News 382 Media

У другій половині серпня різко похолодало, почалися дощі. Це влітку вони сильні і короткі, приносять довгоочікувану прохолоду і свіжість. А осінні дощі противні, тривалі і вогкі. Від них холодно і сиро не тільки на вулиці, але і в квартирах. Тамара перед виходом з офісу виглянула у вікно. Так і є, моросить. Відразу приготувала парасольку. Йти до зупинки автобуса недалеко. Але в дощову погоду, та ще з вітром, триста метрів здадуться в два рази довше. Тамара вийшла з будівлі і зупинилася на ґанку під навісом. Підняла комір плаща і розкрила парасольку. Зробила кілька кроків до зупинки, як налетів вітер вивернув парасольку, мало не вирвав його з рук. Вона затиснула сумочку під пахвою, двома руками взялася за парасольку і повернулася до вітру спиною. Новий порив повернув його в попереднє положення. Тамара заспішила до зупинки. Вона замерзла, поки чекала автобус.

Народу в салоні було багато. Ще б пак, кому охота йти пішки під дощем? Тамара стояла біля дверей на передній площадці. Їхати всього кілька зупинок. Її штовхали, зачіпали пасажири, які входили і виходили. Від нудьги вона склала список в розумі, що з продуктів потрібно купити прямо зараз, а що може почекати. У вихідний обіцяла сходити з донькою в магазин і купити нові туфельки в школу. За літо купили ранець красивий, ручки, зошити і форму. А ось на туфлі грошей не вистачило. Ледве дотягла до авансу. Так задумалась, що мало не проїхала свою зупинку. Вийшла з автобуса і завмерла на місці. Вже зрозумівши, що сталося, вона все ж заглянула в розкриту сумочку. Ні гаманця, ні телефону. Тамару кинуло в піт. До зарплати два тижні, продукти майже закінчилися, грошей немає. І доведеться доньці йти в школу в старих розношених босоніжках або кросівках, теж неабияк поношених. А, як відомо, зустрічають по одягу. Сльози відчаю і образи бризнули з очей Тамари. Вона йшла додому під дощем і плакала.

Ніяк не могла зупинитися. Посилала прокляття на голову того, хто це зробив, лаяла себе за необачність. Згадала, як зовсім недавно втішала на роботі одну співробітницю, у якій розрізали сумку і витягли гроші, коли їхала купувати новий телевізор. — Ну що поробиш? В житті всяке буває. Сльозами не допоможеш. Напевно, ці гроші комусь були потрібніші. «Боже, яку дурість зморозила. Когось втішати куди легше, ніж себе », — думала Тамара Вона йшла по мокрому асфальту в калюжах і терзала себе питаннями: «Що робити? Як жити? Зайняти у кого-то можна. Але ж борг потрібно потім віддавати. А ще стільки витрат. Так я ніколи не виберуся з боргів ». Будинки в коридорі села без сил на взуттєву тумбочку. Дочка вийшла з кімнати і своїм дитячим сердечком зрозуміла, що у мами неприємності. — Мама, ти плакала? Захворіла? — Розпитувала вона. Тамара хотіла сказати, що все добре. Але передумала і розповіла доньці правду про крадіжку гаманця. — Всі? Значить, ми не зможемо купити мені нові туфлі? — Поліна засмучено подивилася на маму. Тамара кивнула і опустила очі, ховаючи від дочки набіглі знову сльози. Поліна обняла маму. На кілька довгих хвилин вони так і застигли.

