News 382 Media

Весілля йшла повним ходом, і тут, раптово, до святкової зали зайшла Марія. Наречена напружилася. — Чому вона сюди прийшла? — Запитала Оксана. — Я ж казала тобі кілька разів, щоб ти її не запрошував! — Спокійно, люба, — відповів Олег. — Невже така дрібниця може перешкодити нашому святі? -Я ж просила тебе … — Так я і не запрошував її …. -Горько, гірко, гірко! — вигукнули гості. Солодкий і довгий поцілунок перервав голос тамади: — Настав час нашої нареченій кинути букет. Побачимо, чия весілля буде наступною! Всі дівчата вийшли з-за святкового столу і стали в коло. У центр кола стала Оксана. Вона була неймовірна в своєму білосніжному платті, про який вона мріяла ще місяць тому. І ось, нарешті, це сталося: вона стала дружиною свого боса, успішної людини. Дівчата розійшлися і скупчилися в одному місці. Всі підняли руки і приготувалися ловити. Оксана повернулася до дівчат спиною і кинула букет. А коли Оксана розгорнулася, та побачила свій букет в руках суперниці. У Оксани перехопило подих. Підійдіть до мікрофона, дівчина, що зловила букет. Вам слово, — сказав тамада. — Як Вас звати, увійдіть!

У Оксани перед очима промайнуло все життя. Ось вона маленька дівчинка біжить по берегу річки і кличе на допомогу. Микола був старший за неї на 5 років. Хлопчику стало не добре, напевно ногу звело, і він почав не звично, борсатися у воді. Пощастило, недалеко були рибалки. Вони почули вигуки Оксани і прийшли на допомогу. Коли хлопчикові допомогли, він взяв Оксану за руку і, посміхаючись, сказав: — Спасибі тобі! Як виростеш, я на тебе одружуся. Потім Оксана стала чекати, коли ж вона, нарешті, виросте. Весь цей час вона не відходила від Миколи. Інші хлопці жартували: — Подивися, он твоя наречена знову біжить. — А що ви хочете, і одружуся, — жартував він у відповідь. І для Оксани не було нічого важливішого за це сміху. Коли Микола прийшов з армії, Оксані було вже сімнадцять. Поки його не було, вона перетворилася з простої сільської дівчинки, в красиву жінку. Після повернення з армії Микола, пішов працювати водієм і почав будівництво будинку. Оксана постійно намагалася потрапити йому на очі. — О, дивись, не забула мене.

— Якось сказав він, взявши її за руку. — Ну що, підеш за мене заміж? Довелося, тому що незабаром Оксана зрозуміла, що вона чекає дитину. Зіграли скромне весілля. Поки будувався будинок, Оксана переїхала до батьків Миколи. Батьки ставилися до Оксани добре. Свекруха даремно не приставала до невістки. А свекор був людиною тихим, великим добрягою. Але трапилася одна біда, коли у Оксани вже був не маленький животик, Микола став не повертатися додому по ночах. Їй і батькам говорив, що на будівництві. Але Оксана пару раз вставала ночами, приходила на будівництво, а його там не було. Вона розповіла про це свекрухи. — Терпи, Оксаночка, терпи, відповіла вона. — Це все так живуть. Думаєш мій не бігав, як молодий був? Бігав … а вже потім розуму набрався. Але незабаром все містечко гудів, що у Миколи роман з Тамарою. Цього Оксана не витерпіла. Як тільуі у них народилася Оля, вона взяла речі і переїхала до своїх батьків. Миколі, два рази, вдавалося її переконати повернутися, і вона поверталася. Але через деякий час все повторювалося. Тамара, Віка, Сніжана …

Дівчата змінювалися. Чи не змінювався Микола, він був холодний з Оксаною. Йому потрібна була дочка. Оксана зрозуміла це, і подала на розлучення. Незабаром вона поїхала до обласного центру, шукати там своє щастя. Олю вона залишила з батьками. Та й Микола частенько її відвідував, або забирав до себе. А Оксана прийняла рішення, що на цей раз вона вийде заміж за розрахунком. Після розлучення вона повернула дівоче прізвище і змінила паспорт. Ніяких штампів там не було. Життя почалася з чистого аркуша! У місті у Оксани жила тітка. Тітка Галя влаштувала Оксану на курси з діловодства, а потім секретарем у фірму Олега. Тітка Галя дружила з його мамою, вона і порекомендувала свою племінницю їй. Це відбулося як не можна до речі, тому що колишня секретарка вийшла заміж і пішла в декрет. Претенденткою на це місце була Марія. Вона вже працювала помічницею секретаря і була закохана в свого начальника. Всі про це знали, ось тільки Олег не помічав. Оксана увійшла в його життя саме тоді, коли він найбільше цього чекав. Яскрава, турботлива, весела! Вона впевнено відсунула від нього всіх претенденток.

І ось вже у них весілля! Багато зусиль доклала до цього тітка Галя. Але це вже зовсім інша історія. Одне тільки турбувало Оксану, вона ні розповіла Олегу і його сім е, що у неї є дочка. Вона думала, що розповість про це коли у них народяться діти. Адже свою Олю, Оксана любила всім серцем. «Всьому свій час, — сказала їй тітка Галя, — треба забезпечити собі і дітям хороше майбутнє!» І ось, днями Оксана дізналася, що Марія їздила в її містечко. Що вона робила там? Що вона знає? Недарма ж кажуть, що «в тихому болоті …». Марія була тихонею, тому Оксані так легко було обійти свою суперницю. Але жінка заради любові готова піти на все! У Оксани потемніло в очах, коли Марія підійшла до мікрофону. — Здрастуйте, мене звуть Марія. Я працюю на Олега Андрійовича. Мене ніхто не запрошувал сюди. Але я прийшла. Я прийшла щоб сказати … Оксана затримала подих. Вона міцно взялася за руку Олега і стиснула її. — Так що ж ти, люба, не хвилюйся. Я все знаю.

