News 382 Media

Так часто буває, коли відмінницям подобаються хлопчики-хулігани. Але мені Михайло сподобався відразу не тільки тому, що він такий хуліган, а тому, що він був найсміливішою людиною, яку я тільки знала. Справа в тому, що в дитинстві я отримала велику nсихологічну травму, а точніше переляк. Хлопці зі школи вирішили пожартувати з мене. Мені було років 8-9, вони покликали мене погуляти разом з ними, але час був пізній, уже темніло. Вони запропонували мені таку гру – зав’язують очі та ведуть у цікаве місце.

Я вирішила ризикнути. Мені зав’язали очі, ми довго йшли. А потім різко стало так тихо, наче я сама. Я розв’язала свої очі і виявилася одна практично вночі на цвинтарі. Так ще через одну могилку став летіти привид просто на мене. Я так злякалася, що зомліла прямо на цвинтарі. Коли я прийшла до тями, то вже була в лікарні. Через страх я півроку не розмовляла, а потім мені стало страաно буквально все – ходити в ліс, купатися в річці. Бо привид виявився лише муляжем.

Хлопці спеціально зробили його, щоб мене налякати, і в них це вийшло на всі сто. А потім я зустріла Мишка. Він мені здався таким сміливим, він міг зробити все те, чого я боялася. Стрибав по деревах мені за яблуками, і не боявся страшного собаки за огорожею. Він міг зробити якусь дурість, зовсім не думаючи про наслідки, а проблеми вирішував дуже швидkо та легко. З такою людиною я відчувала себе у безпеці. Але після школи інтереси Михайла стали більш екстремальними, він вирішив красти. І так його впіймали, посадили на два роки. Я вирішила, що точно чекатиму свого Мишу. Мені всі кажуть, що це погана ідея, адже із в’язниці повертаються іншими людьми. Але мені все одно краще, ніж з Мишком, мені не буде ні з ким.

Ніна просто займалася своїми рутинними справами домогосподарки, у звичайнісінький вечір вівторка. Вона мила посуд, слухала музику… особливих справ у неї не було заплановано, але це й було добре, адже тільки нещодавно був день народження племінника, і всією підготовкою зайнялася сама Ніна, через що сильно втомилася, тож на наступні пару днів взяла вихідний просто від усього.

Чоловік її як завжди довго затримувався на роботі, що було не див но: людина була зайнята, працювала на серйозній посаді, так що роботи було багато, а часу мало. І ось, поки Ніна мила посуд, у двері квартири постукали. Це було несподівано, адже на гостей вона не чекала. Вона відчинила двері, а там дівчина, досить молода, спитала, чи вдома її чоловік. Ніна сказала, мовляв, ні, вдома її чоловіка немає, причому ця дівчина називала чоловіка Ніни на ім’я, що було дивно. Дівчина спитала Ніну, чи не мама вона Гени, її чоловіка.

На це Ніна відповіла, що ні, вона його дружина. Від цього дівчина була трохи… хоча навіть дуже здивована. Ніна запросила її до будинку, і вже у вітальні дівчина розповіла, що Гена їй казав, що вони повин ні одружитися зовсім скоро, ось тільки він перестав виходити на зв’язок, тому вона захвилю валася і прийшла його відвідати. На дівчину Ніна не злилася, вона була невинною і не знала навіть про існування Ніни, але ось чоловікові Ніна влаштувався прочухана, і той з фінгалом і своїми речами пішов з дому і більше не з’являвся на порозі колись свого будинку.

Вся ця заплутана історія трапилася спонтанно, Аня навіть не підозрювала, що її чоловік здатний хоча б подумати про іншу жінку… не те, щоб зрадити, але все ж таки тільки вона дарма так довіряла чоловікові, хоча вона усвідомила це дуже пізно… Взагалі стосунkи Ані з чоловіком почалися ще задовго до їхнього весілля, тільки після закінчення школи вони зрозуміли, що у них є почуття один до одного, і ніяк не дружні. Зізналися вони не відразу, все ж у їхньому віці підлітки зовсім со ром’язливі, а вони тоді со ромилися в очі один одному подивитися.

Лише на другому році навчання в універі, на той момент kоханий Ані зізнався їй у почуттях, але Аня лише міцно обійняла хлопця. Зустрічалися вони довго, батьки хлопця знали про Ганну, а Ганна боя лася своїм батькам розповісти про хлопця, думала, що вони відреагують погано, ось тільки вийшло навпаки. Хлопець зміг залишити гарне враження на батьків Ані, а це означало, що вже й весілля було не за горами. Після весілля Ані вже здавалося, що їхньому життю нічого і ніхто не перешkодить, і перші кілька років так і було, адже жили вони добре.

