News 382 Media

Ми з чоловіком дружимо з однією парою ще зі студентських часів. Я давно помітила, що Антон з Лідою на всьому заощаджують, але останнє їхнє свято запам’яталося мені і моєму шлунку надовго. Ліда мала ювілей, і вона заздалегідь мене запросила. -Обов’язково приходь і чоловіка приводь, відзначати будемо у вузькому колі, але буде весело!

Урочистість була в п’ятницю, ми були запрошені надвечір після робочого дня. Я була втомлена, але знайшла в собі сили пройтися по магазинах і куnити солідний подарунок Ліді на пристойну су му. У призначену годину ми вже були біля їхніх дверей. Гостей справді було небагато, але першим, що мене вразило, був абсолютно порожній стіл. Я прийшла після роботи і була дуже голодна. Перші півгодини ми просто сиділи, а потім Ліда схаменулась.

-У мене є гаряча страва! Я зраділа і розраховувала хоча б на курочку в духовці, але Ліда на маленькому підносі принесла запечену картоплю, як напій був компот. Ми з чоловіком посиділи ще годину і поспішили поїхати додому. Святковий стіл коштував в кілька разів менше, ніж мій подарунок, після цього випадку ми вирішили не спілкуватися з ними.

З самого ранку Ніна метушилася вдома. Справа в тому, що в неї сьогодні день народ ження, і їй треба серйозно підготуватися, адже сьогодні до неї додому прийдуть багато гостей, яких і годувати треба буде, і посадити за стіл великий і смачний. Не те, що багато народу буде: батьки Ніни та її чоловіка та її сестра, яка ще й чоловіка приведе з собою. Ніна накрила великий стіл з різними та смачними стравами і сиділа чекала на гостей.

Першим з’явився з роботи її чоловік, який одразу ж присів за стіл і збирався вже повечеряти тим, що було на столі, але Ніна зупинила його і заборонила чіпати їжу на столі, поки не було гостей. Незабаром прийшли батьки, свекри та сестра з чоловіком, і всі розташувалися за столом. Вимовлялися тости, задзвеніли келихи, чоловік Ніни n’яний почав чіплятися до дружини, все йшло, як і очікувалося. Ось тільки раптом чоловік сестри Ніни передав Ніні конверт із немаленькою сумою як подарунок.

Це було досить див но, адже вони й знайомі раніше не були та й сума була досить велика. Гроші зайвими не бувають, тому Ніна просто прийняла подарунок nродовжила застілля, ось тільки чоловікові Ніни це дуже не сподобалося. Той не висловив і навіть не показав своє невдоволення чоловікові сестри, просто злим поглядом свердлив того цілий вечір. Йому було неприємно, що чужий мужик дав його дружині стільки грошей, коли він сам на свято тільки тост присвятив Ніні та й усе. Ніна це все помітила і з жа хливим обличчям дивилася на чоловіка. А що? Так йому і треба! Цей балабол навіть звичайний букет дружині не подарував.

Ігор був наляканий гучним, наполегливим дзвінком телефону. То був його двоюрідний брат Захар, який запрошував їх на річницю срібного весілля до села. “Люба, Захар запрошує нас на їхній ювілей. Підемо?” запитав Ігор у своєї дружини Люби, яка, схоже, була розчарована таким терміном. Люба, зрозумівши, що їх запрошено на 25-річчя шлюбу Захара, зазнала суперечливих почуттів. Вони з Ігорем подумували про розлучення через зростаючі розбіжності та відстані. Лише два дні тому вони вирішили розірвати шлюб. “Може, тобі краще піти одному, Ігоре?

Я не в тому настрої, щоб святкувати”, – запропонувала Люба, хоча їй дуже хотілося побачити дружину Захара, Тетяну. Після автобусу до села Ігор та Люба були змушені йти пішки останні п’ять кілометрів через погані дороги. Під час прогулянки Ігор звернув увагу на незвичну мовчазність Люби, очікуючи, що вона будь-якої миті виплесне своє невдоволення. Вони згадували свої минулі візити до села і те, як усе змінилося з часом. Незважаючи на напружені стосунки, вони ділилися спогадами та насолоджувалися мальовничою прогулянкою. Прибувши до Захара, їх тепло зустріли. Ігор та Люба вирішили не згадувати про плановане розлучення, не бажаючи затьмарювати свято.

