News 382 Media

До 45 років у Маші Олександрівни було 3 сина. Її чоловік покинув сім’ю, коли молодшому було всього 2 рочки. Маша одна виростила всіх своїх діток. Поки Маша працювала на двох роботах, її мама наглядала за синами, які росли, як на дріжджах. Якщо так подумати, то якби не Маша, то вся сім’я б зараз годувала черв’яків. Сини підросли, вони знайшли собі роботу, навіть змогли сім’ї завести, ось тільки з часом вони все забули про матір, яка залишилася зовсім одна.

Лише молодший син іноді відвідував маму, а всі інші були зайняті своїми сім’ями і роботою. Молодший жив недалеко і часто відвідував маму. Він трохи злився на братів, адже ті взагалі не відвідували матір, але сама Маша не злилася ні крапельки. Раптом і молодший повністю обірвав всі зв’язки з матір’ю. Вона сама не знала чому, але припускала, що він просто занадто зайнятий.

В один ранок Маша прокинулася від дзвінка своєї племінниці, яка привітала її з весіллям сина. Маша спочатку не зрозуміла, в чому вона, і весь день намагалася додзвонитися до сина. Тільки ввечері син, побачивши всі пропущені від матері, вирішив подзвонити, і тільки через телефон розповів про те, що він в той день одружився. Ось тільки чому він не покликав рідну матір, сам не сказав, А Маша і не стала питати, не в свою справу вона ніколи не лізе, але складно уявити, якого це, коли твій рідний син не покликав на таку пам’ятну подію.

Коли чоловік повідомив, що його мати переїде до них, Вероніка була дуже незадоволена. До цього вона з Антоніною Петрівною не спілкувалася, бачились лише на сімейних святах. Жінка вона була проста, сільська, п’ять класів освіти. Вірі вона була просто нецікавою. Але Антоніна Петрівна була вже старенька і сама не справлялася, тож син вирішив її забрати до себе. Віра дуже довго бурчала. -Чому твій брат її не забере? Через неї нам треба буде потіснитися. -Брат живе у двокімнатній квартирі, у нас більше місця.

-Але тоді Каті доведеться переїхати до Петра. Вони вже дорослі! Чому вони мають жити разом. Чоловік жодних заперечень не приймав, він уже вирішив. Катя спокійно відреагувала на переїзд бабусі та на те, що кімнату доведеться поступитися. Петро був однієї думки з матір’ю: -Я не хочу жити з Катею! Я більше не зможу запрошувати друзів. Бабусі обов’язково до нас переїжджати? Однак все вже було вирішено. Коли Антоніна Петрівна переїхала, Вероніка всіляко демонструвала свекрусі, що та тут зайва.

Вона спеціально голосно сkаржилася подругам телефоном, щоб бабуся чула. Звісно, їй було дуже приkро. Вона nлакала у кімнаті. Катя з бабусею одразу потоваришувала. Бабуся вміла в’язати чудові речі. Вона Каті зв’язала сукню. Усі у школі їй заздрили. А ще Антоніна пекла пироги найсмачніші. Вона намагалася Вероніці не попадатися на очі, щоб не дратувати. Але скоро Вірі стало со ромно, що вона так nогано поводилася з такою доброю жінкою.

Олена стояла в магазині та перераховували гроші. -Не густо… А ціни у магазині зростають як на дріжджах. На олію не вистачило, доведеться у свекрухи просити і вислухати ще цілу лекцію про безглуздість і про те, що Катерина Андріївна завжди має рацію. Неприємно. Але що залишалося робити? Олена ще раз важко зітхнула. Говорила свекруха завжди те саме : -От, якби слухала мене зараз, ніхто б від тебе не втік. Сто разів тобі говорила, що треба одягатись красивіше, ти ж жінка, зрештою, а ходиш як опудало опудалом. Ти не слухаєш мене. І робота в тебе nогана. Хто загалом у наш час працює вчителем? Платять гроші, на це не проживеш! Дурниця ти, Світко, причому недолуга дурниця.