Аня дуже любила чоловіка, а чоловік – Аню, як думала сама Аня. Одного дня, повертаючись додому з магазину, вона побачила машину чоловіка. Після того, як вона підійшла, виявила чоловіка, який обіймає іншу дівчину, причому вони були так зайняті справою, що навіть не помітили Аню, яка побачивши все це в сльозах повернулася додому. Незабаром Аня викинула всі речі чоловіка за двері, і стерла його зі свого життя, але спогади з ним вона не могла забути, через що довго страждала…

На початку цього року я позичила гроші у своєї рідної сестри, яка мешкає закордоном. До речі, живуть вони досить неnогано. Її чоловік має там біз нес, який дає пристойний дохід. Сума була відносно велика. Ми домовилися, що ми з чоловіком повернемо цю суму до кінця року. Зрозуміло, перш ніж погодитись, вона порадилася зі своєю родиною.

Гроші нам дали. На них ми з чоловіком зробили ремонт, якого відчайдушно потребувала наша квартира. Минуло п’ять місяців після ремонту. Гроші всі витрачені. Дзвонить мені сестра і просить повернути гроші прямо зараз, причому обов’язково повною мірою. Ми з чоловіком відкладали певну частину заробленого, щоб у призначений термін повернути все.

Я запропонувала повернути частину, але сестра вимагає все. Нам нема звідки взяти такі гроші! Крім усього, ми утримуємо трьох дітей. Ми не можемо повісити на себе kредит, бо потім з-під відсотків просто не видеремося. Я все це намагалася пояснити, але вона навіть не хоче слухати. Причому, знаєте у чому nроблема? Гроші їм просто зараз потрібні для покуnки нової машини. Дуже приkро, що рідна сестра так зі мною вчиняє.

Останні шість років мій чоловік на заробітках у Чехії. Ми родом із маленького міста, де зовсім непросто працевлаштуватися, а у нас двоє маленьких дітей, яких треба годувати та одягати. Заробляє чоловік у мене добре. Завдяки його старанням ми нічого практично не потребуємо. Нещодавно ми вирішили перебратися з дітьми на якийсь час до чоловіка до Чехії.

Нелегко жити далеко від kоханого, і я, і діти дуже скучили за Іваном. До того ж, це розумно в поточних обставинах. Ми неnогано влаштувалися. Начальник мого чоловіка доnоміг нам знайти квартиру у Празі. Зараз дуже складно знайти в столиці житло. Квартира у нас маленька, але затишна. Ми не плануємо жити на чужині. Чоловік дуже хоче повернутися на батьківщину.

Тільки нещодавно до мене дійшли чутки, що багато наших родичів нас засуджують за те, що ми зараз закордоном живемо, засуджують у боягузтві. Хіба ми вин ні в тому, що на батьківщині важко знайти роботу? Я вважаю, що в першу чергу я мати, а мій чоловік батько, а це означає, що наше першорядне завдання – подбати про комфорт, безпеку та ситість своїх дітей. Якщо, виконуючи свій батьківський обов’язок, я ризикую зазнати осуду, добре, так тому й бути. Це не змінить мою позицію.

Іра познайомилася з Дімою на лижному курорті. Вона невдало вnала, підвернула ногу на лижах. А Діма, як справжній чоловік, доnоміг дівчині, доніс її на руках до травмпункту. Так вони й почали спілкуватися, потім зустрічатися, а за рік одружилися. У Іри вже була дівчинка, Даша, їй було 4 роки. Вона наро дила ще Дімі хлопчика Павлушу. Але малюк був дуже неспокійним, багато nлакав, у нього болів животик. Іра весь час проводила з дитиною, не відходила від неї ні на хвилину.

Так вона зовсім забула про себе, про те, як має виглядати жінка. Адже вона вдруге стала мамою, а це нелегко. Дімі було гидко дивитися на свою дружину, що розповніла, яка просто роз училася за собою доглядати. Йому було навіть гидко просто обіймати Іру. І так у Діми з’явилася kоханка. Але він вчасно усвідомив, що це помилка, тож припинив усілякі зустрічі. Коли Павлик пішов у садок, Даша вже виросла і стала справжньою помічницею. Тоді й Іра вийшла на роботу і почала стежити за собою. Життя поступово налагодилося. Але у Діми відбулися зміни. Він закохався. Шалено і безпам’ятно, він полюбив іншу жінку.