Ювілей був сповнений радістю, танцями та сміхом. Спостерігаючи за щастям Захара та Тетяни, Ігор та Люба знову відчули зв’язок один з одним. Ігор зрозумів, що не хоче втрачати Любу, і вони мовчки помирилися, оповиті святковим щастям. Вдома розмови про машину замінили розмови про розлучення. Їхні стосунки загоїлися, і вони продовжили спільне життя: син повернувся додому і одружився. Пережите на ювілеї несподівано відродило їхнє кохання та взаєморозуміння, розчинивши думки про розлучення.

Під час візиту до просторого двоповерхового будинку моєї доньки Ліди у Польщі я зрозуміла, що для мене там немає місця. Через три тижні мого перебування в будинку вона поцікавилася моїми планами на від’їзд, оскільки їй була потрібна кімната для її дітей. Ліда, яка після школи поїхала до Польщі працювати і в результаті вийшла заміж за свого роботодавця, рідко була вдома. Незважаючи на те, що я вже вісім років була безробітною, Ліда ніколи не підтримувала мене матеріально. Відсутність підтримки тривала і після того, як вона вийшла заміж, пояснюючи це тим, що всі фінанси контролює її чоловік. Колись я сподівався, що Ліда згадає про свою матір, якій довелося зіткнутися з труднощами на батьківщині, але вона не згадала.

Багато років тому я відправила її до Польщі у пошуках кращих можливостей, пожертвувавши своїми потребами і зіткнувшись із самотністю після того, як її батько покинув нас. Я вирішила відвідати Ліду у Польщі, продавши свої золоті прикраси, щоб сплатити за проїзд. Її забезпечений спосіб життя був помітний розкішним будинком і дорогими речами. Я думала, що зможу безбідно прожити там старість, ненав’язливо насолоджуючись переглядом телепередач.

Однак прохання Ліди поїхати, пославшись на те, що їй потрібна дитяча ігрова кімната, шокувало мене. Я не мала грошей на повернення, але вона байдуже виділила кошти на квиток. Я імпульсивно витратила гроші на срібні сережки, а наступного дня Ліда проводила мене на вокзал, не зважаючи на мої сльози. Їдучи, я міркувала про те, як батько може стати тягарем для своєї дитини. Невже в цьому величезному будинку дуже багато вимагали, щоб поділити трапезу з матір’ю?

Мене назвала на честь головного героя «Ромео та Джульєтти» моя мама, яка обожнює Шекспіра. Я був первістком, і мої батьки з нетерпінням чекали на мою появу. Коли мама дізналася, що чекає на хлопчика, батько запропонував назвати мене Павлом чи Андрієм, але мамі ці імена не сподобалися. Мати наполягала на тому, щоб називати мене Ромео, а батько був проти, але зрештою поступився їй. У дитинстві інші діти дражнили мене, скорочуючи моє ім’я до «Ро» чи «Ром».

Гірше стало, коли ми вивчали Шекспіра в школі, і мені здавалося, що з мене всі сміються. Я благав маму змінити моє ім’я, але вона не розуміла, чому це мене так турбує. Мій батько, з іншого боку, знав, що я мав рацію, і мовчки підтримував мене. Я вирішив змінити ім’я на Павло, яке мені більше пасувало, і пішов для цього до паспортного столу. Знаєте, не дарма кажуть, що ім’я людини впливає на її долю.

Після цього моє життя різко покращало, і я більше не відчував, що люди сміються з мене щоразу, чуючи моє ім’я. Я вирішив поділитися своєю історією в мережі з метою, щоб спонукати майбутніх батьків добре подумати, перш ніж дати ім’я своїй дитині, і не завдавати їй непотрібних страждань. Все-таки ім’я людини дуже важливе у її подальшій долі. Не потрібно прагнути відрізнитись від усіх і назвати свою дитину якимось екстравагантним ім’ям. Та й взагалі, чим вам наші імена не догодили?

За всі 17 років, що мати мого чоловіка працювала в Італії, вона не зробила нічого, щоб допомогти нам – ні у вигляді будинку, ні у вигляді квартири, ні у вигляді будь-якої іншої допомоги. Незважаючи на свої побоювання, я довгий час нічого не говорила, думаючи, що жінка, можливо, відкладає гроші на значні інвестиції – будинок чи квартиру.

