News 382 Media

Коли я з’явилася на світ, моїм батькам було лише 17 та 18 років. Вони самі були майже дітьми, і наше життя складалося нелегко. Мої батьки постійно з’ясовували стосунки, а мене найчастіше віддавали бабусям та дідусям. Ніхто особливо за мною не стежив, не виховував, і я росла, як доведеться. Коли я вступила до технікуму та переїхала до гуртожитку, це пройшло практично непомітно для моїх батьків. Єдиний, хто переживав, був мій улюблений дідусь. Саме тоді я вирішила: буду будувати своє життя самостійно, не розраховуючи ні на кого. З цього моменту у мені сформувався залізний характер. Під час практики я познайомилася з гарним хлопцем. Після закінчення навчання ми одружилися. Його сім’я теж була не ідеальною, як і моя, тому наше весілля було скромним: ми відсвяткували на природі з наметами, без батьків. Єдиний, кого я запрошувала, був мій дідусь, але він не зміг прийти через проблеми зі здоров’ям.

Коли дідусь зовсім занедужав, він продав свою цегляну дачу і передав мені гроші зі словами: — Це вам буде на перший внесок за квартиру. Ми трохи ще трохи накопичили, і незабаром у нас з’явилася власна двокімнатна квартира. Незабаром у нас народилася дочка, а за рік син. Коли діти пішли до дитячого садка, я вже не працювала на будівництві, а влаштувалася в офіс та навчалася заочно на бухгалтера. Я була така зайнята, що не помітила, як мій чоловік знайшов собі іншу. Дізнавшись про це, я не вибачила його. Чоловік не став зволікати і просто пішов від нас. Цей удар ще більше загартував мене. Я вирішила відкрити свою фірму з внутрішнього оздоблення приміщень. Згодом у мене з’явилися три великі бригади. Я отримала права водія, купила машину і почала балувати дітей дорогими подарунками. Коли синові виповнилося 13 років, він якось образив однокласника, назвавши його бідним. Я змусила сина вибачитися, а потім почала брати його на будівництво у вихідні, щоб він допомагав робітникам і зрозумів, що гроші просто так не падають з неба.

— Це несправедливо! — обурювався син. — Але він таки працював. Мій принцип — не давати нікому поблажок: ні підлеглим, ні родичам, ні дітям. Діти знають: якщо вони добре вивчаться, у них буде своє житло. Але це залежить від їхньої поведінки та успішності. Син навчається в університеті на першому курсі, намагається. Дочка на другому, але більше захоплена своєю зовнішністю та хлопцями, ніж навчанням. Я їй часто говорю, що мене це не влаштовує. Нещодавно я виграла тендер на внутрішнє оздоблення кількох будівництв. Там я вибрала дві однокімнатні квартири для дітей. Будинки ще будуються, але я вже домовилася про покупку. Діти зраділи, але я відразу попередила: — Радієте даремно! Квартири будуть оформлені на мене. Я залишуся єдиною власницею. — Чому? — розчаровано спитали вони. — Тому що я стежитиму за вашим самостійним життям. Якщо водитимете туди погані компанії — заберу квартири. Вибирайте нормальних супутників, альфонсів та меркантильних дамочок не потерплю. Поки я не побачу, що ви твердо стоїте на ногах, дарувати не буду. Діти були розчаровані, але зрозуміли, що вибір у них невеликий: вони приймають мої умови, або самі заробляють на житло. Я даю їм можливість стати самостійними. Нехай розуміють, що батьки багато працювали, щоби вручити їм ключі від квартир. Нехай бояться, але поважають. Адже так правильно, чи ні?

Катерина ніяк не очікувала почути від свого Михайла те, що він сказав. Ці слова пролунали як грім серед ясного неба. Жінка сиділа за столом, промиваючи гречку, коли на кухню увійшов чоловік з похмурим виглядом. – Катю, пробач мені. Я йду до іншої жінки… – тихо і якось невпевнено промовив Михайло, опустивши очі у підлогу. Жінки руки застигли в повітрі над крупою. Вона повільно підвела очі на чоловіка. Її погляд був спокійним та уважним, у ньому не було ні натяку на сльози. – Тепер все зрозуміло, – так само спокійно відповіла Катерина. – Хто вона? Михайло чекав хоча б натяку на скандал чи сльози, але нічого подібного не було. Катя, чекаючи на відповідь, сиділа, немов кам’яна, дивлячись в одну точку. І від цього Михайлу ставало ще тривожніше. – Ти її не знаєш, – трохи нервово відповів він. – Це медсестра з того санаторію, куди я їздив навесні. Вона… така незвичайна! При згадці про молоду жінку з санаторію очі Михайла заблищали, плечі розправилися, і, здавалося, навіть сивина зникла. Катя мимоволі скривилася, її обличчя враз стало блідим.

