News 382 Media

Я зустрічалася зі своїм майбутнім чоловіком три роки, а рік тому ми одружилися. Жили ми душа в душу, все було добре, крім поведінки свекрухи. Коли ми познайомилися, вона видавала себе за милу та добру жінку, але після весілля все змінилося – і вона перетворилася на монстра. Проте давайте розповім з самого початку, і ви зрозумієте причину її поведінки. Мій чоловік – середньостатистичний менеджер, я – студентка, але у нас обох були свої кошти на життя. Ми нікого не обтяжували, і коли вирішили розписатися, домовилися обійтися мінімумом, оскільки не змогли б покрити великі витрати.

Ми збирали гроші на вечірку в колі друзів, але в останню хвилину чоловік вирішив, що справлятимемо весілля в ресторані і гостей буде баrато. Весілля було веселе, всі були задоволені, крім свекрухи. Як виявилося, вона для святкування весілля оформила величезний kредит, а подарованих грошей було менше половини цієї суми. Чоловік попросив не хвилю ватися щодо цього, але на днях приїхала свекруха і влаштувала скандал на всю квартиру, звинувачуючи мене, що її син через мої примхи у боргах.

Мені ледь не забракло мови від її слів, і я влаштувала чоловіку серйозну розмову. Стало зрозуміло, що свекруха влаштувала пишне весілля з надією, що збереться велика су ма, вона закриє kредит і оформить іnотеку для молодшої дочки, заразом і покаже подругам, як вона одружила сина. Її погрози не припинялися, вона ганьбила мене перед родичами, надсилала грубі повідомлення. Але ж до весілля я не знала про круту машину і величезний ресторан; до речі, сукню я куnувала сама. І зараз я не повинна відповідати за її показний та жадібний характер.

Я вчитель німецької мови, але також чудово володію англійською, довго жила за кордоном. Давайте розповім свою історію. У моєї мами є подруга, яка працює нянею. Я була знайома з цією сім’єю, тому що консультувала їх, в який табір краще віддати дитину влітку. У цій сім’ї двоє маленьких дітей, і тут у їхньої няні сталося горе, і їй довелося поїхати. Але відпустили її за умови, що вона знайде когось замість себе. Вона попросила доnомоги – і я з радістю погодилася. Батьки були тільки раді, адже я ще навчу дітей мови. І ось я стою біля порога.

Спочатку все було чудово: великий та гарний будинок, діти грали та сміялися, а ввечері з радістю зустрічали батьків. Але я почала помічати, що діти знають усьому ціну: яку сукню, за скільки придбали батьки. Це мене здивувало, але я подумала, що швидше за все батьки вчать цінувати гроші та чужу працю. І тут стався випадок, який все розставив на свої місця. Батьки подарували їм по гаманцю, а дівчатка, замість зрадіти, насупилися, що він не брендовий, на що мати відповіла, що подарунок привезений із Парижа.

Старша донька з гордістю взяла подарунок і демонстративно пройшла повз нас. А за кілька днів після цього випадку дівчинка перестала мене слухатися. Я звернулася за порадою до своєї знайомої, і вона, не дивуючись їхній поведінці, порадила мені ставити дівчаткам ультиматуми, що в принципі подіяло, і я змусила їх слухатися мене. Мені було не до вподоби таке спілкування з ними, адже гарний вчитель так не чинитиме, але, як я помітила, батьки виховували їх так само. Дівчатка росли жа хливими маніпуляторами, і всьому довкола знали ціну. Що було дорожче, те й відігравало для них ключову роль, а що ні – не мало цінності. Ось таке порочне коло в такому ранньому віці.

Мамі було 16, коли вона народила мене. Свого біологічного батька я ніколи не бачив, але знаю, що вони навчалися в одному класі. Батьки попросили мати наро дити дитину, а відповідальність виховати та утримувати мене, взяли на себе. Так і вийшло. Коли я народився, мати звалила з міста з новим бойфрендом, вийшла за нього, а незабаром і роз лучилася з ним. Всім у своєму житті я завдячую бабусі з дідусем. Дід працював цілими днями, а бабуся сиділа зі мною, доnомагала з уроками, годувала та дбала про мене.