— Що? Що ти знаєш? — У мене для тебе сюрприз. Зачекайте, хвилинку уваги, будь ласка. Я хочу привітати свою співробітницю з тим, що у неї в руках букет нареченої. Я бажаю їй благополучно вийти заміж. І хочу зізнатися своїй тепер уже законній дружині в коханні. Оксана, я люблю тебе і нашу дочку Олю. Сподіваюся, що у нас з тобою ще буде багато діточок. І Оксана побачила, як до святкової зали зайшла її мама і святково одягнена дочка. Побачивши Оксану, донечка побігла до неї. Оксана відкрила свої обійми і щасливо розсміялася. А Олег обняв їх обох. -Але звідки, звідки ти дізнався? Прости мене. — Про це потім. Продовжуйте, — кивнув він Марії. — Я прийшла, щоб сказати … слова вітання для вас, Олег Андрійович і Оксана Василівна. Будьте щасливі! А це подарунок він нашого колективу. І в зал занесли велику коробку. Коли Оксана розглядала що там всередині, вона пошепки запитала у Марії: «Так ти прийшла, щоб просто вручити подарунок?» — Так, відповіла Марія.

Я то ще зустріну свого принца і буду щаслива. Всьому свій час. Тепер я точно це знаю, піймавши Ваш букет. — Дякую, відповіла Оксана і обняла свою колишню соперніцу.- Ти знаєш, все шепочуться, що я вийшла заміж за розрахунком. А він такий, він такий …. Я люблю його! — Я знаю, відповіла Марія. Ця історія закінчилася щасливим шлюбом. Олег закохався в Оксану з першого погляду. І звичайно ж відразу навів про неї все довідки. З моменту їх першої зустрічі він знав, що ця жінка призначена йому долею. Він уважно стежив за інтригами тітки Галі і своєї мами, які активно намагалися посватати пару. Мав він і розмову з колишнім чоловіком Оксани. Коли той приїжджав, щоб зіпсувати їхні стосунки. Але він боровся за свою жінку. Чи не слухав пліток. Чи не звертав уваги на таємницю Оксани. Він хотів, щоб саме вона стала матір’ю його дітей.

Катя прокинулася раніше свого чоловіка Ігоря, присіла на ліжку і подивилася на нього. «Господи, — подумала вона, — двадцять років разом, і весь цей час ми чужі, для чого все це?» Ігор відкрив очі і запитав: «Чому ти не спиш? Неділя ж? Відпочивай!» «Справ багато», — огризнулася Катя, — все ж в одні руки! » Вона відкинула ковдру і встала. » Почалося, — буркнув Ігор, — час йде, але нічого не змінюється «. «Що ти сказав, — перепитала вона, — нічого не змінюється?» «Іди вже, — відповів Ігор, ховаючись під ковдрою, — Доброго ранку я тобі сказав». Комок підступив до го рла, Катя вийшла на кухню і шмигнула но сом. «Мама, — тривожно запитала донька Наталя, — ти чого?» «Все нормально, — цілуючи дочку в що ку, сказала Катя, — просто тато прокинувся». «Вам сваритися не надоело, — запитала дочка, — кожного разу одне й те саме?» «Ти ще мене повчи жити, — розсердилася Катя, — йди до себе!» Наталя кинула на стіл ложку і вийшла з кухні.

Катя підійшла до вікна і подумала: «Сімейне життя — це одна велика бі ль, в ній є тільки стра ждання і нічого більше!» Ігор не хотів вставати. Він чекав, коли дружина, дочка і син поснідають і підуть з кухні. У спальні відчинилися двері, восьмирічний Мишко просунув го лову і запитав: «Тату, ти ще спиш?» «Ні, синку, доброго ранку, — відповів Ігор, — вже встаю». «Вставай швидше, — пошепки промовив син, — а то там мама свариться, що треба зі столу прибирати, а ти ще не снідав». «Я зрозумів, — потягуючись, промовив Ігор, — спасибі, Міша!» Він зайшов на кухню, сів за стіл і подивився на дружину. «Зараз поснідаю і поїду до друзів, — промайнуло у нього в гол ові — не буду цей карнавал спостерігати весь вихідний день». Незадоволена Катя мовчки поставила сніданок на стіл і вийшла з кухні. «Ось і добре, — сказав про себе Ігор, — хоча б поснідаю спокійно «. «А тато де, — запитала дітей Катя, виходячи з ванної, — знову поїхав?» Наталя мовчала, а Міша кивнув. Катя зайшла в спальню і гі рко запла кала.

