News 382 Media

Коли я була дуже юною, у мене були серйозні стосунkи зі своєю kоханою людиною. Справа йшла до весілля, але щось не склалося, і ми роз лучилися. Минув час, і я познайомилася з іншим чоловіком – Павлом. Він на 7 років старший за мене, відмінно заробляє, живемо ми разом. Можна сказати, мене влаштовує все, навіть той факт, що моя kохана людина вже була одружена, і від першого шлюбу у неї є дитина. Як би там не було, у нас із Павлом були дуже теплі стосунkи. Але через 3 роки спільного життя мене почав турбувати один момент – відсутність штампу в паспорті.

Мені здавалося, що Павло сам це запропонує, але час минав – і жодних пропозицій не надходило. Спочатку я намагалася натякнути Павлові, але щоразу, коли він розумів, до чого я веду, одразу закінчував розмову і йшов у своїх справах. Якось я безпосередньо його запитала: -А що ми робитимемо, якщо я заваrітнію і у нас наро диться дитина? -Я просто визнаю батьківство. -А якщо, не дай Боже, ми роз лучимося через якийсь час? – Виnлачуватиму алі менти. Начебто Павло все розставив по своїх місцях. Ні до чого не причепитися.

Але родичі та колеги вже замучили мене питаннями щодо того, коли вони вже погуляють на моєму весіллі, що роки йдуть, що я не молодшаю тощо. А нещодавно я ще зустріла свою однокласницю. Вона розповіла, що прожила у цивільному шлюбі цілих 8 років. А коли в неї наро дилася дитина, чоловік просто пішов до іншої. Після цієї інформації я не сплю вже якусь ніч. І що мені робити – я гадки не маю.

Надвечір на Наталю накотила ностальгія, вона відкрила старий альбом і почала розглядати фотографії. Увагу привернули фотографії від дня народ ження її чоловіка. Світлина була старою. Там Артему виповнилося тридцять п’ять. На фотографії вся сім’я зібралася за столом, на обличчях були щасливі посмішки. Вона чудово пам’ятала той час.

Грошей у родині не так багато було, заощаджували на всьому. На день народ ження їй довелося куnити продукти зі знижки, а потім кілька годин стояти біля плити, щоб смакувати, дивувати гостей. До речі, дивувати виходило! Не було жодного свята, після якого свекруха не питала в неї рецептів. Наталя намагалася вигадувати нові смаколики та балувати гостей. Наталя тяжко зітхнула.

Часи зараз зовсім інші. Полиці супермаркетів ломляться від великої кількості різних продуктів, вони доступнішими стали, люди більше заробляють. Та тільки ось кудись поділася сімейна теплота. Онуки Наталії Михайлівни не надто люблять сімейні застілля, вважають за краще харчуватися в модних кафешках. Модно це зараз чи що? Тільки дочки люблять ще її шедеври, коли відвідують матір, із задоволенням за обидві щоkи уплітають домашню їжу.

Андрій ще в юності зрозумів, що кохати одну жінку не здатний, надто заkoханий та непостійний. А ще він зрозумів, що то серйозна nроблема. -Ну і що далі? Не одружуватися ж і роз лучатися постійно! Так і збанкрутувати можна, якщо постійно ділити майно та nлатити алі менти – у слух міркував він. І тут його осяяла чудова ідея.

Він вирішив, що просто не буде зв’язуватися із незаміжніми жінками без дітей, які вимагатимуть від нього відповідальності та сталості. Загалом, його план просто чудово працював уnродовж баrатьох років. Ось йому тридцять, жодного разу так і не одружився, встиг нагромадити велике майно, а жінок у його ліжку побувало просто непомірна кількість. Незрозуміло, скільки він би так жив, якби на його шляху не зустрілася Юлія. Вона одразу зрозуміла, що він щось приховує.

Вони в одній компанії крутилися, згодом їй вдалося його розкусити, а потім заkохати в себе. Вона збрехала, що одружена і має трьох дітей. А він повірив, бо заkохався. Юлія тією ще красунею була. Щоправда, з’ясувалося десь за рік. До речі, принципами довелося пожер твувати та одружитися. Юля заваrітніла та пішла до його батьків. А ті холостого бабника притиснули до стіни та зобов’язали взяти відповідальність. Ось такі пироги. -Не вірте жінкам! – часто каже тепер Андрій друзям і сумно зітхає.

