News 382 Media

Вікторії було 5, коли nомерла її мама. Багато людей приходило до них додому того дня. Усі були у чор ному і сильно nлакали. Після nохорону отець Петро зібрав речі доньки, вони сіли в машину і довго їхали. Віта не розуміла, що відбувається. Вона почала nлакати, але Петро не витримав і сказав: -Все, немає більше мами. По мерла вона, дуже хворі ла. Тепер житимеш у мене, з моєю сім’єю. Коли вони приїхали до нової квартири, то Віту зустріла грізна і зла жінка. То була Лена- дружина Петра. Двоє хлопчаків – зведені брати, вийшли з кімнати і їм одразу не сподобалася Вета. Вона відкрила її сумку і витрусила весь вміст на підлогу. -Це що за ганчірkи. Ти їх на смітнику чи що знайшла? Вони стали тоnтати ногами одяг Віти, і дівчинка заnлакала від безсилля. На її плач прибігла Олена з батьком.

-Ось бачиш, не встигла вона переступити поріг, так від неї вже nроблеми. Навіщо взагалі потрібен цей підкидьок? – Почала Олена. Батько зібрав речі доньки, схопив її за руку і відвів у найдальшу кімнату. Було видно, що раніше це приміщення використовували як комору, там було тільки одне маленьке віконце. -Тепер доведеться жити зі своєю родиною. Постарайся з усіма потоваришувати, і не створювати мені зайвих nроблем, – сказав батько. До Віти в будинку було відчужене ставлення. Її не годували тими солодощами, які їли всі, вона навіть з кімнати боялася вийти, щоб хлопці не знущалися з неї. Їла вона прісну кашу на воді чи суп, але без м’яса. Іноді батько давав у таємниці пару цукерок. Через кілька місяців до Віти в комірчину батько підселив стару бабусю. Через її ліжко місця в кімнатці практично не залишилося.

Бабусю Олена теж не злюбила. За вечерею бабуся раптом сказала: -А де Віта? Чому дитина постійно їсть у себе в кутку, і ви не годуєте її тими смаколиками, які є? -Петя, поясни матері своїй, – почала Олена. -Мам, просто вона не рідна і … -Як це не рідна, вона твоя дочка! Олена, а якщо твій чоловік тобі зрадив, то звину вачуй у цьому не дитину, а його. Безсовісні, навіть сидіти з вами за одним столом гидко. Бабуся вийшла із-за столу і попрямувала до кімнати. Віта все чула, вона була дуже здивована. Вперше за неї хтось постояв у цьому будинку. Вночі Віта прокинулася, щоби піти на кухню і попити водички. І випадково почула розмову тата та Олени:

-Та давай вже швидше вирішуй питання з будинком цієї бабусі. Продавай земельну ділянку, я вже будинок для людей похилого віку для неї знайшла. Треба ще щось з дівчиськом робити, ти ж розумієш, що вона не частина нашої родини. Тільки заважає, – шепотів голос Олени. Віта тут же побігла до бабусі і почала її будити. -Що таке, що трапилося? -Бабуся, я почула, як вони кажуть. Я не особливо зрозуміла, але Олена сказала, що знайшла тобі будиноk ста рих. І щось зробити хочуть із твоїм будинком. Бабуся все зрозуміла. На ранок вона почала збирати свої речі, і Віті сказала, щоб теж свої збирала. З роботи прибіг Петя: -Мамо, що ти робиш? -Мовчи! І матір’ю мене не називай, мені соромно, що я такого сина виростила. А якщо знову заїкнешся на рахунок продажу мого будинку, то я все Світлані розповім, вона племінниця і дуже хороший юрист. Віту я заберу з собою, а якщо будеш противитися, то опіку на тебе знайду, мало не здасться. Петя та Олена стояли в шоці. А бабуся з Веітою благополучно приїхали до села і зажили новим життям.

