News 382 Media

Настя завжди була дівчиною із принципами. У свої 26 років вона ніколи не шукала легких шляхів і не поспішала у стосунках. Її друзі часто дивувалися її незалежності та рішучості. Але якось все змінилося, коли Настя зустріла Вову… Це сталося в несподіваному місці – у невеликій книгарні, де Настя любила проводити час у пошуках нових історій. Вова стояв поруч із полицею з класикою, зосереджено вивчаючи обкладинки. Настя підійшла до тієї ж полиці. Їхні погляди зустрілися, і між ними миттєво пробігла іскра. “Ти теж любиш Ремарка?” – Запитав Вова, помітивши, як Настя доторкнулася до однієї з книг.

“О, так. Глибина його думки мене завжди заворожувала,” – відповіла Настя з усмішкою. Вони провели наступні кілька годин за розмовами про книги, мистецтво та музику. Вова був незвичайним співрозмовником : він слухав і ділився своїми думками так, що Настя почувала себе напрочуд комфортно. Коли вони вийшли із закладу, на вулиці вже густішали сутінки. Вова запропонував пройтися бульваром, і Настя погодилася. Вони гуляли, обговорюючи все на світі, і Настя усвідомила, що її серце почало битися швидше. “Знаєш, я зазвичай не роблю таких речей,” – сказала Настя, коли вони зупинилися біля її будинку.

“Що саме?” – посміхнувся Вова. “Закохуватися з першого погляду,” – тихо промовила вона. Вова глянув на неї, його очі світилися ніжністю. “Настю, я теж відчуваю до тебе щось особливе.” І тоді, стоячи під мерехтливими вуличними ліхтарями, вони обмінялися своїм першим поцілунком. Це був момент, повний магії та теплоти, момент, який Настя ніколи не забуде. Вона зрозуміла, що іноді, щоб знайти щось справжнє, потрібно просто відкрити серце для несподіваних зустрічей.

Я повненька. І що? Це нітрохи не заважає моєму щастю. Коли Михайло зробив мені пропозицію, ми планували зробити шикарне весілля з гарною сукнею та дорогим рестораном. Свекруха запропонувала святкувати без білої сукні. Мовляв, де ти знайдеш весільну сукню свого розміру. Мені було дуже прикро це чути. Але Мишко заспокоїв мене, сказав, щоб я не звертала уваги на слова мами. Він купить мені найкращу білу сукню мого розміру, і я буду найшикарнішою нареченою. У ресторані, на весіллі, мій Михайло взяв мікрофон і прочитав вірш свого твору.

У ньому він розповів історію нашого кохання, про силу своїх почуттів, вихваляв мою красу. Всі гості були зворушені до сліз. У деяких в очах, поряд зі сльозами, стояло питання: “Хіба ця корова варта таких почуттів? Чому вона, чому не я?!”. Якоїсь миті я вийшла на вулицю, подихати свіжим повітрям. І почула наступний діалог. – Що він у ній такого знайшов? – Могла б постаратися та схуднути до весілля. До зали я повернулася засмучена. Але, варто мені побачити захоплений і закоханий погляд чоловіка, як усі заздрісниці вилетіли в мене з голови… Медовий місяць ми провели на морі. І Мишко нітрохи не соромився моєї фігури в купальнику. Ми разом уже багато років.

І я завжди, за ці роки, відчувала його кохання. Завжди була присутня з ним на їхніх корпоративах, Мишко брав мене в гості, дарував дорогі подарунки та вірші. Дуже ревнує мене, певен, що я подобаюсь усім… Коли я приїжджаю до мами, до свого міста, продовжую ловити на собі здивовано – заздрісні погляди знайомих. Вони не можуть зрозуміти, чому мені так пощастило? Чому я не намагаюся схуднути? Послухайте, кумушки! Мені подобається моя фігура, моєму чоловікові подобається моя фігура. Чому я маю докладати зусиль, щоб сподобатися і вам?! Ви то тут до чого?!

Роман знав Марину давно, з самого дитинства. Вона була молодшою сестрою його кращого друга. Він часто бачив смішну дівчинку у дворі. Але не виявляв до неї ніякого особливої уваги. Він навіть не підозрював, що Марина вже тоді вирішила, що він буде її чоловіком у майбутньому. Коли вони виросли, Роман вступив в інститут і з’їхав у гуртожиток. Коли повернувся в рідне місто, то замість незграбного підлітка, побачив Марію красунею. Дівчина відразу привернула його увагу, вона стріляла очима і щебетала про свого брата. Незабаром вони стали зустрічатися. Ольга Вікторівна була рада, що Роман зустрічається з дівчиною, яку знає з дитинства. Марина часто була у неї в гостях. Вона намагалася доnомогти свекрусі по господарству. Незабаром вони з Ромою одружилися. Ольга Вікторівна охоче прийняла невістку в сім’ю. Перші місяці в родині був мир.

