News 382 Media

Микита був натхненний весняною атмосферою, все довкола здавалося максимально живим та яскравим. На роботі нарешті був підписаний контракт, що довго обговорювався, і він пішов раніше, радісно співаючи під ніс пісню. Микита, який завжди вірив у прикмети та тлумачення снів, того ранку розповів бабусі незвичайний сон. У ньому зі стелі на його долоню впала витончена біла пір’їнка. Бабуся загадково сказала йому:

– У тебе сьогодні буде важлива зустріч. Будь уважний. Після роботи, збираючись купити торт для бабусі, він помітив засмучену дівчину Лізу, що сидить на його улюбленій лавці. У химерній спробі розвеселити її він купив їм піцу та каву. Вони розмовляли, і Ліза розповіла про свої проблеми: недавнє розставання та втрату роботи. У процесі розмови Ліза згадала, що мама називала її пір’їнкою, яка мирно пливе за течією.

Згадавши свій сон та слова бабусі, Микита був вражений цим зв’язком. Згодом їхнє спілкування стало глибшим. За два роки вони одружилися. В очікуванні народження дитини Микита з ніжністю називав Лізу “моє пір’їнка” і не переставав цілувати руки бабусі за таке передбачення.

Моя подруга була заміжня за скромним і тихим хлопцем, який працював програмістом, працював віддалено, а дружина – в компанії з розвитку торгівлі. Вийшло так, що її помітив один успішний біз несмен, який подарував їй життя, схоже на казку. Кожен день він приходив до неї на роботу, відвозив в ресторан на шикарній машині, дарував букети троянд. Вона була поза себе від щастя, всі колеги заздрили їй чорною заздрістю, знали, що скоро вона покине свого чоловіка, адже баrатий чоловік – хороша партія для неї.

Вона обіцяла баrатому біз несменові поговорити зі своїм чоловіком, щоб вони отримали можливість спілкуватися без перешkод. Незрозуміло, на що розраховував багатій, але він напевно був сильно заkоханий у неї і вважав, що вона зможе кинути чоловіка заради нього. Вона поїхала додому раніше, щоб поговорити з чоловіком щодо роз лучення; вона вже точно вирішила для себе, що знайшла свій ідеал, хай і після весілля. Вона увійшла в будинок, покликала чоловіка, а він не відгукувався; потім вона помітила, що його немає вдома: пішов, напевно, в магазин. Вона підійшла до робочого столу, побачила, що комп’ютер відкритий, а на екрані – лист від ліkаря.

В листі було зазначено, що у нього виявили рідкісне захворю вання, і йому потрібно уникати стресу. На наступний день вона вся в сльо зах зустрілася зі своїм kоханцем, і сказала йому, що їм потрібно роз лучитися, тому що чоловік не витримає цей ст рес. Ко ханець просив не скасовувати весілля, сказав, що знайде хорошого спеціаліста і за чоловіком доглянуть. Вона не погодилася, прийшла додому, а там чекав її чоловік, який сумно дивився на неї і був щасливий, що зміг повернути дружину додому, хоч і таким обманом: адже він, насправді, не був нічим хворий. Він просто не хотів втрачати дружину – а підробити лист – хвилинна справа…

Коли мені було три роки, народилася моя сестра Ніна. Наша мама була домінуючою фігурою в сім’ї, а тато виконував усі її бажання. Коли мамі захотілося жити краще, вона відправила батька на додаткову роботу. Через роки, після ремонту нашого та покупки нового будинку, батько захворів і через рік помер. Навіть після цієї втрати мамин владний характер зберігся. Через рік вона привела у наше життя нового чоловіка. Вітчим одразу не злюбив нас з Ніною.