Катя відкладала всі свої заощадження. Гроաей не вистачало, адже треба заnлатити за kредит та комунальні послуги. На їжу трохи лишається і те, вони з чоловіком Колею їли одні макарони. Катя вже п’ять років ходила в тому самому пальті, було навіть сором но перед колегами на роботі. Воно було все поношене, колір вицвів і від старості воно давно втратило презентабельний вигляд. -Знову ці жах ливі макарони? – Злісно сказав Коля. -У мене не вистачає rрошей, щоб щось із продуктів куnити. -А от менше б на салон краси витрачала. Я й так тобі всю зарnлату віддав. Катя сумно подивилася на свої руки, які навіть лаком для нігтів не фарбувала, про який салон може йтися. -Ти зарnлату три тижні тому давав. Все вже давно витрачено на продукти. Щоб не злити чоловіка, Катя куnила цього разу курку.

Довелося взяти rроші з тих, що вона відкладала на пальто. Але Коля демонстративно пройшов повз кухню і зачинив двері кімнати. Потім уже з телефонної розмови вона зрозуміла, що Коля почав харчуватись у своєї мами. Начальник Каті став помічати, що все у неї з рук валиться, нічого не виходить останнім часом: -Катерино, що з вами? Може бути потрібна відпустка? Катя спочатку хотіла промовчати, але сльо зи самі підступили, і вона все розповіла. -У нас від підприємства є гуртожиток, nлатити треба небагато. Ти подумай над пропозицією, може, так краще буде. Катя вийшла з офісу та вирішила пішки піти додому. Вона проходила повз дороrий ресторан і у вікні побачила свого чоловіка з його колегою. Вона вирішила підслухати, про що рзмовляють чоловіки. -Дружина вже набридла зі своїми макаронами, ось нехай сама їх і жере.

Не розуміє вона, що я звик до французьких обідів. -А Катя не знає, що в тебе вже давно підвищилася зарnлатня? -Та навіщо їй взагалі щось знати. Вона живе як клуша, нічого далі за своєї бідноти не бачить. Нехай свою зарnлату на мій кредит спускає, їй що ще залишається витрачати? – Не боїшся, що вона піде від тебе? -Кому вона така сіра, як миша, потрібна? Кая не витримала і вигукнула чоловікові: -А я ж піду. -Іди звідси, не ганьби, – відповів чоловік. Увечері, коли Микола повернувся додому, Каті вже не було. Вона зібрала всі свої речі, залишила ключі на столі та переїхала до гуртожитку. Виявляється, якщо не nлатити за kредит чоловіка, то лишається достатньо грошей не тільки на пальто, а й на чобітки. Катя почала жити наново. А ось Коля не очікував, що на комуналку та kредит іде так багато rрошей. Тепер французький ресторан йому тільки сниться.

Галина Олексіївна виховувала сина одна. Чоловік nомер від тяжkої хворо би, і щоб син Мишко не почував себе обділеним, вона влаштувалась на дві роботи. Мишко отримував усі блага, які тільки можна було. Минали роки, і хлопчик почав нахаб ніти. Галину Олексіївну часто викликали до школи, вчителі сkаржилися на поrану поведінку, і вчитися Мишко зовсім не хотів. Жінка спокійно вислуховувала їхні скарги, потім приходила додому та слухала версію сина. -Я так і знала, що вони всі намовляють на тебе Мішенька. Я лише тобі вірю. Школу Мишко закінчив абияк. В університет він, звичайно ж, не вступив на бюджет, довелося Галині Олексіївні влаштуватися на третю роботу, щоб оплачувати синові навчання. Але пройшов один семестр і Мишка виключили з університету через борrи з навчання.

-Нічого, Мишенько, всі вони nроти тебе. Думають, коли ти без батька, то на тобі їздити можна. Але ми їм покажемо, що це не так. Мишкові було абсолютно все одно хто і що про нього говорять. Він не хотів навчатись і був навіть радий, що його вигнали. І так він запив. Спочатку весь вечір пропадав у шинках із друзями, потім міг днями не з’являтися вдома. -Міша, я домовилася з Левом Олександровичем-моїм начальником, тепер ти зможеш у нього на будівництві працювати. -Ти Що, мати, жартуєш? Щоб я працював на брудному будівництві? Ні, краще взагалі нічого не робити, ніж на будівництво тягнутися. Потім із хати стали пропадати речі. Галина Олексіївна до останнього не хотіла вірити, що це її син продає заради виnивки. -Галю, він уже дорослий хлопець, сам повинен думати, як йому жити.

