News 382 Media

У неділю Марія накривала стіл: старша дочка зятя привела додому. А на весіллі теща була найщасливішою: весь час щось наспівувала, зятя при всіх називала синочком. Третя дочка через п’ять років вийшла заміж. І як тільки засватали її, Марія від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Лише родичі часто говорили, що вона дочок з дому швидше хоче випхати. Але Марія не мовчала, вона знала, яке воно — справжнє жіноче щастя Марія зітхнула, дивлячись на торт з цифрою «40». Казала ж дочкам, що цю дату не прийнято відзначати, а вони, настирливі, одне твердили: — А ми й не будемо, просто посидимо з тобою. Ми так за тобою скучили, мама! Навіть якби інша цифра випала, на рік менше або більше, то Марія все одно не стала б святкувати день народження. Трохи більше року, як овдовіла, з тих пір лише смуток та пустка якась на душі постійно. Нічого не віщувало чогось поганого, жили з чоловіком, як в казці, дітей своїх ростили. Коли друга дочка народилася, чоловік щасливо щебетав під вікнами: — Бог трійцю любить, в третій раз точно син буде. Третьою знову була дівчинка. Чоловік вже тоді сам сміявся, що тепер цей дівоче царство у нього і любив всіх дочок з голови до п’ят, а дружину то постійно тільки на руках носив. Марії тоді було 33 роки, коли вона четверту дитину чекала. Чоловік уже й не говорив нічого, просто чекали. А коли після УЗД сказали, що дівчинка, то махнув рукою: — Ну, і нехай буде дівчина, все одно ви у мене найулюбленіші і найкращі. І любив він свою сім’ю до останнього дня. Марія дуже сумувала за свого чоловіка.

Дочки по черзі заспокоювали свою матусю, хоча у самих на душі була пустка, в той день вони втратили щось близьке і рідне, частинку своєї душі, яку вже не повернути ніколи. Але кажуть же, час лікує. Так і Марія лікувалася роботою і турботою про своїх улюблених дочок. Дві старші вже в коледжі навчалися, а середня і найменша Леночка в школу ходили. Найстарша вечорами стала затримуватися, хлопець у неї з’явився. Марія запропонувала: — А приведи цього хлопчину до нас познайомитися. У неділю Марія накрила стіл, чекаючи дочку з хлопцем. Йому було всього 21 рік, Марія помічала, як він каже, як їсть, як на дочку її дивиться. А коли пішов, то сказала їй: — Хороший дуже хлопець, виходь за нього заміж! Дочка від радості аж підстрибнула, зраділа схваленню материнському. Так в родині Марії відбулося перше весілля. Що їй по грошах коштувало, тільки вона сама знає: чотирьох піднімати — гірко і важко. На другу роботу влаштувалася і дачу ще тягнула. Коли донечки малими були, дуже важко було, а коли підростати стали, то допомагали їй у всьому. На весіллі теща була найщасливішою, зятя в перший же день сином назвала. А через рік заміж захотіла і друга дочка. Її Марія без всяких примх і причіпок теж заміж видала. Сестра двоюрідна помітила: — випхати дівок заміж з дому подалі, як тягар, тепер тобі трохи легше буде. — Чи не випхати з дому, а віддаю заміж за хороших хлопців, дочки добре влаштовані в житті повинні бути.

Не тягар вони мені, а й нелегко чотирьох одній містити, так що хочеш, осуджуй, а у мене своя правда і своє життя, лише Богу відомо, що у мене на думці, лише йому душу свою відкриваю. А третя донечка через п’ять років теж вийшла заміж. І як тільки засватали її, Марія від радості по кімнаті тупцювала, пританцьовуючи. Чи жарт, третю дочку заміж видала, залишилася з молодшою Оленкою. Усіх трьох зятів схвалила і полюбила як рідних синів, про яких так колись мріяв її коханий чоловік. Шкодувала лише про одне, що його немає зараз поруч, адже він так мріяв про сина, а тепер три таких красеня вона має. Всіх зятів шанує і поважає, по можливості допомагає всім однаково. І чоловіки дочок теж до неї тягнуться, як до матері рідної, теща для них — своя людина, кращий друг і життєвий порадник. Але іноді говорить хтось в рідні: — Швидко дівок своїх заміж виштовхала з хати. Правда, ніхто з родичів з чотирма дітьми не залишався, і не дай Бог, трапитися такому. Як її жилося ніхто і не знає. Є у великій родині Марії традиція День тещі відзначати. Збираються всі діти і онуки в маминому будинку, зяті з квітами і подарунками, ставлять два великих столу, щоб всім місца вистачило. Тещу вітають і хвалять, все її дуже люблять і горнуться до неї. За все. За розуміння, за допомогу, за добрий погляд і потрібні слова. Ну, а з тещі у відповідь, як годиться, найсмачніші млинці і варення. Свято День тещі відзначають на початку літа, саме в цей день, коли вона одружилася зі своїм коханим чоловіком. А Марія дійсно найщасливіша людина на світі в цей день, поруч з нею завжди люблящи і такі рідні доньки, онуки і добрі і щирі зяті. Її рідні синочки.