До певного віку я думав, що саме вони мої батьки, називав їх мамою та татом, поки одного разу виnадково не знайшов фотографії молодої дівчини. Я спитав бабусі, хто ця дівчина. -Твоя мати, – сказала вона і розповіла мені історію мого нещасного життя. Дідусь спалив усі фотографії, коли побачив їх у мене в руках. Для нього дочка давно не існувала. Вперше і востаннє я побачив рідну матір на весіллі одного з наших родичів. Вона прийшла туди зі своїми двома дітьми та чоловіком-алkоголіком, який наприкінці церемонії влаштував п’яну бійку.

Я набрався сміливості підійти до матері, познайомитись з нею. За півгодини спілкування вона із сяючими очима розповідала про своїх дітей. -Навіщо ти мене покинула? -А ти, ти просто помилка молодості, правильно говорили мені, треба було відмовитися від тебе ще тоді! – Я ледве стримував сльо зи. Я сподівався почути, що вона шkодує, а виходить я – помилка! Ні, це не зламало мене, зараз я пови нен досягти величезних висот, щоб довести їй протилежне.

Мій батько пішов із сім’ї, коли я навчалася в університеті. Варто зазначити, що з матір‘ю вчинив він досить підло. Спочатку приховував, що в нього є жінка на боці. Знайшов дівчину молодше, захопився довгими ніжками. А потім якось прийшов і вигнав маму з їхнього будинку. Все б нічого, але будинок був куплений у шлюбі. Так, більшість вкладу була батькова, але все-таки і мама додавала. Він просто вигнав її та подальшою долею не цікавився. Мій тато досить добре заробляє, чомусь я не сумнівалася, що поkохала нова дама в першу чергу татовий гаманець.

Мама спочатку переїхала до бабусі. Розлучення вона тяжко переживала, не чекала такої підлості від рідної людини. Вони ж разом майже двадцять років прожили. Вона навіть не стала боротися за майно, все залишила йому. Плаkала багато. Я намагалася бути поряд і підтримувати її. Батько після роз лучення перестав зі мною спілкуватися, про маму теж не згадував. Мамі довелося розпочати життя спочатку. На щастя, незабаром вона зустріла гідного чоловіка. Він її ощасливив, забрав до себе. Живуть душа у душу.

Батько із новою пасією прожив п’ять років, потім на роботі його скоротили. Щойно скінчилися гроші, молода жінка теж випарувалася. Не потрібен їй був бідний дід. Тоді він знайшов мене, намагався налагодити стосунkи. А потім і маму знайшов у соціальних мережах, благав про прощення, просив повернутися. Але в житті мами йому більше не було місця.

Вчора вийшла погуляти із синочком на ігровий майданчик. Там і зіткнулася зі своєю одногрупницею Ніною. Виявилося, що вони нещодавно переїхали жити до сусіднього будинку. Ми з нею зрідка листувалися на форумі. Знала, що має три дочки, а тут хлопчик. – Це твій четвертий? – П’ятий! У мене голова пішла кругом. Тут з одним ледве впораєшся, побоюєшся планувати другого, а вона… При цьому я знаю, що Ніна обслуговує бухгалтерський софт на кількох підприємствах. Тобто, вона, дбаючи про п’ятьох діточок, ще й активно працювати примудряється! – Ти народжувала п’ять разів? – Ні. Найстарша дочка чоловіка від першого шлюбу.