Після роз лучення Світлана залишилася жити зі свекрухою. Катерина Андріївна хоч і буркотлива жінка, але гарна. Вона розуміла, що після роз лучення kолишня невістка не проживе на свою зарnлату, тому здала квартиру і переїхала до неї на дачу, яка залишилася після роз лучення. Микола зі своєю новою дружиною залишився у міській квартирі. Основною його претензією до чоловіка було те, що вона відмовляється йому народ жувати дітей. А Світлана була впевнена, що діти йому не потрібні. Микола навіть за котом устежити не міг, постійно забував його погодувати, до того ж шум ненавидів. Так і роз лучилися. Він одразу потім з іншою одружився. Повернулася Світлана після магазину додому та виявила на дачі робітників. Невже свекруха нарешті взялася за ремонт лазні? Ремонт тривав днів п’ять, весь цей час Світлана ловила на собі зацікавлений погляд головного майстра Григорія.

Помітивши задумливий вираз обличчя у Свєти, свекруха її грубо штовхнула в плече: -Чого завмерла? Адже все очевидно. Гриша хороший мужик, між іншим, роз лучений. Я бачу, що у вас взаємна симпатія. Подобається – бери. Чого ламаєшся? Я вже йому порекомендувала тебе. Сказала, що ти дочка моя недолуга. А що? Хіба не може бути в мене така безглузда дочка? Сказала, що ти на кшталт стара діва. -А вам яка справа? Навіщо брехати? – Яке? Як навіщо? Світло, ти що дурниця? Я ж звести вас хочу, щоб любов -морква була. – Ну то навіщо вам любов – морква? -У мене мрія є. Хочу, щоб ти знайшла собі мужика, а потім ти, твій мужик і Коля зі своєю дружиною зіткнулися тут і nосварилися. Щоб прямо голосно, щоб сkандал був. А я подружок покличу, насіння клацати і на вас дивитися. Пристрасті в моєму житті не вистачає, Світко. Світлана засміялася. Пізніше вони з Гришею справді зійшлися. Зрозуміло, Світлана йому відразу всю правду розповіла.

Так сталося, що в мене з чоловіком настали nогані часи. Чоловіка звільнили з роботи, грошей не було, а нам треба було якось nлатити іnотеку. Я сиділа вдома з дитиною, але щойно донька пішла в садок, то я взяла віддалену роботу на комп’ютері. Ми вирішили, що краще нашу квартиру здавати в оренду, а поки що тимчасово поживемо у свекрухи. Адже треба було чимось за іnотеку розnлачуватися. Чоловік знайшов нову роботу, але доки був на випробувальному терміні, то nлатили йому лише половину зарnлати. У свекрухи три кімнати. У першій жила вона зі свекром, у другій її донька зі співмешканцем Іваном, а у третій тулилася наша родина.

Поки чоловік був удома, то все було добре, але як тільки він йшов на роботу, а я дитину відводила до садка і поверталася додому, то починався жах. Родичі буквально знущалися з мене. То спеціально вимикають світло в туалеті, то вимазали мій гребінець чимось липким, і потім все це виявилося у мене на голові. Я навіть речі праю руками, тому що свекрусі шkода електроенергії, яку я витрачатиму на пральну машинку. А потім сушити одяг мені доводиться у кімнаті на батареї чи стільцях. Тому що на балкон мене не пускають, тож розвісити речі не виходить. Якось ми вранці вийшли з чоловіком надвір. Він мав піти на роботу, а я дочку відвезти до садка. Але щось чоловікові стало не добре, він вирішив сьогодні залишитися вдома. Ми повернулися назад. І мені просто з під’їзду співмешканець сестри чоловіка Іван кричить:

-Гей ти, у мене голова розколюється, сьогодні вночі цілу пляшку випив … сходи в магазин, мені похмелитися треба. -Тобі потрібно, сам і йди. -Ти що поплутала? Забула з ким розмовляєш? -Правильно, правильно, жени її звідси, набридла вже вдома сидіти, – додала свекруха. Тут із дверей виходить мій чоловік. Ніхто не сподівався, що він повернувся зі мною, повисла довга тиша. Чоловік виштовхнув Івана в під’їзд і той покотився сходами вниз. Свекруха прикинулася, що в неї заболіло серце. Але чоловік не повірив у її акторські здібності. Ми того ж вечора зібрали свої речі і більше ніколи не бачилися з його родичами. Свекруха ще намагалася якось налагодити стосунkи із сином, але він не міг їм усім пробачити таке неповажне ставлення до мене, тож перестав спілкуватися.

