News 382 Media

У старших класах ми з моїм майбутнім чоловіком почали зустрічатись: ми знали, що створені один для одного. До 18 років ми побралися і незабаром у нас з’явилися наші діти – Оленька та Артем. Ми розробили бізнес-план та зайняли гроші, але наше підприємство провалилося, залишивши нас у боргах. Щоб розплатитися з нашими кредиторами, ми вирішили працювати у Франції, залишивши наших дітей із бабусею та дідусем. Після прибуття туди, гаданий друг, який мав нам допомогти, зрадив нас. Зневірені і заблукані, ми , на щастя, зустріли співвітчизника, який підтримав нас.

Ми знайшли невелику квартиру із загальними зручностями, яка була доступною за ціною. Хоча ми стикалися з мовними бар’єрами, я таки знайшла роботу хатньої робітниці в сім’ї, де нас хоч трохи розуміли. Господиня, одинока мати з трьома дітьми, часто давала мені вказівки з різних домашніх справ. Однак, коли вона захворіла на кілька тижнів, я взяла на себе більше обов’язків, дбаючи про її будинок і дітей, як про своїх власних. Після повернення вона відзначила позитивні зміни у своїх дітях і вирішила винагородити мене.

Вона збільшила мені зарплату та запросила моїх дітей у гості до Франції. Схвильовані наші діти незабаром прилетіли в супроводі моїх батьків. Ми разом провели чудовий час у Парижі. Повернувшись на батьківщину, ми розплатилися з боргами та розпочали новий, добре спланований бізнес. Наш зв’язок із цією великодушною леді зберігається донині, а наша подорож навчила нас цінувати стійкість та доброту незнайомців.

Моя подруга була заміжня за скромним і тихим хлопцем, який працював програмістом, працював віддалено, а дружина – в компанії з розвитку торгівлі. Вийшло так, що її помітив один успішний біз несмен, який подарував їй життя, схоже на казку. Кожен день він приходив до неї на роботу, відвозив в ресторан на шикарній машині, дарував букети троянд. Вона була поза себе від щастя, всі колеги заздрили їй чорною заздрістю, знали, що скоро вона покине свого чоловіка, адже баrатий чоловік – хороша партія для неї.

Вона обіцяла баrатому біз несменові поговорити зі своїм чоловіком, щоб вони отримали можливість спілкуватися без перешkод. Незрозуміло, на що розраховував багатій, але він напевно був сильно заkоханий у неї і вважав, що вона зможе кинути чоловіка заради нього. Вона поїхала додому раніше, щоб поговорити з чоловіком щодо роз лучення; вона вже точно вирішила для себе, що знайшла свій ідеал, хай і після весілля. Вона увійшла в будинок, покликала чоловіка, а він не відгукувався; потім вона помітила, що його немає вдома: пішов, напевно, в магазин. Вона підійшла до робочого столу, побачила, що комп’ютер відкритий, а на екрані – лист від ліkаря.

В листі було зазначено, що у нього виявили рідкісне захворю вання, і йому потрібно уникати стресу. На наступний день вона вся в сльо зах зустрілася зі своїм kоханцем, і сказала йому, що їм потрібно роз лучитися, тому що чоловік не витримає цей ст рес. Ко ханець просив не скасовувати весілля, сказав, що знайде хорошого спеціаліста і за чоловіком доглянуть. Вона не погодилася, прийшла додому, а там чекав її чоловік, який сумно дивився на неї і був щасливий, що зміг повернути дружину додому, хоч і таким обманом: адже він, насправді, не був нічим хворий. Він просто не хотів втрачати дружину – а підробити лист – хвилинна справа…

Ми з чоловіком завжди мріяли про дачу. Після довгих пошуків ми знайшли ідеальний варіант, який продавала жінка похилого віку, яка не мала можливості її утримувати. Заселившись у будинок, ми вже за тиждень були неприємно здивовані тим, що наш двір виявився завалений сміттям, а всі ягідки зникли, бо наша ділянка не мала паркану. Вирішивши знайти винних, ми помітили двох жінок похилого віку, які вільно розгулюють по нашій ділянці.

Вони заявили, що завжди там гуляли, і їх не зупиняло наше право власності. Наші спроби відгородитися від них парканом виявилися марними. Вони смітили, вандалізували паркан і навіть стверджували, що через наш двір проходить громадська стежка, якою їм через огорожу незручно ходити. Поліція не допомогла.