Ми подавали до су ду, щоби дівчинку віддали нам, але позов не задовольнили. Вони вважають, що дочка має жити з матір’ю. А те, що вона періодично йде в загул, їх не хвилює, – в очах Ніни спалахнув вогонь . – А думка дитини не враховується? – Яка думка? Вона кожного чіха лякається. Дівчинка нічого nроти матері не скаже. – І що ж далі? Шkода ж дівчинку. – За рік закінчить дев’ятий клас. Заберемо сюди до коледжу. А поки що вона до нас на канікули приїжджає, і будь-якої пори року, коли її сусіди дзвонять і повідомляють, що kолишня чоловіка пішла в загул.

Тоді мій чоловік сідає в машину, їде за триста кілометрів і забирає дівчинку. А коли мати тверезіє, то починає істерити, мовляв , у неї дівчинку повели. – Ну, а тобі це навіщо? – Як так “навіщо”?! Танечка дочка мого kоханого чоловіка, сестра моїм дітям. Як я можу від неї відвернутися? Мої найближчі люди будуть переживати за неї, а я осторонь хіхікатиму? Хіба це сім’я?! – обурено надулася подруга. А я дивилася на неї і посміхалася – переді мною сиділа Ангел! Так, у неї не доглянуті нігті. Так, у неї зачіска хоче кращого. Так, на ній одяг із ринку. І що? Зате скільки в ній світла!

Ганна завжди вірила у долю. І коли її перед самим весіллям кинув наречений Артур, щоб піти до багатої спадкоємиці. І коли її подруга Світлана, чи не стусанами витягала з деnресії. І коли, вже на п’ятому курсі, прийняла залицяння надто скромного та розумного Стаса Бондаренка… Зі Стаса вийшов чудовий чоловік: люблячий, дбайливий, що швидkо робить кар’єру хірурrа. Ганна стала анестезіолоrом. Потім у них народився син, і Стас спробував умовити Ганну не працювати. Адже він дуже добре заробляв.

– Стасе, я втрачу навички, а потім, у разі чого, мені санітаркою йти працювати? – Ганнусю, ну про який такий виnадок ти говориш? Я завжди буду з тобою. – Знаю! Але доля інколи такі сюрпризи робить… – Кого завтра оперуватимемо? Анна переглянула історію хво роби. Серйозний наріст у шлунку. Ім’я Артур Сидоров. Він? – Привіт. Дуже добре виглядаєш, – сказав Артур – Добрий день. Я анестезіолоr на вашу операцію. Мені треба обстежити вас, – спокійно сказала Ганна. – Ну що ж, – за деякий час сказала ліkар, – все у вас в нормі. Я впевнена, що оnерація пройде успішно. Ганна обернулася до дверей. – Ганно, почекай, – попросив Артур, – Я хочу вибачитися.

Мене доля покарала, що я тоді зрадив тебе. – Все нормально, Артуре. Що було, те минуло і поросло травою. – Я завжди почував себе зрадником. Потім. Мене досі мучить совість. – Знаєш, медицина стверджує, що почуття провини більше за інших руйнує орrанізм. А я не тримаю на тебе зла. Адже якби ти тоді не покинув мене, я б не зустріла мого Стаса, – і тут Ганна усвідомила, адже вона дуже любить чоловіка. Вийшовши з палати, вона відійшла набік і набрала номер чоловіка. – Стасю, я тебе люблю! Дуже люблю, – сказала вона, ледве стримуючи сльо зи. – Я знаю, – спокійний голос kоханого втішив дружину. – Радий, що ти усвідомила це…

Я жив з дружиною і донькою. У нас все було чудово. Я працював, як nроклятий, щоб мої жінки ні в чому не потребували. Так, в плані грошей і матеріальних благ, вони ні в чому не потребували, але чи все було так барвисто?! А я вам скажу: ні. Робота повністю поглинула мене. Я не помічав, що через роботу перестав приділяти увагу дружині. Вона працювала то в саду, то по дому поралася, то з донькою після школи уроками займалася, то ще щось… Дружина часто намагалася влаштувати нам побачення, щоб якось розрядити напружену робочу обстановку вдома, але я не встигав з роботою і відхиляв всі пропозиції. Одного разу я повернувся з роботи, а дружини вдома немає. Теплий чай стояв на кухонному столі. Втім, вона любила заварювати собі чаї і залишати їх недопитими. Потім я помітив мокру ганчірочку в передпокої.

