Я повненька. І що? Це нітрохи не заважає моєму щастю. Коли Михайло зробив мені пропозицію, ми планували зробити шикарне весілля з гарною сукнею та дорогим рестораном. Свекруха запропонувала святкувати без білої сукні. Мовляв, де ти знайдеш весільну сукню свого розміру. Мені було дуже прикро це чути. Але Мишко заспокоїв мене, сказав, щоб я не звертала уваги на слова мами. Він купить мені найкращу білу сукню мого розміру, і я буду найшикарнішою нареченою. У ресторані, на весіллі, мій Михайло взяв мікрофон і прочитав вірш свого твору.
У ньому він розповів історію нашого кохання, про силу своїх почуттів, вихваляв мою красу. Всі гості були зворушені до сліз. У деяких в очах, поряд зі сльозами, стояло питання: “Хіба ця корова варта таких почуттів? Чому вона, чому не я?!”. Якоїсь миті я вийшла на вулицю, подихати свіжим повітрям. І почула наступний діалог. – Що він у ній такого знайшов? – Могла б постаратися та схуднути до весілля. До зали я повернулася засмучена. Але, варто мені побачити захоплений і закоханий погляд чоловіка, як усі заздрісниці вилетіли в мене з голови… Медовий місяць ми провели на морі. І Мишко нітрохи не соромився моєї фігури в купальнику. Ми разом уже багато років.
І я завжди, за ці роки, відчувала його кохання. Завжди була присутня з ним на їхніх корпоративах, Мишко брав мене в гості, дарував дорогі подарунки та вірші. Дуже ревнує мене, певен, що я подобаюсь усім… Коли я приїжджаю до мами, до свого міста, продовжую ловити на собі здивовано – заздрісні погляди знайомих. Вони не можуть зрозуміти, чому мені так пощастило? Чому я не намагаюся схуднути? Послухайте, кумушки! Мені подобається моя фігура, моєму чоловікові подобається моя фігура. Чому я маю докладати зусиль, щоб сподобатися і вам?! Ви то тут до чого?!