Під його впливом мама відправила нас до інтернату. Мені було чотирнадцять, Ніні – одинадцять. Перший час мама іноді відвідувала нас, але згодом, як часто в таких випадках буває, ми остаточно віддалилися від неї. Ми з Ніною почали жити далі. Ми отримали державну квартиру та створили свої сім’ї. Нещодавно ми дізналися, що наша відчужена мама шукала нас не з материнської любові, а з нужди. Від неї пішов новий чоловік, і внаслідок тяжкого захворювання вона втратила ноги.

Мама була самотня і ослабла. Ми зустрілися, щоб розповісти їй про те, як вона роками не дбала ні про себе, ні про нас. Із самого початку вона надіслала нас, не надаючи жодного вибору. Зважаючи на вагітність Ніни, я утримувалася від сварки з мамою. Зрештою ми з Ніною вирішили назавжди викреслити її з нашого життя, як це зробила вона тоді.

– Олю, ти приголомшливо виглядаєш! – Похвалила Олю тітка Світлана на ювілеї її мами. Мама Олі відповіла: – Вона захоплюється модою і сама шиє одяг і вигадує повноцінні образи! Тітка Світлана, мабуть, здивувавшись, запропонувала Олі співпрацювати. Зраділа цим, Оля з нетерпінням почала чекати на їхню першу бізнес-зустріч. Пізніше її подруга Іра висловила побоювання, що тітка Світлана може вкрасти її ідеї та не поділитися натомість своїми знаннями з Олею. Тоді Оля подумала про те, щоб показати лише свої відомі розробки, які вона вже публікувала в соцмережах.

На одній із наступних прогулянок Оля та Іра несподівано побачили тата Олі з квітами, який ніжно, не по-дружньому обіймався з тіткою Світланою. Огида Олі до невірності батька посилилася, коли батько згадав про майбутнє тижневе відрядження. Пізніше її серце розбилося вщент, коли вона побачила в соціальних мережах фотографію батька, який відпочивав із тіткою Світланою. Оля мучилася, чи варто говорити про це мамі. Іра підтримала її, але відзначила дурість тітки Світлани, яка викладає такі фотографії до мережі та одночасно намагається потоваришувати з нею. Зрештою Оля показала мамі пости батька та Світлани з «його відрядження».

Мама залишилася спокійною, адже давно сумнівалася у вірності чоловіка, але оцінила чесність Олі. За кілька тижнів Оля дізналася, що батьки розлучаться через зраду батька. Мати похвалила Олю за сміливість, з якою вона розповіла правду, і вони запланували подорож на море, що батько Олі завжди відкладав. Дві жінки вже за кілька місяців лежали під теплим сонечком, чуючи звук хвиль, повні надії на світле майбутнє, адже все погане вже залишилося позаду.

Олена не користувалася прихильністю своїх майбутніх свекрів. Вони вважали її негідною для їхнього забезпеченого сина Сергія, підозрюючи в ній приховані мотиви. Їхній скептицизм посилився, коли Олена та Сергій вирішили одружитися. Олена сподівалася, що народження сина змінить ставлення свекрів до неї, але, на її подив, вони навіть стали оскаржувати спорідненість дитини через її світле волосся та блакитні очі, на відміну від темних рис Сергія.

Протягом двох років вони відкидали онука, стверджуючи, що він не рідний. Але тут несподівано Олені зателефонувала мама Сергія, вибачилася за свою поведінку і запропонувала їй та Сергію відпочити, поки вони з чоловіком доглядатимуть онука. Після повернення батьки Сергія надали тест ДНК, стверджуючи, що син Сергія не є біологічним онуком його батька. Розгублений та сумніваючись у дружині, Сергій віддалився від усіх.

