Оксана була зайнята підготовкою до весілля і прагнула наслідувати останні модні тенденції, а Павло просто оплачував рахунки, не замислюючись про деталі. «Мої батьки – люди прогресивні, вони не будуть втручатися в наші плани», – пояснює Оксана, – «Мені не подобаються традиційні весільні проблеми, тому наше весілля буде стильним і сучасним». «Моя мама живе далеко, вона просто приїде на свято і теж особливо не втручатиметься», – обнадіяв Павло.
Справді, Ніна, мама Павла, була не в курсі всіх весільних подробиць. Вона радісно готувалася, купувала нове вбрання і хвалилася друзям про майбутню грандіозну подію в шикарному міському ресторані. Подруга порадила їй подарувати молодим гроші: «Ти ж не бачила їхньої квартири, а молоді люди воліють самі вибирати предмети для будинку». Ніна поклала в конверт гроші, старовинну сімейну ікону для благословення подружжя та кілька келихів для традиційного тосту. «Навіщо ти їх взяла?» – Насміхалася її подруга, – «ніхто більше не розбиває келихи на щастя, а ця ікона не гарантує щасливого шлюбу».
«Я хочу, щоб Павло був щасливий», – рішуче відповіла Ніна, не звертаючи уваги на скепсис, – «а традиції на те й традиції, що їх передають з покоління до покоління». На весіллі Ніна була збентежена відсутністю традиційних частування для гостей та сучасним, нетрадиційним сервіруванням. Її спроби ввести старі звичаї, такі як розбивання келихів, були припинені Павлом, який наголосив на щільному розкладі вечора та нерелігійному складі гостей. Пізніше Ніна спробувала обговорити ще одну традицію з Оксаною, але та рішуче відмовилася. «Ми не робитимемо цього. Це наше весілля, тут не місце старим забобонам».
Суперечка розгорілася, і Павло залишився безрезультатним посередником між нареченою та матір’ю. Відчуваючи себе відчуженою та незрозумілою, Ніна заявила: «Я їду додому!», незважаючи на вмовляння Пола залишитися на розрізання торта та фінальний танець. Вона провела ніч на вокзалі і повернулася додому раннім поїздом, відчуваючи суміш образи та жалю. Ніна зберігала видимість, що все в порядку, коли сусіди почали розпитувати, як пройшло весілля. Вона відповідала, що свято було чудовим, а вона просто втомилася через свій вік. Розмірковуючи про це випробування, Ніна задумалася: «Зі своїм статутом до чужого монастиря не ходять», – розуміючи, що, можливо, їй слід змиритися і пристосуватися до нових сімейних стосунків.