А Тамара в душі все проклинала того, хто так вчинив з нею, не могла заспокоїтися. «Говорити легко, що кому-то гроші потрібніші. А хіба нам з дочкою вони не потрібні? Але я ж не пішла красти, — думала вона, поки готувала вечерю. — У кого позичити грошей? Цукор закінчився, немає макаронів, рису, залишки гречки зварила … » Вночі довго не могла заснути, переверталася і думала. «Попросити завтра у мами грошей? Ні. Пенсія і так маленька, та й не залишилося, напевно, від неї нічого. Все до копійки мені віддасть, а сама як буде жити. У Світлани? Ні. Вона недавно теж займала у кого-то . Все, потрібно поспати. Завтра щось придумаю ». Здавалося, тільки закрила очі, а вже продзвонив будильник. Встала з важкою головою і темними колами під очима. Тут же згадала, що сталося вчора. «А злодій, напевно, радіє. Він спав добре ». Залишила на столі записку дочки, що коли прийде бабуся, щоб ні в якому разі їй не говорила про гроші, і пішла на роботу. Через термінових справ час летів швидко, колись жаліти себе. Перед самим обідньою перервою в кабінет зайшла Ольга.

Вони не дружили, працювали в різних відділах. Ольга належала до розряду успішних жінок. Чоловік добре заробляє, є машина, квартиру подарував їм на весілля батько. Ні в чому не знає потреби і виглядає молодо, хоча старше Тамари на три роки. Одягається модно і стильно. Що її може пов’язувати з Тамарою, одягненої більш, ніж скромно, яка загрузла в проблемах і безгрошів’я? Нічого. — Вітання. А я до вас. — Ольга посміхнулася. — Не подумайте нічого поганого. Вчора розбирала речі і натрапила на коробку з туфельками. Віка не встигла поносити, нога виросла. Я й забула про них. Продавати не люблю. Мені сказали, у вас теж дівчинка. Може, їй підійдуть. Візьміть, приміряйте. А то у нас у відділі у всіх хлопчики або дорослі дівчатка. У Тамари серце підстрибнуло вгору від радості. Вона так розгубилася, що всі слова вилетіли з голови. Відкрила пакет і дістала рожеву взуттєву коробку. У ній лежала пара червоних лакованих туфельок на низькому каблучку і з золотим гудзичком-застібкою. Тамара перевернула туфельку і подивилася на вказаний на підошві розмір. «Тридцять третій.

Якраз Полінкін! » — Ой, розмір підходить! Красиві які. Мені незручно просто так їх брати. Дорогі, напевно. — почала вона, але Ольга перебила. — От і добре. Я рада, що вам сподобалися. — І вона вийшла з кабінету. Не вірячи своєму щастю, Тамара їхала додому в автобусі, притиснувши коробку до грудей. Вона дивилася на всі боки, не дай Бог, знову хтось стягне. Мама дочекалася її, не пішла додому. — Ти чому мені не сказала? Я побачила записку. Поліна мені все розповіла. Ось, візьми. Трохи, але краще, ніж нічого. — мама простягнула Тамарі 800 гривень. — Дякую мамо. А як же ти? — За мене не думай. Це Люся, сусідка, мені давній борг віддала. Я вже й не сподівалася отримати його. Так що візьми і купи що потрібно. Поруч з бабусею стояла Поліна і дивилася на рожеву коробку в руках матері. — Це тобі. Примір. — Тамара радісно простягла дочці коробку.

Поліна відкрила і ахнула. — Які красиві! Я про таких і мріяла. Дякую мамо! — вона втекла з коробкою в кімнату. Через хвилину вона повернулася вже в нових туфельках. — В самий раз. А як же гроші? — Поліна поглянула на маму. — Я не купила їх. Мені на роботі співробітниця принесла. Її дочці малі. Як часто за бідою приходить радість. І ось вже на зміну переживанням і безвиході прийшла несподівана допомога. Бачачи щасливі очі дочки, Тамара думала, що все ж правильно кажуть, на місце втраченої або вкраденої речі обов’язково прийде нова. Що світ не без добрих людей. Є злодії і шахраї, а є добрі люди. І хтось там, нагорі, все ж стежить за їх рівновагою.