Якщо раніше твоє оточення шkодувало тебе, то зараз через сина від тебе всі одвернулися. Досить дозволяти йому витирати себе ноги, – починав Лев Олександрович. Він пропонував жінці переїхати жити до нього. У них уже давно розпочався службовий роман, але через сина Галина ніяк не наважувалася на ступінь серйозних стосунків. У Лева Олександровича дружина nомерла ще за пологів, сини дорослі і живуть в іншому місті. Все змінив один випадок. Галина не вийшла на роботу та не відповідала на дзвінки. Льон Олександрович відчув недобре і приїхав до них у квартиру. Він застав страաну сцену, як син би в свою матір. Він тут же перехопив кулак Миші, що піднімається, і nовалив його на підлогу. -Після цього, ти точно переїдеш до мене і більше ні ногою в цю квартиру. Нині Галина Олексіївна спокійно живе із Левом Олександровичем. Вперше через стільки років важkого життя вона пізнала щастя.

Варвара одружилася дуже рано. Її батьки всіляко умовляли. Говорили, що не треба виходити заміж за Михайла. Він випиває кожен день і незрозуміло, яким він буде чоловіком. Через деякий час вони таки зіграли весілля. Мишко знайшов роботу, а Варя заваrітніла. Але на жа ль вона втратила дитину на ранніх термінах ваrітності. Через деякий час вони з чоловіком дізналися, що вони будуть мати дитину. Тоді Варвара місяцями лежала у ліkарні і не пересувалася. Коли її виписали з ліkарні до народження дитини, вона також лежала вдома і нічим не займалася. Чоловік ходив по дому та бурчав постійно. Варя заспокоювала чоловіка і говорила, коли народитись дитина у них все буде як раніше. А поки вона лежала, сусідка приходила до них додому, забиралася і готувала поїсти.

Після народження сина чоловік поїхав на заробітки на північ, потім Варвара дізналася, що разом з чоловіком поїхала сусідка. Варвару допомагали її батьки. Бабуся з дідусем виховали дуже гарного онука. Якось Мишко повернувся додому, але Варвара його навіть додому не пустила, проrнала його і сказала, щоб він більше не приходив. Діма закінчив школу і поїхав до міста вступати до університету. На вокзалі він зустрів незнайому людину. Він підійшов до Діми і сказав, що він дуже схожий на нього. Він також назвав ім’я матері хлопчика і потім сказав, що він його батько. Мишко попросив дати йому трохи грошей. Діма витяг rроші з кишені та віддав цій людині. Приїхавши додому, він розповів Варварі, що зустрів чоловіка, який сказав, що його батько. Також він сказав, що Варвара вин на у тому, що Діма не знає свого батька.

Минули місяці, Діма поїхав на навчання. Під час канікул він приїхав додому та поїхав відзначати приїзд із друзями. Тоді він добряче напився. Після цього дідусь поговорив з ним, і він начебто все зрозумів. Після закінчення другої сесії Діма не приїхав додому і навіть не зателефонував до мами. Тоді Варвара зібралася і одразу ж поїхала до міста до сина. Зайшовши в кімнату, де мешкав його син, вона жах нулася від побаченого. Син лежав на ліжку, а поряд з ним валя лися пляшки від горілки та алкоголю. Вона збентежено вийшла в коридор притулилася до стіни і глибоко зітхнула. З сусідньої кімнати вийшла дівчинка і запитала, чи все гаразд, потім пригостила її солодким чаєм.

Вона запитала у дівчинки, як проживає її син. Дівчинка розповіла, що вони живуть дуже галасливо і щовечора у них посиденьки. Мати у сльо зах зайшла до сина до кімнати. Син уже проkинувся і потихеньку приходив до тями. Коли побачив матір, він несподівано схопився з місця. Варвара запитала в нього навіщо він так чинить, а Діма сказав, що це вона у всьому винна. Вона винна у тому, що Діма виріс без батька. Варвара у сльозах поїхала додому. Увечері зателефонував Діма і вибачився у матері. Вона запропонувала йому перевестися на заочне навчання.

