News 382 Media

Алла була її однокласницею. Разом навчалися з першого класу. Надя була звичайною дівчиною, дочкою інженера. А ось Алла вважалася елітою в класі. Її батько був великою шишкою в їхньому містечку. У молодших класах все було тихо і спокійно. Але, починаючи з восьмого, Алла і її подруги взялися за Надю не на жарт. Вони постійно дражнили її і знущалися над нею. То куртку нову розфарбують фломастерами, то клею наллють, то крейдою парту розмалюють, то книги заховають від Наді. І так тривало до випускного. Надя багато плакала і страждала. Через Аллу вона стала шкільним посміховиськом. Вона не раз говорила батькам, що над нею знущаються однокласники. Батьки відмовилися перевести її в іншу школу навідріз. Повторювали тільки, що від проблем не втечеш і потрібно просто прийняти бій і вистояти. Вчителі теж все бачили, але робили вигляд, що не помічають. Вони не могли робити зауваження Аллі, у неї ж тато місцевою шишкою був. З горем навпіл, закінчила Надя дев’ять класів і втекла зі свого містечка куди подалі. Вона навіть на випускний не прийшла через свою однокласницю. У Москві Надя почала життя з чистого аркуша. Вона закінчила училище, потім інститут. Вийшла заміж за досить багатого і перспективного чоловіка. Три роки тому жінка народила сина. Чоловік її на руках носить.

У рідне містечко відвідувати маму Надя приїжджає рідко. У неї погані спогади з тим місцем, тому мама частіше гостює у них в столиці. І ось недавно минуле знову нагадало про себе. У суботу Надя з чоловіком поїхали в супермаркет за покупками і зустріли там шкільну кривдницю Аллу. Коли Алла побачила Надю, вона кинулася на неї з відкритими обіймами. Було таке враження, що зустрілися давні кращі подруги. Надя була в шоці. «Взагалі не розумію, що у неї в голові було в цей момент? Ну, не могла вона забути все те, що творилося в школі. Як так? Я б ще зрозуміла, якби вона вибачилася і спокійно зі мною все з’ясувала. А вона просто вирішила зробити вигляд, що нічого не було «, — розповідає Надя подрузі Світлані. У магазині Алла була не одна, а з чоловіком. Виявилося, що її чоловік теж не остання людина в містечку і Надін чоловік навіть знає його. Слово за слово, зав’язалася розмова. Хтось запропонував пообідати разом, але Надя відразу відмовилася. Їй було важко згадувати про це, але вдома вона розповіла про все чоловікові. Він вирішив розповісти Наді трохи про життя Алли і її обранця.

Жінці було не цікаво слухати про це, але краєм вуха вона почула, що Алла з чоловіком давно лікуються від безпліддя. Вони дуже хочуть дітей, але Алла ніяк не може завагітніти. «Ось як Бог карає » — подумала Надя. А через кілька днів їй зателефонувала мама. Саме тоді пролився світло на всю цю заплутану історію з безпліддям. -Угадай, кого я сьогодні зустріла на пошті? — сказала мама Наді. — Якщо ти стоїш, то сідай. Сьогодні я зустріла маму Алли Парфоменко. Пам’ятаєш таку? Пам’ятаєш, напевно, у вас з нею в школі якісь сутички були в старших класах. Так ось. Аллочцы так не пощастило. У неї життя зовсім не склалося. Після школи нікуди не надходила і почала гуляти по нічних клубах. Стала нашою місцевою «знаменитістю». Потім залетіла від когось, але цей хтось відмовився від дитини. Вона до останнього чекала, що він передумає. Потім зробила аборт.

Їй ця дитина теж була не потрібна. А після операції лікарі сказали Аллі, що вона вже ніколи не зможе мати дітей. Тоді в молодості її ця новина не дуже засмутила. А ось тепер, коли вона знайшла собі гідного кавалера, це стало справжньою проблемою. Чоловік Алли дуже хоче дітей. І навіть якось сказав дружині, що розлучиться з нею, якщо вона народити не зможе. Ось воно як буває. Уявляєш? Надя слухала маму і не вірила своїм вухам. Алла такої порядною прикидається. Тягає чоловіка по клініках, лікуються обидва. А насправді вона все прекрасно знає і просто пускає пил йому в очі. У Наді навіть з’явилася думка набратися сміливості і розповісти чоловікові Алли всю правду. Помститися кривдниці за всы ті шкільні сльози і страждання, які Наді довелося пережити. Але ці думки швидко розвіялися, адже Аллу вже покарав Бог.

Найжа хливіше, що може трапитися в шл юбі — це зр ада. Жінка віддає своєму чоловікові красу і молодість, а він знаходить їй заміну, коли вона стає не такою привабливою і активною. Але кожному діянню є своє покарання. Жінка дуже витончено пом стилася чоловіку, який кинув її через 37 років спільного життя. Дейк і Едіт прожили разом 37 років. Жінка була впевнена в тому, що чоловік цінує і поважає її. Але це виявилося неправдою. Джейк проміняв свою дружину на молоденьку секретарку.

Більш того, він попросив дружину звільнити будинок, щоб він зміг розташуватися в ньому зі своєю новою пасією. Джейк дав Едіт кілька днів на те, щоб вона зібрала речі і покинула будинок, в якому прожила майже все життя. Коли валізи були упаковані, жінка вирішила запити своє горе вином. Вона закушували алкоголь креветками. Несподівано її осяяла ідея пом сти. Недоїдені креветки Едіт сховала в карнизи, на яких висіли штори. Задоволена своїм планом, жінка забрала валізи і виїхала на знімну квартиру.