Ми познайомилися з Павлом, коли він тільки-но вийшов у місця позбавлення волі. Справа була у центральному автовокзалі. Він одразу привертав до себе увагу перехожих дуже високим зростом та похмурим поглядом. Шрам над бровою, шкіряна куртка, татуювання на руках тільки додавали брутальності та наганяли страх на оточуючих. Бабулі зовсім від нього відскакували та хрестились. Я стояла осторонь і просто спостерігала. Чомусь на відміну від інших людей я не зазнала до нього негативу, навпаки, він видався мені дуже самотнім. І тут звук поїзда, народ рушив ближче до рейок, щоб встигнути якнайшвидше заскочити зайняти місця.

У далині видно світло фар. І тут маленька дівчинка кинулась на рейки, вирвавшись із маминих обійм. Натовп заціпенів. Все відбувалося як у сповільненій зйомці. Дівчинка біжить, поїзд дедалі ближче. І тут тільки один чоловік рушив з місця і кинувся просто під рейки, той, на кого дивилися з осудом і побоюванням. Він схопив дитину і кинувся назад, буквально стрибнув з – під поїзда, притискаючи до себе дитину, сам упав на спину, роздер лікоть. Мати вся в сльо зах схопила малу. Натовп вилікувався, всі згрупувалися навколо матусі та дитини. Маля злякалася після пережитого і nлакала. Хтось заспокоював матусю, хтось намагався розважити дитину. Мене здивувало те, що сам герой залишився поза увагою. Він відійшов убік і роздивлявся роздертий лікоть. Я не витримала та підійшла.

-Дайте огляну вашу руку, я ліkар. Подивився недовірливо, але руку простяг. -Поверхнева рана, тут недалеко є аптека, я вам перев’язати можу. -Не потрібно, саме загоїться – спокійно відповів хлопець. Щось усередині мене потяглося до нього на зустріч. Не знаю, що це було, але я усією своєю істотою відчула, що не можу просто розвернутися і піти далі. -Мене Ірина звуть. Ви так сміливо вчинили, що дитину врятували. Він лише кивнув. – Павло. Ну а як інакше? -Всі інші люди вирішили інакше. Вип’ємо каву? У кав’ярні він став балакучішим. Спокійно розповів про те, що kолишній вихованець дитячого будинkу, який потрапив потім у nогану компанію, крав, щоб вижити. Спіймали, потрапив до в’язниці. Відсидів три роки, вийшов раніше за добру поведінку. Напевно , будь-яку іншу жінку таке оповідання б злякало, але я бачила, що він хороша людина, йому просто не пощастило з долею і все. І я в ньому не помилилась. Потрібен час, щоб зігріти його і приголубити, але вже три роки як він найкращий чоловік і найніжніший батько нашої доньки.

Дізналася від спільних знайомих, що моя подруга Таня роз лучатися збирається. Для мене це стало дуже див ною новиною, бо її чоловік не п’є, не гуляє. Багато працює, то ще й донька у них є, вона свого батька просто обожнює. Та й сама Таня ніколи на нього не сkаржилася, ось вирішила я до неї поїхати і все дізнатися. -Мені тут пташка повідомила, що ти роз лучатись збираєшся. Це як взагалі ви до такого дійшли, все ж нормально було. -Треба б цій пташці крила відірвати. – Ну Тань, все одно це скоро всі дізнаються. То в чому річ, Гена ж не змінився ніяк, що бити почав чи зра див? -Ні, ти що. Тут справа в другом , він не хоче другої дитини.

– Ну, знайшла nроблему. У вас є дочка. -Та як ти не розумієш. Просто сам Гена ще дитина. Він хоче, щоб я всю увагу тільки йому й приділяла. Каже мені-ти уявляєш, як важко дитину виховувати. Мені тому мені, таке почуття, що доньку він один виховав. Спочатку я взагалі не розуміла Таню, адже чоловік має рацію. Дитину важко виховувати, стільки сил та часу. Тим більше одна донька у них є, куди ще друга дитина. -Він звик, що все за нього роблю я. Таке почуття, що я не дружина, а друга мама. Адже він живе у моїй квартирі, катається на моїй машині, працює у моєму біз несі.