— З’явився тут днями, думав ні її вже — розповідає про своє єдиному синові сімдесятилітня Ніна Олексіївна, — скільки я до цього йому дзвонила, скільки просила, щоб приїхав — відвідав, все дарма! Тому що я хворіла, два роки з ліжка встати не могла, і зараз ледве встаю — тільки до кухні дійти, та до вбиральні … Син Ніни Олексіївни, тридцятип’ятирічний Сергій, в дитинстві був улюбленцем своїх батьків. Вже як вони його тоді не балували. Купували все, що тільки попросить. Дозволяли буквально все. Тільки батько його трохи покарає, хлопчик біжить відразу до матері. І тут Ніна Олексіївна висловить батькові, що не треба його карати — він маленький: йому все можна. Минув час і цей «маленький» став дорослою людиною. Тільки ось дитячі капризи нікуди не пішли. Замість батьків, Сергій швидко знайшов слухняну дружину-мишку. Не дуже красиву, зате з характером поступливим — для нього саме те. Яка йому все зробить — і приготує, і випере, і погладить — обслужить по вищому рангу, при всьому при тому, що сама вона ще й на роботі працює в дві зміни в їдальні куховаркою. Переїхав він жити до неї — благо їй квартира дісталася від бабусі, хоч і старенька панельна на околиці столиці, але все ж своє житло.

Так і жити став, спочатку працював колектором, а потім набридло — звільнився, і цілих три роки жив під опікою дружини. Потім правда знову на якісь підробітки раз у раз влаштовувався. Навіщо напружуватися — дружина і так на витрати дає потроху. Про батьків став забувати — мало того, що і не приїжджав, так навіть і не дзвонив зовсім. Мати подзвонить скаже: «Сергію, приїжджай, батько хворіє». Але так і не приїхав син. Батька не стало … Сергій не те, що матері не допоміг організувати прощання, а взагалі не приїхав батька в останні путь провести, з відмовкою, мовляв прихворів. Так і мати його хворіти почала — роки своє беруть. Тільки він за останні роки, що мати хворіє всього один раз приїхав — грошей попросити собі на машину. Мати віддала останнє, що у неї було з заощаджень — собі залишила лише 20 тисяч на всяк випадок. Адже знає Сергій, що хворіє мама, що допомогти треба — або до себе забрати, або з нею сидіти купувати ліки, допомагати готувати. Але йому хоч би що! Ніна Олексіївна терпіла-терпіла таке ставлення, потім плюнула на все це — зрозуміла, що не дочекається від сина допомоги. Дізналася років п’ять тому, що дочка сусідів — Оксана — закінчила інститут і на той момент працювала соцпрацівником. Тоді Ніна Олексіївна вирішила до неї звернутися: «Оксана, допоможи, мені потрібно, щоб ти раз в тиждень за продуктами для мене ходила, я тобі буду за це 2 тисячі на місяць давати».

Оксана і так все зрозуміла — батьки адже їй розповідали про відносини Ніни Олексіївни з сином. Стала просто без всяких грошей допомагати літній сусідці. І продуктів купить-принесе, приготує то супу, то картоплі відварити. Каші різні зробить. Ніні Олексіївні навіть готувати не доводиться. Все Оксана розумниця за неї приготує. В аптеку збігає якщо ліки які потрібні. Коли з ногами у Тамари Павлівни стало зовсім погано Оксана допомагала виводити сусідку у двір — посидіти на лавочці, свіжим повітрям подихати. Тамара Павлівна тільки руками за голову хапалася і говорила: «Якби не ти, Оксанка, відійшла б я вже напевно». А Оксана тільки ніяковіла і говорила — » Так що ви Тамара Павлівна, мої батьки вас так давно знають, ще б я вам не допомагала ». Так і тривало довгий час. Син про матір забув. Ніна Олексіївна і вирішила на Оксану заповіт на квартиру оформити. Хоча дівчина не хотіла приймати цей заповіт — просто не могла зрозуміти, за що, їй же самій хотілося допомагати Ніні Олексіївні; все одно літня сусідка наполягла на своєму. Коли син дізнався про цей заповіті — він миттю матері зателефонував, вперше за чотири роки сам перший набрав, і в гніві почав претензії свої висловлювати. Мати послухала ці претензії і спокійно відповіла: «Синку, що заслужив, те й отримав …»

Жадібна свекруха -Мама, я вже й не знаю, що і робити, — шукає розуміння і поради у своєї мами Олена, — начебто і люди непогані, ставляться до мене чемно, всі вуха моєму чоловікові прожужжали про те, як йому і їм всім зі мною пощастило. Але безпардонність просто зашкалює!-Ти адже вже 5 років заміжня, — відповідає їй мама з посмішкою, — пора й звикнути, ну такі вони.- Та вже, — погоджується дочка, — а сказати — образяться і чоловік образиться, але насправді важко все це терпіти стає. Батьки чоловіка Олени, Олега, люди дуже прості, проте, сім’я у них міцна і непитуща. Крім Олега є ще двоє дітей, молодші сестра і брат. І не можна сказати, що Тамара Дмитрівна нав’язлива, але зустрічатися з родичами чоловіка, Олена воліє рідше. Тільки це не зовсім від неї залежить. -Ой, скільки салату та курячих ніжок залишилося, — зауважує Тамара Дмитрівна, припустимо, після сімейного ювілею, на якому сиділа разом з чоловіком, дітьми та родиною сина, що складається з нього самого, Олени та їх 3-х річної дочки, — де тут у тебе контейнер або пакети? Я зберу додому, нам не готувати і у вас не пропаде.

