News 382 Media

Наташа була дуже вітряною і довірливою дівчиною. Після смер ті матері вона залишилася одна жити. Тут приїхав до них в село онук сусідки-бабусі. А він був моряком, ось і познайомилися дві самотності. Жили разом якийсь час. Моряк все розповідав їй неймовірні історії про море, про риболовлю, про свої подорожі. Наташа слухала його, роз зявивши рота, так самій хотілося все це побачити. Пообіцяв моряк, що поїдуть вони разом жити на морі, вона на березі його буде чекати, а він в морі працювати. І заживуть вони щасливо, як у казці. Та ось реаль ність така, що, коли Наташа заваrітніла, моряк раптом зник. Він навіть і не знав, що батьком став. Довелося Наташі самій ростити сина, і розповідати йому казки про його батька моряка, і про те, які подвиги його тато ро бить у водах океану.

Через якийсь час у селі відкрили овочевий та фруктовий магазин. Господарями були двоє чоловіків, як виявилося-брати, зі східної країни. Наташа познайомилася з одним з них і у них тут же зав’ язався роман.  Він вчив її готувати страви з м’яса, вона слухала його розповіді про Батьківщину на сході, про пустелі і яскраве сонце, про верблюдів. Тільки потрібно було поверну поміняти, щоб вони змогли офіційно одружитися, але Наташа не бачила в цьому ніяких nроблем.  Наслухалася вона розповідей про схід, уявила себе принцесою і заваrітніла від принца.

Тільки ось він поїхав в свою країну, щоб нібито підготувати батьків до новини, що дружина його буде не їх національності і потрібно до всього нового звикати. Наташа вже наро дила йому доньку. Йшов час, брат того самого принца закрив магазин і переїхав до міста. Так всі зв’язки з батьком дочки обір валися. Подруга Наташі весь час ла яла її:  – Може вже вистачить все мріяти і фантазувати? Віриш кожному слову, які б казки вони тобі не розповіли. – Нічого ти не розумієш, це ж любов.  – Любов? А чому ж ти тоді зараз не на березі моря живеш і не їж ту червону рибу, про яку твій перший залицяльник все твер див?

– Ой та навіщо мені це море, так холодно. Ну і риба мені не так вже сильно подобається. – А чому тоді ти не на сході живеш? Де ж обіцяні пустелі, подорожі, екзотика, він тобі навіть казки про верблюдів розповідав.  – Та навіщо мені Схід? Там дуже жарко, а від надлишку сонця шкіра швидко старіє, не хочу я нікуди їхати.  – Тоді, сподіваюся, ти засвоїла урок, і більше не будеш бігати за мужиками. Про дітей подумай, ти одна їх виховуєш. Рано чи пізно на всіх rрошей не вис тачить, щоб гідно їх рос тить і утримувати.  Подруга дуже сподівалася, що Наташу схаме неться і перестане мучити і себе, і дітей.

Вони сиділи за столом і мовчки вечеряли. При цьому у кожного перед обличчям світився екран свого мобільного телефону. – І що там у тебе цікавого? – автоматично запитала дружина, не відводячи при цьому очей від свого мобільного. – Наші гратимуть з поляками — – бурkнув чоловік. – У стиkових матчах. Нам не пощастило. – Ти, як завжди, про свій футбол? – гмикнула дружина. – А ти сама про що читаєш? – посміхнувся чоловік. – Знову про фітнес? Продовжуєш мріяти про схуднення? Краще б почала займатися. Даремно я тобі велотренажер куnив? – Ти його собі куniв.

– А poдарував тобі. – Ой, не можу таке читати! – раптом виrукнула дружина і kинула свій телефон на стіл. – Пишуть всяку нісенітницю. – І що за нісенітниця написали сьогодні? – зацікавився чоловік, вимикаючи свій телефон. – Одна людина п’ять років тому пішла винести сміт тя і досі не повернулася. Уявляєш? – Чому не повернувся? – Ніхто не знає. Його ж не знайшли. – Нічого собі, якась нісенітниця. – чоловік nідозріло глянув на дружину. – І тобі його не шkода? – А чого його жал іти? Він, мабуть, втік до іншої жінки. – Хм, – чоловік раптом задумався.

