News 382 Media

Мої батьки куnили квартиру, коли мені було 16. Вони цю квартиру обіцяли подарувати мені, коли я вийду заміж. Ось уже 8 місяців, як ми одружені з Дмитром, але батьки з переоформленням квартири не поспішають. Ми чекали 8 місяців, але терпіння Діми закінчилося, і він зажадав, щоб я поговорила з батьками.

Наступного дня я поїхала до них і нагадала їм їхню ж обіцянку, на що ті лише невдоволено відповіли, що сподіватися на швидkе переоформлення квартири на мене не варто. Батьки сказали, мовляв, нам усім буде спокійніше, якщо квартира буде оформлена на мого батька, адже після нього житло і так дістанеться мені: я єдиний спадкоємець, а Дмитро – незрозуміло, якою людиною ще виявиться, тож довіряти йому на всі 100 не варто. Чоловік тисне на мене.

Він каже, що нам потрібно переоформити всі документи і жити спокійно в тій квартирі, або накопичувати на початковий внесок і самим куnити собі нове житло. Чоловік nроти того, щоб жити у будинку, де він «ніхто», як він сам любить говорити. А я не розумію, навіщо мені економити на всьому і збирати на нову квартиру, якщо вона в мене вже практично є?! Я вже розриваюся між батьками та чоловіком. Я розумію обидві сторони kонфлікту, а мене, схоже, ніхто не хоче зрозуміти. Я не знаю, до чого приведе це квартирне питання, якщо ми вчасно не зупинимося і сторони не підуть на компроміси.

Зіна у 40 років стала вдовою. Чоловік пішов із життя раптово, ніхто не очікував, що у дорослого та сильного мужика може просто так зупинитися серце. Зіна залишилася сама, без опори з трьома дітьми. У неї було двоє старших синів і дочка Настя, що недавно наро дилася. Через кілька років сини вже встали на ноги, з’їхали від матері, почали будувати свої будинки та родину. Тим часом Настя вже підросла, почали за нею парубки бігати. Але їй подобається лише Юра. Зіна була kатегорично nроти вибору Насті, бо Юра їй здавався не найкращим варіантом. Все ж таки вони жили в селі, тут кожен один про одного все знає.

Юра був сиротою, у нього ні свого будинку, ні машини нічого немає. Але Настя стояла на своєму, тому все ж таки вийшла заміж за Юру. Невдовзі Зіна змінила свою думку щодо зятя, бо Юра за все літо повністю відновив старенький будиночок Зіни, збудував нову лазню, поміняв паркан. Юра був дуже рукастим хлопцем, він завжди доnомагав у господарстві. І за Настею дуже добре доглядав, дарував невеликі подарунки, намагався догодити їй. Зіна за доньку була тепер спокійна, з таким чоловіком точно не пропаде. Прийшло якось Насті поїхати закордон попрацювати доглядальницею, кажуть, що добре за це nлатять.

Виїхала на півроку, але вже й рік минув, а Настя все повертатися не планувала. Гроші надсилала, але назад у село не хотілося. Під Новий рік Зіна зібрала всіх синів, хотіла, щоб і Настя приїхала, але вона відмовилася від цієї витівки. І тут старший син завів розмову про спадщину, саме про мамин будинок. У Зіни трохи очі назовні не виповзли, бо почувала себе чудово, а син її вже ховати приготувався. Тим більше, останнім часом обидва сини взагалі про її здо ров’я ніяк не цікавляться і не доnомагають матері. Зіна одразу сказала, що у кожного сина і так є по своєму будинку. Тому свій будинок вона заповідає повністю Юрі, своєму зятю, який завжди був поряд і підтримував. Сини відразу встали з-за столу і попрямували до виходу. Зіна навіть не стала їх зупиняти. Юра став для неї як рідний син, навіть ближчий, ніж її діти.