– Михайле, позбав мене від подробиць. Іди, збирай речі. Тебе, мабуть, уже там зачекалися, – сказала вона надто спокійно і відвернулася до вікна, щоб приховати сльози, що навернулися на очі. Через якийсь час Михайло з’явився у дверях кухні з великою торбою в руках. – Ну, все, я пішов. Пробач мене, – сказав він наостанок. – Бувай, – байдуже відповіла Катерина, навіть не повернувши голови. Їй важко вдавалося утримати сльози, які були готові политися рікою. Єдине, чого вона хотіла у цей момент, – щоб Михайло, тепер вже колишній чоловік, скоріше пішов. Тоді вона б змогла розридатися у подушку, і дати волю своєму горю. Михайло, збентежений холодним розставанням, мовчки зник за дверима. Чути було, як його кроки прогуркотіли по ганку, потім зашурхотіли стежкою, що вела до хвіртки, і нарешті затихли. Назавжди. І тільки старовинний годинник на стіні, що висів з часів їхнього весілля, чинно і спокійно відраховував хід часу, підтверджуючи: «Назавжди, назавжди, назавжди». Катя впустила голову на руки і нарешті дала волю сльозам.

Перед її очима промайнуло все її минуле. Вона згадала, як зовсім юною вчителькою приїхала до цього села на роботу. Як тепло та привітно її прийняли місцеві жителі. Їй здавалося, що вони з повагою кланялися, звертаючись до неї, зовсім молодої дівчини, по імені та по-батькові. – Здрастуйте, Катерино Олексіївно! – гукнув її якось чоловічий голос біля воріт школи. Перед нею стояв Михайло, старший брат її учня Ігоря Пасічникова. – Здрастуйте, Михайле! – Кивнула у відповідь Катерина. – Як наш учень? Чи не сильно докучає? – Ні, що ви, Ігор – гарний хлопчик. У нього все добре. Михайло часто цікавився успіхами молодшого брата. Катя знала, що батьки Ігоря багато працюють і старший брат замінює йому батька. – Можна я вас проведу? – несподівано запропонував Михайло.

Катерина посміхнулася та кивнула. Поступово їхні зустрічі ставали дедалі частіше. Михайло почав чекати її біля школи, щоби проводити додому. А невдовзі по селу поповзли чутки про швидке весілля. І чутки виявилися правдою. На їхньому весіллі гуляло все село. У подарунок батько Михайла подарував їм настінний годинник, який і зараз висів на стіні. Слова, сказані тоді батьком нареченого, Катя запам’ятала на все життя: «Нехай цей годинник ніколи не зупиниться». Минуло понад тридцять років. Михайло та Катерина виростили двох дочок, раділи онукам. Все йшло своєю чергою, поки Михайло не зустрів ту молоду жінку. Катя згадувала, як рік тому Михайло сильно захворів. Вона молилася про його одужання, забрала на себе весь домашній клопіт, навіть путівку в санаторій купила. А він… повернувся іншим, чужим. Тепер все звалилося. Але робити нічого, життя продовжується. Катя підвелася, витерла сльози та пішла займатися господарством.

Мені зараз 28 років. 6 років тому я вийшла заміж за Стаса, у нас росте 5-річна дитина. Наше життя спочатку здавалося ідеальним: у нас була квартира, машина, ми часто подорожували. Стас завжди був уважним і добре нас забезпечував. Але його поведінка раптово змінилося. Він став грубим і відстороненим, і, незважаючи на мої спроби, ми ніяк не могли обговорити, в чому річ. Одного разу він таки завів розмову, в якій відкрилася правда.