«Олексій, привіт, — простягаючи руку, сказав Ігор, — як ти?» «Я, здорово, брат, — простягаючи руку у відповідь, сказав Олексій, шкільний друг Ігоря, — як сам, як сім’я?» «Так, все як завжди, — відповів Ігор, — ну, що, махнемо на футбол?» «Звичайно, — засміявся Олексій, — для того і зібралися!» Катя випрасувала гору білизни, приготувала багато їжі, пропилососила, сходила за покупками. Годинник показував за чверть сімнадцятій годині, вона присіла і подумала: «Ось я і відпочила!». Наталя поїхала до своєї подруги, Міша грав на комп’ютері, вона подивилася на свої руки і жахн улася. «Через дорогу, а мені все ніколи, — сказала вона собі вголос, — подзвоню я їй!». «Лариса, привіт, — грайливо сказала вона, — у тебе є віконце, так хотіла прийти, можна?» На тому кінці дроту пролунала позитивна відповідь, і Катя продовжила: «Через тридцять хвилин, добре, я буду, спасибі!» Вона засікла час, відправила дочки повідомлення і поспішила в спальню переодягатися. Катя вийшла з дому, обігнула маленький сквер, попрямувала по тротуару до підземного пішохідного переходу.

Раптом пролунав гучний, свист гальм, вона відскочила в бік, сильного удару легкового автомобіля, який в одну мить пролетів повз неї і збив автобусну зупинку, кинув її в ш ок . Її ру ки тря слися, все життя промайнула перед очима, голова закрутилася і вона втратила свідомість. Ігор повернувся додому задоволений, добре було з друзями пограти в футбол. Окинувши поглядом сім’ю, і не виявивши дружини, він запитав у дітей: «А мама де?» «Не знаю, — відповів Михайлик, — запитай у Наталії». «Мама на манікюрі, — відповіла дочка, — не хвилюйся!» «Я і не хвилююся, — подумав Ігор, — просто запитав». «Це ш о к, — сказала лі ка р ш видко ї допо моги, — вона ціла, зараз прийде в себе, нашатир подай мені». Л і кар з другої карети швидкої допомоги, подала нашатир. «Як ви себе почуваєте, — запитала л ік арка у Каті, яка щойно відкрила очі, — голова не паморочиться?» Катя мовчала, потім спробувала піднятися, але не змогла. «Лежите, лежите, — заспокоїла лі кар, — це ще ш ок овий стан позначається, як ви тільки зуміли відскочити, напевно, в сорочці наро дилися?» «Де я, — тихо шепнула Катя, — що зі мною?» «Ви в машині швидкої допомоги, — спокійно відповіла лі ка р, — крім вас, слава Бо гу, постраждалих немає, на зупинці нікого не було».

Катя мовчала. » Ви зможете зателефонувати рідним, — уточнила вона, — щоб вас забрали? » Катя заперечливо похитала головою. «Тоді дайте, будь ласка, номер, — попросила лі кар ка, — я сама подзвоню». Катя відкрила мобільний телефон і мовчки показала номер чоловіка. «Тату, тату, чуєш, — кричала з кухні Наталя, — твій телефон дзвонить?» Ігор вибіг з ванною і відповів: «Слухаю, так, це я! Хто ви? Як? Вона в порядку? Біжу! » Наталія побачила, як в одну мить зблід її батько, злякалася, вона схопила його за руку і закричала: «Що з мамою, скажи?» Ігор обняв дочку і сказав: «Мама жива, я за нею пішов, вона тут, поруч, біля зупинки!» Розмову почув маленький Міша: «І я піду!» Ігор, Наталія та Михайло бігли настільки швидко, наскільки вистачало сил. Побачивши дві карети швидкої допомоги, діти і Ігор побігли ще швидше. «Мама, мама, матуся, — кричав заплаканий Миша, — ти жива?» Хлопчик кинувся на носилки до Каті, обняв її і в голос заридав, за ним в сльозах піднялася в машину Наташа.

Ігор побачив бліду дружину, щось настільки сильне і велике обірвалося всередині, він підійшов до неї обійняв її і тільки тоді вона заплакала. «Сльози — це добре, — чміхаючі носом, сказала л іка р швидкої допомоги, — значить, зараз ш о к швидше пройде». «Ти можеш йти, — запитав Ігор Катю, — скажи?» Катя подивилася на чоловіка і тихо сказала: «Я не знаю». Ігор звернувся до лік аря за рекомендаціями, і вона простягнула йому листок і сказала: «Спокій і любов, ось все, що їй потрібно, ну і трохи заспокійливого, ш о к був дуже сильний». Подякувавши лі кар ові, Ігор виніс Катю з карети швидкої допомоги на руках. Вона обняла його за шию і закрила очі. У квартирі він дбайливо поклав її на ліжко і взяв за руку: «Катюша, рідна моя, як ти?» «Все добре, — тихо відповіла Катя, — побудь зі мною, будь ласка». Ігор ліг поруч, обійняв дружину, в спальню зайшли діти і теж влаштувалися поруч. Ніхто не сказав ні слова, хоча, що тут було говорити? Любіть і цінуйте один одного тут і зараз! Сім’я — найважливіше на цьому світі!

Бабуся Ніна була доброю, спокійною і дуже терплячою. Онуки запам’ятали її ласкавий голос, здатність вислухати і зрозуміти їх, теплий смачний запах випічки і затишок старого будиночка. А ось діда згадували зовсім по-іншому. Він пах тютюном-самосадом, немитим тілом і самогоном. Голос у діда був верескливий, уривчастий. Бабуся про нього не говорила. Але діти і внуки знали: і руки розпускав, і за словом грубим в кишеню не ліз, все йому було не так. — Так він же на залізниці працював, — відмахувалася бабуся, — звідки йому манер набиратися? Там всі такі. Робота дійсно була важкою, без міцних чарівних слів не обійтися. Дід з напарником вставали вдосвіта, йшли по шляхах по кілька кілометрів ділянки, шукали будь-яку несправність. З собою тягли інструменти, щоб полагодити на місці. Іноді викликали ремонтників, перекривали дороги.

