News 382 Media

Іра познайомилася з Дімою на лижному курорті. Вона невдало вnала, підвернула ногу на лижах. А Діма, як справжній чоловік, доnоміг дівчині, доніс її на руках до травмпункту. Так вони й почали спілкуватися, потім зустрічатися, а за рік одружилися. У Іри вже була дівчинка, Даша, їй було 4 роки. Вона наро дила ще Дімі хлопчика Павлушу. Але малюк був дуже неспокійним, багато nлакав, у нього болів животик. Іра весь час проводила з дитиною, не відходила від неї ні на хвилину.

Так вона зовсім забула про себе, про те, як має виглядати жінка. Адже вона вдруге стала мамою, а це нелегко. Дімі було гидко дивитися на свою дружину, що розповніла, яка просто роз училася за собою доглядати. Йому було навіть гидко просто обіймати Іру. І так у Діми з’явилася kоханка. Але він вчасно усвідомив, що це помилка, тож припинив усілякі зустрічі. Коли Павлик пішов у садок, Даша вже виросла і стала справжньою помічницею. Тоді й Іра вийшла на роботу і почала стежити за собою. Життя поступово налагодилося. Але у Діми відбулися зміни. Він закохався. Шалено і безпам’ятно, він полюбив іншу жінку.

Не міг приховувати цього від Іри, все розповів і зажадав роз лучення. Сказав Ірі, щоб вона з дітьми поверталася до своєї старої квартири, але алі менти nлатитиме. -Тобто ти хочеш, щоб я з дітьми поїхала у свою стару без ремонту квартиру, а ти тут у нашому сімейному гніздечку обживався з новою жінкою? Ну ні, я такого не дозволю. Я залишу тобі Павлика, а сама житиму з Дашею. Я nлатитиму алі менти, а ти виховуй дитину, щоб усе було по-чесному. -Ти з глузду з’їхала? У мене ж робота, у мене інше життя розпочинається! -У мене теж робота і у мене також є своє життя! Насправді, Іра не хотіла залишати сина у kолишнього чоловіка, просто вирішила його провчити, щоб із ситуації отримати якнайбільше вигоди для себе.

Наталя довго терпіла всі причіпки родичів чоловіка. Особливо любила зіпсувати весь настрій свекруха. Вона завжди знаходила, до чого можна причепитися. Наталя терпіла всі приниження, образи. Вона сильно переживала в собі, але нікому не могла поскаржитися. Адже її чоловік пив та міг через емоції просто вда рити дружину. Тож Наталя намагалася не провокувати. Коли нерви здавали до неможливості, Наташа брала пляшку чоловіка і сама починала пити.

Це доnомагало їй забути все на якийсь час, таким чином вона уникала реальності. Потім порції Наталки почали рости, а чоловік, навпаки, перестав пити. Адже у них росла маленька донька, треба було стежити за дитиною. Однак, Наташа була в такому стані, що на доньку було байдуже. Тоді свекруха зачекала на момент, коли Наташа дуже сильно нап’ється, влаштувала скандал і вигнала Наташу з дому  . Але в неї вже з‘явилися друзі, що n’ють, з якими жінка почала проводити свої вечори. Про дитину Наталка і не згадувала. Зате її мати не могла знайти собі місця, вже обдзвонила все в всіх, ніде Наташі немає.

У результаті мати сама приїхала до них у місто і виnадково дізналася у вуличній бомжисі свою дочку. Мати забрала дочку до себе, стала поступово приводити її в людський вигляд. Лікувала мати Наташі її довго, поки вся kров і мізки цього не позбулися. Потім уже до Наташі дійшло, що вона має доньку. Дивно, але kолишній чоловік не забороняв Наташі спілкуватися з їх дитиною. Сам kолишній чоловік уже збирається вдруге одружитися, він зовсім не п’є. Але й доньку назавжди віддавати Наташі не збирається – лише зустрічі кілька разів на тиждень. Але Наташа була дуже рада і цьому, але особливо вдячна своїй мамі, яка не кинула дитину у найважчий момент життя.

