Дві літні та дуже галантні жінки, кланяючись, привіталися одна з одною. Одну звали Олеся Ігнатівна, іншу-Луїза Дмитрівна. Олеся почала розмову з обуренням та роздратуванням. Запитувала, з ким гуляв син Луїзи. Зауважила, що «це» складно назвати дівчиною, виглядає як… «прости господи». Помітила, що син її аристократичний, блакитної kрові, а вона… Луїза взяла подругу під руку і сказала, що та її майбутня невістка. Очі Олесі викотилися, вона не хотіла вірити почутому, і сплеснула руками: – Не може бути! Ваша інтелігентна сім’я… ваш чоловік, Степан Григорович – лауреат наукової премії, царство йому небесне… як можна дозволяти вашому синові спілкуватися з цим двірником? Тут якийсь каверз? Вона що з багатої сім’ї? По ній і не скажеш. – Вона з бід ної сільської родини, всього-то. – Плут анина якась… Я своєму синові забороняю думати про такі низькосортні дівки. Нехай красива чи страաна, мені все одно. Хіба що у неї придане Ротшильда! Тоді прийму до дому, але справжнє місце покажу. У них око пильне на багатеньких! А ця вульгарність, фу…
Луїза взяла подругу під руку, і вони наблизилися до лави. – Сідайте, Олеся Ігнатівно. Зараз я Вам поясню, яке я хитре рішення ухвалила. Ви чудово знаєте про наше фінансове становище. Після смер ті чоловіка rрошей стає все менше і менше… ось я й подумала. Вона у своєму селі задовольнялася малим, прийде до нас, замість прислуги прибиратиме, nлатити не доведеться. Олег має зарnлату мізерну, ми на ній навряд чи зможемо жити звичним життям. Дівчина працює менеджером, думаю, забиратиму у неї зарплату. Чи мало куди ця дурненька її ви тратить. Розумієш? – Невже Олег готовий заради грошового благополуччя сім’ї взяти за дружину подібне? – Мій синок заради мене на все готовий! Та й на боці зможе знайти потрібну партію. Я просто заборонила йому з цією заводити дітей. Будуть ще мої онуки напівкровками. – А вона згодна на все це? – А хто вона така, щоби не погоджуватися? Лякається мене, у вічі боїться дивитися…
Подруги попрощалися. Олеся всю дорогу до будинку думала про прекрасний план Луїзи. «Добре, що мої сини у Німеччині. Я б до такого не додумалася» Весілля пройшло добре. Олеся помітила, що наречена була й справді паінькою, а Луїза на всю показувала свою владу. Через кілька тижнів син Олесі запросив її погостювати в нього у Німеччині. Вона поїхала та залишилася там на 2 роки. Коли повернулася, вирішила відвідати подругу, дізнатись, як вона. На дзвінки Луїза не відповідала. Занепокоєна Олеся примчала до сусідки подруги, та почастувала чаєм, і ось, що розповіла.
Як виявилося, невістка вигнала свекруху з дому. Погрожувала подати до су ду, визнати недієздатною, а за нею і сина, а квартиру привласнити собі, як законна дружина власника. Після цього Луїза боялася на неї косо подивитися. Чоловікові одразу втик дала такий, що як миленький ходить. Але ось що правда, то правда – господиня вона хороша: вдома завжди чисто, готує смачно. Днями пиріг приносила сусідці. І ось скоро у них буде дитина. Почувши все це, Олеся попрощалася із приємною сусідкою подруги та рушила додому. Бажання побачитися з Луїзою різко пропало. Вона дорогою думала: «Виходить, вона капкан невістці ставила, а потрапила туди сама…»