Йшли і в холод, і в спеку, в дощ і вітер. За темряві йшли. А здоров’я потроху просідала. Втім, профспілка регулярно пропонував дідові путівки. Санаторії та лі ка рні підправили б справу, але немає. — Чи не мужик я, чи що, — гарячкував старий, — щоб вилежуватися по курортам? Але ось настала зима, і діда скрутило конкретно. Травмоване колись коліно боліло так, немов його собаки гризли; дід навіть лягти зручно не міг. У л ік арні розібралися, лі ку вання призначили, але доктор строго подивився на діда і наказав їхати в санаторій. Ефект лі кува ння закріплювати, воду пити, грітися, інакше повернеться все. Лі ка рів — не профком, його дід послухався. Зібрала йому бабуля чемодан, проводила. Склала з запасом всього, від носових хусток до вічного самосаду. І застрибала від радості: три тижні свободи! Ніяких п’янок в будинку, скандалів і сварок.

Дивись по телевізору, що хочеш. Ніхто не димить самосадом, не дорікає занапащене молодістю і не виливає суп у вигрібну яму. Просто охолов, поки дід до столу йшов. А неповаги він від баби не потерпить. Бабуся напекла пирогів, насмажила насіння, обійшла всіх сусідок і подружок, хвалилася, мовляв, проводила свого. Через три тижні бабуся чекала чоловіка вдома, але отримала лише телеграму. «Чи не приїду, я зустрів Галю, буду жити з нею» — ось, що прочитала бабуся. Перечитала ще раз і кинулася до ікон хреститися. — Спасибі тобі, — повторювала вона, — спасибі, щастя-то яке. Вона тут же зібрала в валізи все дідові пожитки, всі його штани-сорочки, що наглажівать з ранку до вечора. Дід любив ходити ошатним навіть у вихідні. Склала туди ж всі документи. Всі його дрібнички, вудки, нагороди були там. І виклала валізи на веранду, щоб вивітрився самий дух колишнього чоловіка. Дід з’явився через два тижні, коли відпустка закінчилася.

Оформив на роботі переклад, з дому виписався і зник. З бабусею навіть говорити не захотів, ще чого, пояснюватися. Та пояснень і не чекала, навпаки — боялася, що передумає дід. Той поїхав, і бабуся кинулася купувати шпалери, мріяла про ошатні стіни роками. Дід же вважав за краще просту побілені хату. Бабуся розійшлася, на радощах купила тканину на штори. Замість коротеньких «онуч» -занавесок, що дозволяв дід, вона повісила довгі, підшиті на машинці особисто. Як тільки в будинку стало красиво, бабуля взялася за город. З сапою особисто вирізала весь самосад, особисто ж перекопала грядки і насадила туди ягоди. Полуниці, як вона завжди хотіла. Дід полуницю зневажав за вимогливість до догляду, визнавав лише малину: — Сама зростає, нічого їй не треба. Бабуся ж мріяла і про вишневому деревце, і про сливах, навіть ризикнула посадити виноград в сонячному куточку.

Будинки наводила затишок і красу. Викинула сколені тарілки, поставила гарний сервіз, подарунок їй на день народження. Дід був суворий, дозволяв чіпати тільки у свята. В смітник летіло все: і набридла клейонка зі скрученими краями, і обмилки господарського мила. Бабуся розцвіла. Почала доглядати за собою, забувши дідівську звичку митися з милом тільки по суботах в лазні. Зморшки розглядалися, волосся стали темними рости. У будинку з’явилися гості. І виявилося, що 50 зовсім ще не старість, можна і захопитися вишивкою, і ягоду продавати на ринку, і співати в місцевому хорі. Самотні чоловіки до неї сваталися, але бабуся точно знала секрет щастя: ніякого шлюбу, ніякого співжиття. У неї і так є, кому пироги пекти.

Пам’ятайте старі сільські весілля в наметах або на майданчиках? Такі справжні, без лімузинів і ресторанів? За два тижні до знаменної події у будинок, де має бути весілля, з усіх куточків села стікаються люди з даниною — курка, яйця, сметана. У посадці ж намічена сосна, з гілок якої будуть зроблені весільні ворота за чітко обумовлену наперед таксу — три літри самогону.

Свині вже доживають останні дні. З трьох вулиць зносяться кльоші з обмотаними кольоровими нитками ніжками, тому що кожна хазяйка має свою мітку, тарілки і чарки. На намет у усіх сусідів забрані капы і цераты, звозяться столи і крамниці. Ціле воскресіння за тиждень до того троє хлопців на чолі з женихом ходять по коліно у болоті по усіх найдальших родичах. «Просили вас мама і папа, і я вас прошу…». Список з 250 чоловік чітко перебраний, пам’ятається, хто кого просив і хто до кого йшов, а хто не просив — те сидітиме у весільну суботу будинку, і тільки сусіди, прекрасно знаючи усі нюанси, хитро будуть спрашивать — «а вас шо, не просили на весілля?» Випечені медовники, горішки, кукурудзинка і грибки з маком, які стануть вершиною усіх блюд і будуть першими ж зметені хлоп’ятами.

