News 382 Media

Мій син вкотре попросив мене не втручатися в його сімейні справи, але у мене своя думка з цього приводу через численні претензії, які я мала до невістки. Раніше Олег часто ділився зі мною подробицями свого життя, але тепер він став усе більш замкнутим. Тому я була впевнена, що причиною його бід є дружина. Вони жили в окремій квартирі, купленій у кредит, який досі не виплачено. Найбільше я турбувалася про двох своїх онуків, 6 і 4 років, побоюючись, що з ними буде, якщо їхні батьки розлучаться. Я вважала, що для них дуже важливо рости у повноцінній сім’ї, спостерігаючи здорові батьківські стосунки.

Сім’я Олега справлялася, хоч і не без труднощів. Його дружина не працювала, перебуваючи у декретній відпустці з моменту укладання шлюбу. Вона присвячувала весь свій час дітям, залучаючи їх у різні розвиваючі заняття, і проводячи з ними час вдома. Олег мав добру роботу, його зарплати вистачало на оплату кредиту за квартиру, комунальні послуги та сімейні потреби. Звісно, мене обурювало, що він звалює на себе усі обов’язки. При цьому я вважала і продовжую вважати, що Тетяна мало що робить для чоловіка: я звинувачувала її в тому, що вона постійно залипає в телефоні.

Якось я приїхала в гості до онуків і побачила, як Олег, повернувшись із роботи, розігріває вечерю, а Тетяна сидить на дивані – з телефоном. Вона так і не зрушила з місця, поки Олег розігрівав їжу та мив посуд. Я висловила їй свою думку щодо її поведінки, поставивши під сумнів її роль дружини. Тетяна захищалася, відстоюючи свою незалежність та право на відпочинок, особливо у моїй присутності. Вона підкреслила, що вони мають свої сімейні правила, і твердо попросила мене не втручатися в життя їхньої родини. Її слова та ставлення до домашніх обов’язків лише посилювали моє розчарування та злість на неї, і тепер я не впевнена: які кроки зробити, щоб виправити ситуацію, але водночас не зруйнувати сім’ю?

Катя, достроково закінчивши звіт, задумала взяти кілька днів відпустки для довгоочікуваного походу магазинами з подругою Алісою. Ця перерва була особливо привабливою, оскільки вона планувала пляжний відпочинок не з чоловіком Віктором, а саме з Алісою. Віктор мав схильність фліртувати з іншими жінками, коли Каті не було поряд, що врешті-решт призвело її до думки про розлучення після 10 років шлюбу.

Якось, коли Катя смакувала свою каву, до її кабінету увійшла доглянута жінка років тридцяти, яка заявила, що перебуває у стосунках із Віктором. Вона пояснила, що вони зустрічаються вже півроку, і почала тиснути на Катю, щоб та розлучилася з Віктором, пропонуючи докази його невірності. Саме цей несподіваний візит змусив Катю переглянути свої погляди на шлюб. Віктор, який не гребував розкішними витратами, коли в нього були гроші, завжди применшував свої загравання, вважаючи їх невинними захопленнями, які не переходять кордону.

Однак ця зустріч висвітлила його невірність у всіх подробицях. Пізніше, обговоривши ситуацію з Алісою, Катя зрозуміла, що чарівність Віктора обдурила не одну жінку. Аліса порадила їй розірвати стосунки з Віктором. Незабаром Катя отримала обіцяні докази романів Віктора лише підтвердивши своє рішення про розлучення. Через місяць після розлучення Катя подбала про те, щоб чоловіки коханок Віктора отримали компрометуючі фотографії та повідомлення, а також контактні дані Віктора. Цей крок, цілком природно, додав драматизму в життя Віктора, яке, швидше за все, було тепер зовсім не нудним.

Я завжди вірила, що любов і пристрасть можуть бути вічними, але з народженням нашого первістка я зрозуміла, як важко зберегти іскру у стосунках. Мій чоловік Олексій і я довгий час відкладали появу дітей саме через цей страх. “Нам потрібно щось вигадати, щоб не втратити нашу близькість,” – сказала я Олексію одного вечора, коли ми сиділи на кухні після того, як уклали малюка спати. “Ти маєш рацію,” – відповів він, виглядаючи таким же втомленим, як і я. “Але як?” Я довго думала про це і раптом вигадала план.