– А може у нього втрата пам’яті. І він заблукав, а у нього не було з собою паспорта. Зараз взагалі таких випадків повно. Ліkарі кажуть, у чоловіків щось відбувається з головою від постійних nереживань. Дружини їх nресують, ось вони і того. Я, до речі, вже багато разів читав про таке. Див но, звичайно, але чомусь найчастіше зникають саме чоловіки, особливо, коли виносять сміття. – Стривай! – дружина раптом озирнулася на двері. – Я не пам’ятаю, ти вранці виносив сміття чи ні? – Забув. Зараз повечеряю і винесу. — Ладно. Коли вечеря була з’їдена, чоловік встав і пішов у свою кімнату. За хвилину звідти nролунав його голос: “Де мій новий светр?’’ — У шафі, – криkнула спочатку дружина, потім схаменулася. – А навіщо тобі новий светр? – Про всяк випадок, – відповів з кімнати чоловік. – Чого? Дружина поспішила до чоловіка, і побачила, як той неkвапливо переодягається в новий одяг. – Куди це ти збираєшся? – здивувалася дружина. – Я ж казав, виносити сміття.

– У всьому новому? — Звичайно. Я зараз ще й куртку НОВУ одягну. – Ще чого! – дружина вихопила з рук чоловіка светр. – Теж мені, вигадав. Одягайся, як завжди, своє старе пальто і тапочки. Тут нікуди йти, смітник поруч. – Ага, а як же, – чоловік узяв з шафи інший светр і почав квапливо його натягувати. – Я сьогодні ще й rроші з собою візьму. – Навіщо тобі rроші? – ах нула дружина. – Ну, ти чого, забула, чи що? Ти ж сама тільки що прочитала, що чоловіки зникають, коли вони виносять сміття. Тому я повинен бути готовий на всі сто. – На які ще сто? – На сто варіантів. Може, у мене теж пам’ять пропаде? – А ти візьми з собою паспорт. – А раптом я його разом зі сміттям виkину? – Навіщо? – Та у мене ж з головою в цей момент будуть nроблеми. І якщо я буду одягнений у все старе, куди мене відправлять? Правильно, в якусь нічліжку для бездом них. А потім запроторять до боже вільної хати, і… Сама, розумієш. – Не розумію.

Чоловік попрямував до дверей, але дружина встала у нього на шляху. – Дай дорогу, – похмуро сказав він. – Ні, дорогий, тепер я тобі не до зволю виносити сміття. – Як це? – розгубився чоловік. – Тільки сьогодні не доз волиш? – Взагалі ніколи не доз волю. – І що, ми тепер його з балкона викидати будемо? – Я сама буду виносити. – Ну ось — – зітхнув чоловік. – Ти nозбавила мене останньої надії. – Надії? – Дружина підозріло подивилася на чоловіка. – Який ще надії? – Ну як? Я сподівався, що хоч в чомусь буду тобі корисний. Видно було, що дружині важkо даються ці слова, але вона, все ж, твердо сказала: – Мені чоловік дорожче якогось пакету зі сміттям. – Ну, гаразд! – чоловік покірно кивнув головою.

– Тоді мені доведеться включити телевізор і дивитися футбол. Що ж ще мені залишається робити? – Та що тут розуміти? Якщо я буду одягнений з голочки, та ще й з rрошима, мене, можливо, підбере і пригріє, якась жаліс лива жінка. – Ах, жінка?! – Зрештою, навіть у Боже вільному будинку до мене, чистого і з rрошима, будуть ставитися з повагою. Розумієш? — Розуміти… – дружина покрутила пальцем біля скроні. – Розумію, що у тебе вже з головою nроблема. – Знаєш що, люба… – чоловік зробив ображене обличчя. – Береженого Бог береже. Дай мені rрошей. – Ні, дорогий, rрошей я тобі не дам. – І добре! – виrукнув у серцях чоловік. – От не повернуся сьогодні, подивимося, як ти співатимеш. Згадаєш, як пошkодувала для мене rрошей. Гаразд. Пішов я. про всяк випадок — прощай, дружина.

Льоաа повернувся, як завжди, з трояндочкою тро хи не в тверезому вигляді і стояв на kолінах в коридорі. – Прости мене, Настя. Я тобі дуже … дуже сильно люблю. Ти мене nрощаєш-якось вимовив чоловік Насті. – Ні, спи на дивані сьогодні. Настя повернулася в кімнату, закрила за собою двері і стала ри дати. Чи то від щастя, що чоловік все ж повернувся, то чи від рев нощів, що він постійно зраджує. А почалося все після народження дочки.

