News 382 Media

Вчора вийшла погуляти із синочком на ігровий майданчик. Там і зіткнулася зі своєю одногрупницею Ніною. Виявилося, що вони нещодавно переїхали жити до сусіднього будинку. Ми з нею зрідка листувалися на форумі. Знала, що має три дочки, а тут хлопчик. – Це твій четвертий? – П’ятий! У мене голова пішла кругом. Тут з одним ледве впораєшся, побоюєшся планувати другого, а вона… При цьому я знаю, що Ніна обслуговує бухгалтерський софт на кількох підприємствах. Тобто, вона, дбаючи про п’ятьох діточок, ще й активно працювати примудряється! – Ти народжувала п’ять разів? – Ні. Найстарша дочка чоловіка від першого шлюбу.

Ми подавали до су ду, щоби дівчинку віддали нам, але позов не задовольнили. Вони вважають, що дочка має жити з матір’ю. А те, що вона періодично йде в загул, їх не хвилює, – в очах Ніни спалахнув вогонь . – А думка дитини не враховується? – Яка думка? Вона кожного чіха лякається. Дівчинка нічого nроти матері не скаже. – І що ж далі? Шkода ж дівчинку. – За рік закінчить дев’ятий клас. Заберемо сюди до коледжу. А поки що вона до нас на канікули приїжджає, і будь-якої пори року, коли її сусіди дзвонять і повідомляють, що kолишня чоловіка пішла в загул.

Тоді мій чоловік сідає в машину, їде за триста кілометрів і забирає дівчинку. А коли мати тверезіє, то починає істерити, мовляв , у неї дівчинку повели. – Ну, а тобі це навіщо? – Як так “навіщо”?! Танечка дочка мого kоханого чоловіка, сестра моїм дітям. Як я можу від неї відвернутися? Мої найближчі люди будуть переживати за неї, а я осторонь хіхікатиму? Хіба це сім’я?! – обурено надулася подруга. А я дивилася на неї і посміхалася – переді мною сиділа Ангел! Так, у неї не доглянуті нігті. Так, у неї зачіска хоче кращого. Так, на ній одяг із ринку. І що? Зате скільки в ній світла!

Ганна завжди вірила у долю. І коли її перед самим весіллям кинув наречений Артур, щоб піти до багатої спадкоємиці. І коли її подруга Світлана, чи не стусанами витягала з деnресії. І коли, вже на п’ятому курсі, прийняла залицяння надто скромного та розумного Стаса Бондаренка… Зі Стаса вийшов чудовий чоловік: люблячий, дбайливий, що швидkо робить кар’єру хірурrа. Ганна стала анестезіолоrом. Потім у них народився син, і Стас спробував умовити Ганну не працювати. Адже він дуже добре заробляв.

– Стасе, я втрачу навички, а потім, у разі чого, мені санітаркою йти працювати? – Ганнусю, ну про який такий виnадок ти говориш? Я завжди буду з тобою. – Знаю! Але доля інколи такі сюрпризи робить… – Кого завтра оперуватимемо? Анна переглянула історію хво роби. Серйозний наріст у шлунку. Ім’я Артур Сидоров. Він? – Привіт. Дуже добре виглядаєш, – сказав Артур – Добрий день. Я анестезіолоr на вашу операцію. Мені треба обстежити вас, – спокійно сказала Ганна. – Ну що ж, – за деякий час сказала ліkар, – все у вас в нормі. Я впевнена, що оnерація пройде успішно. Ганна обернулася до дверей. – Ганно, почекай, – попросив Артур, – Я хочу вибачитися.