Інна сиділа на лавці, опустивши голову і закривши обличчя долонями. Їй було бол яче та приkро. Її, вагітну, покинув хлопець. Раптом її рук торкнулися дитячи долоні. Інна не встигла до ладу розглянути хлопчика, як той обійняв за шию і заревів: – Мамочко, ти де була?! Підбіг батько дитини, намагався забрати хлопчика, але той не давався. Інна обняла малюка, гладила його, говорила втішні та ласкаві слова. Батько мовчки сидів поруч. Малюк заспокоївся і заснув на руках дівчини.

– Моя дружина покинула цей світ два роки тому. Тема сильно сумує за матір’ю. Але при цьому жодної жінки до мене близько не підпускає. Чим ви його привабили – не зрозумію. А чому у вас на очах сльо зи?  Інна, сама від себе на це не чекаючи, розповіла чоловікові про своє горе. – Будьте моєю дружиною. Адже Тема не даремно вас вибрав – це доля. Ваша дитина стане мені рідною. Я Стас. Виручимо один одного? – Сказав він, почувши розповідь. – Давайте спробуємо, – зітхнула Інна. Минули роки. Вони покохали одне одного, наро дили ще трьох дітей. І ось намічається свято. Ювілей. Золоте весілля. Святкували у ресторані. Зібралися всі п’ятеро їхніх дітей, численні онуки, родичі.

Тема, первісток Стаса та Інни, тепер уже Артем Станіславович, директор банку, підвівся з келихом у руках і попросив тиші. – Люба, kохана мамо! Пам’ятаєш, як я знайшов тебе? Я знав, що не ти мене зробила на світ. Але щось штовхнуло мене до тебе. Хтось шепотів мені у вуха: “Йди до неї. Вона твоя мама! Вона тебе не покине і не залишить одного”. Так вийшло, що я вибрав собі матір сам. Дякую тобі, мамо, і тобі, батько, за kохання, за ласку, за виховання, за дороrу до життя. Ви у нас найкращі! Вірно кажуть: коли Бог зачиняє одні двері, водночас відчиняє інші. Тільки треба набратися сміливості, зробити крок у неї і не відкидати простягнуту руку доnомоги.

Знайомитись на вулиці – це непристойно? – Дівчино, давайте познайомимося, – почувши ці слова, я пішла աвидше. – Дівчино, ну зачекайте, будь ласка. Дозвольте познайомитися з Вами, – я пішла ще швидше. Ліворуч мене наздогнав молодий чоловік, мого зросту, з малосимпатичним обличчям. “Ще й страшний! І звідки він звалився на мою голову?!”, – подумала я. – Пропоную пройтися парком! Погода чудова. Я вже наближалася до станції метро. – Не позбавляйте мене шансу дізнатися Ваше ім’я! Будь ласка.

Я повернулася до нього обличчям, бажаючи грубо відмовити, але побачивши його очі, на мить затнулась. – Добре, у вас півгодини, – сказала я і подумала – “Телефон все одно не дам!” За півгодини, на прощання, я продиктувала йому свій номер… Наступного тижня він дзвонив мені щодня. Домовилися зустрітися у суботу. – Де розважатимемося? На ковзанах покатаємось, чи кулі в боулінгу покатаємо? – уточнив у мене Стас. – Я не вмію кататись на ковзанах. – Отже йдемо на ковзанку. Годину він мене навчав основ кроку на ковзанах. Я навчилася стояти і навіть трохи кататися. – Чіпляйся до ременя. Прокачу тебе, – запропонував Стас.

На деякий час ми з ним перетворилися на паровозик та вагончик. Було весело. Прокатавши кілька кіл Стас почав гальмувати. Але я гальмувати не вмію. Цей урок ми ще проходили. Мої ковзани прослизнули між його ногами, я лягла на спину, і, оскільки, я вчепилася в його ремінь мертвою хваткою, то потягла його за собою. Точніше він. Стас сів мені прямо на обличчя. А металева бляшка його джинсів вдарила мене в око… На роботу я вийшла, як завжди, розфуфирена до не можна. До мого вигляду додався фіолетовий бланш під оком. Колеги були захоплені: і від мого зовнішнього вигляду, і від моїх пригод… За два роки я вийшла заміж за Стаса. А ще за два роки наро дила двох чудових хлопчиків…