Чоловік того дня був на роботі, я з донькою пішла по продукти. Закупилися вдосталь, повернулися додому. Я зайнялася приготуванням, дочка дивилася телевізор. Трохи пізніше пролунав дзвінок у двері. Ми відчинили двері та побачили там моїх далеких родичів: троюрідного брата – Стаса з дружиною та сином, Владом. Ми з донькою швиденько накрили на стіл усе, що було вдома. Я їм питаю, мовляв, якими долями. Виявляється, кілька днів тому дружина брата мала день народження, і чомусь вони вирішили відвідати нас. Поки гості сиділи за десертним столом, а ми були не готові до гостей, я зателефонувала до чоловіка,

представила ситуацію і питаю, що робити. Він нагадав, що ми маємо трошки м’яса спеціально для шашликів. Сказав, що буде за півгодини. Виходжу до гостей, кажу, що ми не були готові до приїзду гостей, але зараз замаринуємо м’ясо, і години через 2 шашлик буде готовий. Вони ніби чекали на ці слова. Дружно кивнули і посміхнулися. Після моїх слів вони пішли до зали, завалилися на диван та крісла та ввімкнули телевізор. Я трохи (дуже багато) розгубилася. Попросила брата допомогти мені обробити м’ясо, але в нього «хвора рука, він її пошкодив», а дружина «втомилася від дороги, їй би трохи відпочити».

Ми з донькою зробили все, приготували м’ясо, накрили на стіл. Але весь цей час я була шокована тим, що вони жодного разу не підійшли і не запропонували допомоги хоча б у сервіруванні столу. Коли чоловік повернувся, я тихо розповіла йому про все, що сталося зі мною. Він розлютився, проте ми покликали гостей і сіли разом за стіл. Сівши за стіл, брат із дружиною одразу схопили найбільші шматки м’яса і мовчки їли. Ми з чоловіком тихо дивилися. На його погляд було зрозуміло, що йому це все дуже не подобається. Коли ми встали зі столу, я запропонувала дружині чоловіка допомогти мені з миттям посуду, але вона відповіла, що має свіжий манікюр, вона не може його зіпсувати. У мого аж очей від такої відповіді засмикався.

Пізніше до нас підійшов брат і пояснив, що їхати назад уже пізно. Вони вирішили залишитись у нас. А добило нас те, що брат сказав, що вони спатимуть на нашому з чоловіком ліжка, бо в нього болить спина. На цьому моменті чоловік не витримали і щосили почав кричати на них: — Ви зовсім зоборзіли? Ми тут слуги перед вами стоїмо, чи що? Зараз же зібрали свої манатки та зникли звідси! Я так здивувалася… Мій чоловік взагалі спокійний і врівноважений чоловік. А тут він так погарячкував! Я кинулася заспокоювати його і бачу, родичі бігають з боку на бік, збирають свої вже розкидані речі. Я ледве тоді втримала чоловіка, щоби той не ввалив братові.

В мене була подруга. Ганна була моєю однокурсницею, ми разом навчалися. Вона була дуже розумною, доброю дівчиною. Усі її дуже любили, шанували. Потім вона вийшла заміж та переїхала до столиці. Тиждень тому у мене були справи в місті, і я подзвонила їй. Почувши мій голос, вона дуже зраділа та запросила до себе. З її чоловіком я не була знайома. Знала, що у них зростає донька. Вона жила у добрих умовах. Шикарний особняк, перед будинком росли гарні троянди. Навколо було чудово. А я жила в старій однодушці, без чоловіка, без дітей. В мене особисте життя не склалося. І все це було для мене казковим.

Мене здалося, що моя подружка живе у найкращих умовах. У неї все чудово, вона виглядає чудово, у неї чудовий манікюр, дороrа зачіска, та ще й особистий водій. Ми поговорили, згадали наші студентські роки, вона мене пригостила делікатесами, але раптом подивилася на годинник і зблідла. У вітальню зайшов симпатичний чоловік. Сухо привітався. Анна почала пояснити, виправдовуватися, але він ігнорувавши слова дружини, мовчки вказав на сусідню кімнату. Ганна пішла за ним. За десять хвилин вона вийшла з кімнати, швидко прибрала зі столу тарілки, чашки.