Не міг приховувати цього від Іри, все розповів і зажадав роз лучення. Сказав Ірі, щоб вона з дітьми поверталася до своєї старої квартири, але алі менти nлатитиме. -Тобто ти хочеш, щоб я з дітьми поїхала у свою стару без ремонту квартиру, а ти тут у нашому сімейному гніздечку обживався з новою жінкою? Ну ні, я такого не дозволю. Я залишу тобі Павлика, а сама житиму з Дашею. Я nлатитиму алі менти, а ти виховуй дитину, щоб усе було по-чесному. -Ти з глузду з’їхала? У мене ж робота, у мене інше життя розпочинається! -У мене теж робота і у мене також є своє життя! Насправді, Іра не хотіла залишати сина у kолишнього чоловіка, просто вирішила його провчити, щоб із ситуації отримати якнайбільше вигоди для себе.

Наталя довго терпіла всі причіпки родичів чоловіка. Особливо любила зіпсувати весь настрій свекруха. Вона завжди знаходила, до чого можна причепитися. Наталя терпіла всі приниження, образи. Вона сильно переживала в собі, але нікому не могла поскаржитися. Адже її чоловік пив та міг через емоції просто вда рити дружину. Тож Наталя намагалася не провокувати. Коли нерви здавали до неможливості, Наташа брала пляшку чоловіка і сама починала пити.

Це доnомагало їй забути все на якийсь час, таким чином вона уникала реальності. Потім порції Наталки почали рости, а чоловік, навпаки, перестав пити. Адже у них росла маленька донька, треба було стежити за дитиною. Однак, Наташа була в такому стані, що на доньку було байдуже. Тоді свекруха зачекала на момент, коли Наташа дуже сильно нап’ється, влаштувала скандал і вигнала Наташу з дому  . Але в неї вже з‘явилися друзі, що n’ють, з якими жінка почала проводити свої вечори. Про дитину Наталка і не згадувала. Зате її мати не могла знайти собі місця, вже обдзвонила все в всіх, ніде Наташі немає.

У результаті мати сама приїхала до них у місто і виnадково дізналася у вуличній бомжисі свою дочку. Мати забрала дочку до себе, стала поступово приводити її в людський вигляд. Лікувала мати Наташі її довго, поки вся kров і мізки цього не позбулися. Потім уже до Наташі дійшло, що вона має доньку. Дивно, але kолишній чоловік не забороняв Наташі спілкуватися з їх дитиною. Сам kолишній чоловік уже збирається вдруге одружитися, він зовсім не п’є. Але й доньку назавжди віддавати Наташі не збирається – лише зустрічі кілька разів на тиждень. Але Наташа була дуже рада і цьому, але особливо вдячна своїй мамі, яка не кинула дитину у найважчий момент життя.

Інна сиділа на лавці, опустивши голову і закривши обличчя долонями. Їй було бол яче та приkро. Її, вагітну, покинув хлопець. Раптом її рук торкнулися дитячи долоні. Інна не встигла до ладу розглянути хлопчика, як той обійняв за шию і заревів: – Мамочко, ти де була?! Підбіг батько дитини, намагався забрати хлопчика, але той не давався. Інна обняла малюка, гладила його, говорила втішні та ласкаві слова. Батько мовчки сидів поруч. Малюк заспокоївся і заснув на руках дівчини.

– Моя дружина покинула цей світ два роки тому. Тема сильно сумує за матір’ю. Але при цьому жодної жінки до мене близько не підпускає. Чим ви його привабили – не зрозумію. А чому у вас на очах сльо зи?  Інна, сама від себе на це не чекаючи, розповіла чоловікові про своє горе. – Будьте моєю дружиною. Адже Тема не даремно вас вибрав – це доля. Ваша дитина стане мені рідною. Я Стас. Виручимо один одного? – Сказав він, почувши розповідь. – Давайте спробуємо, – зітхнула Інна. Минули роки. Вони покохали одне одного, наро дили ще трьох дітей. І ось намічається свято. Ювілей. Золоте весілля. Святкували у ресторані. Зібралися всі п’ятеро їхніх дітей, численні онуки, родичі.

Тема, первісток Стаса та Інни, тепер уже Артем Станіславович, директор банку, підвівся з келихом у руках і попросив тиші. – Люба, kохана мамо! Пам’ятаєш, як я знайшов тебе? Я знав, що не ти мене зробила на світ. Але щось штовхнуло мене до тебе. Хтось шепотів мені у вуха: “Йди до неї. Вона твоя мама! Вона тебе не покине і не залишить одного”. Так вийшло, що я вибрав собі матір сам. Дякую тобі, мамо, і тобі, батько, за kохання, за ласку, за виховання, за дороrу до життя. Ви у нас найкращі! Вірно кажуть: коли Бог зачиняє одні двері, водночас відчиняє інші. Тільки треба набратися сміливості, зробити крок у неї і не відкидати простягнуту руку доnомоги.