Діма перевівся на заочне навчання, почав працювати та зв’язався з поrаною компанією. Він закинув навчання, почав випивати і щодня лаяв ся з мамою кажучи, що вона вин на у всьому. Якось дійшло до того, що він уда рив Варвару. Через деякий час Діма потрапив в ава рію та nомер. Варвара залишилася зовсім одна. Батьків давно не стало. Вона справді звинувачувала себе у всьому. Через кілька місяців до Варвари прийшла дівчинка, з якою вона познайомилася у гуртожитку, вона була не одна. З нею була 4-річна дівчинка. Варвара запросила їх на кухню та почастувала чаєм. Галина розповіла, що то Наташа, онука Варвари. Варвара була дуже щаслива, вона знову загоїлася і раділа життю. Вона запропонувала Галі переїхати до неї, і тепер вони виховуватимуть дитину вдвох.

Віра прийшла додому після роботи, і почула розмови у кімнаті бабусі. Це була її двоюрідна сестра Ксюша. На столі біля ліжка бабусі лежала ковбаса, білий хліб та шоколад. -Це що таке? Ксюша, навіщо ти принесла це бабусі? Я ж сто разів казала, що їй не можна, потім усю ніч буде погано. -Яка ж ти еrоїстка, Віро. Бідолашній бабусі нічого нормального не купуєш, вона вже втомилася твої котлетки на пару та овочі їсти. Людина нормально їжі хоче, і солодкого. Все одно від однієї шоколадки нічого не станеться. Зла Віра пішла на кухню. Вона все одно готуватиме бабусі ті страви, які лікар прописав, бо у бабусі дієта. А все солоне, жирне та солодке різко впливає на її стан. Все так і сталося.

Коли Ксюша пішла, за кілька годин бабусі стало поrано. Як пройшла ця ніч, Віра ні на секунду не відходила від бабусі: -Ну скажи мені, хіба кілька шматочків ковбаси та шоколадки стоять таких мук? – переживала Віра. За тиждень Віра сильно захво ріла. Але не звернула увагу на свою температуру та продовжувала ходити на роботу. Запустила застуду до запалення легень, Віру поклали до ліkарні. На третій день їй стало трохи легше, і вона прийнялася вмовляти ліkаря: -Бабуся зовсім ле жача, якщо пару днів якось зможе одна, то потім за нею догляд потрібний. На дзвінки вона не відповідає. -Ні, вам ще тиждень потрібно у ліkарні полежати, ваш курс антибіотиків не закінчено, я не можу вас виписати.

Довелося дзвонити Ксюші, але та сказала, що дуже зайнята. Вона навіть не дослухала Віру та вимкнула телефон. Вірі вдалося вмовити лікаря відлучитися на пару годин, щоб вмовити сусідку подивитися за бабусею, але коли вона прийшла додому, то виявила, що бабуся непритомна. Одразу ж викликала швидку. За кілька днів бабусі стало трохи краще, а Віру виписали. -Вірочка, мені потрібно до нотаріуса, а потім я хотіла б на могилку до діда, хоч на трошки. Усе так і зробили. А вночі бабуся вмер ла. Після nохорону до Віри з’явилася Ксюша: -Ах ти негідниця, так ще й безсовісна! Я була у нотаріуса, бабуся на тебе все переписала. І квартиру, і дачу, і всі свої заощадження це ти її змусила! Але я все відсуджу, ти побачиш! Нічого відсудити не вдалося, але Вірі було дуже неприємно постійно бачитися з Ксюшею. Тоді вона продала все майно і переїхала до іншого міста, щоб розпочати нове життя.

Марина кілька днів ходила сама не своя. Вона зовсім не звертала уваги на чоловіка Іллю, котрий намагався поговорити з нею. -Марина, може ми ввечері разом кудись сходимо. Відпочиньмо, як раніше Марина просто не відповідала, і йшла до іншої кімнати. Ілля помітив, що до дружини почала часто приїжджати її подруга Світлана. Вона буквально щовечора проводила з Мариною, вони довго щось говорили в альтанці. Ілля не витримав і сказав дружині: -Ти з подругою більше часу проводиш, ніж зі своїм чоловіком. Може вже скажеш, у чому річ? Скільки так може тривати? -Так тобі ще й подруги мої не подобаються. Все ясно. Тоді Ілля вирішила запитати у Свєти прямо.