Олена бажаючи очистити своє ім’я, зробила повторний ДНК-тест. Результат підтвердив, що їхня дитина на 99,9% належить Сергію. Це змусило всіх замислитись: якщо Сергій справді є батьком малюка, то чи може бути так, що Сергій не є біологічним сином свого «рідного» батька? Що ж, свекруха мала багато чого пояснити Олені і Сергію…

Діма був найщасливішою людиною на землі, адже у нього була дружина Світлана. Він любив її так, що більше й уявити було неможливо. Здавалося, що вони будуть нероздільні вічно. Світлана його за все прощала. Якщо Діма всю ніч не з’являвся вдома, а гуляв із друзями – то нічого страաного, адже вони поки що молоді, погуляти всім хочеться. Якщо Діма тиждень приходив додому не тверезий – теж нічого, адже там день народження друга було, як не відзначити. Світлана багато терпіла, заплющувала очі і намагалася виправдати вчинки Діми.

Але з народженням сина все змінилося у житті Свєти. Вона різко стала дорослою, її більше не цікавили гулянки та тусовки Діми, вона ж стала матір’ю. А те, що Діма став батьком, його не дуже хвилю вало. Він міг трохи пограти з дитиною, але не більше. Особливо його дратував nлач маленького сина. Якось увечері Діма без настрою повернувся додому. На запитання «що є на вечерю», Світлана сказала, що все в холодильнику, нехай сам собі розігріє. Світлана всю ніч і весь день провела з сином, хлопчик nлакав і вередував, у нього болів животик. Вона сама вся змучилася, тож було далеко не до вечері чоловіка. Діма психанул. Йому треба було подати їжу тут і зараз:

-Та поклади ти його вже, приготуй мені нормально їжу, або ти сильно втомилася за весь день нічого не роблячи?! Діма став репетувати, але Світлана пішла в іншу кімнату, нічого не сказавши. Діма підбіг до неї, різко розгорнув і вда рив по щоці. Потім він вийшов із дому. А Світлана зрозуміла, що саме зараз все сімейне життя в них закинчилося. Дівчина почала збирати свої речі. Коли Діма повернувся додому, то було тихо. Він подумав, що Свєті вдалося заспокоїти дитину. Але насправді вдома просто нікого не було. Тепер Діма назавжди залишився сам. Як би він не намагався просити прощення і благати Світлану повернутися, вона не змогла його пробачити. А іншу жінку Діма і не шукав, не бачив сенсу, адже він любив лише Світлану.

Протягом двох тижнів щовечора Віра спостерігала за літнім чоловіком, який сидів на лаві навпроти її будинку. Здавалося, він на когось чекав. Одного дощового вечора, розпалена цікавістю, вона підійшла до нього і заговорила. Коли вона сіла поряд з ним, він попередив, що лава мокра й холодна. – Чому ви сидите тут щовечора? – спитала Віра, – живете у цьому будинку? Чоловік забарився, пояснивши, що зупинився в готелі неподалік, а не вдома.

– Ви весь час дивитеся на вікно моєї квартири… – зніяковіло відзначила вона. Чоловік, мабуть, був розчарований, дізнавшись, що вона живе в цій квартирі і запитав про її матір і про те, чи вона є господаркою квартири. Дізнавшись, що Віра купила квартиру у молодої жінки, у якої не стало матері, чоловік помітно засмутився, навіть мало не заплакав. Він з жалем розповів, що міг би приїхати рік тому, але не зробив цього через страх… він сподівався побачити своє старе кохання, жінку, яка раніше жила у квартирі Віри. Сказавши, що він не має причин залишатися, чоловік пішов.

Коли він сів в автобус і зник з поля зору, з’явився чоловік Віри Віктор. – Ти нікуди від мене не втечеш? – схвильовано запитала Віра. Коли Віктор запевнив її у своєму коханні та відданості, вона міцно обійняла його, пообіцявши ніколи не відпускати. В її очах промайнула смуток від історії любові, що спізнилася, і вона твердо вирішила не повторювати помилок незнайомого чоловіка.

З самого початку шлюбу я прагнула гармонійних відносин зі своїми свекрами, особливо зі свекрухою. Незважаючи на те, що вони жили окремо, я часто відвідувала їх і навіть доглядала їх, коли хтось із них хворів. Я була віддана їм, особливо коли вони постаріли і їхнє здоров’я погіршилося. Якщо свекор іноді дякував мені, то свекруха ніколи не виявляла вдячності та інтересу до нашого життя, у тому числі до власних онуків.