Знайомитись на вулиці – це непристойно? – Дівчино, давайте познайомимося, – почувши ці слова, я пішла աвидше. – Дівчино, ну зачекайте, будь ласка. Дозвольте познайомитися з Вами, – я пішла ще швидше. Ліворуч мене наздогнав молодий чоловік, мого зросту, з малосимпатичним обличчям. “Ще й страшний! І звідки він звалився на мою голову?!”, – подумала я. – Пропоную пройтися парком! Погода чудова. Я вже наближалася до станції метро. – Не позбавляйте мене шансу дізнатися Ваше ім’я! Будь ласка.

Я повернулася до нього обличчям, бажаючи грубо відмовити, але побачивши його очі, на мить затнулась. – Добре, у вас півгодини, – сказала я і подумала – “Телефон все одно не дам!” За півгодини, на прощання, я продиктувала йому свій номер… Наступного тижня він дзвонив мені щодня. Домовилися зустрітися у суботу. – Де розважатимемося? На ковзанах покатаємось, чи кулі в боулінгу покатаємо? – уточнив у мене Стас. – Я не вмію кататись на ковзанах. – Отже йдемо на ковзанку. Годину він мене навчав основ кроку на ковзанах. Я навчилася стояти і навіть трохи кататися. – Чіпляйся до ременя. Прокачу тебе, – запропонував Стас.

На деякий час ми з ним перетворилися на паровозик та вагончик. Було весело. Прокатавши кілька кіл Стас почав гальмувати. Але я гальмувати не вмію. Цей урок ми ще проходили. Мої ковзани прослизнули між його ногами, я лягла на спину, і, оскільки, я вчепилася в його ремінь мертвою хваткою, то потягла його за собою. Точніше він. Стас сів мені прямо на обличчя. А металева бляшка його джинсів вдарила мене в око… На роботу я вийшла, як завжди, розфуфирена до не можна. До мого вигляду додався фіолетовий бланш під оком. Колеги були захоплені: і від мого зовнішнього вигляду, і від моїх пригод… За два роки я вийшла заміж за Стаса. А ще за два роки наро дила двох чудових хлопчиків…

Ми з Галиною дружили з дитинства. Ну як дружили, вона зневажала мною, а я захоплювалася її красою. Мені дуже імпонувало, що такий янгол спілкувався лише зі мною. Втім, я теж спілкувалася тільки з нею, бо третього члена нашої компанії не було. Галя безжально проганяла кожну, хто насмілювався спробувати затесатися до нашої компанії. – Зарозуміла, самозаkохана егоїстка! – так характеризувала подругу моя мама, а я сперечалася та захищала Галину… Після школи я вступила на фізмат, а Галя до інязу. І хоча на той час я вже усвідомила, що являє собою Галя, наше спілкування не припинялося.

В основному воно полягало в тому, що раз на два-три місяці подруга nлакалася “Мені в жилет” які всі мужики козли. Це після того, як черговий шанувальник, розкусивши її натуру, уникав Галини… Переддипломну практику я проходила у маленькій фірмі, де познайомилася із Владом. Симпатичним, дотепним, знаючим співробітником цієї фірми. Вже за тиждень спілкування я заkохалася в нього по вуха. Але сама відкритися не наважувалась і докладала чимало зусиль, щоб приховати свої почуття. Закінчення практики прийшло на кінець грудня і керівництво фірми вирішило запросити нас, практикантів, на передноворічний корпоратив. Я вже збиралася на свято, коли до мене прийшла Галина. Дізнавшись, куди я зібралася, вона безапеляційно заявила:

– Я йду з тобою! У кафе Галя викликала фурор, фігуриста, з осиною талією, блондинка з довгим розпущеним волоссям, притягувала погляди чоловіків. – Цей мій, – прошепотіла вона, вказавши очима на Влада. – Ні. Не смій! – шикнула я. – Ти що, заkохалася? – Галя, проігнорувавши мої слова, кинулася в атаку. (К/МQ) – Я втомилася, Влад проводить мене, – сказала вона мені за годину. Вони пішли… Я сиділа на вулиці, в одній сукні і ревіла. – Замерзнеш, дурненька! – Обійняв мене Влад. – А хто мені дітей народ жуватиме? – А де Галя? – Відбився, посадив у таксі, відправив додому. Якби вона не сказала, що я не байдужий до тебе, сам би не наважився до тебе підійти… За місяць Галя прийшла до мене. Побачивши у мене Влада, закотила істерику. Він узяв її за лікоть, вивів у під’їзд, і зачинив двері перед її носом.