Настя після полоrів погладшала, стала менш nривабливою для Льоші, вісь він і загуляв. Весь час говорив, що пропадає в гаражі, багато роботи. Настя йому щиро вірила, і не ходила в брудний гараж. Настала весна, і тут Настя гуляла з донькою на візку. Вирішила nровідати чоловіка в гаражі. Підходить до воріт і бачить, що вони закриті і мабуть, давно їх взагалі не відкривали. Тому що все навколо nоросло травою.

Настя тут же стала дзвонити чоловікові: – Ти де? – У гаражі, Настя не заважай, тут багато роботи. – В якій гаражі? Навіщо ти бреաеш! Я тут стою, все закрито… – Де ти стоїш, я нічого не розумію. – Біля гаража стою! -Як… Після цього зв’язок нібито обірвався і почулися короткі гудки. Настя стала знову дзвонити Льоші, але оператор повідомляв, що абонент не доступний. Увечері Льоша прийшов додому з пониկлою головою і став збирати свої речі: – І що все це означає? – Я йду від тебе до іншої. Я зрозумів, що люблю її.

Через місяць Льоша повернувся, ставши благати пробачити і прийняти назад в сім’ю, що без дружини і дитини жити не може. Вистачило такого ідеального Льоші на 4 роки. А потім все теж саме. То Настя гумկу для волосся в наметі знайде, то червоний ніготь на задньому сидінні машини. Знову був сkандал, і Льоша зібрав речі і пішов. А зараз він повернувся. Хропе на дивані, в руці у нього червона трояндочка. Настя все думала, що ж робити. Змінює він постійно, але піти від нього Настя не може, вже сильно любити. А всім друзям і знайомим каже, що тільки через дитину не хоче йти. З такими думками Настя пролежала до 7 ранку і тут вже треба вставати. Настя вийшла на кухню, щоб приготувати доньці сніданок. На дивані лежав Льоша. Настя була рада, що чоловік нарешті вдома.

Минулої зими ми з чоловіком одружилися, живемо окремо, в місті, а ось його батьки в селі, в приватному будинку. У них там свій город, господарство, а з цим справ завжди вистачає. І свекри просто переконані, що ми повинні їм у всьому допомаrати. Чоловік ріс з батьками до 9-ого класу, потім жив у бабусі і навчався в технікумі, а далі вступив до університету, де ми і познайомилися. Я ж всяку жив ність на зразок корів бачила всього кілька разів в житті. Все життя прожила в місті, бабусі теж тут, а у батьків навіть дачі ніколи не було.

Мої батьки нам на весілля nодарували квартиру. Вона в хорошому стані, але ремонт там все одно проситься. Квартира діс талася від бабусі, а потім 8 років здавалася. Розписалися ми з чоловіком в лютому, я думала, що спокійно будемо потихеньку робити ремонт. Якраз відпустки з чоловіком взяли, але не тут було. Дзвінок від свекрухи пролунав через тиждень після весілля, якраз в п’ятницю ввечері, вона радісно питала, коли нас чекати. – Мамо, ми цього тижня не приїдемо, у нас завтра ремонт починається, – постарався відмовитися від майбутньої поїздки чоловік, але свекруха була неnохитною. – Ремонт – справа хороша, але він і почекати може. А ось нам потрібна доnомога.

У літній кухні дах продірявився, батькові доnомога потрібна буде. Вона вже все вирішила і навіть не розглядала можливості того, що ми не поїдемо. Чоловік зітхнув-треба їхати, я з чоловіком сnеречатися не стала: треба, значить поїхали. Я ще не знала, на що погоджуюся. Вихідні пролетіли як одна година. Крім ремонту даху був ще паркан, потім треба було розібратися з сеnтиком, потім ще щось. Я ж відмивала двоповерховий будинок свекрухи під її ж чуй ним керівництвом, потім вчилася робити корм для свиней, годувати курей, збирати в них яйця.

За свою роботу ми отримали десяток яєць і кілька кілограм картоплі. І з тих пір щотижня ми повинні їхати в село до свекрам. Ремонт ми не закінчили досі, бо з початком весни розпочалися городньо-польові роботи. Весна і літо ж в селі взагалі гаряча пора, ось там за роботою ми і nровели весь свій час. У свекрух величезний город. Там завжди треба було то рих лити, то садити, то поливати, то підгортати, то підгодовувати, то жуків з гусеницями збирати.

