз лучення. В цей же день, чоловік потрапив в ава рію на машині. Чоловік лежав у ліkарні, лікарі сказали, що він не зможе ходити. Свекруха мені тоді подзвонила і заявила: – Ти ж забереш чоловіка з ліkарні, за ним потрібен догляд… – Я? З якого дива? – Ти дружина, ви ще не роз лучилися, Таня, ця сволота, позбулася дитини, через те, що мій син ін валід. Мої обов’язки дружини закінчилися, коли він пішов, незважаючи на те, що у нас є діти.

Його нічого не хвилювало. Він за рік навіть і дітей своїх не захотів побачити. Він нас кинув, зрадив. Нехай за ним дивиться його рідна мама, яка так любить його. Свекруха забрала сина додому. Він вже йде на поправку. Нас вже розвели. Свекруха не вгамувалася, вона ходить і розповідає всім, що на старості років доглядає за сином, що мені, його дружині, він потрібен був, коли rроші були, а як ін валідом став, я з ним роз лучилася. Багато її підтримали, мені кажуть, що я вчинила непорядно. Хоча це я з дітьми не потрібна була йому, коли він був здоровий. Думаю, nродати квартиру і виїхати до сестри, вона мене чекає.

Я вийшла заміж за Ігоря у 50 років, це був мій другий шлюб, і ми разом уже десять років. Він чудовий партнер, але його дорослі діти завдають мені постійного занепокоєння. Тим часом, моя донька Оксана, якій зараз 40 років, п’ять років тому переїхала з родиною до Канади. З першим чоловіком я прожила лише кілька років і здебільшого виховувала Оксану одна. Після того, як дочка вийшла заміж і поїхала, самотність змусила мене прийняти пропозицію Ігоря.

Він уже багато років удівець, у нього дві дочки та син, у всіх свої сім’ї. Ми живемо у сільському будинку Ігоря, займаємося городом та господарством. Життя було спокійним, поки до нас не стали часто приїжджати його діти. Діти приходять, чекаючи на вишукані страви, а йдуть із сумками, набитими нашими продуктами. Навіть у такі трудомісткі періоди, як збирання врожаю, вони ніколи не пропонують свою допомогу. Натомість вони приходять надвечір, забирають свою частку, не ворухнувши і пальцем, і йдуть задоволені. Стає очевидним, що вони, можливо, не цінують мого внеску в життя їхнього батька.

Якщо з Ігорем щось трапиться, боюся, вони не візьмуть до уваги все, що я зробила, і, можливо, виселять мене з його будинку. Зараз Оксана вмовляє мене приїхати до Канади. Вона стверджує, що поки я доглядаю чужих онуків, вона витрачає значні кошти на утримання своїх дітей у Канаді. Це рішення обтяжує мене. Чи залишитися мені, враховуючи десятиліття, проведене з Ігорем, чи поставити себе та Оксану у пріоритет, переїхавши до Канади?

У 2017 році я переїхала до Барселони. Там жила моя хрещена, Маринка, і вона допомогла мені з роботою. Я поїхала за кордон, щоб сплатити за лікування чоловіка. Тоді мій коханий Орест боровся з раком легень, і на операції та хіміотерапію потрібні були величезні гроші – сотні тисяч доларів. В Україні моя зарплата була мізерною, ледь вистачало на частину необхідних ліків. Хресна запропонувала допомогу з працевлаштуванням в Іспанії, і я одразу зібралася, оформила документи та поїхала. На той момент нашій дочці було вже 20 років, вона могла доглядати батька в лікарні. Я влаштувалась одразу на дві роботи: вранці працювала на складі з продуктами, а ввечері прибирала офіси та магазини. Усі зароблені гроші я надсилала дочці, щоб вона могла оплачувати лікування Ореста.

Проте за три місяці після мого від’їзду чоловіка не стало. Я навіть не встигла з ним попрощатися, обійняти чи потримати за руку. Після похорону я не хотіла повертатися до Барселони – сиділа вдома та гірко плакала. Дочка та зять підтримували мене, намагалися втішити. Згодом біль притупився, і я знову поїхала на заробітки. Робота стала для мене порятунком, допомагала відволіктися від важких думок про покійного чоловіка. Я почала відкладати гроші на спокійну старість, щомісяця переказувала частину коштів на картку. Не забувала і про дочку із зятем: відправляла продукти, невеликі подарунки. Коли народилася моя перша внучка Злата, я привезла їм новий візок, ліжечко та подарувала 2000 євро, адже Христина була в декреті, а сім’ю забезпечував лише Михайло.

За ці роки я накопичила пристойну суму. Цього місяця приїхала до України на свята, привезла гостинці та подарунки для рідних. Христина зараз чекає на другу дитину, пологи повинні бути в квітні. Деякі речі залишилися від старшої внучки, але багато вже зношене – одяг у плямах, подекуди з дірочками. У квартирі теж потрібен ремонт: меблі старі, сантехніка підтікає. Дочка зустріла мене тепло, приготувала смачну вечерю. Поки нікого не було у кімнаті, я залишила на столі конверт з грошима. – Ось, візьми. Зробіть ремонт, відкладіть на дитину. – Мамо, ти що, банк пограбувала? – Ні, це для тебе. Доню, адже я тільки добра вам бажаю. Нехай буде на зберіганні. Наступного дня до мене прийшов зять. Він був злий, обличчя почервоніло від гніву.

