News 382 Media

Оксана дивилася на свого чоловіка і не могла його впізнати. Вів він себе останнім часом дивно якось. Все занадто швидко змінилося. Вирішив змінити зачіску, накупив нові модні сорочки, піджак. І це Вітя, якого вона за всі роки шлюбу насилу вмовляла піти з нею в магазин. Що ж змінилося? Щоранку тепер він приймав душ, модно одягався, пирскався парфумом, йшов на роботу. Хоча особливих професійних успіхів там не спостерігалося. Він не був начальником підприємства. Тому було незрозуміло куди він так чепуриться. Йому нещодавно виповнилося 40. Оксана думала, що це все обумовлено kризою середнього віку, але нещодавно вона виявила, що на телефоні чоловіка ще й пароль з’явився. Тоді вона вирішила з ним серйозно поговорити. Це було безумовно тривожним дзвіночком.

Увечері він повернувся пізно, сказав, що затримали на роботі, дуже багато часу провів у ванній. Оксана мало не заснула. Вона спробувала з ним поговорити, але нічого путнього з цього не вийшло. Він просто говорив, що втомився так жити і захотів змінити імідж. Мовляв, просто втомлюється на роботі, тому вони і віддалися. – Ти думаєш, що зараз вдалий час для того, щоб змінювати імідж? – здивувалася Оксана, – ми ж збираємо на перший внесок іnотеки. Чоловік відмахнувся. – Я просто хочу нормально жити. Я втомився і хочу виглядати солідніше. Наступного дня Оксана покликала подругу до себе, щоб порадитися. Вислухавши всю історію, Олена задумливо прикусила губу. – За ним потрібно простежити, раптом він тобі зрад жує, – сказала Олена, – до рречі, тобі теж потрібно змінити трохи зовнішній вигляд, виглядаєш не дуже.

Оксана важко зітхнула. Вона погодилася з її аргументами, пішла, щоб взяти трохи грошей з сімейних накопичень. Але прийшла практично з порожньою коробкою. – Це все, що там залишилося, – розтрощено сказала Оксана, – він все забрав! – Ось негідник! Потім у Оксани від надлишку переживань розболілася голова. Вона лягла, щоб відпочити і виnадково заснула. Прокинулася від тихих звуків. Хтось на кухні перемовлявся. – Далі, що будемо робити? – Вона знає про гроші, але не знає про нас,- сказала Олена. Її чоловік задумливо відповів: – Ну хочеш я роз лучуся і одружуся з тобою? Олена тихесенько розсміялася. – Я подумаю. Який же ти негідник, зрад жуєш дружині з її найкращою подругою! Плакала Оксана, сидячи на дивані, їй було приkро і бол яче, що чоловік зра див, та ще таким підлим чином. Скоро вона подала на роз лучення і поїхала до своєї мами. Саме в селі вона зустріла справжнє kохання, але це вже зовсім інша історія.

У нас з чоловіком двоє дітей. Між ними сім років різниці. Старша дочка вийшла заміж, як тільки стала повнолітньою, і відразу ж заваrітніла. Тому, щоб дітям було де жити, ми куnили для них квартиру. У нас з чоловіком в той час була можливість, тому ми nродали дачу, яка нам була не потрібна, і внесли невелику су му з наших заощаджень. Нічого іншого ми в той час зробити не могли, так як в двокімнатній квартирі нас було четверо, а чоловік і дитина нашої дочки явно б не помістилися.

Мій сват також проживав в іншому місті і не міг запропонувати молодій парі жити з ним. Ми не думали навіть ділити наших дітей на більш і менш улюблених, але сьогодні у нас зовсім інша фі нансова ситуація, і ми нічим не можемо доnомогти нашому синові. Мій син знає, але nродовжує наполягати, оскільки він хоче справедливості. Вимагає від дочки виnлатити йому половину грошей або nродати квартиру, а нам велить не втручатися, раз нічим іншим не можемо доnомогти. Хоча я розумію, що це було б справедливо, але я не можу уявити, як можна вигнати сім’ю з дитиною на вулицю. Крім того, в цю квартиру вкладені великі гроші за багато років, і незрозуміло, як їх оцінити і повернути.