Шинка і ковбаса, бідон самогонки надійно замкнутий в коморі аж до самого весілля, поки ключ не передадуть довіреній особі, комірникові, який стане найважливішою людиною на весіллі після молодих. Тирсою з пилорами посипаний двір, музики настроюють свої йоники і гітари, перші акорди, сіло нашорошилось. «Музиканти раді вітати дорогих гостей і бажають хорошої весільної забави»! І усі гості під звуки весільного маршу незручно коштують пару хвилин, поки той грає, а усі дивляться, хто в чому одягнений, прийшов і як виглядає.

Потім чоловік несе музикантам пару гривен за марш, із-за пазухи дістає замотану газетою «Вільне життя» пляшку горілки і віддає хазяїну. Все, ініціація відбулася. Ти — на весіллі!. А далі танці, пісні, жарти, посмішки, другий стіл, діти бігають із стрічечками серед танцюючих, вечір, пробки вибило, свічки, знову спів, бійка, кров, білі сорочки, танці, хустка, третій стіл, і пісні, пісні, пісні…

У дощовий і противний вечір я поверталася дуже втомленою з роботи, в сумних роздумах, де завтра взяти гроші на черговий платіж за ноутбук, узятий в кредит, а зарплата буде тільки через 3 дні. Знову доведеться з кредитки знімати. Ніяк я з цими фінансами не вмію керувати! І тут бачу — прямо переді мною лежить купюра в 500 гривень, складена навпіл і перетягнути гумкою. Абсолютно нова і повністю суха, хоча кругом все було мокрим і брудним. Спочатку хотіла пройти повз, а потім згадалися бабусині розповіді, які мене не раз переказувала мама, як чинити з тим, що знайдено прямо під ногами. Незважаючи на те, що говорять інші, мовляв, не можна піднімати гроші і колечка на дорозі, вона стверджувала, що їх обов’язково треба забирати, але слід дотримуватися деяких правил, щоб не нашкодити собі.

Монетки і купюри не треба класти в свій гаманець, а просто в кишеню або сумку, принести додому, протерти вологою ганчіркою і покласти на стіл під скатертину, обов’язково портретом вгору (монетки — решкою) і нехай там собі лежать, гроші в будинок залучаючи. Їх не можна витрачати, навіть якщо є велика спокуса! Кільце теж треба підняти, ні в якому разі не міряти на палець! Промити під проточною водою і надіти на шовковий шнурок або недорогу ланцюжок, і повісити на вікно або біля дверей. Цей ланцюжок замкне коло і всю стару енергетику кільця, а вона сама не буде випускати удачу і щастя з дому. У моїх батьків вдома висить золоте кільце з червоним камінчиком, знайдене колись на море. Хочете вірте, хочете ні, я за своє життя жодного разу не чула, щоб мама і тато лаялися — живуть, як то кажуть, душа в душу!

Ще вона радила обов’язково підбирати пір’я, що опинилися на шляху — воно також приносить достаток. Носити в сумці. А Такуа пір’їнка, яке пролетіло прямо перед особою, обов’язково треба зловити і помістити в гаманець. Перевірено — гроші приходять швидко. І ось яку пораду ще давала: якщо підбіжить маленьке кошеня, його обов’язково треба забрати собі. Це послана понад захист від чогось неприємного і небезпечного! А ось дорослу кішку брати не треба, бажано просто дати їй щось поїсти. Але якщо кішка підходить кілька разів — це знак! Тільки кішка повинна сама зайти і вийти з дому.

Так ось, про цю купюру: я її підняла, принесла додому, протерла і поклала під скатертину. А далі пішли чудеса! Через кілька днів в супермаркеті щось мене потягнуло купити квиток миттєвої лотереї! Ніколи раніше я цього не робила. Квиток виявився виграшним: максимальна сума — 20 тисяч гривень! Гроші я отримала на наступний день, погасила залишок кредиту і обнулила, нарешті, цю кредитку! Потім в інтернет-магазині зробили знижку на сукню, яку мені дуже подобалося, але за ціною було недоступним. Залишилося тільки одне, і на останній екземпляр поставили знижку 70%! Це був мій розмір. А потім я отримала пропозицію на підвищення з зарплатою, в два рази вище колишньої, в офісі, зовсім недалеко від мого будинку! Може це все і випадкові збіги — але моє життя змінилося на краще!

Моя подруга Наташа розповіла мені днями таку історію. Наші діти ходили в один клас в Одеську школу. Наші діти швидко здружилися і ми, мами, теж. Зараз, коли я живу в РФ, ми продовжуємо спілкуватися по вайберу. Наша Одеська школа вважається звичайнісінькою середньою школою. Ми її вибрали тому, що навчання ведеться російською мовою, нам це важливо — Одеса все ж російськомовне місто. Вчителька, про яку піде мова, мені особисто сподобалася з першого погляду. Це саме та вчителька, про яку говорять — від Бога. Уважна, грамотна, ввічлива, уроки веде цікаво. До кожної дитини індивідуальний підхід. У чому це виражалося? Наприклад, у одного хлопчика важко проходила адаптація, він не ходив в дитячий сад і половину першого класу просто просидів під столом.