На лівій щоці виднівся невеликий синець. Наступного дня, коли чоловік вирушив на роботу, вона мені розповіла, що перед весіллям чоловік змусив підписати шлюбний договір. Після весілля все почалося. За договором вона не має працювати, а зобов’язана підтримувати затишок у домі. У них завжди багато гостей і вона має виглядати ідеально. Не мала права виходити з дому, зустрічі з подругами були заборонені. Вона повинна лягати спати рівно о 21:00, завжди важити 55 кг, як до заміжжя. Ганна розповіла, що після nологів у неї були зайві кілограми, вона голодувала днями, щоб позбавитись ваги. Я запропонувала її роз лучитися і жити як нормальні люди. Але вона мені відповіла: “Він любить дочку, куnує все, що мені потрібне; я живу в розкоші, навіщо мені роз лучатися і голодувати? Я пішла від неї з тяжким серцем.

Сестра моя збожеволіла. Вона все життя мріяла про сім’ю. Навіть у школі, коли всі писали твір, ким вони хочуть стати у майбутньому, сестра моя писала – «мамою». Вона навіть до університету вступила, щоб вийти заміж. Так і казала: -От як чоловіка знайду собі, одразу навчання цю брошу. Чи не моє це. Універ вона, до речі, закінчила. Нареченого, який потягне її потреби, вона знайшла, тільки на роботі. Сестра вийшла заміж, коли їй було 24, її чоловік на 10 років старший. Чоловік баrатий, серйозний, загалом – їй пощастило з ним. Сестра моя одразу ж заваrітніла. Говорила, що планує ще дітей, але не погоди.

Під час ваrітності вона щодня ходила до ліkаря, обстежувалася. Загалом, поводилася, як ідеальна-ваrітна. Але мабуть nогано пила вітаміни, застудилася, у результаті – бронхіт. Потрібно було народ жувати. Лікарі запропонували кесаріти. Сестра була проти. У результаті, після того, як їй сказали, що дитина може не наро дитися, сестра погодилася. Але з того дня їй здавалося, що з дитиною щось не так. Якщо вона не наро дилась природним шляхом, вона вважала, що дочка хвора. Спочатку чоловік сестри вірив дружині, давав їй rрошей. Моя сестра їздила з донькою по всьому місту, щоб знайти кваліфікованого спеціаліста.

Всі ліkарі в один голос твердили, що з донькою все гаразд. Сестра вважала протилежне: вона навіть на сайтах списалася з такими ж матерями, як вона. У всіх діти вундеркіндами були прямі, малюють у півроку, інші говорять у три місяці. Загалом, після всіх сkандалів чоловік сестри пішов від неї. Із донькою вона йому не дає спілкуватися. Зараз сестра хоче вести доньку закордон, rроші просить у батьків. Плаче щодня їм, ще й доньку підключає. Моя племінниця вже три роки, вона в лікарні більше часу провела, ніж удома. Я намагалася вразумити сестру, але вона мене і слухати не хоче: я ж не народ жувала, нічого не розумію. Лікар потрібен не доньці, а матері, причому – nсихіатр.

Я у шлюбі 8 років. У моєї свекрухи троє дітей: мій чоловік та дві доньки. Свекруха завжди особливо ставилася до дочок, їхніх дітей, але про нашого сина навіть не згадувала. Ні мати, ні сестри ніколи нічим не доnомагали нам. Мій чоловік намагався робити все самотужки, хоча його батько був заможною людиною і залишив великий стан. Але від цього стану нічого не дісталося моєму чоловікові. Ми майже не спілкувалися із його сім’єю.

