Після розмови із сусідкою, тіткою Валею, я не знав мити руки чи ні. І тут, я згадав слова матері

У мене через стінку живе, ну дуже віруюча жінка, на відміну від мене. Я весь тиждень орала ніби за десятьох, зрештою вирішила вибратися, поїхати на дачу, там грядки мої заросли, вирішила поїхати. Тільки виходжу в під’їзду, вона мені як зарядить: -Сьогодні свято, що ти забула? Працювати не можна цього дня. Ні, ну не залишати мені сумки на порозі, я, звичайно, ж поїхала. У результаті пропотіла там як собака, повертаюся через день. А вона мені знову про свої церковні свята, тепер і митися не можна, виявилося. Я відмахнулася пішла далі своєю дорогою до душі.

Я, звичайно, поважаю її вибір, поважаю, що вона є релігійною людиною. Але я повернулася з дачі, брудна, завтра мені треба йти до офісу, їхати у транспорті ще. Їхати пахучою, з мого боку – це буде повна неповага до людей, які контактуватимуть зі мною, я думаю, Бог у цьому випадку буде на моїй стороні. Гаразд, я розумію, раніше купання це був цілий ритуал, воду до колонки ходили набирати, там же влітку і купалися, а взимку з колодязя набирали, на печі гріли, а то в лазню ходили. А зараз, я давно живу у своїй квартирі, у мене водопровід уряд провів, щоб я користувалася ним щодня, а не на свята.

Я плачу за цю воду, щоб відчиняти кран, коли захочу. До речі, моя мати була атеїсткою, наро дилася вона в такий час, коли церква була заборонена. Напевно, я пішла в неї. А вдома всі виховували її так, що вона ніколи не заявляла ніде про свої погляди. На питання про прання чи прибирання у свята, вона відповідала її улюбленою фразою «Бог працю любить», навіщо вона так говорила, не знаю, може жартувала так. Я сама не атеїстка, на відміну від мами. Щоправда, щось я від неї отримала, до церкви не ходжу. А на запитання про віру в бога, щоб не чіплялися, говорю, що язичниця, хоча питань, насправді, лише додається.