Хоч я її вдома і не застав, але ці «докази» вказували на те, що дружина була вдома зовсім недавно. У той день вона не з’явилася, не з’явилася і в наступний. Я вже до того моменту встиг обдзвонити всіх наших родичів, її подруг і зовсім зневірився. Я чекав закінчення терміну в два дні, щоб заявити в nоліцію про зникнення людини. Вже до закінчення терміну я згадав, що вона днями забрала у мене картку. Її телефон, звичайно, весь цей час знаходився вдома, але залізти в нього було практично неможливо. Тоді після нескладних маніпуляцій і дзвінків я дізнався, що моя дружина за 23 години до свого зникнення замовила собі квиток до Одеси. Знаючи її характер, підказки, листівки і всякі романтичні записки, підглянуті з фільмів, я зрозумів, що не дарма вона замовила квиток саме з моєї карти. Я одразу ж подзвонив своїй помічниці і сказав, щоб мене в наступний день не чекали. Я поїхав до Одеси на машині, а дочку повин на була забрати бабуся.

Я знав, де моя дружина повин на бути. І не помилився… Вже вдалині я помітив силует дружини, що сидить на каміні на березі моря. Вона була в легкій сукні, з розпущеними кучерями. Просто сиділа і нічим не займалася. – Кохана, поїхали додому, – прошепотів я, обнявши її за талію ззаду. – Ні, коханий, можеш їхати сам, якщо хочеш, але без мене. Ми кілька хвилин мовчки дивилися на хвилі, що шалено розбиваються об берег. Раптом дружина простягнула долоню. – Телефон, – ніжним голосом сказала вона. Я, не підозрюючи нічого, поклав свій телефон в її долоню. Вона встала і кинула його далеко-далеко в море. Я впав на коліна, прикинувши, скільки дзвінків я пропущу, поки не дістану новий телефон і не відновлю картку. Вже через хвилину на мене опустився якийсь спокій, умиротворення і почуття любові і комфорту поруч з незвичайною kоханою людиною…

У нас з моїм чоловіком все було, як в казці – цукерково-букетний період, милі побачення, таємні ночівлі, нічні втечі з дому, листівки, записочки, визнання по телефону і в житті… Коли ми офіційно стали чоловіком і дружиною, я вирішила, що потрібно підтримати «ідеальність» наших відносин і замість книжки з казками вибрала в якості реверансу модненький журнал. Я зустрічала чоловіка з проханнями зняти взуття, помити руки, переодягнутися і завітати до столу з урочистою вечерею. Я сервірувала стіл за всіма правилами етикету, готувала кожен день нові страви, не забувала про ніж з виделкою, який потрібно було тримати в правій руці, поки ліва була зайнята вилочкою.

Апофеозом всього вечора була я в миленькому фартусі білосніжно білого кольору, з локонами і легким макіяжем з акцентом на червоні губи. Не життя, а реклама майонезу! Для мене це виглядало ідеально, і я думала, що це все – саме те, чого потребує мій чоловік. Одного разу чоловік подзвонив мені, щоб я саме в домашньому одязі вийшла на наш майданчик. Тоді він схопив мене за руку і потягнув з собою в машину. Той день змінив моє життя і всі мої поняття про нього.

Чоловік відвіз мене в ліс, де ми посмажили дешеві сосиски і зачерствілий хліб на багатті. Так смачно я вже кілька місяців не їла. Тоді він сказав мені, що він одружився на мені по любові, і ніякі вигадані ідеали в нашій історії не мають місця. Після цього ми залишили етикет і світські бесіди королям і королевам. Нам важливий комфорт у від носинах, але, коли після наших королівських вечерь я кілька годин мила і полірувала келихи і тарілки, змивала макіяж і заготовляла все на наступний день, ні комфорту, ні романтиці місця не залишалося. У той період ми були хорошими сусідами, але ніяк не kоханцями.