Останньою краплею стало те, що побачивши на нашому паркані розбиті курячі яйця, я почула їхнє хихикання неподалік. Надихнувшись переглянутим фільмом жанру жахів, я кинула яйце назад у них, театрально вигукуючи вигадані заклинання вигаданою мовою. Їхня реакція була безцінна! З того дня сусідки стали несподівано чемними, завжди і скрізь зустрічають нас із посмішкою.

Я примчала додому і побачила страшну картину: сидить свекруха в сльозах зі своїм черговим кавалером, а моїх дітей ніде немає. Незважаючи на прибуткову роботу мого чоловіка, через його надмірну зайнятість він практично не бував удома, і мені доводилося поєднувати роботу в школі та догляд за дітьми. Я часто зверталася за допомогою до свекрухи. Але її більше цікавило особисте життя, ніж онуки, і вона навіть не дозволяла їм називати її “бабусею”. Одного фатального дня, отримавши сигнал від сусідки про безладдя в будинку, я виявила, що мої діти втекли, засмутившись через холодне ставлення бабусі до них.

Ображена навіть байдужістю чоловіка, я тут же вигнала з дому і свекруху, і її залицяльника. Отже, я в паніці розпочала пошуки. За кілька годин зателефонувала близька подруга – мої діти були в неї, у безпеці. Мої діти втекли від Вікторії (так вони змушені були називати свою бабусю) за те, що вона покарала їх, щоб вони не заважали їй насолоджуватися побаченням. Повернувшись додому, я змінила замки та зібрала речі чоловіка. Невдовзі я подала на розлучення.

Ще через час я дізналася про його зраду, і це підтвердило моє рішення. Сьогодні я та мої діти, нарешті, щасливі. Я зустріла люблячого чоловіка, який прийняв моїх дітей як рідних. Як не дивно, своїм новим щастям я завдячую тому хаотичному дню та безвідповідальності свекрухи, яка, сама того не підозрюючи, виштовхнула мене з безрадісного шлюбу.

Дружина мого брата Катя завжди мені подобалася. Як тільки брат на ній одружився, то ми відразу стали хорошими подругами. І я так рада, що наша дружба збереглася до цих пір, хоча нам вже під 60 років. Якось ввечері сиділи з Катею на кухні, пили чай. Вона була такою засмученою, нічого не допомагало відвернути її від своїх думок. Я вирішила прямо запитати: -Кати, у тебе щось сталося? -Так, тільки от не знаю, як про це сказати, так соpомно. -Ну ми ж не чужі люди, розповідай, як є. -Справа стосується моєї доньки – Ганни. Аня моя племінниця, вона дуже серйозна дівчина. Відразу після школи точно визначилася з професією, закінчила добре економічний інститут, добре працює. У неї є прекрасний чоловік і двоє дітей. -Аня мені розповіла, що у неї з’явився коxанець. Каже, що чоловіка давно розлюбила, а от Діма просто ідеальний.

Жити без нього не може. Мені доводиться перед зятем дочку вигороджувати, якісь відмазки придумувати. А адже зять у мене такий хороший, без шкідливих звичок, Ганну дуже любить, дітей добре виховує… ну ось що вона в цьому Дімі знайшла? -І що все так серйозно? -Так, минулого тижня вони на всі вихідні кудись їздили відпочивати. Аня як повернулася, то сказала, що Діма запропонував їй приїхати, так що вона хоче днями повідомити чоловікові, що йде від нього. Я розповіла Каті історію своєї молодості. Мій перший чоловік був просто ідеальним сім’янином. Він так мріяв про велику і дружну сім’ю, до мене ставився з великим трепетом. Відразу було видно, що людина цінує і поважає.

Але потім у мене був короткий роман, мені голову запаморочив один хлопець, я через нього розлучилася з чоловіком. Тільки ось уже була у мене однорічна дитина, а той хлопець сказав, що з дитиною мене не хоче приймати. Так я й першого чоловіка втратила і хлопця. Потім перший чоловік одружився вдруге. А я через кілька років вийшла заміж ще раз. Другий чоловік взяв дитину, зараз ми живемо добре, у нас є спільні діти. Але я згадую те ставлення, яке було у першого чоловіка до мене – такого в житті у мене більше не було ніколи. -Розкажи цю історію Ані, може так вона зрозуміє, що треба своє щастя цінувати, – попросила Катя.