Марина дружелюбно зверталася зі свекрухою. Але через деякий час Ольга помітила, що все господарство, як і раніше, веде вона, а невістка зовсім не доnомагає. З приходом Марини домашньої роботи навіть додалася, адже Марина зовсім не прибирала за собою. Вона могла розкидати речі, поївши вечеря, приготований Ольгою, вона лінувалась навіть посуд у раковину поставити. Свекруха намагалася їй м’яко натякнути, що за собою треба трохи прибирати, але Марина відмахувалася. Вона намагалася поговорити з сином, щоб він вплинув на дружину. Роман мабуть щось сказав Марині, з тих пір Марина стала дивитися на Ольгу скоса. Відносини зіпсувалися. Марина навіть стала чіплятися до Ольги Вікторівни. Одного разу, не со ромлячись присутності чоловіка, вона заявила: – Ром, твоя мама так погано готує. Я не буду таке їсти! Роман заступився за матір. – А я буду. Мені подобається, як вона готує! Якщо тобі щось не подобається, могла б спробувати сама приготувати. Марина образилася.

Вона заявила, що вона не домробітниця, щоб справи по дому робити. Ображена пішла в кімнату. Роман потім довго її заспокоював. Незабаром Ольга Вікторівна не витримала і вирішила здійснити план, який давно обмірковувала. Вона просто перестала займатися господарством, і тоді будинок перетворився всього за кілька днів в жа хливий безлад. Марина зовсім нічого не робила, тому на кухні зібралася гора брудного посуду. Роман вранці вимивав лише дві чашки, щоб налити собі і дружині каву. Вдома був жа хливий безлад. Ольга Вікторівна спочатку сподівалася, що це змусить молодих зайнятися прибиранням. Але вона зрозуміла, що вони в такому свинарнику можуть жити, тому не витримала і розміняла свою трикімнатну квартиру на дві однокімнатні. Віддала ключі однієї квартири молодятам, а в іншу переїхала сама, заявивши, що тепер вони самі собі господарі, а вона хоче пожити спокійно.

Еля, як і всі дівчата у її віці, мріяла вийти заміж за багатого принца. Ось вона між парами та вечірніми підробітками мріяла про щасливе, багате життя. Вона працювала адміністратором у ресторані у вечірню зміну. Мама хоч і їй надсилала щомісяця гроші, але грошей багато не буває. А вона і сумочку нову хотіла, і босоніжки, от і влаштувалася на роботу. Вона розуміла, що треба добре вчитися і багато працювати, щоб знайти своє місце в житті. Але мріяти про багатого принца їй ніхто не забороняв. Але поки що на принцах їй не дуже щастило. Усі в її оточенні були такими ж студентами із селища. Були хлопці, які їй подобалися, але поки що нічого серйозного не виходило. Брат її подруги, Максим, теж її доглядав.

Він не втрачав надію, то блокнотик, то коробку цукерок, то шпильку через сестру їй передавав. -Ну ось чим тобі мій брат не подобається? Вона знизувала плечима і мовчала. Як подрузі пояснити, що вона хоче весілля, як у казці, свою квартиру, машину? Їй ніяково було про це говорити навіть із близькою подругою, адже справжнє кохання не про це. Але що таке кохання, Еля зрозуміла, коли вперше побачила Андрія. Він був на вісім років старший за неї, їздив гарною машиною, і біля нього завжди крутилися дівчата. Андрія вона побачила вперше у ресторані, де вона працювала. Це було кохання з першого погляду, вона одразу в нього закохалася, не підозрюючи, що він їздить дорогою машиною і очолює фірму свого батька.