І такий підхід стосувався всього: цукерок і печива після чаювання, залишків пирога, приготовленого Оленою, трьох маринованих огірків, що залишилися в тарілці. — Чисто саранча, — каже Олена, — прийдуть на чай з тортом, так його залишки віднесуть і те, що у мене на столі залишиться, теж прихоплять. І адже матеріально не бідують, грошенята водяться, одягнені добре і харчуються вони гідно. — Ну, може, готувати зайвий раз не хочеться, дітям бере, — робить припущення мама Олени, — або реально боїться, що у вас з Олежиком пропаде і їй просто шкода продуктів? -Мама, — відповідає дочка, — не говори дурниць, — яким дітям? Сестрі Олега 21 рік, брату 19 років, а моя Вероніка не дитина чи що? І як, припустимо, можуть пропасти горіхи, сухофрукти та печиво? Не кажучи вже про те, що залишилися котлети я вранці б з дорогою душею чоловікові розігріла? А замість цього нам після їх візиту доводиться або до плити ставати, або в магазин йти. Нещодавно Вероніка вже сказала їм: «Бабуся, а залиш мені хоч конфеточка! ». Так що ти думаєш? Тамара Дмитрівна відповіла, що їй солодке шкідливо.

А заодно з цукерками завернула і два еклера, які сама ж до чаю і принесла! — Ну тоді це просто бзік жадібності якийсь, — каже мама, — що сам Олег з цього приводу думає? — А що він думає? Він одного разу сказав мамі, що вона немов з голодного краю приїхала і туди ж повертається. Образилася. Образа мами Олега вилилася в ще один головний біль: тепер Тамара Дмитрівна, мабуть, щоб згладити враження і показати, що і вона родині сина благодіяння надає почала приносити в будинок Олега і Олени різні речі. -Ось, — каже з порога, — а то вічно зображує, що ми тільки беремо, а нічого натомість не віддаємо. Я лампу настільну принесла, нехай внучка вечорами малює і очі не псує собі. — А лампа доброго слова не варто, — дивується Олена, — собі нову купили, а цю викинути шкода! А позавчора вона пакет ганчірок принесла. Я розбирати стала, ледь свідомість не втратила: майки брата чоловіка, старі треники свекра. Дзвоню, питаю, навіщо? — На ганчірки згодиться, — нітрохи не бентежачись каже Тамара Дмитрівна, — а закінчаться, я ще принесу.

— Не треба нам, мама, нічого тягнути, — каже Олена, — я цей пакет на смітник відправила в повному складі. І не лінь вам збирати і везти? — Горда ти дуже, — звинувачує Тамара Дмитрівна Олену, — я ж допомогти хочу. Ось Олена і не знає, як від такої «допомоги» відкрутитися, Олег рукою махнув, бери, мовляв, будемо викидати. — Днем Тамара Дмитрівна з дочкою зайшла, були десь неподалік від нас, — продовжує розповідь Олена, — я обідати їм запропонувала суп, другого не було, до чаю листкове печиво пекла. — А налий ти нам ще чайку, — попросила Тамара Дмитрівна, — ми ще печінок поїмо, додому ж таки не понесеш, ви ж скупіться. -Бабуся, — каже розумна Вероніка, — тато ще не пробував, і мені на полуденок залиш. Тобі мамка ще напече, — відповідає бабуся, нітрохи не бентежачись, — і не треба рости такий жадібної дівчинкою. — І що ти думаєш, — з обуренням згадує Олена, — сиділи, поки все остаточно не з’їли! А Вероніка ще і жаднюгою зростає? Як можна протистояти подібній безпардонності? Ніяк не можу звикнути до такої поведінки свекрухи, навіть не знаю, що з цим робити.

Напевно нами і дійсно керує доля. У той день все пішло не так, як зазвичай.Чи не задзвонив будильник, потім перед виходом зрозуміла, що забула вимкнути воду в раковині, туди потрапила губка, і почався потоп. Далі повз мене просто пролетіла моя маршрутка і я вирішила зловити машину.Зупинився красивий позашляховик, щось мене в ньому збентежило, але я спізнювалася і села. Сказала куди їду. Мені здалося, що чоловік мене не зрозумів і я повторила, додавши до своїх слів орієнтир, який в місті знали точно все.Водій весь час мовчав, а коли ми прибули, то я намагалася дати грошей, але він мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що не потрібно. До вечора я про нього вже забула.Робота мене стомлювала, тому я з трудом дочекалася вечора і вирушила додому.Але коли виходила, то побачила цю ж машину і поряд з нею водія, який мене підвозив. Він простягав мені букет квітів і записку: » Привіт, я Кирило. Я глx 0німий, але дуже хороший хлопець. Давай познайомимося».