Перші пару днів разом з новою пасією здавалися Джейку раєм. Але потім їх жи ття перетворилося на пек ло через жахли вого запаху, який посилювався з кожним днем. Нічого не допомагало. Джейк навіть намагався продати будинок, але все марно. Одного разу Джейк і Едіт випадково зустрілися. Жінка поцікавилася, як справи у її колишнього чоловіка. Той поділився своєю пробле мою .

Едіт заявила, що готова викупити у нього смердючий будинок, але за 50% від його ринкової вартості. Джейку нічого не залишалося, крім як погодитися. Джейк був задово лений виконаною операцією. Тих 50%, що він виручив за будинок, було досить, щоб купити велику квартиру — для нього і ко ханки. Він найняв людей, щоб перевести всі речі і меблі зі старого будинку в новий будинок. Крім усього іншого, він забрав ті самі карнизи …

Нещодавно стала свідком однієї цікавої ситуації — і реально була в шоці. Ось багато хто говорить, що молоді мами не вміють виховувати дітей, але це брехня. Деякі просто молодці в цій нелегкій справі. Одного разу я їхала на роботу рано вранці в маршрутці. На одній із зупинок зайшла дівчина років 26 з дитиною — першокласник на вигляд. Якраз залишалося одне вільне місце.

Без докорів сумління дівчина сіла на сидіння, взяла у дитини рюкзак. Ну а хлопчик, її син, стояв поруч. Не минуло багато часу, як люди в маршрутці почали перешіптуватися. І ось одна з найсміливіших, жінка похилого віку років 75 звернулася до матусі. — Ну і матері пішли, а сама сидить, п’яту точку відсиджує, а дитина бідна на ногах стоїть всю дорогу. — Жінко, в чому справа? Зараз ви незадоволені, що він стоїть, а потім будете говорити, чому місце не поступається.

У мене росте справжній чоловік, сильний має бути і поважати повинен жінок вже з цього віку, так що давайте не будемо! Я хочу його так виховувати. Або ви проти? Хто б міг подумати, що така репліка заткне всіх і відразу. І правда, мамочко права. Раз у неї росте хлопчик, його треба вчити цьому всьому ще з малих років. А ви що думаєте?

Мене кілька років тому вигнали з дому. Телефон чоловіка був недосяжний — у нього на роботі проблеми зі зв’язком, дуже важко до нього додзвонитися. Пішла я до мами своєї, ну, не під дверима ж чоловіка в під’їзді сидіти? Мама була не особливо рада моєї присутності — у неї живуть син з дружиною з улюбленими онуками. Прийняли мене в будинок за умови — я повинна всіх обходити. Довелося погодитися, вибору особливого не було: декр етні маленькі, не прожити на них, а наші з чоловіком гроші свекруха забрала, коли виг аняла. Одна надія була — на приїзд чоловіка. Приїде мій улюблений і в усьому розбереться. Тільки ось він не дзвонив чомусь.

Я працювала на всю сім’ю, як пр оклята. Вставала о 5 ранку, щоб приготувати сніданок. Потім відводила племінників в садок, з коляскою в зубах. Поверталася з садка — вже годувати всіх час, та на роботу збирати. Причому, плак ати моїй дитині було категорично заборонено. Ось тільки немовляті це не поясниш. Як тіл ьки лунав пл ач, мама з дружиною брата відразу кривилися: — Нехай поп лаче, дітям це корисно. Що, справ інших у тебе немає, крім як дитину на руках тягати? Зараз придумаємо, чім тебе зайняти. Поклади ти його, він у тебе і виє тому, що ти до нього біжиш відразу. Я мовчки пла кала, коли чула, як мій синочок надривається.

У мене серце материнське бол іло, але я знала, варто мені піти наперекір — нас і звідси виставлять. Я знала, коли приїде чоловік. В той день я, взявши сина, поїхала на вокзал. Чоловік вийшов з вагона, я зі сль озами щастя кинулася до нього на шию, а він відчепив від себе мої руки, розвернувся і пішов, не сказавши ні сло ва і навіть не глянувши на дитину. Я сиділа на вокзалі, обіймала сина і не знала, що робити далі. Я не розуміла, що сталося з чоловіком, чому він так з нами? Куди нам іти? До мами? Зовсім туди ноги не йдуть. Мама завжди любила мого брата, а я так — прикра поми лка молодості. Я посадила сина в коля ску, і ми пішли, куди очі дивляться.

Через кілька годин мені зателефонувала бабуся чоловіка: — Приїжджай, я все знаю. Допоможу чим зможу. Я летіла до неї, як на крилах. Свекруха моєї свекрухи повідала мені про причини охолодження її онука до мене. — Свекруха твоя, гадюка ще та. Ти ще тільки чекала появи на світ сина, вона вже чоловіка твого обробляла, що не його дитина це. Тільки що від них, свято вона закотила в честь приїзду сина. Там я і дізналася про вертихвістку, що з кох нцем втекла, поки чоловік у відрядженні. Про тебе, між іншим, говорили. До онукові, в день від’їзду, бабка з вашого під’їзду підійшла і по секрету розповіла, що мужик до тебе ходить. Так що, все » зійшлося », повірив онук своєї матусі, коли вона йому додзвонилася і порадувала твоєю втечею. Не здивуюся, якщо сусідку вона підіслали.