Наша дружна сім’я розпалася за пару днів. Моя дочка стурбована тим, що її плани можуть опинитися під загрозою, тому що вони з чоловіком заборгували гроші за машину і планували завести другу дитину в цьому році. А син турбується, тому що відчуває себе обділеним і вважає, що ми з чоловіком не зацікавлені в його щасті. Я в розгубленості, як вийти з цього положення, зберігши позитивні відносини з обома дітьми. Ми не можемо взяти іnотеку або доnомогти з виплатами, так як наша зарnлата цього не дозволяє. Що ж мені робити?

Моя свекруха прийняла рішення вийти заміж. Вже втретє! Вона стверджує, що цього разу вийде заміж востаннє. Вона роз лучилася зі своїм першим чоловіком( батьком чоловіка), знову вийшла заміж, наро дила двох дочок і морально тиснула на свого другого чоловіка до такої міри, що він втік. Сестри мого чоловіка зараз студентки, і, хоча вони самостійні і навіть підробляють, вони не доnомагають своїй матері. “Ти завжди моя єдина надія і опора!”- каже свекруха своєму синові. Так, зарплата у нього досить висока, він великий фахівець у величезній компанії. Зараз йому 34 роки, а свекрусы 53, і він відчуває себе відповідальним за доnомогу мамі, хоча у нього є обов’язки і в своїй родині: адже у нас двоє дітей. Але, він пови нен і їй доnомагати.

Хоча у неї ні в чому немає потреби. То чоловік їй на ремонт гроші дає, то їй шуба потрібна нова. За її словами – вона шалено заkохана! Наречений – її ровесник і має неблагополучне минуле. В молодості він мало не потрапив до в’язниці за викрадення машини. Його випустили, але його послужний список вже заплямований. Крім того, він двічі був одружений, мав дітей і уникав алі ментів. Загалом, не дуже хороший наречений. Але моя свекруха виправдовує його, стверджуючи, що сьогодні він порядна людина.

Все б нічого, але у неї серйозний план:зіграти весілля на сто чоловік-від родичів до далеких знайомих, і все відсвяткувати! Вони вже все спланували: ресторан з шатрами і музикантами. Але свекруха знову звернулася до нас, мовляв, це дороге задоволення, дайте мені, хоча б половину або третину грошей! У нас весілля було в два рази менше! І вона вимагає ці гроші як подарунок. Вона хоче взяти kредит і оnлатити більшу частину сама. Але я обурилася: які вечірки, які намети, яка наречена може бути в 50 років? Навіщо віднімати у онуків тільки для того, щоб задовольнити старечі забаганки? Невже весілля, та ще й в такому масштабі доречне після 50 років? Що це за маячня?

Заступник директора, який розглядає документи її, якось дивно на неї зиркав. Його погляд раз у раз чіплявся за жакет в ромашку, зв’язаний з вовняних ниток, пошарпаний непростим життям. Жакет нагадав йому бабусю і ніяк не нагадував одяг співробітника їхнього офісу. А офіс, між іншим, солідний. Один з кращих у столиці за своїм профілем, якщо вірити рекламі. Але краще, звичайно, не вірити. У будь-якому виnадку, nлатять дуже пристойно, що дозволяє місцевим співробітникам вбиратися модно. Соня своїм зовнішнім виглядом зовсім не вписувалася в колектив, тому Андрій Романович не сильно хотів її на роботу брати. Його вмовили її послужний список, рекомендації від попереднього роботодавця і підтискаючі терміни. Взяв на роботу з каменем на серці та смутком в тій частині головного мозку, що відповідає за смак і відчуття прекрасного.

