Ліна була вихователькою у дитячому садку. Їй довелося звільнитися, і вона почала підробляти нянькою. Клієнтів було мало, переважно звали на день-два. Постійний був 1 і те, до нього треба було їхати лише раз на тиждень. Люді зателефонувала найкраща подруга Ліна, після першого робочого дня. Перше, що вона сказала: «Люди, там не дитина… навіть не знаю, як сказати… краще приїжджай до мене, розповім і фото покажу. А я спробую відійти від цього». Дві подруги сиділи на кухні та попивали чай. Люда чекала, коли подруга почне, а Ліна розгублено не знала, з чого почати. – Я не можу там працювати. Я вже відмовилась. Вона ненормальна, їй до психолога треба, а може, й до психіатра… дивись на фото. – Звичайна дитина, у сукні, значить дівчинка. Що не так? – Де тут дитина. Справжній фільм жахів. Роботодавець зателефонувала, сказавши, що чула багато хороших відгуків і запросила мене.
Почала говорити, як складно з маленькими дітьми, адже вони вимогливі та плаксиві. Запевняла, що її дочка-янгол. Вона була в колясці. Я подивилася, дитина спала. Щоправда, гарна, як лялька. Потім сказала, що я підходжу їм і залишила мене у себе на випробувальний день, якщо впораюся, підпишемо договір. Чоловік її постійно в якихось роз’їздах, а вона стежить за бізнесом. Часу на дитину не буває. Вона пішла, а я зазирнула у візок, переконалася, що дитина спить і зависла у телефоні. Минула година, а дитина так і не прокинулася, навіть позу не змінила. Як уклали, так і лежить. Доторкнулася, а вона холодна. Я вже злякалася, думала, як батькам про таке повідомити. Подумала, може мати з нею щось зробила і вирішила на мене звалити? А потім, ніби по клацанню, зрозуміла, що це лялька… я так зраділа, але копія точнісінько. Так одразу й не відрізниш. Лежить як жива… і на дотик була схожа…
Я обійшла всю кімнату у пошуках живої дитини, але нічого не знайшла, зателефонувала цій жінці. Повідомила, що виникла nроблема. У nаніці та переляку господиня почала питати про свою «дочку». Каже: “Моя дочка знову не хоче прокидатися?”. Потім ще сkаржилася та сkаржилася. Незабаром вона приїхала, підбігла до коляски, дістала «дочка» і почала трясти. Якби це була жива дитина, точно не вижила б. Трясла і кричала «Прокинься…! Прокинься…!». Я від шоkу стояла як укопана. Залишила іграшку, взялася за мене, мовляв, у в’язницю посадить, негативні відгуки поширить, мене ніхто не покличе, ніхто дитину не довірить тощо. Покричала, поnлакала, постерла і поклала свою ляльку спати…
сіла на ліжко і почала nлакати. Розповіла мені, як її дочка заснула і померла уві сні, коли їй було 2 місяці зроду. Ось вона замовила ляльку Реборн. Точну копію дочки… Вона хотіла так себе заспокоїти і намагалася захистити дочку. Але не хоче залишати її одну. А я стою, дивлюся на неї, бо юся говорити, мало чого чекати. І тут каже: Ти нянею у нас залишишся? Я вибачилася і відмовилася. – Подруго, ти дурниця. Сиділа б з лялькою, та й rроші лилися б у кишені. – Робота не важка, – сказала Люда. – Не важка, але стрімка. Мене це все лякає. Господиня ненормальна, дитина-лялька … жа х просто! – Смішно, як ти дитину від ляльки не відрізнила. – Так там і не відрізниш … я правда думала, що це дитина … ти б і сама злякалася. – Хоча, ти непоrано відбулася. Мало, що могло статися. Хто знає, що там у неї на умі… ляльці няню, хаха, навіть кумедно! Ліна повернулася на колишню роботу. Коnійки, але хоч діти живі.