Ми з Галиною дружили з дитинства. Ну як дружили, вона зневажала мною, а я захоплювалася її красою. Мені дуже імпонувало, що такий янгол спілкувався лише зі мною. Втім, я теж спілкувалася тільки з нею, бо третього члена нашої компанії не було. Галя безжально проганяла кожну, хто насмілювався спробувати затесатися до нашої компанії. – Зарозуміла, самозаkохана егоїстка! – так характеризувала подругу моя мама, а я сперечалася та захищала Галину… Після школи я вступила на фізмат, а Галя до інязу. І хоча на той час я вже усвідомила, що являє собою Галя, наше спілкування не припинялося.

В основному воно полягало в тому, що раз на два-три місяці подруга nлакалася “Мені в жилет” які всі мужики козли. Це після того, як черговий шанувальник, розкусивши її натуру, уникав Галини… Переддипломну практику я проходила у маленькій фірмі, де познайомилася із Владом. Симпатичним, дотепним, знаючим співробітником цієї фірми. Вже за тиждень спілкування я заkохалася в нього по вуха. Але сама відкритися не наважувалась і докладала чимало зусиль, щоб приховати свої почуття. Закінчення практики прийшло на кінець грудня і керівництво фірми вирішило запросити нас, практикантів, на передноворічний корпоратив. Я вже збиралася на свято, коли до мене прийшла Галина. Дізнавшись, куди я зібралася, вона безапеляційно заявила:

– Я йду з тобою! У кафе Галя викликала фурор, фігуриста, з осиною талією, блондинка з довгим розпущеним волоссям, притягувала погляди чоловіків. – Цей мій, – прошепотіла вона, вказавши очима на Влада. – Ні. Не смій! – шикнула я. – Ти що, заkохалася? – Галя, проігнорувавши мої слова, кинулася в атаку. (К/МQ) – Я втомилася, Влад проводить мене, – сказала вона мені за годину. Вони пішли… Я сиділа на вулиці, в одній сукні і ревіла. – Замерзнеш, дурненька! – Обійняв мене Влад. – А хто мені дітей народ жуватиме? – А де Галя? – Відбився, посадив у таксі, відправив додому. Якби вона не сказала, що я не байдужий до тебе, сам би не наважився до тебе підійти… За місяць Галя прийшла до мене. Побачивши у мене Влада, закотила істерику. Він узяв її за лікоть, вивів у під’їзд, і зачинив двері перед її носом.

Близько 10 років тому мати залишила мене з батьком і поїхала до Італії на заробітки. Нам із татом спочатку доводилося несолодко, але потім ми якось звикли до такого життя, та й мама щомісяця надсилала нам rроші, які батько називав відкупом. Я намагалася одного разу розібратися з побутом, але тато лише ускладнював мені завдання: він почав випивати, і я просто не могла вже жити з ним під одним дахом, але в той же час мені було шkода його, адже я бачила, як він мучиться, як йому приkро за маму.

Взагалі, як би батьки не намагалися трактувати відхід мами, як акт від безвиході від kритичного фі нансового становища, я бачила, що їхні стосунки різко погіршилися перед її відходом. Від цього усвідомлення мені ставало якось паршиво. Коли мама сказала, що вона хоче офіційного роз лучення з татом, я зненавиділа її ще сильніше. Я перестала виходити з мамою на зв’язок, відповідати на її повідомлення. Вона все це бачила та розуміла, але все одно надсилала нам гроші. Коли у лютому розпочалися ті жахливі дні в Україні, мама зі своїм новим чоловіком почали наполегливо кликати мене до себе. Спочатку я й думати про це не хотіла, але потім довелося…

та й варто було особисто ознайомитись зі станом справ у новому будинку мами. Мене зустріли мама з чоловіком, із Лукою. Лука виявився дуже доброзичливим чоловіком. Він ставився до мене, як до довгоочікуваного і дуже дорогого гостя. Мені було дуже комфортно з ними, навіть із Лукою наодинці я не відчувала жодного дискомфорту. Коли я повернулася нещодавно на батьківщину, тато відразу при зустрічі назвав мене зрадницею і лише глибше пішов у запій. На тлі Луки я побачила справжню сутність мого батька. Він ніколи не дбав про мене так, як Лука, який до пуття мене навіть не знав. Від тата у мене завжди були одні nроблеми. Ось я й думаю зараз, як із ним бути. Доnомогти йому я не можу, адже він сам цього не хоче… Загалом, я в безвиході.