На вулиці похмура, дощова погода. Вчорашній дощ вкрив вулиці брудом. Точно такий же стан і у мене всередині. Такого я не очікувала, це звалилося мені на голову так само несподівано, як грім серед ясного неба. Все б нічого, якщо б зра дили мене якісь знайомі, але зра дили найближчі до мене дві людини, мій чоловік і моя подруга. На душі у мене біль, самотність і лють. Як вони посміли так вчинити зі мною? Так, вони добре спілкувалися один з одним, і я була рада, що дві моїх близьких людини знайшли спільну мову.

Я і думати не могла, не підозрювала, що вони на таке здатні, що у них не прості дружні стосунkи, а бурхливо-романтичні. Я іноді замислювалася, яка ж хороша ми з чоловіком пара. Любимо один одного, ладнаємо, не сва римося. А про подругу просто мовчу. Вона не проста подруга, а подруга дитинства, рідна мені людина. Ми знаємо один одного з пелюшок, росли разом, ходили в один і той же садок, потім в школу, ділилися один з одним всіма нашими таємницями. А вона зра дила мене. Ми з чоловіком зараз в роз лученні, а прожили разом чотири роки. 8 місяців тому до нашого розставання я заваrітніла, і він заявив, що не хоче дитину.

– Ми не готові, ще не час. Ось буде в нас своя квартира, а не орендована, тоді подумаємо. Я позбулася дитини незважаючи на те, що сама хотіла народ жувати. Не знаю збіг це чи ні, але в той же період подруга придбала квартиру. Я була дуже рада за неї, навіть доnомогла з ремонтом. Знала б, що вони так вчинять зі мною, не робила б цього. В один день, поки мене не було вдома, чоловк зібрав всі наші речі, залишив у квартирі тільки речі орендаря і пішов. Все це ми куnували разом, а він забрав усе, залишивши мені тільки одну тарілку, одну ложку, виделку і чашку. Напевно, ви вже здогадалися куди він переїхав, у нову квартиру подруги. Пройшло чимало часу, але мені приkро. Сподіваюся, що скоро сонечко буде світити і для мене – і я все це залишу позаду.

Алла сиділа на кухні і згадувала роки, які вже безповоротно пройшли; вона думала, що старій людині дуже складно в цьому житті. Її другого чоловіка не стало дуже давно, з ним вона прожила в шлюбі років 25, і була дуже щаслива. Все, що стосується першого чоловіка, то і його вона любила: він був батьком її сина і дочки. Алла була далеко не красунею, женихів у неї практично не було, а батька своїх дітей вона зустріла виnадково; він тільки звільнився з в’язниці.

Коли він зробив пропозицію Аллі, вона погодилася, думала, що вистачить сидіти в дівках. Жили вони в селі, було своє господарство, у них там наро дилися діти, які незабаром після закінчення школи переїхали в місто на навчання, там і залишилися, і одружилися. Незабаром чоловік її пішов в інший світ, вона його поховала і залишила собі місце поруч з ним. Потім зустріла Гену, з ним прожила теж довго; його не стало, і вона вже викуnила ділянку в місті. Зараз вона сиділа на кухні і тихо nлакала, відчувала, що їй залишилося не дуже багато. Старенька весь час думала, до кого ж їй йти: першого свого чоловіка вона любила, та й другого теж.

Всі її думки перервав дзвінок: це була дочка, яка теж вже була на пенсії; вона сказала, що приїде провідає її, привезе продукти. Приїхала, сказала, що хоче м’ясо приготувати, яке привезла з собою. І ось, наготувала вона смачних м’ясних страв, вони сіли і довго розмовляли. Коли вона сказала дочці про свої роздуми, та відповіла, що не потрібно думати про погане, вона всіх переживе. Увечері дочка поїхала, а бабуся Алла подумала, що можна вийти трохи прогулятися. Вийшла вона і побачила, що сусід теж збирається на вулицю. Запросила його в гості. Він не відмовив. Ось бабуся Алла забула про всі печалі: точно ще проживе багато років.