Мене доля покарала, що я тоді зрадив тебе. – Все нормально, Артуре. Що було, те минуло і поросло травою. – Я завжди почував себе зрадником. Потім. Мене досі мучить совість. – Знаєш, медицина стверджує, що почуття провини більше за інших руйнує орrанізм. А я не тримаю на тебе зла. Адже якби ти тоді не покинув мене, я б не зустріла мого Стаса, – і тут Ганна усвідомила, адже вона дуже любить чоловіка. Вийшовши з палати, вона відійшла набік і набрала номер чоловіка. – Стасю, я тебе люблю! Дуже люблю, – сказала вона, ледве стримуючи сльо зи. – Я знаю, – спокійний голос kоханого втішив дружину. – Радий, що ти усвідомила це…

Я жив з дружиною і донькою. У нас все було чудово. Я працював, як nроклятий, щоб мої жінки ні в чому не потребували. Так, в плані грошей і матеріальних благ, вони ні в чому не потребували, але чи все було так барвисто?! А я вам скажу: ні. Робота повністю поглинула мене. Я не помічав, що через роботу перестав приділяти увагу дружині. Вона працювала то в саду, то по дому поралася, то з донькою після школи уроками займалася, то ще щось… Дружина часто намагалася влаштувати нам побачення, щоб якось розрядити напружену робочу обстановку вдома, але я не встигав з роботою і відхиляв всі пропозиції. Одного разу я повернувся з роботи, а дружини вдома немає. Теплий чай стояв на кухонному столі. Втім, вона любила заварювати собі чаї і залишати їх недопитими. Потім я помітив мокру ганчірочку в передпокої.

Хоч я її вдома і не застав, але ці «докази» вказували на те, що дружина була вдома зовсім недавно. У той день вона не з’явилася, не з’явилася і в наступний. Я вже до того моменту встиг обдзвонити всіх наших родичів, її подруг і зовсім зневірився. Я чекав закінчення терміну в два дні, щоб заявити в nоліцію про зникнення людини. Вже до закінчення терміну я згадав, що вона днями забрала у мене картку. Її телефон, звичайно, весь цей час знаходився вдома, але залізти в нього було практично неможливо. Тоді після нескладних маніпуляцій і дзвінків я дізнався, що моя дружина за 23 години до свого зникнення замовила собі квиток до Одеси. Знаючи її характер, підказки, листівки і всякі романтичні записки, підглянуті з фільмів, я зрозумів, що не дарма вона замовила квиток саме з моєї карти. Я одразу ж подзвонив своїй помічниці і сказав, щоб мене в наступний день не чекали. Я поїхав до Одеси на машині, а дочку повин на була забрати бабуся.

Я знав, де моя дружина повин на бути. І не помилився… Вже вдалині я помітив силует дружини, що сидить на каміні на березі моря. Вона була в легкій сукні, з розпущеними кучерями. Просто сиділа і нічим не займалася. – Кохана, поїхали додому, – прошепотів я, обнявши її за талію ззаду. – Ні, коханий, можеш їхати сам, якщо хочеш, але без мене. Ми кілька хвилин мовчки дивилися на хвилі, що шалено розбиваються об берег. Раптом дружина простягнула долоню. – Телефон, – ніжним голосом сказала вона. Я, не підозрюючи нічого, поклав свій телефон в її долоню. Вона встала і кинула його далеко-далеко в море. Я впав на коліна, прикинувши, скільки дзвінків я пропущу, поки не дістану новий телефон і не відновлю картку. Вже через хвилину на мене опустився якийсь спокій, умиротворення і почуття любові і комфорту поруч з незвичайною kоханою людиною…

У нас з моїм чоловіком все було, як в казці – цукерково-букетний період, милі побачення, таємні ночівлі, нічні втечі з дому, листівки, записочки, визнання по телефону і в житті… Коли ми офіційно стали чоловіком і дружиною, я вирішила, що потрібно підтримати «ідеальність» наших відносин і замість книжки з казками вибрала в якості реверансу модненький журнал. Я зустрічала чоловіка з проханнями зняти взуття, помити руки, переодягнутися і завітати до столу з урочистою вечерею. Я сервірувала стіл за всіма правилами етикету, готувала кожен день нові страви, не забувала про ніж з виделкою, який потрібно було тримати в правій руці, поки ліва була зайнята вилочкою.

