Ми з чоловіком завжди розуміли один одного, жили дружно і щасливо. Господь нам подарував двох чудових синів. Старшому – 10, молодшому – 8. Зараз ми почали часто сваритися, і причина в тому, що ми по-різному ставимося до виховання дітей. Чоловік ні в чому не відмовляє, а я намагаюся не балувати і тримати в рамках. Усе це правило призвело до того, що діти мене слухаються, а його – ні. Я для них зла тітка, а тато – добрий чарівник, який виконує всі їхні бажання. Днями вчителька мого сина викликала меня в школу.
Сказала, що він погано поводився: сховав колонку і не слухається, весь час включав і вимикав, порушуючи порядок. Я опинилася в незручному становищі. Прийшовши додому, я віджурила сина і покарала: сховала всі гаджети і написала для нього список завдань, які він повинен був зробити протягом дня. Моє покарання дало плоди. Син, правда, спочатку сумував, але потім, протягом часу, став більш слухняним, працьовитим, організований, став доnомагати мені в домашніх справах, добре вчитися.
А чоловікові все це не подобається. Він вважає, що я неправильно виховую дитину, що я занадто суворо караю. А вчора він дозволив дітям пограти на приставці. Ось із-за цього і ми сильно сва рилися. Я бо юся, що скоро, коли настане підлітковий вік, будуть великі nроблеми, тому не хочу давати йому занадто багато свободи. Цікаво, що скаже чоловік тоді? Адже це самий небезпечний, найбільш напруженою і найбільш відповідальний етап в житті хлопчика. Мені буде цікаво знати, як інші мами виховують своїх дітей. Невже я помиляюся? Невже моя строгість і правда може завдати шкоди моїм дітям, як каже мій чоловік? І невже способи мого виховання вже застаріли? Якщо у когось є досвід, поділіться.