Моя свекруха не розуміє, навіщо нашим дітям стільки іграшок. – Я грала тільки з однією лялькою, і цього мені вистачало. Дитинство у мене було чудовим, – все твердить вона. – Ось у тебе п’ять ляльок, і всі вони в nоганому стані. А от якби була одна…- каже вона нашій восьмирічній доньці. – А в тебе ціла коробка машинок. Не розумію, навіщо тобі стільки їх, – каже нашому шестирічному синові. Ми не розуміли її претензій, намагалися перетворити все на жарт, потім намагалися пояснити, що в наш час іграшок дуже багато, є така різноманітність, що не варто дивуватися цьому. Але свекруха відмовлялася розуміти, nродовжувала скар житися і бурчати собі під ніс. Якось дуже підозрілим чином зникла певна машинка з колекції сина, і вона, і п’ять ляльок доньки.
Як каже свекруха, іграшок у моїх дітей нескінченно багато, але я чомусь помітила їхню відсутність. Через тиждень я помітила пропажу й інших іграшок: спінери, поп – іт, конструктори. На їх місце серед іграшок дітей з’являлися доміно, розмальовки, лото тощо. Деякі з них були цікавими дітям, а з деякими вони взагалі не грали. Побачивши це , свекруха влаштувала скан дал: – У всьмому ви вин ні. Через ваше ставлення до них вони розпещені, відмовляються грати в нормальні іграшки. – Наталю Іванівно, а ви спробуйте показати їм, як треба грати, пограйте разом з ними. Може, поступово у них виникне інтерес, – порадила я їй. – А навіщо мені сидіти та грати з ними? Вони самі мають грати самостійно. – Ви так вважаєте? – Запитала я. – Звичайно. Свого часу і я одна грала. Батьки були на роботі.
Зі мною ніхто не няньчився. – А от нашим дітям пощастило, у них є чудова бабуся, яка може навчити їх грати, – я спробувала подати ситуації позитивне забарвлення. Але свекруха відмовлялася слухати мене. Вона все ж таки вважала, що правильніше віддати їм іграшки, а в іншому вони самі повин ні розібратися. В один із моїх вихідних я вирішила влаштувати маленьке прибирання і вирішила розібрати вбиральню. Раптом у темному куточку я знайшла коробку з усіма втраченими іграшками. Зрозуміло, що свекруха їх сховала. Я пішла до неї, і вона зізналася: – Так, це справа моїх рук. Я заміняла їх нікчемні іграшки на нормальні. Хотіла, щоб ваші діти взялися за розум та навчилися грати. А якби вони залишилися з однією іграшкою, почали б цінувати вашу працю та ваші гроші. Ціль у свекрухи гідна, тільки якими способами вона намагалася досягти її. Я порадилася із чоловіком, і ми вирішили відправити свекруху на двотижневий відпочинок. Мабуть, вона втомилася від онуків.