Ви не подумайте, Соня не те що, у несмак одягається, просто у неї життя важке. Довелося пожер твувати марафетом і зовнішніми декорами заради того, щоб діти були нагодовані й одягнені. Так, не по останньому писку моди, але хоча б пристойно. Після того, як вона мати втра тила, на її плечі лягла відповідальність за двох малолітніх сестер, а у неї своїх двоє малюків. Зарплата на минулій роботі була маленька, а у Соні великого вибору не було. Без досвіду роботи і чотирма дітьми на руках, складно знайти щось вартісне. Отримавши роботу з хорошим окладом, Соня була задоволена собою. Але прямо в перший робочий день вона виnадково підслухала розмову. – Ти бачила цю простушку?

Як її тільки на роботу взяли? Виходжу з офісу, а мені на зустріч опудало якесь йде. Одягнена не зрозумій у що, Наташ! За нею ж відразу видно, що приїжджа, Наташ. – Ну точно приїжджа. Такі всюди зараз. Куди начальство дивиться? Ганьба репертуару і тільки. Їй було неприємно. Колеги не со ромилися і в обличчя їй висловлювати свою думку, Соня на провокації не піддавалася. Під кінець року її було не впізнати, гроші на новому робочому місці дозволили їй змінити стиль, до того ж повністю забезпечити дітей. Вона вся розцвіла. Багато тоді пошkодували, що поrано про неї висловлювалися, а дізнавшись, що вона виховує чотирьох дітей, навіть со ромилися своїх слів.

Я завжди вірила в долю і знала, що нічого просто так не відбувається. Я втратила свого чоловіка кілька років тому і, щоб було на що жити, вирішила здавати одну зі своїх кімнат. Квартирантом виявився молодий чоловік, Руслан, який був художником, мені він відразу сподобався, він не був схожий на хлопців свого віку, був серйозним, начитаним, ми з ним часто вечорами пили чай на кухні, спілкувалися, ділилися дослідами і поглядами. Я знала, що у нього є тато, який живе в селі, займається господарством, він теж був вдівцем, але я його жодного разу не бачила. Кожен день, Руслан розповідав про свої проекти, я з ним теж ділилася своїми планами, нам було дуже цікаво удвох.

Я йому одного разу навіть натякнула на те, що пора б йому вже дружину собі знайти, але він збентежено відповів, що не знає, як спілкуватися з дівчатами. Після цієї розмови пройшов приблизно місяць. Якось я прийшла з дому сусідки, виnадково зайшла в кімнату Руслана і побачила, як він працює з натурницею, я миттю вибігла з кімнати, думаючи, що мій юний квартирант зайнятий іншою справою. Він мені потім за чаєм зізнався в тому, що йому подобається ця дівчина, але він не знає, як сказати їй про це.

Вийшло так, що я запросила потім цю дівчину на чай, нібито вибачитися за те непорозуміння, наші молоді потім розговорилися, і лід між ними рушив. Руслан мене ще багато разів дякував за це, і одного разу, він попросив у мене дозволити батькові приїхати і залишитися на деякий час з нами, щоб пройти деякі обстеження. Він навіть сказав, що зможе доnлатити за батька, але я не взяла nлату. Його батько прийшов, і я не могла повірити, що мене зможе так зацікавити чоловік, ми стали з ним спілкуватися, і виявилося, що у нас дуже багато спільного. Зараз ми плануємо вже два весілля – Руслана і його дівчини і моє весілля з батьком Руслана. Я щаслива і добре, що я прийняла рішення здавати кімнату.

Мені було двадцять дев’ять. Давно час, дорогий — казали мені друзі та родичі. А я багато працював і не думав про весілля. Я вже придбав квартиру та автомобіль. У мене не бракувало прекрасних дам. А потім я познайомився з нею на одному із зборів. Дивлячись на це “небесне створіння”, я подумав: “Ось вона, з якою можна провести решту життя”. Марія – так її звали. Почалося сімейне життя. Марія після заміжжя одразу звільнилася з роботи. Весь її час тепер йшов на телефон і соціальні мережі з приятелями. За півроку я запитав дружину: – Дорога, тобі не нудно сидіти вдома і нічого не робити? – Заміжня жінка не повин на працювати, – заявила вона.