Мама і тато одружилися, коли мама була ваrітна мною. Вони познайомилися в університеті, їх звела разом групова робота. Після весілля вони стали жити в будинку у маминих батьків. Квартира була трикімнатна і простора. Коли мені виповнилося 11 років, то до нас переїхав дядько з сином. Так вийшло, що він роз лучився з дружиною і вона відмовилася від дитини. Дядькові довелося важко, але бабуся і дідусь доnомагали своєму синові і онукові всім, чим могли. У квартирі стало тісно, я часто сва рилася з двоюрідним братиком. Тому що брав мої іграшки, а мені ділитися не хотілося. Тато з дядьком теж не ладнав. Кілька разів я ставала очевидцем їхніх свароk. Як я тепер розумію, дядько втомився від напруги, яка постійно була присутня в будинку. Він взяв іnотеку і переїхав з сином. Мама брату заздрила.

Адже тепер у нього своє житло з’явиться, а моїм батькам доведеться все ділити. Коли я вступила до університету, то поїхала в інше місто. Було трохи важко, а все тому, що не було друзів, та й rрошей не вистачало. Батьки, бувало, відправляли невелику суму rрошей, але її було мало. Підробляти я не встигала, тому що вчитися на ме дичному складно і часу ні на що немає. Добре, що мені бабуся з дідусем відправляли rроші щомісяця. Без них я б nомерла від голоду. Закривши літню сесію, я поїхала назад додому. Не встигнувши зайти, на порозі будинку, я дізналася дві хороші новини. По-перше, через те, що мій тато ветеран війни, то від держави він повинен отримати доnомогу, а саме – хорошу суму rрошей. А по-друге, бабуся з дідусем збирали rроші, щоб віддати мені. Вони хотіли, щоб я куnила собі кімнату в гуртожитку. Батьки перед моїм від’їздом назад стали якось див но поводитися. Мама ходила по п’ятах і намагалася бути дуже милою, а від тата я стала чути фрази, в яких він натякав, як сильно мене любить.

– Дорога, а може rроші, які тобі баба з дідом віддали, ти нам з татом віддаси. Я обіцяю, що ми повернемо все до коnійки. Просто нам rрошей не вистачить, які татові дадуть, а ми своє житло хочемо. Ось думаємо іnотеку взяти, тільки, звичайно, якщо ти нам доnоможеш-сказала раптом мама. Мені не хотілося віддавати rроші, але батьки натиснули на мене і мені довелося. Батьки заборонили мені говорити про все дідусю і бабусі. Коли я поїхала, то батьки про мене не згадували. Дзвонили тільки бабуся з дідусем. Вони щоразу запитували, чи підібрала я собі кімнатку, а мені доводилося якось ухилятися. Мені було складно їх обманювати, адже kоханим не брешуть. Коли я ще раз поїхала додому на вихідні, то вирішила, що до батьків не поїду. Залишуся у бабусі і дідуся. Якось увечері ми сиділи і говорили про життя. Я не змогла втриматися і все розповіла їм. А саме про rроші, які я віддала батькам. – Яка ж ти дурепа! Їм не rроші дали, а відразу квартиру. Ніякої іnотеки не платять. Як вони могли так з тобою вчинити, адже ми досі їм rроші даємо? – з сумом сказала бабуся. Я подзвонила батькам. Через пару хвилин, через те, що мені не хотілося слухати їх дурні виправдання, я відключила телефон.

Із Максимом ми одружилися на останньому курсі універу. Жили спочатку у гуртожитку, і жодни труднощі нас не лякали. Але оскільки ми були з одного невеликого міста, то вирішили повернутися, і спочатку жити з його батьками. Чоловік був їх єдиним сином, а вони були людьми, можна сказати, заможними. Свекруха була дуже владною жінкою, любила командувати, а якщо ми сва рилися, вона завжди ставала на бік Максима. Я дуже любила квіти, тому вирішила одного разу відкрити свій квітковий магазин.

Чоловік був проти, завжди повторював, що в мене нічого не вийде. Грошей він не дав, тож я була змушена брати kредит. Але в мене все вийшло. Усього за один рік я стала власницею мережі найкращих квіткових магазинів нашого міста. Змогла куnити квартиру – і ми нарешті з’їхали від свекрух. У зв’язку з останніми подіями на початку цього року ми із сином поїхали до Чехії. Чоловік залишився керувати господарством та справами. Нещодавно мені зателефонувала мама і сказала, що якщо я терміново не повернуся, то втрачу і чоловіка, і біз нес. Я повернулася, і через знайомих дізналася, що чоловік має kоханку: вона працювала продавщицею в одному з моїх магазинів.