Вигнати немо вляти на вулицю — навіть від неї я такого не очікувала. З бабою Манею ми знайшли спільну мову, синочок дуже її полюбив, адже вона була його єдиною бабусею. Свекруха і моя мати не горіли бажанням спілкуватися з онуком, ну та й Бог з ними. Син пішов в садок, я вийшла на роботу. Тоді настала моя черга допомагати бабі Мані — йшов уже вісьмий десяток і вік брав своє. За півроку до того гіркого дня баба Маня сходила до нотаріуса. — Ти вже прости, квартиру правнуку залишила. Я до тебе сильно прив’язалася, але так краще буде. Де заощадження мої лежать на останній день, знаєш. Пам’ятай: ніяких сл із. Провести в останній путь бабу Маню прийшли і мій колишній чоловік зі своєю матір’ю. Колишня свекруха була в своєму репертуарі: — Ну що, дорогенька, пожила на халяву у баби, час і честь знати. Збирайся, та приплід свій не забудь.

Я не стала її розчаровувати завчасно. Я зловила на собі замислений погляд колишнього чоловіка. Він, побачивши що я на нього дивлюся, підійшов: — Я бачив фотографії сина, він — копія мене в дитинстві. Він мій? — Він завжди був твоїм, але зараз це не важливо. — Я зроблю екс пертизу. Якщо він мій, то ми з’єднаемося. Я хочу, щоб моя дитина росла в повній сім’ї. Напруга останніх років, бі ль від вт рати баби Мані, образа на колишнього чоловіка — все це вилилося в сль ози. Я розреготалася йому в відповідь. Де він раніше був, зі своєю «повної сім’єю»? Експер тиза підтвердила, що мій син наро джений від коли шнього чоловіка; той зволив почати платити аліменти. Його мати зателефонувала і милостиво повідомила:

— Що ж, ви можете зійтися. І квартира в сім’ї залишиться — твій син, коли стане старше, просто перепише її на мого сина. Щастя бажати не буду. Бувай. Моя мама, дізнавшись про те, що її онук — власник нерухомості, відразу пріпригала до мене з ниттям — її синочку треба розширюватися. І що я, як опікун сина, могла б якось обібрати власну дитину в пользу люблячого дядька. Маму я послала — голосно і нецензурно. Колишній чоловік не залишає спроб знову затягнути мене в ЗА ГС: запрошує на побачення і посилає квіти. Але мені про тивно навіть на нього дивитися: ні в чому не розібрався і викреслив дружину з дитиною з життя — не дуже гідний і не чоловічий вчинок. Знаєте, мені пощастило. У мене є любляча сім’я. І ця сім’я — мій син.

Віра сиділа на кухні і вечеряла. «Завтра на роботу, — думала вона, — п’ятниця, слава Богу, тиждень пройшов! » Вона прибрала посуд і пішла готуватися до сну. Лежачи в ліжку, вона згадувала своє дитинство і юність. У свої тридцять дев’ять років вона все ще була одна . Все думала, що спочатку треба стати незалежною і забезпечити себе, а вже потім створювати сім’ю. Тільки ось це «потім» ніяк не закінчувалося. п’ятниця була для неї єдиним святом, після закінчення якого незмінно наступала гіркоту самотності. Всі подруги Віри вже давно були дружинами і матерями. Стабільно скаржилися на чоловіків і неслухняних дітей і постійно примовляли: — Віра, одна ти у нас щаслива, тобі ніхто нерви не терплять! Стандартне ранок на роботі і звичне підсумкова нарада. Кінець дня. Віра сіла за кермо і поїхала в невеликий ресторанчик, зустрічатися з однокласницями Катею і Раїсою. — Привіт, дівчата, — сідаючи за столик, втомленим голосом, сказала вона, — як пройшов тиждень? Катя опустила погляд і сказала: — Привіт, дорога! Бувало й краще, а у тебе як? — Швидко, — ледь помітно посміхнувшись, сказала Віра, — навіть швидше, ніж попередня! Раїса прийшла останньою. Вона була напружена, так що перше, що вона зробила, попросила офіціанта принести води. Вона видихнула і сказала:

— Ось тепер всім привіт! Подруги переглянулись. — Що трапилося? — не витримала Катя, — що з тобою? -А, так, нічого, — відмахнулася Раїса, — здається, ми з Андрієм знову розлучаємося! — Знову, — здивувалася Віра, — у вас же троє дітей? — А це хіба кого-то зупиняло, — хмикнула Катя, — ти як з Місяця звалилася, Віра! Раїса допила свій напій і сказала: — Класика жанру, дівчата! Андрій і няня! Що тут ще сказати? Завжди я говорила і буду говорити, що чужої людини в домі не повинно бути, але як все встигнути одній, та ще при моїй роботі? Ось я і погодилася на помічницю, ну і вона мені «допомогла», очевидно, не один місяць намагалася. Вона закрила руками обличчя і заплакала. — Рая, — обережно звернулася до неї Віра, — зате у тебе діти є і ти не одна, як я! Повисла пауза, Раїса підняла очі на подругу і сказала: — Ага, зате тепер я мати-одиначка, тато наш це, іншу собі знайшов. Раніше, все на мені було, а тепер як? Катя теж попросила офіціанта принести їй що-небудь міцніше, потім підморгнула Вірі і сказала: — А ти нас, як завжди, додому повезеш!