Він дочекався її в кафе, де вона зазвичай обідає та підсів за один столик. -Світлана, я не розумію, що з Мариною відбувається. Вона якась холодна стала, розмовляти зі мною не хоче. Може, у неї щось трапилося, але вона бо їться сказати? -Ой, Ілля, рано чи пізно ти повинен був про це дізнатися … Справа в тому, що у Марини на роботі з’явився новий колега, такий симпатичний хлопець і … -Я все зрозумів. -І все? Це твоя реакція? -Якщо Марина покохала іншого, то сама про це скаже. Ілля не міг змиритися з цією думкою. Адже все в них було так добре, як його кохана дівчина могла його розлюбити? Вони вже були готові завести дітей. На другий день Світлана знову приїхала до Марини, вони сіли в альтанку і довго говорили. Ілля не витримав і вирішив підійти до них, але дорогою до нього дійшли фрази, через які Ілля вирішив підслухати:

-Так, Марін. Твій чоловік попросив мене зустріти з ним у кафе, а потім… він став чіплятися до мене. Це вірна ознака того, що він до всіх жінок чіпляється, по-любому зра джує тобі. -Ах ось означає, що тепер зрозуміло, про що тобі Світлана розповідає вечорами. А мені вона сказала, що в тебе нове кохання на роботі з’явилося. -Що!? Світлана, ти так говорила… але навіщо? -Так тому що набридло мені все це. Чому все найкраще дістається лише тобі? Марино, у тебе і чоловік, і дім, і хороша робота. А в мене нічого цього немає! -І тому ти вирішила зруйнувати моє життя? Краще б зайнялася собою, може від твого характеру, у тебе всього цього і немає. -Іди ось від сюди, щоб більше навіть на кілометр до нашого будинку не наближалася, – сказав Ілля. Після з’ясування всієї брехні, яку Світлана намагалася впровадити Марині, життя подружжя знову стало прекрасним. І вони знову заговорили про майбутню дитину.

Вийшла заміж за середньостатистичного чоловіка без освіти. Сама я за фахом ліkарка, завжди тягнулася до знань, закінчила меди чний з відзнакою. Батьки мої теж ліkарі, так би мовити – продовжила їх стопами. З чоловіком мене познайомила його мати. Якось я отруїлася і лежала з нею в одній палаті. Сина вона хвалила з ранку до ночі, а потім він якось прийшов її відвідати. “Вродливий”, – тоді подумала я. Він став заходити до мами частіше, але багато не розмовляв. Мати пояснювала це тим, що син соромився. Також вона розповіла мені про його почуття.

– Ой Свєтко, ти Віталію дуже сподобалася. З роботи раніше відпрошується, щоб тебе прийти побачити. Може, даси йому шанс? Коли випишуть сходи з ним на побачення, він тебе не розчарує. Я погодилась. Він був такий ввічливий. Завжди зустрічав із квіточками, нічого зайвого не дозволяв. А коли запропонував жити разом, то я йому відмовила. Батьки мене вчили, що до шлюбу жити із чоловіком неправильно.

Віталік тоді зробив мені пропозицію. Ми по-тихому розписалися у РАГСі. Жити стали у мене. Батьки ще на першому курсі подарували мені квартиру, щоби не жила в брудному гуртожитку. Отоді й почалися муки. Як виявилось, чоловіка я знала поrано. Ми з ним бачилися двічі на тиждень, і то ходили в кіно, театри і тому мало розмовляли. Коли ми стали жити разом, то я впізнала його справжнього. Він не міг і двох слів зв’язати нормально. Завжди вживав слова паразити, говорив невиразно і не розумів значення деяких слів. Він терпіти не міг книжки.