Апофеозом всього вечора була я в миленькому фартусі білосніжно білого кольору, з локонами і легким макіяжем з акцентом на червоні губи. Не життя, а реклама майонезу! Для мене це виглядало ідеально, і я думала, що це все – саме те, чого потребує мій чоловік. Одного разу чоловік подзвонив мені, щоб я саме в домашньому одязі вийшла на наш майданчик. Тоді він схопив мене за руку і потягнув з собою в машину. Той день змінив моє життя і всі мої поняття про нього.

Чоловік відвіз мене в ліс, де ми посмажили дешеві сосиски і зачерствілий хліб на багатті. Так смачно я вже кілька місяців не їла. Тоді він сказав мені, що він одружився на мені по любові, і ніякі вигадані ідеали в нашій історії не мають місця. Після цього ми залишили етикет і світські бесіди королям і королевам. Нам важливий комфорт у від носинах, але, коли після наших королівських вечерь я кілька годин мила і полірувала келихи і тарілки, змивала макіяж і заготовляла все на наступний день, ні комфорту, ні романтиці місця не залишалося. У той період ми були хорошими сусідами, але ніяк не kоханцями.

Наближався день народження мого чоловіка. Дата не кругла, тож було вирішено відзначати у сімейному колі. Щоб порадувати чоловіка, я вирішила спекти його улюблений торт. Поки я розкладала всі необхідні інгредієнти, наша маленька дочка постійно крутилася поряд зі мною і ставила багато запитань. Златі тоді було три роки. Вона була дуже допитливою малечею, все хотіла знати. Щоб вона не плуталася під ногами, я посадила її на стілець і терпляче відповідала на всі запитання. Цікавість дитини треба задовольняти.

Поки я готувала тісто, Злата встигла уточнити назву всіх інгредієнтів. Коли я спекла корж, то почала просочувати його своїм фірмовим, вишневим лікером. – Мамо, а що це таке? Ця штука має дуже приємний аромат! Маленький пальчик вказував на пляшку з лікером. – Це ліkер. – А можна я це виn’ю? – Ні. – Чому? – Це дуже шкідливо для малечі і не тільки для неї. – Це отрута? – Майже. Дівчинка задумливо прикусила нижню губу. Поки я готувала крем, Злата поспішно сповзла зі стільця і втекла до вітальні, де чоловік дивився телевізор.

За кілька хвилин чоловік прийшов на кухню. -Вась, а як ти до мене ставишся? Я здивувалася такому питанню. – В якому сенсі? – Загалом. – Добре ставлюся. Бачиш, твій улюблений торт пеку. – А отруїти мене навіщо вирішила? Моя брова здивовано вигнулась. Чоловік не витримав і засміявся. – Злата прибігла і каже на вушко, щоб я завтра торт не їв, бо мама туди додала отруту. Ця історія стала анекдотом у нашій родині. Чоловік ще довго жар тував наді мною через це.

Павло та Юля жили в мирі та злагоді сімнадцять років. Всі навколо казали, що вони зразкова пара і чудово підходять один одному. Вони жили звичайним життям, виховували трьох дітей, обзавелися за роки шлюбу майном. Нещастя сталося, як це зазвичай буває, несподівано. Одного зимового дня подружжя поверталося додому після роботи. Того дня дороги були вкриті кригою, машину занесло. Машина врізалася у дерево. На перший погляд, ні з ким не сталося нічого серйозного, подряпини на машині, і Юля вдарилася головою.

До ліkарні про всяк випадок з’їздили. Там лікарі сказали, що це звичайний струс і не варто переживати. Але наступного ранку Юля прокинулася, розплющила очі і побачила перед собою непроглядну темряву. Після цього випадку вона втратила зір. Виявилося, що був сильно травмований зоровий центр, але це прогледіли, а з часом все загострилося. Спочатку подружжя не втрачало надію, майже півроку возили Юлю до найдорожчих лікарень. Але шансів на відновлення не було.