“Давай влаштуємо собі вечірні побачення”, – запропонувала я. “Один раз на тиждень, після того, як малюк засне, ми разом готуватимемо вечерю, будемо дивитися фільми або просто розмовлятим. Наче у нас побачення.” Олексій посміхнувся: “Звучить привабливо. Давай спробуємо.” З тих пір щоп’ятниці ввечері ми перетворювали нашу вітальню на місце для побачень. Я одягала гарну сукню, а Олексій вбирався так, ніби ми збиралися до ресторану.

Ми готували вечерю разом, іноді танцювали під музику, розмовляли про все на світі, забуваючи на якийсь час про побутові проблеми та турботи. “Знаєш, я навіть не очікував, що це буде так здорово,” – зізнався Олексій якось, коли ми закінчили вечерю і сиділи, тримаючись за руки. “Ти завжди вмієш дивувати мене.” Я усміхнулася у відповідь. “Мені здається, це допомагає нам пам’ятати про те, чому ми разом. Ми не просто батьки, ми ще любляча пара.” Так вечірні побачення стали нашою маленькою традицією. Вони допомогли зберегти іскру в наших відносинах, постійно нагадуючи нам про ту любов і пристрасть, які ми відчували один до одного на початку наших відносин.

Довгий час я боролася з ідеєю шлюбу, можливо через моє сімейне походження. Моя мати, яка ніколи не була заміжня, виховувала мене сама після того, як мій батько зник після недовгого зв’язку з нею. Поки я росла, моя мати та її сестри постійно напихали мене негативною інформацією про чоловіків. Всі вони були вкрай озлоблені по відношенню до чоловічої статі. Після закінчення навчання та вступу на роботу колега запропонувала звести мене зі знайомим, якого вона описала як завидного нареченого. Дивно, але я погодилась.

Наступного вечора я зустрілася з Олександром у ресторані, де в нас зав’язалася спочатку незручна розмова, яка поступово стала більш невимушеною. Олександру, професійному юристу, було цікаво дізнатися про мене все – мої інтереси, плани на майбутнє та багато іншого. Після нашої двогодинної розмови Олександр висловив бажання створити зі мною сім’ю, і я відповіла йому взаємністю. Ми обмінялися номерами телефонів та запланували зустрітися знову. За нашої наступної зустрічі Олександр зробив мені пропозицію руки і серця, подарувавши мені каблучку і підписавши зі мною шлюбний контракт.

У контракті були вказані численні конкретні умови, такі як окремі спальні, утримання від вживання алкоголю, щоденне прибирання будинку, суворий графік відходу до сну, а також спільні з ним фінанси, які контролюють витрати. Справа дійшла навіть до того, що були вказані імена наших майбутніх дітей і застережено, що родичі не втручатимуться в наше сімейне життя. Незважаючи на жорсткі умови контракту, я підписала його без вагань. Тепер, через 12 років, у нас троє дітей, і ми живемо за умовами контракту, глибоко люблячи і поважаючи один одного. Моє рішення підписати цей з першого погляду суворий контракт у результаті призвело до повноцінного сімейного життя.

У мене двоє дітей. Син переїхав із дружиною в іншу країну і відтоді віддалився від мене. Моя дочка, Аліна, ніяк не може вийти заміж. Вона часто приводить додому чоловіків, але ці стосунки ніколи не затягуються. До неї часто приходять друзі, їдять та випивають за мій рахунок, бо вона не працює. Коли Аліна навчалася у старших класах, я пропонувала їй вступити до університету, але вона відмовлялася від усіх пропозицій. Без диплома їй було важко знайти добре оплачувану роботу.