Я не могла зрозуміти жарт чи це, він дописав на листочку: «я можу читати по губах».Я розвернулася і пішла, не взявши букет. Якщо це жарт, то чи не смішна, а якщо правда, то такі відносини мені не потрібні.Хоча звичайно я дуже хотіла відносин — я була давно одна — але в той момент мене чомусь це сильно збентежило і здалося складним.На наступний день він знову чекав мене, а потім знову, тижнів через два, я здалася. Підійшла і сказала, що згодна посидіти в кафе.Виявилося, що він і правда класний хлопець. Я говорила, він уважно дивився на моє обличчя, зчитуючи слова по губах — спочатку мене це бентежило, але потім я звикла. Відповідь він набирав швидко на смартфоні. Складно ще було, тому, що багато хто дивився на нас.Чотири місяці, що ми зустрічалися, були найщасливішими, весь вільний час я вчила мову жес тів. Звич айно часом сильно плута лася, але у мене виходило.

І ось він мені зробив пропозицію. Я погодилася вийти заміж.Знайомство з батьками було дуже ва жке. Мама погано сприйняла і його і новина про весілля. Коли ми з мамою залишилися наодинці — вона стала мене відмовляти, відмовляли і інші. Розповідати, як з ним буде важко спілкуватися в компанії, як важко буде дітям і т. П.Я пропускала повз вуха. Для мене його проблема просто дрібниця, це не впливало на наше життя, на мої почуття, але для них це булопросто неприйємлимо.Ми все ж одружилися. З моєї сторони прийшли тільки кілька друзів, батьки не прийшли на моє весілля — сказали, що я зра дила їх.

Моє життя зовсім не відрізняється від того, що було раніше. У компанії часом важко, мова же стів наші знайомі не розуміють, а чекати, поки чоловік набере на телефоні, для них довго. Я, звичайно, озвучую, що він говорить, але знайомих це бентежить.У шлюбі ми вже вісім років — наш семирічний син прекрасно знає мову жес тів і спілкується з батьком. Зі слухом і мовленням у нього про блем немає.Тільки через кілька років після наро дження онука мама почала відтавати і приходити до нас в гості, але, бачу, що з чоловіком їй досі ніяково сп ілку ватися.Не знаю через що; сподіваюся, що це ж аль, що не прийняла його відразу.

Закохана жінка часто не помічає недоліків свого обожнюваного чоловіка. Іноді це триває роками, поки одного разу вона не захоче стати по-справжньому улюбленою і шанованою у сім’ї. І тоді жінка здатна на багато що — змінити своє життя і світ навколо себе.Віка підбігла до телефону, рвонула трубку, віддихалась. На тому кінці почула байдуже-холодний голос чоловіка: «Я після роботи до куми заїду. Посидимо там, ну, свято відзначимо ». Пролунали протяжні гудки — навіть відповіді не дочекався. Втім, її думка вже давно Сергія не цікавило. І вона знала це, відчувала, але все на щось ще сподівалася в таємниці.Її Сергій завжди був красенем-не рівня їй. Сіренька мишка, але добра і порядна. Вона закохалася без пам’яті, а він лише користувався цим. Прив’язав її до себе міцно, зробив своєю рабинею. Спочатку в інституті за нього всі роботи писала, потім в родині всі турботи взяла на себе. І дітей, і будинок, і роботу — з усім справлялася. І була при цьому одна.

Напередодні головного чоловічого свята 23 лютого Віка оббігала всі магазини. Збилася з ніг, щоб вибрати кращий подарунок — флакон його улюбленого одеколону. Сергій себе пестив і плекав, купував тільки дорогі парфуми, не терпів ширвжитку ні в одязі, ні в інших речах. Дружина ніколи не картала його за це, хоч і йшли часом на подарунки останні гроші.Ось і на цей раз приготувала подарунок, накрила стіл, чекала до вечері. Але Сергій не удостоїв дружину увагою — поїхав до кума. Вона підозрювала, що так буде, але до останнього сподівалася на щось. Мигцем глянула в дзеркало — досить ще нічого, фігура відмінна, але волосся недоглянуті, нуль косметики, вид якийсь втомлений, замучений. І заради чого все це? І що попереду?

Стрімко вбігла вона в перукарню, дівчинка за стійкою навіть відсахнулася. Села в крісло, віддихалась. Нарешті, вона зробить щось для себе, як хочеться їй, а не чоловікові. І нехай буде, що буде. Вона ще не настільки стара, щоб ховати себе завчасно. Невже вона не гідна поваги і щастя?Вдома Віка одяглася, завдала макіяж. З того боку дзеркала на неї дивилася зовсім інша жінка — впевнена в собі, приваблива, сильна духом. Стільки років вона була рабою свого почуття, нічого не отримуючи взамін. Тепер її черга вести за собою, керувати ситуацією, бути господинею своєї долі. Діти виросли, стали самі по собі. Тепер вона може зайнятися собою і насолодитися свободою.