Хоч як дивно це звучало – але мої батьки, здавалося, завжди любили мою сестру більше, ніж мене. Коли наближався день народження моєї мами, ми з чоловіком ніяк не могли визначитись із подарунком. Зрештою ми зупинилися на тому, щоб дати гроші, вважаючи, що це завжди корисно. Ми поклали 10 тисяч у конверт та супроводили його букетом її улюблених білих тюльпанів. Після прибуття до села, коли я допомагала накривати стіл, почали збиратися близькі родичі. І все ж у той момент, коли з’явилися моя сестра та її чоловік , мені здалося, що світ моїх батьків почав обертатися виключно навколо них.

Все, що принесла моя сестра – це куплений у магазині торт і пляшку вина, але моя мама сяяла так, ніби отримала найдорожчий подарунок у світі. Моя сестра та її чоловік процвітали у своєму бізнесі, заробляючи набагато більше, ніж ми будь-коли – а ми щойно закінчили платити за свою квартиру. Хоча наші батьки колись допомогли нам, ми все до останньої копійки їм повернули. У міру того, як розвивався вечір, я відчувала себе невидимою для своїх батьків. На десерт невідповідність шматочків торта ще більше посилило моє почуття неприйняття.

Мій чоловік, відчувши мій біль, притиснув мене до себе. Прощання було найбільш несамовитим моментом. Коли ми готувалися до від’їзду, мама простягла конверт із грошима, які ми подарували їй, моїй сестрі. Я спостерігала за цим, не вірячи своїм очам, як моя сестра прийняла гроші без вагань. Сльози текли на моєму обличчі всю дорогу додому. Моє серце було остаточно розбите від хворобливого усвідомлення того, що сталося того вечора.

Віктор Васильович після тридцятирічного шлюбу розлучився з дружиною Ольгою Сергіївною і подарував їй свою простору квартиру. Незабаром він закохався в Інну Юріївну, перекладачку на 15 років молодшу за нього, з якою познайомився на одній із конференцій. Новий роман призвів до розбіжностей із його дорослими дітьми, які не могли зрозуміти рішення батька. Віктор та Інна з’їхалися, незважаючи на засудження близьких, і стали жити в шаленому темпі, проводячи свої вечори у театрах, клубах та походах.

Час минав, і Віктор сумував за тими простими, спокійними сімейними моментами, які були вже в минулому … особливо він сумував за Ольгою, яка завжди дбала про нього. Одного разу, після того, як у нього розболілася спина через безсонну ніч, проведену біля вогнища в поході, Віктор помітив явну байдужість Інни до сімейного життя і відсутність з її боку будь-якої турботи. Ці спостереження змусили Віктора засумніватись у їхніх стосунках та засумувати за тими порядками, які були у нього з Ольгою. Одного дня Віктор запитав Інну про її ставлення до дітей та шлюбу.

Усвідомлення того, що Інна не може бути поруч із ним у хворобі, як Ольга, стало надто очевидним; до цього додалися і слова Інни про те, що вона ще не нагулялася. Переживаючи докори совісті та тугу за колишньою дружиною, Віктор імпульсивно вирішив відвідати Ольгу. Він спробував пояснити колишній дружині свої почуття, але Ольга все ще скривджена на нього відкинула його. Втрачений і розкаяний Віктор сидів на лавці на вулиці, розмірковуючи про свій вибір і не знаючи, що робити далі.

Якось увечері, повертаючись з роботи додому через парк, я натрапила на кинуту коляску. На мій подив, з найближчих кущів з’явився маленький хлопчик і простяг до мене руки. Не бачачи нікого навколо в цій часто безлюдній частині парку, я зателефонувала до поліції. Співробітник поліції, вислухавши мою історію і побачивши мій дім, запитав, чи можу я тимчасово доглянути дитину, поки вони шукають її матір.