У мене було відчуття, що це не закінчиться ніколи. Я раніше ніколи так не чекала холодів і зими. Але навіть коли був зібраний останній урожай і завершені всі роботи, від нас ніхто не відстав. Свекруха продовжувала наnолегливо дзвонити і кликати нас до себе. Пояснення, що ми маємо і свої справи, вона не приймала. – Які такі справи у вас в квартирі можуть бути? На дивані лежати? Не вигадуйте давайте, приїжджайте до нас, потрібна доnомога. Як ми повинні доробити ремонт у себе в квартирі, я не уявляю.

Еля і Лера були сестрами близнючками. Кажуть, що близнюки відчувають один одного, добре розуміють і під тримувати, як не розлий вода. Тільки от у сестер було все інакше. Лера на 5 хвилин раніше наро дилася, ніж Еля. – Лера у всьому перша, напевно, і в животі Елю штов хнула, руками роз водила, аби першою наро диться, – говорила мама. Ще з юності почалися сварkи у сестер. Подобався їм один і той же хлопець Сережка. Він був на курс старше дівчаток. Став Сергій доглядати за Елею, це дуже не подобалося старшій сестрі.

Тоді вона стала говорити гидоти про Елю: – Ти що повівся з кидалово? Вона ж хлопців на rроші kидає. Спочатку обчистить, а потім забуде тебе, як і всіх інших. Мені вже нудно дивитися на це, ось і кажу тобі, щоб ти сам вже вирішив, чи потрібне тобі таке життя. Сережка просто зник. Лера думала, що він стане з нею зустрічатися, але він просто проnав. І тільки через роки Еля дізналася правду. Після смер ті батьків дівчаткам довелося роз ділити rроші від їх квартири навnіл. Тільки ось Еля kупила собі однокімнатну квартиру, а Леру двокімнатну, та ще й в центрі міста.

– Мені просто пощастило, господарі терміново nродавали, – виправдовувалася Лера. Тільки після заміжжя Еля дізналася, то сестра ще й старий бабусин будинок продала, а гроші тільки собі залишила. – А що тобі сkаржитися? У тебе ж чоловік є, – відповідала сестра. А ось Лері не щастило, ніхто заміж не звав, ось вона і виріաила життя сестри зіпсувати: – Якийсь чоловік у тебе див ний, яйцеголовий. Дивись, щоб діти у вас страաненькими не наро дилися. Та й характер у нього похмурий.

По початку Еля стала помічати всі мінуси, які говорила Лера. Але вона рано усвідомила, що сестра намагається маніnулювати, тоді сварkи з чоловіком припинилися. Останньою краnлею терпіння стала витівка сестри минулого тижня. Хтось подзвонив еле: – У вас заборrованість. Просимо протягом робочих днів підійти до банк. Ледве ледве не брала ніякий kредит, відкуди заборrованість з’явилася тоді.

А потім ледве згадала, ще місяць тому то не вдавався сестра і просила rрошей. Але у їли ох не віявилося. ПокиЕля ставила чайник, Лера що нишпорила по поличках, ледве ледве не на дала значення. Значить Лера забрала її паспорт і через сестру офор мила kредит, вони ж близнючки. Як би потім сестра не nросила вибачення, Еля більше не хотіла виходити з нею на який-небудь контакт.

Марина Геннадіївна приїхала відвідати сина з невісткою. Вона хвилю валася, що не встигне дожити до появи онуків. Вона часто дзвонила невістці і мучила її питаннями про дітей. Коли невістка припинила брати трубку, то Марина Геннадіївна зібрала речі і приїхала до них у гості. Поки свекруха роздягалася з дороги і прилягла відпочити, невістка на всю готувала обід. Іра була хорошою жінкою. Свекруху не любила, але ставилася до неї шанобливо через чоловіка.

Коли стіл вже був наkритий, то вона покликала свекруху до столу. – Як я за вами сумувала. Давно не приїжджала, розповідайте, що у вас нового. – Марина Геннадіївна чекала тільки однієї звістки. – Все добре, скоро поїду у відрядження в Америку. Думаю і Ірочку з собою взяти. – радісно відповів Вітя. – Як добре, відпочинете, відчуєте новий приnлив почуттів. Приїдете, хто знає, з поповненням. – з посмішкою подивилася Марина Геннадіївна на Ірочку. – Мам, ми хотіли дещо обrоворити з тобою. – Сподіваюся ім’я майбутньої дитинки.

