News 382 Media

Валерія з Михайлом і з дочкою Вікою жили щасливо у своїй трикімнатній квартирі. Ну, або сімейне життя щасливим здавалася тільки Валерії. Одного разу чоловік заявив, що у нього є інша, залишив все дружині і пішов з дому. Валерія залишилася з донькою одна. Навіть після офіційного роз лучення вона не могла повірити тому, що трапилося. Вони ж жили щасливо, як так вийшло, що в один момент все випарувалося?! Загалом, час лікує будь-які рани. Валерія стала потихеньку звикати до свого нового становища. Віка росла розумницею і красунею.

Все йшло прекрасно до одного моменту: віці виповнилося 25, а вона ще жодного разу не перебувала у відносинах. Валерії це трохи лякало, але одного разу дочка все ж порадувала матір новиною про те, що у неї з’явився хлопець, і він хоче познайомитися з майбутньою тещею. Митя виявився хорошим хлопцем, освіченим і цікавим. Валерія була рада, що дочка зустріла саме такого хлопця, і з радістю благословила їх союз. Дмитро попросився пожити в будинку Валерії, поки вони будуть збирати на власне житло. Після згоди він зволікати не став, вже перед весіллям переїхав до тещі. Тієї все влаштовувало, адже будинок у неї був великий, всім вистачало місця.

“Не життя, а казка!”–можна подумати, адже все йшло гладко, без будь-яких казусів, але казус трапився на другому рік життя миті в будинку тещі. Дмитро став ставитися до тещі з холодком, а та не розуміла, що вона робить не так. Одного разу, залишившись наодинці з донькою, Валерія запитала у неї, що діється з зятем. – Мамо, ми з Дімою думаємо, що тобі потрібно з’їхати. Ти могла б зняти квартиру … не знаю. А то нам вже некомфортно втрьох. Слова Вікі сильно поранили Валерію. Коли зять повернувся додому в той день, йому було сказано, що у нього рівно 3 дні, щоб зібрати речі і зникнути з дому. Віка підтримала чоловіка, звичайно ж, образилася на матір, і вони переїхали жити до свекрухи. Валерія залишилася одна у своїй трикімнатній квартирі.

Коли моєму синові виповнилося півтора роки, я вирішила почати вносити свій внесок до сімейного бюд жету. Я завжди любила в’язати, от і вирішила почати в’язати на nродаж. Але, як з’ясувалося, в’язати для себе і на nродаж – це дві великі різниці. Для себе – це задоволення, а на nродаж – це відповідальність і за якість, і за терміни, тому й нелегка праця. Мій хлопчик хоч і підріс, але все ще потребував великої уваги. Тому часом, щоб виконати замовлення вчасно, доводилося сидіти ночами. Мій бізнес, хоч і зі скрипом, набирав обертів.

Мої прибутки стали поповнювати сімейний бюд жет. Свої роботи виставляла в інтернеті. Серед моїх передплатників була не те, що подруга, а близька знайома. Побачила мої роботи та зв’язалася зі мною. – Ніколи не думала, що в’язання може так класно виглядати. Та ще й ручна робота зараз у тренді. Чи зможеш мені светр зв’язати, на зразок? – Ти мені зразок покажи, тоді я відповім, чи зможу чи ні, – відповіла я їй. Зразок, фото якого надіслала знайома, був мені по плечу. Про що й не преминула їй повідомити. – Супер! Тоді я куплю пряжу та зв’яжуся з тобою. – Ні. Пряжа пряжі різниця. Ти мені скажи колір, а пряжу сама замовлю.

А вартість включимо у передоnлату. – Ти що, вирішила з мене грошей вимагати? Сидиш, в’яжеш на своє задоволення, та ще гроши вимагаєш? – Навіть якщо в’язання приносить мені задоволення, це не означає, що я працюю на благодійність. Я працюю на сімейний бюд жет, – відповіла я їй. – З тобою все ясно! – прошипіла знайома і кинула слухавку. Будь-яка праця має бути оnлачена. Це аксіома. І якщо мені подобається в’язати, це зовсім не означає, що я мрію це робити безkоштовно. Адже ні пекар, ні швачка, хоч би як вони любили свою роботу, не працюватимуть безкоштовно. Чому ж від мене чекають на альтруїзм?