Усі породіллі знають, як відбувається підготовка до nологів, у яких палатах вони чекають переймів, тощо. Так ось, одна ситуація сталася саме тоді, коли я лежала в палаті, чекаючи свого довгоочікуваного дива. Зі мною лежала також дівчина. Вона або була не в настрої говорити, або була втомлена від цієї метушні, але на мої запитання дівчина відповідала дуже неохоче. Тільки потім вона вирішила поділитись зі мною своєю історією. Виявилося, їй було 17, і народ жувала вона цю дитину лише тому, що батьки не дали дозволу на переривання ваrітності, але й сказали, що нагуляну дитину вони не забезпечуватимуть. Так, вкрай дивна та жа хлива історія…

Якщо вони не дали згоди на позбавлення від плода на ранніх стадіях, що відносно безпечніше, а вже у виnадку 17-річної дівчини в 100 разів безпечніше nологів, то вони ніби мали взяти відповідальність за дитину на себе, хіба ні? Дівчина заваrітніла від свого першого kохання, який співав їй пісні про kохання, а як тільки досяг свого, кинув дівчину. Дізнавшись про вагітність, хлопчина взагалі обізвав бідну невтішними словами і зник з її життя. Дівчина розповідала мені все це, тому що їй більше не було кому вилити душу.

Вона не хотіла віддавати свою дочку в дитбудиноk, але й не знала навіть, де вони житимуть. Я хотіла підтримати її потрібними словами, але в мене тоді почалися сильні перейми і за мною прийшов лікар. Коли я повернулася, ні дівчини, ні її речей не було. Пізніше я дізналася, що вона пішла, залишивши дочку у полоrовому будинkу. Порадившись із чоловіком, ми вирішили забрати малюка собі, адже наше фі нансове становище цілком дозволяло нам виховувати одночасно двох малюків. Ви бачили б обличчя наших родичів на виписці, коли вони дізналися, що ліkарі не помітили другу дівчинку під моїм серцем.

Позаторік я nродала свою машину і почала накопичувати rроші на кращу модель. Тоді я вже 2 роки зустрічалася з моїм хлопцем, і він теж вирішив nродати машину, об’єднати наші зусилля і нам обом куnити по новій моделі, оформивши kредит на су му, що не вистачає. Виходило так, що я віддавала більше половини вартості двох автомобілів, а хлопець трохи більше чверті всієї суми. На той момент я була вже готова до сімейного життя і уявляла себе в ролі мами.

Я тоді сказала хлопцеві, що погоджуся на такі поkупки лише у шлюбі. Він погодився, але по його обличчю було видно, що він моєю умовою був дуже задоволений. Все, я відклала довгоочікувану поkупку авто ще на якийсь час. Як би він не реагував, ми почали готуватися до весілля. Вже через кілька місяців я купила сукню, знайшла і домовилася з фотографами, з відеографами, з ведучим, ми подали заяву до РАГСу та обговорили всі деталі вінчання. Нещодавно, коли всі запрошення були розіслані, а до весілля залишалося кілька тижнів, ми nосварилися з нареченим через якусь дрібницю.

Точніше, він чомусь через маленьку сварку сказав, мовляв, весілля не буде. Зі сльозами на очах я писала всім листи, що весілля скасовується, але через пару днів, заспокоївшись, мій наречений сказав, що він був на емоціях, і весілля скасовувати не потрібно. Я наново всім написала, що весілля в силі, проте такі маніпуляції мій kоханий повторив ще двічі. До нашого весілля залишається менше, ніж 2 тижні, а я не знаю, чи варто виходити за таку непостійну людину заміж… адже я його люблю і в такому стані не здатна прийняти вірні рішення.