Віка подзвонила в двері кума, відкрили не відразу. На порозі застиг в ступорі здивований родич, за його спиною з дурною посмішкою на обличчі стояв її Сергій. Вони ледь впізнали Віку. Та ж з невимушеною посмішкою увійшла, привіталася, стала знімати пальто. Кум підскочив, допоміг жінці роздягнутися, став лепетати щось про безлад. Віка раділа. Вона бачила, як здивувалися чоловіки, яку владу вона знайшла над ними, як їй вдалося їх провчити. Вона трималася з видом королеви, і все навколо покірно прийняли роль її свити.Вранці вона вже не поспішалапідхоплюватися з ліжка раніше чоловіка і бігти готувати сніданок. Солодко потягнувшись, вона повернулася до Сергія і промуркотала: » Милий, ти ще не зварив каву? «Той скочив і побіг на кухню. Його королева вимагала тепер зовсім іншого підходу. Віка ж подумала, скільки часу вона упустила, тому що не поважала себе до сих пор! Полюбив себе, вона змусила і чоловіка ставитися до себе як до найкрасивішої, коханої жінки. І така роль їй подобалася куди більше

Меркантильність у відносинах з рідними, особливо — з батьками, часто виглядає бридко. Про це говорять навколо всі. Тільки не всі це можуть відчувати душі деяких людей покриті товстою кіркою. А ось приклад такого ставлення між дорослими дітьми та їх матір’ю.Одна молода жінка купила квартиру. Після цього жінка виявилася в боргах.Щобполегшити своє фінансове становище, вона запропонувала своїй матері продати її старе житло і переїхати до неї. Малюючи райдужне майбутнє старенькій, дочка не скупилася на яскраві фарби. І мати повірила своїй кровинці, абсолютно не побоюючись за своє майбутнє.Адже й справді, бабуся вже була не зовсім здорова. Жити поруч з донькою, спілкуватися з онуками, радіти кожному дню, а не нудьгувати на самоті — чи не про це мріє старенький самотня людина?І спочатку все дійсно було чудово. Однак ідилія тривала недовго. Болячки матері, її бажання «сунути свій ніс» в усі сімейні справи, спроби вчити і наставляти вже дорослу доньку стали набридати.

Але повернути все на колишній рівень не було можливості: будинок був проданий, а гроші витрачені. Але і терпіти поруч із собою обридлу літню жінку дочці було не під силу.Подумавши трохи, вона вирішила кардинально: здати матір в будинок для людей похилого віку. Вона і виправдання собі придумала: там за бабусею буде професійний догляд, навколо неї будуть подруги і друзі одного з нею віку. Так що нудьгувати їй не доведеться. А то ж будинку по півдня вона сидить зовсім одна!Сказано зроблено. Відправила розумна дочка власну матір в «казенний дім», здала з рук на руки чужим людям. І стало в її оселі спокійно, життя потекла по старому руслу, нібито нічого страшного і не сталося.На щастя, у літньої жінки був ще один син. Але жив він у іншому місті, тому не був в курсі того, що відбувається.Приїхавши якось відвідати матір, син не знайшов її в рідному гнізді. Зате сусіди розповіли про все, що сталося в його відсутність.

Приїхав молодий чоловік за місцем нового проживання матері. Бачить: сидить бабуся на лавці в парку, плечі опущені, голова опущена. Але ж зовсім недавно вона була повною сил, і раділа, і сміялася заливисто!- Мама, мамочка! — кинувся син до матері. — Рідненька! Хіба такий старості ти заслужила?Поплакали вони, обнявшись. І син, порадившись з дружиною, вирішили виправити ситуацію.Трохи довелося стиснути свої витрати синові, але ось і виповнилося його мрія: купили вони матері будинок. Та не такий, як був раніше, а ще кращий. І сад там був більше, і в будинку опалення центральне, каналізація.- Мамочко, тепер це твій новий будинок — живи і радій! — приблизно з такими словами увійшли вони втрьох в тільки що куплене житло. І невістка абсолютно підтримувала чоловіка, тому що свекруха, за її словами — друга мати.Закінчилася б історія на цьому, якби не одне «але».У день видачі пенсії дочка мала звичку відвідувати стару матір. Ні, вона не випрошувала у неї нічого, а просто зі сльозами розповідала, як важко їй живеться в матеріальному плані. І мати сама — так-так, сама! — віддавала їй всю пенсію до копієчки.

І ось в один з таких днів з’явилася дочка за черговий «виплатою». А мами-то в будинку для літніх людей так ні! Її, виявляється, перевезли в новий будинок.Втративши сором дочка поспішила за новою адресою і була невимовно здивована новими хоромами, в яких проживає тепер старенька. Кинулася недолуга дочка до матері, ридати стала, руки заламувати:»у нас все так погано, грошей зовсім немає !!»Може бути, материнське серце знову здригнулося б і бабуся піддалася б на провокацію. Тільки в маленькій кімнаті так раз відпочивав син — брат тієї невдячною дочки, яка вже не раз обдурила власну матір.- Знаєш, що, сестричка, — сказав він. — Ти розумна, а я розумніший. Важко тобі жити — переїжджай сюди, в село. Тут робочі руки ой як потрібні: доярки, свинарки в пошані. І дітей можна в дитячий будинок здати — там друзі за віком, професійний догляд і нагляд. Але тільки сюди дорогу забудь. Будинок цей мій, а не мами.Почую, що ти знову тут була — мало тобі не здасться.І пішла невдячна дочка з опущеною головою. Та ще й сусіди, які стояли біля своїх будинків, слідом їй плювали.

Ми з чоловіком прожили разом всього п’ять років. Але я ніколи б не подумала, що за цей час так і не зрозумію, з ким я живу. Справа в тому, що я дуже погана дружина. Я кладу котлетку поруч з пюре, а мама зверху і юшечкою поливає. А ще я розвішую наволочки лицьовою стороною, а мама вивертає. І таких » а моя мама «дуже багато. Але я навчилася з цим жити, з часом і зовсім перестала звертати на це увагу.

