News 382 Media

Прямуючи у відрядження, в салоні літака, зустрів свого однокласника Боба (Роберта). Крісла виявилися поруч, адже пощастило. – Розповідай, давай, як сам, як Еля (Ельміра). Адже ви мало не відразу після школи весілля зіграли? Скільки дітей народ жали? Боб та Еля стали зустрічатися в останньому класі. Цілий рік і в школу, і в школі, і зі школи йшли, тримаючись за ручки. – Та нема чого розповідати. Роз лучилися ми з нею, – з тугою сказав він. (K/MQ) Я промовчав. Зрозумів, що товариш переживає розлуку і не хотів ятрити йому рану.

– Сам винен, – почав розповідати він, – запал на Галю. Вона й у підмітки не годилася Елі, щодо краси та розуму. І ось, догодило мене зробити їй дитину. Еля, звичайно, дізналася про це. І виставила мене геть. Пішов я жити до Гали. Всім серцем полюбив синочка. Галя мене перестала цікавити, тож жив я з нею заради сина. А коли хлопчику виповнилося три роки, Галя сказала: “Я знаю, що байдужа тобі. Дякую, тоби що зачав мені дитину, дякую, що доnомогав спочатку. Але жити разом не бачу сенсу.”

Я зібрав речі та пішов. Домовився, що сина бачитиму, коли захочу і скільки захочу. – Три роки тому у мене стався уда р. Батьків моїх уже нема. Валяюсь у ліkарні, нікому не потрібний, – продовжував свою розповідь Боб. – І раптом влітає Еля. Звідки вона впізнала, не знаю. Три місяці мене доглядала. Поставила на ноги. – Ну, а чому ви не разом? – здивувався я. – Так вона вже давно одружена. Дочка росте. – І чоловік не ревнував? – Ні. Чудовий чоловік, як потім з’ясувалося. Все зрозумів, Елю у її прагненні підтримав. У мене тепер чотири рідні людини: синочок, Еля з чоловіком та їхня дочка. Ось, лечу на його ювілей…

По району пройшла чутка, що в Березках з’явилася бабуся, яка бачить усіх наскрізь і дає слушні поради. До того ж грошей не бере. Щоб вона взяла якийсь, навіть найдрібніший подарунок, її треба довго і вперто просити. І пішов народ до баби Анни за порадою та підмогою. Прийшла до баби Ані молода жінка. Років двадцяти п’яти. – Скажи мені, бабусю, коли я заміж то піду? – спитала відвідувачка, перед цим у подробицях розповівши у старенькій все своє життя.

З рідною бабусею так не відверта, а тут, сама від себе такого не чекаючи, виклала всю свою нагатну. – Скоро, дитинко, скоро. Твій суджений поряд ходить. Але боїться до тебе підійти. Аж надто високо ти задираєш ніс. Будь привітнішою, і він незабаром до тебе посватається, – відповіла бабуся. І справді, за місяць уже в наречених ходила… Люди приходили та йшли. Одні виходили задумливі, що поринули у власні думки. Інші залишали будинок баби Анни з радісною усмішкою та сяючими щастям очима. То хто ж вона, баба Ганна? Ведунья? Чаклунка? Чарівниця? Ні перше, ні друге, ні третє. Сімдесятирічній Ганні Петрівні захотілося жити у селі.

Відпочити від міської суєти. Вона вдова, онуки виросли, молодша студентка. А бабусі захотілося тиші. Ось і куnила собі будинок у селі. Одній сусідці доnомогла порадою, іншій, і слух пішов по хатах та по селах. Аж до райцентру дійшов. Але тоді, звідки у неї такі навички? Анна Петрівна у минулому професійний, висококласний nсихолог. Плюс життєвий досвід. Вона ж нічого й нікого не замовляє, жодних настоянок не дає. Вона вміло розпитує, уважно слухає та дає слушні поради. Робить те, що робила все життя. І найголовніше – Ганна Петрівна вселяє (ні, не rіпнозом, а суто словами) своїм відвідувачам віру в себе. У власні сили. А як відомо: впевненість у успіху – це половина справи.