Однак через десять років мої родичі все ще жили в старому, напівзруйнованому будинку, і стало очевидно, що моя свекруха була не з тих людей, які знають, як заробляти чи відкладати гроші. Я намагалася навести чоловікові приклади інших заробляючих жінок, які вклали гроші в кілька квартир або будинків за один і той самий проміжок часу, але чоловік сердився і казав мені не рахувати гроші його матері. Але реальність була такою, що вона не купувала і не інвестувала ні в що. Коли вона приїжджала в гості, чекала, що її обслуговуватимуть з ніг до голови, і навіть просила, щоб ми возили її у різних справах.

Нещодавно вона знову приїхала у гості, і мій чоловік повідомив мені, що вона та його батько залишаться з нами на канікули. У мене не було жодного бажання приймати її в нашому домі, особливо з огляду на те, що вона не запропонувала жодної фінансової допомоги, навіть коли мій рідний батько серйозно захворів на початку цього року. Я не знаю, що моя свекруха робить зі своїми заробітками, і не хочу її засуджувати, але я не можу не поставити питання, чому вона нічого не зробила, щоб допомогти своєму єдиному синові чи онукам?

Настя завжди була дівчиною із принципами. У свої 26 років вона ніколи не шукала легких шляхів і не поспішала у стосунках. Її друзі часто дивувалися її незалежності та рішучості. Але якось все змінилося, коли Настя зустріла Вову… Це сталося в несподіваному місці – у невеликій книгарні, де Настя любила проводити час у пошуках нових історій. Вова стояв поруч із полицею з класикою, зосереджено вивчаючи обкладинки. Настя підійшла до тієї ж полиці. Їхні погляди зустрілися, і між ними миттєво пробігла іскра. “Ти теж любиш Ремарка?” – Запитав Вова, помітивши, як Настя доторкнулася до однієї з книг.

“О, так. Глибина його думки мене завжди заворожувала,” – відповіла Настя з усмішкою. Вони провели наступні кілька годин за розмовами про книги, мистецтво та музику. Вова був незвичайним співрозмовником : він слухав і ділився своїми думками так, що Настя почувала себе напрочуд комфортно. Коли вони вийшли із закладу, на вулиці вже густішали сутінки. Вова запропонував пройтися бульваром, і Настя погодилася. Вони гуляли, обговорюючи все на світі, і Настя усвідомила, що її серце почало битися швидше. “Знаєш, я зазвичай не роблю таких речей,” – сказала Настя, коли вони зупинилися біля її будинку.

“Що саме?” – посміхнувся Вова. “Закохуватися з першого погляду,” – тихо промовила вона. Вова глянув на неї, його очі світилися ніжністю. “Настю, я теж відчуваю до тебе щось особливе.” І тоді, стоячи під мерехтливими вуличними ліхтарями, вони обмінялися своїм першим поцілунком. Це був момент, повний магії та теплоти, момент, який Настя ніколи не забуде. Вона зрозуміла, що іноді, щоб знайти щось справжнє, потрібно просто відкрити серце для несподіваних зустрічей.

Я повненька. І що? Це нітрохи не заважає моєму щастю. Коли Михайло зробив мені пропозицію, ми планували зробити шикарне весілля з гарною сукнею та дорогим рестораном. Свекруха запропонувала святкувати без білої сукні. Мовляв, де ти знайдеш весільну сукню свого розміру. Мені було дуже прикро це чути. Але Мишко заспокоїв мене, сказав, щоб я не звертала уваги на слова мами. Він купить мені найкращу білу сукню мого розміру, і я буду найшикарнішою нареченою. У ресторані, на весіллі, мій Михайло взяв мікрофон і прочитав вірш свого твору.

У ньому він розповів історію нашого кохання, про силу своїх почуттів, вихваляв мою красу. Всі гості були зворушені до сліз. У деяких в очах, поряд зі сльозами, стояло питання: “Хіба ця корова варта таких почуттів? Чому вона, чому не я?!”. Якоїсь миті я вийшла на вулицю, подихати свіжим повітрям. І почула наступний діалог. – Що він у ній такого знайшов? – Могла б постаратися та схуднути до весілля. До зали я повернулася засмучена. Але, варто мені побачити захоплений і закоханий погляд чоловіка, як усі заздрісниці вилетіли в мене з голови… Медовий місяць ми провели на морі. І Мишко нітрохи не соромився моєї фігури в купальнику. Ми разом уже багато років.