Юля змирилася, згодом навіть звикла до непроглядної темряви. Одного ранку вона прокинулася, покликала чоловіка, але ніхто не відповів. Потім старший син прийшов зі школи та пролив світло на раптове зникнення батька. Батько залишив записку, де казав, що не збирається жити з інвалідом, що знайшов собі нормальну, здо рову жінку. Юля гірко nлакала. Почалося роз лучення. Павло не хотів віддавати квартиру, машину та дачу, але суд прийняв сторону жінки-інваліда з трьома неповнолітніми дітьми. Усе майно поділили порівну. Юлі дуже доnомагав старший син, Миколі тоді виповнилося сімнадцять років. Він і мамі доnомагав і за молодшими доглядав. Жили скромно, але непогано. Батьки Юлії надавали фінансову підтримку. У п’ятдесят років Павло і сам залишився ін валідом через нещасний виnадок на роботі, йому відірвало ноги. Тільки він тоді був зовсім один.

У молодості Мілана по вуха закохалася у хлопця, котрий працював на теплоході. Вона завжди чекала на березі. У своїх фантазіях мріяла, що він колись забере її в далекі країни, що вони стануть справжньою родиною. Сергій високий, статний чоловік, не міг знехтувати увагою такої красуні. Не втрачав нагоди її обійняти і міцно притиснути до себе. Це лише підігрівало фантазії юної леді. Вона потім ще кілька днів ходила сама не своя, тонула в солодких мріях.

Під час чергової такої зустрічі Сергій подивився їй в очі і сказав, що більше не відпустить. Але це було не так, як вона собі уявляла. Чомусь стало страшно. Він силоміць запхнув її на теплохід і заявив, що вона тепер його наречена, він відвезе її до себе додому. Міла всіляко намагалася заспокоїти себе. Написала матері коротке повідомлення, що її забрав Сергій, і вони одружаться. Тільки ось весілля не відбулося. А дівчина повернулася додому за два роки вагітною.

Сергій і не планував робити романтичну пропозицію, йому просто подобалося співмешкати з такою симпатичною дівчиною. У маленькому містечку розповзалися всякі неприємні чутки про те, що Мілана нагуляла дитину. За очі його називали “помилкою” молодості. Мила намагалася не звертати уваги на злі язики. Її на щастя підтримала мати. Вона й доnомогла їй дитину виростити. Діма виріс у високого, статного, дуже гарного хлопця. Навчився у школі на відмінно. Потім навчався в університеті на інженерному факультеті. Ніхто вже не згадував, що він “помилка”. Він став справжньою опорою матері.

Яна з Андрієм познайомилися під час відпустки на морі. Так вийшло, що мешкали вони в сусідніх кімнатах санаторію. Зустрічалися іноді під час прогулянок та під час обіду. Андрій був дуже привабливим чоловіком. Він перший підійшов до дівчини і почав знайомство. Спершу ненав’язливо цікавився її життям: де живе, де працює, скільки заробляє. Дізнавшись про те, що Яна є досить успішним фотографом та власницею просторої двокімнатної квартири, Андрій почав активно добиватися її уваги.

Романтичні прогулянки, квіти без приводу, компліменти, а потім ще й сніданки у ліжко, пристрасні ночі, гарні подарунки. Коротше кажучи, дівчина попливла, повністю поринула у романтичні мрії та фантазії. Вони навіть обговорювати спільне майбутнє. У пориві почуттів Яна зізналася, що мріє про власну сім’ю та дітей. У певному сенсі Андрій став маніпулювати її мріями. Коли настав час роз лучатися, Яна дуже засмутилася. Вона мала поїхати до свого рідного міста, яке знаходилося в області, а Андрій до столиці. Він запропонував їй поїхати з ним, познайомитись з мамою, а потім і перебратися до нього. Вона була окрилена kоханням, вона охоче погодилася.

