Лідія та Інна росли, як близнюки, хоч і народилися вони з різницею у кілька років. Їх об’єднувало як подібність зовнішності, так і глибокий емоційний зв’язок. Проте все змінилося після смерті їхньої коханої бабусі. Увечері після похорону сім’я зібралася у вітальні їхнього сімейного будинку. Нотаріус тримав у руках заповіт бабусі. Коли він почав читати, атмосфера у кімнаті стала напруженою. “Всі мої заощадження та майно я заповідаю Лідії та Інні, але будинок, в якому ви зараз перебуваєте, я передаю лише одній із вас. Нехай це буде вирішено між вами,” – закінчив юрист.
Лідія та Інна обмінялися здивованими поглядами. “Чому бабуся вирішила так вчинити?” – пошепки запитала Інна. “Не знаю, але нам доведеться вирішити, хто залишиться у будинку,” – відповіла Лідія. Дні перетворилися на тижні, а тижні – на місяці. Дівчата намагалися дійти згоди, але кожна з них хотіла зберегти будинок за собою. Це спричинило їх перший серйозний конфлікт. “Ти знаєш, скільки спогадів у мене пов’язано з цим будинком! Я не можу його залишити”, – сказала Лідія. “У мене такі ж почуття, Лідо. Але, можливо, нам варто продати будинок і розділити гроші?” – запропонувала Інна. “Це наша спадщина! Нам не можна її продавати”, – заперечила Лідія.
Вечорами дівчата сиділи на ганку, дивилися на зірки та згадували дні, проведені з бабусею. І одного разу Інна взяла сестру за руку і сказала: “Ми втрачаємо те, що дійсно важливо. Нам не варто припускати, щоб будинок розділив нас”. Лідія кивнула: “Ти маєш рацію. Давай здамо його в оренду і використовуватимемо гроші для підтримки благодійних організацій, які бабуся завжди відвідувала”. З цього моменту їхні стосунки стали ще міцнішими. Вони зрозуміли, що справжнє багатство – це їхня сім’я та спогади, які вони ділять разом; ніякі гроші чи майно не в змозі порушити цей зв’язок.