І я завжди, за ці роки, відчувала його кохання. Завжди була присутня з ним на їхніх корпоративах, Мишко брав мене в гості, дарував дорогі подарунки та вірші. Дуже ревнує мене, певен, що я подобаюсь усім… Коли я приїжджаю до мами, до свого міста, продовжую ловити на собі здивовано – заздрісні погляди знайомих. Вони не можуть зрозуміти, чому мені так пощастило? Чому я не намагаюся схуднути? Послухайте, кумушки! Мені подобається моя фігура, моєму чоловікові подобається моя фігура. Чому я маю докладати зусиль, щоб сподобатися і вам?! Ви то тут до чого?!

Роман знав Марину давно, з самого дитинства. Вона була молодшою сестрою його кращого друга. Він часто бачив смішну дівчинку у дворі. Але не виявляв до неї ніякого особливої уваги. Він навіть не підозрював, що Марина вже тоді вирішила, що він буде її чоловіком у майбутньому. Коли вони виросли, Роман вступив в інститут і з’їхав у гуртожиток. Коли повернувся в рідне місто, то замість незграбного підлітка, побачив Марію красунею. Дівчина відразу привернула його увагу, вона стріляла очима і щебетала про свого брата. Незабаром вони стали зустрічатися. Ольга Вікторівна була рада, що Роман зустрічається з дівчиною, яку знає з дитинства. Марина часто була у неї в гостях. Вона намагалася доnомогти свекрусі по господарству. Незабаром вони з Ромою одружилися. Ольга Вікторівна охоче прийняла невістку в сім’ю. Перші місяці в родині був мир.

Марина дружелюбно зверталася зі свекрухою. Але через деякий час Ольга помітила, що все господарство, як і раніше, веде вона, а невістка зовсім не доnомагає. З приходом Марини домашньої роботи навіть додалася, адже Марина зовсім не прибирала за собою. Вона могла розкидати речі, поївши вечеря, приготований Ольгою, вона лінувалась навіть посуд у раковину поставити. Свекруха намагалася їй м’яко натякнути, що за собою треба трохи прибирати, але Марина відмахувалася. Вона намагалася поговорити з сином, щоб він вплинув на дружину. Роман мабуть щось сказав Марині, з тих пір Марина стала дивитися на Ольгу скоса. Відносини зіпсувалися. Марина навіть стала чіплятися до Ольги Вікторівни. Одного разу, не со ромлячись присутності чоловіка, вона заявила: – Ром, твоя мама так погано готує. Я не буду таке їсти! Роман заступився за матір. – А я буду. Мені подобається, як вона готує! Якщо тобі щось не подобається, могла б спробувати сама приготувати. Марина образилася.

Вона заявила, що вона не домробітниця, щоб справи по дому робити. Ображена пішла в кімнату. Роман потім довго її заспокоював. Незабаром Ольга Вікторівна не витримала і вирішила здійснити план, який давно обмірковувала. Вона просто перестала займатися господарством, і тоді будинок перетворився всього за кілька днів в жа хливий безлад. Марина зовсім нічого не робила, тому на кухні зібралася гора брудного посуду. Роман вранці вимивав лише дві чашки, щоб налити собі і дружині каву. Вдома був жа хливий безлад. Ольга Вікторівна спочатку сподівалася, що це змусить молодих зайнятися прибиранням. Але вона зрозуміла, що вони в такому свинарнику можуть жити, тому не витримала і розміняла свою трикімнатну квартиру на дві однокімнатні. Віддала ключі однієї квартири молодятам, а в іншу переїхала сама, заявивши, що тепер вони самі собі господарі, а вона хоче пожити спокійно.

Еля, як і всі дівчата у її віці, мріяла вийти заміж за багатого принца. Ось вона між парами та вечірніми підробітками мріяла про щасливе, багате життя. Вона працювала адміністратором у ресторані у вечірню зміну. Мама хоч і їй надсилала щомісяця гроші, але грошей багато не буває. А вона і сумочку нову хотіла, і босоніжки, от і влаштувалася на роботу. Вона розуміла, що треба добре вчитися і багато працювати, щоб знайти своє місце в житті. Але мріяти про багатого принца їй ніхто не забороняв. Але поки що на принцах їй не дуже щастило. Усі в її оточенні були такими ж студентами із селища. Були хлопці, які їй подобалися, але поки що нічого серйозного не виходило. Брат її подруги, Максим, теж її доглядав.