Того вечора Стас познайомив мене з Петром – 7-річним хлопчиком, який, як він нещодавно дізнався, був його рідним сином від недовгих стосунків ще до нашої зустрічі. Мати хлопчика втратила батьківські права, і, оскільки жоден з родичів не захотів його забрати, Петро опинився на межі того, щоб бути відправленим до дитячого будинку. Мій чоловік підтвердив батьківство за допомогою тесту.

Незважаючи на метушню, я співчувала Петру, у якого вже явно було непросте життя. Хоча мені було важко пережити і пробачити минулі вчинки чоловіка, я розуміла, що ми не можемо допустити, щоб його син потрапив до дитячого будинку. Я вірю, що з часом ми зможемо зцілитись і знайти спосіб налагодити стосунки в сім’ї. А поки що ми збираємо документи для офіційного усиновлення.

3 роки тому ми з сім’єю святкували день народження мого свекра. Це була радісна подія, сповнена сміху та історії, і тільки наш син не зміг приєднатися до нас. Після вечірки ми з дочкою Вірою відвезли свекрів додому, а мій чоловік Гнат, який неабияк випив і все ще відновлюється після аварії, залишився вдома. Я припускала, що він одразу ж вирушить спати.

Увечері, коли Віра пішла до своєї кімнати, а я потягувала каву, то помітила, що Гнат заснув біля комп’ютера з відкритою сторінкою в соціальній мережі. Цікавість взяла гору, і я почала читати його повідомлення. Незабаром я виявила смс-ку «Я тебе кохаю», адресовану колишній співробітниці. Серце занило, коли в голові зазвучали застереження мого батька про Гната, що він не викликає довіри.

Але я на протязі 28 років захищала наші стосунки, підтримувала Гната у його роботі та відновленні після аварії, використовуючи свої зв’язки, що допомогти йому зберегти його посаду. Тепер його зрада зруйнувала все… Розгублена, я поділилася всім з Вірою, яка задокументувала докази його зради за допомогою свого телефону. Потім вона написала жінці, щоб та зібрала Гната, якщо дійсно його кохає. Наступного ранку Віра надала докази батькові і зажадала, щоб він негайно пішов. Поки Гнат прийшов до тями, йому зателефонувала Соня – та сама жінка. Він одягнувся і мовчки покинув наш будинок. Лише за два дні він прийшов за своїми речами. Ось так і звалився мій довгий шлюб, що закінчився розлученням після виявлення обману, що підірвав десятиліття кохання та відданості…

Ми з дружиною ведемо успішний сімейний бізнес, і ми завжди мали гарний дохід. У нас двоє чудових дітей, яких ми всім серцем підтримуємо. Для старшої доньки ми відкладали гроші на освіту за кордоном, але вона вважала за краще залишитися поряд з нами та навчатися в університеті в нашому місті. Ми поважали її рішення і були горді, коли вона отримала стипендію. Наш син, навпаки, хотів навчатися у Німеччині.

Ми повністю підтримали його прагнення, використовуючи наші заощадження для його підготовки до іспитів, оплати навчання та витрат на проживання за кордоном. Вийшовши на пенсію, ми з дружиною переїхали в спокійніше місце на природі і побудували новий будинок за допомогою нашої дочки, яка вивчала дизайн інтер’єру, та її хлопця-архітектора. Це був великий фінансовий захід, але він того вартий. Незабаром після переїзду наша дочка оголосила про свої заручини та плани купити квартиру.

Натомість ми запропонували їй нашу міську квартиру, попередньо порадившись з сином, який вже влаштувався в Німеччині та підтримав це рішення. Однак виникли складнощі, коли син несподівано вирішив повернутися на батьківщину, скучивши за сім’єю. Він відразу ж висловив невдоволення тим, що живе далеко від міста в нашому новому будинку, і був засмучений, що квартира дістанеться виключно його сестрі. Вибухнула спекотна суперечка, під час якої я нагадала йому про нашу значну фінансову підтримку, яку він отримував на свою освіту за кордоном. Його бурхлива реакція залишила мене в подиві, адже в нашій родині все і завжди було прозорим. Схоже, його невдоволення – якась глибока криза пізнього підліткового віку – або нерозуміння справедливості ситуації.

