Дочка ображається, що я не люблю онуку, хоча сама у всьому вин на. Я хороша бабуся, хоча не всі так думають. Але це ж не моя вина, що я спілкуюся з онукою раз в півроку ? У мене дорослі син і дочка. Я всю свою душу вклала в них, виростила хороших людей. Першою заміж вийшла дочка, а через рік син одружився на ко ханій дівчині. Вони майже одночасно подарували мені онучок, з різницею кілька місяців. Моєму щастю не було меж, адже у них наро дилися двоє прекрасних, здо рових дітей.
Я уявляла, як буду сидіти, грати з онуками, що і вони теж подружаться і будуть часто приїжджати до мене. Але мої мрії так і не збулися. Дівчаткам вже по шість, і в цьому році віні підуть в школу. Всі справа в тому, що внучку від сина я люблю більше, ніж другу дівчинку. І на те є причина. Просто невістка, коли дитина ще був зовсім маленькою, часто приїжджала з нею до мене в гості, а потім, коли внучка стала самостійною, залишала її у мене годинами, а то й днями.
Я готувала для внучки, балакала з нею про ляльок та іграшки, знала, що вона любить, чого боїться. Але ось дочка після народження дитини нікого не підпускала до дівчинки. Я їздила до них у гості, сиділа в кутку і спостерігала, як дочка годує новонароджену. Вона не дозволяла мені брати онучку на руки, не залишала з нею наодинці. І ось у мене доросла внучка, і я навіть не знаю, про що з нею говорити, яку іграшку їй подарувати. Дочка ображається, типу я люблю іншу онуку від сина більше, ніж її дівчинку. Ну, природно, я завжди була поруч, коли внучка хворіла, раділа, коли вона робила перші кроки. Але в цьому винна тільки дочка. Я сподіваюся, що в майбутньому у мене вийде налагодити стосун ки і з другої онукою.