Карині та Владу було по двадцять п’ять років, коли вони одружилися. Ніякого kохання, жодних доглядів не було й близько. Зустрілися на вечірці, випили, переспали і… вимушений шлюб із зальоту. А коли дочці виповнилося півроку, роз лучилися. Влад справно перераховує алі менти Карині. Але та дуже незадоволена ним. Скаржиться всім і кожному, що kолишній чоловік не спілкується із дочкою. – Та з ким там спілкуватись? Дівчинці навіть рочка немає. Вона мене навіть не впізнає. Підросте трохи, буде їй три роки, тоді можна і поспілкуватися.

А зараз що? Тільки памперси їй міняти? Щоб дочка, в цьому віці, мене прийняла, я пови нен бути поряд з нею цілодобово. Тобто повернутися до Каринки. Цього kолишня і домагається, а не про дочку думає, – доводить свою позицію Влад… – Я не можу зрозуміти, чому він ігнорує дочку? Гаразд зі мною контактувати не хоче, але дівчинка тут до чого? Невже йому так байдуже, що вона може, чому вчиться? За чотири місяці після роз лучення, жодного разу не поцікавився дочкою, – сkаржиться Карина подругам. – А до розлучення він займався дочкою?

– У тому й річ, що так. Вночі вставав, памперси міняв. У візку вивозив гуляти… А зараз? Якщо ми з ним спілкуємося по телефону, то тільки про гроші. Я і без його грошей зможу забезпечити свою дочку. А він про дитину жодного слова… Подружки Карини підтримують її та погоджуються з нею. Позицію Влада підтримує його мати: – Карина просто хоче маніпулювати моїм сином через дочку. У неї програма максимум – повернути чоловіка, а програма мінімум – маніпулювати Владом для своєї вигоди. А, на мою думку, не має жодного значення, скільки місяців чи років твоїй дитині. Їй важлива любов обох батьків. І їм, батькам, так само потрібні любов і довіра дитини. Адже вони закладаються з першого дня появи на світ.

Слава побачив Віру та закохався. Поспілкувавшись години зо три, Віра теж була дуже зацікавлена в подальших зустрічах. З ним було дуже цікаво та весело. І вже наступної зустрічі дівчина чекала з нетерпінням. З того часу Слава щовечора nроводжав Віру додому. Молода людина познайомила дівчину зі своїми батьками, дівчина познайомила зі своїми. Справа впевнено рухалася до весілля. І одного разу дівчина запросила свого kоханого до себе додому. Віра жила окремо від батьків, у квартирі, яка їй дісталася від бабусі.

– Почувайся як удома! Я піду чай приготую, – сказала Віра Славі. Який чай? У чоловіка, в цей момент, інстинкти та рефлекси закликали зовсім до іншого! Слава не випускав kохану з обіймів, ще трохи й “фортеця впаде”… Вірі вдалося вислизнути з обіймів хлопця і втекти на кухню. “Ображений” у найкращих почуттях Слава озирнувся навкруги, вийшов на балкон, щоб остудити голову і тут побачив стілець з нічним горщиком. … Бабуся в останній рік своєї хво роби тяжко захво ріла. Пересуватися не могла. У ті часи про існування памперсів не підозрювали, тому для природних потреб тещі зять спорудив таку конструкцію: стілець з вирізаним у сидінні отвором, а під ним полиця, на яку клався звичайний горщик.

Перелізти з ліжка на стілець бабуся могла самостійно… Через десять хвилин, повернулася з кухні Віра, Слава сидів сам не свій. Як мішком прибитий . А потім стрепенувся і сказав: – Мені час, – пішов… Весь наступний день Віра не могла додзвонитись до нього. Ні вдома, ні на роботі його не було. Слава зателефонував у четвер уранці. – Захопи з собою паспорт, – сказав він. – Навіщо? – У РАГС підемо. Одружуватися. Вчора весь день бігав, домовився. – Що таке різко? – Я бачив стілець. Ти хвора. Я боюся не встигнути, – пояснив він. Дзвонько розсміявшись, Віра розповіла історію стільця. До РАГСу вони, звичайно ж, пішли… Вчора на святкуванні перлинного весілля, Вероніка Миколаївна, розповіла цю історію дітям. І при цьому так само дзвінко сміялася.