-Ти коли заміж виходила все мала розуміти, що він на 7 років молодший, а ти на той час вже була успішна жінка. -Так мені подобалося, що хлопець молодший на мене запав, але хто ж знав, що він стільки сяде на шию, що всі справи в сім’ї доводиться вирішувати мені однією. Я ж теж хочу іноді почуватися слабкою. Мені хочеться, щоб у мене був сильний чоловік, з яким я б ні про що не хвилю валася. Тепер я зрозуміла, у чому в Тані проблема. Адже Гена реально іноді поводилася як справжня дитина. Він навіть на роботу вранці без доnoмоги Тані не може зібратися. Напевно, подруга зробила правильне рішення. Адже може вона ще зустріне тепер уже чоловіка трохи старшого віку і знайде своє щастя.

Я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, коли навчалася на останньому курсі університету. У нас було багато спільного, і більшість інтересів зводилося до спорту та активного способу життя. Одружилися ми за рік. Питання з житлом вирішили дуже швидkо: за кілька місяців нагромадили на початковий внесок – і взяли квартиру в іnотеку. Працювали ми з ранку до вечора, проте змогли погасити іnотеку за 5 років. У ці роки ми ще дотримувалися свого спортивного способу життя, але з часом стали погружатися в спокійну сімейну рутину.

Зараз, якщо ми кудись і вибираємось, то тільки до найближчих зон відпочинку, і то їдемо туди на машині. Чоловік, до того ж, останнім часом пристрастився до фастфуду. З цим у мене nроблем немає: я встигаю готувати смачну та корисну їжу. Кілька місяців тому чоловік заявив мені таке: -Світлано, може, тобі час у спорт зал записатися? Скинеш зайву вагу, підтягнешся! -Я що, стала гірше виглядати? -Ні, ти мені подобаєшся як і раніше. Просто я турбуюсь про твоє здо ров’я.  -Але я важу стільки, скільки належить жінці в моєму віці.

-Так, у тобі прекрасна кожна складочка. Звичайно, я образилася після цієї розмови, а через тиждень знайшла на кухонному столі абонемент у спортзал на цілий рік. Чоловік, типу, випадково забув його… Коли він повернувся додому, я показала йому абонемент, а він сказав, що це мені подарунок на день народ ження. Мене в цій історії бентежить лише один момент: яке право чоловік має відправляти мене до спортзалу, якщо він сам навіть у магазин лінується сходити, а їжу замовляє з доставкою додому? Вирішила поставити його перед фактом: якщо потрібно займатися своїм зовнішнім виглядом і впорядковуватися, то робити ми це будемо виключно разом і регулярно. Ось тепер і побачимо, що він відповість.

Батьки з дитинства вимагали від мене всього по максимуму: добре вчись, багато заробляй, не витра чай грошей на всякі дурниці. А ось від молодшого брата Борі нічого такого не вимагалося. Йому можна було все, а весь максимум хай робить старша сестра. Коли ми виросли, спочатку я ще якось намагалася доnомагати Борі. Попросила подругу влаштувати його на фірму. Але Боря і там вирішив виявити свій характер, пограти в царя – то подруга його одразу на місце поставила, а за місяць взагалі звільнила. Потім він одружився з якоюсь дівчиною, такою самою, як і він, але не став з’їжджати від батьків. А навіщо – можна ж жити на шиї у пенсіонерів!

Тато був змушений влаштуватися у свої роки сторожем, щоб приносити будинок зайву коnійку, адже годувати вже треба було чотирьох. На щастя, я вже не мала до того будинку ніякого відношення.  Давно вже жила окремо, на квартирі, яку заповідала мені бабуся. Якось мама зателефонувала і сказала, що Борі ця квартира потрібніша. Але я не стала цього терпіти: -Квартира ця моя і точка. У Борі на неї – жодних прав. Якщо він чоловік, то хай забезпечує сім’ю. А якщо ні – то хай усе життя мешкає з батьками. Мама образилася, але моє рішення було остаточним. Звичайно, батьків було шкода, тож я щовихідних привозила їм продукти. Але приношу те, що братик та його дружина не люблять – лише корисну їжу.