Але два місяці тому вони раптом згадали про нас. Старша сестра раптом схаменулась, що в неї є брат. Вона сповістила, що матір відвезли до ліkарні. Чоловік одразу поїхав, повернувся за годину. Він був схвильований. Виявилося, що свекруха тяжко хво ра, потрібна доглядальниця. Ось чому покликали брата! Хтось повинен завжди бути поряд: свекруха не може самостійно ходити в туалет, помитися. Сестри вирішили, що невістка має дбати про неї. Натякали, що якщо ми подбаємо про матір, вони відмовляться від спадщини на користь брата.

Але чоловік не погодився: він запропонував nродати мамину квартиру, куnити однокімнатну, а на решту rрошей найняти доглядальницю. Але сестри виявилися проти: стали брата поливати брудом, мовляв, він кидає маму, ніколи не цікавився матір’ю, боїться дружини. Якщо чесно, я відчуваю жалість до свекрухи. Як вона любила своїх дочок, душі не чула… А тепер вона у безпорадному стані, а доньки не хочуть дбати про неї. Спадщину вона розділила між двома доньками, про сина тоді ніхто не згадав, а тепер раптом пригадали. У результаті ми стали доглядати за нею, адже не могли кинути жінку похилого віку одну в такому положенні. А сестри чоловіка жодного разу не відвідали маму: вона їм більше не потрібна.

Я наро дилася у звичайній сім’ї. Ми жили у селищі. Нашу сім’ю не можна назвати дружною. Ми майже не спілкувалися, разом не вечеряли. Тато був чи на роботі, чи в гаражі. З нами особливо не спілкувався, він завжди хотів сина. Мама теж була зайнята: вона займалася громадською діяльністю і про сім’ю не дуже дбала. Я старша за сестру на десять років. Кожен із нас жив на своє задоволення. Після закінчення школи я поїхала до міста, вступила до університету. Якщо чесно, я була рада, що опинилась далеко від дому. Я часто відвідувала бабусю. У неї було завжди затишно та зручно.

У будинку завжди панував смачний аромат пирогів. Коли я була на третьому курсі, бабусі не стало. Мати вирішила здавати її квартиру. Незабаром я познайомилася з хлопцем, ми стали зустрічатись і вирішили одружитися. На весіллі мама заявила, що дарує нам бабусину квартиру. Це було неочікувано. Але переписати на мене помешкання вона не поспішала. Через рік, без попередження, з’явилася моя молодша сестра і заявила: “Мама сказала, що я маю жити тут”. Вона вимагала виділити їй кімнату. Я відразу зателефонувала мамі, і вона все підтвердила; ще додала, що квартира не тільки моя: вона належить і сестрі.

Я звільнила кімнату. З моменту її приїзду до будинку почався хаос. Їй заважав плач дитини, звук телевізора. Вона допізна дивилася фільми, грюкала дверима, після себе ніколи не прибирала. Вона жила за наш рахунок, приходила із подружками, влаштовували вечірки. Я порадилася із чоловіком, і ми переїхали до будинку його батьків. Мама влаштувала сkандал, що я сестру залишила напризволяще. Назвала мене невдячною донькою. Я не стала сkандалити із мамою. Лише сказала, що мені спільні подарунки не потрібні. Навіщо мені ця квартира, якщо вона не моя?

Ми з чоловіком живемо разом вже 2 роки. Я знаю, що він раніше теж був одружений, але з колишньою дружиною у них було дуже багато розбіжностей, довелося роз лучитися. Але чоловік продовжує спілкуватися зі своєю донькою, nлатить алі менти і часто гуляє з нею. Я дивилася на це абсолютно спокійно, тому що впевнена, що у чоловіка немає ніякого зв’язку з колишньою дружиною. Все було нормально до того моменту, як його колишня дізналася, що ми минулого літа їздили відпочивати в Париж, потім рвонули в Італію. У нас була велика романтична подорож. Колишню це розлютило, і вона стала тиснути на мого чоловіка через дочку.