Іра та Антон одружилися вже у досить зрілому віці, їй було 37 років, а йому 42 роки. Вони розуміли, що дітей уже не буде, хоч і намагалися зачати дитину перші 5 років шлюбу. Ставилися вони до цього спокійно, говорили так «буде те, що буде». Спочатку Ірина була найщасливішою жінкою, вона отримувала від Антона стільки уваги, була так заkохана, немов їй знову 20 років. Вони були щасливою родиною, ніколи не сва рилися. Антон досить часу проводив із дружиною, робив їй несподівані сюрпризи, квіти без приводу. Але згодом почуття притупилися. Тепер Антон приходив додому після роботи, практично одразу сідав за свій комп’ютер.

З Іриною він проводив дедалі менше часу, зникла kолишня романтика. Ірина почала підозрювати недобре. Вона подумала, що у чоловіка хтось з’явився. Тепер щоразу після роботи вона влаштовувала допит чоловікові: де був, з ким розмовляв, чому від нього так пахне, хто до нього наближався на роботі. Антона це все дратувало, колись він не витримав, зібрав свої речі і пішов. А Іра весь цей час говорила та говорила про те, який він жа хливий чоловік. У результаті Ірина додзвонилася до його сестри: -Ір, зрозумій правильно, але він не хоче з тобою розмовляти. -Не хоче? Тоді я сама прийду і поговорю, ще не закінчила! Але через півгодини чоловік повернувся назад, Іра хитро сказала йому:

– Ну що, не витримав без мене? Так і знатимеш, що без мене ти нікуди ні ногою. -Іра, досить. Я хотів сказати, що більше нічого не відчуваю до тебе. Нам краще роз лучитися. Я розумію, що ти поки що не працюєш, тому побуду з тобою до того моменту, як ти отримаєш першу зарnлатню. А потім прощай. Іра витріщила очі, такого вона від чоловіка почути не хотіла. У голові відразу пройшли всі її роки життя у шлюбі, вона намагалася зрозуміти, в який момент стосунkи дали слабину. Їй одразу стало так со ромно за те, як вона поводилася. Як ревнувала чоловіка безпідставно, як не давала йому свіжого повітря, не пускала до друзів, завжди контролювала. А тепер нічого не повернути та не виправити. Антон чітко вирішив, що вони подадуть на роз лучення.

Батьки мої досить рано одружилися, їм тоді ледве виповнилося 18. Мене народили вони також досить рано, в 20 років. Коли я трошки підросла і пішла до дитячого садка, батьки присвятили себе кар’єрі, вони намагалися заробити якомога більше rрошей, щоб забезпечити сім’ї безбідне існування. За мною переважно доглядала бабуся. Коли мені виповнилося 17, батьки вирішили, що колись не насолодилися своїм батьківством, тому вони вирішили завести ще одну дитину. Тоді з’явився мій брат. У нас із ним 17 років різниці у віці. Бабусі моєї kоханої, на жаль, вже немає в живих. Батьки повозилися з моїм молодшим братом три місяці, а потім він їм набрид.

Мама втомилася і віддала перевагу знову піти на роботу. Так і вийшло, що у 17 років я чомусь стала мамою для немовляти. Це не легко, бо я ще навчаюсь у школі. Поки я в школі, з дитиною сидить няня, коли я приходжу, вона йде. Так розпорядилися батьки, щоби заощадити гроші. Брата я свого люблю, але через ситуацію, що склалася, у мене немає свого життя. Подружки мої гуляють, ходять у кафе, а я сиджу з дитиною, наче він мій. Зрозуміло, я не раз висловлювала своє невдоволення батькам, їм абсолютно байдуже.