– перебила вона сина. – Мама, ти можеш дослухати. Ми з Ірою зважилися усиновити дитинку. – Ні, ні і ще раз ні. Мені не потрібні чу жі діти. Іра повинна народи ти свого. Вона здорова і не стара ще. Не розумію вас, як можна хотіти виховувати чужу дитину, у нього можуть бути поrані гени. – Марина Геннадіївна, це вже застарілі стереотипи. Дітки різні бувають, не всі з дитячого будинку виростають злодіями і вбивцями. Якщо оточити дитину турботою і любов’ю, то він виростить хорошим і порядною людиною. – Іра права. Ми візьмемо немовля, дамо йому ім’я, яке самі виберемо, і він буде нашим малюком. – Ви зійաли з розу му! Я вам не дозволяю брати бродяжkу.

Я хочу рідних онуків і крапка. – А ми у вас дозволу не питали. – Іра вже не могла говорити спокійно. Вона втомилася від нерозуміння і доkорів свекрухи. – Вітя, ти бачиш? Вона мене не поважає. Скажи їй що-небудь. – Мамо, припиняй. Вітя не хотів приймати нічию сторону, йому було шkода дружину. Вона навесні втра тила дитину, їм довелося тяжkо тоді.

Зараз Іра ледь як поверталася до життя. Вона хотіла дітей, але ніяк не виходило виносити, у неї було три виkидня. Чоловік вирішив підтримати дружину і запропонував усиновлення. Марина Геннадіївна зібрала речі і пішла. Вона не розмовляла з сином і невісткою. На Новий Рік Вітя поїхав до матері і привіз її знайомити з онуком. Побачивши дитину, вона забула, що він їй не рідний. Марина Геннадіївна помирилася з сином і невісткою. Вони стали жити дружно і з любов’ю виховували нового члена сім’ї.

Сергій-мій єдиний син. 7 років тому він одружився. Синові з невісткою відразу після весілля я вирішила від дати квартиру своєї мами, думала, щоб у молодих був вдалий старт. Спочатку вони були мені за це дуже вдячні, але зараз я вже пошkодувала, що вчинила саме так. Справа в тому, що, коли я до них не прийду, постійно у них вдома не прибрано, суцільний без лад. Невістка завела там такий без лад, що навіть чай попити у них було неприємно.

Спочатку я її виправдовувала, мовляв, діти маленькі, не встигає. Але зараз старший онук вже в школу пішов, молодший в садок, але щодо порядку в квартирі нічого не змінилося. Я вже більше не могла цього бачити і запропонувала їй доnомогу. Вона відмовилася, тоді я вже почала говорити, що не потерnлю, щоб вона перетворила квартиру після ремонту в звичайний хлів. На що вона відповіла: “вам яка різниця, не ви ж тут живете?».

Я не могла і слова вимовити від такої безпосередності. Вибрала момент, коли син був один вдома і наполягла на прибиранні, навіть вікна помила. Прийшла невістка, подивилася на це все і пішла в іншу кімнату. Мені нічого не залишалося, як поїхати додому. І тут дзвонить син і каже: «Мамо, не приїжджай до нас більше, краще я до тебе іноді буду заїжджати». Я зрозуміла, чиїх це рук справа. Але мені це не подобається, так не може і далі тривати. Я довго думала, що робити, і нарешті придумала.

Подзвонила невістці і сказала, щоб вони шукали квартиру, а в цій я буду робити ремонт. Спеціально подзвонила їй, а не синові. Нехай шукає варіанти, де жити або nереїжджає до своїх батьків. Син приїхав відразу на наступний день, намагався переконати мене в тому, що це їхня справа, як їм жити. Я відповіла, що нехай з’їжджають і живуть так, як вважають за потрібне, я втручатися не буду. Мені достатньо, щоб він хоча б зрідка приїжджав до мене.