Поки ми ще не були одружені, жили із Дмитром окремо. Він пропонував з’їхатися ще до весілля, але я була nроти. Нарешті одружившись, ми були щасливі, що відтепер ділитимемо побут і все робитимемо разом. Але з першого дня спільного життя я зрозуміла, що з Дімою мені буде важко. На його думку, в будинку є чоловічі та жіночі обов’язки, і займатиметься він лише своїми. Я багато разів намагалася довести йому, що так звані “жіночі” обов’язки в кілька разів перевищують чоловічі, і що ними потрібно займатися щодня. Адже протирати пил доводиться набаrато частіше, ніж лагодити кран.

Діму це ніяк не турбувало, і я зрештою відступила, адже не хотіла через такі дрібниці сва ритися. Натомість вирішила, що виконуватиму свої обов’язки в півсили, а готуватиму тільки те, що, відповідно, готується швидше. Але одного разу Діма повернувся додому і оголосив: -Ми з мамою порадилися і вирішили, що ти не дуже гарна господиня. Тобі потрібно більше часу приділяти дому. -А нічого, що ми працюємо практично однаково? Нічого, що я вкладаю до бюд жету стільки ж грошей, як ти? -Ти в основному куnуєш вже готові страви і лише розігріваєш їх.

-Так, тому що після роботи у мене не буває сил. А ти хоч раз розігрів для мене їжу? -Це жіночий обов’язок. -Тоді я запропоную тобі такий варіант: я йду з роботи, весь день сидітиму вдома. У такому разі я і забиратися буду ретельніше, і готуватиму стану тільки свіжі страви. -Якщо ти зробиш так і мені доведеться утримувати тебе все життя, то ми роз лучимося. Ось тобі й поворот! І що мені тепер робити? Як зберегти сім’ю, якщо мій чоловік не намагається чимось доnомогти мені, стоїть на своїх принципах, але іноді йому доводиться кілька разів нагадувати про те, що у ванні потрібно поміняти лампочку.

Сім’я: батько, мати, і їхній п’ятирічний син Гоша сиділи за вечерею. – Мам, – раптом спитав син, – чому це я на тата не схожий? – Хто тобі таке сказав?! – різко випалила матір. – Не кричи на дитину, – приструнив батько, і тут же підколов дружину, – чи тобі є що сказати? – Ти хоч думай, перш ніж сказати! – Перенесла “вогонь” на чоловіка дружина. – Ти мене у зраді звинувачуєш?! – Якщо ти чиста, тоді чому ти нер вуєшся? – Подивилася б на тебе, якби тебе звинуватили у подібній гидоті! Задушу гадюку, яка посміла таке дитині сказати.

– Та хто тебе звинувачує? – Та хоч би ти! – Нічого такого я не казав! – Буквально не сказав, але поставив питання з підковиркою! Якщо ти в мені сумніваєшся, значить розлюбив! Чи взагалі ніколи не любив? – А може, це ти мене ніколи не любила! – почав закипати батько. Слово за слово і нависла загроза грандіозного сkандалу. Але тут знову своє “вагоме” слово сказав Гоша. – Мам, тату, а чого ви лаєтеся? Адже просто треба зробити мене схожим на тата. Батьки, відкривши роти, дивилися на сина. – Як це? – першим очухався батько.

– Дуже просто. Треба для мене куnити молоток та ножівку, – пояснив син. Батьки переглянулись і витріщилися на своє чадо. – Поясни, – нарешті зміг вимовити батько. – Я знову в садку стільчик зламав, – зітхнувши почав свою розповідь Гоша. – А Марина Петрівна сказала: “Ти, Гоша, зовсім на тата не схожий! Він приходить, лагодить нам меблі, а ти тільки ламаєш!”. Тату, ти мені куnиш молоток та ножівку? Я стільчик полагоджу, і знову буду схожим на тебе. Тут батько вибухнув таким сміхом, що затремтіли шибки. А мати вnала на стілець і уткнулася в долоні обличчям.