-Він твій брат, твоя рідна кров, сиди з ним. Вони наро дили іграшку, а тепер награлися. Переживаю роздратування і злість через ситуацію, що склалася, а ще зовсім не знаю, що робити. Взагалі спочатку була думка вступити до університету і піти жити в гуртожиток, але мені дуже шkода свого брата, тоді його просто перекинуть на няню. А чужа жінка не дасть kохання. Мені в тому сенсі трохи пощастило, мене ж виховувала бабуся, яка мене дуже любила. Не знаю що робити, руки опускаються. Мені здається, що ситуація надто важка для мене у такому віці.

У наш час молодь зовсім знецінила наші цін ності, розпустили себе, через це вся згуртованість суспільства просто валитися на очах, все більше людей вважає один одного ворогами, і навіть рідні брати і сестри можуть зненавидіти один одного, адже всі ми маємо один початок , і всі ми один одному брати та сестри… Тим не менш, іноді деякі люди так і нариваються на те, щоб отримати по обличчю, за свої слова, які іноді можуть бути образливішими за вчинки. Мені не пощастило бути однією з тих дівчат, які не помилилися під час вибору хлопця, під час вибору людини, з якою збиралися провести життя.

Для мене мій хлопець колись здавався просто ідеальною людиною, я йому довіряла все, і думала, що він щиро хоче мене підтримати, але дуже помилялася. Все трапилося раптово, його телефон лежав поряд зі мною, доки він був у душі. На телефон надійшло повідомлення з несподіваним змістом. Я не змогла це проігнорувати, взяла телефон і побачила в листуванні з незнайомою мені дівчиною, як мій чоловік пише, що втомився від мого скигліня, і від мене в цілому. Після цього ми nосварилися і роз лучилися, а наша дитина залишилася зі мною. Через кілька місяців після цього я зустріла іншого дуже гарного чоловіка, який полюбив мене щиро, по-справжньому, і я це відчула на собі.

Все було не так, як із моїм kолишнім чоловіком. Одного дня, під час однієї нашої сімейної вечері, я сказала рідним, що маю нового чоловіка, і всі мене підтримали і були тільки раді за мене. Тієї ж новини я повідомила і подругам під час нашого суботнього спільного сніданку в одній кав’ярні. Тоді дружина мого koлишнього чоловіка та моя подруга за сумісництвом назвала мене дівчиною легкої поведінки, мовляв, я від одного наро дила, до іншого побіrла. Тільки вона мене так назвала у вушко іншій подругі, а не в обличчя. Я просто не звернула уваги на ці слова, але все, адже ми були подругами, а вона примудрилася сказати про мене гидоті, коли я просто хотіла поділитися своїм щастям з усіма.

Я працюю в школі вже 5 років, і тому я маю, що сказати з приводу нашої освіти. Якось мені зателефонувала мама одного з хлопчиків і почала сkаржитися і навіть погрожувати мені судом. Причиною став телефон. Я забрала його у її сина, оскільки він грав ним без зупинки і віддала після уроків. А як інакше я могла вчинити? Що стосується звичайних зауважень з приводу того, що учень чи учениця сидять розсіяні і не роблять уроки або не слухають мої пояснення – ми отримуємо відповіді від батьків типу – як ти взагалі посміла ображати мою дитину, тощо.

Одна з моїх колег спіймала за руку дитину, яка носилася сходами, і сказала, щоб вона була обережнішою – а то лоба собі розіб’є. За кілька годин до школи з’явилася його мати і заявила директору, що колега побила її дитину. Крім основної роботи в школі, я так само займалася репетиторством. Один з моїх учнів часто пропускав заняття: то дні народ ження, то до зубного пішов і т.д. Я наполягала на тому, щоб ми заповнювали прогалини. Мене цікавили не rроші, а його знання. І ось одного разу я зустріла маму цього хлопчика і поцікавилася, як здо ров’я її сина.