-Андрію? У тебе немає жодних шансів. У нього наречена є, — сказала Оля, коли вона зізналася їй про свої почуття. Оля знала його, він лагодив свою машину в Макса. Ось і Макс нагоді. Оля обіцяла їх познайомити. Даремно Оля не вірила, що в них нічого не вийде. У них почався бурхливий роман, вона всіх дівчат відтіснила, а нареченої в нього не було. Це лише була дочка їхніх друзів, яка мріяла вийти за Андрія. Батьки Андрія не були в захваті від Елі, але суперечити йому не стали. Тим більше Еля була скромною, вихованою та розумною. Еля полюбила свою свекруху, вона стала прикладом для наслідування. Весілля було таким, про яке вона мріяла. У сім’ю Еля швидко вписалася.՛

З дитиною вони вирішили не відкладати і з перших днів бажали малюка. Пройшов рік. Але ваrітність так і не наставала. Слова ліkаря прозвучали для неї як вирок. Всю дорогу Еля думала, як про це сказати Андрію. Вона його дуже любила та боя лася втра тити. Їй і не довелося, ліkар сам повідомив свекруху про те, що вона ніколи не матиме дітей. Свекруха не опускала руки, вона записувала її на будь-які процедури. Андрій сказав, що він її любить, і це не привід для розлу чення. Так летіли роки. У подруги народилося маля. Оля попросила її стати хрещеною для малюка. Малюк був таким чудовим, і чим більше вона з ним поралася, тим більше їй хотілося дітей.

Чоловік спочатку її втішав, а потім утомився, спочатку перебрався до сусідньої кімнати, а потім усе частіше став ночувати у батьків. Отак вони почали віддалятися один від одного, навіть не помічаючи цього. Новина, як грім вразила її. Оля із чоловіком потраnили в ава рію. Перше, що вона подумала, аби з малюком усе було гаразд. З малюком все було нормально, він був удома з бабусею. В одну мить її улюблений хрещеник став сиро тою. Вона Андрія вмовила всино вити Колю. Він був не проти, аби їй було добре. Виявилось, що Максим забрав племінника до себе. Вона взяла його адресу та поїхала до нього. Вона думала, що зможе вмовити його віддати їй дитину.

Макс навідріз відмовився віддавати малюка. -Макс, у тебе скоро весілля, а потім і свої діти будуть, віддай мені малюка. -Не буде весілля, Елю, моя наречена відмовилася виховувати чужу дитину. Виходь за мене заміж, разом виховуватимемо його. Я завжди любив тебе. -Макс, ти що?! — розгубилася вона. Додому вона повернулася рано, чоловік не думав, що вона так швидко повернеться. Його не було вдома, вона пішла до спальні, а на підлозі валялася шовкова нічна сорочка. Вона кинулася на кухню, на столі стояли два келихи. Тепер усе стало зрозумілим: часті відрядження, ночівлі у батьків. Вона заплющувала на все це очі, навіть не впадаючи в подробиці. Ось вона доля! Збулася мрія Макса, поряд кохана жінка. Тепер вони разом зростатимуть племінника у повноцінній та люблячій родині.

Коли я виявилася на весіллі мого сина, я не могла не помітити, що щось було не так. Тільки коли сусід прошепотів мені вухо, я зрозуміла, що мене бентежило. Мій чоловік багато років зустрічався з іншою жінкою, і мій син дізнався про це. Але син загалом на батька не образився, хоч як би це не було дивно. Наступного дня я зіткнулася з чоловіком. Він не заперечував усього цього і сказав, що я маю відчувати власну провину за те, що я поїхала до Італії працювати і заробляти гроші.

Я вирішила піти від нього і почала накопичувати гроші на квартиру. Я не хотіла жити з людиною, яка так знецінювала всі мої старання. Я рідко розмовляю із сином. Він не розуміє, чому я не могла ще трохи пожити з його батьком, оскільки весь цей час його «терпіла». Після цього я вважаю, що син теж мене зрадив.

А після того, що зробили зі мною чоловік та син, було важко комусь довіряти. Я зараз зустрічаюся з чоловіком, який здається милим і дбайливим, але я не поспішаю розпочинати нові серйозні стосунки. Зараз я зосереджена на тому, щоб заробити грошей додому на батьківщині, який я нарешті зможу назвати своїм куточком. Я більше нікому не дозволю відібрати цю свободу, а також повагу та любов до себе в мене

Льоша і Олена, не знаючи про існування один одного, вступили в схожі суперечки зі своїми друзями в тому самому кафе. Льоша посперечався, що зможе завоювати серце дівчини за сусіднім столом, а Олена вирішила довести подрузі, що зможе підкорити хлопця, який сидить навпроти неї. Льоша зробив перший хід, підійшовши до Олени з упевненою усмішкою. “Привіт, ти тут одна?” – спитав він, намагаючись звучати якомога привабливіше. “Привіт,” – усміхнулася Олена, вловивши в його голосі нотку виклику. “Так, я чекаю на подругу. А ти?” “О, я теж в очікуванні,” – відповів Льоша, сідаючи навпроти неї.