Проживши з чоловіком дев’ятнадцять років, у нас з ним були вже дорослі діти, робота, хобі, і я вільно спілкувалася з подругами, приділяючи собі час. Все було гаразд, поки чоловік у свої п’ятдесят не знайшов нове кохання. Степан запропонував прожити півроку з новою пасією, щоб розібратися у своїх почуттях. Наші діти підтримали його, запропонувавши мені відпочити від домашніх обов’язків та шанс для батька знайти щастя.

Моя мати навчала мене відігравати роль для утримання чоловіка, а подруги дорікнули мені за те, що я їх обманювала, показуючи свій ідеальний шлюб. У цей момент я усвідомила, що винна перед усіма, хоча тільки жила своїм життям, не виставляючи напоказ ні радості, ні смутку. Я не стала чекати півроку, як запропонував Степан, і подала на розлучення, щоб він не мав шансів повернутися. Дітям я пояснила, що необхідно ухвалювати остаточні рішення, а не вагатися між варіантами. Подругам я сказала, що я не винна в їхніх очікуваннях і помилках про моє життя.

Якщо вони не хочуть мене бачити, я з цим упокорилася. Моя мати стара, і я продовжую піклуватися про неї, незважаючи на її настанови. Степан намагався повернутися, стверджуючи, що помилився, але я вже знайшла щастя на самоті, насолоджуючись спокійним життям без його невдоволення та вимог. Тепер я маю шанс розпочати нове життя, і я не збираюся повертатися до минулого.

Коли лікар оголосив про народження мого сина і попросив контакти батька, я зі сльозами на очах оголосила, що ніякого батька немає. У свої 20 років я відчувала себе пригніченою і самотньою, але я чіплялася за слова моєї бабусі про те, що будь-яка погана ситуація зрештою може призвести до чогось хорошого. Мій шлях почався, коли я зустріла Андрія на весіллі спільного друга. Ми швидко закохалися, і я була у нестямі від щастя, коли всього через 3 місяці він зробив мені пропозицію. Проте наше щастя було недовгим.

Перед весіллям мама Андрія заявила, що не буде присутньою на вінчанні в церкві. У результаті ми просто підписали документи в РАГСі і стали жити з його батьками. Життя в будинку свекрухи було важким, але вона була чудовим пекарем, і я багато чого в неї навчилася. Наші стосунки зруйнувалися, коли Андрій вирішив покинути мене – під впливом своєї матері. Вагітна і з розбитим серцем, я виявилася сама. Андрій зник, не беручи жодної участі у вихованні нашого сина. Я з головою пішла у виховання дитини та у випічку, що починалося як хобі, але тепер перетворилося на джерело доходу.

Через роки я познайомилася з Семеном. Він оговтувався від розлучення, і ми зненацька зблизилися. Наші відносини розвивалися, і в результаті ми одружилися. Йому особливо подобався мій чізкейк, який я готувала за рецептом, що дістався мені від колишньої свекрухи. Як тільки я остаточно здобула щастя, Андрія з’явився знову, претендуючи на долю в будинку, який збудував мені мій успішний син. Його життя склалося не найкращим чином, і він почував себе вправі щось вимагати. Однак наш син, який ніколи не бачив Андрія, порахував його чужинцем і негайно вигнав його. Я підтримала рішення сина, керуючись переконанням, що кожен пожинає те, що посіяв.

На краю села, поряд з лісом, знаходився будинок Каті, жінки, яка колись була дбайливою матір’ю та господинею. Її діти, Таня та Савелій, виросли та створили власні сім’ї. Таня під тиском матері вийшла заміж за багатого, але не коханого Олексія і незабаром поїхала з ним до Америки після того, як він виграв грін-карту. Савелій, попри бажання матері, одружився з Лесею, вдовою з дитиною, і через це був змушений покинути будинок.

Катя, залишившись одна, перестала бути частим гостем серед сусідів і поринула самотність. Старість і смуток захопили її, особливо гостро відчуваючись у святкові дні, коли все село збиралося веселитися, а вона залишалася у своєму порожньому будинку. Проте одного разу, на Різдво, коли Катя вже не мала сил навіть приготувати традиційну кутю, до будинку увірвалися звуки дитячих голосів. Савелій повернувся додому з родиною: його дружиною Лесею та двома дітьми. Вони внесли світло та тепло в самотній будинок Каті. Вперше за багато років жінка посміхнулася, відчувши радість від возз’єднання із сім’єю.