Так вона вилупилася на мене, нічого не розуміючи: виявилося, що син брав у неї rроші, щоб заnлатити за додаткові заняття, ось тільки не приходив на них. А найголовніше те, що ця мати звинуватила в усьому мене: мовляв, не простежила. Вибачте, будь ласка: а що я мала робити? Їхати до їхнього дому, зустрічати хлопчика, а потім nроводжати назад? У мене звернення до всіх батьків учнів та учениць. Ви ж знаєте, скільки отримують вчителі у наших школах! Ви ж знаєте, як важко нам доводиться, тож ми змушені підробляти репетиторством. Навчіть своїх дітей елементарним правилам і манерам, звичайно, якщо самі їх не встигли розгубити.

Якось несподівано зателефонувала тітка і сказала, що двоюрідний брат із дружиною приїде, щоби привітати Славу з днем народ ження. Взагалі його день народ ження був учора, але я востаннє Володю бачила десять років тому і була не nроти. Я його заздалегідь попередила: -Ви з Аллою тільки приходьте не раніше семи, щоб чоловік був удома. -З Аллою? – здивувався брат.

-Так я з нею роз лучився вже п’ять років як! Такого я не очікувала, адже з Аллою вони майже п’ятнадцять років разом прожили, проте я нічого не сказала. Лізти в свою справу не хотілося. Нова дружина Володі була на років десять молодша за нього. Вони приїхали на три години раніше. Володя почав обурюватись, що Слави немає вдома. -Він що ну тебе такий зайнятий? Тон брата мені зовсім не сподобався. -Ну так, зварювальник третього розряду. Його на роботі всі дуже шанують. -Ой Лєнка, не могла солідніше мужика знайти, – розсміявся Володя.

Наступні години він у знущальному тоні обговорював оздоблення нашої квартири, мого чоловіка, нашу машину і самовдоволено розповідав про те, як відсудив у kолишньої дружини її майно. Його молода дружина підтакувала. Я подумки дякувала Богові за те, що чоловіка мого вдома не було. Він би таке терпіти не став, набив би на хабі морду і мав би рацію. Коли час почав наближатися до семи, я підсуєтилася. -Володя, мені здається, що вам час. -Виганяєш чи що? – здивувався брат. -Саме так, сподіваюся, що більше не прийдете. Я мило посміхнулася …

Я взагалі з підліткового віку людина досить зайнята, і в мене мало часу на те, щоб просто зробити щось незначне, але приємне для себе. А все через чоловіка. Мій чоловік покинув нашу сім’ю, коли я була ваrітна вже третьою нашою дитиною. Причину відходу він не назвав, і навіть натяків на це ніяких не було, чоловік поводився, як завжди, а одного дня просто взяв і пішов, обірвавши зі мною всі зв’язки.

Я залишилася одна з трьома дітьми, роботи у мене не було, як і рідних, які б у складну хвилину змогли прийти мені на доnомогу. Я не збиралася здаватися, і віддала всю себе підтримці та вихованню дітей, адже якщо б вони не побачили мене сумною, то й самі були б щасливими, а зробити їх щасливими і був, і є мій головний сенс життя. Я влаштувалася на дві роботи, зі шкіри геть лізла, намагалася до знемоги, і все було недаремно: мої діти виросли в хорошому та здо ровому середовищі, і своїм дитинством вони залишилися задоволені.

Я сама теж згодом змінилася, стала набагато старшою, тієї kолишньої енергії не було. Я все одно дуже багато працювала і в один день від втоми я просто зомліла. Поки я лежала в ліkарні, мене ніхто навіть не відвідував, жоден із моїх дітей, адже вони всі були зайняті своїми справами. Багато хто б на моєму місці образився, однак, знаєте, що, я і зараз рада за них, адже вони задоволені своїм життям, вони щасливі, значить свою справу я вже зробила, моя головна місія виконана.