Що найцікавіше, приїжджаючи до своєї мами, він і її вчить як треба господарювати. «А моя Аня яблука з медом, а не з цукром пече » — і так до нескінченності. І ось одного разу я приходжу додому з роботи, а мій милий починає істерику.» Ти нестерпна! Зіпсована! Неуважна! Я не можу ніяк звикнути до твоїх дурних звичок! Ну, ось хто, скажи, хто залишає ложку в банці зі сметаною? » — кричав він, бігаючи по квартирі.

Спочатку я не розуміла, сміятися мені чи плакати. Я постояла кілька хвилин в дверях, розвернулася і пішла.Назовсім. У чому була. Через два тижні я дізналася, що відбулося насправді … Виявляється, він зустрів свою колишню дружину, згадав, якою красивою вона була, обходила його тільки так, як він говорив. Він хотів почати за нею доглядати, але я заважала.

Це чоловік розповідав мені особисто, прийшовши просити вибачення. Ви можете собі це уявити? Колишня дала відсіч і він вирішив повернутися до мене. Але тільки на кой він мені такий — зрадник!Я не витримала і відповіла йому його ж словами: — Ну хто ж так вибачається ?! Хто ?! Ти нестерпний! Зіпсований! Неуважний! Не можу звикнути до твоєї небездоганності і твоїм дурним звичкам! Прощай назавжди. Звичайно, я трохи перегравала, але мені це дуже сподобалося, я його відпустила і на душі стало якось спокійніше.

Я Олеся, чоловіка звати Володимир, зустрічалися, закохалися, одружилися і вирішили, що нам потрібна квартира, навіщо ми будемо платити за оренду дядькові, якщо ми можемо купити квартиру в іпотеку і платити вже за своє житло.
Так ми і зробили, але нам не вистачало на перший внесок, і тоді ми вирішили звернутися до батьків, мої дали грошей, скільки могли, а Світлана Петрівна, так звуть матір мого чоловіка, сказала, що продасть дачу і віддасть нам гроші, так вона і зробила.Своїми руками робили ремонт, нам в цьому допомагав мій тато, він був будівельником і коли ремонт був закінчений, ми заселилися в свою квартиру, радості у нас не було меж.Але в один із днів, мені зателефонувала свекруха і сказала, що вона зараз приїде, я подумала, що в гості, поставила качку в духовку, але не тут, то було.
Моя свекруха приїхала з валізами і сказала, що вона теж має право на цю квартиру, так як продала свою дачу і дала нам гроші, і тепер вона буде жити в цій квартирі разом з нами. Нічого не поробиш, думаю, добре, нехай поживе, але я глибоко помилялася.

Я з вечора готувала вечерю на завтра, а то, прийшовши з роботи, у мене навіть сил не було щось їсти, не те, що готувати. І ось я помічаю, що повернувшись додому, я не знаходжу приготовленої їжі, починаю питати, свекруха відразу ж починає кричати, що мені шкода для неї тарілки якоїсь бурди і так це було майже кожен день.Потім я почала помічати, що вона риється в моїх особистих речах; коли я їй сказала про це, то у відповідь почула лише те, що я в такій білизні зраджую чоловікові, і що ми скоро розійдемося, і квартиру потрібно буде ділити. Більше я це терпіти не могла, чоловікові говорила, а він, що тобі шкода, дітей у нас поки немає, нехай живе.В один день я не пішла на роботу, купила заздалегідь замок, викликала майстра і сіла чекати, коли піде з дому свекруха. Тільки вона пішла, я відразу з майстром піднялася в квартиру, зібрала її речі, виставила їх за поріг, чоловікові написала смс, що якщо він хоче зі мною жити, то повинен вибирати або я або його мама.

Свекруха увійшла в під’їзд, побачила свої речі, зателефонувала своєму синові, почала його вчити життя, говорити, що я погана дружина, що нам потрібно розлучитися. Я не чула, що їй говорив її синочок, але його відповідь, їй явно не припала до душі. Чоловік мені подзвонив і сказав, що він мене любить і хоче зі мною жити, а його мама повертається в свою квартиру.Минув час, у нас тепер є синочок, свекруха з нами не спілкується, вона подала позов до суду, хоче відсудити частину квартири. Вова сказав їй, що якщо вона не забере заяву, то він взагалі з нею не буде спілкуватися, але свекруха не захотіла почути свого сина. Мої батьки, оцінивши такий стан справи, взяли кредит і дали нам ту суму, яку нам додавала свекруха, ми при свідках їй віддали ці гроші.