Після смерті свекра вона налаштована проти мене, зруйнувала мою репутацію перед сусідами та родичами. Навіть коли пішов з життя мій рідний батько, вона не виявила жодного співчуття, натомість надсилаючи мені списки покупок, коли я їхала до мами. Остання крапля настала через 40 днів після смерті батька. Ми з чоловіком запланували сімейну вечерю, щоб вшанувати його пам’ять. Але свекруха наполягла на тому, щоб чоловік відвіз її на день народження двоюрідної сестри того ж дня. Зрештою, я зірвалася і заявила, що більше не допомагатиму їй і не буду відвідувати її, раз вона не збирається переглянути свою поведінку.

Мої діти теж вважали за краще дистанціюватися. Свекруха часто дзвонить до мого чоловіка, звинувачуючи мене в тому, що я погана невістка і налаштовую наших дітей проти неї. Він благає мене зрозуміти, каже, що вона вже стара і ми не можемо дозволити собі доглядальницю для неї, але я досягла своєї межі. Її поведінка настільки вимотала і вибила мене з колії, що, на жаль, навіть заради чоловіка я вважаю неможливим примирення з нею.

Моя свекруха, вдова, яка виростила двох синів, завжди підтримувала нас. Коли ми з чоловіком обрали міське життя і навіть працювали за кордоном, щоб купити невелику квартиру, його брат оселився поряд з мамою у своєму селі. Зараз, коли наш син навчається в Німеччині, ми помітили, що свекруха, наближаючись до 70 років, насилу справляється одна. Занепокоєні ситуацією, ми запросили до нас мого дівера, щоб обговорити, що робити далі .

Той відмовився взяти її до себе або переїхати до неї, пославшись на заперечення дружини. Тоді ми вирішили повернутись у село, щоб допомагати свекрусі, а міську квартиру здавати в оренду для додаткового заробітку. Але тут виникла проблема. Дружина дівера зажадала, щоб ми ділилися з нею доходами від оренди. Вона стверджувала, що їм належить половина сімейного будинку (хоча свекруха досі володіє ним і ще не вирішила, як його розподілити), і ми маємо платити за своє перебування там.

Ми переїхали в село не заради спадщини, а щоб допомогти члену сім’ї, що потребує цього! Тепер ми запитуємо себе, чи дійсно ми щось повинні братові чоловіка та його дружині, враховуючи їхні претензії на ще не розділене сімейне майно. Як правильно вчинити в даному випадку, щоб усі залишилися у плюсі і ніхто ні на кого не ображався?

Ми з чоловіком дружимо з однією парою ще зі студентських часів. Я давно помітила, що Антон з Лідою на всьому заощаджують, але останнє їхнє свято запам’яталося мені і моєму шлунку надовго. Ліда мала ювілей, і вона заздалегідь мене запросила. -Обов’язково приходь і чоловіка приводь, відзначати будемо у вузькому колі, але буде весело!

Урочистість була в п’ятницю, ми були запрошені надвечір після робочого дня. Я була втомлена, але знайшла в собі сили пройтися по магазинах і куnити солідний подарунок Ліді на пристойну су му. У призначену годину ми вже були біля їхніх дверей. Гостей справді було небагато, але першим, що мене вразило, був абсолютно порожній стіл. Я прийшла після роботи і була дуже голодна. Перші півгодини ми просто сиділи, а потім Ліда схаменулась.

-У мене є гаряча страва! Я зраділа і розраховувала хоча б на курочку в духовці, але Ліда на маленькому підносі принесла запечену картоплю, як напій був компот. Ми з чоловіком посиділи ще годину і поспішили поїхати додому. Святковий стіл коштував в кілька разів менше, ніж мій подарунок, після цього випадку ми вирішили не спілкуватися з ними.