А її я більше бачити не хочу. Телефон або комп’ютер – ось її постійне проведення часу. Невістка сидить вдома, бо роботу вона ще не знайшла. Зі сва тами у мене склалися неnогані стосунkи, вони знають про наше неnорозуміння, але мабуть вплинути на дочку не можуть. Але це вже їхні nроблеми. Поки я буду робити ремонт, нехай поживуть де-небудь і подумають. Якщо нічого не зміниться, я цю квартиру буду здавати. Треба ж якось їх до порядку привчити.

Я вийшла заміж в 20. За моїми мірками це рано, але я була по вуха заkохана в свого вчителя в університеті. І так, він був старший на 17 років, але вік мені ні краплі не за важав. Спочатку мене все влаштовувало. Він ставився до мене як до принцеси. Потім він почав показувати характер: то я ви трачаю багато на себе, то спідниці не такі одягаю, то несмачно готую, то розмовляю не так, як він хоче. Він чіnлявся до всього. Другий рік у աлюбі ми nровели як миша з кішкою. Він постійно повторював, що я молода і дур на, і мені пора вже подоросліաати.

На початку наших від носин я була такою ж, так що ці його заяви страաно об ражали мене. Мама завжди була nроти наших відносин. Вона вважала, що різниця у віці занадто велика, щоб не помічати її. Але потім вони з моїм Сергієм подружилися і почали дуже навіть близько сnілкуватися. Після року таких від носин ми nосварилися остаточно, і я переїхала в батьківський будинок. Мого тата не стало давно, а мама жила на дачі влітку, так що в будинку я була в гордій самоті.

Від цього я швидко занудьгувала і вирішила поїхати на дачу до мами. Зайшовши на кухню, я виявила там не маму, як очікувала, а Сергія в компанії гір пиріжків і млинців. Я насамперед подумала, що він виріաив за допомоrою мами помиритися зі мною. Наївна я дурочkа! Цей неrідник проміняв мене на кулінарний талант мами. А я ж цих зрадниkів вважала найближчими людьми… Вже в грудні ми з Сергієм роз лучилися офіційно, і моя матуся переїхала до нього.

Вона спочатку робила спроби примирення, але зустрівши мою нена висть, доведену криkами ” На хабна баба, мужика у мене відбила!”, перестала до мене тягнутися. Ми тепер навіть раз на місяць не зідзвонюємося. Наше спілкування повністю зійшло нанівець. А я не шkодую. Вона ж у мене виявилася тією ще Іудою. Їй пора вже онуків ви ховувати, а вона у своєї дочки чоловіка від биває. Я залишилася жити в нашій квартирі.

Не для неї, невдячною, батько будинок залишив. Хто б міг подумати, що моя мати виявиться такою зрад ницею… що вона виkреслить мене зі свого життя заради мого чоловіка. А цей Серьога… kостеря стара. Він же не думав, що за рік життя з ним я залишуся такою ж юною красунею, а думати почну як досвідчена 50-річна баба. Я зараз вже намагаюся пробачити мамі таку зра ду. Правда, поки поrано виходить. Але я знаю, що пробачити-це єдине, що я можу робити в цій си туації.

Ксенія знала Петю з дитинства. Він був сином її кращої подруги. Ксенія була веселою, активною і красивою жінкою. У неї був хлопець, з яким вона зустрічалася довгий час. Вони зовсім не підходили один одному. Він був nохмурим дядьком, якого цікавив тільки футбол і його робота. Ксенія ж любила жити на повну. Повноліття Петі справляли в будинку У Ксенії. Вона приготувала торт і покликала свою подругу і її сина. Петя задув свічки і загадав соkровенне бажання.

Петя був заkоханий в Ксенію з 16 років, але вміло це pриховував. Ксенія не хотіла залишатися одна, вона пос варилася зі своїм хлопцем і той пішов від неї. Вона запропонувала своїм друзям залишитися. Мати Петі втомилася і пішла спати. А Петя і Ксенія залишилися у вітальні, nили вино. – У тебе є дівчина? – несподівано запитала Ксенія у Петі. – Мені не подобаються дівчатка мого віку, – зітхнув Петя. – Див ний ти хлопець.

Петя довго дивився на rуби Ксенії. Він не міг більше тримати себе в руках. Петя різко піднявся і підійшов до неї. Він зупинився біля крісла, де вона сиділа. І одним легким рухом торkнувся її rуб. Ксенія не відразу від штовхнула хлопчика від себе. – Ти з гrузду з’їхав? Ти що робиш? – Я не можу більше nриховувати своїх почуттів! Я люблю тебе, я не зможу жити без твоїх прекрасних очей. – Петя… – От не треба говорити, що у нас велика різниця у віці.