Чоловік не спілкується зі своєю матір’ю, я теж не спілкуюся зі свекрухою. Не так давно вона сильно захворіла, нам подзвонили з диспансеру, лікар хотів поговорити з родичами хворої, але чоловік відмовився приходити, а мені її стало шкода, але я не втручаюся в їх відносини.Свекруха посіяла вітер, а тепер пожинає бурю, але найгірше, що вона так нічого і не зрозуміла, а шкода

У житті ніколи не знаєш як повернеться твоя доля. Я ніколи в житті навіть уявити собі не могла, що буду доглядати за людиною, яка мене ненавидила стільки років, скільки мене знає, і всіляко намагалася зіпсувати, і без того нелегке моє життя. Але від долі нікуди не дінешся, від неї не втечеш і не сховаєшся. У той день із спальні пролунав голос свекрухи. Вона попросила поїсти. Я швиденько відкрила холодильник, підігріла суп і поклала щойно смажену свіжу котлету. Напевно, саме цей запах викликав такий апетит. Поставила тарілочки на піднос і допомогла їй сісти. Дивитися як вона буде їсти мені не хотілося, поспішила вийти з кімнати. Тільки й почула ззаду тихі слова: » Спасибі, дочка «. Ох, давно ви стали так мене називати? Одружилися ми з чоловіком шість років тому. Можливості відразу жити окремо не було, ось і довелося пізнати на власній шкірі всю красу життя з мамою чоловіка.

Сказати, що Тамара Сергіївна мене не злюбила, було не можна. На людях вона всіляко підлещувалася і показово «дружила» зі мною. А вдома починала повчати мене у всьому, я і кроку не могла ступити без її навчання. Все, що я робила, було неправильно. Ще гірше було з моїми успіхами на роботі. Свекруха була впевнена, що місце жінки виключно на кухні біля плити і чоловіка. Якщо я захоплено розповідала про новий тренінг або успішний звіт, вона мотала головою і зводила розмову до того, що саме в цей час її синочок сидів голодний. Чоловік мій постійно захищав мене перед своєю мамою, намагався пояснити, що пишається мною, і дуже щасливий, що у нього така дружина. Але, у неї була своя думка. Все закінчувалося тим, що у неї життєвий досвід більше і насправді, вона переживає за нашу сім’ю, щоб якщо я більше буду проводити часу на роботі, у мужа не з’явилася інша жінка.

Такі міркування просто вражали мене, я вже втомилася все це слухати. Стала ловити себе на думці, що вже починаю вірити, що за чоловіком потрібне око та й око. І що жінці на роботі не можна затримуватися. Зрозуміла, що обов’язково потрібно з цим щось робити і задала питання ребром. Нам тоді відразу довелося піти жити на знімну квартиру. Це було дуже важко. Допомогло моє підвищення. Грошей стало більше і життя поступово налагодилося. Ми почали серйозно думати про можливість взяти житло в кредит. І раптом сталося непередбачене. Завантажуючи брудні речі в пральну машину, помітила на комірі чоловіка помаду. Мене як холодною водою облили. Невже мій улюблений, може мені зраджувати? Вирішила не влаштовувати суперечки і не з’ясовувати стосунки завчасно і про все самій дізнатися. Не буду довго розповідати, як я опустилася до рівня перевірок телефону чоловіка і його комп’ютера. Кожен брудний предмет гардероба буквально досліджувався під мікроскопом кожен день.

І незабаром виявився дивний факт. Увечері я крадькома обережно обстежила чергову сорочку чоловіка і нічого на ній не виявила. Коли через пару днів, я знову взяла цю ж річ, на ній чітко виднілися червоні сліди від помади. Одягнути її ще раз чоловік не міг, вона весь час була вдома. Як же тоді вони на ній виявилася? Я зважилась простежити хто ж може ходити до мого чоловіка навіть до нас додому. Сказала, що затримаюсь на нараді, а сама стояла недалеко від будинку, щоб все побачити на власні очі. Яке ж було моє здивування, коли я побачила свекруху! Виявляється, вона продовжувала не тільки спілкуватися з сином. Але, як і раніше намагалася гнути свою лінію, вона вперто стояла на своєму. Як тільки дізнавалася, що я затримуюся на роботі, відразу ж бігла до нього зі свіжими гарячими пиріжками. Йому не хотілося розповідати мені про це. Боявся, що я підніму скандал, скажу, що його досі мама годує, а моя їжа йому зовсім не подобається. І з мамою сваритися не хотілося.

У будинок я зайшла якраз тоді, коли свекруха була у ванній. Природно, що чоловік не надавав цьому значення. Ну, захотіла мама руки помити, що з того? Я вивернула все білизна з кошика на підлогу і пред’явила йому чергові сліди помади на одязі. Він, звичайно ж, був здивований, а я пояснила, що свекруха вже не перший раз залишає такі мітки, щоб посварити нас, зіпсувати наше мирне з чоловіком життя. Спершу Тамара Сергіївна говорила, що я все вигадую, кажу неправду. Але, як тільки я взяла її сумочку і сказала, що зараз витрушу її вміст і знайду підходящу помаду, вона у всьому зізналася. Виявляється, вона вирішила, що я не можу мати дітей! Така думка прийшла їй в голову від того, що одружені ми були вже не один рік, а дітей до сих пір не було. Думка про те, що ми просто хочемо спершу визначитися зі своїм особистим житлом, якийсь час пожити для себе навіть нею не розглядалася. Навіщо ж тоді взагалі варто було оформляти стосунки, якщо відразу ж не наро джувати дітей? Природно, її синочок повністю нормальний.