Я пропонувала сплатити курси, щоб покращити її перспективи, але вона продовжувала дрейфувати по низькооплачуваним підробіткам. Минули роки, і Аліна вийшла заміж за людину, мати якої її не схвалювала. Шлюб був сповнений сварками, а її чоловік наполягав на тому, щоб вона не працювала. Я і тоді почала підтримувати її матеріально, витрачаючи більшу частину своєї зарплати на її потреби. Вийшовши на пенсію, я мешкала виключно на гроші держави.

Як би там не було, Аліна на два місяці забрала мою пенсійну картку, заявивши, що їй потрібні гроші на пошук роботи. Але натомість вона розтратила їх на світські розваги. Я залишилася без гроша в кишені і залежала від грошей, які мені надсилав син, щоб якось вижити. Аліна погрожувала припинити зі мною спілкування, якщо я тиснутиму на неї з приводу своєї картки. Я приховую ситуацію від сина, щоб уникнути сімейного конфлікту. Я щодня звинувачую себе за те, що не виховала Аліну самостійною та відповідальною. Тепер вона безбідно живе на мою пенсію, тоді як я насилу зводжу кінці з кінцями за допомогою сина.

Якось мій чоловік Анатолій привів додому іншу жінку і змусив мене та нашу дитину піти. Причина була така: я набрала вагу після пологів і не могла скинути її так швидко, як йому хотілося. Спочатку я намагалася терпіти все це заради нашої дитини, сподіваючись зберегти сім’ю. Проте байдужість Анатолія лише посилювалося. Він відкрито спілкувався зі своєю коханою у моїй присутності і зрештою остаточно вигнав мене та нашу дочку з дому.

Була сувора зимова ніч, і я опинилася на вулиці, легко одягнена, з дочкою на руках Ту ніч я провела в будинку подруги і від розпачу наступного ранку заклала свою обручку, браслет і сережки. На щастя, подруга познайомила мене з бабусею Вірою, яка запропонувала нам жити з нею за символічну плату. Поки вона доглядала мою дочку, я поєднувала безліч низькооплачуваних робіт, включаючи миття посуду та підлог. Я навіть намагалася продавати дитячі речі ручного в’язання, але без особливого успіху. Життя було неймовірно важким. У нас були проблеми з їжею та одягом, і я значно схудла через стрес та перевтому.

Однак моя доля змінилася, коли я знайшла роботу, яка пропонувала подальшу освіту. Моя кар’єра злетіла, що призвело до фінансової стабільності. Я змогла купити квартиру, машину та часто їздила у відпустку зі своєю дочкою. Бабуся Віра, яка весь цей час була нашою значною підтримкою, залишалася важливою частиною нашого життя. Ми з донькою забезпечували її продуктами та ліками. Зрештою, я знову вийшла заміж – цього разу за успішного підприємця. Нещодавно ми з дочкою вирішили купити заміський будинок. Дивно, але нерухомість, яка нас цікавила, належала Анатолію – моєму колишньому чоловікові. Коли я побачила його, він був у жахливому стані, мабуть, випивав. Незважаючи на те, що він впізнав мене, я вирішила не подавати виду і поїхала, не купивши будинок. Моє життя зробило повне коло. Анатолій був жебраком, коли ми з дочкою процвітали. Я вирішила не згадувати про нього більше ніколи, зберігаючи гідність і подаючи добрий приклад для своєї дочки.

Галина, знайома із труднощами кожного віку, прожила непросте життя. Спочатку вона вийшла заміж за свого друга дитинства Петра, але після народження дочки Мар’янки він пішов від них до іншої жінки. Свекруха Галини, поспівчувавши, віддала їй їхню хату. Через роки, на пропозицію свекрухи, Галина вийшла заміж за Ігоря, досвідченого літнього чоловіка.

Незважаючи на його доброту, Галина не покохала його, і за три роки він помер. Вирішивши ніколи більше не виходити заміж, жінка присвятила своє життя Мар’янці. Минув час, свекруха пішла, дочка виросла, вийшла заміж і привела до будинку чоловіка. Щоб утримувати сім’ю, Галина на п’ять років виїхала до Греції, відправляючи усі зароблені гроші на ремонт будинку. Повернувшись, вона відчула дискомфорт із боку Мар’янки.