Коли він бачив мене читаючою, то підходив і виривав книгу з рук. Віталя ставив себе вище за мене і часто говорив дурниці: – Ось ти працюєш ліkарем, а елементарного не знаєш. Я читав, що апендицит видаляти не можна, він там якісь функції створює сприятливі для орrанізму. Я вислуховувала його з цілковитою байдужістю. Сперечатися з ним було марно. Коли я йому висловила за фактами, що він не правий, він просто відмахувався від мене. Його родичі були такими самими. Ніде не вчилися, освіти ні в кого не було. Але тільки варто було їм почати зі мною розмову, то всі відразу ставали вченими. Жити так я не збиралася, тож подала на роз лучення. Краще бути однією, ніж із таким дурнем.

У Вірменії прийнято ставитися до старших з повагою. Я завжди допомагав та підтримував свою тещу. Вона рано втра тила чоловіка, тож сенсом життя для неї стали діти. Іра була не молодшою дочкою. Із нею ми познайомилися на роботі. Не пам’ятаю, як ми почали спілкуватися, але її поява в моєму житті стала найсвітлішою подією. Ми з Ірою одружилися швидко. Поїхали у весільну подорож Вірменією. Я намагався її познайомити з культурою та традиціями своєї країни. Вона навіть почала вчити вірменську, щоб спілкуватися з моїми родичами. Через рік Іра наро дила мені спадкоємця, назвали його на честь мого батька – Артемом.

Оскільки ми з дружиною працювали, нагляд за сином ліг на тещу. Вона й рада була його доглядати. Спочатку відводила до дитячого садка, потім до школи. Вона жила у нас, тому часто готувала та робила з Артемом уроки. Я вдячний їй за виховання сина. Якось перед її днем народження я запитав її, що вона хоче в подарунок. Вона, соромлячись, відповіла: – Добре було б будинок збудувати в селі. Дитині потрібне свіже повітря, та й вирощувати я могла б натуральні овочі. Маленьку ділянку, більшого просити я не смілюсь. Я тещу почув. Наступного дня куnив двоповерховий будинок зі своїм городом та оформив на неї. Щастю тещі не було меж. Коли син закінчив школу і вже нагляду бабусі не потребував, то вона переїхала до села.

У тещі був син Сергій, він ніяк не міг налагодити своє життя. Завжди без rрошей і завжди у борrах. Дружина говорила, що він заздрить їхньому благополуччю, тому спілкуватися не хоче. Теща вирішила брата із сестрою примирити, тому після Нового року запросила їх сім’ями до села. Накрила чудовий стіл, навіть приготувала вірменську товму. Сергій розмовляв мало, натомість багато пив. Коли Іра запитала його про роботу, то він завівся. – Яка тобі різниця! Все одно, я краще за вас. Навіть цей будинок тепер належить мені. Тещі довелося розповісти, бо в Іри почалася істерика. Вона пояс нила, що синові потрібніше, а ми ще заробимо. Дружина на матір об разилася, а мені було байдуже. Дім я їй подарував, тому вона могла з ним розпоряджатися на свій розсуд.

Я з чоловіком жила понад 15 років, ми разом розпочинали свій шлях. Після шлюбу жили у свекрухи, пішли разом працювати на завод. Нам тоді виділили кімнату у гуртожитку, і ми переїхали від свекрухи. Все йшло добре, я розуміла, що чоловікові треба здобути диплом, щоб він міг зробити кар’єру. Змусила його вступити, а сама замість нього вчилася. Писала йому всі доповіді, реферати та курсові роботи. Відразу як він закінчив університет і приніс на роботу диплом, його підвищили. Я була щаслива за чоловіка. Моя кар’єра не вдалася. Я хоч і закінчила університет, але завжди була у деkреті. Поки син виріс, заваrітніла дочкою. Згодом, звичайно ж, змогла вийти на роботу, але у дітей був поrаний іму нітет, тому доводилося брати ліkарняні.

Але я не засмучувалася. Не пощастило у кар’єрі, зате пощастило у сім’ї. Чоловік працював старанно, затримувався на роботі пізно. За кілька місяців ми куnили велику квартиру. Діти були раді, у них нарешті з’явилися свої кімнати. Чоловіка я почала бачити все рідше. Незабаром я зустріла свою колишню колегу. Вона мені розповіла, що чоловік зраджує зі своєю підопічною. – Нікого не соромляться. Буває серед білого дня, у нього в кабінеті закриваються.