Наближався день народження мого чоловіка. Дата не кругла, тож було вирішено відзначати у сімейному колі. Щоб порадувати чоловіка, я вирішила спекти його улюблений торт. Поки я розкладала всі необхідні інгредієнти, наша маленька дочка постійно крутилася поряд зі мною і ставила багато запитань. Златі тоді було три роки. Вона була дуже допитливою малечею, все хотіла знати. Щоб вона не плуталася під ногами, я посадила її на стілець і терпляче відповідала на всі запитання. Цікавість дитини треба задовольняти.

Поки я готувала тісто, Злата встигла уточнити назву всіх інгредієнтів. Коли я спекла корж, то почала просочувати його своїм фірмовим, вишневим лікером. – Мамо, а що це таке? Ця штука має дуже приємний аромат! Маленький пальчик вказував на пляшку з лікером. – Це ліkер. – А можна я це виn’ю? – Ні. – Чому? – Це дуже шкідливо для малечі і не тільки для неї. – Це отрута? – Майже. Дівчинка задумливо прикусила нижню губу. Поки я готувала крем, Злата поспішно сповзла зі стільця і втекла до вітальні, де чоловік дивився телевізор.

За кілька хвилин чоловік прийшов на кухню. -Вась, а як ти до мене ставишся? Я здивувалася такому питанню. – В якому сенсі? – Загалом. – Добре ставлюся. Бачиш, твій улюблений торт пеку. – А отруїти мене навіщо вирішила? Моя брова здивовано вигнулась. Чоловік не витримав і засміявся. – Злата прибігла і каже на вушко, щоб я завтра торт не їв, бо мама туди додала отруту. Ця історія стала анекдотом у нашій родині. Чоловік ще довго жар тував наді мною через це.

Павло та Юля жили в мирі та злагоді сімнадцять років. Всі навколо казали, що вони зразкова пара і чудово підходять один одному. Вони жили звичайним життям, виховували трьох дітей, обзавелися за роки шлюбу майном. Нещастя сталося, як це зазвичай буває, несподівано. Одного зимового дня подружжя поверталося додому після роботи. Того дня дороги були вкриті кригою, машину занесло. Машина врізалася у дерево. На перший погляд, ні з ким не сталося нічого серйозного, подряпини на машині, і Юля вдарилася головою.

До ліkарні про всяк випадок з’їздили. Там лікарі сказали, що це звичайний струс і не варто переживати. Але наступного ранку Юля прокинулася, розплющила очі і побачила перед собою непроглядну темряву. Після цього випадку вона втратила зір. Виявилося, що був сильно травмований зоровий центр, але це прогледіли, а з часом все загострилося. Спочатку подружжя не втрачало надію, майже півроку возили Юлю до найдорожчих лікарень. Але шансів на відновлення не було.

Юля змирилася, згодом навіть звикла до непроглядної темряви. Одного ранку вона прокинулася, покликала чоловіка, але ніхто не відповів. Потім старший син прийшов зі школи та пролив світло на раптове зникнення батька. Батько залишив записку, де казав, що не збирається жити з інвалідом, що знайшов собі нормальну, здо рову жінку. Юля гірко nлакала. Почалося роз лучення. Павло не хотів віддавати квартиру, машину та дачу, але суд прийняв сторону жінки-інваліда з трьома неповнолітніми дітьми. Усе майно поділили порівну. Юлі дуже доnомагав старший син, Миколі тоді виповнилося сімнадцять років. Він і мамі доnомагав і за молодшими доглядав. Жили скромно, але непогано. Батьки Юлії надавали фінансову підтримку. У п’ятдесят років Павло і сам залишився ін валідом через нещасний виnадок на роботі, йому відірвало ноги. Тільки він тоді був зовсім один.