Віра подивилася на них і відчула себе зайвою. Вона замовкла, а вони, як їй здалося, навіть не помітили, що вона вийшла з розмови. Вона слухала їх і думала: » Навіщо я сюди приїжджаю щоп’ятниці, навіщо слухаю всю цю маячню? Це не перша зрада Андрія і не останнє. Якщо він так постійно веде себе його треба або прийняти таким, яким він є, або просто йти від нього. Навіщо жити в такому стресі? Ще й обов’язки у мене перед ними є, виявляється, — вони розслабляються, а я їх розвозити повинен! Таксі ж є ?! Якийсь споживацьке ставлення виходить ». Вірі раптом різко захотілося піти. Вона дістала гаманець, виклала на стіл гроші, вибачилася перед подругами, на ходу придумавши щось, і швидко вийшла з ресторану. Осінній вечір був прекрасний, додому не хотілося і вона вирішила прогулятися по проспекту. Віра йшла така спантеличена вся в собі і своїх думках, що не помітила що йде парочка похилого віку. Порівнявшись з Вірою, вони звернулися до неї: — Дівчина, вибачте, з вами все добре? — Ага, — розгублено відповіла вона, — що? — Ми просто з Марією прогулюється, — ввічливо пояснив дідусь, — і вона мені каже, що дивись мовляв, у жінки щось трапилося, ось ми і вирішили уточнити, чи всі з вами добре? Віра оніміла. «Це в якому ж стані я зараз, — промайнуло у неї в голові, — що мене навіть перехожі зупиняють? »

— Мене Петро звуть, — продовжив чоловік, — а це Маша — кохання всього мого життя! — Доброго дня, дорога, — ласкаво промовила Марія, — чому ви так засмучені? Віра видихнула і сказала: — Знаєте, все навколо скаржаться на життя! У цій подруги чоловік гуляє постійно, в іншої подруги діти неслухняні, а я самотня … Її голос обірвався, грудку підступив до горла, сльози покотилися по щоках. Сама від себе не чекаючи, вона абсолютно чужим людям висловила все те, що таким важким тягарем лежало у неї на душі. Петро і Марія відвели її в сторону. — Дістань хустку, Марія, — попросив Петро, — дай дівчині. Марія дістала носову хусточку і простягнула Вірі. Заспокоївшись, вона вимовила: — Вибачте мене, будь ласка, я не спеціально зірвалася, так вийшло. І я не представилася, мене Віра звуть. Марія погладила її по плечу і сказала: — Те, що ви зараз розплакалася, це нормально але. Вам просто стало страшно від того, що ви не розумієте, де шукати своє щастя, адже так? У Віри виникло враження, що десь в її голові, хтось рідний і дуже близький, про існування якого вона дізналася тільки що, раптом взяв і включив світло! Стало так ясно і так видно, що вона посміхнулася.

Петро взяв Марію за руку і сказав: -Ви весь час чогось чекаєте, на щось сподіваєтеся, роздумуєте, аналізуєте, по суті, ускладнюєте все. А істина полягає в тому, що щастя не треба шукати, його треба собі дозволити! І як тільки ви в це повірите всією своєю душею і всім своїм добрим серцем, у вашому житті почнуть відбуватися дива! Обіцяйте нам, що ви хоча б спробуєте це зробити! Віра стояла і дивилася на цю закохану пару. Вона заспокоїлася, обняла Петра, потім Марію і сказала: — Я хочу вам подякувати від щирого серця за те, що ви зустрілися на моєму шляху. Я вам обіцяю, що я спробую так жити. Не можу висловити словами ту вдячність, яку я відчуваю зараз, але я знаю точно, що випадковостей у цьому світі не буває. Здоров’я вам і щастя! Віра пішла далі, а парочка ще довго дивилася їй услід і, коли вона обернулася, вони помахали їй рукою. У суботу вранці Віра подивилася інакше на своє життя.

Вона поставилася до побутових проблем, як до гри. Вперше з радістю сходила в магазин. Прибрала в квартирі не з почуття обов’язку або розуміння, що так «потрібно», а для себе. Переставили меблі в вітальні і задоволена влаштувалася перед телевізором. Задзвонив телефон, номер був не з її телефонної книги, незважаючи на це, вона відповіла: — Слухаю, добрий вечір! — Ого, — здивовано відповів чоловічий голос, — а я ось Віктору Сергійовичу дзвоню, мабуть, помилився, вибачте мене! — Ніколи тут не було такого, — засміялася Віра, — але, якщо раптом з’явиться, я вам зателефоную. Незнайомий чоловік розсміявся і поклав трубку. А далі почалося листування. В результаті якого з’ясувалося, що незнайомця звати Ігор. Через добу він подзвонив і запросив Віру на вечерю. І ця вечеря змінив усе її життя! Дозвольте і ви собі щастя!

У мене є рідний брат, який на п’ять років молодший за мене. Ми завжди з ним гарно спілкувалися, довіряли один одному. Батьки багато працювали, тому вихованням брата з дитинства займалася я. Коли ми виросли, то теплі відносини залишилися. Ми обидва відразу після школи стали жити окремо від батьків, я ось п’ять років тому вийшла заміж, а він просто знімав квартиру, спочатку з друзями, а потім один, поки не вирішив одружитися. Ми з братом часто їздили один до одного в гості, разом відпочивали, він подружився з моїм чоловіком. До батьків теж часто все разом приїжджали, він хрещений мого старшого сина. Батьки дали нам однакові стартові позиції: полягали вони в оплаті вищої освіти за спеціальностями, які ми вибрали самі. Це дозволило нам з братом влаштуватися на хороші роботи, які нам ще й подобалися, що в наш час рідкість.

Ми батькам теж допомагали однаково, ділили на двох всі витрати. Батьки вже на пенсії, ми у них пізні діти, без нашої допомоги їм би було дуже важко. Разом ми скидалися і на відпочинок батьків, і на ремонт, і на інші потреби. Але якщо хтось не міг в один місяць виділити суму, то просто вкладав більше в наступному. Ніколи не було ніяких розбирань. А питання про те, щоб їм не допомагати, взагалі не стояло з того моменту, як вони вийшли на пенсію. І так до останнього працювали. Домашні справи по дому і дачі теж робили все разом. Коли батьки затіяли ремонт дачі, то їздили туди все разом, мій чоловік, брат і батько займалися будівельними роботами, а ми з мамою прибирали, готували їжу і приводили в порядок ділянку. Я так докладно розповідаю, щоб було зрозуміло, після мого заміжжя нічого не змінилося і такий стан справ брата цілком влаштовував. А потім брат вирішив одружитися. Привів в нашу сім’ю Наталю.