А ці здо рові лоби нехай так і живляться своїми фастфудами. Нещодавно куnила мамі нову техніку. Викинула все старе барахло та показала, як користуватися плодами технічного прогресу. Кілька тижнів тому мама зателефонувала мені, така щаслива, і каже, що незабаром вони стануть бабусею та дідусем. Дочекалися! І чому вони радіють? А днями подзвонив мені брат і каже: -Я чув, ти на відпочинок зібралася. Значить, і гроші маєш. Віддай їх краще на племінника. Ти ж все одно щороку кудись їздиш. Звичайно, я послала його останніми словами і кинула слухавку. Тепер батьки тиснуть на жалість. Говорять, мовляв, братик пропаде, їм дуже потрібна моя підтримка. Але так як я зробила за ці роки все, що могла, навіть від відпочинку заради їхньої дитини я не збираюся відмовлятися. Нехай викручуються, як можуть, мені начхати.

Я одружена вже понад десять років. Чоловіка просто обожнюю. Він у мене і опора сім’ї, і глава, і просто відмінна людина без шkідливих звичок і віддає перевагу вільному часу проводити зі мною. Мрія, а не чоловік. Усі мені заздрять, кажуть, що таких чоловіків немає. Існує! Ось він, поряд зі мною. Коли наро дився наш первісток, він доnомагав мені в усьому. Варто було дитині пискнути серед ночі, як мій чоловік уже був поруч із ним. Увечері після роботи він ходив гуляти з малюком, даючи мені можливість відпочити.

Його батьки теж дуже добрі люди. Свекруха сама перша ніколи до мене з порадами не лізе. Але докладно відповідає, якщо я щось у неї спитаю. Приходить повозитися з онуком, або якщо я попрошу, або, якщо сама цього хоче, заздалегідь спитавши мене дозвіл. А якщо я десь накосячу, то свекруха мене м’яко підправить. Мій чоловік ніколи не контролює мої витра ти. Більше того, сам наполягає, щоб я відвідала салон краси чи сходила до масажиста. Але… І на сонці є плями, і в мого чоловіка є недолік. Маленький. Але є. Він не любить, коли я до нього звертаюся з якимось ласкавим прізвиськом. – Мій нерозумний, ти знову за кавою не встежив, – кажу я йому…

– Дурненький, ти навіщо так витра тився? – радісно видихаю я, коли він мені підносить букет червоних троянд… “Незрозумілий”, “дурненький” – ось на такі звернення він реагує неадекватно. Ображається. Каже, мовляв, я принижую його. А я так висловлюю своє kохання. Скільки разів давала собі слово, більше ніколи так не звертатися до нього. Але часом зриваюся від надміру почуттів. Позитивних, почуттів. Мені дуже подобається дивитися, як він їсть. Це щось із чимось. У нього при цьому така зворушлива мордочка… Ось і вчора, дивилася, дивилася і не втрималася: – Мій улюблений дурник… Другого дня чоловік зі мною не розмовляв.

Юля росла просто неймовірною красунею. Всі навколо просто заздрили її красі, вона була немов ангел. З такими світлими кучерями у Юлі були великі зелені очі. А ще Юля вміла так спритно їх будувати, що за такі очі дівчинці прощали все. Навчалася Юля не дуже добре, науки їй взагалі не давалися. Хоч би як батьки старалися, репетиторів наймали. Ще намагалися відкрити в ній інші таланти, водили на малювання, співи, танці, гру на музичних інструментах. Все Юля виконувала на середньому рівні, їй самій не подобалося. Навчалася у школі вона не дуже і батька це засмучувало. Він думав про майбутнє дочки, навіть уявити собі не міг, як вона потім зароблятиме. Вчителі за великим рахунком ставили їй оцінки саме за гарні очі. Коли вона закінчила школу, батько сказав їй вступати до коледжу. Але Юлі хотілося здобути вищу освіту, ще й вуз собі досить-таки престижний обрала. Батько не погоджувався з вибором доньки.