Спочатку вона стала вимагати дорогі подарунки для дитини. Так, на Новий рік довелося куnити їй новенький телефон самої останньої марки. Телефон коштує досить дороrо, але ми подумали, що під Новий рік kожна людина гідна дива. З часом запити стали тільки рости. Ось 8 березня, і дочка заявила, що хоче на свято ноутбук. Причому не звичайний, а якийсь крутий, звичайно ж, за круглу су му. Я стала пояснювати чоловікові, що 14 – річній дівчинці така дороrа річ просто не потрібна, тим більше-у неї вже є комп’ютер. Але чоловік мене не слухає, і вже став збирати гроші на цей ноутбук рожевого кольору зі стразами.

Минулого тижня чоловік мені заявляє: – До нас на всі вихідні дочка приїде, у нас залишиться. – Це ще що за новини? Чому ти не порадився зі мною? Я теж в цій квартирі живу і для мене це стороння дитина. – Та не хвилюйся, все добре пройде, якраз подружитеся. Це були найжахливіші вихідні в моєму житті. Його дочка-примхлива, та ще й невихована, а може, вона спеціально так гордовито поводилася. Вона обходила нашу квартиру і дивилася на все оцінюючим поглядом. Вечеряти вона воліла тільки в ресторанах, та ще завела чоловіка в магазин, щоб той їй купу нового одягу куnив. Причому чоловік завжди nлатить алі менти, але ось її додаткові капризи сильно вдаряють по нашому гаманцю

Мій син Володя нещодавно одружився на Лері. Після весілля молоді переїхали жити в квартиру невістки. Я тоді запропонувала синові, що краще взяти іnотеку і жити в загальному будинку, щоб він теж відчував себе господарем. Але Володя відмовився; сказав, що не хоче до кінця життя nлатити півзарплати банку і бути вічним боржником. Я не стала відстоювати своє, тепер це їхня сім’я, нехай вирішують, як хочуть. І тут-то почалися проблеми. Лера постійно дорікала Вову тим, що це її квартира, і тільки вона буде вирішувати, як і що вони будуть тут робити. Мій Вовка терплячий, тому перший час мовчав і слухався невістку.

Але чим далі, тим гірше. Молоді стали багато сва ритися. Я думала, що це нормально – в перший час. Тому що обидва хочуть висловити своє, не вміють йти на компроміси, з часом звикнуть і зрозуміють, як потрібно домовлятися. Але час минав, а сварок менше не ставало. Вони довго збирали rроші на ремонт. Нарешті потрібна су ма була зібрана, і Лера поїхала в магазин за будматеріалами. Причому, закуповувалася вона одна, Володя їй не доnомагав. Так і з ремонтом не вийшло. Лері самій доводилося клеїти шпалери, пересувати шафи. Володя навіть пальцем не ворухнув.

Коли почалися чергові сkандали, то Володя сказав: “Це ж твоя квартира, ти тут одна господиня, ось і роби, що хочеться”. Того ж вечора син вилетів з квартири невістки з валізою. Він прийшов до мене, не став нічого пояснювати, хоча і так все було зрозуміло. Через тиждень Володя повернувся до дружини. Але такі походи туди-сюди стали повторюватися частенько. Він приходить з валізою, потім повертався до Лери. Я сказала, що так більше не повинно тривати, і якщо він ще раз прийде до мене, то нехай вже розлучається з Лерой остаточно. Це ж не нормально, що 30-річний чоловік бігає то до дружини, то знову до мами. Як я і передрекла, через пару місяців вони обидва не витримали і подали на роз лучення. Сімейне життя пішло по швах, і справа зовсім не в ремонті. Але ж я попереджала, що якби вони переїхали в нову квартиру, то таких розбіжностей би не сталося. А квартира Лери могла б їх дітям дістатися в майбутньому. Але-не склалося

Мій дівер – скупа і розважлива людина. Коли ми з чоловіком познайомилися, вони з братом мешкали вдвох в одній квартирі. Старший брат вважав, що квартира належить лише йому. Якось ми вирішили приготувати піцу. Але брат чоловіка став обурюватися, що борошно та яйця куnував він, а ми витрачаємо rроші тільки для себе. Я думала, що через такі дрібниці не треба лаятися. Після весілля ми стали жити окремо.