Особисто мені вона не сподобалася, тому що я вважала, що брат міг би знайти і більш красиву, але я мовчала. З лиця воду не пити, адже головне, щоб людина була хороша і брата любила. Мама ж прийняла її як рідну. Весілля зіграли швидко, великого і пишного торжества молоді не хотіли. Ми подарували їм гроші, вони додали свої і полетіли відпочивати. А потім повернулися і стали жити. Ось тут Наталія і почала проявляти свій характер. Почалося все з того, що ми з братом обговорювали, яку путівку купити батькам. Ми робили вже не перший рік, розглядали різні варіанти, майже вже зупинилися на одному, але влізла Наталя. — А чому путівку повинні оплачувати і ми теж? У нас зараз грошей немає. Ми накопичуємо на житло. Брат щось спробував їй заперечити, але я змінила тему і поїхала додому. Мені влазити в їх розбирання не хотілося. Увечері мене набрав брат, пом’явся і сказав, що половину путівки оплатити зараз не зможе, тому що вони насправді вирішили відкладати на квартиру, яку незабаром збираються взяти в кредит. Ми з чоловіком піднапружились, але оплатили путівки.

Брат пообіцяв розрахуватися протягом декількох місяців. В принципі, не питання. Зрозуміло, що у них молода сім’я, треба обзаводитися своїм житло. Потім вона відмовилася їхати допомагати не дачу, тому що «це не наша дача, чому я повинна витрачати на неї час». Чи не повинна, але тебе попросили допомогти. Брат приїхав один і майже весь день провисів на телефоні, тому що Наталя надзвонювала, з’ясовуючи, коли він повернеться назад і чому так довго. Моє ставлення до неї зіпсувався після цієї дачі, хоча потім було ще багато всього в такому ж дусі. Нічого їй не висловлювала, братові теж, але спілкування намагалася звести до мінімуму. Точкою стало, коли Наталя заявила, що більше скидатися на утримання батьків вони не будуть. Мотивувала вона це тим, що ми живемо в своїй квартирі, а їм ще треба своїм житлом обзавестися.

Те, що квартира, в якій ми живемо, належить моєму чоловікові і батьки до неї ніякого відношення не мають, її не цікавило. Я намагалася пояснити, що батьки у нас з братом загальні. Чи можна якось придумати, щоб їх внесок був менше, але зовсім не допомагати — так не годиться. Навіть коли я в декреті була, ми все одно сумлінно вкладали половину. Але Наталя стояла на своєму: у них грошей немає взагалі. Їм треба думати про свою сім’ю, а батьки отримують пенсію, до того ж ми будемо допомагати. Брат мовчав. Це мені найбільше не сподобалося. Я сказала дружині брата, що взагалі-то це не її справа, як ми допомагаємо нашим батькам. Це питання я б вважала за краще обговорювати виключно з братом. Тим більше, що вона вже п’ятий місяць сидить без роботи, тому не їй вирішувати фінансове питання. У цій ситуації брат встав на сторону своєї дружини і заявив, що я повинна вибачитися перед нею, чого я робити, зрозуміло, не збиралася.

З того дня ми більше не спілкувалися. У брата зіпсувалися відносини не тільки зі мною, а й з батьками. У тата був день народження, він запросив нас і брата з дружиною. Так брат поставив умову, що або приходимо ми, або вони, тому що Наталя зі мною бачитися не хоче, сам брат теж. Але батьки сказали, що ми будемо в будь-якому випадку, а вони можуть приходити або не приходити, запрошення є, а далі тільки їх воля. Вони не прийшли. Більш того, брат навіть не привітав батька дзвінком на день народження, написав лише коротке повідомлення. Батьки дуже переживають, але він з ними спілкуватися не хоче, образився. Я братові кілька разів намагалася дзвонити, але він скидав. Ось так через якусь Наталії розпалася наша дружна сім’я.

Приїхав на виписку — а дружини немає; вона кинула трійню і втекла. А через роки пролунав дзвінок у двері — на порозі стояла вона …Я — молода людина, який зустрічався з дуже красивою і милою дівчиною, Машею. Не уявляв ні дня без неї. Після декількох місяців зустрічей вона переїхала до мене. Згодом розписалися; я дуже хотів дітей, але Маша наполягала, що хоче ще пожити для себе.Я сподівався на те, що стану батьком. Ось і сталося це чудо: дружина завагітніла. Цей період був для неї дуже важким — організм слабкий.

Пологи були складними. Через кілька годин вийшла медсестра і повідомила про народження трійні: два хлопчика і дівчинка.Я від такої радості стрибав, бігав, кричав, і просто був щасливий.Я поїхав додому, щоб зібрати потрібні речі. Повернувся в пологовий будинок, а дружини немає. Лікарі сказали, що Марія втекла і нічого не повідомила.
Я подзвонив своїй мамі і розповів, що сталося; мама з батьком приїхали в цей же день; добре, що жили не далеко.
Виховував дітей разом з батьками. Ходили трійнята в садок, потім в школу та й закінчили навчання з золотими медалями. Надійшли все в університет і успішно навчалися.