А моя дочка дуже погано говорила. Педагог знайшла до них підхід, до кінця першого класу хлопчик сидів уже за столом, добре вчився і з усіма дружив. А на дефект мови моєї дитини ніхто не звертав уваги — вчилася на відмінно і не соромилася відповідати. І ось одного разу Наташа скаржиться мені, що вчителька занадто прискіпується до її сина Тимура. Я не вірила своїм вухам! Ну не може людина за півроку з розуміючого і уважного педагога перетворитися в мегеру, яка постійно кричить! Але Наташа твердила: — Я вірю дитині; він приходить додому і плаче, що на нього вчителька кричить і ні за що ставить двійки по поведінці. Він уже просить поміняти школу, не хоче вчитися. З вчителькою говорила, вона сказала, що до Тимура не чіпляється, він перебільшує. Щ

о я можу сказати? У неї хлопчик самий звичайний, вчиться добре, прекрасно малює, ліпить. Чи не хуліган. Потім Наташа зателефонувала мені і сказала, що купила Тимуру смарт-годинник із підслуховуючим пристроєм, щоб дізнатися, що саме відбувається в класі. Через кілька днів Наташа мені подзвонила: — І що ти думаєш? Я слухала, що відбувається під час уроків, в їдальні, на перервах. Мій Тимур бреше! І добре, що я дізналася це таким чином, а не кинулася міняти школу — такого педагога ще треба пошукати! Виявилося, що вчителька зверталася до Тимура, а він просто ігнорував її, провокував на крик.

Хоча в 80% випадках голос все-таки не підвищувався, а зауваження за поведінку продовжували сипатися в щоденник. Ще Наташа дізналася, що навпаки, вчителька на перерві намагалася з Тимуром поговорити і пояснити незрозумілий навчальний матеріал. Крім того, для неї було відкриттям, що вчителька дуже цікаво викладає, часто в ігровій формі підносить нову тему, постійно хвалить дітей, а якщо дитина не готовий відповідати у дошки, вона пропонує зробити завдання за партою, не бентежачись сторонніх очей. Тепер стояло серйозна розмова з сином

Останнім часом я зрозуміла одну важливу річ, що в цьому житті ми нікому не потрібні. За винятком матерів і дітей. Та й то не у всіх випадках. Іноді буває і навпаки. Я особливо то й ніколи не була щасливою. Завжди одна і самотня. Постійно гналася за примарним щастям у вигляді квартири і машини. Працювала багато на кількох роботах. Накопичила певну суму і придбала спочатку квартиру, а потім і машину.

Ще потім до мене почала підбиватися молода людина. І я вирішила вийти за нього заміж. Ні, я його ніколи не любила. Нам просто було комфортно, незважаючи на різницю у віці. Я була старша на чотири роки його, хоча на вигляд цього не було помітно. Ми жили в моїй квартирі. Він був з села, свого житла в місті не мав. Дітей у нас не було достатньо довго. Потім з’явилася дочка.

Тоді у нас і почалися з чоловіком перші сварки. То він мене просто лякав тим, що так жити йому важко. Дитина плаче, я постійно без настрою, а він, подумайте тільки, працює і втомлюється. Коли він перестав лише на словах мене страшить і одного разу зібрав свої речі — я сказала йому, щоб він не шкодував. Він немов заспокоївся. Залишився вдома. Майже місяць він був нормальним. Потім почав мене знову лякати тим, що піде. Тут мої нерви не витримали. Поки він був у вбиральні — я зібрала всі його речі в сумки і поставила біля вхідних дверей. Він був шокований. Вийшов з дому і сказав, щоб я подумала над своїм вчинком.

А я йому вслід з балкона восьмого поверху викинула його речі. Це було феєричне видовище. Всі сусіди здивувалися. Але мені все одно. Я його ніколи не любила, лише терпіла останнім часом. Жив він на моїй території, заробляв досить мало. Тобто — є де жити і для кого. А він нехай шукає собі щастя десь в іншому місці!

Якби люди в своїй щоденній рутині хоч іноді зупинялися і озиралися навколо, можливо, наш світ став би трішки краще.
Люди, нарешті, звертали б увагу на тих, хто потребує допомоги.Саме так і вчинив Борис — 52-річний водій шкільного автобуса. Одного разу зимовим і холодним ранком Борис віз дітей до школи, коли помітив маленького хлопчика, який плакав: він був засмучений тим, що у нього не було ні шапки, ні рукавичок.

Взимку важливо, щоб батьки стежили за тим, як одягнена дитина.Потрібно вдягати теплі куртки, шапки і шарфи. Однак, на превеликий жаль, не всі сім’ї можуть собі дозволити купувати якісний і теплий зимовий одяг.Борис почув, як хлопчик плаче, а коли подивився на нього, побачив замерзлу дитину, з червоними вухами і руками, у якого по щоках текли сльози. Він вирішив, що зобов’язаний допомогти.Він підсів до нього і віддав свої рукавички, паралельно заспокоюючи його. Але Борис розумів, що цього недостатньо. Йому хотілося зробити щось більше, ніж просто віддати свої рукавиці.

Небайдужий водій автобуса придумав, як допомогти хлопчикові. Після того, як він висадив дітей у школи, Борис відправився в магазин, де купив 10 шапок і 10 пар рукавиць.Потім він повернувся назад в школу і передав куплені речі для хлопчика і інших дітей, чиї родини не могли собі дозволити одяг.Діти не повинні мерзнути взимку і водій знав це, як ніхто інший.

«Знаєте, у мене у самого діти і внуки. Ніхто не захоче, щоб їх дитина мерзнула », — говорить благородний водій.
Вчинок Бориса здивував батьків хлопчика і керівництво школи. Вони вирішили, що зобов’язані висловити свою повагу до нього і написали пост на сторінці школи в Facebook.