Значить, згідно її логікою, вся справа в мені, вона знайшла всі проблеми лише в невістці. Я думала, що була зла на неї. Але, коли почула все те, що і як розповів їй мій чоловік, зрозуміла, що помилялася. Він не просто був розчарований. Нарешті прийшло усвідомлення, що могло статися справжнє сімейне розчарування. Більше року він просто не спілкувався з нею, не брав телефон і просто повертав в інший бік, якщо її бачив. Свекруха багато разів просила вибачення, дзвонила мені, плакала і благала поговорити зі своїм сином. Все вирішив випадок. Взимку свекруха моя захворіла. Не знаю, може, це була кара згори. Проте, ця ситуація дозволила мені пробачити її. Та й чоловік, звичайно, переглянув своє ставлення до неї.

Знаєте, що найдивніше? Якраз в цей час мені запропонували відмінну роботу, яку практично повністю можна виконувати дистанційно? І як тільки свекрухи стало краще, я сама запропонувала забрати її до нас. Чоловік просто плакав, і сказав, що не очікував від мене такої мудрості. Яка там мудрість ?! Життя просто сама все розставляє на свої місця. І зараз я спокійно доглядаю за жінкою, яка псувала мені життя. Мені важко її полюбити, я просто виконую свій обов’язок совісно, адже вона — мама мого чоловіка.

Кілька днів тому мене відвідала на той момент майбутня свекруха, з якою у нас були дуже напружені стосунки. А якщо бути точніше, то вона просто навіть імені мого знати не хотіла. Але раптом приїхала до нас в гості, хоча адреси навіть не знала. Звичайно ж, мені відразу стали зрозумілі її меркантильні цілі. І я сказала їй своє чітке «ні» на всі запити.Проклинаючи мене, вона пішла з гордо піднятою головою. Це я пережила. Тільки ось незрозумілим залишився один момент, звідки вона адресу дізналася, якщо я їй не давала, в гості не запрошувала. Ще тоді я зрозуміла звідки дме вітер. Але вирішила дочекатися вечора, хоча мене ось розривало, хотілося подзвонити Микиті і сказати, що я про все це думаю. На допомогу прийшли заспокійливі. Закинувшись ними пару раз, мене відпустило, не зовсім, звичайно, але до вечора дотерпіла.

Микита прийшов як ні в чому не бувало. Запитав, що на вечерю. Я мовчки поставила перед ним тарілки і сіла навпроти.
— Ти нічого не хочеш мені розповісти? — запитала я його. — А що хіба щось трапилося? — подивився він на мене невинними очима. — Твоя мама приходила, — зайшла я з іншого боку. — Ааа, ось ти про що, все-таки дійшла значить, — простягнув він, очі тут же забігали. — Ти їй дав адресу?- Ну да, вона поговорити з тобою хотіла, я подумав, що, може, налагодите відносини перед весіллям, — швидко промовив він на своє виправдання.- А ти знаєш, навіщо вона приходила? — повільно запитала я свого в той момент нареченого, дивлячись йому в очі. Микита відвів погляд в тарілку. — Ну, в загальних рисах, — розпливчасто відповів він. — Ах, в загальних рисах, значить, — схоже заспокійливі перестали діяти, — а ти знаєш, що твоя мама хотіла, щоб я твою сестру влаштувала до себе на роботу.

— Ну, і що в цьому такого, майбутні родички ж, — сказав він.- Але ти ж прекрасно знаєш, що ця посада у нас одна, і я не можу її рекомендувати на це місце, тому що воно моє, — чітко вимовила я. — Ось, Аліса, ти завжди була егоїсткою, — відмахнувся він від мене, — могла б що-небудь придумати, що тобі складно чи що А то і засмутила маму і на мене наїжджає. — Та що ти кажеш, — підвищила я голос, — а ще вона хоче, щоб твоя сестра з її хлопцем жили з нами, — з єхидною посмішкою вимовила я, розуміючи що Микита з ними заодно.- Ну нехай поживуть, он скільки місця вільного, все одно ти весь час зайнята, то проекти свої робиш, то шиєш, а тут буде хоч з ким поспілкуватися, — нахабним тоном відповів мені майбутній чоловік.-А мене взагалі хто-небудь запитав, чого я хочу ?! — вигукнула я.
— А чого тобі не вистачає? Пропозицію я тобі зробив, заміж скоро вийдеш, що тобі ще треба? Це переходило всі межі. Моєму терпінню в цей момент прийшов кінець.

— А я не хочу думати про твою родину, вони мене люто ненавидять, а я повинна їм посміхатися і робити те, що вони захочуть. Ну ні! Це поки твоя сім’я, ось ти і вирішуй їх проблеми. А я не хочу бачити в своєму будинку сторонніх людей, не хочу втрачати улюблену роботу, тільки тому що Юлі потрібніше. Нехай спочатку освіту отримає, а потім вже мріє.Мабуть, я перегнула палицю. Микита почервонів, відкинув убік вилку.- Ось як ти заговорила. Занадто рано я вирішив на тобі одружуватися, не гідна ти поки стати моєю дружиною. Правильно мама говорила, що наша сім’я не для тебе. Дострибалася, докричалася? Не буде ніякого весілля! Зрозуміла ?! — з цими словами він схопив свій телефон, помчав в коридор, одягнувся і грюкнув дверима. Я тихенько опустилася по стіні. Таким я свого невдалого нареченого ще не бачила. Що це зараз було? Або він уміло приховував свої емоції весь цей час Загалом, проридала я весь вечір від гіркої образи і розчарування. Невже я могла так сильно помилятися