А я залишився один. Так і не одружився вдруге — втратив довіру до жінок. Одного разу, коли ми з дітьми обідали, як раптом пролунав дзвінок у двері. Відкрила дочка — на порозі стояла моя колишня дружина; вона попросила дозволу увійти, я запропонував їй чашечку кави. Ми згадували нашу молодість — і раптом вона почала шукати собі виправдання. В кінці ж зізналася, що в той час не любила ні мене, ні дітей.Сиділа і розповідала, що зараз хоче налагодити відносини з дітьми. Ще просила грошей, тому що їй ніде жити. Ми були шоковані. Тоді стало зрозуміло, чому вона так раптово з’явилася.

Я не проти, щоб мати спілкувалася з дітьми, але не тоді, коли вона чекає тільки вигоду. Я вигнав її з квартири і попередив, щоб вона більше ніколи не з’являлася в нашому житті.Маша не здавалася, а подала в суд на аліменти. Звичайно, вона його програла.Після суду вона кричала на мене і на дітей. Дочка в цей момент вимовила дуже змістовні слова:- Я все життя мріяла про матір. Мені було дуже важко дивитися на щасливі сім’ї друзів, у яких є і мати, і батько. Я так хотіла твоїх ніжних обіймів і ласкавого слова. Але зараз я розумію, що краще бути без мами, ніж з такою, як ти.З тих пір ми більше не бачили Марію.А як би ви вчинили на моєму місці?

Того ранку я прямувала на роботу, впринципі, як завжди в будній день. Погода була сіра і похмура, як і настрій всіх пасажирів. Хтось намагався подрімати, інші з глибоким сумом в очах дивилися на мокрі дерева, а хтось в телефонній розмові скаржився на життя. Але ось на черговій зупинці зайшла неоглядних розмірів жінка з двома дочками. На вигляд їм було по 14 років. Такі ж незграбні, як їх мама. Ця горе-матір з дверей почала кричати водієві, що за дочок вона не платитиме, адже вона героїня, тому що народила шістьох дітей, а пільгові проїзні забула вдома.

Водій не хотів йти на конфлікт, тому не заперечив їй. Далі ця жінка пройшла по салону і почала штовхати дрімаючу дівчину. Дівчина була крихітної статури і від сили їй було років 20. Не встигла вона відкрити очі, як ця жінка почала кричати, щоб та їй поступилася місцем. Адже вона хоче сидіти поруч зі своїми дочками, а вільних місць немає. Лише одне біля цієї дівчини. Дівчина відразу ж прокинулася. І не розгубилася. Відразу запитала: — Ваші діти або ви прямуєте на роботу? Або на навчання? Або вони всю ніч не спали, тому що готувалися до іспиту? — Ні — видавила з себе та огрядна дама.

— Але мої діти не можуть їхати стоячи! Вставай швидко! — Якщо хочете сидіти — вийдіть з автобуса і почекайте порожній! І взагалі, сидять ті, хто оплачує проїзд! Дівчина грізно глянула на цю сімейку, повернула голову до вікна і продовжила спати. А мати-героїня стояла як укопана зі своїми дочками і навіть не присіла на єдине вільне місце. Шукала захисту в інших пасажирів, але всі відвернулися від неї. А як би ви вчинили в такій ситуації?

У другій половині серпня різко похолодало, почалися дощі. Це влітку вони сильні і короткі, приносять довгоочікувану прохолоду і свіжість. А осінні дощі противні, тривалі і вогкі. Від них холодно і сиро не тільки на вулиці, але і в квартирах. Тамара перед виходом з офісу виглянула у вікно. Так і є, моросить. Відразу приготувала парасольку. Йти до зупинки автобуса недалеко. Але в дощову погоду, та ще з вітром, триста метрів здадуться в два рази довше. Тамара вийшла з будівлі і зупинилася на ґанку під навісом. Підняла комір плаща і розкрила парасольку. Зробила кілька кроків до зупинки, як налетів вітер вивернув парасольку, мало не вирвав його з рук. Вона затиснула сумочку під пахвою, двома руками взялася за парасольку і повернулася до вітру спиною. Новий порив повернув його в попереднє положення. Тамара заспішила до зупинки. Вона замерзла, поки чекала автобус.

Народу в салоні було багато. Ще б пак, кому охота йти пішки під дощем? Тамара стояла біля дверей на передній площадці. Їхати всього кілька зупинок. Її штовхали, зачіпали пасажири, які входили і виходили. Від нудьги вона склала список в розумі, що з продуктів потрібно купити прямо зараз, а що може почекати. У вихідний обіцяла сходити з донькою в магазин і купити нові туфельки в школу. За літо купили ранець красивий, ручки, зошити і форму. А ось на туфлі грошей не вистачило. Ледве дотягла до авансу. Так задумалась, що мало не проїхала свою зупинку. Вийшла з автобуса і завмерла на місці. Вже зрозумівши, що сталося, вона все ж заглянула в розкриту сумочку. Ні гаманця, ні телефону. Тамару кинуло в піт. До зарплати два тижні, продукти майже закінчилися, грошей немає. І доведеться доньці йти в школу в старих розношених босоніжках або кросівках, теж неабияк поношених. А, як відомо, зустрічають по одягу. Сльози відчаю і образи бризнули з очей Тамари. Вона йшла додому під дощем і плакала.