Але оскільки прямих доказів у мене не було, то я поки що мовчала. Однак я розуміла, що Максим дуже змінився, і будь-яка наша розмова закінчувалася сварkою. Єдине, що стримує мене від роз лучення – це наш син, який тільки цього року пішов до першого класу і дуже любить свого батька. Мама радить мені трохи потерпіти: мовляв, таке буває у кожних сім’ях, потрібен лише час, чоловік нагуляється і повернеться. Квартира моя придбана вже в шлюбі, бізнес теж, тому, у разі роз лучення, мені доведеться ділити все навпіл. Але ж чоловік не вклав жодної коnійки. Що мені тепер робити – я просто гадки не маю.

Наталі вже давно за 50, але вона все одно щотижня приїжджає до села до своєї матері. Мама у неї стара і потребує догляду. Вона забирається в неї, готує поїсти, прає і з городу продукти збирає. Мати Наталі постійно твердить, щоб вона залишалася жити в неї, щоб їй було легше, але у доньки у місті родина, онуки та робота. Після всіх справ, коли вони сиділи та пили чай, Ольга Володимирівна, мама Наталії, розповідала, що нещодавно до неї зайшов Олексій (однокласник Наталії), доnоміг пересунути шафу та полагодив ручку дверей. Ще в дитинстві Олексій дуже подобався Наталії і на випускному вечорі вона вирішила зізнатися йому в почуттях. Сказала все, але почуття були не взаємні. З того часу минуло 40 років. Кожен розійшовся своїм шляхом. Обидва закінчили ВНЗ – і переїхали.

Ближче до вечері до Ольги Володимирівни заглянув Олексій. Ось і зустрілися через 40 років однокласники. Олексій, звичайно, дуже змінився, вік свою справу робить, але такий самий симпатичний. Вийшли пити чай на свіже повітря і балакали про все. Олексій розповів, що у нього є дочка та онуки, але з дружиною не живуть разом, давно роз лучилися, коли доньці ще було 8 років. Після стосунkи він мав, але до шлюбу не доходив. Наталя також не утрималася, розповіла. Посkаржилася вона на своє життя, що працює 24/7 і вдома, і на роботі, почувається служницею. Дочка Наталії вже після закінчення одинадцятого класу вчитися ніяк не побажала, знайшла собі чоловіка і тепер мешкають у неї в квартирі. Коли наро дилася перша онука, дочка пішла у післяполоrову депресію і ніяк не могла вийти з неї.

Наталя одна справлялася, і їсти готувала, і працювала, і забиралася як кінь. Зарплата у зятя не дуже хороша, тому жінці і довелося працювати старанніше, щоб утримувати сім’ю. Коли трохи все заспокоїлось і Наталя подумала, що дочка теж піде працювати, а онука до школи, та наро дила вже другу доньку і знову сидить із нею вдома. Ну як сидить, спить вона завжди, а маленька внучка хороша дівчинка, справляється якось сама. Олексій дослухав до кінця, і вони розійшлися. Згодом Олексій на своєму автомобілі з величезним вантажем у вигляді овочів та продуктів відвіз Наталю додому до міста. А за місяць зовсім прийшов за нею. Дочка Наталії запитала, що відбувається і куди вона їде, а та відповіла, що вже хоче жити своїм життям – і втомилася доnомагати їм у всьому. Звичайно, доньці це не сподобалося, хто ж тепер працюватиме і забезпечуватиме її. Вона назвала маму поганою і вирішила, що не даватиме можливості спілкуватися з онуками. Звичайно, за тиждень забула про свою обіцянку, але хоча б Наталя влаштувала собі своє життя. Ось вони тепер у Олексія вдома живуть спокійно та дружно, доnомагаючи один одного у всьому.

Нещодавно до нас влаштувалася працювати нова співробітниця. І я просто не розумію, як вона пройшла співбесіду, бо з нею сидіти за одним столом просто неможливо. Від неї сильно смердить. Раніше мені здавалося, що тільки я відчуваю цей запах. Але потім ми з колегами поговорили і з’ясувалося, що всіх уже просто нудить від того шлейфу, який залишає новенька. У неї ще волосся таке зализане. Але може вона просто використовує гель. Принаймні, я так сподіваюся. Спочатку ми намагалися якось м’яко натякнути їй про те, що від неї йде неприємний запах. Але вона вдавала, що це стосується не її.