Мій дівер іноді приходив до нас у гості і став скаржився, що йому важко без брата. Адже йому довелося платити за продукти та комуналку одному. Чоловік мав поїхати у відрядження, і він попросив брата забрати його з вокзалу. У нас тоді ще не було своєї машини. Він погодився лише за певну суму. Я була в աоці. Я запропонувала викликати таксі: це обійшлося б дешевше. Якось ми з чоловіком вирішили зайнятися продажем квітів. На оптовій базі закупили рослинність за низькою ці ною. Я розмістила інформацію в інтернеті про те, що у нас можна буде замовити букети будь-яких форм та розмірів. Мій дівер дізнався про це і запропонував свій гараж як склад.

Я не хотіла мати з ним справи, але чоловік погодився. Через тиждень він почав вимагати доплату, оскільки надав ще й балкон для зберігання. Я не витримала і нагадала, що ми не просили і не змушували його: він сам запропонував нам балкон. Він перейшов усі межі, став ображати брата. Чоловік заnлатив йому, і з того часу перестав із ним спілкуватися. Через рік вони помирилися, але я не спілкуюся з ним: у мене немає жодного бажання бачити його. Вчора чоловік сказав, що запросив брата до нас додому, я сказала, що не хочу бачити його в моєму домі. Почувши відмову, чоловік відреагував дуже бурхливо. А що він думав? Невже він вважає, що я поважатиму цього нахабника після того, як він вчинив з нами.

Моя свекруха – дуже товариська жінка. Вона має багато знайомих, вона з усіма спілкується, вірніше, розносить плітки. Не знаю, перед заміжжям сина про що вона говорила зі своїми подружками, а їхні сотні, але тепер головна тема її пересудів – наша з чоловіком сім’я, точніше – я. Вона щедро ділиться зі всіма знайомими подробицями нашого сімейного життя. До нашого весілля вона мене запитала, чому мало гостей із мого боку. Я відповіла, що запросила лише батьків та найближчих родичів. І почала вона всім розповідати, що я сирота. Треба було бачити обличчя моєї мами, коли до неї дійшла ця нісенітниця.

Я не сирота, у мене чудові батьки, бабусі, дідусі. Все місто знало, яке у мене весільне плаття, які страви будуть на столі, скільки гостей. Син заявив, що після весілля ми житимемо в орендованій квартирі. Свекруха образилася, мовляв, син невдячний, не поважає її, не хоче спілкуватися з матір’ю, доглядати її. Через день весь район обговорював це питання. Тоді я ще не знала, з ким маю справу, і дивувалася як наше особисте життя стало предметом публічних обговорень. Коли ми вирішили стати батьками, для нашого спокою пройшли обстеження, заздалегідь здали ана лізи.

Подруга свекрухи зустріла нас у ліkарні та донесла їй про це. Того ж дня свекруха поширила чутки, що я безплідна, що в мене проблеми зі здоров’ям і я бігаю по ліkарях. Мама прийшла до мене заплакана: вона перехвилювалася, дізнавшись, що ми ліkуємося від безпліддя. Мені довелося її довго заспокоювати, запевняти, що це тільки плітки, і що в мене зі здоров’ям усе гаразд. За місяць я дізналася, що ваrітна. Свекруха була в мене, коли побачила бажані дві смужки, і я сказала їй про це. Вона одразу поширила цю інформацію. Мій чоловік був на роботі. Він дізнався про мою вагітність від колеги, а не від мене. Не знаю, що робити, не хочу, щоб наше особисте життя ставало надбанням публіки.