Ніяк не могла зупинитися. Посилала прокляття на голову того, хто це зробив, лаяла себе за необачність. Згадала, як зовсім недавно втішала на роботі одну співробітницю, у якій розрізали сумку і витягли гроші, коли їхала купувати новий телевізор. — Ну що поробиш? В житті всяке буває. Сльозами не допоможеш. Напевно, ці гроші комусь були потрібніші. «Боже, яку дурість зморозила. Когось втішати куди легше, ніж себе », — думала Тамара Вона йшла по мокрому асфальту в калюжах і терзала себе питаннями: «Що робити? Як жити? Зайняти у кого-то можна. Але ж борг потрібно потім віддавати. А ще стільки витрат. Так я ніколи не виберуся з боргів ». Будинки в коридорі села без сил на взуттєву тумбочку. Дочка вийшла з кімнати і своїм дитячим сердечком зрозуміла, що у мами неприємності. — Мама, ти плакала? Захворіла? — Розпитувала вона. Тамара хотіла сказати, що все добре. Але передумала і розповіла доньці правду про крадіжку гаманця. — Всі? Значить, ми не зможемо купити мені нові туфлі? — Поліна засмучено подивилася на маму. Тамара кивнула і опустила очі, ховаючи від дочки набіглі знову сльози. Поліна обняла маму. На кілька довгих хвилин вони так і застигли.

А Тамара в душі все проклинала того, хто так вчинив з нею, не могла заспокоїтися. «Говорити легко, що кому-то гроші потрібніші. А хіба нам з дочкою вони не потрібні? Але я ж не пішла красти, — думала вона, поки готувала вечерю. — У кого позичити грошей? Цукор закінчився, немає макаронів, рису, залишки гречки зварила … » Вночі довго не могла заснути, переверталася і думала. «Попросити завтра у мами грошей? Ні. Пенсія і так маленька, та й не залишилося, напевно, від неї нічого. Все до копійки мені віддасть, а сама як буде жити. У Світлани? Ні. Вона недавно теж займала у кого-то . Все, потрібно поспати. Завтра щось придумаю ». Здавалося, тільки закрила очі, а вже продзвонив будильник. Встала з важкою головою і темними колами під очима. Тут же згадала, що сталося вчора. «А злодій, напевно, радіє. Він спав добре ». Залишила на столі записку дочки, що коли прийде бабуся, щоб ні в якому разі їй не говорила про гроші, і пішла на роботу. Через термінових справ час летів швидко, колись жаліти себе. Перед самим обідньою перервою в кабінет зайшла Ольга.

Вони не дружили, працювали в різних відділах. Ольга належала до розряду успішних жінок. Чоловік добре заробляє, є машина, квартиру подарував їм на весілля батько. Ні в чому не знає потреби і виглядає молодо, хоча старше Тамари на три роки. Одягається модно і стильно. Що її може пов’язувати з Тамарою, одягненої більш, ніж скромно, яка загрузла в проблемах і безгрошів’я? Нічого. — Вітання. А я до вас. — Ольга посміхнулася. — Не подумайте нічого поганого. Вчора розбирала речі і натрапила на коробку з туфельками. Віка не встигла поносити, нога виросла. Я й забула про них. Продавати не люблю. Мені сказали, у вас теж дівчинка. Може, їй підійдуть. Візьміть, приміряйте. А то у нас у відділі у всіх хлопчики або дорослі дівчатка. У Тамари серце підстрибнуло вгору від радості. Вона так розгубилася, що всі слова вилетіли з голови. Відкрила пакет і дістала рожеву взуттєву коробку. У ній лежала пара червоних лакованих туфельок на низькому каблучку і з золотим гудзичком-застібкою. Тамара перевернула туфельку і подивилася на вказаний на підошві розмір. «Тридцять третій.

Якраз Полінкін! » — Ой, розмір підходить! Красиві які. Мені незручно просто так їх брати. Дорогі, напевно. — почала вона, але Ольга перебила. — От і добре. Я рада, що вам сподобалися. — І вона вийшла з кабінету. Не вірячи своєму щастю, Тамара їхала додому в автобусі, притиснувши коробку до грудей. Вона дивилася на всі боки, не дай Бог, знову хтось стягне. Мама дочекалася її, не пішла додому. — Ти чому мені не сказала? Я побачила записку. Поліна мені все розповіла. Ось, візьми. Трохи, але краще, ніж нічого. — мама простягнула Тамарі 800 гривень. — Дякую мамо. А як же ти? — За мене не думай. Це Люся, сусідка, мені давній борг віддала. Я вже й не сподівалася отримати його. Так що візьми і купи що потрібно. Поруч з бабусею стояла Поліна і дивилася на рожеву коробку в руках матері. — Це тобі. Примір. — Тамара радісно простягла дочці коробку.

Поліна відкрила і ахнула. — Які красиві! Я про таких і мріяла. Дякую мамо! — вона втекла з коробкою в кімнату. Через хвилину вона повернулася вже в нових туфельках. — В самий раз. А як же гроші? — Поліна поглянула на маму. — Я не купила їх. Мені на роботі співробітниця принесла. Її дочці малі. Як часто за бідою приходить радість. І ось вже на зміну переживанням і безвиході прийшла несподівана допомога. Бачачи щасливі очі дочки, Тамара думала, що все ж правильно кажуть, на місце втраченої або вкраденої речі обов’язково прийде нова. Що світ не без добрих людей. Є злодії і шахраї, а є добрі люди. І хтось там, нагорі, все ж стежить за їх рівновагою.

— Галя, ну тут треба зробити тільки тест Д Н К, нічого в цьому такого я не бачу і не розумію, чому ти ображаєшся. Тим більше, якщо тобі переживати нема чого. Інакше ні я, ні мої батьки спокійно спати не будемо, — заявив мені Максим. Він так і не зрозумів, чому я це зробила — пішла від нього. Та про все по порядку. Пішла від чоловіка, зараз живу у батьків і повертатися не планую. Чоловік мене не просто образив — він зажадав зробити на нашого однорічного сина тест Д Н К. Ще й не розуміє, що в цьому такого. Дійсно! Майже прямим текстом назвав мене зрадницею, чого тут ображатися? Заміж я вийшла » чистою ». З Максимом ми зустрілися, коли мені було всього 19, через рік ми вже одружилися. У мене досить релігійна сім’я, тому ні про які стосунки до шлюбу не йшлося. Максим це все прекрасно знав. Але в це зовсім не вірили свекруха і його брат.