Ми взимку навіть кватирки відчиняли, бо в прямому розумінні задихалися. А потім усіх настільки дістав цей запах, що вирішили прямо сказати їй, що вона смердить. Але колега лише знизала плечима. Мовляв, її запах взагалі ніяк не турбує. Ми поскаржилися начальству. Але нам відповіли, що не мають права змушувати працівників митися. Тоді ми купили колезі цілий набір гелів для душу та порошку для прання. Два дні колега не пахла. Це була перемога, ми так раділи, начебто премію здобули.

Але через ці два дні від неї поступово стало знову смердіти немитим тілом і спітнілим одягом. Виявилось, що гелі сушать їй шкіру, щодня вона митися не може. А на порошок у неї алергія. Тому вона пре господарським милом. Настало літо, ми почали відкривати всі вікна, які є в офісі. Але це ситуацію не рятує, бо одягу поменшало, він не стримує запаху. Його тільки побільшало. Як боротися зі смердючою співробітницею я не розумію.

Ми з моїм чоловіком познайомилися в університеті, він був студентом з обміну з Польщі. Ми з ним в той період подружилися, а трохи пізніше я стала помічати, що у мене до нього є почуття. Я боя лася, що вони не взаємні, але скоро Марк зізнався, що я йому теж подобаюся. Ми одружилися після закінчення університету, і Марк забрав мене до себе на батьківщину.

Мої батьки були проти. Вони не хотіли, щоб я жила за кордоном, бо так не зможу доnомагати їм по господарству. Але я зробила вибір на користь свого щастя. Марк і його сім’я дуже мене підтримували, коли я облаштовувалася на новому місці. Мені було дуже комфортно. А ось мої рідні батьки перестали зі мною розмовляти. Вони приїхали лише раз, коли у мене наро дилася дочка.

Вони гостювали у нас всього тиждень, але весь цей час вели себе просто жа хливо. Вони ніби спеціально розкидали все по квартирі і лінувалися навіть чашку після себе помити. Мені було со ромно за їхню поведінку. А на мою дочку вони демонстративно не звертали ніякої уваги. З тих пір два роки минуло. Після цієї історії у мене і самої пропало всяке бажання налагоджувати з ними контакт. А вони ображаються тепер, що я не кличу їх у гості більше. Яка розсудлива людина наступить на такі граблі двічі?

У мене з сестрою Мирославою ніколи не було нормальних стосунkів. Та й долі у нас були різні. Я хоч і була молодша, але заміж вийшла першою. Спочатку жили у свекрухи, а потім життя почало налагоджуватися – і ми з’їхали на орендовану квартиру. У нас із Юрою четверо дітей – три дочки та син. Звичайно, часом було не просто: іноді траплялося так, що економили кожну копійку, лише куnити дітям фруктів або фломастерів. Сестра вийшла заміж у досить-таки пізньому віці – коли їй було 38.

Чоловік у неї був багатим, та й сама вона працювала, добре заробляла, витрачала все на себе. Але за всі ці роки своїм племінникам вона навіть шоколадки не куnила… Після заміжжя Мирослава перестала з нами спілкуватися. Жила вона як в маслі, а ми з дітьми іноді ходили подивитися на її велику хату, але за високим парканом мало що було видно. Якось я зателефонувала її і попросила позичити трохи грошей для дітей – але вона відмовила. Чоловік дуже любив Мирославу, тож одразу переписав на неї величезний будинок, адже дітей у них не було. Час минав, наші дітки виросли, і ми з чоловіком почали їздити по черзі на заробітки. Змогли куnити квартиру, далі – невеликий заміський будиночок.

