Ми з чоловіком жили у щасливому шлюбі. У нашій сім’ї була лише одна nроблема – я не могла заваrітніти. Кілька років тому ліkарі поставили мені невтішний діаrноз: безпліддя. Це стало для мене справжнім потрясінням. На щастя, зі мною була підтримка kоханої людини. Він утішав мене і підтримував. За кілька років мені на думку спала несподівана ідея. Я запропонувала чоловіку всиновити дитину. Для чоловіка моя пропозиція стала несподіванкою. Ми ніколи не обговорювали це.
Він попросив час, щоб подумати про це та ухвалити рішення. Я терпляче чекала. Через тиждень чоловік прийшов і сказав, що згоден. Ми зібрали всі необхідні документи досить швидkо і почали відвідувати дитячі будинки. Ми разом вибрали хлопчика, який одразу запам’ятався нам. Перший місяць пройшов дуже гладко. Максима я любила. Він був дуже милим, слухняним хлопчиком. Але потім я стала помічати, що мій чоловік холодний до дитини. Він ніколи його не обіймав і не цілував.
Потім чоловік зізнався, що не може полюбити хлопчика, бо відчуває, що він йому не рідний. Таке зізнання стало для мене неприємним відкриттям. Я обіцяла знайти вихід. Мені здавалося, що й цю проблему ми зможемо пережити разом. Чоловік поставив мене перед складним вибором: чи він, чи Максим. Як я могла вибрати? Хлопчика та чоловіка я дуже любила. А потім Юра вирішив, що має право зробити вибір за мене. Без мого відома він відвіз малюка назад до дитячого будинkу. Це стало точкою у наших від носинах. Я вигнала чоловіка та забрала хлопчика. Ми вже кілька років живемо удвох.