Він не втрачав надію, то блокнотик, то коробку цукерок, то шпильку через сестру їй передавав. -Ну ось чим тобі мій брат не подобається? Вона знизувала плечима і мовчала. Як подрузі пояснити, що вона хоче весілля, як у казці, свою квартиру, машину? Їй ніяково було про це говорити навіть із близькою подругою, адже справжнє кохання не про це. Але що таке кохання, Еля зрозуміла, коли вперше побачила Андрія. Він був на вісім років старший за неї, їздив гарною машиною, і біля нього завжди крутилися дівчата. Андрія вона побачила вперше у ресторані, де вона працювала. Це було кохання з першого погляду, вона одразу в нього закохалася, не підозрюючи, що він їздить дорогою машиною і очолює фірму свого батька.

-Андрію? У тебе немає жодних шансів. У нього наречена є, — сказала Оля, коли вона зізналася їй про свої почуття. Оля знала його, він лагодив свою машину в Макса. Ось і Макс нагоді. Оля обіцяла їх познайомити. Даремно Оля не вірила, що в них нічого не вийде. У них почався бурхливий роман, вона всіх дівчат відтіснила, а нареченої в нього не було. Це лише була дочка їхніх друзів, яка мріяла вийти за Андрія. Батьки Андрія не були в захваті від Елі, але суперечити йому не стали. Тим більше Еля була скромною, вихованою та розумною. Еля полюбила свою свекруху, вона стала прикладом для наслідування. Весілля було таким, про яке вона мріяла. У сім’ю Еля швидко вписалася.՛

З дитиною вони вирішили не відкладати і з перших днів бажали малюка. Пройшов рік. Але ваrітність так і не наставала. Слова ліkаря прозвучали для неї як вирок. Всю дорогу Еля думала, як про це сказати Андрію. Вона його дуже любила та боя лася втра тити. Їй і не довелося, ліkар сам повідомив свекруху про те, що вона ніколи не матиме дітей. Свекруха не опускала руки, вона записувала її на будь-які процедури. Андрій сказав, що він її любить, і це не привід для розлу чення. Так летіли роки. У подруги народилося маля. Оля попросила її стати хрещеною для малюка. Малюк був таким чудовим, і чим більше вона з ним поралася, тим більше їй хотілося дітей.

Чоловік спочатку її втішав, а потім утомився, спочатку перебрався до сусідньої кімнати, а потім усе частіше став ночувати у батьків. Отак вони почали віддалятися один від одного, навіть не помічаючи цього. Новина, як грім вразила її. Оля із чоловіком потраnили в ава рію. Перше, що вона подумала, аби з малюком усе було гаразд. З малюком все було нормально, він був удома з бабусею. В одну мить її улюблений хрещеник став сиро тою. Вона Андрія вмовила всино вити Колю. Він був не проти, аби їй було добре. Виявилось, що Максим забрав племінника до себе. Вона взяла його адресу та поїхала до нього. Вона думала, що зможе вмовити його віддати їй дитину.

Макс навідріз відмовився віддавати малюка. -Макс, у тебе скоро весілля, а потім і свої діти будуть, віддай мені малюка. -Не буде весілля, Елю, моя наречена відмовилася виховувати чужу дитину. Виходь за мене заміж, разом виховуватимемо його. Я завжди любив тебе. -Макс, ти що?! — розгубилася вона. Додому вона повернулася рано, чоловік не думав, що вона так швидко повернеться. Його не було вдома, вона пішла до спальні, а на підлозі валялася шовкова нічна сорочка. Вона кинулася на кухню, на столі стояли два келихи. Тепер усе стало зрозумілим: часті відрядження, ночівлі у батьків. Вона заплющувала на все це очі, навіть не впадаючи в подробиці. Ось вона доля! Збулася мрія Макса, поряд кохана жінка. Тепер вони разом зростатимуть племінника у повноцінній та люблячій родині.