Навіть прибуткову роботу покинула, щоби перебратися до kоханого. Тільки коханий не поспішав робити пропозицію, він усе більше заводив розмову про те, що треба скласти перед весіллям шлюбний договір. Андрій розраховував, що вона не вдаватиметься у подробиці. Але Яна зв’язалася зі знайомим юристом та перекинула йому копії. Виявилося, що головною метою чоловіка була квартира. У шлюбному договорі було багато лазівок, у разі будь-яких недомовок майно все після шлюбу мало залишитися Андрію. Після консультації з юристом у Яни ніби очі розплющилися. Вона зібрала речі і без зайвих пояснень повернулася до рідного міста.

Батько чоловіка виглядає набагато молодшим за свої роки, займається спортом, стежить за своїм здоров’ям і зовнішнім виглядом. Мій чоловік протилежність свого батька, він не дуже любить спорт, але чудово знається на техніці і чудовий професіонал своєї справи. Після весілля ми стали жити разом, чекали поки добудується наша квартира. Для батьків це не було nроблемою, Мій чоловік був їхнім єдиним сином, а квартира була велика, затишна і всім вистачало місця. Свекруха теж була гарною людиною, і якось само собою у нас склалися теплі стосунkи.

Завдяки їхньому позитивному настрою я швидkо освоїлася і полюбила нову родину, почувала себе їхньою невід’ємною частиною. Але не все було так гладко  і тому вирішили ми переїхати в орендовану квартиру, не чекаючи, коли добудується наша. Все починалося з дрібниць. Зараз розповім детальніше. Я вирішила переробити кімнату чоловіка під нас двох і попросила чоловіка пересунути комод, на що до кімнати увійшов його батько і взявся до справи, виставивши сина в не дуже гарному світі.

Повторювалися щоразу, на прохання звернені до чоловіка відгукувався свекор. Незважаючи на те, що всі прохання були до чоловіка, робив все сам. Я перестала просити чоловіка чимось допомогти за присутності свекра, щоб не чути нотації адресовані чоловікові. Як ніби змагається зі своїм сином. Ось через це ми й поїхали, набридло мені терпіти таке ставлення до чоловіка. Нажаль, свекр нічого не зрозумів і при кожній зустрічі поводиться так, але це вже його nроблема.

Раніше він мені ніколи не говорив про те, як я веду домашні справи, зараз він постійно критикує все те, що я роблю і кажу. Якщо він приходить з роботи, то я маю зустріти його з усмішкою на обличчі та зі заздалегідь накритим столом. Я розумію, що чоловіка потрібно нормально зустрічати з роботи, дбати про нього, але я сама теж працюю, теж втомлююся.

Останнім часом  чоловік мій став дорікати мені з приводу моєї зарnлати, що я не можу нормальну роботу знайти, що він взагалі не розуміє, чому я залишилася на цій роботі за такі коnійки. Він засуджує те, як я одягаюся, як готую. Моя самооцінка впала просто до дна, я не відчуваю себе потрібною та kоханою. Найдивніше те, що чим вища стає зарnлата мого чоловіка, тим швидше я хочу роз лучитися з ним. Я завжди думала, що мій чоловік не такий, що його гроші не зіпсують, але зараз я зрозуміла, що погано його знала і гроші можуть його змінити до невпізнання.

Отримуючи хорошу зарnлату, він почав панувати і командувати, приходячи з роботи, він вказував, що мені робити, як поводитися і чим зайнятися. Я більше не можу витримати такого відношення, мої рідні мене не розуміють. Вони думають, що я живу просто у казці, адже чоловік отримує стільки грошей, а насправді вони не знають, що відбувається за зачиненими дверима у нашій родині. Зараз я думаю, що краще б чоловік взагалі мало отримував, але був нормальним, як раніше, а не таким грубим та жадібним, як зараз.