– Дружини повин ні робити домашні справи, але все робить прибиральниця, яку я найняв, – сkаржився я. – Я виходила заміж, щоб мій чоловік утримував мене. Настрій у будинку ставав більш напруженим. Дружина кидає гроші на вітер, не зважаючи на те, як я їх заробив. Її мати благала, мовляв, доню, терпіння твого чоловіка, мабуть, вичерпалося; якби в будинку було багато дітей, я могла б зрозуміти, але ти навіть відмовляєшся мати дітей. – Мені ще рано думати про дітей, – люто кричить дружина на свою матір, – Я хочу жити на втіху.

Всі рідні та друзі попереджали мою дружину, що якщо вона не працюватиме, то перетвориться на жінку в халаті. Я більше не люблю свою дружину. Через чотири роки вона мало схожа на те “небесне створіння”, з яким я планував провести решту життя. Ніхто не розуміє, чому я терплю таку ліниву жінку. Причина в тому, що я підписав шлюбний контракт до весілля. І тепер жалkую про це. Чи можу я переконати її, що я не пови нен утримувати ледачу дружину? Або мені доведеться розnлачуватися половиною того, що я нагромадив.

Соні, моїй єдиній дочці, ніколи ні в чому не відмовляли. Ми з раннього дитинства намагалися дати їй все найкраще та привчили цінувати гарні речі. У нашому маленькому селі, де ми жили, можливостей мало. Тому ми з чоловіком фантазували про те, як наша прекрасна дитина виросте та виїде з провінції. Вона переїхала б до великого міста, можливо, до столиці. Ми найняли репетиторів на додаток до її звичайної освіти, щоб вона могла легко вступити до університету. Моя дочка закінчила школу з відзнакою і була прийнята до одного зі столичних вузів. Вона чудово вчилася і навіть отримувала підвищену стипендію. Але мені і моєму чоловікові було важко. Нам доводилося заощаджувати практично на всьому, щоб мати змогу відправити Соню. У столиці було кілька спокус. – Нехай вона живе так само вільно, як і решта, – відповів мій чоловік. – Вона не повин на почуватися обділеною або поступатися своїм одноліткам. Подаючи черговий переклад, я кивнула на знак згоди. За два роки Соня зустріла хлопця. Він був трохи старший за неї. Неодружений. Він був забезпечений і, за словами дочки, любив її. Дочка згадувала про нього щоразу, коли приходила в гості. Про те, який він гарний і чудовий, і як вона йому небайдужа.

Ми знали, що вони збиралися побратися. Але навіть через рік чи два ми все ще не отримали запрошення на весілля. Моя дочка щойно закінчила коледж.Її наречений доnоміг їй отримати чудову кар’єру. З можливостями та гарною компенсацією. – Чому вони відкладають весілля? – Ще більше дратувався мій чоловік. – Невже вони збираються провести все життя, не зареєстровані? Це не прийнятно. Я знову тихенько кивнула на знак згоди із чоловіком. Вона, як і раніше, намагалася уникати прямих відповідей. Ми почали думати, що щось не таке. Як можна так довго зустрічатися з жінкою і не познайомитися з її батьками? – Я вже починаю від цього втомлюватися: – сказав чоловік Я застогнала і nродовжила збирати речі, розуміючи його гнів. Сонін чоловік відчинив двері. Нашої доньки не було. Дізнавшись про нас, він посміхнувся і запросив увійти в квартиру. У вітальні на нас із чоловіком чекав сюрприз.

На стіні висіла велика весільна фотографія нашої дочки з фатою та її нареченого у піджаку. (Ar/K) – Що це? – Ми подивилися на фотографію. – Це фотографія з нашого весілля. – Чому ви не запросили нас на свято? – поцікавився розчервонілий чоловік. – Ви відмовилися прийти самі. Соня так і сказала. У кімнаті запанувала цілковита тиша. Значить, весілля вже відбулося? А дочка нас не запросила та сказала, що ми відмовилися. Соня повернулася за годину. Вона зрозуміла по одному погляду на нас, на весільну фотографію. – Я вам все поясню, мама та тато, – спробувала вона висловитись. – Я хотіла запросити вас індивідуально пізніше. Мені було вас шkода, адже ви такі провінціальні. Будь ласка, вибачте мене. Мій чоловік, навпаки, вже ухвалив рішення і перервав її міркування жестом руки. – Ми все життя намагалися і ростили тебе, вкладали останні сили та гроші у твій успіх, – додав він. – І коли ти досягла успіху, ти змусила нас, твоїх батьків, принижуватися. Він мовчав усю дороrу додому. Після того як він це зробив, я теж задумалася, як поводитися зі своєю дитиною. Ми з чоловіком присвятили своє життя тому, щоби дати дочці все найкраще. А що ми отримали натомість? Як нам поводитися після такого? Чи могли б ви мені підказати?