Якось зять запропонував їй вийти заміж за його дядька Василя. Таким чином Мар’янка з чоловіком хотіли позбавитися Галини. Галина знала Василя, але твердо вирішила не виходити заміж та будувати своє життя сама. Вона твердо відмовилася, незважаючи на звинувачення дочки в егоїзмі. Галина залишилася при своїй думці, пообіцявши собі ніколи більше не виходити заміж і більше не жертвувати всім заради доньки, адже вона вже мала своє життя.

На схилі років Олеся опинилася в ситуації, на яку ніяк не очікувала: вона залишила батьківщину заради роботи за кордоном. Як віддана мати, вона завжди приділяла пріоритетну увагу своїм двом дітям, вкладаючи душу в їхнє виховання та очікуючи від них підтримки у старості. Олеся спочатку думала розділити свій заробіток між сином і дочкою, але дочка наполягла на тому, що оскільки Олеся житиме з ними, то саме вони заслуговують на повну підтримку.

Вийшовши на пенсію у 57 років, на той час вже овдовівши, Олеся жила зі своєю дочкою та зятем, тоді як її син переїхав з рідного дому після одруження. Протягом усього свого трудового життя Олеся віддавала всю свою зарплату домашньому господарству, розраховуючи на майбутню підтримку своїх дітей, щойно її заробіток скоротиться після виходу на пенсію. Однак замість того, щоб запропонувати підтримку, дочка порадила Олесі, все ще відносно молодої, поїхати за кордон на заробітки. Спочатку приголомшена, Олеся зрештою вирішила підхопити цю ідею та поїхала до Італії, підбадьорена подругою, яка працювала там уже 10 років.

Дочка з нетерпінням чекала на фінансові вигоди, які принесе родині заробіток Олесі, плануючи ремонт та благоустрій будинку. Олеся спочатку думала розділити свій заробіток між сином і дочкою, але дочка наполягла на тому, що оскільки Олеся житиме з ними, то саме вони заслуговують на повну підтримку. Поступившись наполяганням доньки, Олеся відправляла додому значні суми, внаслідок чого їхній скромний будинок перетворився на розкішну двоповерхову будівлю. Однак, повернувшись додому через п’ять років, жінка виявила, що відведена їй кімната була маленькою і темною, що розчаровує, – на відміну від решти будинку.

Незважаючи на образу, Олеся не висловила свого розчарування. Вона про всяк випадок зберегла трохи грошей, щоб віддати своєму синові. Коли вона поїхала до нього в гості, син та його дружини її тепло зустріли та пригостили улюбленими стравами, що різко контрастували зі зверненням її дочки. Потім невістка вручила Олесі значну суму заощаджених грошей, які накопичилися на її пенсійній картці. Олеся була зворушена до сліз, нарешті усвідомивши різницю в тому, як ставилися до неї її діти, і визнавши турботу, виявлену її сином і невісткою.

Моє життя було суцільною боротьбою з того часу, як мій чоловік помер невдовзі після народження наших близнюків, залишивши мене одну з трьома дітьми. Родичі з боку чоловіка замість того, щоб запропонувати підтримку, боролися за спадок мого покійного чоловіка, завдаючи мені величезних страждань. Мені доводилося дбати про себе та своїх дітей, вдаючись до чорної роботи, такої як збирання порожніх пляшок та миття під’їздів.

Випадкова допомога сусідів із дитячим одягом та іграшками була невеликим полегшенням. Зрештою, я почала працювати в пекарні, куди брала із собою своїх дітей, оскільки добрий господар дозволив їм спати у підсобному приміщенні. Коли мій старший син закінчив школу, я поїхала працювати до Португалії, і через місяць нарешті купила собі нові черевики та пальто. Після того, як мої молодші діти почали навчатися в інституті, я переїхала вже на постійне проживання за кордон, постійно працюючи, щоб забезпечити свою сім’ю. Я бралася за подвійну роботу, щоб заробити достатньо для своїх дітей.