Вражена цією пропозицією, я вагалася, але зрештою погодилася. Вдома чоловік та доньки тепло зустріли хлопчика. Дочки, яким дуже хотілося мати молодшого брата чи сестру, з радістю гралися з ним, нагадуючи нам із чоловіком про той час, коли наші діти самі були ще маленькими. Через кілька годин з міліції прийшло повідомлення: мати хлопчика, будучи вагітною, зомліла під час прогулянки в парку.

Не розуміючи, що відбувається, хлопчик випадково відсунув візок, який покотився вниз через легкий схил. Добрі перехожі знайшли його матір, і в лікарні їй було зроблено екстрений кесарів розтин. Незабаром до нас приїхав вдячний батько хлопчика, Андрій. Він був такий вдячний, що навіть запропонував гроші, від яких ми відмовились. За щасливим збігом обставин я стала хрещеною матір’ю їх новонародженої дочки Софії, названої на мою честь, а підліток, який допоміг жінці, Паша, став її хрещеним батьком. З того часу наші сім’ї стали близькими друзями.

Коли друзі дізнаються про мою життєву ситуацію, вони шкодують мене, але я почуваюся по-справжньому щасливою. Кілька років тому ми з чоловіком та дочкою купили трикімнатну квартиру. Тепер у ній живуть п’ятеро, включаючи мого тата та свекра. Насамперед ми запросили батька мого чоловіка, Миколу, після його несподіваного розлучення. Спочатку, будучи стриманим, він незабаром став невід’ємною частиною нашого будинку, допомагав по господарству, наполягав на оплаті комунальних послуг. За кілька місяців моя мама виселила мого 66-річного батька-пенсіонера з будинку, який він збудував.

Дізнавшись, що тато живе у несприйнятних умовах, ми з чоловіком одразу ж перевезли його до себе. Тепер, коли під одним дахом живуть два дбайливі дідусі, наша дочка ніколи не відчуває браку уваги та любові. Обидва дідуся роблять свій внесок – продуктами, іграшками для нашої дочки або просто своїм часом і турботою. Наше повсякденне життя – це гармонійна метушня. Хоча під час кулінарних марафонів у вихідні на кухні стає тісно, але це мене не засмучує.

Ми робимо великі покупки, навіть придбали додатковий холодильник та морозильну камеру. У фінансовому плані ми справляємося, чоловік відкладає більшу частину свого заробітку. Життя навчило мене, що нетрадиційний підхід може приносити сильне задоволення. Щовечора мене зустрічають із теплом – цього було б складно досягти, якби не наші дідусі! Ми задоволені, і це найголовніше!

Щовечора, повертаючись з роботи, я готую чоловікові вечерю, сідаю за стіл і чекаю його. Він приходить, я запитую, як він провів день, він все розповідає. Наївшись, чоловік встає зі столу, відсуває стілець ногою, витирається кухонним рушником, йде, розвалюється перед телевізором і починає на всю гучність включати і перемикати всі канали, паралельно голосно коментуючи все, що бачить. Я в цей час все прибираю, мию посуд, готую напівфабрикати на наступний день і сідаю за стіл – придумувати собі нове заняття, аби не бачити і не чути чоловіка.

Він мені огидний. Я займаю себе так, щоб не зустрітися з ним в будинку до того, як він засне. Вже тоді я і сама йду спати, розташувавшись на своєму боці ліжка. Якщо мені не щастить і у чоловіка буває романтичний настрій, я просто відключаю свій мозок і намагаюся абстрагуватися від реальності. Але ж ще півроку тому я любила свого чоловіка… Того дня він повертався додому після тижневої відсутності. Я вирішила влаштувати йому сюрприз: куnила миленький букетик і поїхала на вокзал – зустрічати чоловіка.

Я вже уявляла, як я його обійму, ми поїдемо разом додому, і буде все так, як раніше, nроте так, як раніше вже ніколи не було… Я бігла на зустріч до чоловіка, але інша жінка мене обігнала і кинулася в його обійми, які були розкриті саме для неї. Мене вони, ясна річ не помітили, а чоловік в той день повернувся додому дуже пізно. З тих пір я живу, відключивши всі свої почуття і емоції. Подруга каже, що так і повин но бути, мовляв, всі чоловіки зрад жують. А я все терплю… навіщо я це роблю-заради дітей. Не знаю, чи зможу я так ще 3 роки прожити, але мені доведеться це зробити заради наших дітей, які ще навчаються в школі…