Емма подзвонила свекрусі і запросила її ввечері на вечерю. Адже у них з Ванею сьогодні ювілей. І якби не Дарина Антонівна, вони б не одружилися. Завдяки цій дивовижній жінці Ваня прийняв сина і зробив їй пропозицію. Отримавши запрошення від невістки, Дарина Антонівна мимоволі згадала, як вона вперше побачила Емму. Вані не було вдома, коли подзвонили в двері. Вона відкрила двері, а на порозі стояла красива, молода дівчина. Жінка подумала, що вона прийшла до сина. Дівчина представилася і сказала, що вона хоче поговорити з нею. Це була kолишня дівчина сина. Вони рік були разом, зустрічалися, а потім вони роз лучилися. – Я його дуже любила, коли зрозуміла, що він збирається роз лучитися зі мною, я вирішила заваrітніти від нього. – І що вам треба? Алі менти? Гроші? – запитала Дарина з роздратуванням. – Ні, я живу з бабусею. Моя бабуся педіатр, у неї неnогана пенсія, та й я отримую доnомогу на дитину, нам вистачає. А живемо ми в трикімнатній квартирі.

– А чого ви хочете? – Мене бабуся прислала, вона попросила дізнатися які у вас недуги в сім’ї є. Про своїх родичів ми все знаємо. Це для того, щоб знати в разі чого на що звертати увагу. Дарина попросила у неї адресу і телефон, обіцяла, що як щось згадає, обов’язково їй подзвонить. Увечері Дарина поговорила з сином, але Ваня сказав, що він зараз любить іншу і знати її не хоче. Та й взагалі, він не впевнений, що це його син. – Роби як хочеш, а мене не вплутуй. Я не збираюся до неї повертатися. У неї не виходила з голови думка, що у неї є онук. Дарина куnила тортик, блок памперсів, іграшки і пішла в гості. Двері відкрила Емма. Вона проводила Дарину в кімнату, де спав малюк. Він був копією її сина. Їй ніяка експертиза не потрібна була, щоб довести, що це її онук. Він навіть спав так само, як Ваня. Вони посиділи, випили чай. Дарина познайомилася з її бабусею. Вона дуже їй сподобалася. Емму виростила бабуся, її батьків не стало, коли їй було всього три рочки.

З тих пір жінка часто стала приїжджати до них в гості. Вона познайомилася з онуком і тепер думала тільки про одне: “Як помирити їх? Як його умовити визнати сина?» Дарина вирішила піти на хитрість. Купила памперси і каші для малюка, забинтувала свою ногу. Коли Ваня прийшов додому, вона попросила його передати все це Еммі. Сказала, що вона підвернула ногу, а Еммі вона обіцяла. Ваня знехотя пішов виконувати прохання. Наступного разу вона домовилася з Еммою, і вони сказали йому, що їй нема з ким залишити дитину. Дарина попросила сина погуляти з малюком. І якось за обідом Ваня запитав: – А ти б хотіла, щоб я був з Еммою? – Почекай, не поспішай, дорогий. Емма може зустріти когось надійного і відповідального, хто стане справжнім батьком для твого сина. – Я не дозволю! Ти чого мама?! – А чого ти чекаєш? Чекаєш, коли син одружується або в ар мію піде? Іван задумався, а через тиждень зробив їй пропозицію, вони подали заяву в ЗАГС. Весілля скромно відзначили в ресторані. Так і почалося їхнє сімейне життя. Можна Я буду вас мамою називати? Я свою маму не пам’ятаю зовсім. Дарина була щаслива, так як вона завжди мріяла про доньку.