Тож не дивно, що цей пост розлетівся по всьому інтернету. Близько 29 000 чоловік поставили лайки, написали коментарі і репостнули запис.Борис Васильович — людина, яка своїми вчинками робить наш світ тепліше і добрішим. Йому не варто було це великих зусиль або витрат. Він просто хотів допомогти. Зате Борис відчув любов тисячі людей, які оцінили його вчинок.Він проявив людяність і не залишився байдужим по відношенню до людини, якій потрібна допомога.Поділіться цим записом зі своїми друзями; давайте робити світ кращим

Минулого тижня чоловік повернувся з-за кордону. Віктор уже п’ять років їздить на заробітки до Чехії. А що робити, коли у нас росте троє дітей. Разом ми вже 15 років. Рішення їхати за кордон ми приймали разом, іншого виходу поліпшити наше матеріальне становище ми не бачили. Чоловік надсилав гроші, я звільнилася з роботи, доглядала за дітьми і будувала наш будинок. Коли батьки чоловіка подарували нам ділянку під будівництво, ми змогли тільки витягнути коробку. І лише заробітчанські гроші чоловіка дозволили нам довести справу до кінця. Ми вирішили зібратися на Покрови. Хороший релігійне свято — покликали священика, виконали обряд освячення, а потім зібралися родиною дружно відсвяткувати. У розпал свята я помітила, що чоловік весь час тримає телефон в руках і щось комусь пише. Я запитала, що з ним, а він відповів, що хлопці з роботи пишуть, що треба повертатися назад, бо повинні закінчити раніше терміну якийсь важливий об’єкт. Трохи засмутилася, тому що чоловік говорив, що залишиться з нами на місяць, та й діти дуже скучили по татові. Але що робити, гроші нам потрібні, тому що ще меблі в деякі кімнати треба купити, та й огорожу доробити. І я б повірила в цю казочку чоловіка, якби на наступний день мені на телефон не прийшло повідомлення. Незнайома жінка мені писала, що у неї з моїм чоловіком роман і що вона чекає дитину.

Я ледь телефон не випустила з рук. Віктору скоро 40 років, у нас троє дітей, яка ще дитина? Хотілося думати, що зі мною хтось погано пожартував, але спокій з моєї душі геть пропав. Колись, в молодості, я помічала за чоловіком невеликі «грішки», на які я намагалася не звертати уваги. Але там і не було нічого серйозного, наскільки я знаю — просто флірт. Я завжди була впевнена, що він відноситься до того типу чоловіків, який сім’ю ставить понад усе. Як тільки я починала показувати, що щось підозрюю, цей зв’язок тут же припинялася. Але це було давно, я думала, що діти змінили мого чоловіка. Прочитавши ще раз повідомлення, я відчула, як всередині все стислося і похололо. Вперше мені стало страшно за наше майбутнє, вперше я зрозуміла, що наша сім’я може зруйнуватися. З тих пір я почала спостерігати за поведінкою чоловіка пильніше. Особливих змін не бачу, але і заспокоєння мені це не приносить. Я постійно думаю про те, що в один вечір він прийде і скаже мені ті самі слова, яких я боюся зараз більше всього на світі. Мені навіть починає здаватися, що чоловік став до мене більш уважний.

Може, він таким чином намагається загладити свою провину переді мною? Від цих думок мені стає одночасно і радісно, і гірко. З одного боку я розумію, що він любить мене не менше колишнього, а з іншого боку мені важко усвідомлювати, що мої побоювання не безпідставні. У вересні у мене був день народження. Чоловік подарував мені золоті сережки з діамантами, про які я мріяла. А може, це він намагався таким чином згладити провину переді мною. Не можу змусити себе поговорити з ним відверто. Як тільки він заходить в будинок, вся моя рішучість пропадає. Я дивлюся на нього і розумію, що не зможу пережити розставання з ним, якщо він піде до тієї, іншої. Та й надійшла я дуже необачно — я настільки довіряла своєму чоловікові, що ніколи не замислювалася над тим, на кого оформлені документи на наш будинок. А виявилося, що на його маму. Чоловік пояснив це тим, що земля була на мамі і так було простіше. Але свекруха повинна була переписати будинок на кого-то з наших дітей. Хочеться вірити, що саме так і буде, але на душі чомусь тривожно. У мене немає сил почати цю розмову. Я дуже сподіваюся, що це скороминуще захоплення. Мені не хочеться вірити, що воно зруйнує нашу сім’ю. Я ні в якому разі не хочу розлучення. Тому промовчала, а чоловік поїхав знову в Чехію, послався на строкову роботу. Що мені думати і чого чекати — я не знаю …

Напередодні свого ювілею Ольга хвилювалася, боячись кордону з цифрою 45. — Скоріше б вже провести ювілей і далі жити, — думала вона. Чоловік Михайло заспокоював, казав, що сюрприз приготував. На ювілей запросили родичів, друзів і сусідів. Ольга завжди вважала, що з сусідами треба жити дружно, тим більше, що вони їх ровесники. Сусіди Володимир з Наталею прийшли не самі. З ними була їх 20-річна дочка Юля. Наталя шепнула, що Юля вчора приїхала з міста і зараз у неї депресія після розставання з молодим чоловіком. — Звичайно, проходите, дівчинці треба відволіктися — радо запросила Оля. Всі сіли за стіл. Михайло був надзвичайно люб’язний з дружиною: сказав красивий тост, завершивши його всім відомої крилатою фразою: «в сорок п’ять — баба ягідка знову!» Всі зааплодували, він обійняв дружину і поцілував, Ольга розплакалася. А потім почалися веселощі: пісні, танці, душевні розмови за столом. Оля кинулася, що треба ще принести, хотіла попросити чоловіка, а його десь не бачити. Згадала, що в лазні стоять святкові напої, вирішила сама принести.