Більше 20 років я працювала без перерви та вихідних, упускаючи дозвілля та розваг, зосередившись виключно на тому, щоб у моїх дітей були власні будинки. Кожен із них отримав по однокімнатній квартирі, що було значним досягненням з огляду на наші обставини. Однак одна сімейна зустріч змінила все. Моя дочка Ольга побіжно згадала, що її син та його дівчина житимуть зі мною після весілля, спочатку припустивши, що я не буду проти. Але це припущення глибоко вразило мене. Мені здавалося, що мої бажання та присутність не мають значення. Коли близнюки дізналися про план Ольги, то звинуватили її у змові з метою успадкувати мою квартиру.

Почуваючись обійденою увагою і просто співучасником у їхньому житті, я вирішила зробити сміливий крок. Не повідомивши про це своїм дітям, я продала свою квартиру та переїхала до Португалії – країни, яку полюбила за час роботи там. Новина про продаж приголомшила моїх дітей, які не могли зрозуміти, чому я просто не залишила квартиру їм? Їхня реакція лише зміцнила моє рішення. Навіть онуки запитали, хто піклуватиметься про мене, якщо у мене немає квартири. Було ясно, що вони більше дбали про власність, ніж про мене. Тепер я сповнена рішучості жити за своїми правилами, відпочивати, насолоджуватися гарною їжею та дорого одягатися. Після багатьох років жертвоприношень настав час випробувати трохи щастя та спокою.

Колись я жила серед закидів сусідів, родичів та друзів, які вважали, що я вморила маму голодом. Проте їхня думка з часом перестала мене хвилювати. Моя мати, майстерна в переконанні будь-кого, яскраво описувала свої уявні страждання, опускаючи той факт, що ми лише дотримувалися дієтичних рекомендацій її лікаря. Я була молодшою дитиною, народилася, коли мамі було 35 років. У ті часи це було незвичайно, хоча зараз цілком нормально.

У мене є старші брат і сестра, обидва на 10 років старші за мене. Наша родина, колись дружна, згодом розлетілася різними містами. Ми з мамою залишилися в рідному місті, брат переїхав до столиці, а сестра з чоловіком влаштувалася в Європі. Ми спілкувалися в основному телефоном, через соціальні мережі або відеочати, зустрічаючись особисто всього раз на рік. У мене є своя сім’я – чоловік та двоє дітей. Ми живемо у приватному будинку. Колись я намагалася щодня дзвонити мамі та щотижня відвідувати її. Її здоров’я погіршилося після виходу на пенсію два роки тому. Сидячий спосіб життя перед телевізором замінив активну роботу.

Це призвело до швидкого набору ваги, що стало довічною проблемою для нас обох. Ситуація посилилася, коли її госпіталізували через проблеми із підшлунковою залозою. Після виписки вона недовго дотримувалась запропонованої лікарем дієти, і незабаром повернулася до колишніх звичок, що призвело до чергового візиту до лікарні. Лікар попередив, що без дієти та фізичних вправ її життя буде під загрозою. Тому ми з чоловіком вирішили, що вона поживе у нас місяць, щоб налагодити здоровіший режим. Але її первісна радість від перебування у нас померкла, коли вона зрозуміла, що потрібно дотримуватися дієти. Ми з чоловіком приєдналися до неї і почали харчуватися здоровою їжею, щоб полегшити життя.

Її здоров’я покращало, але настрій погіршився. Потім подзвонили мої брат і сестра, засмучені слізними заявами матері про те, що я морю її голодом. Я пояснила ситуацію і наші зміни у харчуванні. Сестра вважала, що я перегинаю ціпок, піддаючи нашу маму стресу, але брат підтримав мій підхід. Дізнавшись, що мама також наскаржилася сусідам, я дуже засмутилася. Я робила все, що могла, і все ж таки зіткнулася з критикою. Спроби обговорити це з нею ні до чого не привели. Зараз я розриваюся тим часом, щоб продовжувати вважатися безсердечною заради благополуччя матері, і тим, щоб дозволити їй повернутися додому і жити так, як вона хоче, незважаючи на ризик.