Навпаки, помилки найчастіше стимулюють нас, додають впевненою рішучості, хоча, звичайно, багато хто сприймає це як особисту поразку і розкисає ще більше, ніж раніше. Я впевнений, що будь-який промах може бути підданий ретельному аналізу і сприйматися як досвід: помиляються всі, і ти в тому числі.Прикладом може послужити наступна історія. Так, людина припустився помилки і зараз шкодує про неї, але в той же час він дечому навчився.

«Рівно рік тому я пішов від своєї дружини. Залишив її, тому що познайомився з молодою і привабливою дівчиною, яка дарувала мені задоволення, чого вже давно не робила моя дружина. Вона буквально загрубіла, вся покрилася целюлітом, розтяжками, її живіт відвис …Дружина забула про косметику, перестала стежити за волоссям, і я помітив, що від неї все частіше пахне потом. Вона перестала робити елементарні речі: фарбувати нігті, голити ноги, носити бюстгальтер, через що її грудей обвисли … Словом, всі ці речі дуже негативно впливали на мене. Я не бачив більше ту жінку, в яку закохався. І я пішов.

Вона була зовсім не схожа на матір трьох дітей (моїх дітей!), І я міцно задумався над тим, що ж насправді сталося. Напевно, коли вона була зі мною, їй не вистачало часу на тренажерний зал, адже весь час вона приділяла мені і нашим дітям! Може, вона не носила бюстгальтер просто тому, що їй ніколи було з ним возитися, адже потрібно було годувати малюків?

Може, вона не брили ноги і не вискубувала брови, тому що їй доводилося готувати, мити, прибирати за всіма нами? Зараз я думаю про те, що, може, вона насправді була щаслива? Адже вона завжди мріяла про велику і міцну сім’ю, прагнула про когось піклуватися.

Мабуть, її життя було прекрасне, а я просто не зміг цього оцінити …Я хочу сказати тільки одне: я знаю, що таке реальна жінка в домі, і я втратив її, втратив людину, яка була для мене найбільшим щастям. Я проміняв красу, яка є всередині, на красу зовнішню. А вона зустріла людину, яка перестала ставитися до неї як до прислуги і дала їй час, щоб вона подбала про себе. Тепер занадто пізно щось змінювати ».

Кожен раз, коли ти думаєш, що хтось не гідний тебе або не виправдовує твоїх очікувань, просто зазирни в себе і подумай над тим, що даєш натомість ти сам. Чи не допускаєш ти помилку прямо зараз? Якщо ти ще не вирішив, чи так це, швидше за зроби для близької людини щось приємне!

Кілька місяців тому написала Євгенові тітка із села. Таїсія після сме рті чоловіка жила сама, дітей у неї було. Вона просила Євгена приїхати, відремонтувати трохи будинок, вона збиралася залишити його йому у спадок, адже він був найближчим родичем. -Та навіщо мені цей будинок потрібний? Він надто старий! Робити нема чого, руїною такою займатися! – почав він бур чати. Але через місяць зірвався до села, що стало для його матері несподіванкою. «Щось тут нечисто» – одразу запідозрила Ольга Ігорівна.

Вона зібралася і поїхала слідом. Варто було переступити поріг старого будинку, як вона застала наступну картину: слабка Таїсія лежить на дивані і з усмішкою спостерігає, як Женя та її сусідка Світлана фарбу для стін перемішують. -Мамо, а ти тут звідки? – Здивувався Євген. Ольга спохмурніла. Ще в дитинстві Женя був у цю Світлану закоханий, але Ольга була проти такої невістки, адже Світлана була з неблагополучної родини.

Вона вже хотіла висловити все, що думає, але Таїсія схопила її за руку, трохи підвівшись. -Не треба, сестро, бачу я, що долею вони один одному призначені! Після цих слів Таїсія знесилено лягла назад. Ольга вирішила не лаятися за хворою сестрою і промовчала. Таїсія вмовила сестру дозволити синові бути разом із коханою, це було її останнім бажанням. Ольга не змогла проігнорувати останнє прохання сестри, незабаром Женя та Світлана одружилися. Вони дуже щаслива пара.