Так вийшло, що ми живемо у комунальній квартирі. Крім нас там мешкає ще чотири сім’ї. Усі були молоді, без дітей. Серед них була одна сусідка, яка була надто економною та скупою. Вона постійно брала чужі речі, щоби заощадити на своїх. Марно було їй щось пояснювати. Вона все заперечувала. Ось ми й вирішили її провчити. Влітку, коли інші пари поїхали відпочивати, ми взялися до справи. Ножі намазали гострим перцем, в баночку з ополіскувачем для ротової порожнини налили засіб для миття скла, а в засіб для миття посуду налили засіб для унітазу .
Піну для гоління замінили на поліроль, на пральну машину насипали порошку для фарбування шкіряних виробів зеленого кольору. У нас в холодильнику стояв коньяк. Замість нього ми налили спирт, змішаний із чаєм. Туалетний папір весь посипали гострим перцем і щільно згорнули. У баночку з рідким милом налили антифриз рожевого кольору. Пральний порошок для кольорової бі лизни замінили відбілюючим. Губку, якою чистимо взуття, намазали відпрацьованою машинною олією. І все це ми непомітно помітили, щоб зрозуміти, чи чіпав ці речі хтось чи ні. Коли ми повернулися з відпустки, вдома була поліція.
Усі сусіди були у зборі та намагалися зрозуміти, що ж сталося. А nоліцію викликала наша сусідка. Вона була впевнена, що її хотіли отруїти . Коли ми все пояснили nоліції, вони навіть слухати її не стали, а просто пішли. Тільки насамкінець сказали, що копатись у чужих речах недобре. Після того, як ми стали перевіряти всі свої мітки, виявилося, що наша сусідка користувалася абсолютно всім! І так наш план удався! Вона страшенно злилася на нас, кричала і лаялася. Але в результаті вийшло, що у всьому вин на була лише вона. Не треба було чіпати чуже. З нами вона тепер не спілкується, і, звичайно, наші речі більше не чіпає, зате ходить у зеленувато-блідих джинсах.