– Забирайте! – Сказав він, кинувши гроші на підлогу. – Що трапилося? Що сталося? – Мені ваші подачки не потрібні! Ви хочете мене принизити цими євро? Показати, який я нікчемний, що не можу забезпечити сім’ю? – Я просто хотіла зробити вам подарунок для дитини… – І що? Тепер гроші тягати? Приємно принижувати зятя? Звісно, що може заробити звичайний інженер! Ми дуже посварилися. Зять категорично заборонив доньці приймати мої гроші та навіть повернув усі подарунки, які я привезла внучці на свята. Тепер він не хоче навіть святкувати зі мною Різдво. Думає, що я спеціально принижую його. Але я ніколи не хотіла псувати з ним стосунки. Ці гроші – моя підтримка, мій спосіб висловити кохання.

Мені 39 років, і збоку здається, що я маю все – люблячий чоловік, власна квартира, ідеальна дитина, порядна сім’я. Але насправді моє життя ніколи не було таким завидним. Близькість, яку я колись поділяла з друзями в юності, потьмяніла, а через 3 роки після весілля моя любов до чоловіка теж почала слабшати. Потім він зрадив мене з місцевою медсестрою. Спочатку я вибачила його, але після другої зради моє прощення перетворилося на байдужість, а повага до нього випарувалася разом з коханням…

Його постійні зради відкрили мені очі на всі його недоліки, роблячи наше спільне життя все більш обтяжливим. Я за інерцією продовжувала жити у шлюбі, господарювала і виховувала сина, а він ставав все більш ласкавим зі мною, що тільки підігрівало моє роздратування. Зрештою, я попросила про розлучення, відчуваючи, що задихаюся від його владного кохання, але життя та сімейні очікування не дозволили мені довести справу до кінця. Залишившись наодинці зі своїми думками, я зрозуміла, що мої дії були продиктовані страхом втратити те, що я мала. Я навіть сподівалася, що він піде сам, коли зрозуміє мою зневагу.

Кар’єра дала мені короткочасну перерву, коли мене відправили на навчання в інше місто, де я закрутила роман, що закінчився розбитим серцем та докорами совісті. Незважаючи на це, я повернулася до сімейного життя, продовжуючи зберігати фасад ідеального домашнього затишку. Пізніше на роботі з’явилася можливість зав’язати ще один таємний роман з молодим начальником. Ці відносини являли собою складну суміш комфорту та змови, продиктовану скоріше зручністю, ніж коханням. Але коли мій чоловік переїхав до іншого міста, а мої діти зайнялися бізнесом, я продала нашу квартиру і переїхала до матері, розмірковуючи про серйозні зміни в міру наближення до сорока років, почуваючи себе як ніколи втраченою та роз’єднаною.

Проживши з чоловіком дев’ятнадцять років, у нас з ним були вже дорослі діти, робота, хобі, і я вільно спілкувалася з подругами, приділяючи собі час. Все було гаразд, поки чоловік у свої п’ятдесят не знайшов нове кохання. Степан запропонував прожити півроку з новою пасією, щоб розібратися у своїх почуттях. Наші діти підтримали його, запропонувавши мені відпочити від домашніх обов’язків та шанс для батька знайти щастя.

Моя мати навчала мене відігравати роль для утримання чоловіка, а подруги дорікнули мені за те, що я їх обманювала, показуючи свій ідеальний шлюб. У цей момент я усвідомила, що винна перед усіма, хоча тільки жила своїм життям, не виставляючи напоказ ні радості, ні смутку. Я не стала чекати півроку, як запропонував Степан, і подала на розлучення, щоб він не мав шансів повернутися. Дітям я пояснила, що необхідно ухвалювати остаточні рішення, а не вагатися між варіантами.

Подругам я сказала, що я не винна в їхніх очікуваннях і помилках про моє життя. Якщо вони не хочуть мене бачити, я з цим упокорилася. Моя мати стара, і я продовжую піклуватися про неї, незважаючи на її настанови. Степан намагався повернутися, стверджуючи, що помилився, але я вже знайшла щастя на самоті, насолоджуючись спокійним життям без його невдоволення та вимог. Тепер я маю шанс розпочати нове життя, і я не збираюся повертатися до минулого.

Тітка Ксюша, яка рідко коли зі мною спілкувалася, якось подзвонила привітати мене з придбанням нової квартири, прийнявши іпотеку за право власності. У цей період я розмірковувала над недавньою пропозицією Артура і нашим рішенням поділити квартиру, полегшивши мій тягар іпотеки. Потім тітка Ксюша попросила про ласку:

щоб її дочка Надя, моя двоюрідна сестра, пожила в мене, поки вивчатиме місто, в якому, можливо, буде вчитися. Незважаючи на свої вагання через особисті зобов’язання, я погодилася на короткий візит і дарма. Приїзд Наді був простим: я приготувала звичайну вечерю, і ми рано пішли спати. Наступного ранку, коли я йшла на кухню, Надя раптом поскаржилася на відсутність “делікатесів” у моєму холодильнику – і це зауваження застало мене зненацька. Повернувшись додому, я виявив на кухні безлад – разючий контраст з обіцяною мені охайною гостею.

На пропозицію тітки, щоб Надя пожила зі мною, поки вчитиметься в коледжі, з переконаннями щодо того, що вона буде ненав’язливою – я відповіла рішучою відмовою, підкресливши своє майбутнє заміжжя і недоцільність ділити наш простір. Незважаючи на несхвалення і наполегливі прохання тітки, я стояла на своєму, вважаючи, що мій особистий простір і майбутнє подружнє життя важливіше за розміщення родичів, хоч і близьких, у моєму будинку, причому ще й у кридиті…