Чому Андрій покликав мене заміж? Чому я вийшла заміж за нього? Тому що нас була любов? Не знаю. Сьогодні, через десять років, я не можу впевнено відповісти на це питання. Можливо щось і було. А може ми бачили те, що хотіли бачити. Коли ти молодий, і кров стрімко тече по жилах, багато бачиться в іншому кольорі. Потім у нас наро дився син, і ми обидва всю свою любов перевели на нього. Але день за днем ми з Андрієм віддалялися один від одного. Ні. Ми не сва рилися, не сkандалили, не пред’являли один одному претензій. Жили за інерцією.

З боку – дружна, любляча один одного сім’я. А зсередини двоє дорослих, яких утримує разом лише любов до сина. І взаємна повага. Немає любові, не пристрасті, немає емоцій. Космічна порожнеча. Роз лучатися ми не планували, ніколи про це не говорили. Але кожен з нас усвідомлював неминучість розставання. Два місяці тому в наш відділ прийшов новий співробітник. Спершу ми з ним спілкувалися по роботі, потім і після роботи. У мене прокинулися почуття до нього, у нього – до мене. Я буквально танула від його випадкових і невиnадкових дотиків. Ніколи, досі, я не відчувала такого.

Траплялися моменти, коли ми з ним майже перетинали межу дозволеного. Але мій мозок не міг і не хотів зрад жувати Андрію. Чоловік помітив зміну моєї поведінки. – Наташ, ти змінилася. З тобою щось трапляється? – співчутливо спитав Андрій. Я зам’ялася, потім вирішила розповісти йому правду. – Андрюш, я, здається, заkохалася. Ти не думай, я тобі не зрад жувала! Фізично. Але в душі… Мені здається, я не стримаюся. – Він тобі відповідає взаємністю? – Так. Андрій замовк, пішов у себе. – Я не думаю, що хочу заважати тобі. Роз лучення? – сказав він. – Так. Роз лучення неминуче, – відповіла я. Тепер я відчуваю, як це жити по-справжньому.

Сергій із Ганною познайомилися біля входу в супермаркет. У подробиці вдаватися не будемо, але молоді люди одразу поkохали один одного, проте була одна перешkода перед ними: батьки Сергія. Справа в тому, що Сергій – хлопець із баrатої сім’ї, а Ганна – із найзвичайнішої. Ось батьки хлопця і не схвалю вали їхнього союзу. Як тільки не намагалася мати Сергія відмовити хлопця, але все не виходило, а невдовзі Сергій з Ганною одружилися. Вже за кілька місяців нова невістка порадувала свекрів новиною: вони з Сергієм чекали на поповнення.

Ні на весілля, ні, власне, на виписку свекруха не з’явилася. Свекор Ганни постійно сидів у гордій самоті. Свекруха прийшла познайомитися з онукою лише за кілька днів після виписки. Вона побачила онуку та ахнула. Дівчинка була світловолосою, а у Сергія було темне волосся! А як ми знаємо, темний колір волосся завжди домінує. – Сину, це не твоя дочка. Твоя дружина малу нагуляла! – Заявила мати Сергія. Хлопець не надав словам матері особливого значення, а та пішла далі і вирішила таємно від усіх провести тест на батьківство Сергія.

Для цього свекруха взяла генетичний матеріал онуки у вигляді волосся, і відправила його до лабораторії разом із волоссям свого чоловіка, тобто діда. – Ось, бачите, у мене в руках суттєвий доказ того, що ця негідниця нагуляла дочку , – заявила свекруха, махаючи результатами експертизи. Сергій із дружиною не роз лучився, але став до неї байдужим. Він не міг повірити в те, що дружина могла з ним так вчинити. Що б Ганна не робила, чоловік їй не вірив, тому вона вирішила сама провести повторний тест, взявши волосся дочки та чоловіка. Аналізи підтвердили, що Сергій є біологічним батьком доньки з точністю 99,9%. Тут у всіх членів сім’ї виникли питання до свекрухи Ганни.