“Може, поки ми обоє чекаємо, ми зможемо скласти один одному компанію?” Так почалася їхня гра у флірт, кожен з них намагався бути якомога дотепнішим і привабливішим. Вони сміялися, ділилися історіями та насолоджувалися увагою один одного, не забуваючи про свої суперечки. “Здається, я починаю підвищувати ставки,” – сказала Олена, підморгуючи Льоші. “І я теж,” – посміхнувся він у відповідь. “Схоже, ми обидва гарні у цій грі.”

Поступово обидва зрозуміли, що їхнє взаємне тяжіння вже давно переросло межі суперечки. Вони обмінялися телефонами, і коли Олена йшла, Льоша сказав: “Знаєш, я радий, що програв цю суперечку.” Олена обернулася, посміхаючись: “І я теж. Але хто сказав, що ми програли?” Ідучи, вони вже обоє розуміли, що ці незвичайні суперечки привели їх до початку чогось щирого і несподіваного. І, можливо, колись вони розкажуть цю історію своїм дітям та онукам як кумедний випадок, який звів їх разом.

Наближався день народження Олексія, і це було перше свято для нього та Тані як сімейної пари. Таня, вирішивши справити гарне враження на родичів чоловіка, ретельно спланувала захід. Список гостей був невеликий: батьки, сестра Олексія, Олена, її чоловік та їхні двоє дітей 6 та 9 років. Олексій, не маючи великої кількості друзів, вирішив влаштувати окреме просте свято з колегами по роботі. Таня з особливою ретельністю підійшла до підготовки вечора, порадившись із Олексієм про переваги його родини. Разом вони склали меню та закупили інгредієнти.

У день свята Таня була задоволена тим, яким вийшов стіл, впевнена у привабливості та смаку приготовлених страв. Свято почалося без сім’ї Олени, яка запізнювалася. Коли вони нарешті приїхали, Олена відразу розкритикувала присутніх за те, що вони їх не дочекалися. Протягом усього вечора вона знаходила недоліки практично у всьому – від їжі до напоїв, і навіть засумнівалася у свіжості риби та сорті грибів, що використовуються у стравах. Її коментарі в основному були направлені на Таню та Олексія. Свекруха намагалася втрутитися та заспокоїти її, але безрезультатно. Незважаючи на постійні скарги Олени, Таня отримала компліменти від чоловіків, присутніх за столом.

Чоловік Олени якоїсь миті навіть заперечив дружині, похваливши м’ясну страву, яку вона розкритикувала. Вечір продовжився тостами та жартами, розрахованими на те, щоб заглушити негативні висловлювання Олени. Коли гості розійшлися, Олексій заспокоїв Таню, сказавши їй, що його батьки були вражені її кулінарними здібностями та гостинністю. Він зізнався, що Олена завжди поводилася як егоїстка і всезнайка, і порадив Тані не приймати слова золовки близько до серця. Захоплення дітей та рідкісна протидія чоловіка Олени стали свідченням успіху Тані в організації першого сімейного торжества як заміжньої жінки.

Моя свекруха, Ганна Андріївна, проживала зі своєю дочкою та зятем, а потім і з їхніми дітьми, у своєму будинку протягом 10 років. Але все змінилося, коли Олена, її донька, різко покинула родину та переїхала до столиці. З Ганною Андріївною залишився зять Максим та їхні діти, Валя та Антон. Але через кілька місяців Максим теж поїхав, вважаючи за краще дітям нову партнерку, залишивши Ганну Андріївну виховувати онуків поодинці. Ми з чоловіком підтримували Ганну Андріївну як могли. Олена надсилала гроші зі столиці, але Максим ніколи не з’являвся.

У результаті ми переїхали до Ганни Андріївни, щоб більше і краще допомагати їй. Я поєднувала роботу, догляд за племінниками мого чоловіка та домашні обов’язки. Мій чоловік підтримував нас лише матеріально. Незважаючи на всі наші зусилля, діти були некерованими, а фінансовий тягар – важчий з кожним днем. Ситуація загострилася, коли я оголосила про свою вагітність. Ганна Андріївна була обурена, наполягаючи на тому, що наш головний обов’язок – її онуки. Незважаючи на те, що я наполягала на нашому переїзді, вона категорично заперечувала наше рішення завести власну дитину.