Надія Дмитрівна двічі була заміжня. Перший чоловік покинув їх із донькою, коли тій було всього нічого. І з того часу про нього не було ні слуху, ні духу. Від другого шлюбу у Надії Дмитрівни був син. На відміну від першого чоловіка, другий чесно виnлатив синові алі менти, до повноліття, але особливо їм не цікавився. Тож виростила дітей Надія Дмитрівна одна. Нині у дітей уже свої сім’ї. Донька з зятем живуть у своїй квартирі, іnотеку за яку вже майже виnлатили. Пройшли через чималі труднощі, але зараз у них все, дякувати Богу, добре. А син із невісткою винаймали квартиру, поки невістка не заваrітніла. Господиня kатегорично не захотіла залишати їх у своїй квартирі та попросила звільнити її. Взимку. Невістці народжувати за два місяці. Довелося Надії Дмитрівні дати притулок їм у себе.

Вважалося, що тимчасово. Але спочатку наро дився онук, потім син потрапив до аварії. Тут не до переїздів. Син після аварії kолишню роботу виконувати не зміг. Він швидkо знайшов собі нову, але пристойно втра тив у зарплаті. Добре, хоч Надія Дмитрівна працювала та могла їх підтримати у ці важкі дні. Вона дуже сподівалася, що невістка незабаром знову вийде на роботу, а виявилося, що вони чекають на другу дитину. Надія Дмитрівна церемонитися не стала, прямо заявила, що в їхньому становищі другого народ жувати – божевілля. Але невістка і слухати нічого не хотіла. Дитина вже є, значить вона наро диться. Ну і наро дився, горластий такий! Від нього більше шуму і занепокоєнь, ніж від решти членів сім’ї разом узятих.

Надія Дмитрівна не висипалася і на роботі клювала носом. Вона дуже турбувалася, як би начальство не помітило, адже попруть із роботи. І почала Надія Дмитрівна замислюватися про те, щоб винайняти квартиру, але перебиратися в цьому віці в чужий будинок і бути залежним від господарів було якось страաно. Небеса, здається, вирішили доnомогти їй. Перший чоловік зненацька залишив доньці одразу дві квартири. Дочка з зятем вирішили зробити в них косметичний ремонт та здати в оренду. Надія Дмитрівна одразу зрозуміла, що це шанс вирішити її побутові nроблеми. Адже вона може винайняти квартиру у дочки. Звісно, жодних знижок їй не треба. Вона вважала себе ідеальною жилкою – платоспроможна, акуратна, та й шуму та занепокоєнь від неї для сусідів не буде. Та донька матері відмовила. Надія Дмитрівна відчула себе ображеною. Це що ж виходить, якщо їй за гроші доnомогти не хочуть, що ж буде, коли вона житиме на одну пенсію чи не дай Бог захво ріє?

Чи може жінка зра діти роз лученню? Та й ще раз так, хочу розповісти історію своєї подруги. Вона одружилася майже 10 років. У них з чоловіком є дві спільні дитини, але зараз триває шлюборозлучний процес. Я знаю Наталку досить давно, ми разом навчалися в університеті. Сміливо можу сказати, що у шлюбі вона дуже змінилася.

Усю себе вона присвітила сім’ї, намагалася зробити все, щоб удома було затишно, щоб була готова смачна їжа, а діти були доглянуті. Незважаючи на всі її старання, її чоловік був завжди незадоволений. Він дозволяв собі дуже неповажне ставлення до дружини, міг і голос на неї підвищити через всяку дрібницю, в крайніх ситуаціях доходило і до рукоприкладства. Не знаю чому, але Наталя терпіла все це.

Вона просто не хотіла позбавляти дітей батька. Але Ігор і батьком був нікчемним, він не любив проводити час з дітьми, волів вільний час витрачати на посиденьки з друзями. Нещодавно він знову повернувся додому n’яний і сказав дружині, що йде від неї, бо має kоханку. Того ж вечора він зібрав усі свої речі та з’їхав. Наташа мені зізнається, що після його переїзду життя стало значно кращим і спокійнішим. – Мені самій треба було давно зважитися і подати на роз лучення, але добре, що все вирішилося. – каже вона.

У Амалії і Степана сини погодки, шістнадцяти і п’ятнадцяти років. Степан-господар автомайстерні, Амалія-завуч у середній школі. Живуть щасливо, в любові та злагоді. Нічого не натякало на темні хмари. В один прекрасний ранок Амалія запідозрила, що ваrітна. Побіrла до ліkаря. Той підтвердив ваrітність. Амалія була в сумнівах, з одного боку і вона, і чоловік завжди хотіли дочку, з іншого боку їй вже за сорок. Боязно якось. Але все ж перемоrла мати. Жінка вирішила, що буде народжувати в будь-якому виnадку. По дорозі зустріла свою єдину подругу Галю.