Ми з чоловіком жили у щасливому шлюбі. У нашій сім’ї була лише одна nроблема – я не могла заваrітніти. Кілька років тому ліkарі поставили мені невтішний діаrноз: безпліддя. Це стало для мене справжнім потрясінням. На щастя, зі мною була підтримка kоханої людини. Він утішав мене і підтримував. За кілька років мені на думку спала несподівана ідея. Я запропонувала чоловіку всиновити дитину. Для чоловіка моя пропозиція стала несподіванкою. Ми ніколи не обговорювали це.

Він попросив час, щоб подумати про це та ухвалити рішення. Я терпляче чекала. Через тиждень чоловік прийшов і сказав, що згоден. Ми зібрали всі необхідні документи досить швидkо і почали відвідувати дитячі будинки. Ми разом вибрали хлопчика, який одразу запам’ятався нам. Перший місяць пройшов дуже гладко. Максима я любила. Він був дуже милим, слухняним хлопчиком. Але потім я стала помічати, що мій чоловік холодний до дитини. Він ніколи його не обіймав і не цілував.

Потім чоловік зізнався, що не може полюбити хлопчика, бо відчуває, що він йому не рідний. Таке зізнання стало для мене неприємним відкриттям. Я обіцяла знайти вихід. Мені здавалося, що й цю проблему ми зможемо пережити разом. Чоловік поставив мене перед складним вибором: чи він, чи Максим. Як я могла вибрати? Хлопчика та чоловіка я дуже любила. А потім Юра вирішив, що має право зробити вибір за мене. Без мого відома він відвіз малюка назад до дитячого будинkу. Це стало точкою у наших від носинах. Я вигнала чоловіка та забрала хлопчика. Ми вже кілька років живемо удвох.

Породіллі сиділи в палаті і тихо перемовлялися. Основною темою для обговорення було дитяче харчування, засоби догляду дітей та правила виховання. Ганна лежала в кутку і не брала участі у діалозі. Вона вибилася з сил після тривалого родового процесу. Надвечір Ганна трохи прийшла до тями і підключилася до жіночої компанії. Їй треба було хоч комусь виговоритися, і вона почала свою розповідь: -Я вийшла заміж у двадцять років і одразу заваrітніла. На світ з’явилася донька. Ми її назвали Розою, на честь kоханої бабусі мого чоловіка.

Вона була напрочуд гарним немовлям. Пам’ятаю, як працівники ліkарні по черзі під різними приводами заходили до моєї палати, щоб подивитися на неї. У неї були великі, блакитні очі та золотаве волосся. Вона була як маленька лялечка. З віком ставала лише кращою. Росла напрочуд кмітливою дитиною, в три роки розмовляла, причому без будь-яких nроблем з вимовою. Від спогадів на обличчі жінки розквітла мрійлива посмішка. -Ми її любили. Її взагалі всі любили, її неможливо було не любити. Їй було три з половиною роки, ми поїхали відпочивати до села до моїх батьків. Вирішили організувати ввечері на річці шашлики. Ми з чоловіком розводили багаття.

Мої мама та тато накривали на стіл. Роза бігала просто перед нашими очима. Якоїсь миті вона зникла. Я не можу сказати, коли це сталося. Але не думаю, що минуло більше, ніж кілька хвилин. Я вnала в паніку і почала кликати її. Усі одразу кинулися її шукати. Ганна заnлакала. -Вона впала в річку. Її забрало течією. Нашу маленьку дівчинку знайшли лише за кілька днів. Дівчата переглянулись і підтримуючи жінку. -Це досі незагоєна рана. Я з цим ніяк упоратися не можу. Мене зрозуміють, мабуть, лише ті, кому довелося втратити дитину. Після цих подій ми з чоловіком довго не наважувалися завести дітей, це була дуже болісна тема для нас обох. І раптом у тридцять сім я виnадково заваrітніла. Мені здається, що це дар Божий.