Дійсно, куди їм в це повірити. У одного діти від трьох різних жінок, він від аліментів ховається, а свекруха сама наро дила в сімнадцять і заміж обидва рази виходила через дітей. Мене думка цих людей не цікавила, я з ними не бачилася. Чоловік не заперечував, він їздив до них, я — до своїх. А коли я сказала, що в положенні, то стало зовсім не до поїздок, тому що очікування синочка виявилося для мене складним. Але слава Богу, в термін у нас нар одився здоровий хлопчик. У нього були блакитні очі і темне волосся, хоча у мене — зелені очі, у Максима — карі. Акуше рка ще посміялася, що ми від нього мітлою дівчат відганяти будемо, дуже вже й рідкісне поєднання. Свекруха, яка прийшла на виписку, лише скривилася і пішла. Онука на руки вона не взяла. Я тоді не звернула на це уваги, не до того було. Це вже потім почала аналізувати.

Ми з Максимом були щасливі. Я поринала в материнські турботи про дитину, чоловік працював, намагався мені допомагати. З іншими людьми я намагався контактувати і спілкуватися менше. Навіть зі своїми рідними я спілкувалася по телефону, в гості не ходила. Свекруха мені не дзвонила, онуком Назарчика не рахувала. Але я була впевнена, що вона всю необхідну інформацію дізнається через чоловіка. Вона переконана, що батько у хлопчика інша людина, адже, мовляв, ні на мене, ні на Максима малюк не схожий. З’ясувалася ця цікава інформація випадково. Чоловік почав ходити якийсь сумний, без настрою, на прохання посидіти з дитиною відповідав, що втомився або йому колись. Тиждень, дві, три, місяць — обстановка тільки загострювалася. Я ж не сліпа, прекрасно розумію, що це все не просто так відбувається. Вирішила запитати безпосередньо — що у нас не так, чому він так відсторонюється. Максим спочатку відмовлявся якимись загальними фразами, а потім все-таки не втерпів і видав, що хоче провести дитині тест Д Н К. — Чим старше він стає, тим менше схожий на мене або тебе.

Я починаю сумніватися, що це мій син! Треба провести тест. Якщо це моя дитина, я буду спокійний, а якщо немає — то перестану мучитися і просто з тобою розлучуся. Для мене це був ляпас. Запідозрити мене в зраді і брехні … «Просто розлучуся» … як у коханого чоловіка взагалі язик повернувся таке сказати ?! — Ніякого тесту не буде. Я не збираюся тобі нічого доводити, — говорити було важко, в горлі стояв клубок. Чоловік схопився і почав говорити, що мама була права. Якщо я відмовляюся від тесту, значить мені є, що приховувати. Зажадав, щоб я розповіла, хто насправді батько. Ми посварилися, бо Максим навіть не хотів мене слухати. — Навіщо весь цей цирк? Ти ж міг спокійно зробити цей тест, щоб я нічого не знала? — А я не збирався його робити, мені достатньо було твоєї згоди. Але ти так завзято відмовилася, що тепер так, я хочу його дійсно зробити. Чужу дитину ти мені не нав`яжеш! Коли він пішов, грюкнувши дверима, я подзвонила мамі, сяк-так змогла розповісти про подію і попросила забрати мене. Через сорок хвилин приїхали батьки з сестрами.

Допомогли мені зібрати речі, забрати малюка і відвезли мене додому. Батьки були на моєму боці. Папа категорично заявив, що сімейство чоловіка і він сам обра зили всю нашу сім’ю, вважаючи мене жінкою, здатної на таке. А такого він терпіти не збирається, спілкуватися з цими людьми вони більше не будуть. Мені було сказано, що я вже доросла, тому вказувати, що робити, мені не будуть, але щиро радять порвати з цим чоловіком. — Про який взаємоповазі може йти мова, якщо чоловік засумнівався в дружині і йому потрібно підтвердити, що це його дитина. Навіщо такий чоловік потрібен поруч? Він тобі ні опорою, ні захистом не буде, — говорила мама. — Пам’ятай, що ти не одна. Ти можеш залишитися у нас, місця в будинку всім вистачить. Ми і з дитиною допоможемо, і підтримаємо. Нам не в тягар. Але вирішувати треба один раз і назавжди. Біганини від чоловіка до нас і назад я не потерплю, це не справа, — заявив батько. Мені навіть і вирішувати нічого було — Максим втратив мою довіру.

Слова свекрухи для нього виявилися більш значущими. Та й далі він себе повів не як чоловік. Він обурився, що я пішла. Це, як він сказав, зайве підтвердження, що дитина не його, а я рятуюся від офіційного ганьби. Інших варіантів він не бачить. — А що такого? Ну, запропонував зробити тест Д Н К. Якби не було, ніде правди діти, ти б не відмовилася. Але все одно дізнаюся через су д, мій чи це дитина, — сказав мені по телефону Максим. Я ж взагалі хочу відмовитися від тесту, нехай він не буде значитися як батько дитини, ніяких аліментів від нього мені не треба. Хочеться просто відмитися від цього всього, що на мене вилили Максим і його сімейка. І я неймовірно вдячна своїй ро дині за підтримку.