У розпал цієї метушні мій чоловік вирішив залишитися з матір’ю, засмутившись, що нова квартира, яку купили для нас мої батьки, була оформлена лише на моє ім’я. Як би там не було, я переїхала до нового будинку одна, залишивши позаду всі розбрати. Незважаючи на чутки та критику з боку Ганни Андріївни та інших родичів, я була сповнена рішучості виховувати дитину самостійно. Я лише запитувала себе: чому батьківський обов’язок мого чоловіка стосовно нашої майбутньої дитини так різко почав ігноруватися?

Мої стосунки з матір’ю мого покійного чоловіка завжди були напруженими. Вона була складною людиною з твердою думкою, часто хибною. Я все життя намагалася уникати конфліктів заради сімейної гармонії. Після передчасної смерті чоловіка я продовжувала докладати зусиль, щоб підтримувати з нею цивілізовані стосунки, насамперед, заради наших дітей, які заслуговували на те, щоб спілкуватися і знати свою бабусю. Незважаючи на те, що вона мені була неприємна, я сподівалася, що наше спільне горе допоможе примиритися.

Однак ситуація погіршилася, коли вона зажадала половину спадщини, залишеної моїм чоловіком, яка повністю дісталася мені. Ми були одружені 17 років, у нас росли син і дочка, ми жили скромно, але щасливо в квартирі, що дісталася йому у спадок від мого свекра. Фінансові труднощі виникли, коли мій чоловік відкрив свій бізнес, взяв кредити та у результаті продав нашу машину. На жаль, стрес взяв своє, і він помер, залишивши нас із значним боргом. Свекруха віддалилася від нас, відмовляючись допомагати з боргами та ігноруючи наше існування. А я невпинно працювала на двох роботах, щоб розплатитися з усіма боргами, поки подруга доглядала дітей по ночах.

Як тільки я розплатилася з усіма боргами, колишня свекруха знову з’явилася, дізнавшись про мої плани знову вийти заміж. Вона вважала себе вправі претендувати на частку спадщини, стверджуючи, що раніше їй було несправедливо відмовлено у цьому. Вона навіть заперечувала моє право жити у квартирі з іншим чоловіком, наполягаючи на грошовій компенсації. Я жорстко відмовилася від її вимог, заблокувавши її номер і вирішивши розірвати з нею всякі стосунки. Я вважаю, що в майбутньому діти самі зможуть вирішити, чи їм потрібні стосунки з такою бабусею. А поки що, насилу, але успішно виконавши всі свої обов’язки по відношенню до сім’ї, я почуваюся вправі добиватися власного щастя.

Мій батько пішов із життя, коли я була зовсім маленькою, і в мене залишилися лише слабкі спогади про нього, і яскравіші про дядька Степана – перше кохання моєї матері. Бабуся розповідала, що мама вийшла заміж за мого батька на помсту Степану, щоб показати йому, що вона може бути щасливою і без нього. І ось, після чергового возз’єднання зі Степаном, ні я, ні мій батько не стали перешкоджати їхньому роману. За рік після розлучення батько покинув цей світ. Коли я росла, то відчувала дистанцію між мною і мамою: вона здавалася більш відданою моїй зведеній сестрі Маринці. Але коли захворіла моя бабуся Ніна, то мама кинулася їй на допомогу.

Протягом трьох років мама постійно підтримувала мене, поки я навчалася в університеті. Коли бабусі Ніни не стало, мама виявилася для мене єдиною опорою, вперше давши мені відчути, що я справді її дочка. Під час навчання я мала можливість поїхати до Англії, а пізніше, коли надійшла пропозиція про постійну роботу, мама порадила мені нею скористатися. У 23 роки я залишила батьківщину. Поки я була за кордоном, мама керувала моєю квартирою у столиці: спочатку здала її в оренду, а потім дозволила тимчасово пожити там моїй сестрі Маринці з чоловіком. Я не заперечувала: ми з Маринкою підтримували дружні стосунки по телефону. Моє життя було зосереджено переважно на кар’єрі, не залишаючи місця для особистих захоплень. Заміж я вийшла лише у 40, за ірландця. Ми оселилися в Ірландії та планували відкрити спільний бізнес.

Щоб покрити деякі фінансові витрати, я вирішила продати свою столичну квартиру. Це здавалося логічним, оскільки я не збиралася більше повертатись на батьківщину. Але мама відмовила мене , порадивши залишити її для підстрахування на випадок, якщо мій шлюб не складеться, або мені знадобиться житло на батьківщині. Її слова змусили мене сумніватися. Я ніколи не думала про повернення: в Ірландії моє життя стабільне. Тепер я опинилася між чоловіком, який не бачить сенсу у збереженні власності, та мамою, яка закликає до обережності та терпіння. Мені важко вирішити: кого слухати і як краще вчинити?