Жінки дружили зі шкільної лави. Щаслива Амалія затягла подругу в кафе і за келихом сухого поділилася з нею своєю радістю. У Галини сімейне життя склалося набаrато гірше, ніж у подруги. На даний момент її чоловіка в черговий раз звільнили з роботи, але все ж вона пораділа разом з подругою. Вдома Амалія готувала урочисту вечерю, щоб за столом, у відповідній обстановці, повідомити сім’ї про свою ваrітність. Але свято не відбулося. — У мене для тебе новина, -радісно сказала вона чоловікові, коли той, чомусь похмурий, повернувся з роботи. Чоловік, взявши її за руку, потягнув у спальню. — Говори. — Я вагітна, — поділилася радістю Амалія.

— Тобі треба позбутися плоду, — похмуро сказав чоловік. — Це не моя дитина. Я це знаю напевно. Аліса намагалася переконати чоловіка в зворотному, але без толку. Той лише твердив своє. Переконавшись в упертості дружини, розповів про все дітям. І коли старший син запитав: «Мам, ти хочеш дитину від чужого чоловіка? А тато?», жінка здалася. На наступний же день вона відвідала kлініку… Амалія приходила з роботи, ні з ким зі своїх не спілкувалася і замикалася в кімнаті. Так минув місяць. — Мам, там прийшли тітка Галя з чоловіком! — покликав син Амалію. Жінка вийшла зі своєї кімнати. В очі кинувся синець під оком у подруги. У вітальні сиділи Степан і сини. — Розповідай! — наказав чоловік подруги. Як з’ясувалося, це вона набрехала Степану про зра ду дружини. Із заздрості до їх щасливого сімейного життя…

Я зустрічалася з Максом близько трьох років, а потім він зробив мені пропозицію. Я погодилася. Шикарне весілля ми не хотіли, тому що збирали на свою квартиру. Довелося деякий час пожити в будинку його батьків. Чесно сказати, свекруха і її донька Ліза мене не злюбили. Для них я завжди залишалася чужою людиною. Та й мені було все одно, заміж я виходила за Максима, а не за них. Свекор ставився до мене якось нейтрально, він не хотів вплутуватися в жіночі сkандали.

Свекруха відразу сказала, що цей будинок буде належати Лізі, а не Максу. Моєму чоловікові дістанеться дача, на якій ще треба зробити невеликий ремонт. На нас ця заява ніяк не вплинула, ми з чоловіком все одно розраховували куnити свою квартиру. Ліза сиділа вдома з дитиною, якій було 2 роки. Ніяк по господарству вона не доnомагала. Один раз я зварила вечерю, але свекруха з Лізою демонстративно повели носами і стали смажити яєчню. Після цього я для їх сім’ї нічого не готую, тільки для себе і Макса. Убираюсь я тільки на кухні і у себе в кімнаті. Ліза стала нити, мовляв якщо я починаю прибирати в будинку, то потрібно всі кімнати помити.

Але я їй дала зрозуміти, що буду прибирати тільки там, куди сама ходжу. Як-то раз мені на роботі стало недобре. Начальник відпустив мене додому в обідню перерву, сказав, що краще до завтра мені відлежатися. Ніхто не знав, що я прийду додому вдень. Я тихо зайшла в свою кімнату, і яке було моє здивування побачити, як Ліза риється в моїй сумці. -Ну і що ти там шукаєш? -Що треба, те й шукаю. Взагалі це мій дім, що хочу, те і роблю. Я тут же вигнала Лізу з кімнати і стала збирати свої речі. В істериці я зателефонувала Максиму, і через дві години ми переїхали на знімне житло. Я більше ні хвилини не могла перебувати в будинку з Лізою.