А банька та була на садибі за будинком. Оля в новеньких туфлях акуратно пройшла по стежці. Підійшла до лазні, хотіла вже відкрити двері, як почула охи та ахи, дівочий шепіт і чоловіче гарчання. Ольга завмерла на місці. По звуках було зрозуміло, що в лазні — чоловік, а по голосу дівчини визначила, що це молоденька дочка їх сусідів — Юлька. Але ж у неї начебто була депресія. Ользі стало стра шно. Вона не розуміла, що їй робити. Її немов оглушили, показали жахливу картинку з її життя і сказали: роби як хочеш. А вона і не знала, що робити! Ольга відійшла від лазні, вхопилася за яблуньку і повисла на ній в знемозі. Хвилин через п’ять знову попрямувала до лазні, щоб відкрити двері. Але у двері чітко почула голос сусідської Юльки: — Ну що, як тобі? — Ох, Юлія, Юлія, хороша! — Так хороша, що на все життя б з тобою залишився. Гладка вся, хоч доторкнуся і вже божеволію. Не те, що моя дружина-сухофрукт! Ольга, почувши «сухофрукт», відсахнулася від дверей: зрозуміла, що це її чоловік так назвав. Вона знову відійшла від дверей: не хотілося їй туди заходити.

Що вона їм скаже, що зробить? Адже ювілей сьогодні. У самій свято вже зіпс ований, так нехай хоч гості веселяться. Ольга знову прийшла до гостей, включила на всю гучність музику і пішла танцювати. За всі двадцять п’ять років вона так не танцювала. Все їй аплодували. Ольга розсміялася; тільки сміх цей був якийсь неприродний, дикий сміх. І ще трохи-розплакалася б. Незабаром з’явився Михайло і підключився до загальних веселощів, оголосивши про сюрприз для дружини. Сюрпризом виявився салют на честь ювілярки. Гості раділи. І ніхто не помітив, як Ольга тихо плакала під злітають в небо феєрверки. Юлька в той вечір більше не приходила. І це добре, інакше видала б себе Ольга. А їй не хотілося цього. Сюрприз вона чоловікові приготувала. Провівши гостей, почала мити посуд. Михайло швиденько роздягнувся і ліг, закрив очі, наче дуже хоче спати. Вранці Михайло, прокинувшись, не побачив в ліжку дружини, що було дуже дивно. Всі ці роки, як би не було, вони спали в одному ліжку. Михайло потягнувся, згадав вчорашній вечір, бурхливий знайомство з Юлькою, мрійливо посміхнувся.

Потім випадково глянув на іншу сторону ліжка, де повинна була спати дружина, і від несподіваної картини здивовано округлив очі. Вся половина ліжка була усипана сухофруктами: абрикосом, чорносливом, сушеними яблуками і грушами. — Що за нісенітниця? — пробурмотів Михайло. — Оля, ти де? Йди сюди! — закричав він. Але ніхто не відгукнувся. Михайло встав і вийшов в зал, потім пройшов на кухню. Ольги не було. Він згадав, як обговорював свою дружину з Юлькою і зрозумів натяк на сухофрукти. Дружина прийшла додому тільки до обіду. І не одна. З нею були два старших брата. — Збирай речі і вали. Якщо будеш заперечувати, розповім синам про твій ганебний зв’язок з недолітком. Це тобі відповідь від » сухофрукта «, — так, здається, ти мене вчора назвав. — Оля, все не так, це взагалі все не так. — Вона сама … я не очікував … я тільки зараз прокинувся, я ж п’яний був. — Свояк, будь мужиком, — попросили брати, — піди по-хорошому. У той же день Михайло, приголомшений рішенням дружини, пішов з дому.

Коли за ним зачинилися двері, Ольга впала на диван і стала плакати і кричати від безвиході, образи і несправедливості. Через вісім місяців Оля народила дівчинку. Відзначаючи сорок п’ять років, вона ще не знала, що вагітна. А коли вигнала Михайла, то зрозуміла, що збереже дитину. Довго нікому не говорила про вагітність, боялася, що відмовляти будуть. І ось народилася донечка Лілічка. Ольга записала дитину на Михайла — як ніяк рідний батько — і подала на розлучення і аліменти. Михайло зняв в місті квартиру і став жити з Юлькою, якої вистачило на два місяці. А коли скінчилися у Михайла гроші, втекла від нього. Сусіди боялися дивитися Ользі в очі: соромно було за дочку. Іноді Михайло навідується в селище і бачить, як колишня дружина гуляє з донькою. Покращала, помолоділа Ольга виглядає так, як ніби й не було того жахливого ювілею, на якому чоловік зробив їй незабутній подарунок. Тепер Михайло несміливо підходить, щоб поглянути на дочку — в будинок його не пускають. Потім послужливо пропонує допомогу, поглядаючи на свою дружину-ягідку, яку він так рано списав з рахунків.