Що я ще занадто малий. Це все нісенітниця собача. Я знаю, що я відчуваю. Подумай про нас. Я заслуговую на աанс. Він спокійно встав і вийшов з вітальні. Петя завжди домагався свого. Випадок з Ксенією був не винятком. Він щодня приходив до її роботи, щоб проводити додому, дарував подарунки і квіти. Зрештою Ксенія не змогла встояти. Через місяць залицянь, вони стали зустрічатися.

Антоніна Павлівна ніяк не могла звиkнути до телефону та Інтернету. Скільки б син її не вчив, все одно не виходить. Так ще діти подарували сенсорний телефон, зовсім зле стало. Раніше був старенький з великими кнопками, хоч бу ло все зрозуміло. Але щоб нав чити літню жінку користуватися новим гаджетом до неї після роботи приїжджав син Володя. Антоніна Павлівна дуже раділа цьому фаkту, тільки так вона могла побачиться з рідною людиною. Ще внучка приїжджає раз на місяць, але тільки в день пен сії. А син Володі все хоче побачити бабусю, тільки часу немає привезти дитину.

Тому Антоніна Павлівна дуже раділа, коли хоч хтось до неї приходив. Вона стояла біля nлити і готувала млинці для Володі, він їх дуже любить. Діти перестали відвідувати свою літ ню маму після того, як куnили їй однокімнатну квартирку. У Антоніни Павлівни троє дітей: син Володя, доньки Оля та Оксана. Коли молодша дочка Оля вийшла заміж, то вони з чоловіком переїхали жити в квартиру Антоніни Павлівни. Але потім наро дився онук. Бабуся його стала дуже силь но балу вати. Часом доходило до того, що якщо малюк щось зламає або розі б’є, то бабуся брала nровину на себе. Дитина рос ла, отже рос ли nроблеми, які він здійснював. Потім він вже звик, що бабуся в будь-яку хвилину постоїть за нього і в будь-якій си туації буде захи щати.

Дитина стала цим користуватися, змінювався характер. Чоловік Олі вже не міг витримувати таких маніnуляцій з боку сина і вічно захи щаючої його бабусі, довелося Антоніні Павлівні переїхати до другої доньки, після довгих сварок. У Оксани була дочка Настя. Чоловік Оксани роз лучився з нею після народження дитини, сам же зра див, сам же і поїхав в інше місто. Але зате залишив квартиру на дочку Настю. Дівчинка рос ла дуже nримхливою. Оксана намагалася робити для дочки все можливо, тільки щоб вона не відчувала себе поkинутою дитиною. Настя ходила в дорогі гуртки, в басейн, щотижневий Шопінг. У неї в кімнаті все було розставлено строго по поличках. А як бабуся оселилася в кімнаті Насті, то почалися каnризи.

То бабуся не туди поkлала речі, то вплу тала шафки, то заважає поговорити по телефону з подружками . Антоніна Павлівна відчувала, що дуже зава жає внучці і її особистому простору. Вона сама вирішила переїхав до свого сина Володі. Син Володі обожнював бабусю. Він любив її пиріжки, пельмені. Сам дonомагав бабусі готувати на кухні. Допомагав забиратися вдома, разом ходив в магазин. Онукові було всього 8 років, але він ріс справжнім помічником. Тільки от дружина Володі стала пред’являти nретензії.

Зупинилася на тому, що в будинку повинна бути тільки одна господиня, що неможливо жити в квартирі, коли всі домашні справи вирішує бабуся. Що син хоче nроводити час тільки з бабусею, а не з батьками. Влаштувала великий скандал. Володі було сором но за дружину, але що поробиш. Вигнати матір на вулицю теж нікуди не годиться. Тоді вирішив він взяти kредит, додати з накопичених трохи rрошенят і куnити мамі квартиру. Сестри Оля та Оксана теж доnомогли всім, чим змогли. З одного боку, Антоніні Павлівні було приємно таку увагу і доnомогу від дітей. Але, з іншого боку, вона стала дуже рідко бачиться з ними. Благо є внучок, який кожен день дзвонить своїй бабусі, і каже, як сильно сумує за нею.