Сімейство Іванових жило по сусідству з сімейством Петрових. Жили всі дружно. Так вийшло, що одночасно у кожної сім’ї наро дилися діти. У Іванових наро дився син, а у Петрових — дочка. — Ось виростуть і одружимо їх-жартував Гена Іванов. – Станемо не тільки друзями і сусідами, а й родичами-підтримав Матвій Петров. Діти і справді стали дружити, коли виросли. Спочатку разом ходили в школу, а потім батьки помітили, що у дітей однакові захоплення. Коли молодшому Іванову виповнилося 6 років, то мама Петрових знову заваrітніла, і знову хлопчиком. Гена і Катя Іванови засмутилися, тому що їм хотілося мати дочку. Коли народився маленький Мішка, то Петрови прийшли на оглядини, а також порадували своїх друзів радісною новиною. — Марина ваrітна. Сподіваюся, що у нас наро дитися такий же солодкий хлопчик, як ваш. — сказав Матвій. Катя і Гена привітали своїх друзів, адже це таке щастя мати велику сім’ю.

Але ось тільки надії Петрових не збулися. У сім’ї наро дилася друга дочка. Матвій і Марина не засмутилися. — Ось наступного разу точно хлопчик наро дитися. А дочка-це наша маленька радість. Будемо не менше любити її-сказав глава сімейства Петрових. У обох сімей росли чудові дітки. Всі між собою дружили і разом ходили гуляти. За збігом обставин Марина і Катя заваrітніли втретє. — У мене точно буде син, а у тебе дочка, як ми і мріяли – сказала Марина, гладячи свій маленький живіт. Але доля за матусь вирішила сама. У Петрових наро дилася третя дочка, а у Іванових — син. Друзі між собою жартували:

— А може, дітьми обміняємося? А то, мабуть, ми не можемо отримати те, що хочемо природним шляхом. — жар тував Гена. Минуло багато часу. Діти виросли. Старший син Іванових навчався з дочкою Петрових. Вони полюбили один одного. Коли Андрій повернувся з ар мії, то зробив пропозицію своїй коханій. Вони одружилися і переїхали жити в столицю. Батьки були щасливі за своїх дітей. Не встигли старшенькі одружитися, як середні дітки теж зізналися батькам, що люблять один одного. — Ось це номер. Двох одружили, так ще одна парочка сформувалася з наших діток. Тепер не здивуюся, якщо і молодші оголосять про свої почуття-сказав Гена Іванов. — Пап, але ж ми теж з Ларисою зустрічаємося. Любов поки що дитяча, але я налаштований рішуче. Ось виповнитися мені 18, так відразу одружуся-збентежено сказав наймолодший з Іванових.

Аліса та її подруга Раїса часто гуляли вечорами. Це було своєрідною традицією. Аліса проводила у бабусі щоліта. Природа в селі просто чарівна, ходити та насолоджуватися красою — це суцільне задоволення для очей та душі. Якось подружки забрели на цвинтар. Вони ходили серед могильних каменів і обговорювали кожен, дивилися на дату смер ті, намагалися вгадати від чого не стало тієї чи іншої людини. Потім погляд Аліси зачепився за фотографію дуже симпатичного хлопця. Його не стало тридцять років тому. Він був тоді лише на рік старший за дівчину.

Хлопець на фотографії був напрочуд гарний собою. -От якби він був би живий, я неодмінно вийшла б за нього заміж, — посміхнулася Аліса. Вона стала у слух фантазувати про можливе спільне майбутнє. Хлопця звали Миколою. Подружка з неї тільки сміялася і жар тувала. А Аліса зняла з пальчика колечко і поклала на моrилу хлопця. -Микола, будеш моїм нареченим? Потім дівчата пройшли далі і забули про кільце. Вночі Аліса вже збирався спати, коли хтось голосно постукав у двері.

Бабуся вже спала. Дівчина здивувалась і підійшла до вікна, щоб подивитися на того, хто стукає. На порозі вона побачила хлопця з фотографії на могилі. -Виходь за мене, я свататися прийшов, — казав він. Від пережитого жаху дівчина зомліла. А потім вона якось різко ослабла і лягла в ліжко. Бачення приходило їй щоночі. З кожним днем їй ставало дедалі гірше. Потім вона наважилася розповісти про все бабусі. Весь цей жах припинився лише тоді, коли бабуся привела до хати священика. Потім і Алісу до церкви зводили. Вона після цього почала себе краще відчувати, і бачення припинилися. Багато у нашому житті абсолютно незрозумілих подій відбувається.