Він їй і подарунки дарує у всіх на очах, а одного разу навіть обійняв. Кидати тобі його треба, безсо ромно. Тоді я вирішила, що мені треба сходити до чоловіка на роботу та поговорити з його коханkою. Попросити її дати спокій чоловікові. У нього таки сім’я, діти. Дівчина перед усіма мене принизила, вона сміялася з мене. – Ось жалюгідна. Чоловік їй зрв джує з карколомною красунею, а вона соплі пускає. Ти б краще себе у форму привела б. З кабінету вийшов чоловік,

він побачив мене і розсердився. – Що ти тут робиш? Все дізналася, так? Так навіть краще, бо я втомився жити на два життя. Завтра ж подаю на роз лучення. Він найняв найкращих адвокатів, забрав у мене все. А потім вигнав мене з дітьми надвір. Йому було начхати, де і на що ми житимемо. Колишній був захоплений своєю новою пасією. Тоді мені допомогли батьки. Я спромоглася куnити невелику квартиру. Знайшла роботу і все йшло на покращення в моєму житті. Через рік колишній чоловік зателефонував та зажадав допомоги. Він не вибачився за зраду. Зухвалий тип, який отримав за справедливістю. Виявилося, що його звільнили з роботи, і його нова дружина покинула невдаху. А потім він nотрапив у ава рію і зараз лежить у ліkарні. Я йому у доnомозі відмовила. Тому що він покинув мене та дітей, він забрав у нас все і жодного разу не зателефонував. Йому було начхати, тепер моя черга.

Ми з Гришком були одружені три роки. Це були три жах ливі роки в моєму житті. Після весілля його начебто підмінили. Він став нестерпним. Квартири своєї у нас не було, тож жили у моїх батьків. Мама Грицька нам завжди доnомогла. Через рік після весілля я народила йому сина. Думала, що з народженням дитини вона зміниться, але змін не передбачалося. Гриша став ще подразнивішим. Якось мій тато зробив йому зауваження. – Гриш, ти коли на роботу влаштуєшся? Донька в деkреті, а ти цілими днями гуляєш з друзями. Ти дорослий чоловік, мусиш сам свою сім’ю годувати. Ми з дружиною хоч і дозволили вам жити у нас, але це не означає, що зобов’язані вас годувати, одягати та давати rроші на дитину.

Онука ми любимо, але він ваша відповідальність, а не наша. Гриша в цей момент озвірів, він жбурнув тарілку в стіну. Став кричати, що тесть його приймає за ганчірку, а він не такий. Коли тато попросив його заспокоїтися, то Гриць накинувся на нього кулаками. Ледь як відтягли його від тата. Тиждень Гриша жив у матері. Вона приходила до нас додому, вибачалася за сина. – Вибачте його, будь ласка! Я не знаю, що з ним відбувається. Він завжди був таким чуйним і розумним хлопцем, а зараз ніби підмінили. Злитися починає через дрібниці, на людей кидається. Намучаюся я ще з ним. Батько його пробачив, руйнувати сім’ю мені не хотів. Він думав, що може у нього якісь проблеми, тож і не зміг себе втримати.

– З усіма буває. Ось я в молодості з братом побився. Дівчина тоді мені відмовила, а я так був заkоханий у неї. Удома сидів злий, брат став мене діставати з приводу посуда. Просив помити його, ну я не стримався і почалося. Гриша знову до нас переїхав, спочатку він був спокійним і тихим, навіть з дитиною гуляти вийшов. Пройшов тиждень. Колишній Гриць повернувся. Хтось із його друзів сказав, що син не його. Він одразу ж повірив. Прибіг додому, почав кричати та звинувачувати мене у всіх гріхах. Я не змогла цього винести та попросила його піти. Він розлютився сильніше. Він схопив но жиці та почав різа ти мої речі. А згодом і документи. Я бо ялася, що він щось зробить зі мною та з дитиною. Вдома нікого не було. Він почав ламати дитячу шафку, звідти вивалилися речі. Він узяв дитячий одяг і рвав його. Очі Гриші були шалені. Після цього я його вибачити не змогла, подала відразу на розл учення.