Коли друзі дізнаються про мою життєву ситуацію, вони шкодують мене, але я почуваюся по-справжньому щасливою. Кілька років тому ми з чоловіком та дочкою купили трикімнатну квартиру. Тепер у ній живуть п’ятеро, включаючи мого тата та свекра. Насамперед ми запросили батька мого чоловіка, Миколу, після його несподіваного розлучення. Спочатку, будучи стриманим, він незабаром став невід’ємною частиною нашого будинку, допомагав по господарству, наполягав на оплаті комунальних послуг. За кілька місяців моя мама виселила мого 66-річного батька-пенсіонера з будинку, який він збудував.
Дізнавшись, що тато живе у несприйнятних умовах, ми з чоловіком одразу ж перевезли його до себе. Тепер, коли під одним дахом живуть два дбайливі дідусі, наша дочка ніколи не відчуває браку уваги та любові. Обидва дідуся роблять свій внесок – продуктами, іграшками для нашої дочки або просто своїм часом і турботою. Наше повсякденне життя – це гармонійна метушня. Хоча під час кулінарних марафонів у вихідні на кухні стає тісно, але це мене не засмучує.
Ми робимо великі покупки, навіть придбали додатковий холодильник та морозильну камеру. У фінансовому плані ми справляємося, чоловік відкладає більшу частину свого заробітку. Життя навчило мене, що нетрадиційний підхід може приносити сильне задоволення. Щовечора мене зустрічають із теплом – цього було б складно досягти, якби не наші дідусі! Ми задоволені, і це найголовніше!