Розповідаю свіжу історію, нещодавно вона зі мною трапилася, коли я був у відпустці. Я вирішив з’їздити на дачу, грядки треба полоти. Звати дочок я не став, толку від них на дачі все одно не дочекаєшся. Та й у автобус вони не сідають, «принцеси на горошині» загалом. Їхати максиму сорок хвилин, з двома пересадками, загалом мені подобається, років двадцять так їжджу вже. Я вийшов із дому, дійшов до зупинки, а на лавці сидів чоловік. Такий балакучий виявився, а мені вранці не дуже й хочеться розмовляти спросоння. А він ще на цього схожий, з улюбленої передачі дружини моєї, мужик, модний такий, Зайцев чи Васильєв, не розрізняю їх.
За п’ять хвилин приїхав мій автобус, я залишив цього модного мужика в коричневому піджаку, попрощався з ним і пішов. Проїхав дві зупинки, сидів я біля вікна, дивлюся на третій сидить такий самий мужик, я не міг помилитися, він так само був і одягнений. Уточню, що він не міг поїхати зі мною або обігнати мій автобус, він залишився сидіти на тій зупинці. Це був ніби якийсь жарт від старого. Я поїхав далі, за дві зупинки вже треба було виходити, їхати іншим автобусом. Я слі з, мені треба було перейти дорогу. Я зупинився, бо зі стоянки виїздив автобус, я його пропустив.
Пасажирів у ньому було небагато, і прямо біля вікна сидів, вгадайте хто, той мужик, знову той недовасиль. Він дивився на мене в обидва, мені навіть стало не по собі, він так довго і пильно дивився з похмурим поглядом, а потім вирішив мені посміхнутися, я точно подумав, що не жарт, він ще зробив вигляд ніби мене впізнав! Концерт його на цьому не закінчився, він підняв руку, почав помахувати мені з вікна, як би кажучи: “Поки, друже, я поїхав!” Я після цього довго не міг прийти до тями. Мені так поrано ніколи не було. Та й таке ну бути не може, він не міг надати в трьох місцях одночасно, немає жодної петлі часу. Не може бути такого!