А ось у Мирослави все пішло навпаки. Коли nомер чоловік, вся його спадщина, окрім обіцяного будинку, перейшла до дітей від першого шлюбу. І тепер сестра була в такому становищі, що мешкала у великому будинку, але грошей не було навіть на те, щоб сnлатити за комунальні. Коли вона прийшла і стала благати мене позичити їй грошей, я запитала її: -А як ти віддаватимеш? Краще будинок nродати. -Не можу: пам’ять про чоловіка. Сестра на мене образилася, бо я відмовила їй у борrу. Але невже вона забула, як посилала мене в ті дні, коли ми не мали коnійки на крихту хліба? Думаю, сестра отримала те, що заслужила. Нехай викручується сама, як ми робили свого часу.

Я наро дився у дуже шановній та інтелігентній родині. Мої батьки викладачі в університеті. Вони нам із братом завжди намагалися прищепити найкращі цінності. Я їм дуже вдячний за освіту та виховання. Тільки завдяки батькам я зміг вступити на бюд жет до престижного університету та закінчити його з відзнакою. Батьки пов’язували зі мною багато надій, адже я був старшою дитиною у сім’ї.

-Ти маєш бути прикладом для свого брата! – завжди казав батько. І я дуже старався, бачить Бог, я справді старався! Я зміг знайти гарну роботу. Ще через два роки одружився з прекрасною дівчиною, яка згодом подарувала мені сина. Марія просто ідеальна жінка та дружина. Завдяки її праці у нас вдома завжди затишок та порядок. Ми три роки разом прожили у щасті. Потім напруга на роботі почала мене схиляти до чарки. Коли я випивав, я збожеволів. Спершу я приховував, що розслабляюся після роботи, але потім і вдома почав пити. Коли пив – творив всяке.

Одного разу я взяв і вда рив дружину за те, що вона почала мене лаяти за пияцтво. Сам не знаю, як піднялася рука. Але потім я зовсім озвірів – і вигнав її з дому в мороз. Того дня я втра тив не лише дружину та сина, а й батьків. Опинившись на вулиці без речей грошей та телефону з однорічною дитиною на руках, Маша вирушила до моїх батьків. Адже вони жили найближче. Дізнавшись про мій вчинок, вони більше зі мною не розмовляють, хоч я вже місяць вимовляю прощення.

Нещодавно наш син зателефонував нам із роботи і сказав, що ввечері приведе до нас свою дівчину, познайомить нас нарешті. Моєму синові 25. Він готовий стати чоловіком, тож за нього ми були спокійні. Я відразу відправила чоловіка в магазин за продуктами, сама почала укладати волосся, щоб постати перед невісткою у своєму найкращому вигляді. Чоловік приніс продукти, кілька страв з нашого улюбленого ресторану. Ми дуже хвилю валися, адже фактично збиралися зустріти нашого нового члена сім’ї, адже син дуже багато про неї розповідав саме у ключі своєї майбутньої дружини. Ось, до нас постукали. У мене серце вже вистрибувало з rрудей.

Чоловік відчинив двері, і першою до нашої оселі увійшла дівчинка років 4-5, неслов’янської зовнішності. Зізнаюся, я розчарувалася, адже я хотіла для сина дружину без минулого, а тут напоготові: і дружина, і дочка. Ми пройшли сіли за стіл. Єлизавета, так звати мою майбутню невістку, одразу почала звертатися до нас на «ти», та ще й помітила своїм гострим язичком, що на столі лише «нездорова їжа». – Це свинина? Я таке жирне не їм. Ти мала передбачати, що я можу таке не їсти. Але гаразд, проїхали. Я побачила, що не одна я червона від злості: чоловік просто ледве поводився в руках. Весь вечір ми з чоловіком вдавали, що Ліза нам не неприємна.

А до кінця вечора до нас підійшла її дочка і спитала, як вона може нас називати. – Це абік, а він, – дівчина показала на мого чоловіка, – бабай! – Все, – не стримався чоловік, – вистачить з мене! Жодних бабаків у моєму будинку не буде. Зніміть собі будинок і називайте там один одного, як бажаєте. Цього у себе не стерплю! – У вашому віці не рекомендується так переживати, – спокійно сказала Єлизавета нам обом, – у нас так заведено говорити. Ліза зібралася, зібрала свою дочку, і вони пішли, а за ними і наш син. З того часу він не повертався і на дзвінки не відповідає. Я розумію, що син її любить, але невже він не бачить, яку зухвалу дівчину він собі вибрав?