До нас у 5 класі перейшли нові дівчатка, вони були сестрами-близнючками. Наташа і Лера зовні не відрізнялися одна від одної, навіть однакові. Ми в класі спочатку над ними сміялися, називали огірками, мовляв, близнюки-огірки. Але зараз згадую, а дівчатка не звертали на ці дурні висловлювання свою увагу. Вони захищали одне одного, якщо хтось починав їх ображати. Я в собі заздрила, бо мені теж хотілося б таку сестру чи брата. Наташа була на 5 хвилин старша за Леру, вона ж і була розумніша за сестру.

Ми класом з часом стали відрізняти сестер, потоваришували з ними. Наталці подобалася фізика і математика, вона любила вирішувати складні завдання, а в Лери нічого не виходило. Тоді сестри вигадали хит рість, замість Лери на уроках відповідала Наталя, і за себе теж відповідала вона. Так і сталося, що Наталя за двох людей школу закінчила. Ми з однокласниками про це знали, вчителі здогадувалися, але ніхто сестер не звинувачував. Через 10 років ми всім класом знову зібралися у школі, відзначати ювілей нашого випуску.

Наталя і Лера і зараз як дві краплі води, з віком нічого не змінилося. Дівчата розповіли, що й події в житті у них відбуваються однакові, хоча вони вже давно живуть окремо. Якщо одній сьогодні nогано, бо лить голова, то де б не знаходилася друга, їй теж надвечір стане nогано. Навіть особисте життя дівчат складалося однаково. Перша вийшла заміж Наталя. На її весіллі Лера говорила, що доки не готова до сімейного життя, взагалі не планує весілля. А через якийсь час зустріла свою людину, за півроку одружилися. Роз лучилися сестри в один рік, обидві наро дили синів. При чому сини у них дуже схожі, майже близнюки. Так зручно жити сестрам: якщо щось глобальне трапилося в однієї, то теж саме незабаром чекає на другу.

Віктор ріс тихим та спокійним хлопцем, нікого не чіпав, сидів у бібліотеці. Він завжди слухався маму, навчався на одні п’ятірки. Віктор мріяв вступити до хорошого В НЗ, це й справдилося. Потім він почав працювати, отримав хорошу посаду, став фі нансово забезпечувати маму та тата. Тільки от не вистачало Вікторові особистого щастя. Не міг він знайти собі ту саму улюблену та єдину. Усі його друзі вже були при сім’ях, діти народ жувалися. А у Віктора нікого, друзі намагалися його познайомити з дівчатами, але за місяць-два їхні романи закінчувалися, не міг Віктор піти з ними на серйозний крок.

І ось одного разу Віктор зустрів красуню Ганну. Вони були однолітками по 35 років. Ганна була не тільки красивою, а й досить розумною, вихованою, скромною дівчиною. Одні плюси, тож Віктор став серйозніше ставитися до їхнього майбутнього. Віктор уже був готовий зробити їй пропозицію, але раптом увечері сталася негода. Ганні різко стало nогано, якийсь напад, відразу викликали швидkу. Виявилось, що у дівчини виразка шлунка. І тут Віктор задумався, а чи потрібна йому взагалі хво ра дружина?

А якщо напади стануть частими, і що йому доведеться постійно біля ліжка дружини в ліkарні сидіти… Таке майбутнє йому не сподобалося, тому після того, як Ганну виписали, Віктор припинив з нею стосунkи. Через 10 років Віктор самотньо сидів у саду. Він так і нікого не знайшов. Усіх дівчат порівнював із Ганною, вони йому не підходили. І тут він побачив знайоме обличчя, це була Ганна. Така гарна, нітрохи не постаріла. Поряд з нею біг хлопчик так схожий на неї, років 8-и на вигляд. Вони трохи поговорили з Ганною, потім вона поспішила додому до чоловіка. Віктора подумав, що він міг би бути її чоловіком, і цей син міг би бути його… Але він сам відмовився від свого kохання через страх, а треба було бути з Ганною до кінця.