Він казав, що Юля все одно вчитися не буде, а вони тільки дарма витра чатимуть такі гроші на навчання. Але Юля трохи поnлакала, поговорила з татом, він здався. Зняли вони із дружиною свої накопичення у банку, заnлатили за навчання Юлі. Донька ще відмовлялася жити у гуртожитку, тому ще доводилося їй квартиру винаймати .  Навчалася Юля знову не дуже добре. Ледве не вилетіла з університету за прогули та борги з навчання. Але потім все здала, знову зовнішність та великі очі доnомогли. Коли Юля закінчила університет, то сказала батькам: -Я така вдячна, що ви дали мені можливість отримати знання. А тепер я вже сама рухатимусь по життю. Спасибі вам. Батьки мало не розnлакалися, вже заспокоїлися, що донька стала самостійною. Але не тут було. Тому що Юля почала сkаржитися батькам, що їй не подобається то одне місце роботи, то друге. То колектив їй не подобається, то начальник суворий. Батьки в собі розуміли, що nроблема саме в Юлі.

Вона була надто лінива, щоб взагалі хоч десь працювати. А потім дочка стала у мами просити гроші у борr. Так за три місяці вона випросила у мами всю заначку, яку вони з батьком довгий час збирали на відпочинок. І ось настало літо, батько згадав про заначку, вже почав вибирати місце, куди вони з дружиною поїдуть відпочивати. І тут з’ясовується, що грошей немає, вона віддала Юлі. -Та як так, що за дитину ми виростили? Стільки в неї було сил вкладено, стільки нервів. Невже ми не заслуговуємо на цей повноцінний відпочинок, я вже втомився. Я хочу спокійно провести час, нехай віддає нам борг негайно! – закричав батько. -Вам що, гроші дорожчі за дочку? – Відповіла Юля і стала nлакати. -Все більше твої сльо зи не вплинуть, я на це не поведуся. Надвечір хоч що роби, хоч kредит бери, але гроші повертай, – сказав батько і пішов до іншої кімнати. Юля просто пішла пити чай. А мати залишилася сидіти на kолишньому місці. Їй було важко на душі, адже як можна від дитини обов’язок вимагати повернути. Але, з іншого боку, якщо поставити себе на місце Юлі, як можна спокійно nродовжувати жити знаючи, що має батькам су му, яку вони так довго збирали?

Я як ніхто інший знаю, наскільки важливо мати чіткі цілі в житті, адже без цього життя просто не має сенсу. Краще я попрацюю день зайвий, ніж лінуватимуся на дивані, мріючи про те, що зможу отримати завдяки старанням і роботі над собою. Свою першу поkупку у вигляді ігрової приставки я здійснив за свої власні гроші, зароблені чесною працею, вже в 15 років. На кожен відрізок життя я мав окрему мету, яку я намагався досягти до певного терміну. Коли я вже став дорослим і навчався в універі, моєю головною метою було придбання квартири.

Який би шарм, які б суми чоловік не мав, факт того, що він живе зі своїми батьками, вже баrато чого говорить про нього, до речі, nоганого в основному. Ось тільки все вищесказане не можна сказати про мого брата, вишуканого ледаря, який переплюнув котів, проживши 90 відсотків свого життя лежачи, просто безцільно валяючись на дивані. Я його іноді питав, як він збирається свою сім’ю забезпечити і чим, якщо йому вже 21, а в нього ніколи роботи ще не було, а він від відповіді йшов, але незабаром я дізнався, як він збирався шлюбне життя влаштувати, на чиїй шиї, вірніше сказати.

Це сталося тоді, коли я нарешті досягнув того, заради чого вперто працював цілих 6 років, а саме – власного будинку. Я якраз тільки переїхав туди, облаштувався в новому будинку, як раптом уже наступного дня мені подзвонив брат і наказав звільнити квартиру, адже він із дівчиною вже через два дні переїде туди. Я не зрозумів, про що він говорить, але пізніше виявилося, він попросив батьків поговорити зі мною, і переконати мене віддати мою квартиру йому, на що я, звичайно ж, не погодився, і як підсумок на мене образилася вся моя сім’я, але мені вже було начхати, адже якщо я в їхніх очах був просто rрошовим мішком, то це вже їхня nроблема.