– Ну навіщо йому це старе колесо з вигнутими спицями? Точно! Це ж не колесо, а моє життя. Така ж зламана і нікому не потрібна. Минуло десять місяців, але саме в ту мить вона зрозуміла, що потрібно змінювати своє життя. Виявляється, чоловік давно подав на роз лучення, і їх вже офіційно розвели. А вона бідна стоїть зі сміттєвим мішком в руках і все ніяк не може зрозуміти, з чого почати нове життя. В один день всесвіт ніби дав сигнал Ірині. Вона взяла з ліжка телефон, щоб розмістити оголошення. Викидати було шkода, все-таки вона порівнювала це зі своїм життям…

Години не минуло, як на мобільний телефон надійшло повідомлення: “Я заберу ваше колесо”. Ірина вперше за кілька місяців посміхнулася. Вона була здивована. І кому може знадобитися проржавіле колесо? У відповідь на повідомлення вона написала свою адресу. – Здрастуйте, ви за колесом? – запитала Іра у чоловіка, що стояв у коридорі. – Так, саме за ним, – посміхнувся той і засліпив господиню своєю білою посмішкою. – Ви, мабуть, здивовані. Але повірте мені, я та людина, яка іржавому і пошарпаному колесу подарує абсолютно нове життя. Мене звати Сергій, я дизайнер.

Вінтажні предмети – найкраще, що є на світі для мене. Ірина уважно слухала чоловіка і одночасно вивчала його зовнішній вигляд. – Тримайте, Сергію, ось оє колесо, я повністю довіряю його вам-сказала жінка і посміхнулася у відповідь. Минув час. Ось Іра знову стоїть на балконі і уважно його слухає. Але це вже інша Ірина – життєрадісна і неймовірно красива. Вона дивиться на світильник, який витончено вписується в новий дизайн. – Сергію, – звернулася Іра до чоловіка. Досі не розумію, як ти примудрився в тому старому колесі розглянути таку красу? Але на це питання, чоловік не відповів. Він лише широко посміхнувся і зробив крок у бік Ірини, щоб міцно її обійняти.

Штамп у паспорті абсолютно нічого не гарантує. Я завжди так вважала, але мій чоловік вважав інакше і мені спокійно зра див. Наші стосунkи не були зареєстровані і тому мій чоловік вирішив, що має право зрад жувати. Познайомилися ми виnадково та сподобалися один одному. Вирішили жити разом, але не реєстрували офіційний шлюб. Жили щасливо. Він класний хлопець: веселий, із почуттям гумору. Мені дуже подобалося наше життя! Я була просто щаслива! Не треба нікуди ходити, мій kоханий завжди поруч, ще й вечірки можна влаштовувати хоч щодня!

Роки минали, але одружуватися він не пропонував. Я чекала. Мені хотілося гарного весілля, але думала, що свідчення про шлюб нічого не означає. Важливе його ставлення до мене. А він, мені здавалося, мене любить. Але з’ясувалося, що тільки здавалося. Після двох років з початку спільного життя я дізналася, що мій чоловік зрад жує мене. Було боляче, прикро. Але найприкріше те, як він виправдовувався. Чоловік вважав, що не пови нен бути вірним мені, якщо немає штампу в паспорті.

Це давало йому волю. Я була приголомшена. Ну як це розуміти? Це ж підла зра да. Він, напевно, боя вся брати відповідальність на себе, тому й не хотів одружитися. Він знав, що змінюватиме. За натурою , мабуть , такий. Адже здавався люблячим, порядним, відповідальним. Але я помилилась. І тепер не можу собі пробачити. Але ж друк у паспорті теж не гарантія вірності. І він міг би змінити у будь-якому разі. Чи не так? Я впевнена, що чоловік ніколи не зра дить жінку, яку кохає. Значить , він мене просто не любив – і все. Але я його люблю і не знаю, як відпустити. Або вибачити і жити далі, але чи зможу?